Архангело-Михайлівська церква села Вашківці

Автор: admin

Олексій МандзякАрхангело-Михайлівська церква села Вашківці 01

Олександр Чорний

Під назвою «Васкоуци» село Вашківці, що розташоване у Сокирянському районі Чернівецької області, вперше згадується в дарчій грамоті господаря Молдавського князівства Стефана III Великого (він же Штефан чел Маре) від 13 вересня 1473 року, яку він дав чашнику Ханко і братам його Гаврилу та Іванкові на володіння кількома селами і циганами[1].

Перші ж відомості про існування церкви в цьому населеному пункті датуються початком XVII століття. Тоді з волі і на кошти заможного дяка (писаря) Петрашко Стирчі і його дружини Гафтони (дочка боярина Симіона Пилиповського) тут була зведена дерев’яна церква. За підтримки представників впливового роду Стирчів церква трималася і в подальшому.

У 1630-1640-х роках священиком при церкві був Єрема (Єремія, Ієремія)  — «піп Єрема з Васкоуц»[2]. Відомо, що він був духовником вашковецьких Стирчів і входив до складу наближених спадкоємців Петрашко Стирчі, зокрема, до сімей Костянтина і Дарія Стирчів (які, до речі, народилися у Вашківцях й хрещені у місцевій церкві), що стає відомо з грамот, свідоцьких і запродажних записів середини XVII століття. Його ім’я значиться й у низці документів, пов’язаних як з Вашківцями, так і з боярами Стирчами. Остання відома нам згадка зустрічається в грамоті господаря Молдавського князівства Василя Лупу від 28 червня 1646 року, якою він підтверджує заможному землевласнику, колишньому хотинському пиркалабі Костянтину Стирчі частину села БричаниАрхангело-Михайлівська церква села Вашківці 04 (сучасне місто Бричани Республіки Молдова)[3]. Після смерті боярина Костянтина Стирчі в 1650 році його дружина Ангеліна до самої смерті проживала у Вашківцях і жалувала на місцеву церкву кошти й різні речі.

Наступні згадки про діючу вашковецьку церкву відносяться до початку XVIII століття, коли при ній священиком служив якийсь «піп Михайло Хотинський». Згідно «Відомості в молдавський Диван від Хотинського цинуту про число в ньому селищ, в них дворів і людей» від 25 грудня 1772 року і відомості про погосподарський перепис населення Хотинської райї 1774 року, при церкві села Вашківці служив один священик — піп Андрій[4].

Не виключаємо, що саме ця церква «дожила» до перших десятиліть XIX століття. За переказами старожилів, які вони Архангело-Михайлівська церква села Вашківці 08чули від свої батьків, дідусів та бабусь, вона майже нічим не відрізнялася від селянських хат. Хіба що дерев’яним дахом та хрестом над нею. Вхід у церквах такого типу, як і в житлових будівлях, влаштовувався з південної сторони, на відміну від більшості українських дерев’яних церков, де він був розташований із заходу (по осі). У центральній частині будівлі замість плоскої або трапецієподібної стелі піднімався циліндричний або сферичний звід, що сталося мабуть під впливом кам’яної архітектури.

Причиною розповсюдження церков типу «хата» було не стільки економічне становище населення, скільки політичні обставини. Як відомо, у XVIII столітті територія сучасної Сокирянщини знаходилися під владою Османської імперії. У райях, де управляли мусульмани, турки забороняли будувати православні храми, хрести на яких здіймалися б вище, ніж півмісяці на мечетях. Тому церкви в таких районах нерідко являють собою звичайний одноповерховий будинок без дзвіниці із хрестами по обох кінцях коника даху. Часто малопримітні церкви-хатини були взагалі позбавлені розпізнавальних елементів православної церкви та наддахових хрестів[5].

Могила роду Калуцьких

У відомостях про стан церков Хотинського повіту в 1812-1813 роках, зібраних з «формулярів» за відповідні роки, сказано, що тоді в Вашківцях діяла Свято-Архангело-Михайлівська церква, що споруджена в 1796 році: «дерев’яна, і не дуже стара; одягів та книг досить»[6]. В той же час, доступні нам документи першої третини XIX століття говорять про те, що в той 1796 рік в церква була тільки капітально відремонтована та знову освячена і відкрита для прихожан. А от у відомостях про церкви Хотинського повіту за 1824-1832 роки вказується, що вона «побудована не відомо коли і ким»[7]. Станом на 1824 рік: «дерев’яна, соломою покрита, вбраннями та книгами достатня»[8]. За даними на 1832 рік: «Будівлею дерев’яна, стара, з кам’яною дзвіницею. Престол в ній один, в ім’я Архангела Михаіла, холодна. Начинням достатня»[9]. До речі, в архівах збереглися метричні відомості за цей і деякі інші роки того періоду (майже 200 літ назад!), які нам вдалося переглянути. Із них, наприклад, стає відомо, що у невеличкій вашковецькій церкві, принаймні в 1828-1830 роках, служили одразу два священики, один дячок і один паламар, а їм ще допомагав церковний староста.

Потрапила на очі і досить об’ємна церковна метрична книга за 1868 рік, з якої довідались про реєстрацію шлюбів царан. Зокрема, в січні в церкві було зареєстровано шість одружень. Оскільки деякі зазначені прізвища в селі збереглися й до нині, вважаємо за доцільне назвати їх, тим більше, що відтоді поминуло майже 150 літ. Під першим номером зроблено запис про одруження Миколи Васильович Козловського і дочки В.Й. Лисая  — Пелагії. Далі вказано, що шлюб узяли Олексій Федорович Батир і дочка І.Д. Нікульчі  — Єфросинія; Василь Костянтинович Бойко і дочка Я.С. Кирияка  — Варвара; Іван Петрович Герголійник і дочка І.В. Гуцула  — Ганна; Данило Григорович Опосул і дочка К.В. Крачковського  — Арина, а також Анатолій Іванович Ліснічок і дочка Д.І. Трояна Марія. Вказано, що священиком на той час був Матвій Петрович Солтицький, дячком  — Василій Кровецький, а пономарем  — Григорій Петрович Калуцький.

Хто навідується в наш час до церкви у Вашківцях, знає, що на місці, де розташовувалася ця Архангело-Михайлівська церква, тепер стоїть хрест, біля якого проводиться освячення води.

У середині XIX століття населення села значно збільшилося, в тому числі й за рахунок переселенців з деяких сусідніх сіл та інших населених пунктів Хотинського повіту. Зокрема, у 1853 році в Вашківці з села Кулішівка (яке нині перебуває у складі Сокирянського району) перебралося близько 50 сімей. Водночас новою домівкою Вашківці стали й для 18 родин із Молодового, однієї  — з села Кормань Хотинського повіту, ще однієї  — з Синжереї (сучасне місто в Республіці Молдова), кількох сімей  — з с. Булбоака (нині село в Бричанському районі Республіки Молдова). По кілька сімей прибули сюди також із Мендиківців (нині Олексіївка), Романківців, Берестя, Ґріманкауць (тепер село в Бричанському районі Республіки Молдова), Новоселиці, Комарова, Нагорян, а також із сіл Сінгурян-Век Ясського повіту, Татарієнь Кагульського повіту і міста Могильова Подільської губернії[10].

Очевидно, перед вашковецькою сільською громадою все більше поставало питання будівництва нової церкви, оскільки невеличка існуюча будівля не могла вмістити всіх бажаючих. Одним із найактивніших ініціаторів цього заходу став призначений у 1854 році церковним старостою, виходець із села Молодове селянин Максим Данилович Горянський (1819 р.н.). Багато в чому завдяки йому, але не без підтримки місцевого поміщика Федора Івановича Казиміра, у Вашківцях запрацювало церковно-приходське піклування, яке на перших порах немало офіційного затвердження.

У другій половині 1870-х років трапилося нещастя – стара церква була знищена вогнем (на жаль, причини пожежі нам невідомі, в документах початку XX ст. вказується тільки самДзвони. факт цієї події). У 1888 році на місці згорілої церкви, в центрі села, розпочали будувати нову. До цієї справи пристали багаті люди та заможні селяни. Колишній староста, що працював у нинішній церкві, Семен Михайлович Марчук, який уже відійшов у інший світ, пригадував розповідь свого батька, що деякі кошти на церкву зібрали мешканці села, в тому числі грошима допоміг і його дід, який в той час був парубком. Однак більшу частину коштів виділив поміщик, дворянин Федір Іванович Казимір.

З переказів старожилів довідуємося також, що на будівництво церкви завозили пиляне дерево із-за Дністра, десь із Старої Ушиці Подільської губернії. В сезон працювало п’ять-шість підвід, запряжених волами. Цю роботу виконували взимку, коли крига була достатньо міцною, щоб можна було перебратися на ту сторону річки. А гранітний камінь, з якого споруджено склеп — усипальницю, доставили здалеку, мабуть, що із закордону[11].

Могила Анни Стирчі (ум. в 1837 р.) в монастирі Молдовиця. Надгробок зробив її рідний брат Костянтин Стирча.

Могила Анни Стирчі (ум. в 1837 р.) в монастирі Молдовиця. Надгробок зробив її рідний брат Костянтин Стирча.

Сам храм, крім місцевих майстрових людей, нібито будували подільські та галицькі умільці. Дехто вважає, що Казимір запросив для будівництва церкви спеціалістів навіть з Італії. За деякими твердженнями вашківчан та з історичної розвідки, написаної у свій час місцевою дослідницею Ренатою Пантелейчук, можна зробити висновок, що тут побував італійський архітектор Бертоліно. Це прізвище викарбувано на фундаменті православної каплички, яка побудована в селі, як вважають, разом із церквою, і стоїть до цього часу[12].

У 1891 році «старанням землевласника дворянина Федора Казиміра спільно з селянами села Васкоуц» ця церква була побудована і також названа іменем Святого Архангела Михаіла. 21 листопада її освятили і відкрили для прихожан. Станом на 1914 рік: «Будівлею дерев’яна, дубова, на кам’яному фундаменті, з такою ж дзвіницею в одному з нею корпусі. Вся будівля церкви покрита листовим залізом. Огорожа навколо церкви з двох сторін дерев’яна, а з інших двох сторін із залізної дротяної сітки»[13].

В перебудовчий час цю культову споруду оглядали фахівці, які приїжджали зі Львова. Один із них, науковець І.Л. Губик, склав коротенький опис Вашковецької церкви, який зберігся до цих днів. У ньому значиться, що храм знаходиться в центрі села, на рівнинній місцині, при головній дорозі. Споруда – дерев’яна, п’ятизрубна, хрещата в плані, однобанна і одноверха. Належить до типу церков з вежею-дзвіницею на головному фасаді. Збудована з дубових брусів. Стоїть на високому цоколі з фактурно оброблених блоків. До квадратної в плані нави з чотирьох боків примикають рівні з нею за шириною, але наполовину менші за висотою квадратний бабинець, п’ятистінна вівтарна частина, обабіч якої прибудовані прямокутні, однакові з нею за висотою ризниці і короткі бічні рамена. Нава накрита низьким чотирисхилим дахом, посеред якого височить цибуляста баня. Вона має перехват внизу, посаджена на високому восьмигранному барабані. Вівтарна частина з ризницями має гранчастий, а бабинець і бічні рамена – двосхилі дахи.

Склеп

Склеп

Перед бабинцем виступає триярусна вежа-дзвіниця з ганком під двосхилим дашком перед головним входом. Нижній прямокутний ярус дзвіниці накритий причілковими дахами; другий – низький, квадратний; третій – високий, восьмигранний, що завершується гранчастим наметом з масивною цибулястою маківкою на тонкому ліхтарі.

Стіни обшальовані горизонтально дошками, з внутрішньої сторони вони обтягнуті овечою шкірою. Барабан бані і верхні яруси дзвіниці зашиті бляхою. Роги споруди підкреслені широкими лопатками, а прямокутні вікна та двері на головному і бічних фасадах оформлені трикутними мандриками, фігурно вирізаними обрамленнями і підвіконними полицями.

В інтер’єрі нава перекрита низьким восьмигранним зімкнутим зрізаним склепінням, на якому посаджено восьмигранний світловий барабан, що має плескате перекриття на нижньому рівні бані. Бабинець і бічні рамена мають циліндричні склепіння, вівтарна частина – циліндричне в комбінації з гранчастим, а перший ярус дзвіниці – плескату стелю, яка опирається на чотири квадратні стовпчики. При західній стіні бабинця влаштовані короткі хори з візерунчасто-вирізаним парапетом. Основні зруби з’єднані між собою великими півциркульними арками[14].

Більше 20 років над входом до церкви знаходиться ікона Архістратига Михаїла, автором якої є Т.В. Руснак. Іконостас в церкві триярусний, різьблений, позолочений. Вважається, що він створений одночасно з церквою. На думку дослідниці А. Іващук, іконостас привезли із Санкт-Петербурга.

У 1917 році Архангело-Михайлівська церква піддалася варварському розоренню з боку солдатів-більшовиків 8-ої армії і деяких співчуваючих їм селян. Практично повністю була обкрадена і спалена церковна бібліотека. Станом на 1914 в ній знаходилося більше 100 томів книг і 400 примірників

Хрест 1858 року

Хрест 1858 року

періодичних видань[15]. В 1917 році також був знятий і переплавлений найбільший церковний дзвін[16]. Розповідають, що його мелодію люди чули далеко в селі і вже розпізнавали по першому удару. Тепер у церкві благовістять п’ять невеликих бронзових дзвонів. Кажуть, що разом із ними по індивідуальному замовленню були виготовлені й люстри.

У 1990-му році ця церква була повністю реставрована. На честь 2000-річчя Різдва Христового був встановлений також ювілейний хрест. У 2008 році з поміччю віруючих, місцевої влади та меценатів під керівництвом настоятеля церкви отця Василія (в миру Ясинівський), виконано значний обсяг ремонтно-будівельних робіт. Відремонтовано перегородки, дзвіницю, зроблено заміну обшивки приміщення. Значно укріплено цокольну частину церкви, пофарбовано приміщення.

На території церкви, що займає 0,29 га, знаходиться склеп-усипальниця родини Казимирів, тут є хрест-пам’ятник, що вказує на місце, де була стара церква. На подвір’ї є поховання перших священиків, а також криниця, яку викопано в 1990 році. Вважається, що склеп, підмурівок і металеву огорожу наволоко церкви зроблено одночасно. Про це свідчить і фото, що зроблене під час похорону місцевого пана К.Ф. Казиміра в 1910 році і вміщене в книзі його пам’яті[17].

КАПЛИЧКА

КапличкаОкрім церкви, як ми згадували, у Вашківцях є особлива капличка, яка розташована по вулиці Грушевського, 58 – це оселя Інни Дмитрівни Пантелейчук. Кажуть, що після моління в цій каплиці на людей сходить Божа благодать і душа, ніби світлішає, а тіло стає здоровішим. Вашківчани повідують, що капличка збудована давно, ще в позаминулому столітті, коли тут було всього кілька хат, а далі простягався пустир. Не раз над нею згущалися хмари, дули грізні вітри, які здіймали деякі ідеологи — атеїсти, щоб знищити цю маленьку святиню, забрати її звідси, бо вона була на виду і комусь дуже муляла в очах. Може, й вчинили б наругу, але боголюбиві люди заступилися. «Не дамо чіпати Боже створіння!» – казали вони. І лиходії відступили.

Вчителька місцевої школи Інна Дмитрівна Пантелейчук розповіла нам, що на цьому місці раніше жили її предки. Бабуся Ганна (тут далі виправлено) Герасимівна та Семен Йосипович Кордуляни були віруючими і вони часто бесідували на релігійні теми. Одного разу розповідали, що, поширюючи і утверджуючи християнство, а також, маючи на меті досягти поліпшення якихось результатів (наприклад, в одержанні врожаю, притягненні дощу чи відверненні якогось лиха, війни) люди часто влаштовували хресні ходи. На Бессарабії були навіть встановлені маршрути і визначено час таких ходів. Один із них, кажуть, пролягав через село. Процесія нібито йшла із Києва чи десь із Галичини. Миряни несли чудодійну ікону Матері Божої – Пречистої Діви Марії, яка вважається милостивою заступницею християн, вона втішає пригнічених, зцілює хворих, просить Бога про вічне спасіння людей.

Подолавши чималий шлях, ходоки притомилися і вирішили  перепочити. Їм видалося, що на зупинку тут подала свій знак Діва Марія. Отож пристали на відпочинок, а, набравшись сил і поговоривши з місцевим населенням, процесія рушила далі, а люди, що були тутешніми, розсудили по-своєму: оскільки це місце вибрала сама Матір Божа, значить, воно є священним і вирішили поставити на ньому капличку. Для доброї справи збирали гроші з мирян. Але скоро всі клопоти про спорудження каплички взяв на себе місцевий поміщик, на кошти якого в той час будувалась церква. Він, кажуть, показав це місце архітекторам і художникам з Італії, які перебували тут, споруджуючи церкву та гранітний склеп біля неї. Кажуть, що серед них був архітектор Бертоліно, який згодом розробив проект каплички і слідкував за його втіленням. З того часу поминуло вже більше ста років, ця тендітна споруда зазнала природного старіння і невеликої реконструкції, але тут і зараз можна прочитати напис «Бертоліно». Думається, випадковості не може бути, очевидно, людина з цим іменем і справді причетна до народження крихітної служительки християнської віри.

Вже в наш час про капличку сказала своє дослідницьке слово донька І.Д. Пантелейчук – Рената, яка навчалася у Вашковецькій загальноосвітній школі. У своїй роботі «Капличка як символ духовності села» вона описала не тільки її виникнення, а й зазначила, що прихожан і всіх, хто тут бодай на мить зупиняється, захоплює оригінальна архітектурна форма та сюжет цього рукотворного дива. Вони підкреслюють красу і витонченість храму, складають його єдиний ансамбль. І справді, капличка не така, як більшість їх у нас. Тут немає вхідного приміщення для моління, зате є два відділення для виставлення ікон і релігійної атрибутики. Вона стоїть на триступеневому фундаменті, має невисоку тумбочку — стійку, дві шафи (відділення) під склом і з дверцятами, а завершується куполом, на якому встановлено півметровий хрест. Загальна висота культової споруди – 4,6 метра.

Після вінчання

Після вінчання

За давнім переказом Семена Йосиповича Кордуляна, який запам’ятала його внучка Інна Дмитрівна, а відтак передала своїй доньці Ренаті, в капличці знаходилось дві святі ікони. Одна з них – «Діва Марія з Ісусом». На жаль, ця ікона не збереглася, її викрали німецько-фашистські окупанти під час Другої світової війни. Але миряни і жителі села пам’ятають її образ, бо в усіх народів світу, в численних школах живопису – від античних часів до наших днів – можна знайти зображення матері з дитиною на руках. Материнська любов, мабуть, одне з найглибших і святих почуттів, яке дано пережити людині. Кожен відразу уявляє постать матері, яка дивиться на дитя як скарб, даний їй. Вона прислухається до його подиху, як до биття свого серця і готова віддати за нього своє життя. Її очі сяють тихою радістю, вона щаслива зі своїм дитям, де б не була: чи у палаці, чи в убогій хатині.

Друга ікона – «Йосип з Ісусом». Вона в золоченому обрамленні, має розмір 30 на 40 см. У складний для церкви і віруючих період її переховував у своєму обійсті вже згадуваний С.Й. Кордулян. Завдяки його старанням ікона добре збереглася і дійшла до наших днів. Показуючи її нам, Інна Дмитрівна з особливим хвилюванням казала: «Це наша реліквія. Бережемо її всією сім’єю». На зворотній стороні картини-ікони проставлено штамп, з якого видно, що номер її в якомусь реєстрі 1667, а дозвіл на виготовлення видано ще в червні 1890 року. Отож ікона – це старовинний скарб, якому вже більше 130 років.

…Горять свічки і лампади в капличці. Яскравіють біля підніжжя квіти. Миряни зупиняються тут, щоб перехреститись,

Олександр Чорний тримає ікону Йосип з Ісусом

Олександр Чорний тримає ікону Йосип з Ісусом

помолитися Пресвятій Богородиці, скласти їй шану і попросити допомоги, заступитись в скрутну хвилину. Їх віра і пам’ять продовжують життя цієї крихітної святині, бережуть наше минуле, подають добрий приклад для майбутнього.

СВЯШЕННО- І ЦЕРКОВНОСЛУЖИТЕЛІ

Андрій – священик при церкві села Вашківці Хотинської райї, згадується у відомості про погосподарський перепис населення Хотинської райї 1774 року[18].

Войницький Василь Костянтинович (1823-1883) – син дячка Свято-Михайлівської церкви села Воловчиниці Ясського повіту, Костянтина Петровича Войницького (1785 р.н.) та Євдокії (1799 р.н.). Дячок при Михайлівській церкві села Вашківці Хотинського повіту. Будучи вже за штатом, помер 1 грудня 1883 року.

Воронович Григорій Іванович (1804 р.н.) – син священика. Отримав домашню освіту. 21 серпня 1828 року визначений на місце дячка до Архангело-Михайлівської церкви села Вашківці Хотинського повіту.

Був одружений з Ганною Василівною (1805 р.н.), від якої мав дочку Єлизавету (1830 р.н.) і сина Корнелія (1833 р.н.)[19].

Воронович Іоанн (або Іоаким), служив священиком при Архангело-Михайлівській церкві села Вашківці на початку XIX століття — до 1812 року.

Гловацький Стефан (1777 р.н.) – син царан (вільних селян) села Вашківці Хотинської райї. 23 червня 1796 року, Проілавським єпископом Парфенієм висвячений на священика до Архангело-Михайлівської церкви села Вашківці Хотинського повіту.

Рано овдовів. У нього був син Олексій (1804 р.н.), котрий був одружений з Тетяною Василівною[20].

Горянський Максим Данилович (1819 р.н.), народився в селі Молодове Хотинського повіту, в сім’ї Данила Тимофійовича Горянського (1785 р.н.) і Анни Юріївни (1795 р.н.). У 1853 році разом з батьками і своєю сім’єю переселився в село Вашківці, того ж повіту. В 1854 році обраний і затверджений на посаді церковного старости до Вашковецької Архангело-Михайлівської церкви. На цій посаді він прослужив понад 20 років — 27 березня 1872 затверджений на сьоме триріччя[21].

Був одружений з Марією Стефанівною (1823 р.н.), від якої мав не менше шістьох дітей: Стефан (1845 р.н.), Ірина (1847 р.н.), Параскевія (1850 р.н.), Андрій (1852 р.н.), Петро (1855 р.н.) і Євфимія (1858 р.н.)[22].

Єрема – священик при церкві села Вашківці Хотинської волості (повіту) Молдавського князівства, за даними на 1630-1640-ті роки. (Дивіться про нього вище.)

Ігнатьєв Петро – священик Архангело-Михайлівської церкви села Вашківці Хотинського повіту (за даними на 1881-1882 рр.).

Кайсин Ісаакій (ор. 1888 р.н.), в служінні з 1908 року. Псаломщик при Свято-Михайлівської церкви села Вашківці Хотинського повіту. 12 листопада 1914 року переміщений на ту ж посаду до церкви села Христич Сорокського повіту. В 1930 році, відповідно проханню, вийшов за штат.

Калуцький Григорій Петрович – псаломщик при Архангело-Михайлівській церкві села Вашківці Хотинського повіту. В 1906 році, відповідно власному проханню, переміщений в село Наславча Хотинського поавту. В 1911 році йому оголошено Благословення Святого Синоду, з грамотою.

Калуцький Петро Григорович (05.10.1877 р.н.) – з сім’ї духовного звання. Закінчив Бричанське двокласне міністерське училище. 3 травня 1896 року призначений учителем в Васкоуцьку (Вашковецьку) церковно-приходську школу[23]. Далі навчався в Кишинівській школі псаломщиків, яку закінчив у 1898 році. В тому ж році – 1 квітня визначений виконуючим обов’язки, а потім – 9 липня затверджений на посаді псаломщика при церкві села Наславча 5-го округу Хотинського повіту. В 1905 році, відповідно власному проханню, псаломщик села Вашківці Григорій Калуцький і села Наславча  ̶ Петро Калуцький, переміщені один на місце іншого.

Дружина: Марія Володимирівна (22.10.1877 р.н.). Їхні діти: Василь (28.04.1900 р.н.), Михайло (12.08.1901 р.н.), Федір (15.12.1903 р.н.), Ольга (20.12.1905 р.н.), Іоанн (03.11.1907 р.н.), Надія (01.05.1909 р.н.), Віктор (07.11.1910 р.н.) та Володимир (01.03.1912 р.н.)[24].

Калуцький Феодор Петрович (1903-1980)  — син священика Петра Григоровича Калуцького (1877 р.н.) та матушки Марії Володимирівни. В офіційній біографії сказано, що він народився 15 грудня 1902 року в селі Наславча. В реальності ж він народився 15 грудня 1903 року, про що свідчить запис про народження і хрещення (в 1904 р.) в метричній книзі Успенсько-Богородичної церкви села Наславча 5-го округу Хотинського повіту за 1904 рік[25]. Доречно сказати, та ж дата вказана і на надгробній плиті.

У 1917 році закінчив Єдинецьке духовне училище. Далі деякий час був псаломщиком. З 1921 року в сані священика. За даними на 1925 рік, служив священиком у м. Новоселиці. 12 серпня 1945 року єпископом Чернівецьким і Буковинським Феодосієм (Ковернінським) висвячений в сан пресвітера до церкви Святої Преподобної Параскеви в село Ожеве Сокирянського району Чернівецької області. В 1955 році призначений настоятелем храму в ім’я Архістратига Божого Михаіла в село Вашківці, того ж Сокирянського району Чернівецької області, де прослужив 22 роки – до виходу в 1977 році через хворобу за штат. Помер 9 червня 1980 року, похований у Вашківцях[26].

Козак Георгій, закінчив псаломщицький клас. 10 червня 1913 року призначений виконуючим обоів’язки псаломщика до церкви села Батир Бендерського повіту. 1 травня 1914 року визначений до церкви села Леушени Оргеївського повіту. 12 листопада 1914 року, відповідно до прохання, переміщений з села Христич Сорокського повіту на посаду псаломщика до церкви села Вашківці Хотинського повіту. 9 лютого 1915 року звільнений за штат – за неявку до приходу.

Крачковський Василь (1786 р.н.) — «дворянський син», з 1806 року, згідно «указу Ясської екзаршеської духовної дикастерії» – паламар при церкві села Вашківці Хотинського повіту.

Його діти: Микола (1814 р.н.), Кипріян (1821 р.н.), Григорій (1823 р.н.).

Кровецький Василь – псаломщик при Михайлівської церкви Вашківці Романкоуцької волості Хотинського повіту. Вийшов за штат в 1899 році.

Дружина: Марія Михайлівна.

Лоєвський Стефан Іванович (1786 р.н.)  — «із дворян». Отримав домашню освіту. 1 вересня 1812 року, єпископом Григорієм Іеропольским, за благословенням митрополита Гавриїла (Бенулеску-Бодоні), висвячений на священика і визначений служити до церкви села Вашківці Хотинського повіту. Був нагороджений хрестом для духовенства в пам’ять війни 1812 року, яким, як відомо, нагороджували всіх священиків Російської православної церкви від митрополитів до приходських священиків включно, які перебували у сані до 1 січня 1813 року[27].

Рано овдовів. У метричній книзі за 1827 рік згадана його дочка Євфимія (1812 р.н.)[28].

Панькевич Яків Семенович (1840 р.н.) – син вашковецьких селянин Семена Федоровича Панькевича (1775 р.н.) і Марії Яківни (1809 р.н.). У 1890 році затверджений на посаді церковного старости при Архангело-Михайлівській церкві села Вашківці, — на перше триріччя[29].

Перетятков Михайло, закінчив курс Кишинівської духовної семінарії. 14 вересня 1878 року висвячений на священика до Архангело-Михайлівської церкви села Вашківці Хотинського повіту[30]. 3 червня 1880 року переміщений понадштатним священиком у село Сенгуряни Ясського повіту[31]. 6 червня 1880 року визначений настоятелем Гечу-Новського приходу. 12 лютого 1881 року переміщений в село Яблунів, того ж повіту – настоятелем.

Самборський Микола Данилович (1903-1972), народився 6 грудня 1903 року в селі Осламів Новоушицького повіту Подільської губернії (нині в Віньковецькому районі Хмельницької області України), в сім’ї дрібного банківського службовця. Його мати — дочка псаломщика — виховала сина в благочесті й глибокій вірі[32].

Навчався в Кам’янець-Подільській семінарії, а також у духовній семінарії румунського міста Галац (Seminarul Teologic Ortodox «Sfântul Apostol Andrei» Galaţi), яку закінчив у 1924 році. Далі навчання продовжив на Богословському факультеті Чернівецького університету, який закінчив у 1929 році зі званням кандидата богослов’я[33].

У 1931 році був висвячений в сан пресвітера і до 1934 року служив при церкві села Кельменці Хотинського повіту. Далі служив священиком у різних приходах сучасного Сокирянського району: село Непоротове (1934-1942 рр.), Кулішівка і Вітрянка (1942 — 01.05.1944), Коболчин і Білоусівка (1944-1945). У 1947 році визначений на місце священика при Архангело-Михайлівській церкві села Вашківці Сокирянського району Чернівецької області[34].

Там же у Вашківцях був заарештований 20 жовтня 1948 року. Особливою нарадою при Міністерстві державної безпеки СРСР (ОН МДБ СРСР), засуджений за антирадянську агітацію, за статтями 54-10 ч. 2, 54-11 КК УРСР, до 8-ми років позбавлення волі у виправно-трудових таборах[35].

Звільнений у 1956 році, і практично відразу, після повернення в Чернівецьку область, поступив на службу. Служив священиком у приходах Сокирянського та Кельменецького районів. Останні 15 років служив у Свято-Миколаївському храмі в селі Грушівці Кельменецького району. У 1970 році вийшов за штат, але потім на деякий час знову повернувся до служби. У січні 1972 року за станом здоров’я остаточно вийшов за штат[36].

Помер 1 квітня 1972, на 69-му році життя, в м. Кельменці Чернівецької області. Там же похований. Вже після смерті, 25 грудня 1974 року, реабілітований Чернівецьким обласним судом[37].

Відомо, що отець Микола був у шлюбі. Його дружина була вчителькою при школах сіл Непоротове і Ломачинці[38]. 15 березня 1944 евакуювалася разом з 8-річною дочкою в Румунію[39]. Там продовжила педагогічну діяльність, за даними на 1945-1948 роки працювала в школі села Голець (рум. Goleţ) повіту Северин, в селі Броштень, (рум. Broşteni) повіту Мехединць[40].

Феодор Солтицький

Феодор Солтицький

Солтицький Василь Матвійович – з сім’ї духовного звання. Закінчив Кишинівську духовну семінарію. 14 листопада 1870 року висвячений у сан диякона до Кишинівського кафедрального Христо-Різдвяного собору. 21 лютого 1871 року переміщений до Михайлівської церкви села Патрушев Ясського повіту. Далі висвячений на священика і направлений служити в село Вашківці Хотинського повіту. 27 вересня 1891 року затверджений депутатом по 3-му округу Хотинського повіту. 25 квітня 1896 року призначений завідувачем і законовчителем церковно-приходської школи села Вашківці[41]. 3 травня 1896 року затверджений у званні піклувальника тієї ж школи. В 1884 році нагороджений скуфією, в 1898 році — наперсним хрестом, в 1906 році — орденом Святої Анни 3-го ступеня, а в 1910 році — скуфією. 4 травня 1907 року переміщений до церкви Почамбоуци 4-го округу Белецького повіту.

Солтицький Матвій Петрович (1812-1889) – син священика села Яноуци Хотинського повіту (теперішні Іванівці Кельменецького району). Священик, а потім заштатний священик при церкві села Вашківці, де помер і похований.

Дружина: Анастасія Іванівна. Після смерті чоловіка отримувала пенсію з єпархіальної скарбниці. Їхні діти: Дем’ян, Василь і ін.

Солтицький Петро Васильович (1876 р.н.) – син священика села Вашківці Хотинського повіту. В 1899 році закінчив курс Кишинівської духовної семінарії, а також і регентські класи придворно-співочої капели. 23 серпня 1900 року визначений псаломщиком до церкви села Непоротове Хотинського повіту. Звільнено від займаного місця 12 липня 1902 року. «З 24 квітня 1902 року викладав закон Божий в церковно-приходських школах в Петербурзі. З 30 січня 1908 року вчитель церковного співу і керівник семінарського хору СПб. ДС. У 1920-і рр. був учителем співу в школах Лузького повіту»[42].

Солтицькій Федір Васильович (01.03.1874 р.н.) — син священика села Вашківці Хотинського повіту. В 1899 році закінчив Кишинівську духовну семінарію. 19 вересня 1899 року висвячений у сан диякона до Архангело-Михайлівської церкви села Почумбоуци Белецького повіту. 4 травня 1907 року, відповідно власному проханню, переміщений на місце священика при Свято-Михайлівській церкві села Вашківці Хотинського повіту. Того ж року обраний в члени ревізійної комісії по Окружній свічковій лавці[43]. В 1910 році нагороджений набедреником і скуфією

Його дружину звали Марія Василівна (01.01.1878 р.н.). Їхні діти: Веніамін (13.10.1904 р.н.), Зінаїда (06.06.1909 р.н.), Анна (03.02.1909 р.н.), Лариса (05.10.1910 р.н.)[44].

Стихій Василь (ор. 1890 р.н.), в служінні з 1906 року — псаломщик при Свято-Михайлівській церкві села Вашківці Хотинського повіту.19 листопада 1908 року переміщений до церкви села Чишмекіой Ізмаїльського повіту. В 1914 році висвячений в сан диякона. 29 листопада 1914 року диякон-псаломщик Болградського собору Василь Стихій призначений дияконом до тієї ж церкви. 10 травня 1916 року переміщений до Ізмаїльського кафедрального собору, в тій же посаді, де служив і за даними на 1922 рік[45].

Турович Михайло Тарасович (1792 р.н.) – син паламаря. Отримав домашню освіту. 4 червня 1825 року визначений дяком до Свято-Михайлівської церкви села Верижани Сорокського повіту. 17 липня 1831 року переміщений на місце паламаря до Архангело-Михайлівської церкви села Вашківці Хотинського повіту.

Його дружина: Анастасія Василівна Грабовська (1801 р.н.) — дочка священика села Верижани. Їхні діти: Григорій (1825 р.н.), Андронік (1828 р.н.), Матрона (1830 р.н.).

Ферінц Василь Тимофійович (1848-1900)  — з сім’ї духовного звання. Служив священиком при церкві села Мікоуци Сорокського повіту. В жовтня 1873 року, будучи священиком села Зарожани Хотинського повіту, переміщений в село Бабин Хотинського повіту. 29 вересня 1878 року переміщений до Архангело-Михайлівської церкви села Вашківці, того ж повіту[46]. Помер 17 квітня 1900 року, в селі Гріноуци Сорокського повіту, — від сухот[47].

Дружину звали Олена.

Церковний Олексій Павлович (1790 р.н.)  — «з місцевих селян» села Вашківці Хотинського повіту. Отримав домашню освіту. З 1816 року знаходився на посаді другого дячка при Архангело-Михайлівській церкві села Вашківці Хотинського повіту. 5 липня 1817 року затверджений на посаді[48].

Дружина: Ксенія Стефанівна (1800 р.н.). Їхні діти: син Іоанн (1822 р.н.) і дочка Стефанида (1818 р.н.).

__________________________________

[1] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 4–5, 70–72; Чорний О. Д, Мандзяк О. С. Не загубились села у віках: Дослідження, знахідки, відкриття / Олександр Чорний, Олексій Мандзяк. – Чернівці: «Друк Арт», 2014. – С. 274.

[2] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 246.

[3] Documenta Romaniae Historica. Seria A: Moldova. Vol. XXVIII: 1645-1646. – Bucureşti: Editura Academiei Române, 2006. – P. 364–365; Arhivele Statului Iași, Documente, DCCXCI/30, f. 35 r.; Arhivele Statului Iași, Documente, CXLVI/7, f. 6 v. (резюме); Arhivele Statului Iași, Documente, DCCXCI/512, f. 436 v. (резюме).

[4] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 431, 459 – 460.

[5] Мандзяк О.С. Стародавні церкви Сокирянщини // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 2. – 2011. – С. 173.

[6] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 496.

[7] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви Хотинского цинута села Вашковец за 1824 год; Ведомость о Архангело-Михайловской церкви Хотинского уезда села Васковец за 1832 год; и др.

[8] Формулярная ведомость о священно и церковнослужителях и их мужского пола детях, находящихся в селении Вашковцах при Архангело-Михайловской церкви, за 1824 год // Формулярные ведомости Управляющего Хотинского цынута Бричанской протопопии священника Филиппа Лукиянова, за 1824 год. – Державний архів Чернівецької області, ф. 605, оп. 1, сп. 97.

[9] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви Хотинского уезда селения Васковец.

[10] Ревизская сказка 1858 года декабря 31 дня, Бессарабской области Хотинского уезда, жителей царан селения Васкауц, помещика, надворного советника и кавалера Феодора Ивановича Казимира, принадлежащего подданству Российской империи.

[11] Чорний О.Д. Вашківці на сивих вітрах минувшини. – Чернівці: «Прут», 2009. – С. 248 – 253.

[12] Чорний О.Д. Вашківці на сивих вітрах минувшини. – Чернівці: «Прут», 2009. – С. 248 – 253.

[13] Ведомость о Св. Архангело-Михайловской церкви, состоящей в 3-м округе Хотинского уезда Кишиневской епархии в села Васкоуцах, за 1914 год.

[14] Чорний О.Д. Вашківці на сивих вітрах минувшини. – Чернівці: «Прут», 2009. – С. 248 – 253.

[15] Ведомость о Св. Архангело-Михайловской церкви, состоящей в 3-м округе Хотинского уезда Кишиневской епархии в села Васкоуцах, за 1914 год.

[16] Троян А.М., Петлик Г.І., Пшеничко М.І. Церква Архістратига Михаїла.

[17] Чорний О.Д. Вашківці на сивих вітрах минувшини. – Чернівці: «Прут», 2009. – С. 248 – 253.

[18] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 459 – 460.

[19] Ревизская сказка тысяча восемьсот тридцать пятого года апреля двадцатого дня, Бессарабской области Хотинского уезда селения Васкоуц одноприходной Архангело-Михайловской церкви, состоящей на имении вдовы, помещицы, молдавской боерянясы Екатерины Петровой Казимирки, о числе наличных священно- и церковнослужителях, их женах и их мужеска и женска пола детях // Ревизская сказка местечек, селений и церквей Хотинского уезда о священно- и церковнослужителях (апрель 1835 г.). – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 100.

[20] Книга метричная Кишиневской епархии Бессарабской области Хотинского уезда селения Васковец Архангело-Михайловской церкви за 1828 год.

[21] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1872. – № 10, 15–31 мая. – С. 235.

[22] Ревизская сказка 1858 года декабря 31 дня, Бессарабской области Хотинского уезда , жителей царан села Васкауц, помещика, надворного советника, кавалера Федора Ивановича Казимира, принадлежащего подданству Российской империи.

[23] Распоряжения Епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1896. — № 10, 15 мая. – С. 270.

[24] Ведомость о Св. Архангело-Михайловской церкви, состоящей в 3-м округе Хотинского уезда Кишиневской епархии в села Васкоуцах, за 1914 год.

[25] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Успенско-Богородичную церковь села Наславча 5-го округа Хотинского уезда для записи о родившихся, браком сочетавшихся и о умерших на 1904 год. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 211, оп. 6, д. 525.

[26] Калуцкий Феодор Петрович, протоиерей (Черновицкая епархия): Некролог // Журнал Московской Патриархии. – Москва, 1981. – № 5. – С. 32, фото.

[27] Формулярная ведомость о священно и церковнослужителях и их мужского пола детях, находящихся в селении Вашковцах при Архангело-Михайловской церкви, за 1824 год // Формулярные ведомости Управляющего Хотинского цынута Бричанской протопопии священника Филиппа Лукиянова, за 1824 год. – Державний архів Чернівецької області, ф. 605, оп. 1, сп. 97.

[28] Метрическая книга Кишиневской епархии Бессарабской области Хотинского цинута селения Карликова Димитриевской церкви, за 1927 год.

[29] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1890. — № 9, 1-го мая. – С. 389.

[30] Сведения о движении и переменах по службе в епархии // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1878. – № 22, 15–30 ноября. – С. 341.

[31] Распоряжения Епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1880. — № 15, 15-31 июля. – С. 313.

[32] Журнал Московской Патриархии. – Москва, 1973. – № 12. – С. 26 – 27.

[33] Журнал Московской Патриархии. – Москва, 1973. – № 12. – С. 26 – 27.

[34] Яремчук С.С. Православна Церква на Буковині у радянську добу (державно-церковні взаємини). – Чернівці: Рута, 2004. – С. 350.

[35] Реабілітовані історією. Чернівецька область. Книга третя. / Чернівецьке обласне відділення пошуково-видавничого агентства «Книга Пам’яті України». – Чернівці, 2013. – С. 472.

[36] Журнал Московской Патриархии. – Москва, 1973. – № 12. – С. 26 –27.

[37] Реабілітовані історією. Чернівецька область. Книга третя. / Чернівецьке обласне відділення пошуково-видавничого агентства «Книга Пам’яті України». – Чернівці, 2013. – С. 472.

[38] Monitorul Oficial. Regatul României. Partea 1: Legi, decrete, jurnale ale Consiliului de Miniştri, deciziuni ministeriale, comunicate, anunţuri judiciare (de interes general). – Bucureşti: Monitorul Oficial şi Imprimeriile Statului. Imprimeria Centrală, 1936. – № 214, 14 septembrie. – P. 12.

[39] Яремчук С.С. Православна Церква на Буковині у радянську добу (державно-церковні взаємини). – Чернівці: Рута, 2004. – С. 350.

[40] Monitorul Oficial. Regatul României. Partea 1: Legi, decrete, jurnale ale Consiliului de Miniştri, deciziuni ministeriale, comunicate, anunţuri judiciare (de interes general). – Bucureşti: Monitorul Oficial şi Imprimeriile Statului. Imprimeria Centrală, 1946. – № 175 bis, 31 iulie. – P. 4 B; Monitorul Oficial. Regatul României. Partea 1: Legi, decrete, jurnale ale Consiliului de Miniştri, deciziuni ministeriale, comunicate, anunţuri judiciare (de interes general). – Bucureşti: Monitorul Oficial şi Imprimeriile Statului. Imprimeria Centrală, 1948. – № 26, 2 februarie. – P. 14 B.

[41] Распоряжения Епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1896. — № 10, 15 мая. – С. 270.

[42] Смелов Е. П. Воспоминания о годах обучения в Санкт-Петербургской духовной семинарии (1912–1918 гг.). — СПб.; М.: Свято-Владимирское издательство, 2009. – С. 142.

[43] Ведомость о Св. Архангело-Михайловской церкви, состоящей в 3-м округе Хотинского уезда Кишиневской епархии в села Васкоуцах, за 1914 год.

[44] Ведомость о Св. Архангело-Михайловской церкви, состоящей в 3-м округе Хотинского уезда Кишиневской епархии в села Васкоуцах, за 1914 год.

[45] Anuarul Eparhiei Chişinăului şi Hotinului (Basarabia). Ediţie oficială / Alcăt. după date oficiale de C.N. Tomescu, secretarul General Arhiepiscopiei al Chişinăului şi Hotinului. – Chișinău: Tip. Eparhială, 1922. – P. 128.

[46] Сведения о движении и переменах по службе в епархии // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1878. – № 22, 15–30 ноября. – С. 341.

[47] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Св. Николаевскую церковь села Гриноуц 2-го округа Сорокского уезда для записи о родившихся, браком сочетавшихся и о умерших, на 1900 год.– Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 211, оп. 6, д. 476.

[48] Формулярная ведомость о священно и церковнослужителях и их мужского пола детях, находящихся в селении Вашковцах при Архангело-Михайловской церкви, за 1824 год // Формулярные ведомости Управляющего Хотинского цынута Бричанской протопопии священника Филиппа Лукиянова, за 1824 год. – Державний архів Чернівецької області, ф. 605, оп. 1, сп. 97.

Залиште свій коментар