Архангело-Михайлівська церква села Олексіївка

Автор: admin

Олексій Мандзяк

 

 

Село Олексіївка – один із самих стародавніх населених пунктів Сокирянського району. Сучасна його назва появилася тільки в XX столітті. Протягом століть це село було відомо під назвою Мендиківці (молд. Мендикауци, Мендикеуць). В старослов’янському написанні «Миндиковци», як окремий населений пункт із якоюсь за чисельністю сільською громадою і своїми власниками, існувало вже в XV столітті[1]. На початку XVI століття частиною села Мендиківці володіла одна із заможних і впливових родин того часу – Арбуре, в особі портаря (начальника охорони столичного міста) Луки Арбуре і його матері Настасії. Право на власність у с. Мендиківцях та в деяких інших селах (Сербичани, Михалкове, Романківці й ін.) в різні роки їм підтвердили господарськими грамотами Стефан ІІІ Великий (правив у 1457–1504 рр.), Богдан ІІІ Сліпий, званий також Кривим і Однооким (правив у 1504–1517 рр.), а також Стефан IV Молодий (правив у 1517–1527 рр.).

7 вересня 1946 року Президія Верховної Ради Української РСР своїм Указом, «з метою збереження історичних та уточнення і впорядкування існуючих найменувань», село Мендиківці перейменувало на Олексіївку. Мендикауцька сільська рада стала називатися Олексіївською.

Перші документальні свідчення про релігійне життя в цьому селі відносяться до першої половини XVII століття. Вже тоді в Мендиківцях діяла православна церква. При ній тоді служив священик Тирон, який до того ж мав у власності земельні ділянки у Хотинській волості. Його ім’я зустрічаємо в грамоті господаря Молдавського князівства Василя Лупу від 10 червня 1638 року[2] та інших документах тих часів.

Стара церква села Мендиківці, збудована 1724 р.. Фото 1928 р. (Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині . – «Сокирянщина», 2016. – С. 263.)

У 1724 році в с. Мендиківцях була побудована нова церква, яку освятили на честь Архангела Михаїла[3]. Священик цього села Олександр Феофанович Флорович (1885 р.н.) в 1920-х роках передав документи часів заснування цієї церкви в м. Кишинів, подальша їх доля нам невідома. Тоді ж була зроблена фотографія цієї церкви, на звороті якої рукою згаданого священика було зроблено запис про час її заснування[4].

За даними з «Відомісті в молдавський Диван від Хотинського цинуту про число в ньому селищ, в них дворів і людей» від 25 грудня 1772 року, і відомості про погосподарський перепис Хотинської райї 1774 року, при церкві села Мендиківці служив один священик – «піп Штефан»[5].

Станом на 1812-1813 роки Архангело-Михайлівська церква: «дерев’яна, мащена, древа тонкого, покрита соломою; одягів два ряди; книг досить; іконостас на полотні»[6]. За даними на 1822 рік при Архангело-Михайлівській церкві села Мендиківці служив благочинний священик Дмитро Іванович Котюжинський (1787 р.н.) та священик Петро Іванович Смуковський (1779 р.н.), а також дячок-псаломщик Іоанн Матвійович Лоєвський (1783 р.н.).

Нова Архангело-Михайлівська церква села Мендиківці, перебудована 1926 р.. Фото 1928 р. (Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині. – «Сокирянщина», 2016. – С. 263.)

У відомості про Архангело-Михийлівську церкву села Мендиківці за 1853 рік зазначено: «будівлею дерев’яна, покрита гонтом, з такою ж при ній дзвіницею, міцна»[7]. У 1885 році в ній було оновлене внутрішнє начиння і зроблено косметичний ремонт. Але вона вже не вміщала всіх бажаючих із-за маломісткості, і до того ж як бачимо із документів того часу була «вельми ветха, з дощатою огорожею»[8]. За цими причинами місцеві прихожани нерідко йшли на свята до церков сусідніх сіл, зокрема до Свято-Димитріївської церкви села Гвіздівці.

У 1905 році «старанням місцевих землевласників, дворянки Аделаїди Платонівни Бібері (1838–17.02.1815)[9] і Олени Іванівни Шульгіної (23.06.1862 р.н.)[10] та місцевих парафіян» була побудована нова «дерев’яна, на кам’яному фундаменті» церква. Споруджували храм місцеві майстри. Її також освятили на честь Святого Архистратига Михаїла. Громаді села, за пожертвування на побудову нової церкви було надане благословення Святішого Синоду з видачею грамоти.

У 1926 році ця церква була перебудована. Розташована вона в центрі села, на горбику. Її довжина становить 18 м, ширина – 12 м, висота – 20 м. Первісне внутрішнє оздоблення церкви до наших днів збереглося не повністю, фрески опали, підлога була замінена, зберігся тільки іконостас. Починаючи з райських воріт, на яких зображено чотири Євангелісти: Іоанн Богослов, Матвій, Лука, Марк. Праворуч від воріт ікона Матері Сина Божого, яка тримає на руках дитя. Ліворуч від воріт Спаситель Ісус Христос, поруч з ним на Південних дверях покровитель церкви Архангел Михаїл. Далі велика ікона на якій зображено дев’ять архангелів. Праворуч від ікони Матері Сина Божого, на північних дверях зображений Архангел Гавриїл, поруч з ним ікона Преподобного Сергія Радонезького. Верхній ряд іконостасу: посередині ікона «Тайна вечеря». Ліворуч «Воскресіння Христове», поруч Святий Миколай, архієпископ Мир Лікійський. Праворуч від центру ікона, яка відображає Різдво Христове, поруч святі первозданні апостоли Петро та Павло[11].

Сучасний вид церкви. Фото 2010 року

З часу заснування церкви збереглися підсвічники, виготовлені в Переяславі, а також досить привабливе панікадило, яке підлягало реставруванню, плащаниця і гріб. З стародруків зберігся тільки один румунський служник. Ця книга була надрукована в 1867 році церковнослов’янським шрифтом. Деякі інші книги і церковні речі були викрадені у 1940-х роках. Перший раз церву обікрали у 1944 році, а вдруге – у 1949 році[12].

На території церкви є два хрести – один, це поховання поміщиці Аделаїди Платонівни Бібері (1838–1815), а другий – це поховання священика о. Гаврила Григоровича Кириловича (1843–1906), котрий був родом із села Клокушна, і з 25 березня 1892 року до самої своє смерті служив при Архангело-Михайлівській церкві с. Мендиківці Хотинського повіту.

Також на території є малий склеп в якому замуровано престол старої церкви, яка була на цьому самому місці що й теперішня. Під культовою спорудою є підвал, який було прорито для того, щоб там ховали служників церкви, в даний момент його замуровано, чому невідомо.

Зелені насадження навколо церкви збереглися з часу будівництва – це майже столітні ясени[13].

У селі Олексіївці є також капличка Пресвятої Богородиці, яка була споруджена декілька років тому.

Всередині церкви

СВЯЩЕННО-І ЦЕРКОВНОСЛУЖИТЕЛІ[14]

 

Георгіянов Володимир Єлисейович (1885 р.н.) – народився 18 серпня 1885 року в селі Братушани 4-го округу Ясського повіту, в сім’ї настоятеля місцевої Петро-Павлівської церкви Єлисея Стефановича Георгіянова (1844 р.н.) та Анни Серафімівни. Навчався в Єдинецькому духовному училищі (за даними на 1895 рік).

У 1906 році закінчив Кишинівську духовну семінарію, в званні студента. Того ж року призначений на місце священика при Архангело-Михайлівській церкві села Мендиківці 5-го округу Хотинського повіту. Далі переміщений до Свято-Успенської церкви села Кальфа 1-го округу Бендерського повіту, а пізніше служив в селах Чимітірулуі і Протягайловка Бендерського повіту. У 1921 році визначений на місце священика при Свято-Миколаївській церкві міста Тігіна (Бендери)[15].

 

Кирилович Василь Федорович (1835–1898) Народився в селі Мендиківці Хотинського повіту, в сім’ї дячка Федора Стефановича Кириловича (1802-1876) та Анни Василівни (1806 р.н.).

20 червня 1860 року визначений дячком до Свято-Введенської церкви села Маркоуци Хотинського повіту. 6 серпня 1863 року переміщений служити дяком при Архангело-Михайлівській церкві села Мендиківці, того ж повіту. У 1868 році затверджений на посаді. У лютому 1892 року переміщений на посаду псаломщика до Архангело-Михайлівської церкви села Сербичани 5-го округу Хотинського повіту. Потім був направлений псаломщиком до Іоанно-Богословської церкви села Вітрянка 3-го округу Хотинського повіту, але прослужив там недовго і був повернутий назад в село Сербичани[16].

Помер 11 квітня 1898 року. Похований в Мендиківцях[17].

Дружина перша: Плечинта Домнікія Стефанівна (1837–1877) – дочка священика Стефана Ієремійовича Плечинти (1802–1891) та Февронії Іванівни (1809 р.н.). Померла 27 грудня 1877 року в селі Мендиківці[18].

Дружина друга: Марія Іванівна (1844-1913). Після смерті чоловіка отримувала допомогу від Товариства взаємної допомоги духовенства Кишинівської єпархії (1900 р.). Померла 13 березня 1913 року[19].

Його діти: Наталія (1860 – 28.01.1915), Іоанн (1862 р.н.), Марія (1863 р.н.), Катерина (1868 р.н.), Ольга (1870 р.н.), Василь (02.01.1875 – 06.09.1878).

Наталя вийшла заміж за псаломщика Василя Комерзана. Катерина і Ольга були одружені з селянами села Сербичани.

 

Кирилович Гавриїл Григорович (1843–1906) – народився 13 червня (25 липня) 1843 року в селі Клокушна Хотинського повіту, в сім’ї священика Іоанно-Богословської церкви Григорія Стефановича Кириловича (1794 р.н.) та Олександри (1799 р.н.). В семінарії не навчався – отримав домашню освіту.

14 травня 1863 року, за власним проханням, визначений дячком до Архангело-Михайлівської церкви села Романківці Хотинського повіту. 25 березня 1865 року архієпископом Кишинівським і Хотинським висвячений на диякона до Свято-Миколаївської церкви села Гріноуци Сорокського повіту. 23 січня 1868 року переміщений до Свято-Вознесенської церкви села Медвежа 4-го округу Хотинського повіту. 12 березня 1892 року визначений на священиче місце при церкві села Мендиківці 5-го округу Хотинського повіту. 25 березня 1892 року висвячений на священика, до тієї ж церкви[20].

2 квітня 1902 року, єпископом Кишинівським і Хотинським Преосвященним Іаковом (І.О. Пятницький), нагороджений набедреником.

Помер 17 травня 1906 року[21].

Дружина: Катерина Василівна Постолакій (1846 р.н.) – дочка священика.

Їхні діти: Анна (1870 р.н.), Марія (1875 р.н.), Юстин (07.08.1881–01.07.1883), Василь (07.08.1881 р.н.), Віра (24.05.1884 р.н.).

Віра вийшла заміж за священика Миколу Георгійовича Гербановського (1876-1941). Анна після заміжжя проживала в селі Ларга.

 

Кирилович Федір Стефанович (1802–1876) – син священика. Отримав домашню освіту.

21 вересня 1827 року призначений служити дяком при Архангело-Михайлівській церкві села Мендиківці Хотинського повіту[22]. У 1850-х роках переміщений до Свято-Введенської церкви села Маркоуци Хотинського повіту. У 1867 році, через хворобу за власним проханням, звільнений за штат[23]. Останні роки життя був прикутий до ліжка (за даними на 1875 р.).

Дружина перша: овдовів до 1830 року[24].

Дружина друга: Анна Василівна (1806 р.н.)[25].

Їхні діти: Георгій (1833 р.н.), Марія (1834 р.н.), Василь (1835–1898), Єлизавета (1837 р.н.), Олена (1840 р.н.), Стефан (1842 р.н.), Гавриїл (1848–1902).

 

Кисліцен Олександр Петрович (1978 р.н.) – священик при Свято-Михайлівській церкві села Олексіївка і церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Новоолексіївка Сокирянського району Чернівецької області (за даними на 2011 рік).

 

Комерзан Василь Ісайович (1861–1926) – народився 8 липня 1861 року в сім’ї священика Свято-Михайлівської церкви села Маркоуць Оргеївського повіту, Ісаї Івановича Комерзана (1819 р.н.) та Єлизавети Григорівни (1828 р.н.). Навчався в Єдинецькому духовному училищі. 1 травня 1878 року вибув з 4-го класу «через хворобу».

14 грудня 1879 року визначений виконуючим обов’язки псаломщика при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці 3-го округу Хотинського повіту. 10 травня 1880 року, за власним проханням, переміщений на місце псаломщика до Свято-Георгіївської церкви села Бедраж, того ж повіту. 21 червня 1881 року, за розпорядженням єпархіального начальства, переміщений назад в с. Шебутинці. 8 серпня 1881 року, за власним проханням, переведений до Іоанно-Богословської церкви села Вітрянка 3-го округу Хотинського повіту. 24 липня 1882 року знову таки, за власним проханням, переміщений на місце псаломщика при Архангело-Михайлівській церкві села Сербичани, того ж повіту. З 20 лютого 1892 року перебував на посаді псаломщика при Архангело-Михайлівській церкві села Мендиківці 5-го округу Хотинського повіту[26].

Ухвалою Святішого Синоду від 23-28 березня 1911 року за № 2188, він удостоєний благословення Святішого Синоду, з грамотою.

Помер 1 березня 1926 року[27].

Дружина перша: Анна Григорівна (1862 – 1882).

Дружина друга: Марія Василівна Кирилович (1863–1907) – дочка псаломщика Василя Федоровича Кириловича (1835-1898) та Домнікії Стефанівни Плечинти (1837–1877). Вінчалися 13 лютого 1883 року в Архангело-Михайлівській церкві села Мендиківці[28]. Померла 7 листопада 1907 року[29].

Його діти: Стефан (1885 р.н.), Порфирій (16.08.1888 р.н.), Марія (01.10.1890 р.н.), Никанор (17.10.1891 р.н.), Лука (06.02.1893 р.н.), Софія (14.08.1895 р.н.), Іван (01.02.1898 р.н.), Валентина (04.10.1901 р.н.), Людмила (29.04.1905 р.н.).

 

Комерзан Дмитро Феофілович (1902 р.н.) – народився 24 жовтня 1902 року в селі Бирнова Хотинського повіту, в сім’ї псаломщика Феофіла Ісаєвича Комерзана (1866 р.н.) та Надії Самуїловни Сливинської (1864 р.н.). Закінчив 2 класи Кишинівської духовної семінарії.

1 квітня 1923 року визначений служити псаломщиком при Іоанно-Богословській церкві села Вітрянка Хотинського повіту. 15 липня того ж року затверджений на посаді. 1 квітня 1926 року переміщений до Архангело-Михайлівської церкви села Мендиківці Хотинського повіту. 1 січня 1931 року вийшов за штат[30].

 

Котюжинський Дмитро Іванович (1787 – 1851) – із мирян.

26 жовтня 1809 року за благословенням митрополита і екзарха Гавриїла (Бенулеску-Бодоні), єпископом Григорієм Ієропольским в м. Ясси висвячений на священика до Архангело-Михайлівської церкви села Мендиківці Хотинського цинуту. 20 червня 1825 року переміщений до церкви Введення Пресвятої Богородиці села Маркоуци Хотинського цинуту. Там він служив і за даними на 1837 рік[31].

29 квітня 1819 року визначений на посаду приватного благочинного.

26 березня 1821 року нагороджений набедреником. Був нагороджений бронзовим хрестом для духовенства в пам’ять війни 1812 року[32].

Дружина: Євдокія Гаврилівна (1796 р.н.)[33].

Їхні діти: Онисифор (1812 р.н.), Тетяна (1814 р.н.), Анастасія (1816 р.н.), Ксенія (1819 р.н.), Никифор (1821 р.н.), Яків (1823 р.н.), Олександр (1833 р.н.).

 

Лоєвський Іоанн Матвійович (1783–1830) – син священика Матвія Стефановича Лоєвського.

Служив дячком при Архангело-Михайлівській церкви села Мендиківці Хотинського повіту (за даними на 1822 рік)[34].

Дружина: Марія Антонівна (1792 р.н.).

 

Лоєвський Матвій Стефанович – син священика села Мендиківці Хотинської райї Штефана Лоєвського.

Дяк при Архангело-Михайлівській церкві села Мендиківці Хотинської райї. 4 листопада 1772 року, за власним проханням, єпископом Радовецьким Досифієм (Хереску) висвячений на священика до тієї ж церкви[35].

 

Лоєвський Штефан – з духовного звання.

Священик Архангело-Михайлівської церкви села Мендиківці Хотинської райі, за даними відомостей погосподарського перепису Молдавського князівства 1774 року[36].

 

Матвієвич (Матфієвич) Матвій Іванович (1821–1891) – син дяка села Ходороуци Хотинського повіту, Івана Матвійовича Матвієвича (1787 р.н.) та Анни (1791 р.н.). Отримав домашню освіту.

З 20 січня 1849 року служив псаломщиком при Архангело-Михайлівській церкві села Мендиківці Хотинського повіту. За даними на 1888 рік значився понадштатним псаломщиком при тій же церкві[37].

Помер 20 червня 1891 року[38].

Друга дружина: Єлизавета Григорівна (1835 – 1890). Померла 6 червня 1890 року в селі Мендиківці[39].

Його діти: Іоанн (1843 р.н.), Іван (1852 р.н.), Марія (1855–12.10.1877), Микола (1859 р.н.), Олександр (1860 р.н.), Антоній (1864 – 20.03.1912), Віра (1866 р.н.).

 

Очинський Іван Іванович (1805 р.н.) – син священика Свято-Миколаївської церкви села Бирнова Сорокського цинуту, Івана Івановича Очинського (1776 р.н.) та Софронії Григорівни (1770 р.н.). Отримав домашню освіту.

20 липня 1825 року за указом Кишинівської духовної дикастерії визначений паламарем до Архангело-Михайлівської церкви села Мендиківці Хотинського цинуту[40].

3 квітня 1836 року архієпископом Кишинівській і Хотинським Димитрієм (Сулима) висвячений на священика до Свято-Миколаївської церкви села Бирнова Сорокського повіту[41]. 30 травня 1852 року особливою грамотою затверджений настоятелем в тій же церкві[42]. У 1839-1844, 1853 і 1858 роках проводив служби також в церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Наславча Сорокського повіту. На початку 1868 року звільнений за штат: «по старості літ»[43].

Дружина: Додіца Анастасія Василівна (1807-1872) – дочка дяка. Померла в 1872 році – від холери[44].

Їхні діти: Катерина (1825 р.н.), Ірина (1828 р.н.), Захарій (1840 — 01.01.1879), Євдокія (1834 р.н.) і Єлизавета (1837 р.н.).

 

Плечинта Стефан Ієремійович (1802–1891) – із селян.

27 травня 1822 року прийнятий у духовне звання і визначений дячком до церкви села Тимиліуци Оргеївського повіту[45]. 27 березня 1929 року переміщений виконуючим посаду дячка при церкві Преподобної Параскеви села Чепелеуци 2-ої частини Хотинського повіту[46]. 20 листопада 1830 року затверджений на посаді[47].

9 квітня 1833 року архієпископом Кишинівським і Хотинським Димитрієм (Д.І. Сулима) висвячений на диякона. Того ж року висвячений на священика до Архангело-Михайлівської церкви села Мендиківці Хотинського повіту. 21 березня 1872 року і 13 березня 1875 року затверджений духівником по 5-му округу Хотинського повіту[48].

24 червня 1853 року «за хорошу поведінку і старанне виконання священицьких обов’язків» архієпископом Кишинівським і Хотинським Іринархом (Я.Д. Попов) нагороджений набедреником[49]. Указом Святішого Урядового Синоду від 28 лютого 1873 року, він нагороджений скуфією. У 1886 році, до дня Святої Пасхи, Святішим Синодом, «за службу по духовному відомству» нагороджений камилавкою.

Помер 7 листопада 1891 року[50].

Дружина: Софронія Іванівна (1809 р.н.) – дочка священика.

Їхні діти: Єлизавета (1830 р.н.), Наталія (1833 р.н.), Домнікія (1837–1877), Іоанн (1839 р.н.), Микола (1842 р.н.), Марія (1845 р.н.), Катерина (1847 р.н.).

 

Праницький Дмитро Парфенійович (1837–1908) – народився в селі Сахарна Оргеївського повіту, в сім’ї священика Парфенія Кириловича Праницького (1800 р.н.) та Олени Луківни (1806 р.н.). 15 червня 1859 року закінчив курс Кишинівської духовної семінарії – за другим розрядом.

6 грудня 1859 року архієпископом Кишинівським і Хотинським Антонієм (О.А. Шокотов) висвячений на священика до Свято-Покровської церкви м. Бричани Хотинського повіту. У 1861 році призначений наглядачем за сільськими церковно-приходськими церквами.12 грудня 1862 року переміщений до Свято-Катерининської церкви містечка Липкани Хотинського повіту[51]. 4 жовтня 1866 року переміщений до церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Кищла-Замжиєво Хотинського повіту. В 1867 р. направлений служити священиком при Трьохсвятительській церкві села Гріманкоуци, того ж повіту. 1 березня 1871 року призначений законовчителем Бричанського двокласного Міністерської училища. 4 лютого 1872 року із Гріманкоуц переміщений до Свято-Покровської церкви містечка Бричани Хотинського повіту.

Священик Дмитро Парфенійович Праницький (ліворуч), 1899 рік. Фото з власного архіву доктора історичних наук Івана Думініки (Республіка Молдова)

13 березня 1877 року призначений благочинним 3-го округу Хотинського повіту. 5 квітня 1881 року повторно призначений благочинним по 3-му округу Хотинського повіту. На цій посаді перебував до 17 червня 1887 року. 21 березня 1882 року призначений членом правління Єдинецького духовного училища. У 1883 йому було доручено завідувати церковною свічковою лавкою. У цей період неодноразово відвідував храми сіл сучасної Сокирянщини. Записи в церковних книгах говорять про те, що він проводив служби в селах Мендиківці і Кулішівка.

1 лютого 1888 року, відчужений від священицького місця в містечку Бричанах 3-го округу Хотинського повіту Д.П. Праницький переміщений на священицьку вакансію до церкви Успіння Пресвятої Богородиці села Ново-Кірсово, 3-го округу Бендерського повіту. 17 травня 1888 року призначений законовчителем місцевого училища. Він же був ініціатором відкриття церковно-приходської школи в селі Кірсово.

21 вересня 1895 року указом Кишинівської духовної консисторії йому було заборонено проводити службу в церкві, в зв’язку з знаходженням під слідством (за звинуваченням в домаганні до жінки у себе вдома, і розтраті церковних грошей). Був виправданий. 14 січня 1896 року йому знову дозволено проводити священнослужіння. 14 березня 1908 року звільнився за штат – через хворобу.

У червні 1864 року за старанну службу особисто архієпископом Кишинівським і Хотинським Антонієм (О.А. Шокотов) нагороджений набедреником. 30 березня 1874 року йому висловлене благословення Святішого Синоду. 16 листопада 1876 року знову удостоєний благословення Святішого Урядового Синоду, з видачею грамоти. Указом Святішого Синоду від 18 квітня 1877 року за № 1134, за відмінність по службі нагороджений бархатною фіолетовою скуфією. Ухвалою Святішого Синоду від 29 березня — 9 квітня 1883 року за № 637, за заслуги по духовному відомству, нагороджений наперсним хрестом від Святішого Синоду. 24 липня 1887 року нагороджений синодальної камилавкою. У 1907 році Дмитро Праницький – священик Свято-Успенської церкви с. Кірсово 3-го округу Бендерського повіту, нагороджений орденом Святої Анни 3-го ступеня[52].

Помер 1 квітня 1908 року.

Дружина: Ганна Федорівна (1844-1885). Померла 25 квітня 1885 року в містечку Бричанах.

Їхні діти: Дмитро (1862 р.н.), Євгена (1864 р.н.), Марія (1866 р.н.), Володимир (1868–04.07.1918), Олена (1871 р.н.), Юлія (1878 р.н.) і Микола (02.05.1880–11.04.1882).

 

Смуковський Петро Іванович (1779–1831) – син дячка.

20 липня 1802 року висвячений на священика до Свято-Михайлівської церкви села Мендиківці Хотинської райї. Там він прослужив до кінця свого життя[53].

Помер 25 лютого 1831 року.

Дружина: Анна Іллівна (1786 р.н.).

Їхні діти: Василь (1803 р.н.).

 

Тирон – священик, який служив при церкві села Мендиківці Хотинської волості Молдавського князівства. Його ім’я зустрічаємо в грамоті господаря Молдавського князівства Василя Лупу, від 10 червня 1638 року[54].

 

Уриту-Миронов Філіп Семенович (1878 р.н.) – народився 14 листопада 1878 року в сім’ї селян с. Варатік Белецького повіту, Семена Костянтиновича Уриту і Стефаниди Василівни. У 1901 році закінчив Кишинівську духовну семінарію.

В 1902-1906 роках він вчителював в міністерських народних училищах (с. Конгаз Ізмаїльського повіту)[55]. Закінчив Харківський ветеринарний інститут і деякий час працював ветеринарним лікарем.

17 вересня 1906 року висвячений на диякона, а 22 вересня, єпископом Акерманським Аркадієм (О.Є. Філонов), – на священика до Архангело-Михайлівської церкви села Мендиківці 5-го округу Хотинського повіту[56]. У 1910 році визначений на місце священика при Свято-Вознесенській церкві села Ходороуци Хотинського повіту. Але, того ж року переміщений назад до Свято-Михайлівської церкви с. Мендиківці. 1 листопада 1910 року призначений законовчителем і вчителем співу в нововідкритому народному училищі в Мендиківцях. 26 березня 1914 року переміщений до Свято-Троїцької церкви с. Христич 1-го округу Сорокського повіту. Там він служив і за даними на 1922-1930 роки[57].

27 березня 1917 року, архієпископом Кишинівськім і Хотинським Анастасієм (О.О. Грибановський), він нагороджений скуфією.

Дружина: Завойчинська Євгенія Никанорівна (1886 р.н.) – дочка священика.

 

Флорович Олександр Феофанович (1885 р.н.) – син псаломщика, народився 24 червня 1885 року в селі Бедраж Хотинського повіту. У 1900 році «звільнений за малоуспішністю як другокурсник» з Єдинецького духовного училища. 8 серпня 1905 року закінчив повний курс Кишинівського псаломщицького класу.

13 серпня 1905 року за резолюцією єпископа Акерманського Аркадія (О.Є. Філонов) визначений виконуючим посаду псаломщика при церкві села Унгор Сороеського повіту. Після проходження строкової військової служби, 31 листопада 1909 року за резолюцією єпископа Акерманського Никодима визначений виконуючим посаду псаломщика при Архангело-Михайлівській церкві села Пригородок 1-го округу Хотинського повіту[58]. З 11 листопада 1910 року служив псаломщиком при Свято-Миколаївській церкві с. Маршинці 2-го округу Хотинського повіту. 10 листопада 1912 року призначений дияконом до тієї де церкви – на окладі псаломщика. 22 липня 1913 року переміщений до Свято-Миколаївської церкви села Бирнова 5-го округу Хотинського повіту. Але там у нього не склалися стосунки з місцевими парафіянами через його заняття комерцією, в зв’язку з чим останні в 1916 році попросили єпархіальне начальство «усунути» його з села.

17 грудня 1918 року, здавши іспит, висвячений на священика, і направлений служити до Архангело-Михайлівської церкви села Мендиківці Хотинського повіту. У 1919 році затверджений на посаді. У 1926 році був відданий під суд і оштрафований за незгоду переходу від Юліанського до Григоріанського календаря. На деякий час був відсторонений від служби, але незабаром поновлений на посаді. У селі Мендиківцях він служив і за даними на 1930 рік[59].

Дружина: Назаревич Любов Гаврилівна (01.10.1892 р.н.) – дочка псаломщика церкви села Зелена Хотинського повіту.

Їхні діти: Микола (03.02.1911–22.04.1911), Надія (07.05.1912 р.н.), Георгій (01.02.1919 р.н.).

 

Чеголя Афанасій – із сім’ї духовного звання. Закінчив Кишинівську духовну семінарію.

26 квітня 1914 року визначений на місце священика при Архангело-Михайлівській церкві села Мендиківці Хотинського повіту. 13 вересня 1914 року відрахований від прикріпленої церкви через неявку на освячення. 19 січня 1915 року призначений на посаду псаломщика при Архангело-Михайлівській церкві села Тараклія 2-го округу Бендерського повіту. 14 січня 1916 звільнений за штат – через хворобу[60].

 

Чекан Микола Афанасійович (1890 р.н.) – син почесного громадянина, волосного писаря Афанасія Васильовича Чекана та Пелагії Пантелеймонівни Гаврилюк. Народився 7 квітня 1890 року в містечку Новоселиця Хотинського повіту[61]. 15 червня 1913 року закінчив повний курс Кишинівської духовної семінарії.

28 вересня 1914 року, єпископом Акерманським Гавриїлом (Г.М. Чепура), висвячений на диякона. 13 вересня 1914 року визначений на посаду священика при Архангело-Михайлівській церкві села Мендиківці Хотинського повіту[62]. 4 жовтня 1914 року, тим самим єпископом висвячений на священика до вищеозначеної церкви. 14 квітня 1915 року, військовим відомством, за розпорядженням Військового протопресвітера, направлений священиком на бронепалубний крейсер «Діана»[63]. Ухвалою єпархіального начальства від 28-29 квітня 1916 року, з нього був знятий священний сан[64].

Дружина: Нінель Павлівна (17.09.1892 р.н.).

 

Черноуцан Іван Олександрович (1852–1918) – син дяка с. Колікоуци Хотинського повіту, Олександра Васильовича Черноуцана (1815-1875) та Єлизавети Іванівни (1822 р.н.). До другого класу навчався в Кишинівській духовній семінарії. Через хворобу змушений був перервати навчання.

З 1873 року навчався в школі фельдшерів в Кишиневі. З 1 вересня 1877 року до 1 вересня 1882 року працював фельдшером в Оргеївському повіті. Далі працював економом в Кишинівському чоловічому духовному училищі.

22 травня 1883 року висвячений на диякона і визначений служити при церкві того ж навчального закладу. 10 вересня 1889 року висвячений на священика до Архангело-Михайлівської церкві села Баласінешти 4-го округу Хотинського повіту. 13 листопада 1896 року переміщений до Свято-Миколаївської церкви села Корпач 4-го округу Белецького повіту. 22 серпня 1913 року звільнений з посади, за проступки. 14 жовтня 1913 року, будучи відстороненим від місця служби, визначений на місце священика до церкви села Лунга Белецького повіту. 8 травня 1915 року переміщений до Архангело-Михайлівської церкви с. Мендиківці 5-го округу Хотинського повіту[65].

7 травня 1896 року єпархіальним начальством нагороджений набедреником. У 1901 році йому надане архіпастирське благословення – за старанність по шкільній справі.

Помер 17 жовтня 1918 року і похований у Мендиківцях[66].

Дружина: Євдокія Стефанівна (1852 р.н.).

Їхні діти: Йосиф (1883-1966), Олександр (1885 р.н.), Михайло (29.07.1889 р.н.), Микола (1891-23.04.1937), Марія (23.02.1893-30.06.1979), Євгенія (04.01.1895–11.09.1985), Петро (1897-1924), Антон (05.02.1900-1941) і Володимир (02.01.1903 р.н.).

Йосиф Іванович Черноуцан – навчався Єдинецькому духовному училищі, яке закінчив у 1901 році. Помер в Румунії в 1966 році.

Микола Іванович Черноуцан – народився 27 липня 1891 року в с. Баласінешти. Закінчив військову школу в Одесі і військово-промислову школу в Петрограді[67]. Учасник Першої світової війни – в російській армії у званні підпоручика. Був членом Молдавської національної партії, створеної в 1917 р. У липні 1917 року був у складі делегації Центрального молдавського військово-виконавчого комітету, який прибув в Петроград.

 

Шаргородський Василь Васильович (1913–1976) – народився в сім’ї селян, в селі Трудове Одеської області України. Закінчив Ізмаїльську духовну семінарію. 1 квітня 1939 року, за власним проханням, був призначений на посаду псаломщика при церкві с. Табакі 2-го округу Ізмаїльського повіту. З серпня 1944 року будучи псаломщиком, почав виконувати обов’язки священика при церкві Святих Петра і Павла села Чийшія – сучасне село Городнє в Болградському районі Одеської області. У 1945 році був висвячений в сан пресвітера до тієї ж церкви. Там він служив до 27 жовтня 1951 року. В 1952 році переміщений в Чернівецьку єпархію і призначений настоятелем Свято-Димитріївської церкви села Гвіздівці Сокирянського району Чернівецької області, де прослужив як мінімум до 1959 року. В цей період поєднував служіння також в Свято-Михайлівській церкві села Олексіївка Сокирянського району. Пізніше переміщений до Архангело-Михайлівської церкви села Сербичани, того ж району[68].

Протоієрей Чернівецької єпархії Василь Шаргородський помер 15 лютого 1976 року на 64-му році життя в с. Сербичани. Похований на сільському кладовищі в селі Гвіздівці[69].

 

Шинкарюк Філіп – із селян. 1 квітня 1942 року затверджений на посаді дяка-псаломщика при Єдиновірській церкві села Грубна Хотинського повіту. 1 січня 1944 року переміщений до Архангело-Михайлівської церкви с. Мендиківці Хотинського повіту[70].

 

 

_____________________________________________________________

 

[1] Costăchescu M. Documentele moldoveneşti dela Bogdan voevod (1504–1517). – Bucureşti: Fundaţia Regele Carol I, 1940. – Рю 537.

[2] Balan T. Documente bucovinene. Vol. I: 1507-1653. – Cernăuţi: Institutul de Arte Grafice şi Editura «Glasul Bucovinei», 1933. – Р. 220; Documenta Romaniae Historica. Seria A: Moldova. Vol. XXIV: 1637-1638. – Bucureşti: Editura Academiei Republicii Socialiste România, 1998. – Р. 358.

[3] Ведомость о Михайловской церкви Бессарабской области Хотинского уезда селения Мендикоуц, за 1830 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Формулярные ведомости церквей Хотинского уезда за 1830 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 44. – Арк. 98; Ведомость о Архангело-Михайловской церкви Хотинского уезда селения Мендикоуц, за 1837 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировые ведомости церквей 2-го округа Хотинского уезда за 1837 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 57. – Арк. 93.

[4] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 262.

[5] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 432, 459.

[6] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 262.

[7] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви Хотинского уезда села Мендыкоуц, за 1853 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость приходов Хотинского уезда за 1853 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 106. – Арк. 441.

[8] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви, Хотинского уезда села Мендыкоуц, за 1896 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировые ведомости приходов Хотинского уезда за 1896 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 195. – Арк. 137.

[9] Бібері Аделаїда Платонівна (1838 – 17.02.1815) – дворянка, дочка підпоручика Платона Костянтиновича Андріяш–Шептелича (04.09.1809 р.н.). Отримала від батьків половину вотчини Данкоуци – 800 десятин землі. Після смерті чоловіка, Івана Єгоровича Бібері (20.04.1826–15.01.1883), проживала у селі Мендиківці, де мала у володінні 1200 десятин землі . Також у її власності були 870 десятин у селах Паладія і Бирладяни у Бричанській волості Хотинського повіту. Померла в Мендиківцях, похована біля церкви.

[10] Шульгіна Олена Іванівна (23.06.1862 р.н.) – дочка дворянина Івана Єгоровича Бібері (20.04.1826–15.01.1883) та Аделаїди Платонівни Андріяш-Шептелич 1838–17.02.1815). Народилася в селі Мошанець Хотинського повіту, де була хрещена 8 липня 1862 року в місцевій Іоанно-Богословській церкві. Успадкувала від батька частину із вотчини Ружниця Сорокського повіту. За даними на 1915 рік їй належали 592 десятини землі у Мендиківцях Хотинського повіту. Чоловік: Шульгін Леонід Олександрович (1866 р.н.) – із дворян, син начальника штабу Варшавської фортеці, генерал-майора Олександра Миколайовича Шульгіна (17.08.1836–01.03.1906). Одружилися 16 квітня 1889 року, вінчалися в Олександро-Невській церкві при Імператорському Новоросійському університеті м. Одеса.

[11] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 264.

[12] Боднар В.Б. Особливості функціонування релігійних об’єднань Чернівецької області (1944–1985 рр.). Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. – Чернівці, 2016. – С. 30.

[13] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 264.

[14] Автором цього матеріалу раніше вже були надані дані про служителів Архангело-Михайлівської церкви села Олексіївка, зокрема в книгах «Історія Сокирянщини в документах и матеріалах» і «Православна Церква на Сокирянщині». Окрім того, історико-краєзнавчі дослідження стосовно окремих сокирянських православних церков і біографічні дані про їх служителів наведені в низці статей, опублікованих в друкованих виданнях, в публікаціях на сайті «Сокирянщина» і в історико-краєзнавчому альманасі «Сокирянщина». З часом автором були зібрані додаткові данні, які дозволили збільшити сам список осіб, уточнити раніше відомі факти і виправити деякі помилки.

[15] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 401.

[16] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 471 – 472.

[17] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Олексіївка (Мендикауци) за 1893-1899 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 100. – Арк. 147зв – 148.

[18] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Олексіївка (Мендикауци) за 1876-1890 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 98. – Арк. 30зв – 31.

[19] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Олексіївка (Мендикауци) за 1911-1914 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 102. – Арк. 99зв – 100.

[20] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 472.

[21] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Олексіївка (Мендикауци) за 1891-1892, 1906-1910 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 99. – Арк. 72зв – 73.

[22] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 474.

[23] Распоряжения епархиального начальства // КЕВ, 1867. – № 8. – С. 83.

[24] Ведомость о Михайловской церкви Бессарабской области Хотинского уезда селения Мендикоуц, за 1830 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Формулярные ведомости церквей Хотинского уезда за 1830 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 44. – Арк. 99зв.

[25] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви Хотинского уезда селения Мендикоуц, за 1837 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировые ведомости церквей 2-го округа Хотинского уезда за 1837 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 57. – Арк. 95зв.

[26] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 479 – 480.

[27] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть за 1921-1927 рр. по с. Олексіївка (Мендикауци) Сокирянського району. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 181.

[28] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Олексіївка (Мендикауци) за 1876-1890 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 98. – Арк. 143зв – 144.

[29] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Олексіївка (Мендикауци) за 1891-1892, 1906-1910 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 99. – Арк. 105зв – 106.

[30] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 480.

[31] Клировая ведомость о священно-и церковнослужителях их женах и детях мужеска и женска пола, находящихся в селении Маркоуцы при церкви Входа во храм Пресвятой Богородицы, за 1837 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировые ведомости церквей 2-го округа Хотинского уезда за 1837 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 57. – Арк. 78зв.

[32] Ведомость о церкви Входа во храм Пресвятой Богородицы Хотинского уезда селения Маркауцы, за 1830 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Формулярные ведомости церквей Хотинского уезда за 1830 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 44. – Арк. 63зв.

[33] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 485.

[34] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 513.

[35] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 513.

[36] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирян-щина», 2015. – С. 459; Молдова ын епока феудализмулуй. – Волумул 7, партя 2: Реченсэминтеле популацией Молдовей дин аний 1772-1773 ши 1774 / алкэтуиря, кувынтул ынтродуктив ши коментарииле де П.Г. Дмитриев; суб редакция луй П. В. Советов кандидат ын штиинце историче. — Кишинэу: «Штиинца», 1975. – С. 150.

[37] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 528.

[38] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Олексіївка (Мендикауци) за 1891-1892, 1906-1910 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 99. – Арк. 19зв – 20.

[39] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Олексіївка (Мендикауци) за 1876-1890 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 98. – Арк. 303зв – 304.

[40] Ведомость о Свято-Николаевской церкви Хотинского 2-й части уезда помещичьего села Бырновы, за 1837 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировые ведомости церквей 2-го округа Хотинского уезда за 1837 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 57. – Арк. 255зв.

[41] Ведомость о Свято-Николаевской церкви Сорокского уезда селения Бырновы, за 1851 год. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 211, оп. 6, ед. хр. 49, связка 49.

[42] Ведомость о Свято-Николаевской церкви Сорокского уезда селения Бырновой, за 1853 год. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 211, оп. 6, д. 57.

[43] Распоряжения епархиального начальства // КЕВ, 1868. – № 17. – С. 195.

[44] Метрические книги Сорокского уезда за 1872 год. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 211, оп. 15, д. 8, связка 8.

[45] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви Хотинского уезда селения Мендикоуц, за 1837 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировые ведомости церквей 2-го округа Хотинского уезда за 1837 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 57. – Арк. 94зв.

[46] Ведомость о церкви Святой Преподобной Параскевы Хотинского уезда селения Чепелеуцы, за 1830 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Формулярные ведомости церквей Хотинского уезда за 1830 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 44. – Арк. 80зв.

[47] Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Формулярные ведомости церквей Хотинского уезда за 1830 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 44. – Арк. 80зв.

[48] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 591.

[49] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви Хотинского уезда села Мендыкоуц, за 1853 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость приходов Хотинского уезда за 1853 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 106. – Арк. 442зв.

[50] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Олексіївка (Мендикауци) за 1891-1892, 1906-1910 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 99. – Арк. 21зв – 22.

[51] Ведомость о Екатерининской церкви Хотинского уезда местечка Липкан, за 1865 год // Кишиневская духовная консистория. Клировые ведомости 3-го округа делам Хотинского уезда за 1865 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 146. – Арк. 10зв.

[52] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 610-613.

[53] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 653 – 654; Ведомость о Михайловской церкви Бессарабской области Хотинского уезда селения Мендикоуц, за 1830 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Формулярные ведомости церквей Хотинского уезда за 1830 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 44. – Арк. 99зв.

[54] Balan T. Documente bucovinene. Vol. I: 1507-1653. – Cernăuţi: Institutul de Arte Grafice şi Editura «Glasul Bucovinei», 1933. – Р. 220; Documenta Romaniae Historica. Seria A: Moldova. Vol. XXIV: 1637-1638. – Bucureşti: Editura Academiei Republicii Socialiste România, 1998. – Р. 358.

[55] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви, Хотинского уезда села Мендыкоуц, за 1908 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость за 1908 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 210. – Арк. 142зв.

[56] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви, Хотинского уезда села Мендыкоуц, за 1909 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость за 1909 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 213. – Арк. 140зв.

[57] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 682.

[58] Ведомость о Чудо-Архангело-Михайловской церкви села Пригородка, за 1909 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость за 1909 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 212. – Арк. 181зв.

[59] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 687.

[60] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 701.

[61] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян м. Новоселиця за 1884-1890 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 9, спр. 86. – Арк. 244зв – 245.

[62] Распоряжения епархиального начальства // КЕВ, 1914. – № 38. – С. 373.

[63] Распоряжения епархиального начальства // КЕВ, 1915. – № 17-18. – С. 255.

[64] Ведомость о церкви, состоящей Хотинского уезда Кишиневской епархии в селе Мендыкоуцах, за 1914 год // Кишиневская духовная консистория. Клировая ведомость 5-го округа Хотинского уезда за 1914 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 221. – Арк. 108.

[65] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 704 – 705.

[66] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Олексіївка (Мендикауци) за 1915-1920 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 103. – Арк. 114зв – 115.

[67] Colesnic I. Sfatul Țării: Enciclopedie. – Chişinău: «Museum», 1998. – P. 95/

[68] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 723.

[69] Вечная память почившим // ЖМП, 1976. – №8. – С. 20.

[70] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 726.

Залиште свій коментар