Архімандрит з Коболчина

Автор: admin

В 1812 році територія Бессарабії була приєднана до Російської імперії. Разом зі світською владою заново стала встановлюватися й церковна. В 1813 році пішло офіційне затвердження Кишинівської єпархії, якій були привласнені титули митрополії й екзархи. На місце священика церкви в селі Коболчин (побудована в 1784 р.) був затверджений отець Никифор Чернявський, українець за походженням, що до цього був дяком у невеликому селі Окниця (сучасний Окницький район, Молдавія; не плутати з однойменним містом-станцією). У Коболчині у Никифора один за другим стали народжуватися діти, старшим з них був син Василь — майбутній архімандрит Варлаам, єпископ Мінський і Туровський.

Церква у селі Коболчин. Світлина десь 20-х років ХХ-го сторіччя.

Василь Никифорович Чернявський народився 28 лютого 1819 р. у с. Коболчині, Хотинського повіту Бессарабської області (згодом Бессарабської губернії). Як свідчать біографи, дитинство Василя було не самим радісним. Його сім’я жила небагато, та й до того ж сам він був хворобливою дитиною.

Деякі автори XIX в. виявляли припущення, що саме із-за частих хвороб він отримав тільки домашню освіту: «До 16 років <…>хлопець Василь Чернявський, залишався в домі батьків, де й отримав первісне виховання й освіту. Чому він не був відданий, наприклад, у духовне училище, або інший який-небудь навчальний заклад, залишається невідомим; можна лише з імовірністю припускати, що причиною того послужив хворобливий його стан у дитячому віці, що позбавив батьків можливості вчасно віддати свого сина в школу»[1].

Помітимо, що це припущення було підхоплено вченими людьми, які надалі використовували її при написанні біографічної статті в офіційні видання, в тому числі енциклопедичного характеру. Але, як видно зі слів самого Василя Чернявського, причини були іншого характеру:

«Я занадто пізно вступив на той шлях, що доцільніше веде до гідного прийняття оного, саме на шлях наукової освіти. Тоді, як інші трудівники, що досягають високих ступенів священства, завдяки піклуванню про них батьків або жалісливих родичів, з раннього віку свого були приготовленні до вищого служіння св. Церкві, я не мав цього щастя: мені призначене було почати свою освіту власним піклуванням й зусиллями і притім далеко не рано, по досягненні вже досить дійшлого віку, коли я сам усвідомив користь і міг подбати про себе, щоб, принаймні, не залишитися безграмотним. І при яких умовах і обставинах? 0, не без розтрощення згадую, як залишившись у самому ранньому віку круглим сиротою, без усякого піклування та порадництва, без усяких коштів до існування, я, при всій моїй недосвідченості та невмінню взятися за яку-небудь справу, щоб допомогти своєму сирітському горю, повинен був серед всіх цих позбавлень у той самий час і вчитися грамоті, і з ранку до пізніх годин ночі нудитися над вишукуванням засобів насущної їжі, як для себе, так і для двох ще менших за мене братів моїх, нерідко знаходячи їх в таких заняттях і працях, які, мало того що були мені не під силу, віднімали в мене всяку можливість і надію на успішну самоосвіту»[2].

В 1835 році, 5 жовтня, Василь був прилічений паламарем (дячком) до коболчинської церкви. Правда, прослужив він на цій посаді лише три місяці. Взявши благословення у рідних, 16 січня 1836 року він надходить послушником у Гиржавський Вознесенський монастир, що знаходився в Оргеєвському повіті, в 50 верстах від Оргеєва й в 60 — від Кишинева[3]. У той час цей монастир був оазисом духовного життя Бессарабії. За переказами, Гиржавський монастир Вознесіння Господня заснований в 1740 році Михайлом Інокентієм на прізвисько Сєвий, який прийняв чернецтво в Ясах[4].

У монастирі Василь прожив біля п’яти років. Там їм «опанувала така спрага знання», що він в 1841 р. звертається у Святий Синод із проханням про прийняття його в який-небудь навчальний заклад[5]. Його прохання було схвалено, і на 23 році життя, він уперше сіл за шкільну лаву. У промові сказаній 14 Лютого 1875 р. Архімандритом Варлаамом Святому Синоду при нареченні в Єпископа Тотемського, Вікарія Вологодської Єпархії, цьому була приділена особлива увага:

«Читання слова Божого та житія святих, у яких я шукав їжі для свого розуму й прикладів повчання для свого серця, трохи розширило первісне коло моїх убогих пізнань і збудило в мені спрагу оних. Щоб задовольнити цим потребам моєї душі, я, у яснім усвідомленні цих потреб, не дивлячись на зовнішні перешкоди, особливо з боку мого віку, що не давав мені за тодішнім часом права на надходження в який-небудь навчальний заклад, звернувся у твердому сподіванні на милість Божу із проханням до Святого Синоду про дозвіл мені вчитися в місцевому духовному училищі, і Господь почув глас моління мого й молитву мою прийняв. І от таким то способом, по особливій милості Святого Синоду, я, будучи вже 23-х років, у званні й рясці монастирського послушника, сів уперше за шкільну лаву в такому віці, у якому багато хто з моїх однолітків по літам уже закінчували свою освіту у вищих навчальних закладах»[6].

Його першим навчальним закладом стало Кишинівське повітове училище, де він провчився чотири роки. Але на цьому його освіта не закінчується. З 1 вересня 1845 року по липень 1851 року Василь вчиться в Кишинівській духовній семінарії. У цей же період свого життя, він «по увазі до колись проведеного ним у монастирі зазначеному числу років і власному проханню, був пострижений у чернецтво й рукоположений у священика для служіння в Хрестовій церкві у вільні від шкільних занять години та дні»[7].

Якщо говорити більш точно, опираючись на дати, то хронологія описаних подій така: 4 квітня 1848 року Василь Чернявський пострижений у чернецтво з іменем Варлаам, 6 травня рукоположений в ієродиякона, а 9 травня — в ієромонаха, був економом архієрейського дому.

По закінченні в 1851 р. семінарії у званні студента, 14 листопада того ж року він був призначений настоятелем Фрумошського (Фрумоасського) на честь Успення Пресвятої Богородиці монастиря, зі зведенням у сан ігумена[8]. Однак обителлю управляв недовго: «любов до науки й освіти незабаром спонукали його відмовитися від почесного звання начальника обителі, і з особливого дозволу Св. Синоду надійти в число студентів С.-Петербурзької Духовної Академії»[9].

У листопаді 1852 ігумен Варлаам відправляється в Санкт-Петербург, де в 1853 – 1855 роках учиться в Санкт-Петербурзькій Духовнії академії. Тут він ретельно вивчає богословські науки й займається дослідженнями протироскольницької літератури. По закінченні Василь Никифорович отримує кандидатську ступінь, з правом одержання ступеня магістра по вислузі 2 років на духовно-училищній службі. І вже в 1858 р., після захисту дисертації «Про зміни в чині літургій Іоанна Златоустого, Василя Великого і Григорія Двоєслова, указаних у Поморських відповідях і Мечі Духовному», 13 березня затверджений у ступені магістра[10].

У тому ж році, 6 листопада його назначають учителем Катеринославської духовної семінарії, а з 23 березня 1859 року — інспектором тої ж семінарії. В Катеринославській семінарії Варлаам викладав церковно-біблійну історію, літургіку (вивчення церковного богослужіння), викривальне богослов’я (богословська дисципліна, що розкриває ставлення Православної Церкви до іншославія), а також церковне законознавство й грецьку мову.

В Катеринославській губернії він надовго також не затримується. Вже 11 вересня 1859 року Варлаама переводять у рідну для нього Бессарабію, у Кишинівську духовну семінарію, де він став інспектором і викладачем літургіки, гомілетики (вчення про церковне проповідництво) і церковного законознавства.

Події в його житті з цього часу бурхливим потоком проходять одне за другим. Залишаючись на указаній посаді, вже 15 квітня 1960 року він стає настоятелем Фрумошського монастиря, а 6 грудня того ж року зведений у сан архімандрита.

30 грудня 1861 р. архімандрит Варлаам призначений виконуючим обов’язки ректора Кишинівської духовної семінарії, а з 20 липня 1862 р. по 21 січня 1874 р. був ректором цього навчального закладу. Будучи ректором, він викладав ще догматичне й моральне богослов’я.

Разом з навчальними посадами, з 13 серпня 1862 р. на його плечі лягли обов’язки настоятеля Курковського Богородиці-Рождественського монастиря[11]. При його участі на території монастиря були зведені нові будівлі, розпочата будівля великої церкви і значно збільшене число іночествуючої братії[12].

Крім того, у цей час він являвся членом Духовної Консисторії, будівельного комітету при семінарії, був благочинним монастирів, виконував різні доручення начальства, перебував цензором, спостережником за сектантами. При ньому завершилося будівництво семінарського храму, що був освячений 13 лютого 1862 р.; було відділено від семінарії Кишинівське духовне чоловіче училище, сама семінарія була перетворена по новому (1867 р.) уставу, зроблені перебудова й ремонт її головного корпусу й інших будівель, після чого 22 січня 1869 р. вони були освячені. Разом з М. Скворцовим о. Варлаам налагодив випуск «Кишинівських єпархіальних відомостей», які почали виходити з 1 квітня 1867 р., і був їхнім першим редактором[13].

Як бачимо, Варлаам був людиною досить працьовитою і відповідальною до будь-яких доручень. У його правління семінарія досягла найвищого рівня свого розвитку. Кажуть, що він був одним з найкращих керівників семінарії і був похвалений трьома ревізіями.

В 1874 р., 21 січня архімандрит був викликаний на череду богослужінь у Санкт-Петербург, а 25 квітня 1874 р. відбулися проводи о. Варлаама. У його честь був даний урочистий обід, на якому були присутні викладачі семінарії та чоловічого училища, а також багато священнослужителів Кишинева. Під час обіду вимовлялися проникливі промови, і всі виражали йому почуття вдячності за його плідну діяльність. 26 квітня в семінарському храмі був відслужений прощальний молебень, після якого один зі студентів від імені вихованців семінарії звернувся до о. ректора з вдячними словами, а потім і сам він виголосив зворушливу промову.

Викладачі й студенти плакали, проводжаючи улюбленого ректора. Вони бачили в ньому «людину добру і доброзичливу, завжди намагалися виконувати його указання й розпорядження і робили це скоріше з поваги до нього, чим з остраху»[14].

Будучи вже в Санкт-Петербурзі, 10 лютого 1875 року Варлаам назначений і 14 лютого хіротонісаний у єпископа Тотемського, вікарія Вологодської єпархії: «При нареченні своєму вимовив серцеву промову, що звернула на себе загальну увагу, у якій зобразив особливі шляхи Промислу у своєму житті»[15].

Але й на цій посаді Варлаам пробув не довго, до слова буде сказано, що: «…після нього Тетемське вікаріацтво припинило своє існування і як би замість нього в 1888 році відкрите Великоустюжське вікаріацтво…»[16]. Але, незважаючи на те, що у Вологді Преосвященний Варлаам залишався недовго, «він встиг здобути собі загальну любов і повагу з боку всіх класів населення»[17].

Через півтора року, 9 вересня 1876 гола його призначають єпископом Виборзьким, другим вікарієм Санкт-Петербурзької єпархії. За старанне виконання своїх прямих обов’язків здобув любов і повагу з боку першосвятителя російської православної церкви, Високо преосвященного митрополита Ісидора.

Додатково він також був на посаді віце-президента столичного тюремного комітету, і виконував свої обов’язки в найкращих християнських традиціях: «часто відвідував частини й в’язниці, вникав у становище ув’язнених, повчав їх у камерах, здійснював богослужіння в тюремних церквах, був присутній на іспитах у притулку дітей арештованих і т.д. Словом, робив усе, що могло сприяти комітету в досягненні ним його високих цілей, користуючись при цьому щирим розташуванням до себе з боку всіх численних членів»[18].

26 липня 1880 р. архімандрит Варлаам був призначений єпископом Мінським і Туровським. У Мінськ він прибув 7 вересня, напередодні Різдва Пресвятої Богородиці, і в той же день зробив перше служіння в Мінськом Кафедральному соборі. Знаходячись на цьому посту, він приділяв особливу увагу відкриттю нових храмів, піклувався про влаштування духовних училищ і церковнопарафіяльних шкіл. Велику увагу приділяв тому, щоб вихідці з бідних сімей могли отримати освіту в Мінській духовній семінарії: «Бажаючи полегшити долю безпомічних учнів… благословив заснування при семінарії Кирилло-Мифодієвського братерства і щороку постачав його значними сумами із власних своїх коштів»[19].

З ініціативи Варлаама з 1884 р. двічі в рік стали відбуватися хресні ходи від архієрейського дому до села Крупци (в 6 верстах від Мінська), де знаходилася чудотворна Крупецька ікона Божої Матері (хрещені ходи відбувалися до 1917 р.). За переказами, в 1612 році на джерелі в Крупцах була виявлена ікона Божої Матері. На добровільні пожертвування в місці чудесного явища образа був побудований кам’яний храм. З 1884 року 1 жовтня й 6 травня відбувалися хресні ходи із чудотворною іконою Богородиці. Від святого джерела, по молитвах до Божої Матері, зцілялися недужні. Особливо відомі зцілення від хвороб очей.

Добрим свідченням діяльності архімандрита Варлаама в Мінську є церква на честь Покрова Богородиці, що була освячена в 1885 р. Вона була споруджена при архієрейському домі на його ж кошти, а також на власні кошти самого архімандрита. До слова буде сказано, у цій церкві відповідно до волі покійного, архімандрит Чернявський був похований: «у північній частині вівтаря під боковим вівтарем преподобного Варлаама, улаштованим на хорах церкви»[20].

Помер архімандрит Варлаам 21 травня 1889 року, приблизно в 7 г. 30 х. ранку: «…після 12-денної тяжкої хвороби, на 70 році життя». Смерть його стала несподіваною для всіх, ніхто не міг подумати, що досить міцний і завжди бадьорий архімандрит може злягти, а тим більше вмерти. Сам покійний Владика ще менше думав про це, тому що незадовго до смерті почував себе досить добре, про що свідчать його численні розпорядження в останній відрізок його життєвого шляху. Але все-таки, в останній день свого життя він зрозумів, що життєві сили його покидають. На його прохання, у суботу 20 травня, над ним було здійснено таїнство Єлеєосвячення, і в той же вечір архімандрит висповідався.

В 1889 році православне суспільство втратило одного із самих відданих служителів, людину, що самим своїм життям демонструвала християнські цінності, про що було сказано в некрологах надрукованих у багатьох періодичних виданнях того часу: «У Бозі покійний архіпастир строго-подвижнецькою з молодих років життям виховав у собі істинно християнський і пастирський дух лагідності й смиренномудрості, був всім доступний, ласкавий і привітний в поводженні»[21].

За своє совісне відношення й ретельність на всіх займаних посадах архімандрит Варлаам не раз удостоювався різного роду нагород. 30 червня 1859 р. від Святого Синоду одержав золотий наперсний хрест. За ревне служіння був нагороджений 6 квітня 1865 р. орденом святої Ганни II ступені, 16 квітня 1868 р. — орденом святої Ганни II ступені з імператорською короною і 12 квітня 1870 р. — орденом святого рівноапостольного князя Володимира III ступені. 27 березня 1879 р. єпископ Варлаам був нагороджений орденом святої Ганни I ступені. В 1889 р. нагороджений орденом святого рівноапостольного князя Володимира II ступені.

автор: Олексій Мандзяк

зміст картинок відкривається при наведенні на них курсору миши


[1] Преосвященный Варлаам, епископ Минский и Туровский // Кишиневские епархиальные ведомости – Кишинев, 1889. — № 14-15. – С. 633.

[2] Речь сказанная 14 Февраля 1875 г. Святейшему Синоду при наречении во Епископа Тотемского, Викария Вологодской Епархии, ректором Кишиневской семинарии, Архимандритом Варлаамом // Пастырство и архипастырство. Сборник речей, произнесенных при наречении и посвящении в епископский сан. / Издание Петра Поспелова. – Киев: В типографии В. Давиденко, 1875. – С 366 – 367.

[3] Списки архиереев иерархии Всероссийской и архиерейских кафедр со времен учреждения святейшего правительствующего синода (1721 — 1895). – СПБ.: Синодальная типография, 1896. – С. 63.

[4] Михайло Інокентій був родом із земель, що знаходяться недалеко від містечка Келераш. Йому належала ділянка в Сепотенській вотчині, яку він пожертвував улаштованій ним обителі. Надалі вгіддя скиту розширювалися за рахунок нових ділянок вотчини, які віддавалися в дарунок обителі. Відділені від Сепотенської вотчини ділянки дістали назву Гіржавськой землі — від струмка Гіржавка, що протікав поруч. Скит також став називатися Гіржавським. Відомий у научній літературі Гиржавський або Гержавський монастир в архівних документах XVIII-XIX ст. іменується Гіржавським. (Памятники русской культуры и истории в Молдове: Фотоальбом / автор- сост.: Т. П. Млечко, Л. Ф. Чащина, Л. Ф. Барбус; фот.: Д. А. Топал; Фонд «Русский мир», Славян. ун-т Респ. Молдова. — Кишинев: «Valinex» SRL, 2009. – С. 8.)

[5] Венгеров С.А. Критико-биографический словарь русских писателей и ученых (от начала русской образованности до наших дней). – Т. IV. – СПб., 1895. – С. 97 (отд. II).

[6] Речь сказанная 14 Февраля 1875 г. Святейшему Синоду при наречении во Епископа Тотемского, Викария Вологодской Епархии, ректором Кишиневской семинарии, Архимандритом Варлаамом // Пастырство и архипастырство. Сборник речей, произнесенных при наречении и посвящении в епископский сан. / Издание Петра Поспелова. – Киев: В типографии В. Давиденко, 1875. – С. 368 – 369.

[7] Преосвященный Варлаам, епископ Минский // Прибавления к церковным ведомостям. – Спб., 1889. — № 22, май. – С. 627.

[8] [8] Фрумошський чоловічий монастир заснований в 1807 році землевласниками с. Бравич Єфремом (згодом схимонахом Євфімієм) і Іордакієм Юркамі та Григорашем і Антіохом Сапотянами на березі ріки Ікела, серед мальовничої місцевості (молд. «фрумос», «фрумоасе» — гарний, прекрасний). До 1813 р. був скитом. В обителі було два храми: Успенський, побудований в 1851 році й Троїцький, побудований в 1861 році. Знову відкритий 05 травня 1995 р.

[9] Преосвященный Варлаам, епископ Минский и Туровский // Кишиневские епархиальные ведомости – Кишинев, 1889. — № 14-15. – С. 634.

[10] Об изменении в чине литургий Иоанна Златоустого, Василия Великого и Григория Двоеслова, указанных в Поморских ответах и Мече Духовном. / Соч. игумена Варлаама. Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1860. – 425 с.

[11] Спочатку (до 1810 р.) монастир був скитом і заснований в 1773 році братами Іордакієм і Михайлом Курки (за іншими свідченням: Іоанном Куркою (або Куртем, або Куртю)), у чернецтві Зосимом і Манассією, на тім місці, де татари взяли в полон сиріт, дітей священика села Бузешти. Втім це одна з версій, існують і інші. Монастир знову відкритий 5 травня 1995 р.

[12] Михалевич Е. Курковский монастырь (продолжение) // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1896. — № 10. – С. 311.

[13] Игумен Ириней (Тафуня). Страницы из истории Кишиневской духовной семинарии // Tyragetia. Istorie Muzeologie. Serie noua. – V. III [XVIII]. — № 2. – Сhisinau, 2009. – С. 155.

[14] Игумен Ириней (Тафуня). Страницы из истории Кишиневской духовной семинарии // Tyragetia. Istorie Muzeologie. Serie noua. – V. III [XVIII]. — № 2. – Сhisinau, 2009. – С. 155.

[15] Преосвященный Варлаам, епископ Минский // Прибавления к церковным ведомостям. – Спб., 1889. — № 22, май. – С. 627.

[16] Полный православный богословский энциклопедический словарь: в 2 т. – СПб.: Изд. П. П. Сойкина, [б. г.]. – Т. 1. — С. 542.

[17] Преосвященный Варлаам, епископ Минский и Туровский // Кишиневские епархиальные ведомости – Кишинев, 1889. — № 14-15. – С. 636.

[18] Преосвященный Варлаам, епископ Минский и Туровский // Кишиневские епархиальные ведомости – Кишинев, 1889. — № 14-15. – С. 636.

[19] Кончина и погребение в Бозе почившего Преосвященнейшего епископа Варлаама // Кишиневские епархиальные ведомости – Кишинев, 1889. — № 14-15. – С. С. 644 – 645.

[20] Погребение преосвященного Варлаама, епископа Минского // Прибавление к церковным ведомостям. – СПб., 1889. — № 23, июнь. — С. 657.

[21] Преосвященный Варлаам, епископ Минский // Прибавления к церковным ведомостям. – Спб., 1889. — № 22, май. – С. 627.

Залиште свій коментар