Будівельник парових млинів — Вахнован І.А.

Автор: admin

Сьогодні ми розповімо Вам про одну вкрай цікаву людину – провідного спеціаліста своїх часів у борошномельній промисловості Буковини і Північної Бессарабії, вихідця з села Романківці — Вахнована Івана Аксентійовича. Саме його розумом, умінням і руками був створений перший Чернівецький борошномельний завод та і більшість заводів цього напрямку по всій Чернівецькій області і в деякі такі заводи в північних районах Молдови.

І.А. Вахнован народився 4 жовтня 1906 року в селі Романківці (тоді – волосний центр Хотинського повіту) в родині селян. Батько працював конюхом у поміщика Крупенського, мати займалася домашнім господарством та працювала у того ж поміщика на сільгоспроботах. Хлопчик завжди цікавився технікою, якимось чином, зійшовся з мельником, який обслуговував млин. Той млин перебував у якомусь володінні такого собі Фабера, який займався паровими млинами по всій Північній Бессарабії. Може він був власником того млина, а може й орендував його у Крупенського? Хоча, взагалі те, слово «фабер» (лат. Faber) означає — «майстер, ремісник, митець, творець»[1]. Може цей Фабер був головним майстром по парових млинах у Крупенського, або ще у когось з великих землевласників? Може він самостійно займався будівництвом та експулуатацією великих та малих парових млинів. Та це поки що достеменно з’ясувати не вдалося, але всі називали його саме так – Фабер.

Якось Іванко крутився біля млину, допомагав мельнику у роботі. У цей час до млину приїхав пан Фабер і зробив мельнику зауваження, що дитина крутиться біля механізмів, може поранитися. Але мельник відповів, що він не турбується за Івана, бо на того взагалі можна залишити млин і він забезпечить його роботу. Пан зацікавився і вирішив відправити кмітливого хлопчика на навчання.

Але у Івана на той час було лише 4 класи церковно-приходської школи. Пан через місцевого священика надіслав хлопця на навчання в гімназію в одне з міст північної Бессарабії. Там Іван провчився 3 роки. За цей час докорінно змінилася влада: Російська імперія розвалилася, Бессарабію і Буковину захопила Румунія. Але Фабер після революційних буревіїв повернувся, румунська влада повернула йому власність. Пан такі не забув кмітливого хлопчака і надіслав Івана на навчання, але вже у Бухарест — до коледжу харчової промисловості, на факультет борошномельної промисловості.   Після його завершення, Іван ще 1 рік пропрацював на одному з бухарестських заводів в якості проходження практики і лише тоді одержав диплом. Всі ці  роки пан повністю оплачував навчання, проживання і харчування Івана в Бухаресті. За період навчання Івана, Фабер 2-3 рази приїжджав до Бухаресту в своїх справах, в тому числі з членами своєї сім’ї, при йьому, кожного разу навідував Івана, з’ясовував – як він вчиться. Саме в ті часи Іван познайомився з дочкою Фабера.

Після завершення навчання Іван повернувся до дому, але Фабер ще до того закупив обладнання для борошномельного заводу і вирішив поставити такий завод в Чернівцях. Цю роботу він доручив Іванові Вахновану. Молодий майстер займався встановленням, наладкою і запуском обладнання, особисто контролював навіть всі будівельні роботи на заводі. Після пуску заводу – контролював роботу обладнання, забезпечував його ремонт.

Ще під час навчання в Бухаресті Іван познайомився з дочкою Фабера і згодом – вже після завершення навчання, одружився на ній. В 1939 році у них народилася дочка Марія, та через два з половиною роки дружина померла від пневмонії.

Трохи більше, ніж через рік Іван Аксентійович одружився на дочці Марковського — керуючого господарством поміщика Крупенського у селі Ломачинці – Марковській Ксенії Дмитрівні, 1912 року народження. Ксенія Дмитрівна мала гімназійну освіту, володіла чотирма мовами.

Працював Вахнован І.А. на заводі і після першого звільнення Буковини від румунської окупації у 1940 р., і під час війни – коли повернулися румуни. Після звільнення Буковини і Північної Бессарабії від німецько-румунської окупації у 1944 році, всі борошномельні підприємства, які всі інші засоби великотоварного виробництва, були націоналізовані і  перейшли у державну власність. В Чернівцях було створено обласне Управління Промпродтоваров, до підпорядкування якого і увійшли всі ці великі і малі заводи – як у Чернівцях, так і по районах. І.А. Вахнована було призначено новим керівництвом на тому ж заводі на інженерно-технічну посаду, яка називалась  «крупчатник». Нині — це млинзавод Чернівецького комбінату хлібопродуктів.

Незабаром Івану Аксентійовичу було доручено відновити та реконструювати старий румунський завод-млин «Mora Kislinger» у поселенні Герца. Після запуску цього пневматичного млина І.А. Вахнован там і лишився працювати на посаді крупчатника.

У тій самій Герці він реконструював пересувний млин, який розташував на базі автомобілю «МАЗ» і працював на ньому. В подальшому з нульового циклу будував, встановлював, налагоджував і запускав пневматичні колгоспні млини у селах Тернавка і Байраки Герцаївського району, у селі Молодія Глибоцького району, у селі Клішківці Хотинського району. Також встановлював обладнання на круп’яному заводі у м. Чернівці біля автовокзалу, реконструював завод-млин у Ліпканах Бричанського району Молдавської РСР.

Іншого, крім Вахнована І.А., спеціаліста такого рівня в галузі борошномельного обладнання в Чернівецькій області на той час не було. Безумовно, головним чинником високої кваліфікації Івана Аксентійовича були його знання. При чому він не лише досконало знав принципи будівництва і роботи млинарського обладнання, а також добре знав основи будівельних робот, досконало знав хімію, агротехнологію вирощування зерна — від складу грунтів і їх впливу на якість зерна до впливу якостей зерна на якість борошна. І це було не лише внаслідок досить досконалої освіти, але ще й тому, що Вахнован І.А. все життя постійно працював над собою, над підвищенням своїх знань, постійно вписував велику кількість спеціальної літератури, цікавився всіма галузевими новинками.

Навіть був такий (і непоодинокий) випадок, коли йому прийшлося робити інженерні перерахунки для млинарського обладнання заводу з міста Горького (на цей час – Н.Новгород, Росія). Новий млин, який був поставлений горьковським заводом одному з колгоспів, давав борошно дуже низької якості. Спеціалісти заводу, яких викликали за рекламацією колгоспу, не могли нічого зрозуміти і зробити. Тоді запросили Івана Аксентійовича, який на той час був вже у досить похилому віці. Вахнован І.А. переглянув обладнання і зрозумів, що щільність матеріалу сит не вірно розраховано, зробив новий розрахунок кількості отворів на 1 квадратний сантиметр і коли завод переробив сита за його розрахунками, млин почав давати якісне борошно.

Усюди Вахнован І.А. контролював всі цикли будівництва: від будівель до установки, наладки і запуску устаткування. Потому, він кожного разу він по 2-3 роки контролював експлуатаційний процес. І завжди його сім’я переїжджала на нове місце роботи. Дружина Ксенія Дмитрівна шуткувала, що вони – як кочеві цигани. Сама вона всюди працювала секретарем місцевих органів влади, адже її грамотність у ті часи користувалася дуже великим попитом.

Працював Іван Аксентійович Вахнован практично до самої смерті. Помер він 3 лютого 1991 року.

 Примітки:


[1] Faber (лат) — «майстер, ремісник, митець, творець». У римській античності так називали умільців у різних ремеслах, добрих майстрів: мідників, карбувальників, литейників, різьбярів по каменю і слоновій кости, ковалів, теслярів… В давнину не бачили різниці між поняттями «ремесло» и «мистецтво». Саме звідси давня поговірка «Кожен є ковалем свого щастя». У більш пізні часи термін «фабер» використовували для позначення однієї з сторін людської діяльності и етапу розвитку людства, зокрема, на стадії технічної цивілізації: «Homo Faber» (лат.) — «Людина-майстер».

На ілюстраціях (зверху до низу): І.А. Вахнован у віці до 40-ка років; типовий сільський паровий млин; устрій парового млина; І.А. Вахнован у Глибоці (1945-48 роки); І.А. Вахнован у Герці у 1952 році; наказ Чернівецького облуправління Промпродтоварів (1959 рік); І.А. Вахнован у віці 82-х років

 Кучерявий О.П. — для сайту «Сокирянщина»

Залиште свій коментар