Велич церкви села Іванівці бережуть правічні кедри

Автор: admin

Першим селом Чернівецької області, яке знаходиться за межами Сокирянського району, є село Іванівці Кельменецького району Чернівецької області. Колись – у давні і стародавні часи це село під назвами «Янівці», «Яноуци» відносилося до Романківецької волості і ще один короткий проміжок часу — до Васкоуцької волості.

Сьогодні ми пропонуємо Вашій увазі публікацію історичного дослідження досить відомих для відвідувачів нашого сайту (і не лише нашого сайту) істориків – краєзнавців, письменників Олексія Мандзяка і Олександра Чорного про церкву села Іванівці, про її історію.

******************************************

Олексій Мандзяк,

Олександр Чорний

 

Коли ступаєш на подвір’я церкви, враження таке, що відчуваєш не тільки Боже благословення, яким дихає цей храм, а й поринаєш в освіжаючий аромат незвичної хвої, що тримається на високих і кремезних деревах, стовбури яких віддають сизувато-бурим відтінком. Зупиняєш погляд на верховітті і розумієш – це не ялини чи сосни, а дивовижні кедри! Так і хочеться когось запитати, звідки вони тут, хто їх висадив? Не самі ж примандрували сюди із спекотних країв?

І в цю мить, наче за помахом чарівної палички, біля нас зупинився один із прихожан церкви, що направлялися на ранкову недільну службу, і приязно мовив: «Роздивляєтесь кедри? Наші предки казали на них, що це благородне, чисте дерево, біля якого панують велич, спокій і вічність. Можливо тому, в деяких народів його називають «деревом богів» і цінували на вагу золота. А що ростуть ці велети тут – заслуга колишнього місцевого поміщика Олександра Івановича Казиміра. Старожили розповідали, що при ньому кедри привезли десь із Греції і висадили навкруг церкви. І всі прийнялися, хіба що якась одна чи дві деревини відійшли, поступившись місцем проти сонця більш сильнішим»».

Обізнаний оповідач, у якого ми навіть не встигли запитати імені, повідав нам також, що в Греції дуже цінують кедри, хоча своїм символом вважають оливкове дерево. Тут, до речі, із кедрової деревини був споруджений храм Аполлона, якому вже поминуло 2000 років!

Під враженням почутого обійшли кілька разів навколо храму і нарахували майже два десятки кедрів. Їх міцне вічнозелене віття поважно погойдувалося у високості, наче силкуючись сказати, що ця церква одна із найдавніших на цих землях, які споруджені на початку другої половини ХІХ сторіччя. Рідкісна вона й за своєю архітектурною формою. За переказом людей, зокрема, місцевого краєзнавця-дослідника Леоніда Пилиповича Скибінського, якому пішов уже 83 рік, і з розповіді невтомної вчительки географії Іванівецької ЗОШ Валентини Василівни Холявчук, яка написала невеличку, але хвилюючу книжечку «Іванівці мої – краплиночка на карті», подібних храмів є не багато – нібито тільки в Хотині, біля фортеці, та в столиці Болгарії – Софії.

Дуже хочеться вірити цим твердженням, бо про унікальність храму того дня казав і церковний староста Микола Петрович Скутельник, який на підтвердження своєї розповіді охоче показав нам досить давній документ – креслення-проект цієї церкви, який виготовлений на прохання поміщика Казиміра у Санкт-Петербурзі ще в далекому 1860 році. Ми з цікавістю розглядали раритет, відтак зробили фото, щоб можна скласти дяку людині, яка служить при церкві і разом із настоятелем храму, всіма мирянами дбайливо береже історію і честь святині.

 

ВІД ПЕРШОЇ ЗГАДКИ ДО НАШИХ ДНІВ

 

Іванівці – село розташоване в Кельменецькому районі Чернівецької області України. Його історія досить тісно пов’язана з історією Сокирянщини, проте як і всієї історичної Хотинщини. У різні роки тут осідали вихідці з сіл Сокирянщини, а деякі мешканці Іванівців в свою чергу переселялися на Сокирянщину. В метричних книгах православної церкви Іванівців XIX ст. – початку XX ст. знаходимо записи про вихідців з сіл Селище, Вашківці, а також тепер уже зниклих сіл Молодове, Селецький Яр та ін.

До 1947 року це село мало офіційну назву Яноуци (Янівці). Перша відома нам згадка про цей населений пункт належить до часів перебування села у складі Молдавського князівства. 27 червня 1604 року господар Ієремія Могила «підтверджує правнукам Балша Старого» низку сіл у Хотинському цинуті, де серед інших зазначені й Іванівці, під спотвореною писарем назвою Інеуць[1]. Наступна згадка зустрічається у господарській грамоті 1659 року[2].

У XVIII ст. Іванівці представляли собою невелике село, поруч з яким знаходилося кілька хуторів і виселок. За народними переказами, найбільш давньою є західна частина села, яка називалася «Гупало». Із «Списку всіх сіл Хотинської райї з зазначенням кількості дворів у кожному з них», складеного в 1771 році, дізнаємося, що на той час тут було всього 7 садиб[3]. Вони простягалися вздовж річки. Сучасні кути «Борсуковий» і «Горянщина» тоді були ще хуторами[4].

Цікаво, що навіть при такій кількості населення в селі була своя церква, яка споруджена мінімум, як на початку XVIII ст.  ̶̶̶ ще до того, як майже все населення села і розташованих поруч хуторів покинули свої помешкання у 1711 році, в зв’язку з переходом Хотинського цинуту під повну владу Оттоманської Порти. У 1715 році Хотинський цинут підпорядковувався безпосередньо турецькій адміністрації (була утворена Хотинська райя). Землі колишнього цинуту, «переписані і уточнені в їх межах, були закріплені спеціально за Хотинською фортецею[5].

Через деякий час після цього спустошені села і хутори почали знову заселятися – повернулися деякі колишні жителі і прийшли нові поселенці. Знову була відкрита і почала діяти сільська православна церква. За даними на 1774 рік, при ній служили священик Іван і дячок Михайло[6].

Поступово населення Іванівців збільшується. За відомостями про погосподарський перепис Хотинського цинуту Молдавського князівства 1774 року, в селі вже проживало 19 платників податків (бирників)[7]. В подальшому за рахунок переселенців, насамперед із Буковини і Поділля, село зростає у декілька разів. На початку 1780-х тут проживало вже майже 400 осіб. Тоді ж перед жителями стало актуальним питання будівництва нової церкви, оскільки стара церква була вже занадто ветха і до того ж не вміщала всіх бажаючих.

Вже у 1789 році «зусиллями прихожан» був побудований новий дерев’яний храм і цього ж року освячений на честь Святого архангела Михаїла[8]. Відзначимо, що ця церква, з входом з південної сторони, була хатнього типу, який в той час мав розповсюдження в Бессарабії. Біля неї знаходилася дзвіниця, також дерев’яна і покрита соломою.

Через деякий час, зокрема, в 1808 році церква і дзвіниця були покриті ґонтом, тобто клиноподібними дощечками з пазом (шпунтом), які виготовлялися вручну. Станом на 1812 рік знаходимо документи, які свідчать, що Архангело-Михайлівська церква села Янівці «дерев’яна, під ґонтами; ризи, книги і посуд має»[9]. Тоді при ній служили два священики, дячок і паламар. За даними перепису населення Хотинського цинуту 1817 року, за цією церквою вже були закріплені 2 священики, 2 дячки і один паламар[10]. У 1824 році, згідно екстракту формулярних відомостей Романковецького благочиння (у складі якого тоді буді Іванівці), складеного благочинним священиком Василем Кровецьким, там служили два священики, один дячок і один паламар, і це при тому, що у селі на той час було 137 дворів і проживало 684 осіб обох статей[11]. Клірові відомості 1830-го року містять про цю церкву наступну інформацію:

«1. Побудована 1789 року, стараннями прихожан.

  1. Будівлею дерев’яна, міцна, з такою ж дзвіницею.
  2. Престол в ній один – в ім’я архангела Михаїла.
  3. Начинням достатня.
  4. Причта наявності: знаходиться священиків два, дяків два, паламар один.
  5. Землі при цій церкві садибної немає. Священно-і церковнослужителі користуються по тутешньому положенню призначеною кількістю землі від власника вотчини, орної і сінокісних 28-м фальчів.
  6. Будинки у священно-і церковнослужителів власні – дерев’яні, на поміщицькій землі.
  7. На утримання, священно-і церковнослужителі платні ніякої не отримують. Утримання їх посереднє.
  8. Будівель, які належать цій церкві, немає.
  9. Відстанню ця церква від дикастерії в 220, від протоієрея в 10 верст.
  10. Найближчі [церкви] до цієї церкви суть в [с.] Селище – Покровська, в 5, Новоселиці – Різдво-Богородицька – в 8 верстах.
  11. Приписної до цієї церкви немає.
  12. Домової церкви в цій парафії немає.
  13. Опис церковного майна є, зроблено 1819-го року. Закріплена печаткою протоієрея Петра Лончковського.
  14. Прибутково-видаткові книги про суми свічкові і церковні, за скріпою і печаткою протоієрея Георгія Родостата, дані 1809-го року, і 1829-го року за скріпою і печаткою протоієрея Філіпа Лукіянова. Ведуться справно і зберігаються в цілості.
  15. Копії з метричних книг з 1809 року, зберігаються в цілості.
  16. Сповідні розпису з 1826 року, зберігаються в цілості.
  17. Общукової книги при цій церкві немає»[12].

Починаючи з 1830-х років, незважаючи на періодичні епідемії, які забирали багато людських життів, особливо дітей, кількість населення Іванівців знову значно збільшується. За даними ревізької казки, яка була складена 25 грудня 1858 року, у селі проживало 690 селян чоловічої статі і 644 – жіночої статі[13]. Вже тоді поселяни починають виношувати ідею побудувати нову церкву, яка б була розміром більшою за існуючу. Їхнє починання підтримує і місцевий поміщик Олександр Іванович Казимір, який запевняє віруючих, що виділить на це значні гроші.

Зрештою, всю ініціативу він бере на себе. Вже у 1860-у році був готовий проект церкви, а незабаром й зібрано необхідні кошти. До речі, при церкві й досі зберігається цей проект, хоча поминуло майже 150 літ. У ньому зазначено, що він затверджений бессарабським губернатором у 1861 року, що, по суті, було остаточним рішення на право будівництва нового храму в Іванівцях.

Але будівництво розпочалося тільки через два роки — у 1863 році. І то воно періодично припинялося із-за зволікань підрядників і очікування будівельного матеріалу. Будували церкву приїжджі майстри з Бессарабії і Подільської губернії. Місцеві селяни також брали найактивнішу участь – давали підводи, робочу силу для будівництва. Спорудження закінчилося у 1866 році. Нова кам’яна церква на знак вдячності за труди і матеріальні пожертвування Олександра Казиміра, була освячена в ім’я Святого благовірного князя Олександра Невського[14].

В подальші роки поміщик і громада закупили нові ікони і періодично оновлювали внутрішнє начиння церкви. Указом Урядового Сенату від 3 жовтня 1896 року поміщику Миколі Олександровичу Казиміру (син О.І. Казиміра) і парафіянам села надане благословення Святішого Синоду за пожертвування на храм[15].

На 1914 рік, згідно «Відомості про Свято-Олександро-Невську церкву, яка розташована в Хотинському повіті Кишинівської єпархії в селі Яноуцах», її стан був наступним:

«1. Церква побудована у 1866 році старанням поміщика Олександра Івановича Казиміра.

  1. Будівлею кам’яна, покрита бляхою, з такою ж дзвіницею в одному зв’язку. Сторожки при ній немає.
  2. Церковна огорожа на кам’яному фундаменті в кам’яних стовпах.
  3. Престол в цій церкві один, холодний – в ім’я Святого Олександра Невського.
  4. Начиння і ризницею достатня.
  5. За штатом при ній визначено: священик один і псаломщик один.
  6. Платні положено: платні не положено…»[16].

Під час Першої світової війни, а точніше у 1915 році (за іншими даними наприкінці 1914 року), за наказом командування 8-ої російської армії були зняті дзвони з дзвіниці, які нібито переплавлені «на потреби армії». Після того тривалий час у церкві замість дзвонів висів шматок залізної рейки (як і в деяких інших селах Кельменеччини и Сокирянщини).

В подальшому, коли Хотинський повіт був у складі Румунії, селяни за свої гроші купили нові дзвони. Тоді ж за розпорядженням єпископа Хотинського Віссаріона (Віктор Пую) в церкві здійснено ремонт. Пізніше, в 1969-1970 роках, церква пережила капітальний ремонт. І після його закінчення 12 вересня 1870 року єпископ Чернівецький і Буковинський Феодосій (І.І. Процюк) звершив в Олександро-Невському храмі всенічне бдіння. Владиці співслужили також протоієрей Василь Калуцький і його батько – маститий протоієрей Федір Калуцький[17].

Нові дзвони у Олександро-Невській церкві з’явилися зовсім недавно – у 2007 році. Спочатку – «Малодзвонниця» з п’яти дзвонів, а потім – великий колокол «Благовіст»[18].

Олександро-Невська церква відкрита для прихожан і нині. Внутрішнє розташування у сучасній церкві наступне: «У центрі – амвон, де священик проголошує проповідь. На кіоті – на дверях є зображення святих: архангел Гавриїл, що приносить благу звістку, і Діва Марія, а нижче цих зображень – портрети чотирьох євангелістів: Луки, Іоанна, Марка, Матвія. Лука зображений як лікар з трубкою, тому що він лікував, допомагав людям. від райських дверей справа – зображення Господа Вседержителя. Правіше від дверей для служок – зображення святого благовірного князя Олександра Невського, ім′я якого носить наша церква. Далі зображена ікона цариці Єлени та її сина Константинопольського Костянтина. Це дань пам′яті великій панській сім′ї, де побутували ці імена: Олександр, Єлена, Костянтин, Микола. Від царських врат вліво – зображення Богородиці з малятком на руках, далі від дверей в алтар лівіше – зображення Миколи чудотворця, який був захисником скривджених і покровителем для всіх. Далі – зображення однієї з жінок – миротворець, яка тримає посудину з миром (єлеєм). Вона одна серед тих, хто прийшов покрити єлеєм тіло Господнє після розп’яття. Далі – зображення Анни та ікона Великомучениці Варвари»[19].

Про сільську святиню тепло і душевно розповідається в невеличкій книжечці «Іванівці мої  ̶ краплиночка на карті» вже згаданої нами вчительки місцевої школи, яка є керівником шкільного історичного музею, Валентини Василівни Холявчук. В ній, зокрема, зазначається, що у «святая святих, в алтарі, можна бачити престол, перед яким молиться священик. Поруч знаходиться столик, на якому стоїть чаша з вином, що символізує кров Ісуса Христа і таця з проскурою, над якою батюшка звершає проскомідію. Він молиться за живих та померлих, вирізаючи часточки проскури і опускаючи їх у вино. Після цього батюшка причащає мирян. Зверху на куполі є панно – зображення Вседержителя в оточені ангелів – серафимів та херувимів. За переказом, всі мальовані у православному стилі ікони були замовлені у Парижі через Бухарест»[20].

За церквою є капличка і два склепи, де були поховані дружина поміщика Миколи Олександровича Казиміра, пані Єлена (уроджена Домбровська) (1866–1910) і його син Костянтин (1891 р.н.). Час не пощадив цих споруд, тому вони потребують ремонту.

З північної сторони знаходиться хрест, який свідчить, що в минулому тут була стара церква, а зі сходу можна бачити могили-поховання священнослужителів. Ще один хрест, на якому ледь вгадується дата «1929», розташований з південного боку. На жаль, про його історію нічого не відомо. Варто також сказати, що територія обгороджена красивим муром, а на подвір’ї є дві лавочки.

З 2010 року Олександро-Невська церква є архітектурною пам’яткою обласного значення. Тоді ж була встановлена охоронна табличка, в якій зазначалося, що будівля церкви охороняється державою, а пошкодження пам’ятника карається законом. Нині цієї таблички на церкві чомусь немає.

Архівні документи і церковні довідники різних періодів історії краю зберегли чимало цікавих даних про священно-і церковнослужителів, які в минулому служили при церкві села Іванівці. Отож знайомимо вас з ними.

 

СВЯШЕННО- І ЦЕРКОВНОСЛУЖИТЕЛІ

 

Антонович Андрій (1891 р.н.) – народився 23 вересня 1891 року, в сім’ї священика. Закінчив Кишинівську духовну семінарію. У 1913 році висвячений на священика. З 1917 року служив при церкві Пресвятої Богородиці села Болотіна Белецького повіту[21]. За даними на 1930 рік він служив священиком при Архангело-Михайлівській церкві села Ротунда 5-го округу Хотинського повіту[22]. Доречно сказати, що до нього при цій церкві служив його рідний брат Микола. 1 травня 1831 року о. Андрій переміщений до Олександро-Невської церкви села Яноуци 4-го округу Хотинського повіту[23].

 

Беньковський Микола Семенович (1841 р.н.) – народився 9 травня 1841 року в місті Хотин, в сім’ї дячка-паламаря Семена Антоновича Беньковського (1818 р.н.) та Февронії Петрівни (1823 р.н.). 9 травня 1862 року, за розпорядженням Кишинівської духовної консисторії, визначений дячком до церкви села Яноуци Хотинського повіту. 8 червня 1865 року, за власним проханням, переміщений ну ту ж посаду до Архангело-Михайлівської церкви села Гвіздівці, того ж повіту[24]. У 1868 році переміщений на місце дячка до Преображенської церкви села Керстинці Хотинського повіту. 8 лютого 1874 року залишений при цій церкві понадштатним причетником. За даними на 1895 рік він служив понадштатним псаломщиком при Свято-Покровській церкві села Верхні Ширівці 1-го округу Хотинського повіту[25]. У 1906 році затверджений на посаді псаломщика при тій же церкві. Надалі був висвячений на священика. 10 вересня 1912 звільнений за штат, за власним проханням.

2 жовтня 1914 року, заштатного священика села Верхні Ширівці Миколу Беньковського нагородили золотою медаллю з написом «за старанність», «за п’ятдесятирічну відмінно-старанну службу»[26].

 

Биховський Володимир Костянтинович (1842 р.н.) – син священика Свято-Покровської церкви села Селище Хотинського повіту, Костянтина Тимофійовича Биховського (1805-1886) та Катерини Никифорівни Чернявської (1811 р.н.). Навчався в Кишинівській духовній семінарії, яку закінчив у 1865 році[27].

12 вересня 1865 року висвячений на священика до Свято-Миколаївської церкви Колікоуци, яке нині розташоване в Бричанському районі Республіки Молдова. З 12 червня 1866 року служив священиком при церкві Преподобної Параскеви села Ожеве Хотинського повіту. 20 липня 1867 року переміщений до Свято-Михайлівської церкви села Требісоуци Хотинського повіту[28]. З 1870-х років служив священиком при церкві села Яноуци (Іванівці). 21 січня 1888 року, за власним проханням, переміщений до Свято-Покровської церкви містечка Бричани 3-го округу Хотинського повіту.

4 грудня 1888 року призначений депутатом по 3-му округу Хотинського повіту. 10 листопада 1890 року призначений благочинним 3-го округу Хотинського повіту. Двічі обирався на посаду депутата 3-го округу Хотинського повіту. 26 жовтня 1900 року звільнений з посади благочинного церков 3-го округу Хотинського повіту.

14 квітня 1901 року переміщений до Свято-Троїцької церкви села Тецкани 4-го округу Хотинського повіту. 27 серпня 1912 переміщений до церкви Іоанна Златоуста села Перерита Хотинського повіту.

Ухвалою Святішого Синоду від 29 березня – 9 квітня 1883 року за № 637, за заслуги по духовному відомству, нагороджений камилавкою. У 1890 році, визначенням Святішого Синоду, за службу по духовному відомству, нагороджений наперсним хрестом від Святішого Синоду. 6 травня 1897 року, за службу по єпархіальному відомству, нагороджений орденом Святої. Анни 3-го ступеня. У 1911 році, за визначенням Святішого Синоду від 23-28 березня, за № 2188, удостоєний сану протоієрея[29].

Дружина: Марія Олександрівна Черноуцан (1846 р.н.) – дочка дяка села Колікоуци Хотинського повіту, Олександра Васильовича Черноуцана (1815-1875) та Єлизавети Іванівни (1822 р.н.).

Їхні діти: Олексій, Зіновій (1880 р.н.), Микола (1881 р.н.), Олександра (1893 р.н.), Алла і Ніна.

За даними на 1883 рік, Олександра вчилася в жіночому єпархіальному училищі, і ще троє дітей навчалися в духовно-навчальних закладах. Пізніше її взяв за дружину Семен Жовмір, котрий з 1916 року служив священиком при церкві села Пригородок Хотинського повіту.

«19 грудня 1899 року син священика м. Бричани Хотинського повіту, Олексій Володимирів, син Биховський, на дійсну Його Імператорської Величності службу в Кишинівську духовну Консисторію в число канцелярських служителів 2-го по походженню розряду».

Зіновій навчався в Єдинецькому духовному училищі[30].

Алла була одружена з учителем народних училищ Березюком.

 

Биховський Микола Володимирович (1881 р.н.) – народився в селі Яноуци Хотинського повіту, в сім’ї священика Володимира Костянтиновича Биховського (1842 р.н.) та Марії Олександрівни Черноуцан (1846 р.н.). У 1905 році закінчив Кишинівську духовну семінарію[31]. Того ж року висвячений на священика до Свято-Димитріївської церкви села Перерита 4-го округу Хотинського повіту. 27 серпня 1912 року переміщений до Свято-Троїцької церкви села Тецкани 4-го округу Хотинського повіту. 1 березня 1931 року визначений до церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Кулішівка того ж повіту[32].

Дружина: Євгенія Михайлівна.

 

Биховський Спиридон Хрісанфович (1824–1908) – народився 12 грудня 1824 року в селищі Новоселиця Хотинського повіту, в сім’ї священика місцевої церкви Різдва Пресвятої Богородиці, Хрісанфа Тимофійовича Биховського (1790 р.н.) та Катерини (1792 р.н.). Отримав домашню освіту.

12 червня 1846 року єпископом Кишинівським і Хотинським Іринархом (Я.Д. Попов) посвячений у стихар і призначений на місце дячка-псаломщика при Свято-Димитріївській церкві села Кормань Хотинського повіту. Деякий час він служив при Олександро-Невській церкві села Яноуци 3-го округу Хотинського повіту. 26 червня 1903 року вийшов за штат[33].

14 липня 1904 року нагороджений Золотою медаллю з написом «за старанність», для носіння на шиї на Анненській стрічці.

Двічі був у шлюбі. Друга дружина: Онисія Мартинівна (1827 р.н.).

Їхні діти: Василь (1850 р.н.), Олександра (1852 р.н.), Надія, Віра (1972 р.н.).

Помер 20 грудня 1908 року в Іванівцях[34].

 

Бокуновський Фома Матвійович (1840 р.н.) – із сім’ї духовного звання. Деякий час лужив дячком при Свято-Георгіївський церкві м. Кишинів. У 1866 році переміщений до новозбудованої Олександро-Невської церкви села Яноуци Хотинського повіту[35]. Далі був повернутий назад в Кишинів, де перебував на посаді піддиякона в кафедральному соборі[36]. У 1872 році закінчив Кишинівську духовну семінарію – за другим розрядом[37]. Далі був висвячений на священика. З 1872 року служив при Свято-Успенській церкві села Думбравиця Ясського повіту (пізніше – Белецького повіту) – до січня 1906 року.

Дружина: Віра Йосифівна (1841 р.н.)[38].

 

Гербановський Георгій Григорович (1840–1915) син священика села Бузовиця Хотинського повіту. Отримав домашню освіту. 20 червня 1859 року призначений дячком до церкви села Бузовиця Хотинського повіту. Того ж року переміщений на місце псаломщика при церкві села Грушівці, того ж повіту. З 19 лютого 1852 року служив при церкві села Ірстова Сорокського повіту. 1 червня 1866 року переміщений до церкви села Кибабчі Акерманського повіту. 25 листопада 1866 року повернутий назад у Хотинський повіт – призначений служити псаломщиком при церкві села Вороновиця. 10 грудня того ж року, Преосвященним Антонієм посвячений у стихар. 14 травня 1874 року, за розпорядженням єпархіального начальства переведений до Свято-Димитріївської церкви села Диноуці Хотинського повіту – сучасне с. Динівці в Новоселицькому районі Чернівецькій області. 21 серпня 1874 року переміщений на місце псаломщика при Архангело-Михайлівській церкві села Яноуци Хотинського повіту. Там прослужив до кінця свого життя[39].

Помер 23 квітня 1915 року в Івнівцях[40].

Дружина: Сімашкевич Єфросинія Лазарівна (18.01.1846 р.н.) – дочка священика Свято-Димитріївської церкви с. Кормань Хотинського повіту, Лазаря Євстафійовича Сімашкевича (1805 р.н.) та Олени Андріївни (1812 р.н.).

Їхні діти: Марія (02.09.1874 р.н.), Феоктіста (09.11.1878 р.н.), Філіп (14.11.1881 р.р.)

Гербановський Філіп Георгійович у 1903 році закінчив Кишинівську духовну семінарію і був висвячений на священика[41]. За даними на 1911 рік служив при Свято-Михайлівській церкві села Албінець 3-го округу Белецького повіту[42].

 

Германський Микола (23.07.1896 р.н.) – закінчив школу псаломщиків в м. Кишиневі. 9 травня 1915 року визначений на місце псаломщика при Олександро-Невській церкві села Яноуци 3-го округу Хотинського повіту[43]. Там він служив і за даними на 1930 рік[44].

 

Грішков Володимир Павлович (1849–1936) – народився 20 березня 1849 року в сім’ї священика Свято-Миколаївської церкви села Аріонешти Сорокського повіту, Павла Ілієвича Грішкова (1810 р.н.) та Євдокії Данилівни (1820 р.н.). У 1876 році закінчив повний курс Кишинівської духовної семінарії.

15 листопада 1878 висвячений на диякона. 21 листопада 1879 року висвячений на священика до Василівської церкви села Корестоуци Хотинського повіту. 27 квітня 1888 року, за власним проханням, переміщений до Свято-Олександро-Невської церкви села Яноуци, того ж повіту. 27 жовтня того ж року затверджений законовчителем Яноуцького народного училища. У 1904 році, визначенням Єпархіальної училищної ради, призначений законовчителем церковно-приходської школи с. Грубна 3-го округу Хотинського повіту[45].

У листопаді 1879 року призначений помічником благочинного 5-го округу Хотинського повіту. У 1881 році о. Володимир призначений помічником депутата по 5-му округу Хотинського повіту. 20 жовтня 1890 року призначений депутатом по 3-му округу Хотинського повіту. 26 лютого 1903 року був призначений помічником благочинного по 3-му округу Хотинського повіту.

24 вересня 1880 року о. Володимир удостоєний подяки єпархіального начальства. 9 липня 1882 року нагороджений набедреником. У 1888 році, до дня Святої Пасхи Святішим Синодом, нагороджений фіолетовою скуфією. 12 березня 1896 року йому оголошена подяка єпархіального начальства за благоустрій Яноуцького храму. 3 квітня 1897 року, «за відмінну службу і старанне виконання покладених на нього обов’язків», нагороджений камилавкою. Того ж року нагороджений темною бронзовою медаллю за труди під час першого загального перепису населення. 6 вересня 1900 року, Хотинською повітовою училищною радою, йому висловлена подяка «за сумлінне і старанне викладання Закону Божого в Яноуцькому однокласному народному училищі». 18 квітня 1903 року нагороджений наперсним хрестом від Святішого Синоду. 6 травня 1909 року удостоєний ордена Святої Анни III ступеня. 18 квітня 1910 наданий срібною медаллю «за завідування церковно-приходською школою села Грубна». 18 жовтня 1910 року, «за старанну дбайливість до потреб єдиновірської церкви села Грубна», священику Грішкову надане архіпастирське благословення. 16 серпня 1911 року, Хотинською повітовою училищною радою, йому висловлена подяка «за вельми плідні результати викладання Закону Божого в Яноуцькому однокласному народному училищі»[46].

У 1927 році, в ювілей 50-річчя служіння Церкві Божій його, з привітаннями отця Володимира відвідав єпископ Хотинський Віссаріон (Пую). Тоді в Яноуцах зібралося багато священиків з Хотинського, Сорокського та інших повітів.

Помер В. Грішков 31 травня 1936 року[47].

Дружина: Проценко Любов Стефанівна (14.09.1860 р.н.) – дочка священика села Радой Белецького повіту.

Їхні діти: Олександр (01.10.1878 р.н.), Микола (03.12.1880 р.н.), Антоніна (02.06.1882 р.н.), Сосіпатр (14.04.1885 р.н.), Адріан (26.08.1889 р.н.), Олена (02.06.1893 р.н.), Борис (14.08.1896 р.н.) та Марія (02.06.1900 р.н.).

Олександр – навчався в Єдинецькому духовному училищі, а слідом за цим, в 1893-1899 рр. – в Кишинівській духовній семінарії, після закінчення якої в 1899 році він вступив на історико-філологічний факультет Юр’ївського університету: «Цікаво, що А. Грішков хотів займатися одночасно на двох факультетах – історико-філологічному і юридичному, але навчальне начальство не дозволило цього. У 1902 році А. Гришков був заарештований, виключений з університету, з 25 лютого по 14 вересня перебував під вартою і потім був висланий під нагляд поліції додому, в с. Яноуци Хотинського повіту. Мірою покарання йому була визнано заслання на три роки в Архангельську губернію. В університет він повернувся у вересні 1905 р. і закінчив його в 1908 р.»[48]. Далі був викладачем учительської семінарії в м. Рогачов Могилевської губернії.

Микола Володимирович Грішков навчався в Кишинівській духовній семінарії, яку закінчив у 1901 році. Того ж року був висвячений на священика. Далі служив при церквах Сорокського і Хотинського повітів. У 1908-1912 роках навчався в Санкт-Петербурзькій духовній академії. Служив священиком в Старо-Ладозькому подвір’я Санкт-Петербурзької губернії[49]. З 5 липня 1918 року служив священиком у різних церквах Уфимської єпархії та міста Уфа. З квітня 1920 року до вересня 1922 року виконував функцію благочинного 7-го округу Уфимського повіту. З 23 вересня 1922 року по 23 червня 1923 був призначений єпископом Пимоном священиком до церкви села Кулчево Кам’янець-Подільського повіту. Того ж року повернувся в Бессарабію. Служив священиком в різних парафіях. У грудні 1925 року його обрали членом Духовної консисторії[50]. Викладав в Ізмаїльській жіночій гімназії, а потім в Ізмаїльській духовній семінарії[51]. Публікувався в церковних виданнях: Luminătorul», «Misionarul», «Buletinul Episcopiei Cetății Albe – Ismail» та ін.

Сосіпатр Грішков – навчався в Єдинецькому духовному училищі (за даними на 1895 рік)[52]. Випускник Кишинівської духовної семінарії ( 1907 р.). У 1911 р. закінчив Санкт-Петербурзьку духовну академію, кандидатська дисертація: «Св. Василь Великий (його аскетичні погляди)»[53]. Був викладачем в Новгородській духовної семінарії.

Антоніна Грішкова – вийшла заміж за Максима Тучкова, який деякий час перебував на посаді помічника наглядача Пінського духовного училища.

Адріан Грішков – випускник Кишинівської духовної семінарії. Навчався в Київському комерційному інституті.

Борис Грішков – випускник Кишинівської духовної семінарії.

Марія Грішкова – навчалася в Кишинівському єпархіальному жіночому училищі[54].

 

Данилович Феодор Стефанович – син паламаря Стефана Івановича Даниловича (1818 р.н.). У 1868 році визначений дяком до Олександро-Невської церкви села Яноуци Хотинського повіту. Того ж року переміщений на місце паламаря при Свято-Миколаївській церкві села Коболчин Хотинського повіту. І далі, того ж 1868 року, переведений до Іоанно-Богословської церкви с. Вітрянка – на ту ж посаду. Потім переведений до Свято-Михайлівської церкви села Кельменці Хотинського повіту. В 1869 році переміщений назад в село Коболчин. 14 лютого 1870 року визначений до Свято-Успенської церкви містечка Сокиряни Хотинського повіту. З 28 січня 1872 року – паламар Свято-Димитріївської церкви с. Бужоровка Сорокського повіту. Перебуваючи на посаді виконуючого обов’язки псаломщика, там він прослужив, як мінімум до кінця 1877 року[55].

 

Жалоба Григорій Георгійович (1844 р.н.) – дячок Олександро-Невської церкви села Яноуци Хотинського повіту. 27 січня 1871 року призначений виконуючим посаду псаломщика при Архангело-Михайлівській церкві села Батирь 2-го округу Бендерського повіту[56]. Там він служив і за даними на 1911 рік[57].

 

Калуцький Василь Федорович (1929–1987) – син священика Федора Петровича Калуцького (1903-1980). Народився 16 липня 1929 року в селі Вашківці Хотинського повіту (нині – Сокирянського району Чернівецької області).

З 1948 до 1950 року був псаломщиком при Свято-Покровській церкві села Селище Сокирянського району Чернівецької області. У 1950 році єпископом Чернівецьким і Буковинським Андрієм (Є.О. Сухенко) висвячений у сан диякона, а потім – у пресвітера і призначений настоятелем Вознесенського храму в с. Бабин Кельменецького району, тієї ж області. У 1961 році заочно закінчив Ленінградську Духовну Семінарію.

Деякий час був настоятелем Олександро-Невської церкви с. Іванівці Кельменецького повіту. При ньому в Іванівцях і Бабині був здійснений ремонт церков[58].

З 1970 року був отець Василь був настоятелем церкви Успіння Пресвятої Богородиці села Банилів Вижницького району та благочинним Вижницько-Путильського округу. У 1971 році був учасником Помісного Собору Російської Православної Церкви.

У 1972 році його призначили секретарем Чернівецького єпархіального управління. На цій посаді він перебував до 1983 року. У 1984 році затверджений духівником Чернівецького міського благочиння.

У 1974 році отець Василь призначений настоятелем Петропавлівського храму в м. Чернівці. Там він прослужив до кінця свого життя. Був працьовитим і чуйним пастирем, трудолюбивим проповідником слова Божого, точно і акуратно виконував покладені на нього обов’язки і слухняності. Він дбав про благоліпне життя храму, багато уваги приділяв церковного співу.

У 1978 році, коли виповнилося 40 років з дня заснування Петропавлівського храму (освячений митрополитом Буковинським Віссаріоном в 1938 році), члени церковної ради зустрічали єпископа Варлаама (О.Т. Ільющенко), і настоятель Василь Калуцький виголосив вітальне слово. За літургією Владика поклав на настоятеля патріаршу нагороду – хрест з прикрасами[59].

За ревне служіння Церкві Христовій, в 1979 році о. Василь був нагороджений орденом Святого рівноапостольного князя Володимира III ступеня. 25 квітня 1981 року Владика Варлааам поклав на о. Василя митру[60].

В.Ф. Калуцький помер 22 вересня 1987 року. Чин відспівування в Петро-павлівському храмі в Чернівцях звершив єпископ Чернівецький і Буковинський Антоній (В.І. Москаленко) у співслужінні кліриків Чернівецької єпархії. Похований протоієрей Калуцький на кладовищі в Чернівцях[61].

 

Китайгородський Анатолій Іванович (17.03.1964–22.11.2014) – митрофорний протоієрей. Служив при Олександро-Невській церкві села Івнівці Кельменецького району до 2014 року. Похований біля церкви.

 

Кровецький Максим Гаврилович (1785 р.н.) – син дячка. Отримав домашню освіту. 15 серпня 1812 року висвячений на священика до Архангело-Михайлівської церкви села Яноуци Хотинського цинуту. З 1820 року також знаходився на посаді депутата. У 1827 році був обраний на посаду благочинного[62].

У 1825 році «за порядну поведінку» нагороджений чорною скуфією. Був також нагороджений хрестом для духовенства в пам’ять війни 1812 року.

За даними на 1852 рік, його вже не було серед живих.

Дружина: Солтицька Євдокія Павлівна (1797 р.н.) – дочка священика. Після смерті чоловіка, до кінця свого життя проживала в Іванівцях.

Їхні діти: Єфросинія (1815 р.н.), Тетяна (1818 р.н.), Феофан (1820 р.н.), Марія (1822 р.н.), Єлена (1824 р.н.), Антоній (1827 р.н.), Феодосій (1830 р.н.) і Параскева (1833 р.н.)[63].

 

Кровецький Феофан Максимович (1820 р.н.) – син священика Максима Гавриловича Кровецького (1785 р.н.) та Євдокії Павлівни Солтицької (1797 р.н.). Отримав домашню освіту. 16 березня 1836 року, за розпорядженням єпархіального начальства, визначений на місце дячка при Архангело-Михайлівській церкві села Яноуци Хотинського повіту[64].

 

Кудрицький Арсеній Васильович (1825 р.н.) – син паламаря. Отримав домашню освіту. 8 травня 1845 року, за розпорядженням архієпископа Кишинівського і Хотинського Іринарха (Я.Д. Попов) висвячений у стихар і визначений на місце паламаря при Архангело-Михайлівській церкві села Яноуци Хотинського повіту[65].

Дружина: Єлизавета Павлівна (1831 р.н.) – із сім’ї духовного звання.

Їхні діти: Варвара (1848 р.н.).

 

Малиновський Григорій Григорович (1812 р.н.) – син священика. Отримав домашню освіту. 4 грудня 1828 року визначений на місце паламаря при Архангело-Михайлівській церкві села Яноуци Хотинського повіту[66]. Там він служив і за даними на 1832 рік. В відомості яноуцької церкви за 1835 рік його ім’я вже не знаходимо.

 

Назаревич Федір Іванович (1821–1896) – народився в селі Коболчин Хотинського повіту, в сім’ї дяка (пізніше – священика) Іоанна Григоровича Назаревича (1784–1849) та Анастасії Дмитрівни Скалецької (1785 р.н.). Деякий час служив виконуючим посаду псаломщика при Свято-Миколаївській церкві села Коболчин. 30 листопада 1839 року призначений на місце паламаря при Архангело-Михайлівській церкві села Яноуци Хотинського повіту. 6 жовтня 1841 року призначений дячком, а 3 червня 1845 року – псаломщиком, при тій же церкві[67]. У 1866 року пере назначений до новозбудованої Олександро-Невського церкви того ж села. Там він прослужив до кінця свого життя.

Помер 2 листопада 1896 року[68].

Дружина: Марія Маноїлівна (1821 р.н.) – із сім’ї духовного звання.

Їхні діти: Надія (1843 р.н.), Петро (1845 р.н.), Олімпія (1847 р.н.), Олександр (1850 р.н.).

 

Перетятков Матвій Іванович (1819 р.н.) – син священика Свято-Успенської церкви села Наславча Хотинського повіту, Івана Феодосійовича Перетятко (1781 р.н.) та Феодосії Федорівни (1791 р.н.). В семінарії не навчався – отримав домашню освіту. У 1842 році, за розпорядженням єпархіального начальства, визначений на місце дячка при Іоанно-Богословській церкві села Каплівка Хотинського повіту[69]. Далі багато років служив псаломщиком при Олександро-Невській церкві села Яноуци Хотинського повіту. Вийшов за штат у 1897 році[70].

 

Семенишин Олег Васильович – священик, 14 років служив при Іоанно-Богословській церкві села Вітрянка Сокирянського р-ну Чернівецької області. У 2014 році переміщений до Олександро-Невської церви села Іванівці Кельменецького району[71]. Там він служить і нині.

 

Сімашкевич Іларіон Лазарович (1841 р.н.) – народився 28 березня 1841 року в селі Кормань Хотинського повіту, в сім’ї священика Лазаря Євстафійовича Сімашкевича (1805 р.н.) та Олени Андріївни (1812 р.н.). Навчався в Каларашовському чоловічому монастирі. 30 вересня 1859 року визначений на місце паламаря при церкві села Яноуци Хотинського повіту. 27 березня 1862 року, архієпископом Кишинівським і Хотинським Антонієм (О.А. Шокотов) висвячений на диякона до церкви села Костичани того ж повіту. 15 березня 1864 року, тим же архієпископом, висвячений на священика до церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Михалкове Хотинського повіту. 25 травня 1870 року, за розпорядженням єпархіального начальства, переміщений до Свято-Миколаївської церкви села Толбуряни, того ж повіту. З 1877 до 1880 року він був законовчителем в Толбурянському народному училищі. 12 лютого 1877 року переведений до Свято-Миколаївської церкви села Дрепкауци (рум. Drepcăuţi) 4-го округу Хотинського повіту. У 1905 році переміщений до Свято-Покровської церкви села Вовчинець 3-го округу Хотинського повіту[72].

25 травня 1877 року одержав благословення від Святішого Синоду, з грамотою.

Дружина: Єлизавета Костянтинівна (1838 р.н.).

Їхні діти: Михайло (1869 р.н.), Порфирія (1879 р.н.).

 

Соломонов Олександр Мойсейович – із сім’ї духовного звання. У 1867 році визначений на місце дячка при Олександро-Невській церкві села Яноуци Хотинського повіту[73]. Прослужив не довго і повернувся у Кишинів, де був висвячений на диякона до Свято-Георгіївської церкви. У 1868 році перемішений на місце причетника при Кишинівській Свято-Андріївській гімназійній церві[74]. Звідти був переведений іподияконом в Кафедральний собор[75]. В подальшому був висвячений на священика.

Його син Петро (1870 р.н.) закінчив Кишинівську духовну семінарію і був висвячений на священика. Багато років служив на парафіях Кишинівської єпархії.

 

Солтицький Андрій Павлович (1799–1834) – син священика Архангело-Михайлівської церкви села Яноуци Хотинської райї. Отримав домашню освіту. 17 липня 1817 року призначений на посаду дячка при Архангело-Михайлівській церкві села Яноуци Романковецького благочиння Хотинського цинуту[76].

Помер 20 лютого 1834 року в Іванівцях[77].

Двічі був у шлюбі. Друга дружина: Євдокія Василівна – із сім’ї духовного звання.

Їхні діти: Марія (1818 р.н.), Андрій (1822 р.н.) Єлена (1825 р.н.), Марія (1827 р.н.), Оксентій (1829 р.н.), Іоанн (1831 р.н.)[78].

 

Солтицький Іван Павлович – син священика Архангело-Михайлівської церкви села Яноуци Хотинської райї. Деякий час у 1820-х роках служив паламарем при Архангело-Михайлівській церкві села Яноуци Хотинського цинуту.

Його діти: Марина, Параскева, Омелян (1821 р.н.).

 

Солтицький Матвій Петрович (1812-1889) – син священика Архангело-Михайлівської церкви села Яноуци Хотинського повіту, Петра Васильовича Солтицького (1784 р.н.). Отримав домашню освіту. 4 грудня 1828 року визначений і 6 травня 1829 року призначений дячком до Архангело-Михайлівської церкви села Яноуци Хотинського цинуту. 28 квітня 1838 року, архієпископом Кишинівським і Хотинським Димитрієм (Д.І. Сулима) висвячений на диякона. 2 жовтня 1849 року висвячений на священика до Архангело-Михайлівської церкви села Вашківці Хотинського повіту[79]. 20 жовтня 1884 року, за власним проханням, звільнений за штат. 3 листопада 1884 роки йому призначена пенсія[80].

У 1854 році нагороджений набедреником.

Помер і похований у с. Вашківцях.

Дружина: Анастасія Іванівна (1815 р.н.).

Їхні діти: Марія (1833 р.н.)[81], Єфросинія (1835 р.н.), Дем’ян (1838 р.н.), Анна (1840 р.н.), Афанасій (1843 р.н.), Василь (1845 р.н.), Олександра (1851 р.н.)[82].

 

Солтицький Павло – із сім’ї духовного звання. Служив священиком при Архангело-Михайлівській церкві села Яноуци Хотинськой райї, до 1812 року.

Його діти: Іван, Андрій (1799 р.н.), Марія, Феодосія (1810 р.н.).

 

Солтицький Петро Васильович (1787 р.н.) – з місцевих селян. Отримав домашню освіту і навчився святому писанню у місцевого священика. 21 березня 1807 року, єпископом Григорієм Ієропольським, за резолюцією ясського митрополита Веніаміна, висвячений на священика до Архангело-Михайлівської церкви села Яноуци Хотинського цинуту[83]. Служив там і за даними на 1837 рік.

29 червня 1829 року «за ревне проходження посади» нагороджений набедреником. Був також нагороджений хрестом для духовенства в пам’ять війни 1812 року.

Дружина: дочка священика. Рано овдовів.

Їхні діти: Марія (1824 р.н.).

 

Табан Семен Васильович (1923–2004) – після звільнення Кельменеччини від фашистських окупантів у 1944 році, через деякий час, за власним проханням, був визначений на місце псаломщика при Архангело-Михайлівській церкві села Кельменці. У 1948 році висвячений на диякона, а у 1853 році – на священика. До дня свого спочинку служив на парафіях Чернівецької єпархії, в тому числі і при Олександро-Невській церкві села Іванівці Кельменецького району.

Помер у 2004 році. Поховали заслуженого пастиря, протоієрея Табана біля храму в Кельменцях.

 

Терновський Георгій Васильович – із сім’ї духовного звання. У 1868-1869 роках, дяк-псаломщик Кишинівської Свято-Троїцької церкви (тоді будувалася). У 1869 році був висвячений на диякона до Олександро-Невської церкви села Яноуци Хотинського повіту. Потім служив псаломщиком в Кишиневі, при Феодоро-Тироновській церкві. 16 вересня 1877 року визначений дияконом до кишинівської Андріївської гімназійної церкви. 12 серпня 1883 року, священик Свято-Димитріївської церкви села Білоусівка 5-го округу Хотинського повіту, Георгій Терновський переміщений до Свято-Успенської церкви с. Васильків 1-го округу Сорокського повіту. За даними на 1888 рік, він був законовчителем церковно-приходської школи села Тріфоуци Сорокського повіту. 6 травня 1894 року із с. Василькова він переміщений до Свято-Михайлівської церкви села Тіміліуци 4-го округу Сорокського повіту.

7 травня 1896 року нагороджений набедреником.

Дружина: Анастасія Герасимівна[84].

 

Флавіан Олексій – із сім’ї духовного звання, архімандрит. 1 грудня 1930 року призначений тимчасово виконуючим позаду настоятеля Олександро-Невської церкви села Яноуци Хотинського повіту[85]. Прослужив там всього декілька місяців.

 

Шевазуцький Дмитро Олексійович (1824-1876) – народився в селі Чепоноси Хотинського повіту, в сім’ї дяка Олексія Ігнатовича Шевазуцького (1796 р.н.) та Параскеви Іванівни (1802 р.н.)[86]. Навчався в Кишинівському приходському духовному училищі[87]. Після закінчення курсу Кишинівської духовної семінарії, 14 вересня 1851 року висвячений на священика до Архангело-Михайлівської церкви села Яноуци Хотинського повіту. 22 березня 1872 року, за розпорядженням єпархіального начальства, призначений виконуючим обов’язки депутата від 5-го округу Хотинського повіту. 19 травня 1872 року переміщений до Свято-Михайлівської церкви села Білівці Хотинського повіту. 12 березня 1873 року переміщений до Свято-Воздвиженської церкви села Ленківці, того ж повіту. У 1875 році переведений до церкви с. Білоусівка 5-го округу Хотинського повіту[88].

У 1858 році нагороджений набедреником.

Помер в 1876 році в селі Ленківці. Похований там же, на місцевому сільському кладовищі[89].

Дружина: Олена Костянтинівна (1818 р.н). Після смерті чоловіка проживала в м. Бричанах, з припискою до Білоусівці (за даними на 1914 рік.).

Їхні діти: Катерина (1852 р.н.).

 

Яковенко Олександр Іванович (1882–1913) – народився 20 серпня 1882 року, в сім’ї вчителя (пізніше – священика) Івана Кириловича Яковенко (1857 р.н.) та Віри Георгіївни Стадницької (1857 р.н.). У 1901 році закінчив Кишинівську духовну семінарії зі званням студента[90]. 23 червня 1901 року визначений на священиче місце до Свято-Олександро-Невської церкви с. Яноуци Хотинського повіту. 16 вересня 1901 року висвячений на священика до церкви Преподобної Параскеви с. Ожеве, того ж повіту. У 1902 році переміщений до Свято-Успенської церкви с. Комарів Хотинського повіту[91]. 16 жовтня 1909 року призначений слідчим 3-го округу Хотинського повіту.

У 1902 році, за придбання для церкви Преподобної Параскеви села Ожеве напрестольного Євангелія, лампади, завіси для царських врат і напрестольного хреста вартістю 41 рубль, йому надане архіпастирське благословення. У 1907 році, «за старанну і корисну службу Церкві», єпископом Кишинівськім і Хотинським Володимиром (Сеньковський), до дня Святої Пасхи нагороджений набедреником. У 1912 році до дня Святої Пасхи, єпископом Кишинівськім і Хотинським Серафимом (Чичагов) був нагороджений скуфією[92].

Дружина: Віра Савівна (20.12.1884 р.н.).

Помер 11 червня 1913 року.

Церковний староста Микола Петрович Скутельник з проектом Олександро-Невської церкви 1860 р.

 ________________________________________

[1] Мандзяк А. С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – Сокиряни: «Сокирянщина», 2015. – С. 144-145, 148; Чорний О. Д, Мандзяк О. С. Не загубились села у віках: Дослідження, знахідки, відкриття / Олександр Чорний, Олексій Мандзяк. – Чернівці: «Друк Арт», 2014. – С. 36.

[2] Воga L.Т. Documente Basarabene. – Chișinău: Tipografia «Cartea Românească», 1933. – Vol. XVI: Zapise (1657-1684). – P. 4; Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Чернівецька область / АН УРСР. Ін–т історії; Голов. редкол.: П.Т. Тронько (голова) та ін. – Київ: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. – С. 302.

[3] Ghibănescu Gh. Surete şi izvoade. Vol. XI: Documente basarabene. – Iaşi: Tipografia «Lumina Moldovei», 1922. – P. 89

[4] Мандзяк А. С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – Сокиряни: «Сокирянщина», 2015. – С. 148.

[5] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – Сокиряни: «Сокирянщина», 2016. – С. 30.

[6] Молдова ын епока феудализмулуй. – Волумул VII, партя II: Реченсэминтеле популацией Молдовей дин аний 1772-1773 ши 1774 / алкэтуиря, кувынтул ынтродуктив ши коментарииле де П. Г. Дмитриев; суб редакция луй П. В. Советов кандидат ын штиинце историче. — Кишинэу: «Штиинца», 1975. – С. 140.

[7] Молдова ын епока феудализмулуй. – Волумул VII, партя II: Реченсэминтеле популацией Молдовей дин аний 1772-1773 ши 1774 / алкэтуиря, кувынтул ынтродуктив ши коментарииле де П. Г. Дмитриев; суб редакция луй П. В. Советов кандидат ын штиинце историче. — Кишинэу: «Штиинца», 1975. – С. 139-140.

[8] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви, Хотинского уезда селения Яновец, за 1830 год // Формулярные ведомости церквей Хотинского уезда за 1830 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, д. 44. – Арк. 110.

[9] Халиппа И.Н. Сведения о состоянии церквей Бессарабии в 1812–13 гг. // Труды Бессарабской губернской ученой архивной комиссии. – Том. III. – Кишинев: Типо-Липография Э. Шлиомовича, 1907. – Т. III. – С. 259.

[10] Роспись землевладения и сословного строя населения Бессарабии по данным переписи 1817 года. – Обработал по официальным данным И.Н. Халиппа // Труды Бессарабской губернской ученой архивной комиссии. – Том. III. – Кишинев: Типо-Липография Э. Шлиомовича, 1907. – С. 12.

[11] Формулярные ведомости Управляющего Хотинского цынута Бричанской протопопии священника Филиппа Лукиянова, за 1824 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 37. – Арк. 89зв-90.

[12] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви, Хотинского уезда селения Яновец, за 1830 год // Формулярные ведомости церквей Хотинского уезда за 1830 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, д. 44. – Арк. 110-110зв.

[13] Ревизская сказка тысяча восемьсот пятьдесят восьмого года, декабря двадцать пятого дня, Бессарабской области Хотинского уезда селения Яноуц, принадлежащего помещику, русско-поданному, коллежскому асессору и кавалеру Александру Ивановичу Казимиру, о состоящих мужеского и женского пола царанах. – НАРМ, ф. 134, оп. 2, спр. 436. – Арк. 564зв-565.

[14] Ведомость о Свято-Александро-Невской церкви, состоящей Хотинского уезда Кишиневской епархии в селе Яноуцах, за 1914 год // Ведомости о церквях за 1914 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 221. – Арк. 180.

[15] Правительственные распоряжения // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1896. – № 22. – С. 591 – 592.

[16] Ведомость о Свято-Александро-Невской церкви, состоящей Хотинского уезда Кишиневской епархии в селе Яноуцах, за 1914 год // Ведомости о церквях за 1914 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 221. – Арк. 180.

[17] Из жизни епархий // Журнал Московской Патриархии, Москва: Издательство Московской Патриархии, 1971. – № 2. – С. 31.

[18] Холявчук В.В. Іванівці мої – краплиночка на карті. – Чернівці, 2012.

[19] Холявчук В.В. Іванівці мої – краплиночка на карті. – Чернівці, 2012.

[20] Холявчук В.В. Іванівці мої – краплиночка на карті. – Чернівці, 2012; Іввнівці: Духовність. – http://www.bukportret.info/index.php/kelmenetskij-rajon/ivanivtsi/dukhovnist; Церква Олександра Невського // Свйт «Історична та етнографічна спадщина – частина сталого

розвитку туризму на Буковині». – http://heritage-ua-ro.org/objects_view.php?id=CV290

[21] Anuarul Eparhiei Chişinăului şi Hotinului (Basarabia). Ediţie oficială / Alcătuit după date oficiale de C.N. Tomescu, secretarul General Arhiepiscopiei al Chişinăului şi Hotinului. – Chișinău: Тipografia Eparhială, 1922. – P. 31.

[22] Episcopia Hotinului. Anuar. / Valeriu Ciobotaru. – Chişinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească»,1930. – P. 100.

[23] Mișcarea in cler // Episcopia Hotinului: Foaie eparhială oficială. – Bălţi-Chișinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească», 1931. – № 5. – P. 56.

[24] Ведомости о церквях Хотинского уезда за 1878 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 183. – Арк. 68зв.

[25] Сведения о количестве исповедавшихся церковнослужителей по Кишиневской епархии в посты 1895 года. – НАРМ, ф. 208, оп. 6, спр. 1185.

[26] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – Сокиряни: «Сокирянщина», 2016. – С. 366.

[27] Лотоцкий П.А. Список и краткие биографии окончивших полный курс Кишиневской духовной семинарии за сто лет ее существования (1813-1913). – Кишинев, 1913. – С. 42.

[28] Curdinovschi V. Cele mai biserici de lemn din jud. Hotin – Basarabia (după datele excursiei din anul 1915) // Revista Societăţii Istorico-Arheologice Bisericeşti din Chişinău. – Chișinău: Tipografia Uniunii Clericilor Ortodocși din Basarabia, 1925. – Vol. XVI. – P. 73.

[29] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – Сокиряни: «Сокирянщина», 2016. – С. 372-373.

[30] Бессарабский губернский статистический комитет. Листки первой всеобщей переписи населения 1895 года по Хотинскому уезду. Единецкое духовное училище. – НАРМ, ф. 151, оп. 1, спр. 72. – Арк. 15зв.

[31] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – Сокиряни: «Сокирянщина», 2016. – С. 374-375.

[32] Mișcarea în cler // Episcopia Hotinului: Foaie eparhială oficială. – Bălţi-Chișinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească», 1931. – № 6. – P. 69.

[33] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – Сокиряни: «Сокирянщина», 2016. – С. 375.

[34] Метрическая книга, данная из Кишиневской духовной консистории в Св.-Александро-Невскую церковь седа Яноуц, 3-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших на 1908 год // Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян села Іванівці (Яноуци) за 1907-1909 рр.– ДАЧО, ф. 1245, оп. 8, спр. 45.

[35] Дело о переводе дьячка Ф. Бокуновского из Кишиневской Георгиевской церкви в церковь села Яноуц, Хотинского уезда (19.05.1866 – 24.06.1866). – НАРМ, ф. 208, оп. 3, спр. 1182 (справа вибула).

[36] Историко-статистическое описание кишиневской Георгиевской церкви, составленное протоиреем сей церкви Лукою Лашковым (продолжение) // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1878. – № 17. – С. 739.

[37] Разрядный список учеников Кишиневской духовной семинарии за 1871/72 учебный год, составленный после годичных испытаний 15 июня // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1872. – № 15. – С. 353.

[38] Исповедная роспись, выданная из Кищиневской духовной консистории в Кишиневскую Георгиевскую церковь на 1866 год. – НАРМ, ф. 211, оп. 11, спр. 221. – Арк. 142зв.

[39] Ведомость о Свято-Александро-Невской церкви, состоящей Хотинского уезда Кишиневской епархии в селе Яноуцах, за 1914 год // Ведомости о церквях за 1914 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 221. – Арк. 184зв-185.

[40] Метрическая книга, данная из Кишиневской духовной консистории в Александро-Невскую церковь седа Яноуц, 3-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших на 1915 год // Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян села Іванівці (Яноуци) за 1913-1915 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 8, спр. 47.

[41] Лотоцкий П.А. Список и краткие биографии окончивших полный курс Кишиневской духовной семинарии за сто лет ее существования (1813-1913). – Кишинев, 1913. – С. 129.

[42] Справочная книга Кишиневской епархии на 1911 год / Составлена и издана Канцелярией Кишиневской духовной консистория. Кишинев: Епархиальная типография, 1911. – С. 75.

[43] Anuarul Eparhiei Chişinăului şi Hotinului (Basarabia). Ediţie oficială / Alcătuit după date oficiale de C.N. Tomescu, secretarul General Arhiepiscopiei al Chişinăului şi Hotinului. – Chișinău: Тipografia Eparhială, 1922. – P. 112.

[44] Episcopia Hotinului. Anuar. / Valeriu Ciobotaru. – Chişinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească»,1930. – P. 90.

[45] Бессарабский губернский статистический комитет. Листки первой всеобщей переписи населения 1895 года по Хотинскому уезду. Единецкое духовное училище. – НАРМ, ф. 151, оп. 1, спр. 72. – Арк. 182зв-185.

[46]Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – Сокиряни: «Сокирянщина», 2016. – С. 415-416.

[47] Necroloage // Luminatorul: Revista oficiala al Eparhiei Chișinăului și Hotinului. – Chișinău: Tipografia Eparhiala, 1936. – №. 7. – Р. 446-447.

[48] Исаков С.Г. Бессарабские студенты в Тарту и их участие в местном революционном движении // Ученые Записки Тартуского Государственного Университета. Выпуск № 380: Вопросы Истории Эстонской ССР (VIII). – Тарту, 1974. – С. 124.

[49] Пархомович И. Духовно-учебные заведения Кишиневской епархии. Краткий очерк к столетию ее (21.08.1813 – 1913) / Составил Иосиф Пархомович. – Кишинев: Епархиальная типография, 1913. – С. 127.

[50] Думиника И. Священники служители церкви села Кирсово, Комратский район (1812─2012) // Buletin Ştiinţific al Tinerilor Istorici. Serie nouă. Vol. II (VII). Materialele Conferinței științifice internaționale anuale a tinerilor cercetători. – Chişinău, 2013. – С. 272-273.

[51] Figuri contemporane din Basarabia / prefaţă de N. Dunăreanu. – Chişinău: Editura «ARPID», 1939. – Volumul II: E-M. – Р. 72.

[52] Бессарабский губернский статистический комитет. Листки первой всеобщей переписи населения 1895 года по Хотинскому уезду. Единецкое духовное училище. – НАРМ, ф. 151, оп. 1, спр. 72. – Арк. 21зв.

[53] Карпук Д.А. История кафедры гомилетики Императорской Санкт-Петербургской духовной академии // Христианское чтение. – Издательство Санкт-Петербургской православной духовной академии, 2014. — № 2-3. – С. 190.

[54] Бессарабский губернский статистический комитет. Листки первой всеобщей переписи населения 1895 года по Хотинскому уезду. Единецкое духовное училище. – НАРМ, ф. 151, оп. 1, спр. 72. – Арк. 182зв – 185.

[55] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – Сокиряни: «Сокирянщина», 2016. – С. 422.

[56] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1871. – № 5. – С. 111.

[57] Справочная книга Кишиневской епархии на 1911 год / Составлена и издана Канцелярией Кишиневской духовной консистория. – Кишинев: Епархиальная типография, 1911. – С. 44.

[58] Из жизни епархий // Журнал Московской Патриархии, Москва: Издательство Московской Патриархии, 1971. – № 2. – С. 31.

[59] Из жизни епархий// Журнал Московской Патриархии, Москва: Издательство Московской Патриархии, 1979. – № 10.

[60] Из жизни епархий// Журнал Московской Патриархии, Москва: Издательство Московской Патриархии, 1982. – № 5. – С. 26.

[61] Вечная память почившим // Журнал Московской Патриархии, Москва: Издательство Московской Патриархии, 1988. – №7. – С. 42.

[62] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви, Хотинского уезда селения Яновец, за 1830 год // Формулярные ведомости церквей Хотинского уезда за 1830 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, д. 44. – Арк. 111зв.

[63] Ревизская сказка местечек, селений и церквей Хотинского уезда, о священно-церковнослужителях (апрель 1835 г.). – НАРМ, ф. 134, оп. 2, спр. 100. – Арк. 371зв-372.

[64] Клировая ведомость о священно-и церковнослужителях, их жена и детях мужеска и женска пола, находящихся в селении Яноуц при Архангело-Михайловской церкви, за 1837 год // Клировые ведомости церквей 2-го округа Хотинского уезда за 1837 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 57. – Арк. 145зв – 146.

[65] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви Хотинского уезда села Яноуц за 1853 год // Клировые ведомости приходов Хотинского уезда за 1853 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 106. – Арк. 497зв – 498.

[66] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви, Хотинского уезда селения Яновец, за 1830 год // Формулярные ведомости церквей Хотинского уезда за 1830 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, д. 44. – Арк. 112зв.

[67] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви Хотинского уезда села Яноуц за 1853 год // Клировые ведомости приходов Хотинского уезда за 1853 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 106. – Арк. 496зв – 497.

[68] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – Сокиряни: «Сокирянщина», 2016. – С. 551.

[69] Несторовский П. Село Каплевка Хотинского уезда // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1892. – № 18, 15 августа. – С. 361.

[70] Журналы съезда депутатов духовенства Кишиневской епархии 1908 года. – Кишинев: Епахиальная типография, 1909. – С. 88.

[71] На величне свято Миколая перше богослужіння в храмі Олександра Невського провів отець Олег // http://nordbess-news.cv.ua/na-velychne-svyato-mykolaya-pershe-bohosluzhinnya-v-hrami-oleksandra-nevskoho-proviv-otets-oleh

[72] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – Сокиряни: «Сокирянщина», 2016. – С. 643-644.

[73] Дело о назначении А. Соломонова дьячком в церковь села Яноуцы, Хотинского уезда

(15.06.1866 – 13.09.1867). – НАРМ, ф. 208, оп. 3, спр. 1086 (справа вибула).

[74] Распоряжения епархиального начальства // // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1868. – № 18. – С. 209.

[75] Историко-статистическое описание кишиневской Георгиевской церкви, составленное протоиреем сей церкви Лукою Лашковым (продолжение) // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1878. – № 17. – С. 739.

[76] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви, Хотинского уезда селения Яновец, за 1830 год // Формулярные ведомости церквей Хотинского уезда за 1830 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, д. 44. – Арк. 111зв.

[77] Клировая ведомость о священно-и церковнослужителях, их жена и детях мужеска и женска пола, находящихся в селении Яновцах при Архангело-Михайловской церкви, за 1832 год // Клировые ведомости приходов Хотинского уезда за 1832 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 48. – Арк. 120зв-121.

[78] Ревизская сказка местечек, селений и церквей Хотинского уезда, о священно-церковнослужителях (апрель 1835 г.). – НАРМ, ф. 134, оп. 2, спр. 100. – Арк. 371зв-372.

[79] Клировые ведомости Хотинского уезда за 1853 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 106. – Арк. 488зв.

[80] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – Сокиряни: «Сокирянщина», 2016. – С. 656.

[81] Ревизская сказка местечек, селений и церквей Хотинского уезда, о священно-церковнослужителях (апрель 1835 г.). – НАРМ, ф. 134, оп. 2, спр. 100. – Арк. 371зв-372.

[82] Клировые ведомости Хотинского уезда за 1853 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 106. – Арк. 488зв.

[83] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви, Хотинского уезда селения Яновец, за 1830 год // Формулярные ведомости церквей Хотинского уезда за 1830 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, д. 44. – Арк. 112 зв.

[84] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – Сокиряни: «Сокирянщина», 2016. – С. 673-674.

[85] Mișcarea in cler // Episcopia Hotinului: Foaie eparhială oficială. – Bălţi-Chișinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească», 1931. – № 1-2. – P. 10.

[86] Ревизская сказка местечек, селений и церквей Хотинского уезда, о священно-церковнослужителях (апрель 1835 г.). – НАРМ, ф. 134, оп. 2, спр. 100. – Арк. 30.

[87] Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировые ведомости церковных приходов Хотинского уезда за 1840 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 26. – Арк. 33зв.

[88] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – Сокиряни: «Сокирянщина», 2016. – С. 724.

[89] Завойчинский В. Селение Ленковцы Хотинского уезда. Историко-статистическое описание. (Продолжение) // Кишиневские епархиальные ведомости, Кишинев: Епархиальная типография, 1880. – № 14. – С. 609.

[90] Лотоцкий П.А. Список и краткие биографии окончивших полный курс Кишиневской духовной семинарии за сто лет ее существования (1813-1913). – Кишинев, 1913. – С. 121.

[91] Справочная книга Кишиневской епархии на 1911 год / Составлена и издана Канцелярией Кишиневской духовной консистория. – Кишинев: Епархиальная типография, 1911. – С. 218.

[92] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – Сокиряни: «Сокирянщина», 2016. – С. 736-737.

Один відгук на «Велич церкви села Іванівці бережуть правічні кедри»

  1. Володимир в 04.08.2017 at 15:44

    Стаття гарна і цікава, хоча до кінця і не дочитав (забракло часу, дочитаю пізніше).
    Бентежить назва…
    Навколо церкви росте не КЕДР, а СОСНА КРИМСЬКА.
    Повірте спеціалісту!

Залиште свій коментар