Відкриття церковно-приходської школи в селі Сербичанах Хотинського повіту

Автор: admin

13 листопада [1898 р.] у селі Сербичанах, Хотинського повіту, освячена й відкрита церковно-приходська школа. Торжество відвідали своєю присутністю голова Хотинської земської управи К.Ф. Неміц, попечителька нововідкритої школи місцева власниця В.І. Занга, власник с. Кулішівки М.І. Занга, с. Лєушен. Оргеєвського повіту, поміщик Рома та багато інших гостей. В 10 годині ранку зроблено було мале освячення води й окроплення будинку школи. У служінні брали участь: настоятель місцевої церкви, побілений сивинами о. Петро Назаревич, котрий 50 років прослужив у сані священика, о., наглядач церковно-приходських шкіл Хотинського повіту, священик Василь Дашкевич і священики Лампадій Озерянський, Тимофій Доброшинський і Афанасій Софронович. Стрункий зворушливий спів хору, організованого з учнів і учениць сусідньої Білоусівської церковно-приходської школи доповнювало собою велич торжества .

Перед молебнем і при початку навчання отроків о. наглядачем була сказана пристойна випадку промова. Оголосивши школу відкритою, о. наглядач у доступній розумінню народу формі з’ясував значення школи взагалі та нашої церковно-приходської зокрема. «Вона, говорив він, є розсадник початкового освіти в дусі віри й церкви православної, є джерело того світла, що опромінює молоде покоління наших сел. Школа навчає дітей любити Бога, почитати Його, виконувати Його святу волю, і таким чином, наближає з до Нього, розвиває та зміцнює їхню моральність, розсіює та знищує той морок неуцтва, у якому блукали прадіди, діди й блукають батьки. От чому уряд додає всі зусилля до того, щоб скрізь, у кожному куточку нашої батьківщини влаштовувалися школи».

З’ясувавши значення школи о. наглядач з щирою подякою звернувся до тих особ, які сприяли своїми коштами й стараннями відкриттю школи. «Уряд, продовжував він, задовольнити потребам всіх разом не може, у нього немає стількох коштів, немає й можливості. Потрібні люди благодійники й дбайливці, які усвідомлюючи велике значення освіти, всіма можливими для них засобами сприяли б устрою та відкриттю школи й подальшому її існуванню. Щасливі ви, селяни, щодо цього. Ви бідні – відкрити школу й утримувати її на свої занадто незначні кошти не могли, хоча й сильно бажали. Ваша надія бачити дітей грамотними, чути читання й спів їх у церкві , яке ви чуєте в сусідніх селах, де є школи, очевидно вдалася… Ви впали духом… Але от на допомогу вашої бідності з’явилася власниця, ваша ушанована Вікторія Іванівна. Співчуваючи всією душею школі, усвідомлюючи її силу та значення, вона пропонує свої послуги влаштувати школу. Приймає її під своє освічене заступництво й увагу, дає утримання учительці, а вам залишилося тільки підшукати приміщення під школу та привести його в порядок. Із вдячністю ми звертаємося до нашої благодійниці й привітаємо її, як головну винуватницю даного торжества».

На закінчення батьком настоятелем були висловлені бажання й надія мати незабаром зовсім новий будинок для школи, більш містке й зручне, чим справжнє. Промова о. Василя, проста і ясна, зробила сильне враження на присутніх селян. Видно було, що вони зрозуміли й прийняли до серця і постараються незабаром улаштувати новий будинок для школи. Не раз вони переривали мову вигуками: «дякуємо панотець, за раду, подумаємо й знайдемо кошти»; «гарна справа це, ми бачимо й почуваємо».

По закінченні молебню було проголошене багатоліття Государеві Імператорові, Імператрицям, Спадкоємцеві Цесаревичу, Святому Синоду, Преосвятому Іакову, Єпископові Кишинівському і Хотинському, і учням та присутнім.

Діти шкільного віку (їх було до 70 душ) були окроплені святою водою і їм учителькою були роздані хрестики. Радості дітей і батьків не було меж. Всіх дякували, і ініціатора школи пана голову земської управи, і попечительку та отця наглядача за увагу до них і ретельність до школи. Всім, учасникам торжества відкриття й освячення школи в будинку гостинної попечительки був запропонований сніданок.

Відкриття школи для села взагалі має важливе значення. Це свого роду епоха, «свято зі свят», коли радуються й діти і їхні батьки. Для с. Сербичан же школа повинна мати особливе значення. До останнього часу тут школи тільки бажали, так крайня бідність селян, особливо останні неврожайні роки не дозволяли мати її. У справі освіти Сербичани, хоча й досить велике село, відстало від сусідніх сіл, де давно є школи, які встигли за час свого існування дати посильний плід і принести користь. Такі школи: Романкоуцька , Михалковська, Білоусівська, Непоротовська та ін. Але, слава Богу, до них тепер приєднуються й Сербичани, завдяки сприянню місцевої благодійниці В.І. Занги. Вона зі своїх коштів забезпечує існування школи, а селянам пропонує відвести будинок під школу та привести його в належний порядок. Енергія й уміння наглядача прискорили справу відкриття школи. Приміщення знайдене — колишній шинок перебудовується — і школа відкрита. Там де в колишнє, ще в недавній час йшов п’яний розгул, пропивалася остання трудова копійка, насаджується, як виразився отець наглядач, «розсадник початкової освіти в дусі віри й церкви православної».

Правда приміщення тісне і школі спочатку доведеться миритися з багатьма незручностями. Але, дасть Бог, селяни наочно переконаються в користі школи. Прикладуть всі зусилля до того, щоб мати приміщення нове, просторе й зручне. Бідності їх допоможуть добрі люди — дбайливці школи, як допомогли й тепер. Важливо те, що покладено міцну основу справі освіти в с. Сербичанах, і ми не сумніваємося, що в недалекому майбутньому й це село зазнає такий же доброчинний вплив школи, яке помітно в інших окружних селах.

Св. А. С-чъ .

Олексій Мандзяк. Примітки й коментарі до тексту

Першою вчителькою була призначена вчителька Волошковської школи, яка закінчила єпархіальне жіноче училище Марія Центюль. Усіляку допомогу, на початку їй надавав псаломщик с. Сербичани Симон Левицький, котрий був затверджений у посаді 30 червня 1898 р. (на місце померлого 11 квітня 1898 року псаломщика Василя Кириловичя).

Василь Дашкевич, закінчив Кишинівську духовну семінарію. 22 січня 1887 року призначений на священникове місце в село Вітрянку, 3-го округу Хотинського повіту. 8 березня 1887 року рукоположений у священика. 13 березня 1887 року визначений на священникову вакансію в с. Білоусівку 5-го округу Хотинського повіту. З 1888 р. член Хотинського повітового відділення Єпархіальної училищної ради. 16 лютого 1891 року Василь Дашкевич переміщений на священникову вакансію до Хотинської Царе-Константиновської церкви, із залишенням на посаді місіонера. 8 березня 1891 року був призначений законовчителем Хотинського повітового училища. В 1896 р. призначений повітовим наглядачем церковно-приходських шкіл і шкіл грамоти, а потім (16 вересня) головою Хотинського відділення Єпархіальної училищної ради.

Лампадій Озерянський, священик с. Гвіздівці.

Тимофій Доброшинський, закінчив Кишинівську духовну семінарію (23 серпня 1889 року, звільнений з 3-го класу), служив псаломщиком, а потім дияконом Хотинського собору (соборної церкви), а також з 1892 р. вчителем у церковно-приходській школі в Хотину. Був секретарем Хотинського повітового відділення Єпархіальної училищної ради. 11 листопада 1896 року був призначений на священникове місце при церкві с. Кулішівки, Хотинського повіту.

Наглядач-репетитор Ізмаїльського духовного училища, Афанасій Сафронович призначений на священникове місце при церкві с. Білоусівки Хотинського повіту 3 вересня 1897 р.

У свій час, як уже було сказано, священиком цього села був Василь Дашкевич. Багато в чому завдяки йому в Білоусівці в 1890 році була відкрита школа грамоти. Він же був першим вчителем у цій школі. На знак поваги до отця Дашкевича, з ініціативи парафіян с. Білоусівки, за підтримкою священика та законовчителя Білоусівської школи Афанасія Сафроновича, у Сербичани були направлені учні й учениці, щоб взяти участь у зазначеному торжестві.

Відповідно до народних переказів, першу церкву в другій половині XVIII в. спалили турецькі яничари. Наступна церква, як указує І.Халіппа була зведена в 1774 р.: «Сербичани, Михайлівська, дерев’яна, не досить стара, але мала; одягів церковних скудно, а книг не досить скудно» (Халиппа И. Сведения о состоянии церквей в Бессарабии в 1812 – 1813 гг. // Труды Бессарабской Губернской ученой архивной комиссии. – Т. III. – Кишинев, 1907. – С. 260.). В 1846 році на її місці була вибудувана Архангело-Михайлівська церква, про яку мова йде в тексті. Ця церква збереглася до наших днів. У лютому 2009 р. у Сербичанах була освячена нова Свято-Михайлівська церква, що перебуває поруч зі старою Архангело-Михайлівською церквою.

Іаков, у миру – Пятницький Іван Олексійович (1844 — 1922). З 26 січня 1898 р. — єпископ Кишинівський і Хотинський. З 12 серпня 1904 р. — архієпископ Ярославський і Ростовський.

Романківська. Романкоуци – стара назва с. Романківці.

Автором статті є священик Афанасій Софронович, про якого було сказано вище.

Залиште свій коментар