Відомий гість: Тит Куликовський

Автор: admin

Олексій Мандзяк

Протягом тривалої історії Сокирянщини, її територію навідували, а деколи і якійсь час проживали численні чиновники, науковці, мандрівники і т.п. Деякі із них на час перебування або згодом, своїми вчинками і громадською діяльністю набували великої відомості. Серед таких людей був і одеський юрист, блискучий адвокат Тит Осипович Куликовський[1].

Самими хорошими і теплими словами про нього у своїх спогадах писав видатний український вчений-історик, громадський та політичний діяч Микола Прокопович Василенко (1866–1935), котрий з 1906 року працював помічником Т.О. Куликовського[2]. Інші сучасники говорили про Куликовського наступне: «Чесний і ідейний громадський діяч, добра і завжди сердечна людина. Високі особисті якості: скромність в громадській праці, внутрішня глибока відданість громадському почину, коректність і академічна витриманість в поводженні з людьми, невичерпна душевна любов до людей незалежно від віри і національності»[3].

Коли Куликовський працював у Хотині, по робочих справах він не один раз відвідував м. Сокиряни і с. Романківці. Відомі також три підтвердженні документами факти перебування Тита Куликовського у селі Василівка, де проживали родичі його дружини – поміщики Філодори (рідні брати його тещі). В один із таких приїздів у Василівку у 1877 році він був поручителем від нареченої на вінчанні дочки поміщика Еммануїла Філодора – Олександри.

Відносно частим гостем Куликовський також був у сусідньому з Сокирянщиною селі Іванівці, розташованого нині в Кельменецькому районі Чернівецької області. До речі, в Свято-Олексадро-Невській церкві села Іванівців, 20 квітня 1875 року він обвінчався з своєю дружиною. Там же відбулися урочистості з цього приводу, на яких були присутніми численні заможні і впливові люди Хотинського повіту, «поважані люди» з Кишинева і Подільської губернії.

Будучи римсько-католицьго сповідання, він тим не менш, перебуваючи у с. Василівка, він завжди навідував місцеву православну Свято-Успенську церкву і жертвував гроші на нужди храму і допомогу прихожанам, про що священики повідомляли у своїх рапортах єпархіальному начальству. Теж саме стосується і церкви вище згаданого села Іванівці.

Тит Куликовський народився 2 січня 1841 року в селі Корестоуци Хотинського повіту Бессарабської області – сучасне село Корестеуць (рум. Corestăuţi) в Окницькому районі Республіки Молдова. Частина цього села належала його батькам. Але хрещений він був в Хотинському римсько-католицькому костелі – 14 січня 1844 року. Хрещеними батьками були повітовий лікар Франциск Антонович і майорша Вікентія Салацька[4].

Батьки Тита, Іозафат (Іозефат) Юрійович Куликовський і Юстина Мержеєвська були із дворян. Його предки по лінії батька проживали на території Гродненщини і належали до дворянських родів герба Драгомир. Рід Куликовських 20 березня 1835 року був внесений у 6 частину родословної книги дворянства Волинської губернії[5]. Іозафат Куликовський у 1860 році був внесений у 6 частину дворянської родословної книги Бессарабської області. Сам Тит, після звернення його батька, 11 травня 1861 року указом Департаменту Герольдії Урядового Сенату також був зарахований до бессарабського дворянства[6].

У 1862 році Тит Осипович закінчив Кам’янець-Подільську гімназію[7]. Далі навчався на юридичному факультеті в Імператорському університеті Святого Володимира в Києві, який закінчив у 1867 році зі званням «дійсного студента»[8].

Наказом по Відомству Міністерства юстиції від 30 листопада 1868 року він був зарахований до Департаменту зазначеного міністерства і 11 січня 1869 року направлений в розпорядження прокурора Санкт-Петербурзького окружного суду. 1 червня 1869 року призначений виконуючим обов’язки судового слідчого 2-ї ділянки Хотинського повіту. На цій посаді він перебував до 27 грудня 1870 року. 29 жовтня 1872 року Хотинським земським Зібранням обраний дільничним мировим суддею Хотинського округу, і на цій посаді затверджений Першим департаментом Урядового Сенату 14 грудня того ж року. Звільнений з цієї посади, за власним проханням, 13 жовтня 1875 року. Того ж року, 25 жовтня, Хотинським земським Зібранням він був обраний Почесним мировим суддею Хотинського округу, і 26 січня 1876 року затверджений Урядовим Сенатом. 27 жовтня 1878 року знову був обраний на ту ж посаду – на наступне триріччя. 25 жовтня 1881 року і 26 жовтня 1884 року, тим же земським Зібранням обраний Головою Хотинського з’їзду мирових суддів. 26 жовтня 1887 року знову обраний Почесним мировим суддею Хотинського округу (затверджений 8 квітня 1888 року).[9].

З 1888 року Т.О. Куликовський перебував у складі присяжних повірених Одеської судової палати. Після того як наприкінці 1904 року в Одесі була відкрита Рада присяжних повірених Судової палати він був обраний її членом, а 26 лютого 1905 року «за відказом іншим» на його користь, був обраний помічником голови Ради[10]. З 1908 року перебував на посаді голови Одеської Ради присяжних повірених Одеського судового округу, яка розміщувалася в будинку Судових установ на площі Куликове поле[11].

В цей же час Тит Осипович був головою комітету бджільництва «Імператорського товариства сільського господарства південної Росії», видавав на власні кошти в Одесі журнал «Листок пчеловода» («Листок пчеловода, издаваемый комитетом пчеловодства Императорского общества сельского хозяйства южной России»)[12]. Окрім того, він був дійсним членом Кримсько-Кавказького гірського клубу, який, як відомо, був створений за зразком відомих в Європі так званих альпійських клубів і зібрав навколо себе ентузіастів вивчення Криму[13].

16 січня 1869 року Тит Осипович Куликовський був затверджений в чині губернського секретаря. 15 липня 1889 переведений в чин колезького радника[14]. За даними на 1902 року був у чині губернського секретаря[15].

Куликовський володів частиною вже згаданої вище вотчини Корестоуци, а також селом Берестя, яке отримав як придане за дружину, і яке нині розташоване в Новоселицькому районі Чернівецької області. В першому випадку, за даними на 1868 рік йому належали 396 десятини землі[16], а в другому, за даними на 1 січня 1902 року – 491 десятина. Після його смерті ці землі перейшли у власність його дружини і дітей.

Будинок судових установ в Одесі, де працював Т. Куликовський

Тит Осипович Куликовський був одружений з Марією Олександрівною Казимір (1856 р.н.) – дочка поміщика села Яноуци Хотинського повіту (сучасні Іванівці Кельменецького р-ну), Олександра Івановича Казиміра та Марії Іванівни Філодор. У спільному шлюбі у них народилися семеро дітей: Олександр (1876 р.н.), Наталя (1879 р.н.), Борис (1882 р.н.), Віктор (1884 р.н.), Євгенія (1885 р.н.), Костянтин (1887 р.н.) та Тетяна (?). Деякі із них померли в дитинстві, а більшість отримали гарну освіту і дорослим кроком пішли по шляху свого життя.

У Тита Куликовського була також рідна сестра – Марія (1841 р.н.). Вона була одружена з капітаном Костянтином Андрійовичем Томковичем (1829 р.н.) – із дворян Мінської губернії, син пристава Мінської управи, титулярного радника Андрія Томковича та Катерини Домбровської. Мали дочку Марію (1864 р.н.).

В останні роки свого життя Тит Осипович багато хворів і жив переважно у своєму мастку в Хотинському повіті[17]. Помер у 1913 році (за іншими даними це сталося у 1914 році).

____________________________________________________________

[1] В сучасних українських наукових виданнях його прізвище передається по різному – Куликовський і Куліковський.

[2] Василенко М. Історія мого приват-доцентства (уривок із спогадів) // Український історик /Українське Історичне Товариство. – Нью-Йорк;Мюнхен, 1966. – Вип. 3-4 (11-12). – С. 55-56; Alma mater. Університет св. Володимира напередодні та в добу Української революції 1917–1920: Матеріали, документи, спогади. У 3 кн. Кн. 1: Університет св. Володимира між двома революціями / КНУТШ, НБ ім. М. Максимовича; Ін-т рукопису НБУВ; ЦДІАУК; ЦДАВОВ; ДАК; упорядники В.А. Короткий, В.І. Ульяновський. – Київ: «ПРАЙМ», 2000. – С. 195–196.

[3] Емец, С.И. Адвокаты Одессы. 100 лет. – Одесса: Печатный дом, 2004; Емец С.И. Поздравление со 100-летним юбилеем Одесской областной коллегии адвокатов. – http://archive.li/QSJB3#selection-141.0-141.72

[4] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве майора Иозефата Куликовского и сына его Тита. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, д. 1498. – Л. 9об–10.

[5] Список дворян Волынской губернии. – Житомир: Волынская губернская типография, 1906. – С. 335.

[6] Дело по ходатайству дворянина Виктора Титовича Куликовского о назначении его кандидатом на должность земского начальника при Бессарабском губернском присутствии (1911 г.). – НАРМ, ф. 329, оп. 4, д. 185. – Л. 8.

[7] Михалевич И.К. Каменец-Подольская гимназия. Историческая записка о пятидесятилетнем ее существовании (1833-1883). Каменец-Подольск, 1883.

[8] Протоколы заседаний Совета // Университетские известия. – Киев, 1862. – № 8, август. – С. 16; Протоколы заседаний Совета // Университетские известия. – Киев, 1968. – № 2, февраль. – С. 30.

[9] Дело по ходатайству дворянина Виктора Титовича Куликовского о назначении его кандидатом на должность земского начальника при Бессарабском губернском присутствии (1911 г.). – НАРМ, ф. 329, оп. 4, д. 185. – Л. 9-10.

[10] Вести из Одесского Совета // Въсти Совътов присяжныхъ повъренныхъ / Приложение к «Новой адвокатской газете». – Волоколамск, 2017. – № 3, 16 марта. – С. 2.

[11] Василенко М.П. Вибрані твори у трьох томах. – Том 3: Спогади, щоденники, листування. – Київ: Юридична думка, Дім «Академперіодика», 2008. – С. 596.

[12] Василенко М.П. Вибрані твори у трьох томах. – Том 3: Спогади, щоденники, листування. – Київ: Юридична думка, Дім «Академперіодика», 2008. – С. 596.

[13] Список членов Крымско-Кавказского горного клуба к 1 января 1910 г. // Записки Крымско-Кавказского горного клуба. – Одесса: Типография Л. Нитче, 1907. – Вып 1. – С. 60.

[14] Дело по ходатайству дворянина Виктора Титовича Куликовского о назначении его кандидатом на должность земского начальника при Бессарабском губернском присутствии (1911 г.). – НАРМ, ф. 329, оп. 4, д. 185. – Л. 9-10.

[15] Список студентов и посторонних слушателей Императорского Новороссийского университета в весеннем полугодии 1901-1902 учебного года. – Одесса: «Экономическая типография», 1902. – С. 12.

[16] Списки дворян, имеющих право быть избранными на должность мировых посредников мировых участков по уездам Бессарабской области (11.09.1868 – 10.07.1870). – НАРМ, ф. 8, оп. 1, д. 21. – Л. 23об-24.

[17] Василенко М.П. Вибрані твори у трьох томах. – Том 3: Спогади, щоденники, листування. – Київ: Юридична думка, Дім «Академперіодика», 2008. – С. 596.

 

На верхній ілюстрації — фрачний знак присяжного повіреного в царській Росії

Залиште свій коментар