Гвіздівці — в обіймах історії

Автор: admin

Олександр Чорний

Одне із найдавніших сіл Сокирянщини — Гвіздівці тепер має свою книгу.

Життя невпинно йде вперед, історія намотує на свій сувій дедалі більше сторінок, до найдавніших з яких добратися, прочитати їх, зрозуміти стає нелегко, бо в часовому вимірі вони перебувають досить таки далеко. Та все одно хочеться більше дізнатися про нашу минувшину, про те, як жили, які труднощі долали наші предки. Кожного цікавить хвилююча тема, що ж вершилось в минулому на терені нашого краю, які події відбувалися тут.
Замислюючись, розуміємо, що багато чого відкриває школа, розповіді батьків, та неперевершеною за глибиною знань і різноманітних фактів, за своєю цікавістю і мудрістю є, звичайно, книга.

Особливо зворушує з них та, що написана душею і серцем авторів-земляків, які прониклися великою любов’ю і шаною до рідного краю і вигаптували її історичними фактами, які роздобули в літописних джерелах, архівах, при зустрічах з місцевими жителями. Такою, на мій погляд, є книга «Гвіздівці. Шляхами століть», яку написали Олег Петрович Кучерявий і Олексій Степанович Мандзяк.

Приємно сказати, що знайомий з авторами давно, ми не раз спілкувались, обмінювались віднайденими в архівах матеріалами, часто зустрічались на інтернет-сайтах «Сокирянщина» та «Гвіздівці», які невтомно модерує Олег Петрович  зі своїми товаришами і які багатьом полюбились. А з Олексієм Мандзяком ще й написали дві історико-краєзнавчі книги – «Сокирянська бистрина» і «Не загубились села у віках».

І ось світ побачило видання вже цих двох авторів. Вони взяли на свої плечі досить нелегку ношу, бо матеріали не лежали десь на поверхні, а переважно були «заховані» у віковій глибині, куди поклала їх історія цього села, що є одним із найдавніших у нашому краї.
Невтомні краєзнавці і дослідники здобували відомості роками в різних архівах, опрацьовуючи десятки, якщо не сотні, різноманітних матеріалів, вичитували в літописних джерелах, «розкопували» і осмислювали факти, опрацьовували старовинні документи, чимало з яких доводилось перекладати з інших мов. День за днем накопичували матеріали, аналізували й систематизовували їх, а як вирішили писати книгу, з оптимізмом взятися за цю справу. Складали розділи, підбирали ілюстрацію, самі формували сторінки видання, яких виявилось таки не мало – аж 590!

Гортаєш їх і думаєш: нарешті село документально побачило себе у вирі багатьох історичних подій, про які дехто й не чув, бо часу поминуло багато і не все збереглося в людській пам’яті. До того ж, як засвідчують архівні дані, Гвіздівці є старожилом — про нього згадується в грамотах Молдавського князівства ще 1432 року!

Однак читачі цього видання, яке є історично-краєзнавчим дослідженням, поринають вглиб віків ще з давнішого часу – з епохи палеоліту, коли на берегах Дністра ступала нога людини кам’яного віку! Тут, на околиці села Молодове, яке нині затоплене, археологічна експедиція свого часу відкрила стоянку прадавньої людини, де виявлено житло з черепів, кісток і бивнів мамонтів, і про це розійшлися відомості чи на весь світ!

Зацікавлюють також факти трипільської культури, сліди якої віднайдено біля багатьох населених пунктів району, а на невеличкому острові в Дністрі, поблизу Ожевого, відкрито «трипільське городище віком 4300-4200 років до н.е., в якому частково збереглися 6 побудов, і ще чотири повністю — з печами, вівтарями, фрагментами орнаментів на стінах». Розкопки порадували великою кількістю керамічного посуду, традиційних знарядь з кремнію і кістки та різноманітних прикрас.

Розмірковуючи над цими та багатьма іншими фактами, книга веде нас цікавими і хвилюючими сторінками минувшини. От і про Київську Русь, володіння якої в ІХ-ХІІ ст. сягали наших земель, дізнаємось. Незважаючи на те, що про цей період написано чимало, все ж багатьом буде дуже корисно збагатитись деталями цього часу в контексті нашої місцини.
Захоплює й період Галицько-Волинського князівства. Автори зауважують, ніби «є припускання, що саме в період існування Галицько-Волинського князівства виникли деякі сучасні села Сокирянщини», а також, посилаючись на науковця Б.Ф. Лящука, нашого краєзнавця М.М. Шундрія та буковинського вченого Ю.О. Карпенка, роблять спробу вивести, або правильно буде сказати, уточнити сучасну назву села Гвіздівці.

У виданні міститься багато відомостей і фактів про період Молдавського князівства, до якого в складі Бессарабії входили й Гвіздівці. І подані вони не відокремлено, а гармонійно вплетені в контекст історії села, від чого книга цікава, захоплююча, її хочеться і треба перечитувати не один раз, після чого ще більше розумієш, що селу волею долі було суджено опинитись не тільки на перехресті багатьох значимих подій, а й потрапити в найдавніші і міцні обійми історії, яка цікава, хвилююча, а подекуди й трагічна. Про це свідчать чимало сторінок видання і, зокрема, заголовки матеріалів «Нові власники», «Літописний конфлікт», «Поділене село», «Під владою турків», «Війни й набіги» та інші.

З багатьма архівними даними і привідчиненими  відомостями поглянули автори на Гвіздівці, коли вони з 1812 року, як і вся Бессарабія, були під владою Російської імперії. Тоді в Бессарабській області проведено новий перепис і в книзі наводяться дані, що в 1824 році в ній проживало 114 тис. 217 сімей, або майже пів мільйона осіб. У Гвіздівцях у цей час в переписні листи включено всього 127 сімей.

Книга розповідає й про тяжкий період краян під владою королівської Румунії, жахливі події Другої світової війни, в ході якої на фронтах загинуло чимало жителів села, пам’ять про яких свято шанують сучасники.

Звичайно, що не могли автори обминути й теми «перших совєтів», організації колгоспного виробництва, за час існування якого були і труднощі, і значні зрушення в селі. Багато людей самовіддано трудилися в полі і на фермах, вони ростили рясні врожаї, доглядали та вирощували худобу, самі навчались і виховували своїх дітей, чимало з яких здобули освіту у ВУЗах, розвинули свої таланти і стали знаменитими в усій тодішній країні. Характерна така деталь, що на початку 80-х років в місцевому колгоспі вже не було вакансій для кадрів середньої ланки і посади агрономів, бригадирів і навіть ланкових у рільничих чи овочевих бригадах вже займали фахівці з середньою спеціальною освітою.

Розвивалась освіта, медицина, зростала культура, про що також розповідає книга, яку за своїм скромним визнанням, автори зовсім не вважають «Енциклопедією села Гвіздівців». Та мені чомусь хочеться думати, що вона таки є такою своєрідною енциклопедією, бо в ній визначено й описано історичні етапи, через які пройшло село і люди, що його населяли, подано багато архівних документів та ілюстрацій з минулого, дещо привідкрито або уточнено, про що писалося раніше, подано великий перелік архівних, друкованих і електронних джерел інформації – понад 400!.. Це позитивні чинники, адже нині триває процес відтворення минулого українського народу, пишеться об’єктивна не заангажована історія одного з давніх народів з його багатою матеріальною і духовною культурою.

Ще одним свідченням важливості і цікавості до книги може служити те, що в Будинку культури села на презентацію цієї книги зібралося багато людей: сільські жителі, ветерани, культпрацівники, вчителі і учні школи. Був присутнім сільський голова, керівництво району, представники відділу культури і Центральної бібліотечної системи, а також жителі Сокирян, але уродженці Гвіздівців головний редактор районної газети Валентина Гафінчук і вчитель музики Ольга Мафтуляк, шанувальники історії з сіл Ломачинці і Василівка Михайло Шундрій і Анатолій Зелений, друзі і колеги авторів видання. Вони від душі і щиро вітали творців книги, по-родинному тепло і дружно обговорювали цю визначну подію, зазначаючи, що такий літопис бажано створити в кожному селі Сокирянщини, і на це необхідно спрямувати всі свої зусилля.
Під час свята на сцені звучали мелодії української бандури у виконанні дітей та вчителя музики Марічки Гуцол, лунали пісні у виконанні місцевих творчих колективів «Калина» та «Козаки».
Від імені авторів Олег Петрович Кучерявий вручив книги з дарчим підписом багатьом учасникам заходу, бібліотеці, учням школи та гостям. Голова районної ради В.В. Козак на завершення заходу порадив директору школи Людмилі Кошовій організувати і провести серед учнів школи конкурс на краще знання історії рідного села, за результатами якого районна рада нагородить переможця.

Залиште свій коментар