Герої звільнення Сокирянщини: генерал-майор Бобров Ф.А.

Автор: admin

У парку імені М.І. Калініна у місті Чернівці стоїть пам’ятник Героєвіbobrov_fiodor Радянського Союзу генерал-майорові Федору Олександровичу Боброву.

— Солдат Жовтня! — говорять про комуніста з 1918 року генерала Ф.А. Боброва.

У роки громадянської війни Ф.А. Бобров очолював кулеметну команду в складі 1-го Соціалістичного робочо-селянського партизанського загону ВЦВК, створеного за вказівкою В.І. Леніна, боровся під Псковом, на інших фронтах. Заслуги Ф.А. Боброва в роки громадянської війни були відзначені орденом Червоного Прапора.

З перших днів Великої Вітчизняної Ф.А. Бобров захищав рідну землю від фашистських загарбників.

…У другій половині березня 1944 року очолювана Бобровим 42-я гвардійська стрілецька дивізія в складі 40-ої армії вийшла до Дністра.

В одну з хат на західній окраїні села Козлів прибув комдив. Вислухавши доповіді офіцерів, він підбив підсумок:

— Баритися не можна. Необхідно скоріше форсувати ріку. Але… — Бобрів багатозначно подивився на начальника штабу й закінчив — Потрібні розвіддані. Як говориться, не знаючи броду, не сунься у воду. — Після короткої паузи комдив продовжив: — Вам, майор Зима, варто очолити розвідників і сьогодні ж проникнути на той берег, — звернувся він до начальника розвідки. — Проникнути без шуму й в першу чергу встановити, де опорні пункти, уточнити систему вогню. Зрозуміло?

— Наказ буде виконаний, — відповів Зима.

— Не сумніваюся.

— Майор Середа, — продовжував комдив, — вашому полку підготуватися до форсування. Готовність — завтра до 18.00.

Офіцери розійшлися.

— Так, нелегке завдання, — проговорив Бобров, звертаючись до начальника штабу підполковника Ф.Ф. Бочкова. — Бої мають бути важкі… Неминучі втрати…

— Досвіду нам не займати: був Дніпро, був Південний Буг, — відповів Бочков.

— Досвід досвідом, а думати треба. Почекаємо розвідників.

…Ніч на 20 березня видалася темною. Небо суцільно заволокло хмарами, — тьма хоч очі виткни. І легше розвідникам у такій обстановці, і сутужніше: ускладнюється орієнтування.

Майор Зима й розвідники обережно, щоб не почув супротивник, переправилися на протилежний берег і залягли.

— Ви, Кобилчік, з п’ятьома автоматниками обкопаєтеся на цьому п’ятачку, — після короткого роздуму наказав Зима сержантові. — Дивитися в обидва ока. Усе запам’ятовувати. А я с двома розвідниками проберуся до села Волошкове. Щось тут у берега підозріло тихо.

У цей день генерал Бобров перебував у полку К.Г. Середи. Особливо довго пробув він у батальйоні капітана Дряпи, що першим повинен був форсувати ріку. З бесід з бійцями комдив відмінно зрозумів настрій, гаряче прагнення гвардійців скоріше переправитися через Дністер. Але він розумів, що цього ще мало для забезпечення успіху в подоланні водної перешкоди. Бобров вникав в усі: в екіпірування солдатів і командирів, наявність переправних засобів з підручних матеріалів, давав поради, як краще діяти, закріпитися на тому березі.

Разом з командиром полку й командиром передового батальйону намітили ділянку й порядок форсування. Комдив поставив завдання артилеристам, організував взаємодію батарей і дивізіонів зі стрілецькими підрозділами.

Повернулися розвідники. Бобров уважно вислухав майора Зиму, допитав захопленого «язика». Усе свідчило про те, що гітлерівці на цій ділянці добре зміцнили береги Дністра.

— Форсування почнемо з настанням темряви. І без артпідготовки, — розпорядився комдив.

Першою переправлялася рота лейтенанта Островського. Спочатку було тихо. Але потім ворог відкрив безладний вогонь. Через ріку доносилася стрілянина, що все підсилювалася. По селу супротивник теж почав вести артилерійський вогонь. Але Бобров і це передбачив: жодної людини в селищі не залишилося.

— Направляйте другу роту лейтенанта Ніколаєва. Нарощуйте сили на тому березі, — наказав комдив телефоном.

— Слухаюся. Сам теж переправляюся, — відповів командир 127-го стрілецького полку.

— Дозволяю.

Бій розпалювався. Заговорила наша артилерія. До світанку переправився й другий полк — 136-й. Сапери працювали самовіддано.

Вранці із плацдарму два полки завдали удари й вибили гітлерівців з населених пунктів Волошкое, Василівка, Розкопинці, розширивши плацдарм до восьми кілометрів по фронті.

До цього часу й командир дивізії переправився на той берег. Бачити, відчувати пульс бою — закон для Боброва. Тільки так, вважав він, можна успішно управляти ним.

Розвідка доповіла: супротивник намагається закріпитися в районі міста Сокиряни, де створений сильний вузол оборони.

Федір Олександрович схилився над картою й задумався. Ворог сильний, пручається запекло. Щось треба придумати.

Комдив вирішив перехитрити супротивника — не атакувати в чоло сильний опорний пункт Сокиряни. З ад’ютантом і автоматником направився він на спостережний пункт до майора Л.Я. Уставщікова. Вислухавши доповідь командира полку, Бобров поставив йому завдання:

— Брати Сокиряни треба. Та й наш сусід — дивізія генерала Карлова — допоможе полку зробити обхідний маневр і атакувати супротивника із флангу. От так, — і Бобров на карті накреслив шлях маневру й напрямок удару. — А с фронту допоможемо вам імітацією атаки.

Командир полку слухав, прикидав у розумі рішення, а потім виклав план бою.

— Дійте, не втрачайте часу.

Вранці 24 березня бій за місто завершився, 42-я гвардійська дивізія у взаємодії із частинами 163-ої стрілецької вибили ворога із Сокирян.

Супротивник відійшов до залізничної станції, кілометрів п’ять на захід міста, і почав кілька контратак за підтримки бронепоїзда. Батальйон майора І.М. Дудури з дивізіоном майора П.С. Трошилова відбивали контратаки гітлерівців. Роти старшого лейтенанта І.М. Слєпого й лейтенанта Мєшкова обійшли ворога й завдали йому удар з тилу. Ворог був повністю розгромлений і залишив станцію Сокиряни. Улюблений прийом комдива — обхідний маневр і цього разу приніс успіх.

Наступ тривав. 26 березня гвардійці вийшли до державного кордону СРСР у районі села Перерита на березі ріки Прут. В авангардних підрозділах були солдати першого батальйону 127-го полку капітана Дряпи з дивізії генерала Боброва.

За успішні бойові дії на території Буковини, за вихід на державний кордон 42-я гвардійська стрілецька дивізія визнана гідною ордену Леніна, а командир дивізії нагороджений орденом Богдана Хмельницького II ступеню. Багато бойових соратників генерала Ф. А. Боброва, а саме офіцери Л.І. Дряпа, И.М. Дудура, П.Б. Кошкарєв, Г.В. Резінкін, І.М. Слєпой, П.С. Трошилов і інші нагороджені орденом Червоного Прапора.

25 вересня 1944 року в одному з боїв у Карпатах комдив генерал-майор Федір Олександрович Бобров загинув смертю хоробрих. Йому привласнене звання Героя Радянського Союзу посмертно.

М.І. БАРАНОВ, капітан юстиції у відставці

Уривок з видання «Год 1944-й. Зарницы победного салюта», 1979

Переклад на українську мову — сайт «Сокирянщина».

Ілюстрації:

1. Генерал Бобров Ф.О.

2. Пам’ятник генералу Боброву Ф.О. у Чернівцях.

Додатково про генерала Боброва Ф.А. можно прочитати на сайті «Вечная память».

Залиште свій коментар