День народження копійки

Автор: admin

Сьогодні, 20 березня — день народження копійки. У наші часи копійка є розмінною монетою не лише в Україні й Росії, а також у Білорусії, у Придністров’ї, в Азербайджані (гяпик, азерб. qəpik, 1/100 маната). Ця маленька й дуже дрібна на сьогоднішній день монетка має досить древню історію. При чому, далеко не завжди вона була такою маловартою, як сьогодні.

Копійкою (застаріла форма: копєйная монета) споконвічно в народі називали «новгородку» — новгородську дєньгу із зображенням копійника. Пізніше карбування було перенесено в Москву, були й сабелькі — «московки», московська дєньга із зображенням вершника із шаблею (сабляніци). Але саме вага новгородської дєньгі гроша дорівнювала 1/100 рубля, тому вона ї одержала поширення. Найбільш ймовірно назва походить від слова «копьйо» (спис), оскільки споконвічно на аверсі копійки зображувався Георгій Переможець, що вражає списом Змія. Монета з такою офіційною назвою випущена в результаті грошової реформи, здійсненої 20 березня 1535 року Великою княгинею Московською Єленою Глінською.

Оскільки, Єлена Глинська й взагалі факт її правління є досить маловідомими сторінками історії для більшості народу, особливо в сучасній Україні, те варто відразу дати коротку довідку: Єлена Василівна Глинська (біля 1508 — 4 квітня 1538) — дочка князя Василя Львовича з литовського роду Глинських і його дружини Ганни Якшіч. В 1526 стала дружиною розведеного з першою дружиною Великого князя Василія III Івановича (1479 — 1533) і народила йому двох синів — Івана і Юрія. Після смерті свого чоловіка в грудні 1533 року Єлена Василівна здійснила заколот, відсторонивши від влади призначених останньою волею її чоловіка опікунів (регентів) і зробилася правителькою Великого князівства Московського. Її син Іван — це майбутній перший Московський цар Іван IV Васильович Грозний (1530 -1584).

Але повернемося до копійки. Причиною для її введення послужило широке поширення практики обрізання срібних монет, що перебували тоді в побуті. Це підривало основи грошового господарства й викликало недовіру в людей. Вага обрізаних грошей, що перебували в обігу, Василя III, батька Івана Грозного, становила у середньому 0,2-0,3 р. — близько 50% первісної ваги. Після того, як всі погрози покарань виявилися безрезультатними, держава пішла на рішучі заходи. Всі старі монети, не залежно від їхньої цілості, були заборонені й замінені новими.

Є версія, що на коні зображувався сам Великий князь, тому що вершник несе на собі корону — символ царської влади. Відповідно до літопису, «Того же лєта 7043 (1535 рік) государь Князь великий Іван Васільєвич всєя Русі, в третьє лєто государства своєго,… повєлє дєлаті дєнгі сребряниє новиє на своьо імя, без всякого прімєса із грівенкі і (з) скаловиє тріста дєнєг Новгородскіх, а в Московское чісло трі рубля Московская равно… а прі вєліком князє Васільє Івановіче бисть знамя на дєнгах князь вєлікі на конє, а імєя мєчь в руцє, а князь вєлікі Іван Васільєвіч учіні знамя на дєнгах князь велікі на конє, а імєя копьё в руце, оттолє прозвавшеєся дєньгі копєйниє». Дане літописне згадування не слід цілком сприймати буквально: Іванові Грозному тоді було 5 років, напевне Є. Глинська для більшої легітимності, видавала Укази ім’ям свого сина.

Звідси зрозуміло, що нова московська копєйная дєнга (дєньга) вагою відповідала старій, карбованій у Новгороді дєнгє (часів Василія III Івановича, теж шабельній, з титулом «Осподарь всєя Русі»), а московська нова шабельна дєнга чеканилася по старій московській ваговій нормі.

Втім, відомий творець Тлумачного словника живої великоросійської мови (1881 р.) Володимир Даль у своєму словнику висунув версію, що назва копійки виникла від слова «збирати» гроші. Однак у такому випадку не зрозуміло, чому «копійкою» називали саме цей тип монет, хоча поряд з ними на Русі існували такі грошові одиниці, як гріш, пуло й інші.

Московські монети того часу мали неправильну форму, адже чеканилися на розплющених обрізках срібного дроту. Через це виходили довгасті пластинки, на яких вибивалися напис лицьової сторони й малюнок зворотної (через характерну форму у нумізматиці такі монети називають «лусочками»). На новій копійці був зображений вершник зі списом і цим вона відрізнялася від старої московської дєнгі де був зображений вершник із шаблею.

Наприкінці XVII століття в Росії почалася грошова криза. Вага срібної копійки до 1696 року була 0,4 грами. З 1696 по 1717 роки вага срібної копійки становила 0,28 грамів, тобто 100 копійок у рублі. Хоча ці копійки в легендах пов’язані з ім’ям Петра І Олексійовича й чеканилися в період його правління, у нумізматиці їх відносять до монет Допетровської Русі. Для виплати великої суми було потрібно затратити кілька днів тільки на підрахунок. І тоді цар Петро I, якій дуже зневажливо ставився до дротових копійок, гидливо називаючи їх «вошима», вирішив увести нову грошову систему, яка б відповідала зростаючій торгівлі. У Європі монетна система була більше розвинутою, монети чеканилися гвинтовим пресом на круглих заготівлях. Петро І проводив значний час за кордоном у період спільного царювання й на початку свого правління, де й ознайомився з роботою монетних дворів. Однак, введення мідних монет малого достоїнства побоювалися, боячись невдоволення в народі й повтору мідних бунтів.

Першою була випущена в обіг мідна дріб’язківка вартістю нижче копійки: дєнга — 1/2 копійки, полушка — 1/4 копійки й полполушка — 1/8 копійки. Полполушка (напівполушка) чеканилася лише в одному — 1700 році. Тільки в 1704 році в обігу з’явилася мідна копійка, що дорівнювала 1/100 частини срібного рубля, і вдалося срібну копійку замінити мідною. Зображення вершника зі списом на копійці проіснувало до кінця XVIII століття. З 1713 року почалося нетривале карбування круглої срібної копійки (випуск копійок дореформеного зразка тривав до 1718 року).

Цар Петро І ввів рахунок на рублі й копійки. Колишній рахунок на дєнгі й алтини був заборонений. Алтин — 3 копійки (6 грошей), п’ятиалтинник — 15 копійок (30 грошей), рубль — 200 грошей — стали невживаними формами у державному документообігу. До речі, Російська імперія стала першою у світі країною, яка ввела десяткову монетну систему. Тільки в 1792 році в Північноамериканських штатах з’явилася система долара і його сотої частини — центу, у Франції одної сотої франка — сантим — у 1795 році.

Існували й інші номінали, що укладаються в десяткову монетну систему: гріш (2 копійки), алтин (3 копійки), 4 копійки (двухгрошовик), грівеннік (10 копійок), а також дробові номінали в копійках від рубля — полтіна (1/2 рубля — 50 копійок) і напівполтіна (1/4 рубля — 25 копійок) і монети для Польщі у двох номіналах, прив’язані до курсу злотого з розрахунку 1 Zloty = 15 копійок, достоїнством 15 копійок / 1 Zloty і 30 копійок / 2 Zloty.

Цікаво, що на деяких мідних і срібних монетах петровської епохи при позначенні їхньої вартості використовувався оригінальний і дуже демократичний прийом: для грамотних номінал позначався словом, для неписьменних — відповідною кількістю крапок або рисок. Цей спосіб застосовувався аж до 1810 року. Дата карбування стала міститися на монетах Петра I з 1696 року. Спочатку вона відлічувалася, відповідно до традиційної на Русі системи числення часу — від «створення світу» і позначалася буквами слов’янського алфавіту, що відповідали певним числам. Із введенням з 1 січня 1700 року нового літочислення від «різдва Христова» дати на монетах стали позначатися за новою системою й поступово букви замінювалися «арабськими» цифрами.

Сама більша за розміром (за всю свою історію) копійка випускалася в 1726 році під час правління Єкатерини I. Вона чеканилася з міді на Єкатеринбурзькому платовому дворі, її вага становила 16,38 р. Копійка була квадратної форми й розмірами 23 на 23 мм. Найважча копійка випускалася в 1755-1757 роках у часи правління Єлизавети Петрівни. Вона чеканилася з міді на Санкт-Петербурзькому, Єкатеринбурзькому, Московському Червоному монетних дворах, її вага становила 20,48 р.

В 1915 році, намагаючись упоратися з витратами по веденню війни, царський уряд Ніколая II різко підсилив випуск паперових грошей і кинув в обіг навіть паперову копійку. На квитках в 1, 2, 3 і 5 копійок було надруковано: «Має ходіння нарівні з мідною монетою»; на 50-копійчаному — «Має ходіння нарівні з розмінною срібною монетою», подібні квитки в 10, 15 і 20 копійок в обіг не потрапили. Також в обіг були випущені поштові марки, що повторюють марки із серії, присвяченої 300-річчю будинку Романових (1, 2, 3, 10, 15, 20 коп.) з наддруківкою на зворотному боці: «Має ходіння нарівні з мідною (розмінною срібною) монетою». Але ці марки-гроші були надруковані на картоні й не мали клейового шару, хоча їх не заборонялося наклеювати замість поштових.

В 1916 році для східної зони німецької окупації були випущені в обіг монети номіналом в 1, 2 і 3 копійки, карбовані на монетних дворах Берліна й Гамбургу.

За Радянської влади срібні монети вартістю в 10, 15, 20 і 50 копійок були випущені з гербом РСФСР в 1921 році. Перша радянська копійка вийшла в обіг в 1924 році. Ці монети чеканилися на заготівлях того ж розміру, що й регулярні мідні монети царського періоду 1868 — 1917 р. В 1925 році вийшов невеликий тираж мідних монет достоїнством в 1, 2, 3 і 5 копійок, а також срібних монет достоїнством в 10, 15, 20 і 50 копійок. У наступні роки (1925-1928) чеканилися мідні монети номіналом у півкопійки. У зв’язку з тим, що монетне виробництво поглинало багато міді, необхідної для промисловості, було ухвалене рішення про припинення випуску мідної копійки. З 1926 року країна перейшла на карбування монет зі сплаву золотавої бронзи (мідно-цинкового сплаву з додаванням алюмінію в лігатуру сплаву для поліпшення ковкості матеріалу), однак в 1961-1991 р. попадаються 2, 3 копійки з мідно-нікелевого сплаву (перепутки).

Із цього моменту копійка стала важити рівно один грам, дві копійки — два грами, три копійки — три грами, п’ять копійок — п’ять грамів, і в рублі було 100 грамів дрібною монетою. У той же час собівартість копійки при карбуванні була самою дорогою. Виготовлення рубля обходилося в 16 копійок, а однієї копійки — в 8 копійок. Тому при радянських грошових реформах намагалися не вилучати з обігу дрібну розмінну монету. В 1947 році її взагалі не чіпали, а при реформі 1961 року поряд з новими грошима продовжували залишатися в грошовому обігу старі бронзові монети номіналом 1, 2 і 3 копійки.

За одну копійку в пізніші радянські часи (1963 — 1986) можна було купити коробку сірників, два поштових конверти без марок або склянку газованої води без сиропу. На 10 копійок, приміром, школяр міг сходити в кіно (квиток — 10 коп.), або зо два рази проїхатися в парку на атракціонах (за 1 раз – 3 — 5 коп.). Міг він купити собі морозиво: пломбір у стаканчику (зі справжнього молока, свіжий і зовсім без консервантів) коштував 7 коп. (в останні роки подорожчав до 12-15 кіп.) або молочний коктейль у молочному відділі кулінарії (10 коп.). Міг купити набір: зошит (2 коп.), просту булочку ( 2-3 копійки), склянку газованої води із сиропом (3 коп.) і газету «Юний Ленінець» або «Піонерська правда» (1 коп.). Щоправда, газети школярі не купували, оскільки їх змушували підписувати на рік, що теж було не дорого, та й газети були досить цікавими. Часто наступного номеру очікували навіть з нетерпінням, особливо, коли у газеті друкувався у скороченому вигляді частинами якесь оповідання або навіть фантастичний роман. Селяни в нашому краї, навіть ти, які не вміли читати, завжди виписували саме ці газети і використовували їх замість шпалер, в основному у старих цегляних будиночках. А хто умів читати – той ще й читав.

Проїзд у міському автобусі коштував 5 коп., у тролейбусі — 4 коп., у трамваї — 3 коп., дзвінок з телефону-автомату — 2 коп. Дорослий сеанс у кіно – 20 — 25 коп., відвідування театру від 40 — 60 кіп. на гальорці до 1,5 рубля в партері.

Помідори коштували по 4 коп. за 1 кг., картопля й кавуни по 5 коп. за 1 кг., хліб по 16 – 20 — 24 коп. за буханку, залежно від сорту хліба (у їдальні, скільки влізе — безкоштовно). У їдальні взагалі можна було повноцінно пообідати — перше, друге, компот і булочка (комплексний обід) обходився й в 45 — 60 копійок, обід у робочій їдальні (наїстися до відвалу) коштував 70-80 копійок. Яйця — 10 коп. за 1 шт. Соняшникова олія на розлив — 50 коп. за 1 літр.

Мідні монети народними цілителями використовувалися навіть для лікування, а усі підряд — прикладали до синців. Крім мідних, у СРСР чеканилися монети номіналом 10, 15, 20 і 50 копійок з мідно-нікелевого сплаву білого кольору.

Після розпаду СРСР інфляція, набравши обороти, «з’їла» копійку. Центральний банк Росії офіційно заявив, що, доживши до свого 460-річчя, копійка перестала існувати й пішла в історію. Проте, формально монети випусків 1961-1991 років (і навіть монети 1, 2 і 3 копійки більш раніших випусків) продовжували залишатися в Росії законним платіжним засобом аж до 31 грудня 1998 року. В 1992 році копійка (білоруська капєйка) з’являється в Білорусії у вигляді розмінного квитка Національного банку Республіки Білорусь. 1 копійка дорівнює 1/100 білоруського рубля, що у народі назвали «зайчиком». Згодом інфляція «з’їла» і білоруську копійку.

Нову сторінку своєї історії копійка (українська копійка) розпочала на Україні. В 1992 році були випущені пробні монети номіналом «один шаг» і «п’ятдесят шагів», але вони не були затверджені як назва дрібної української монети. Навколо майбутньої назви дрібної монети було чимало розмов. Деякі вважали, що «копійка» — назва російська й для незалежної України воно не підходить. Але все ж, 2 березня 1992 року постановою Президії Верховної Ради України назву розмінної монети країни визначили — «копійка». На жаль, в Україні на цей час, через інфляцію, копійка знову практично «померла».

Монети достоїнством в 1, 5 і 10 копійок (з алюмінію), а також достоїнством в 25 і 50 копійок (сплав жовтого кольору) у цей час мають ходіння в Придністров’ї.

У результаті деномінації російського рубля з 1 січня 1998 року в Росії було реанімовано копійку як 1/100 його частини. Нові копійки мають різні номінали й вагу. Але на всіх, як і в 1535 році, є зображення вершника зі списом. Малюнок Георгія на реверсі практично ідентичний зображенню на новгородській іконі XV століття «Чудо Георгія про зміє». Та практичне значення в Росії копійка теж втратила, навіть набагато раніше, ніж в Україні.

 За матеріалами енціклопедичних видань

 ___________________________________________

На ілюстраціях (зверху до низу:

 — сучасні українські копійки;

 — Єлена Глинська, реконструкція зовнішнього вигляду з черепу; С. Нікітін, 1999 р.;

 — перші (дротяні) копійкі;

 — копійки царської Росії;

 — радянські копійки.

Залиште свій коментар