Довгожителі Сокирянщини в минулому і сьогоденні

Автор: admin

Олексій МандзякOLYMPUS DIGITAL CAMERA

 

Щоб стати довгожителем, потрібно ретельно вибирати своїх предків.

Філософ Бертран Рассел

 

У 1888 році, відомий український історик, етнограф і краєзнавець Яків Павлович Новицький (1847–1925), від старожила остова Хортиця Осипа Шутя записав таке оповідання: «Ні, тепер не живуть так довго люди на світі, як колись жили! … Над Московкою (ріка), кажуть, в балці, жило три запорожці: дід, син дідів і онук, – всі троє були як сніг. Дідові кажуть, було 130, синові його 110, а онукові під 90 год. Люди були заможненькі: багато було скоту, коней, бджоли. Старий дід, дарма що дожив до 130 год, був на виду червоний, як буряк, при своєму умі, тіко на ноги слабий; син його, хоч і молодший, але зовсім, як кажуть, вижив з розуму, став мов мала дитина; онук підходив під свого батька. От раз, кажуть, заїхав до них якийсь пан про пашпорти спитати (тоді вже ця мода заводилась). Дід сидів на печі, син — на припічку, а онук вийшов з хати. Пан і питає діда на припічку: «Що ти за чоловік?» «Запорожець». «А на печі хто?» «А кат його знає, що за чортяка!.. Скільки знаю — все у нас живе».

Дід з печі і озвався до пана: «Отак, як бачиш, чоловіче, забув, єретичий син, що я йому батько»[1].

Подібні розповіді про довгожителів можна було почути в багатьох регіонах України, в тому числі і на Сокирянщині. Наприклад, у першій половині XIX століття в селі Ожеве ходили перекази про довгожителів роду Мартиненко, представники якого, через покоління жили до 100 і більше років. У селі Вашківці в той же час проживало кілька сімей, де довголіття, так би мовити, передавалося у спадок. Та й в наш час на Сокирянщині такі історії можна не тільки почути, але й побачити своїми очима, про що буде сказано нижче.

До довгожителів на Сокирянщині завжди ставилися з великою повагою. В історії відомі випадки, коли родичі сварилися між собою, відстоюючи право доглядати старих батьків, дідусів або прабабусь. Повага до старших, і особливо до старожилів роду була обов’язковим правилом неписаних морально-етичних норм традиційного селянського суспільства.

В традиційному суспільстві довгожитель вважався чимось сакральним, він якби виступав сполучною ланкою між минулим і сьогоденням. У деяких селах Сокирянського району ще в XIX столітті зберігався звичай, за яким новонароджену дитину, ще до хрещення обов’язково повинен був побачити найстарший представник родини, тобто групи людей пов’язаних кровною спорідненістю. Отримавши благословення від «живого предка» дитина могла надіятися на допомогу і захист предків, які дали в свій час життя нині живучим.

Старожили деяких сіл розповідали, що раніше людина, яка перейшла 100-річний рубіж ставала свого роду надією для всього роду на довголіття. Якщо в роду був довгожитель, значить в кому тече його кров, також отримував таке право. Сучасні дослідження здебільшого підтверджують це вірування. Як правило у батьків-довгожителів народжуються діти і внуки, які самі потім стають довгожителями. А якщо ген довголіття присутній не тільки у батька, а й у матері, то ймовірність дожити до 100 років і більше у таких людей підвищується.

У нині неіснуючому селі Молодове в минулому, до людини, що перейшла 90 рік свого народження, раз на рік, у день народження або хрещення, обов’язково заходив священик і відправляв службу за її здоров’я. Відзначимо, що частково цей звичай зберігся і в наш час. Наприклад, у 2014 році в селі Ожеве до шановної жительки, яка відзначала столітній ювілей теж прийшов місцевий священнослужитель, який відслужив службу за здоров’я іменинниці[2].

У наш час, переглядаючи новини в мережі «Інтернет», перечитуючи газети, ми не рідко можемо в новинних колонках прочитати, що в тому чи іншому населеному пункті збираються відзначати чи відзначили ювілей довгожителя. Тобто сам факт довголіття є чимось особливим, як в житті окремо взятого населеного пункту, так і країни в цілому. І це добре, бо кожен довгожитель повинен вважатися надбанням, яке демонструє моральні якості суспільства, народу, країни.

Окремі дані про довгожителів Сокирянщини починають фіксуватися тільки в XIX столітті. При цьому, як показують документи, першими хто почав проводити цю статистику були священики, а вже пізніше до них підключилися світські чиновники та науковці. При цьому, у відомих нам випадках особливо увага зверталася на людей перейшли столітній рубіж. Завдяки цим відомостям, наприклад, ми дізнаємося, що в 1847-1848 роках в Хотинському повіті, до складу якого входила і територія сучасної Сокирянщини більше 105-ти років прожили заштатний священик Феодор Чернігівський (можливо — Чернявський) і царанин[3] Дмитро Болгар[4]. У той же час в Хотині проживав 110-річний міщанин Михайло Колопай[5]. При цьому, аналізуючи дані за вищевказані роки, які стосуються довгожителів Кишинівської, Катеринославської та Херсонської єпархій, відомий вчений, письменник і архівіст Скальковський Аполлон Олександрович (1808-1898) зазначає: «Ні спосіб життя, ні відмінність місцевостей, не мали особливого впливу на помічені випадки столітньої довговічності»[6].

Багато хто із мандрівників, письменників і звичайних чиновників, які мали досвід спілкування з довгожителями Бессарабії в загалі і Хотинського повіту зокрема, зазначали, що в більшості випадків 100-річні старики залишалися дієздатними і відрізнялися хорошою пам’яттю. Деякі з них продовжували господарську діяльність, а іноді й громадську. Показовим у цьому плані є випадок придушення селянських заворушень в північних районах Бессарабії в 1871 році, описаний кореспондентом політичної та літературної газети «Голос». Під час покарань в одному селі «полковник Лішин вдарив по обличчю 107-річного глухого старого, який чув наказа піднятися, і вибив у одного царанина ударом зуб …»[7].

Випадки активного довголіття в XIX столітті фіксуються і на Сокирянщині. Для прикладу скористаємося даними восьмого народного перепису (ревізії). На Сокирянщині цей перепис подушного населення проведено в 1835 році. Додаткові ревізькі казки (тобто документи, що відображають результати проведення ревізій) датуються 1836 роком. Із ревізьких казок цього перепису стає відомо, що в той час, практично у всіх населених пунктах теперішньої Сокирянщини проживали люди, що відзначили 90 років і більше. Виняток, мабуть, становлять лише села Грубна та Гвіздівці. У першому, найбільш віковими жителями були Сафроній Абрамович Слєпцов і Олексій Семенович Панєнков, обидва 65 років від роду, а також вдова Акилина Прокопієва 70-ти років[8]. У Гвіздівцях найбільш довголітніми відзначені Василь Андрійович Бойко і Анна Гуцол, яким на той час було по 76 років[9]. Відзначимо також, що в 1835 році не відзначено довгожителів серед кріпаків циган, дані про які подавалися окремими списками. Найстаршим із них можна назвати цигана з села Романківці, Тодора Івановича Гірбу (1755-1844), якому на той час було 80 років[10].

Виходячи з аналізу вивчених нами списків селян, в 1835 році на Сокирянщині проживало не менше 25 осіб, яким було від 91 до 100 років, і 1 одна відзначила свій 101-й рік народження. Конкретно по окремим населеним пунктам ситуація наступна:

ДОВГОЖИТЕЛІ_УКР ТАБ 01

ДОВГОЖИТЕЛІ_УКР ТАБ 02

У наш час вважається, що в міру поліпшення умов життя і здоров’я населення відсувається вік згасання плодючості: у жінок — за 50-55 років, у чоловіків — ще до більш старшого віку. З точки зору сучасних критеріїв життя, назвати ідеальним XIX століття на Сокирянщині складно, навіть з натяжкою. Селяни не покладаючи рук займалися господарством, боролися з періодичними спалахами епідемій (чума, холера та ін.). Але, при цьому, випадки, коли жінки ставали матерями після 50-ти років, а чоловіки навіть після 70-ти ставали батьками, не були рідкісними. Наприклад, житель Білоусівка Онуфрій Іванович Падурару (1750–1837) став батьком у 55 і в 67 років. У свої 65 отцями стали також жителі Білоусівка Єфтеній Штефанович Цуркан (1740–1836) і Микита Семенович Бунтила (1740–1840). Житель села Василівки, Павло Григорович Могила (1755 р.н.) радість батьківства зазнав у своїх 66, 68, 72 і в 78 років.

Тодор Іванович Гергелійник (1765 р.н.) та його дружина Марія (1785 р.н.) в передостанній і останній раз стали батьками, коли їм було 67 і 47 років. У Йосипа Івановича Кретіча (1745 р.н.) та його дружини Параскеви (1775 р.н.) з Вашківців троє синів народилися коли батькові було за 70 років. Останнього сина Йосипа Іванович хрестив, коли йому виповнилося 83 роки, а дочку в 85-річному віці (!). При цьому матері, коли вона народила свою останню дитину, було 55 років. Феодосія, дружина коболчинського царанина Матвія Даниловича Балана, у віці 57 років народила дочку. Батькові дитини при цьому було 79 років. У Шебутинцях, в 1830-му році народився Карпо Горній (Горнєй), батьками якого були Петро Олексійович (1755 р.н.) та його дружина Агафія (1775 р.н.), яким на той час було 75 і 55 років від роду.

ДОВГОЖИТЕЛІ_УКР ТАБ 03 ДОВГОЖИТЕЛІ_УКР ТАБ 04

Що важливо, в історії Сокирянщини відомі справжні сімейні пари-довгожителі. Так, наприклад, в 1835 році у Вашківцях проживала пара довгожителів, вінчані першим і єдиним шлюбом — це Федір Мануйлович Маноляк 96-ти років і його дружина Катерина, якій було 90 років від роду.

ДОВГОЖИТЕЛІ_УКР ТАБ 05

Нижче наводимо складений нами список жителів Сокирянщини, які прожили 90 і більше років, в основу якого лягли дані з доступних нам документів (ревізькі казки, сповідні розписи, метричні книги та ін.) першої половини і першого десятиліття другої половини XIX століття:

Бунтила Микита Семенович (1740-1840) – селянин села Білоусівка. Помер у 100-річному віці.

Гордіна Марія (1735 р.н.) — селянка села Вашківці. За даними на 1835 рік вона відзначила 100-річний ювілей. Свою останню дитину, сина Гаврила, вона народила у 55 років.

Гусак Марія (1727-1827) — селянка села Карликів. Померла в 100-річному віці «за старістю».

Гуцол Павло (1739 р.н.) — селянин села Гвіздівці. За даними на 1822 йому було 93 роки.

Дудун Іван Стефанович (1741 р.н.) — селянин села Ломачинці. За даними на 1850 рік йому було 109 років.

Зиза Іван Тихонович (1745-1847) — житель села Шебутинці. Помер, коли йому було 102 роки.

Касько Герасим Касіянович (1735 р.н.) — селянин села Вашківці. За даними на 1835 рік йому було 100 років.

Мамалков (Мамавко) Михайло Якович (1733-1836) — селянин села Коболчин. Помер у віці 103 років. Останній з його синів народився, коли батькові було 74 роки.

Маноляк Федір Мануйлович (1739 р.н.) — селянин села Вашківці. За даними на 1835 рік йому було 96 років.

Маноляк Катерина (1745 р.н.) — селянка села Вашківці. За даними на 1835 рік їй було 90 років, а її чоловікові 96.

Мартиненко Василь Андрійович (1844 р.н.) — житель села Ожеве. Помер на 102 році життя.

Німець (Нємец) Матвій Іванович (1735 р.н.) — селянин села Вашківці. За даними на 1835 рік йому було 100 років. Його дружині, при цьому, виповнилося 60 років.

Рошка Григорій Семенович (1735 р.н.) — селянин села Вашківці. За даними на 1835 рік йому було 100 років. Останнього свого сина він хрестив у 73 роки.

Сливка Яків Васильович (1744-1834) — селянин села Молодове. Помер у 90-річному віці.

Собко Василь (1739 р.н.) — селянин села Романківці. За даними на 1822 рік йому було 93 роки.

Темний Роман (1724-1814) — селянин села Ожеве. Помер у 90-річному віці.

Ткач Антон Анатолійович (1737-1848) — житель села Селище. Прожив 111 років.

Урсул Михайло Васильович (1751 р.н.) — житель села Мендиківці (сучасна Олексіївка). За даними на 1852 він відзначив 101-у річницю.

Церковний Павло (1736 р.н.) — селянин села Карликів (яке нині не існує). За даними на 1822 рік йому було 96 років.

Цуркан Єфтеній Штефанович (1740-1836) — селянин села Білоусівка. Помер у 96 річному віці.

Не перестають дивувати нас і сучасні жителі Сокирянщини та й в цілому Чернівецької області. За даними перепису 1989 року, у Чернівецькій області чисельність людей, яким було 100 і більше років складала 50 осіб. В свій час краєзнавцю Олександру Дмитровичу Чорному пощастило поспілкуватися з старенькою жінкою, яку називали «бабусею всього села Кормань», Тетяною Гаврилівною Дикою. Вона мала щастя прожити 110 років, і в цьому поважному віці ще сиділа під хатою на призьбі і лущила качани кукурудзи та могла швидше за свого семидесятирічного сина[11]. Іншого разу, у Сербичанах, цьому ж краєзнавцю довелося гостювати на іменинах в столітньої Агафії Семенівни Маланчук. Жінка наймитувала в багатіїв, зазнала чимало страждань, але зуміла зберегти силу волі і, будучи найстарішою бабусею, охоче давала молодим гарні уроки давнього кухарства[12]. 13 липня 1908 року ста літ досягла жителька Вашківців Анісія Георгіївна Тостановська (в селі багато хто її називав Ганасією Становською)[13].

Перепис населення 2001 року зафіксував проживання у області 43-х осіб у віці 100 років і старшому. При цьому, найбільше довгожителів проживає в обласному центрі – 12 осіб, у Сторожинецькому районі – 6, Новоселицькому – 5, у Глибоцькому і Герцаївському районах – по 4 особи. Найстарішому мешканцю області, який проживав на час перепису у Глибоцькому районі, виповнилося 111 років, в обласному центрі –107 років[14].

У реєстрі громадян України старше 100 років за 2004 рік значилося 1715 осіб. З них 34 проживали в Чернівецькій області. В 2010 році у Грубній святкували столітні ювілеї двох довгожительок села 1910 року народження[15]. З найстарших в селі Білоусівка – жінка: 1916 року народження та чоловік 1918 року народження – старенькі активні і бадьорі, справно пораються по господарству. У селі Братанівка того ж року з найстарших у селі були 2 жінки 1918 року народження – довгожителі ще вправно пораються по господарству. У Гвіздівцях, станом на 1 вересня 2010 року проживали жінка 1917 року народження та чоловік 1918 року народження, які самостійно поралися у власному господарстві[16].

За офіційною статистикою Головного управління статистики у Чернівецькій області, у 2011 році на Чернівеччині налічувалось 22 людей, яким виповнилось 100 літ. Зокрема, за даними Головного управління праці та соціального захисту населення ОДА, у Глибоцькому районі проживала одна столітня людина;            у Сторожинецькому – 3; Кельменецькому – 4; Вижницькому – 1; Заставнівському – 4; Кіцманському – 3; Хотинському – 1; у Чернівцях – 5. В той рік, 27 серпня, виповнилось 104 роки жительці села Вашківці Ганні Федорівні Кучурко[17].

Того ж 2011 року у Новодністровську, за даними начальника відділу ведення державного реєстру виборців, проживало троє громадян-довгожителів, які перейшли межу 90 років, а найстаршому виповнилося 94[18]. Тоді ж, в Сокирянах дев’яносто років відзначали Мартіяну Силовичу Задачіну, який на питання журналіста про те, як йому вдалося зберегти молодість на обличчі і оптимізм в душі, ювіляр сказав: «А це наша родинна особливість. І дід прожив понад сто років, і батько довгожитель був, і сестра 98 років мала»[19].

В 2012 році в Україні нарахували 111 тисяч мешканців, яким більше 90 років. За даними Головного управління статистики на 1 січня 2013 року у Чернівецькій області налічувалося 2478 довгожителів віком 90 і більше років, а 29 500 осіб – чоловіки і жінки, яким виповнилось 80 і більше років[20]. У Ломачинцях, на першу половину 2013 року за дев’яносто років перейшли четверо місцевих жителів: Опанас Георгійович Тодорашко (02.07.1915 р.н.), Ганна Петрівна Гусар (18.10.1918 р.н.), Марія Василівна Попадюк (13.11.1919 р.н.) та Анастасія (Тасія) Василівна Діхтяр (31.01.1914 р.н.). У Шебуттнцях з славним 90-річним ювілеєм у 2013 році вітали Анастасію Василівну Динду[21].

У місті Чернівці, 11 березня 2013 року відзначали 105 рік народження Івана Васильовича Паламарчука, який народився у 1908 році в селі Олексіївка (колишні Мендиківці) Сокирянського району[22]. Іван Васильович 43 роки пропрацював на залізниці – спочатку ремонтником, слюсарем в Чернівецькому вагонному депо, а згодом провідником на далеких маршрутах. Вийшовши на пенсію, продовжував працювати до 80 років. Ніколи не скаржився на життя, пережив війну (інвалід І групи), голод.

Як повідомляє Управління соціального захисту населення Сокирянської районної державної адміністрації, у 2014 році троє жителів населених пунктів району святкували сторічний ювілей[23]. Зокрема, 31 січня 100-річний ювілей відсвяткувала жителька Ломачинців, Анастасія (Тасія) Василівна Діхтяр (31.01.1914 р.н.). 2 липня 2014 року перший заступник голови районної державної адміністрації О.С. Бойко, голова районної ради С.Е. Горн та директор територіального центру Н.М. Гановська привітали із столітнім ювілеєм мешканку села Олексіївка, Ганну Пилипівну Мельник, яка проживає у будинку онуки[24]. 25 вересня 2014 100-річний ювілей відзначила Єфросинія Тимофіївна Дончак, яка народилася і все життя прожила в рідному селі Ожеве[25].

Того ж року, 15 вересня святкував 90-річний ювілей житель міста Сокиряни Микола Миколайович Швець – знана та шанована людина, ветеран війни[26]. 90-річний ювілей відсвяткував також інвалід Другої світової війни, житель села Шишківці, Дмитро Іванович Пріпа[27]. У Гвіздівцях в 2014 році відзначили 94 роки ветерана Другої світової війни Івана Тимофійовича Козороза (1920 р.н.)[28].

У 2015 році старожил села Грубна Дмитро Єгорович Лукін відзначив свій 90-літній ювілей. Як розповів син старожила Пилип, народився та виріс Дмитро Єгорович на грубнянській землі в багатодітній сім’ї звичайного селянина. В період Великої Вітчизняної війни брав участь у військових діях, за що отримав 8 нагород, які високо цінує та бережно охороняє. Тридцять років пропрацював в місцевому колгоспі. Виховав троє дітей, семеро онуків та двоє правнуків[29].

__________________________________________

[1] Народна пам’ять про козацтво. – Запоріжжя: «Интербук», Запорізький центр, 1991. – С. 98 – 99.

[2] Уродженка села Ожеве на Сокирянщині відзначила 100-річний ювілей.

[3] Царанин  — вільний селянин, але зобов’язаний хлебопашец, на землі поміщика.

[4] Скальковский А.А. О смертности и долговечности в Новороссийском крае // Журнал Министерства внутренних дел. – СПб., 1850. – Часть двадцать девятая. – С. 13.

[5] Скальковский А.А. О смертности и долговечности в Новороссийском крае // Журнал Министерства внутренних дел. – СПб., 1850. – Часть двадцать девятая. – С. 14.

[6] Скальковский А.А. О смертности и долговечности в Новороссийском крае // Журнал Министерства внутренних дел. – СПб., 1850. – Часть двадцать девятая. – С. 20.

[7] Газета «Голос» № 195, за 1871 год: Гросул Я.С. Крестьянская реформа 60-70-х годов XIX в. в Бессарабии. – Кишинев: Госиздат Молдавии, 1956. – С. 125; Будак И.Г. Развитие капитализма в сельском хозяйстве Бессарабии в пореформенный период. — Кишинев: Молдавгиз, 1954. – С. 62.

[8] Ревизская сказка 1835 года апреля месяца 26 дня, Бессарабской области Хотинского уезда селения Грубной, помещика, действительного статского советника и кавалера Георгия Россета-Рознована, принадлежащего подданством Российской Державы, о состоящих мужского и женского пола старообрядцах-царанах.

[9] Ревизская сказка 1835 года июля месяца 24 дня, Бессарабской области Хотинского уезда селения Гвоздоуц, помещика, дворянина Сандулакия Томульца, принадлежащего российскому подданству, о состоящих мужеска и женска пола царанах.

[10] Ревизская сказка тысяча восемьсот пятьдесят первого года января первого дня, Бессарабской области Хотинского уезда селения Романкоуц, помещика Александра Комара, о состоящих мужского и женского пола крепостных цыганах, поселенных в сем же селении.

[11] Чорний О.Д. Вашківці на сивих вітрах минувшини. – Чернівці: Прут, 2009. – С. 126; Чорний О.Д, Мандзяк О.С. Не загубились села у віках: Дослідження, знахідки. – Чернівці: «Друк Арт», 2014. – С. 120.

[12] Чорний О.Д. Вашківці на сивих вітрах минувшини. – Чернівці: Прут, 2009. – С. С. 127.

[13] Чорний О.Д. Вашківці на сивих вітрах минувшини. – Чернівці: Прут, 2009. – С. С. 127.

[14] Збірник «Статево–віковий склад та шлюбний стан населення Чернівецької області» (за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року). – С. 5.

[15] http://gromady.cv.ua/sk/grubna/news/11892/

[16] Демографічна ситуація в селах і в районі.

[17] Чорний О.Д. Мудрість столітніх бабусь // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 4. – Мінськ – Новодністровськ, 2011. – С. 143 – 148.

[18]Гончар І. Нові плани і нові завдання // Наша газета. Газета Новодністровської міської ради. – Новодністровськ, 2011. — № 14 (333), 8 квітня. – С. 1.

[19] Савченко К. У фронтовика – ювілей.

[20] Данилюк А. Щоб ти дожив до віку Мойсея… // Доба. – Чернівці, 2013. — 24 січ. (ч. 4). — С. 5.

[21] Представники влади привітали з днем народження довгожителів району.

[22] Найстарішому чернівчанину виповнилось 105 років.

[23] Ломачинчанка планує зустріти віковий ювілей без гостей, але з донькою.

[24] Привітання зі столітнім ювілеєм.; 100 років, подаровані Богом.

[25] Жителька села Ожеве відзначила 100-річний ювілей.

[26] Привітання з 90-річним ювілеєм.

[27] Шишковецького довгожителя влада привітала з Днем народження.

[28] Мудрість, досвід, доброта…

[29] Старожил села Грубна на Буковині відзначив 90-літній ювілей.

Залиште свій коментар