Додатки до «Історико-біографічного словника Сокирянщини»

Автор: admin

 

Олексій Мандзяк

Продовжуємо публікувати відомості про деяких поміщиків та орендарів, які в різний час постійно проживали або тимчасово перебували в населених пунктах, що розташовані на території Сокирянщини. Нагадаємо, що ці дані публікуються в рамках проекту «Історико-біографічний словник Сокирянщини», який спрямований на популяризацію краєзнавства та регіональної історії на прикладі сучасного Сокирянського району Чернівецької області України.

Попередня публікація відбулася 17 жовтня 2019 року.

&&&

Занга Валер’ян Олександрович (1900 р.н.) – син Олександра Івановича Занга (1852 – 04.06.1916) та Євгенії Спиридонівни Бежануцо (1865 – 03.02.1933).

Від батьків отримав у власність частини із вотчин Вітрянка і Сербичани і села Бирнова Сорокського повіту. В ході аграрної реформи, яка розпочалася у 1921 році, землі і ліс які належали в цих селах йому разом з братом Костянтином були експропрійовані на користь Королівства Румунії[1]. За даними з «Адресного покажчика » на 1924-1925 рр. в її власності було 100 га землі в с. Сербичанах[2].

6 квітня 1828 року він продав частину своїх земель в Сербичанах заможним селянам: 3 га 2983 м² продав Івану Степановичу Олійнику за 30000 лей, по 2 га землі за 20000 лей – Тихону Петровичу Кульчицькому, Івану Васильовичу Добровольському, Дем’яну Юстиновичу Кульчицькому, і 1 га 5000 м² – Петру Івановичу Покричуку за 15000 лей[3].

 

Cімейний склеп поміщиків Занга в селі Сербичани

Занга Василь Георгійович – стольник, підданий Молдавського князівства. Його рід походить від греків-купців Константинополя.

У першій половині 1830-х років, разом з сином Іваном купив у представників боярської родини Россет село Кулішівка в Хотинському повіті. В списках землевласників Бессарабської області 1835 року зазначений як землевласник цього села[4].

Помер і похований в Кулішівці.

Дружина: уродженка Молдавського князівства.

Його діти: Іван.

 

Занга Василь Іванович – син купця Івана Васильовича Занга та Катерини Костянтинівни Никопуло (1818–10.10.1899). Народився в селі Кулішівка Хотинського повіту.

У 1860 році закінчив Кам’янець-Подільську чоловічу гімназію. 25 серпня 1861 року поступив на юридичний факультет Імператорського університету Святого Володимира в Києві[5]. У 1864 році удостоєний звання дійсного студента[6].

 

Занга Георгій Іванович (1848 – 07.11.1893) – син купця Івана Васильовича Занга та Катерини Костянтинівни Никопуло-Дефто (1818–10.10.1899). Народився в селі Кулішівка Хотинського повіту.

Від батьків йому дісталися частини із вотчин Вітрянка і Сербичани в Хотинському повіті. Співвласник села Кулішівка[7].

Помер в селі Сербичани, де і похований біля церкви[8].

Дружина: Рома Вікторія Іванівна (10.06.1862 р.н.) – дочка дворянина Івана Костянтиновича Рома та Олени Костянтинівни Скорделі (03.02.1837 р.н.). Хрещена 12 червня 1862 року в Свято-Михайлівській церкві села Леушень Оргеївського повіту[9]. Указом Урядового Сенату, по Департаменту Герольдії від 17 Квітня 1869 року за №1282 разом з братами Димитром, Костянтином і сестрою Євгенію, зарахована до дворянського роду батька[10]. Одружилися 6 червня 1883 року, вінчалися в Архангело-Михайлівській церкві села Леушень Оргеївського повіту[11].

Їй також належала частина вотчини Загайкани Оргеївського повіту[12].

З 1902 року була дійсним членом Кримсько-Кавказького гірського клубу[13].

Їхні діти: Катерина (10.06.1884 р.н.)[14], Олена (12.04.1885 р.н.)[15], Василь (15.07.1889 – 07.02.1907)[16], Наталія (24.02.1891 р.н.)[17], Євгенія (24.12.1892 р.н.)[18].

 

Занга Євгенія Георгіївна (24.12.1892 р.н.) – дочка Георгія Івановича Занга (1848 – 07.11.1893) та Вікторії Іванівни Рома (10.06.1862 р.н.). Хрещена 17 травня 1893 року в Архангело-Михайлівській церкві села Сербичани[19].

Від батьків їй перейшли у володіння частини із вотчин Вітрянка і Сербичани в Хотинському повіті. За даними на 1915 рік, в цих селах за нею числилося 560 десятин землі[20]. В ході аграрної реформи, яка розпочалася у 1921 році, землі які їй належали були експропрійовані на користь Королівства Румунії. Тоді за нею числилося 88 га землі із яких 75 га – рілля[21]. За даними з «Адресного покажчика » на 1924-1925 рр. в її власності було 45 га землі в Сербичанах[22].

Чоловік: прізвище Кавура – грек, міщанин м. Одеса.

 

Занга Іван Васильович – син купця Василя Георгійовича Занга. 30 березня 1859 року зарахований до кишинівських купців[23].

У першій половині 1830-х років, разом з батьком купив у представників боярської родини Россет село Кулішівка в Хотинському повіті. За даними на 1850 рік він був одноосібним землевласником цього села[24]. При ньому в Кулішівці був зведений великий поміщицький будинок.

15 грудня 1853 року він купив половину села Сербичани у дворянки Катерини Олександрівни Доніч (уродженої Феодосіу) та її чоловіка Миколи Еммануїловича Доніча[25]. За все село, яке на той час мало 2609 десятин і 960 сажнів землі, разом з купцем Миколою Мішлогло, вони заплатили 41000 рублів сріблом[26]. У 1855 році згідно з домовленістю між ними, це село було розділене на дві рівні частини. Також ним була придбана частина із сусіднього села Вітрянка.

Дружина: Никопуло Катерина Костянтинівна (1818 – 10.10.1899) – дочка купця-грека Костянтина Никопуло та Марії (Демі – у другому шлюбі, Харіто – в третьому). Після смерті чоловіка проживала у Кулішівці і Кишиневі. Померла в селі Кулішівка, де похована у фамільному склепі[27].

Їхні діти: Анна (1842 – 14.08.1897)[28], Марія, Василь, Олександра, Георгій (1848 – 07.11.1893), Олександр (1852 – 04.06.1916), Михайло, Іван (1862–1925).

 

Занга Іван Іванович (1862–1925) – син купця Івана Васильовича Занга та Катерини Костянтинівни Никопуло (1818–10.10.1899). Народився в селі Кулішівка Хотинського повіту. Освіту здобув в середньому навчальному закладі.

За статистичними даними 1906-1915 років у його власності було 991 десятин землі в селах Вітрянка, Сербичани і Кулішівка Хотинського повіту[29]. В ході аграрної реформи, яка розпочалася у 1921 році, землі і ліс які йому належали в цих селах були експропрійовані на користь Королівства Румунії[30]. За даними з «Адресного покажчика » на 1924-1925 рр. в її власності було 100 га землі в Кулішівці[31].

У 1899 році Іван Занга разом з поміщиками К.Ф. Казиміром, П.К. Скорделі та інженер-технологом В.А. Виткевичем передбачали влаштувати в с. Селище бурякоцукровий і рафінадний заводи і представили в міністерство фінансів проект «Акціонерного товариства Селищанского бурякоцукрового і рафінадного заводу»[32]. За офіційними даними на 1912 рік йому також належав борошномельний вальцовий млин, на якому працювало 24 робітника[33].

У 1898 році затверджений у званні піклувальника Кулішівської церковнопарафіяльної школи[34].

Помер в м. Кишиневі, де похований на Вірменському цвинтарі.

 

Занга Костянтин Олександрович (19.11.1887 р.н.) – син Олександра Івановича Занга (1852 – 04.06.1916) та Євгенії Спиридонівни Бежануцо (1865 – 03.02.1933). Хрещений 12 грудня 1887 року в Свято-Покровській церкві села Волошкове Хотинського повіту[35].

Закінчив Імператорський університет Святого Володимира в Києві. З 1912 року перебував службовцем при Міністерстві юстиції – в Канцелярії Кримінального касаційного департаменту Урядового сенату[36]. Колезький секретар. Під час Першої світової війни (1914-1918) служив помічником діловода Штабу XII армії. У 1916 році за станом здоров’я був евакуйований в Петроградський офіцерський лазарет Міністерства шляхів сполучення. У 1918 році повернувся в Хотинстький повіт і оселився у містечку Сокиряни.

Від батьків отримав у власність частини із вотчин Вітрянка і Сербичани і села Бирнова Сорокського повіту. В ході аграрної реформи, яка розпочалася у 1921 році, землі і ліс які належали в цих селах йому разом з братом Валер’яном були експропрійовані на користь Королівства Румунії[37]. За даними з «Адресного покажчика » на 1924-1925 рр. в її власності було 113 га землі в Сербичанах[38]. Частину із них він купив у своїх сестер.

Дружина: Марія (1894 р.н.).

Їхні діти: Ірина (1917 р.н.).

 

Занга Михайло Іванович – син купця Івана Васильовича Занга та Катерини Костянтинівни Никопуло (1818–10.10.1899).

Член Губернського по фабричним і гірничозаводським справам присутствія Бессарабської губернії[39].

Від батьків отримав у власність частину із вотчини Кулішівка в Хотинському повіті[40]. Біля села Сербичани діяв його паровий борошномельний млин, який був заснований у 1896 році. За даними на 1909 рік там працювало 28 робітників[41].

У 1907 році в його маєтку в Кулішівці жив на кондиції відомий український громадський і політичний діяч, літературознавець і мовознавець Андрій Васильович Ніковський (1885 – 1942), де навчав двох «дорослих учениць»[42].

Могила сина Олександра Івановича Занги, малолітнього Євгенія на цвинтарі в селі Сербичани

 

Занга Наталія Георгіївна (24.02.1891 р.н.) – дочка Георгія Івановича Занга (1848–07.11.1893) та Вікторії Іванівни Рома (10.06.1862 р.н.). Хрещена 23 квітня 1891 року в Архангело-Михайлівській церкві села Сербичани Хотинського повіту[43].

Від батьків їй перейшли у володіння частини із вотчин Вітрянка і Сербичани в Хотинському повіті. За даними на 1915 рік, в цих селах за нею числилося 560 десятин землі[44]. В ході аграрної реформи, яка розпочалася у 1921 році, землі які їй належали були експропрійовані на користь Королівства Румунії – тоді в Сербичанах їй належали 194 га 101 м м². Після цього за нею залишилося 100 га землі[45]. У «Адресному покажчику» на 1924-1925 рр. знаходимо інформацію, що на цей час за нею числилося всього 31 га землі в Сербичанах[46].

Чоловік: Кавура Олександр.

 

Занга Олександр Іванович (1852–04.06.1916) – син купця Івана Васильовича Занга та Катерини Костянтинівни Никопуло (1818–10.10.1899). Народився в селі Кулішівка Хотинського повіту. Освіту здобув в середньому навчальному закладі.

Співвласник села Кулішівка[47]. Згідно списку 1906 року у його власності в Хотинському повіті було 996 десятин землі[48]. За статистичними даними 1915 року йому належали 996 десятин землі в селі Сербичани Хотинського повіту і 317 десятин землі в селі Бирнова Сорокського повіту[49].

Помер в селі Сербичани, де і похований[50].

Дружина: Бежануцо Євгенія Спиридонівна (1865–03.02.1933) – дочка поміщика села Волошкове Хотинського повіту, Спиридона Єфимовича Бежануцо (1832 – 27.11.1905). Вінчалися 27 липня 1886 року в Свято-Покровській церкві села Волошкове 5-го округу Хотинського повіту[51]. Померла в м. Кишиневі, де і похована на Вірменському цвинтарі.

За даними з «Адресного покажчика » на 1924-1925 рр. в її власності було 100 га землі в Вітрянці[52].

Їхні діти: Костянтин (19.11.1887 р.н.)[53], Валер’ян (1900 р.н.), Євгеній (23.09.1901 – 04.07.1910)[54].

 

Занга Олена Георгіївна (12.04.1885 р.н.) – дочка Георгія Івановича Занга (1848 – 07.11.1893) та Вікторії Іванівни Рома (10.06.1862 р.н.). Хрещена 21 квітня 1884 року в Архангело-Михайлівській церкві села Сербичани Хотинського повіту[55].

Від батьків їй перейшла у володіння частина із вотчини Вітрянка в Хотинському повіті. В ході аграрної реформи, у 1922 році її землі (41 га) і ліс (21 га) були експропрійовані на користь Румунського Королівства[56].

Чоловік: Клейн.

 

Монолій Костакі – купець з міста Ботошани. Служив при дворі господаря Молдавського князівства у чині стольника[57].

Мав у власності частини вотчин у Чернівецькому, Ботошанському і Оргеївському повіті. На Сокирянщині йому належала невелика частина із вотчини Мендиківці, яку він отримав від тестя в якості приданого за дружину. У 1813 році частину цього села він продав у посесійне володіння сердару Манолакі Раду[58].

Дружина: Сорочан Балаша Георгіївна – дочка Георгія Івановича Сорочана († 17.02.1822 р.) та Катерини[59].

Діти: Порфирія (Порхіріца)[60], Георгій (1793 г.р.)[61].

 

Мурзак Іордакі Іоніце (Єгор Іванович) – орендатор частини земель села Білоусівка Хотинського цинуту (за даними на 1815-1817 рр.)[62]. Підданий Молдавського князівства, син вел-житничера Іоніци Мурзака[63]. Помер до 1828 року.

Дружина: Олена.

Діти: Василь (1813 р.н.), Олександр (01.01.1815 р.н.), Костянтин (1817 р.н.), Ілля (20.07.1818 г.р.)[64].

 

Мурзак Олександр Єгорович (01.01.1815 р.н.) – орендар частини земель села Романківці Хотинського повіту (за даними на 1835-1836 рр.)[65].

Син Іордакі Іоніце (Єгора Івановича) Мурзака та Олени. Народився в селі Білоусівка Хотинського цинуту, а хрещений був 7 січня 1815 року в містечку Бричани – в Свято-Покровській церкві[66].

 

Ольшевський Григорій Вікентійович (28.01.1835–1899) – син дворянина із Волинської губернії, капітана Вікентія Валер’яновича Ольшевського та Ольги Гаврилівни Строіч. 9 листопада 1859 року внесений у 2 частину дворянської родословної книги Бессарабської області (у 1872 році затверджено Департаментом Герольдії Урядового Сенату)[67].

Навчався в приватному навчальному закладі. 19 березня 1853 року вступив унтер-офіцером у Празький 58-й піхотний полк. Підпрапорщик (01.05.1853 р.), прапорщик (20.09.1854 р.), підпоручик (27.05.1858 р.). 16 серпня 1858 року призначений на посаду полкового скарбника. З 5 червня 1861 року – у званні поручика. 17 травня 1864 року звільнений з посади скарбника і призначений на посаду полкового жалонера. 4 серпня того ж року підвищений до звання штабс-капітана, і 21 серпня призначений виконуючим посаду полкового ад’ютанта, з утвердженням 14 грудня. 19 березня 1867 року переведений в 5-й піхотний Модлінський полк. 26 січня 1868 року звільнений у відставку.

22 вересня 1875 року допущений до посади мирового посередника 1-ї ділянки Ясського повіту Бессарабської губернії, на якій перебував до 19 вересня 1878 року. Того ж дня затверджений неодмінним членом Ясського повітового по селянським справам присутствія. 6 березня 1881 року знову затверджений на цій посаді – на триріччя. 31 жовтня 1881 року він обраний у почесні мирові судді по Белецькому повіту (затверджений 04.08.1882 р.). 5 червня 1884 року і 14 липня 1887 року він вкотре затверджений неодмінним членом Белецького повітового по селянським справам присутствія. 21 жовтня 1887 року його обрали головою Белецької повітової земської управи (затверджений 05.12.1887 р.). 21 жовтня 1887 року і 17 жовтня 1890 року, в черговий раз він обраний почесним мировим суддею по тому ж повіту (затверджений 29.01.1888 р. і 17.12.1890 р.). 13 грудня 1891 року знову затверджений на посаді голови Белецької повітової земської управи[68].

З 29 жовтня 1889 року – у чині колезького асесора. 10 травня 1890 року проведений у надвірні радники. 31 січня 1892 року підвищений у чин колезького радника.

Нагороди: бронзова медаль «У пам’ять війни 1853–1856», Орден Святого Станіслава III ст. (03.12.1862 р.), Орден Святої Анни III ст. (29.10.1865 р.), Знак відзнаки за працю із землеустрою селян Бессарабської губернії (16.12.1877 р.).

За даними на 1892 рік йому належали 125 десятин 1056 кв. саж. землі у вотчині Міклеушени, Скулянської волості Белецького повіту, які він отримав у спадок. А також придбані 76 десятин 768 кв. саж. землі у вотчині Міклеушени і 100 десятин землі у вотчині Герман Белецького повіту[69].

Тривалий час був повіреним свого тестя Анастасія Євстафійовича Стетквича по справам, які стосувалися вотчини Непоротове у Хотинському повіті, а також деяких інших сіл Бессарабської губернії[70].

Дружина: Статевич Емілія Анастасіївна – дочка поміщика Анастасія Євстафійовича Статевича (1803 – 05.08.1893). За даними на 1892 рік їй належали 125 десятин 1056 кв. саж. землі у вотчині Міклеушени, Скулянської волості Белецького повіту[71]. Після смерті батька, отримала частину із вотчини Непоротове у Хотинському повіті.

Діти: Олена (02.05.1869 р.н.), Анастасія (15.08.1871 р.н.), Борис (24.08.1872 р.н.).

 

Ольшевський Борис Григорович з дружиною, дочками і домашньою працівницею. Село Непоротове, 1943 р. Фото: Віллі Праггер (Landesarchiv Baden-Württemberg, Staatsarchiv Freiburg)

Ольшевський Борис Григорович (24.08.1872 р.н.) – син дворянина Григорія Вікентійовича Ольшевського (28.01.1835–1899) та Емілії Анастасіївни Статевич.

Закінчив повний курс юридичних наук в Імператорському Варшавському університеті. 7 листопада 1897 року визначений на службу кандидатом на судові посади в Санкт-Петербурзькій Судовій Палаті. 11 червня 1898 року відряджений у розпорядження голови Санкт-Петербурзького окружного суду. 12 червня того ж року відряджений для занять слідчою частиною 4 слідчої ділянки м. Санкт-Петербурга. З 8 серпня 1898 року служив молодшим кандидатом на посаду по судовому відомству при Варшавській Судовій Палаті. 9 жовтня того ж року відряджений у розпорядження голови Варшавського окружного суду. 13 жовтня відряджений на заняття камеру судового слідчого 8 ділянки м. Варшави[72].

19 травня 1899 року затверджений земським начальником 4 ділянки Белецького повіту Бессарабської губернії. 30 вересня 1906 року затверджений на посаді неодмінного члена Бессарабського Губернського Присутствія. У квітні-липні 1915 року виконував військового цензора м. Кишинева. 11 червня 1915 року призначений членом Бессарабської губернської комісії по справам про вибори у Державну Думу. 4 червня 1916 року призначений заступником голови Бессарабського Позичкового Комітету по наданню позичкової допомоги постраждалому від війни населенню. Постановою Бессарабського губернського комісара від 26 листопада 1917 року на нього було покладено завідування Бессарабським Губернським Статистичним Комітетом.

18 березня 1904 року за пропозицією Бессарабського губернатора приймав участь в роботах Бессарабської губернської наради щодо перегляду законодавства про селян. За розпорядженням міністра внутрішніх справ був відряджений в Румунію у м. Бухарест, для прийняття участі в якості представника Міністерства Внутрішніх Справ Російської імперії в скликаній 13 квітня 1909 року Російсько-Румунської комісії, для вироблення інструкції делегатам риболовного нагляду на річках Дунай і Прут.

Наказом міністра внутрішніх справ Молдавської Народної Республіки від 28 лютого 1918 року, призначений виконуючим посаду управляючого особливим статистичним відділом на правах помічника управляючого. 28 червня 1918 року наказом директора внутрішніх справ Бессарабії, він звільнений з усіх посад «за хворобою»[73].

26 червня 1901 року проведений у чин колезького секретаря. З 22 травня 1902 року – у чині титулярного радника. 2 липня 1905 року підвищений у чин колезького асесора. Найвищим наказом від 24 травня 1910 року проведений у надвірні радники. З 3 лютого 1913 року – у чині колезького радника. 3 лютого 1915 року нагороджений чином статського радника.

Нагороди: Орден Святої Анни III ст. (06.12.1906 р.), Орден Святого Станіслава II ст. (06.12.1909 р.), Орден Святого Володимира IV ст. (06.12.1912 р.), світло-бронзова медаль «В пам’ять 300-річчя царювання дому Романових» (21.02.1913 р.), світло-бронзова медаль для носіння на грудях, на стрічці ордена Білого Орла (12.02.1915 р.), знак Червоного Хреста (22.08.1916 р.).

Згідно списку 1915 року в його власності на Сокирянщині були 569 десятин землі у селі Непоротове[74]. Ці землі він отримав у спадок від матері – дочки колишнього власника цієї вотчини. Пізніше він викупив ще частину із села Непоротове у своїх родичів, і за даними на 1918 рік йому вже належали 916 десятин землі, які значилися як «благоприобретенные»[75]. Після аграрної реформи 1924 року за ним залишилося 72 га землі у цьому селі[76].

Дружина: Ніна Гаврилівна Малек (13.05.1881 р.н.) – із дворян, дочка лікаря, дійсного статського радника Гаврила Олександровича Малека († 1890 р.) та Марії Георгіївни Мафо[77]. Одружилися 4 вересня 1905 року. Отримала у спадок 176 десятин землі на вотчині Скуляни у Белецькому повіті.

Діти: Тетяна (13.07.1908 р.н.)[78], Ірина (03.02.1911 р.н.)[79].

 

Ориш Костянтин Степанович (24.06.1813 – 22.12.1885) – син Стефана Федоровича Ориша (1775–19.11.1842) та Марії. Народився в селі Теленешти Ясського повіту, де був хрещений у православній Свято-Ільінській церкві. 23 грудня 1856 року затверджений у дворянстві Департаментом Герольдії Урядового Секату[80].

20 серпня 1835 року вступив на службу у званні прапорщика у Дворянський полк. Того ж року 24 вересня прибув у Гренадерський Наслідного Принца Прусського полк. 30 жовтня 1837 року проведений в підпоручики, а 27 січня 1839 року – в поручики. 15 січня 1940 року звільнений зі служби[81].

Ктитор православної церкви села Русяны Сорокского повіту. У 1883 році пожалував 3000 рублів на дитячий притулок «Бальша» в Кишиневі[82].

На Сокирянщині йому належала частина села Непоротове, яку він отримав від свого батька, за духовним заповітом, складеного 16 жовтня 1841 року і роздільним актом між ним, його матір’ю, братом і сестрами, засвідченому 17 грудня 1842 року[83]. Після смерті його рідного брата Феодосія, він став єдиновладним землевласником всієї частини вотчини Непоротове, яка належала родині Ориш.

Помер 22 грудня 1885 року в Кишиневі[84].

Дружина: Матерно Марія Михайлівна – дочка надвірного радника Михайла Івановича Матерно та Ізабели. Народилася у м. Тіфліс. Вінчалися 5/17 листопада 1878 року в Архангело-Михайлівській церкві села Чернявка Чернівецького повіту.

 

Ориш Стефан Федорович (1775 – 19.11.1842) – син шатраря Федора Ориша. 15 березня 1826 року внесений у другу частину дворянської родословної книги Бессарабської області[85].

Служив при дворах господарів Валахії і Молдавського князівства. 5 червня 1796 року затверджений в чині пустельника. 20 квітня 1812 року нагороджений чином «поручика хатманійського». 1 січня 1819 року, Ясським земським справництвом призначений доглядачем містечка Теленешти. З 13 червня 1819 року до 13 червня 1820 року був на посаді чиновника в комісії з припинення епідемії чуми в Хотинському цинуті. 18 вересня 1821 року, за визначенням Бессарабської Верховної Ради, призначений на посаду комісара Хотинського земського справництва. 1 січня 1822 року за вибором Хотинського дворянства визначений членом Хотинського цинутного суду[86].

Мав у власності землю в селах Русяни, Теребно (вона ж Попитень), Вертень. На Сокирянщині йому належала частина села Непоротове. Село Русяни і частину Непоротового він отримав від свого тестя у 1817 році[87]. 6 червня 1832 року він збільшую свої землі у обох селах, купивши їх четверту частину у Василя Івановича Калмуцького[88].

Помер і похований у селі Русяни Сорокського повіту[89].

Дружина: Марія (1793 р.) – дочка питаря Феодосіу (1758-1823) та Катерини Кіріка[90].

Діти: Анастасія (1811 р.н.), Костянтин (24.06.1813 – 22.12.1885), Анна (1815–1892), Феодосій (1817–1852), Олена (1820 р.н.), Пульхерія (Профіра) (1822 р.н.), Єлизавета (1823 р.н.), Марія (1825 р.н.).

 

Ориш Феодосій Степанович (1817–1852) – син землевласника Стефана Федоровича Ориша (1775 – 19.11.1842) та Марії.

У 1842 році закінчив Санкт-Петербурзький університет зі званням дійсного студента – з розряду «Східна словесність»[91]. Захистив дисертацію «Переклад на російську мову з книги Шах-Наме Фірдоусі розповідь про Менучехере»[92].

Від батька успадкував частину села Непоротове – за духовним заповітом, складеного 16 жовтня 1841 року і роздільним актом між ним, його матір’ю, братом і сестрами, засвідченому 17 грудня 1842 року[93]. За даними ревізьких казок 1850 року йому належала більша частина цієї вотчини, серед інших співвласників[94]. Після його смерті, землі у Непоротово, що йому належали, перейшли у власність братові Костянтину Оришу.

 

Остапович Софія Анастасіївна – дочка поміщика Анастасія Євстафійовича Статевича (1803 – 05.08.1893) та Марії Василівни (1827 – 09.06.1897). Успадкувала від батька частину із села Непоротове в Хотинському повіті. Після аграрної реформи 1924 року за нею залишилося 100 га землі у цьому селі[95].

 

Раду Манолакі Санду – турецько-підданий, служив у чині сердаря при дворі господаря Молдавського князівства.

У 1813 року купив у посесійне володіння на три роки частину із вотчини Мендиківці Хотинського цинуту[96]. 23 квітня 1814 року цю власність, а також 6-у частину села Ходороуци того ж повіту, він продав поміщику Івану Христофоровичу Філодору[97].

 

Скорделі Іван Олександрович (29.08.1843 р.н.) – син Олександра Івановича Скорделі (30.08.1815–08.07.1877) та Марії Костянтинівни Кіруш.

Був на посаді попечителя запасних магазинів Хотинського повіту. 19 січня 1868 року, за вибором дворянства, призначений засідателем Дворянської опіки по Хотинському повіту[98]. Перебував на цій посаді до 1872 року[99].

Від батьків унаслідував частину вотчини Мендиківці в Хотинському повіті, яку після смерті батька продав представникам роду Бібері з села Ружниця Сорокського повіту.

Дружина: Бібері Пульхерія Костянтинівна (1853 р.н.) – дочка дворянина Костянтина Григоровича Бібері. Вінчалися 9 лютого 1873 року в Архангело-Михайлівській церкві села Гвіздівці Хотинського повіту[100].

Діти: Костянтин (25.11.1876 р.н.)[101], Олександр (26.11.1877–08.10.1912)[102], Любов (26.08.1878 р.н.)[103].

 

Скорделі Олександр Іванович (30.08.1815–08.07.1877) – народився в селі Грушівці Хотинського цинуту, син колишнього Хотинського капі-кіхая Янакія (Івана) Леонідовича Скорделі (12.03.1775 р.н.) та Софії (Сафти) Василівни Ботезат (1801 р.н.)[104]. Отримав домашню освіту. Володів російською, молдавською, німецькою і грецькою мовами. Від батька, який в свій час працював перекладачем в канцелярії губернатора Бессарабської області, навчився турецькій мові. 19 травня 1827 року внесений у 1-у частину дворянської родословної книги Бессарабської області по Хотинському повіту (пізніше перенесений у 3-у частину)[105].

28 березня 1832 року поступив на службу канцеляристом в Хотинський повітовий суд, де прослужив до 29 листопада 1835 року. 5 січня 1838 року визначений у штат канцелярії Хотинського повітового предводителя дворянства, де займався письмоводством по Хотинській дворянській опіці. 19 червня 1839 року, за власним проханням, звільнений з посади. 16 жовтня 1843 року затверджений депутатом для нагляду за правильним продажем напоїв. 6 червня 1847 року визначений членом Хотинського повітового Комітету для встановлення цін на напої (затверджений 18.08.1847 р.)[106]. Знаходився на цій посаді до 1 січня 1851 року[107]. З 1853 до 1856 року перебував на посаді попечителя Хлібних запасних магазинів царан Хотинського повіту[108].

Від діда свого Георгія Васильовича Ботезата (1769-1851) він, разом з братами Георгієм і Миколою, 29 листопада 1845 року отримав вотчину Перкоуци (вона же Плоскоуци)[109]. 28 березня 1851 року, після смерті діда, вони отримали й частини деяких інших вотчин, які належали сімейству Ботезат[110]. За даними на 1874 рік у його володінні знаходилося 1883 десятин землі з річним доходом в 5000 рублів у половині села Мендиківці[111]. Останнє він отримав від свої дружини. В цьому селі він і проживав.

Відрізнявся гарячкуватим характером. Відомі випадки, коли на спір бився «навкулачки» з селянином – якщо програв би він, то селянин звільнився би на рік від відробітки, але пан виграв. Палко відстоював інтереси в справі ведення господарства. З документів видно, що в 1841 і 1855 роках за його ініціативою відбулося переселення якоїсь кількості сімейств із села Михалкового в с. Мендиківці. Причиною цього була нестача робочої сили в Мендиківцях. Він запропонував селянам більш прийнятні умови відробки повинностей. Як результат, 1 серпня 1855 року михалківські селяни уклали з ним угоду «про переселення й відбування повинностей строком на десять років»[112].

Судячи із документів, це, так само як і інші переселення, пройшло, так би мовити, без ексцесів, а от «Умови, укладені 50 господарями с. Мендикоуць з купцем 3-ої гільдії, поміщиком вотчин Белкоуц і Глинної, Михайлом Олександровим Черкесом, про переселення для проживання на 20 років» у село Глинну від 23 вересня 1853 року стали цілковитою несподіванкою, мабуть, для обох сторін. Адже коли мендикоуцькі селяни і поміщик Черкес домовилися про всі деталі переселення, в плани втрутився поміщик мендикоуцький Олександр Скорделі. Він своїми руками побив Черкеса і запропонував місцевим селянам більш вигідні умови, щоби ті не йшли з села. Після обміркування пропозицій Скорделі мендиківчани направили у Хотинський повітовий суд засвідчений у Бричанах документ, в якому говорилося, що вони відмовляються від умов, укладених з Черкесом, і уклали новий договір з поміщиком Скорделі. З його умовами згодилися майже всі, за винятком двох селян, які вирішили перебратися на вотчину Черкеса. Селяни констатували у нових показаннях, «…що залишатися в Мендикоуцах для них вигідніше, бо вони мають готову осілість і не втрачаються на будівлю домів, так рівно уникнуть через переселення витрат, тому від переселення із Мендикоуць у Глинну до поміщика Черкеса вони зовсім добровільно й без примусу відмовляються й залишаються в Мендикоуцах, на умовах, оголошених в особливому зобов’язанні п. Скорделі»[113].

Помер у селі Мендиківці. За дозволом єпархіального начальства, похований біля місцевої Архангело-Михайлівської церкви[114].

Дружина: Кіруш Марія Костянтинівна (1821–1881) – дочка Костянтина Дмитровича Кіруша (1783–1842) та Севастії Іванівни Козміца. Власниця половини із вотчини Мендиківці – дві частини із половини, разом з декількома сім’ями циган, отримала в якості приданого і у спадок, а інші частини половини із цього села набула за допомогою купівлі і обміну у рідних братів і сестер (за роздільним актом). У 1851 році увійшла у володіння половиною[115]. Померла 15 березня 1881 року в м. Хотин Бессарабської губернії[116].

Діти: Іван (29.08.1843 р.н.), Софія (03.05.1845 р.н.), Олександра (29.01.1850 р.н.).

 

Скорделі Пантелеймон Костянтинович. Фото з власного архіву Соріни Гилке

Скорделі Пантелеймон Костянтинович (07.04.1846 р.н.) – народився в селі Мана Оргеївського повіту Бессарабської області, син Пантелеймона Костянтиновича Скорделі (1804–1874) та Марії Василівни Кіріка[117]. 28 квітня 1847 року внесений у 2-у частину дворянської родословної книги Бессарабської області по Оргеївському повіту[118]. У 1863 році закінчив Кишинівську обласну гімназію, ««з правом на чин XIV класу і з присудженням золотої медалі за успіхи». У 1869 році закінчив навчання на юридичному факультеті Київського університету, отримавши ступінь кандидата прав.

З 1871 до 1875 року він професор цивільного права та цивільного судочинства в Ніжинському ліцеї князя Безбородко[119]. Далі – секретар та юрисконсульт Київського університету, член правління Київського земельного банку (1875-1880), член Юридичного товариства міста Києва (був обраний його постійним членом у 1877 році). Влітку1880-го року в м. Києві на Хрещатику він відкрив власну нотаріальну контору. Був в числі засновників «Товариства подання допомоги хворим дітям у м. Києві» (1891 р.)[120]. Впродовж 1896-1902 років П. К. Скорделі обіймає посаду почесного члена Бессарабського губернського піклування дитячих притулків, що функціонувало при Канцелярії Бессарабського губернатора, а також почесного мирового судді Оргеївського повітового з’їзду мирових судців. Впродовж певного часу напередодні Першої світової війни (1914-1918) Пантелеймон Костянтинович входив у Правління Київського земельного банку та Товариство Деміївського цукрово-рафінадного заводу в Києві. У часи Першої світової війни він також обіймав посаду члена Ради Петроградського міжнародного комерційного банку (1915–1918)[121]. Автор ряду книг цивільного права та судочинства.

За даними на 1902 рік, у селі Мана Оргеївського повіту йому належали 832 десятини землі. Відомості датовані 1915 роком свідчать, що у нього було 1350 десятин землі у селах Малаєшти, Ісакова і Манна[122]. В Подільській губернії він володів частиною села Тернава Польна (Велика Тернава) Ушицького повіту[123]

З Сокирянщиною його пов’язує село Селище, яке в часи життя Пантелеймона Костянтиновича було у складі Хотинського повіту. У цьому селі його, перш за всього, цікавила цукрова промисловість. Відомо, що 1899 році поміщики К.Ф. Казимір, І.І. Занга та інженер-технолог В.А. Виткевич передбачали влаштувати в с. Селище бурякоцукровий і рафінадний заводи і представили в міністерство фінансів проект «Акціонерного товариства Селищанского бурякоцукрового і рафінадного заводу»[124]. У списках виборців депутатів у Першу Державну думу Російської імперії 1906 року Пантелеймон Костянтинович Скорделі указаний як один із землевласників с. Селище, в якого було 1040 десятин землі[125].

Дружина: Філімонова Марія Олександрівна (1859 р.н.). Одружилися 23 липня 1895 року в Одесі. Для неї це вже був третій шлюб, а зазначене прізвище від першого чоловіка[126].

 

Томулець Олександр Фомич (Сандулакі Тома) (1789 р.н.) – син боярина Томи Томульця, онук вістієрника Сандулакі Томульця і правнук великого вістієрника Штефана Лукі[127]. 14 січня 1826 року був включений до «Списку корінних бессарабських дворян» з внесенням у 1 частину родословної книги дворян Бессарабської області. 8 грудня 1847 році затверджений у дворянському достоїнстві Департаментом Герольдії Урядового Сенату[128].

Мав у співвласності володіння в Лапушні, які він з братом Єгором (Іордакі) (1791–1843) купили у боярина Тудосія Лєона[129]. В Хотинському повіті, за даними на 1817 рік Томульцям належали села Міхорень, Берестя і Малинівка[130]. Після одруження з вдовою Замфірою Немішеско він взяв на себе роль господаря в вотчині Гвіздівці, яке належало його жінці, а після її смерті сину від першого чоловіка Замфіри – Дмитру Івановичу Немішеско (09.1815 р.н.). Коли Томулець почав господарювати, це село знаходилося у плачевному становищі. Як свідчать архівні документи, колишній власник залишив після себе великі борги. Томулець із своєї кишені виплатив майже всі борги, а інше доплатив з грошей, що були отримані від посесорів, яким він віддавав землю у оренду.

На правах попечителя і в становищі посесора він владував у селі майже 20 років. 14 листопада 1840 року зареєстрована Хотинським повітовим судом мирова угода, згідно якій Томулець віддає Дмитру Немішеско всю вотчину Гвоздоуци у вічне володіння, «не маючи з неї ні чого ні собі, а ні дітям своїм. Немішеско же за це Томульця у всіх рахунках по управлінню 20 років вотчиною і майном, що залишилося у руках Томульця після смерті родителя Немішеска не турбує»[131]. На той час у вотчині Гвіздівці булл «релі, сінокісної, для випасу худоби та всієї землі взагалі – 2430 фальч[132], з яких 200 фальч лісу».

Дружина: Немішеско (уроджена Стратулат) Замфіра Миколаївна (†1827 р.) – дочка гетьмана Молдавського князівства Ніколає Стратулата (1763-1818) та Єлизавети Миколаївни Кантакузіно; вдова Іоанна Ільяша Немішеско (1745–1819)[133].

Є дані про те, що С. Томулець одружився ще раз – на австрійсько-підданій Анні Цетнарській. Вони вінчалися 1 вересня 1849 року в православній церкві села Крива Хотинського повіту[134].

Діти: Олена (1821 р.н.), Катерина (1823 р.н.), Георгій (23.04.1825 р.н.).

 

Цинцар Янко Попович (срб. Цинцар Јанко Поповић) (1779–1833) – за походженням македонець із м. Охрид, син протоієрея Георгія (Ђорђе) та Теодосії (Теодосија) із села Долна Беліца. У 1800 році перебрався на проживання у місто Уб Валевського округу у Сербії. У 1804 році він примкнув до повстанців, які боролися проти турецького військово-феодального гніту. Це повстання відомо нині як Перше сербське повстання 1804-1813 років. У 1806 році проявив себе у битві при Мишарі (серб. Битка на Мишару) під командуванням керівника повстання Георгія Петровича Карагеоргія (1762 – 1817) проти турецьких урядових військ. На початку травня 1809 року Янко брав участь в боях у Східній Боснії. У 1811 році призначений воєводою міста Пожареваць (серб. Пожаревац)[135].

У 1813 року Османська імперія розгромила сербські війська і відновила владу султана. У вересні 1814 року керівник повстання Карагеоргій разом з іншими сербськими старшинами відправився в Російську імперію. В їх числі був Янко Попович. Царська влада поселила їх у м. Хотині Бессарабської області, куди вони прибули в листопаді 1814 року. Там він прожив до 1830 року.

У період проживання у Хотинському повіті, як і раніше у себе на батьківщині, він зайнявся торгівлею і сільським господарством. Архівні документи свідчать що він брав у посесійне володіння землі ряду сіл, розташованих у різних куточках повіту. Зокрема, у 1821-1825 роках він бува посесором вотчини Яноуци (Іванівці)[136], а з 1825 року і практично до свого від’їзду у 1830 році мав у посесії велику частину земель у вотчині Гвоздоуци (Гвіздівці)[137]. Що правда, відношення з місцевими селянами не заладилися, про що свідчать скарги царан у Хотинський повітовий суд. Останні жалувалися на воєводу і його ватавів[138], що вони здирають з них великі податки і ставляться до них без належної поваги. Наприклад, селяни Гвіздівців писали в «Проханні»: «Посесор нашого поселення Янко воєвода Попович виношує до нас злість, невідомо з яких причин, учиняє нам побої щодня й змушує нас не правильно працювати при тім. Він втримує при собі ватаву який разом з ним робить нам різні утиски…»[139].

У 1830 році після надання Сербському князівству автономії у складі Османської імперії, Янко Попович виїхав з Хотина на батьківщину і поселився у місті Шабаць (серб. Шáбац) в західній частині Сербії, де він купив будинок і жив упродовж наступних двох років.

Помер у монастирі Раваніца (серб. Манастир Раваница) 24 серпня (7 вересня) 1833 року. Там його і поховали біля церкви.

Дружина: Зоранда-Кумрія Тркіч – уродженка м. Сремська Митровиця, дочка торговця Томи Тркіча та Йованки (Йовани). Одружилися у 1808 році.

Діти: Джордже (Георгій), Тома (1830-1867), Нада, Міла, Любомир († 1884), Єлена, Олесандра, Катінка, і Анна. Вони писалися прізвищем Цинцар-Янкович (срб. Цинцар-Јанковић). Два старших сина Поповича закінчили в Російській імперії кадетські корпуси і служили офіцерами – спочатку в Росії, а потім у Сербії[140].

 

 

_______________________________________________________________

 

[1] Monitorul Oficial. Regatul României. Prețul Abonamentului. – Bucureşti, 1924. – № 155. – P. 8280-8281; Monitorul Oficial. Regatul României. Prețul Abonamentului. – Bucureşti, 1924. – № 191. – P. 9996 – 9997.

[2] Basarabia // Anuarul «Socec» al României-Mari: 1924 — 1925. – V. II: Provincia. – Bucuresti: Editura «Socec & Co». Soc. Anon., 1925. – P. 147.

[3] Monitorul Oficial. Regatul României. Partea II-a: Jurnale ale Consiliului de Miniştri, Deciziuni Ministeriale, Anunţuri Ministeriale, Judiciare şi Administrative de Interes Particular, Anunţuri Comerciale şi Particulare. – Bucureşti, 1928. – № 84. – P. 5085.

[4] Ведомость составленная Бессарабской области Хотинского уезда в ревизской комиссии из поданных в оную по 1-е число сентября месяца 1835 года о наличном числе семей и душ в ревизии записанных. – НАРМ, ф. 134, оп. 2, спр. 834. – Арк. 100.

[5] Именная ведомость о студентах Императорского университета Св. Владимира на 1861-1862 учебный год // Университетские известия. – Киев, 1861. – № 3. – С. 46-47.

[6] Список студентов и посторонних лиц, удостоенных степени кандидата и звания действительного студента в Императорском университете Св. Владимира // Академические списки Императорском университете Св. Владимира (1834-1884). – Киев: Типография Императорском университете Св. Владимира, 1884. – С. 109.

[7] Планы дач Генерального и Специального межеваний. Алфавит Сорокского, Хотинского и Ясского уездов Бессарабской губернии. – Российский государственный архив древних актов, ф. 1354, оп. 28.

[8] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Свято-Михайловскую церковь села Сербичан 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1893 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 125.

[9] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Свято-Михайловскую церковь села Леушень 4-го округа Оргеевского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1862 год. – НАРМ, ф. 211, оп. 5, спр. 183. – Арк. 751зв – 752.

[10] Документы удостоверяющие дворянское сословие рода Рома. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1381. – Арк. 80.

[11] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Свято-Михайловскую церковь села Леушень 4-го округа Оргеевского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1883 год. – НАРМ, ф. 211, оп. 5, спр. 332. – Арк. 781зв-782.

[12] Землевладельцы // Вся Россия: Русская книга промышленности, торговли, сельского хозяйства и администрации. Адрес-календарь Российской империи. Том 2. – Санкт-Петербург: Издание А.С. Суворина, 1899. – С. 54, 124.

[13] Записки Крымско-Кавказского Горного Клуба. – Одесса, 1910. – Вып. 1. – С. 59.

[14] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Рождество-Богородичную церковь села Кулишовки 3-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1884 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 65. – Арк. 38зв-39.

[15] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Михайловскую церковь села Сербичан 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1885 год. – НАРМ, ф. 211, оп. 19, спр. 163. – Арк. 202зв – 203.

[16] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Рождество-Богородичную церковь села Кулишовки 3-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1889 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 1, спр. 675; Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Св. Архангело-Михайловскую церковь села Сербичан 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1907 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 128.

[17] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Архангело-Михайловскую церковь села Сербичан 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1891 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 1, спр. 614. – Арк. 4зв – 5.

[18] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Свято-Михайловскую церковь села Сербичан 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1893 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 125.

[19] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Свято-Михайловскую церковь села Сербичан 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1893 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 125.

[20] Elita social-politică şi economică a Basarabiei. Sec. XIX – începutul sec. XX. Volumul 1: Documente / Acad. de ştiinţe a Moldovei, Inst. de istorie; Сoordonator: Sergiu Bacalov. Alcătuitori: Sergiu Bacalov, Cristina Gherasim, Marina Guţu, Sergiu Demerji, Elena Cojocari. – Chişinău, 2014. – P. 326.

[21] Monitorul Oficial. Regatul României. Prețul Abonamentului. – Bucureşti, 1923. – № 35. – P. 1475.

[22] Basarabia // Anuarul «Socec» al României-Mari: 1924 — 1925. – V. II: Provincia. – Bucuresti: Editura «Socec & Co». Soc. Anon., 1925. – P. 147.

[23] Алфавитный список Кишиневским купцам христианам получившим гильдейские свидетельства на 1888 год. – НАРМ, ф. 134, оп. 3, спр. 1069. – Арк. 77зв-78.

[24] Ревизская сказка тысяча восемьсот пятидесятого года сентября седьмого дня Бессарабской области Хотинского уезда селения Кулишовки помещика Ивана Васильевича Занги принадлежащего подданством России о состоящих мужеского и женского пола царанах. – НАРМ, ф. 134, оп. 2, спр. 282. – Арк. 800, 824.

[25] Дело о вводе во владение помещиков Занги Ивана и Мишоглу Николая вотчиной Сербичаны, приобретенной у помещицы Донич Екатерины (15.01.1854). – ДАЧО, ф. 117, оп. 1, спр. 1405. – Арк. 1.

[26] Дело о вводе во владение помещиков Занги Ивана и Мишоглу Николая вотчиной Сербичаны, приобретенной у помещицы Донич Екатерины (15.01.1854). – ДАЧО, ф. 117, оп. 1, спр. 1405. – Арк. 2об.

[27] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Богородичную церковь села Кулишовки 3-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1899 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 65. – Арк. 351зв – 352.

[28] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Св. Богородичную церковь села Кулишовки 3-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1897 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 1, спр. 678. – Арк. 92зв – 93.

[29] Elita social-politică şi economică a Basarabiei. Sec. XIX – începutul sec. XX. Volumul 1: Documente / Acad. de ştiinţe a Moldovei, Inst. de istorie; Сoordonator: Sergiu Bacalov. Alcătuitori: Sergiu Bacalov, Cristina Gherasim, Marina Guţu, Sergiu Demerji, Elena Cojocari. – Chişinău, 2014. – P. 327; Список лиц, имеющих право быть избранными в Члены Государственного Совета от Бессарабского Земского Собрания, на основании 2 ст. Правил, прилож. к ст. 12 (прим) Учрежд. Госуд. Совета, изд. 1906 года. – ВАКС.

[30] Monitorul Oficial. Regatul României. Prețul Abonamentului. – Bucureşti, 1923. – № 35. – P. 1487.

[31] Basarabia // Anuarul «Socec» al României-Mari: 1924 — 1925. – V. II: Provincia. – Bucuresti: Editura «Socec & Co». Soc. Anon., 1925. – P. 134.

[32] Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем сенате. 17 марта. – № 31. СПб.: Сенатская типография, 1900. – С. 2344 – 2362. — № 603.

[33] Список фабрик и заводов Российской империи. Составлен по официальным сведениям Отдела промышленности Министерства торговли и промышленности под редакцией В.Е. Варзара. – СПб.: Типография В.Ф. Киршбаума, 1912. – С. 42.

[34] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1898. – № 3. – С. 46.

[35] Метрическая книга, данная из Кишиневской духовной консистории в Свято-Покровскую церковь селения Волошкова, 5-го округа Хотинского уезда, для записи о родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1887 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 30. – Арк. 39зв – 40.

[36] Список чинов ведомства Министерства юстиции 1916 года (составлен по 1 января). Часть I. – Петроград: Сенатская типография, 1916. – С. 129.

[37] Monitorul Oficial. Regatul României. Prețul Abonamentului. – Bucureşti, 1924. – № 155. – P. 8280-8281; Monitorul Oficial. Regatul României. Prețul Abonamentului. – Bucureşti, 1924. – № 191. – P. 9996 – 9997.

[38] Basarabia // Anuarul «Socec» al României-Mari: 1924 — 1925. – V. II: Provincia. – Bucuresti: Editura «Socec & Co». Soc. Anon., 1925. – P. 147.

[39] Адрес-календарь // Бессарабский календарь на 1907 год / Издание редакции «Бессарабских губернских ведомостей». – Кишинев: Типография Бессарабского Губернского Правления, 1906. – С. 22; Адрес-календарь Бессарабской губернии на 1912 год / Издание Бессарабского Губернского статистического комитета под редакцией Б.А. Топиро.– Кишинев: Типография Бессарабского Губернского Правления, 1911. – С. 65.

[40] Планы дач Генерального и Специального межеваний. Алфавит Сорокского, Хотинского и Ясского уездов Бессарабской губернии. – Российский государственный архив древних актов, ф. 1354, оп. 28.

[41] Фабрично-заводские предприятия Российской империи / Составил инженер Л.К. Езиоранский. – СПб., 1909; Список фабрик и заводов России 1910 г. По официальным данным фабричного, податного и горного надзора / Сост. ред. «Торгово-промышленной газеты» и «Вестника финансов»; М-во финансов и М-во торговли и промышленности. [2-е изд.]. – Москва [и др.]: Л. и Э. Метуль и К°, 1910. – С. 660.

[42] Горбач Ю. Листування Андрія Ніковського з Олександром Олесем (1907–1915) // Пам’ятки: археографічний щорічник / Держ. архів. служба України, УНДІАСД; редкол.: С. Г. Кулешов (гол. ред.) [та ін.]. – Київ, 2012. – Т. 13. – С. 174-175, 176-177.

[43] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Архангело-Михайловскую церковь села Сербичан 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1891 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 1, спр. 614. – Арк. 4зв – 5.

[44] Elita social-politică şi economică a Basarabiei. Sec. XIX – începutul sec. XX. Volumul 1: Documente / Acad. de ştiinţe a Moldovei, Inst. de istorie; Сoordonator: Sergiu Bacalov. Alcătuitori: Sergiu Bacalov, Cristina Gherasim, Marina Guţu, Sergiu Demerji, Elena Cojocari. – Chişinău, 2014. – P. 326.

[45] Monitorul Oficial. Regatul României. Prețul Abonamentului. – Bucureşti, 1923. – № 35. – P. 1475.

[46] Basarabia // Anuarul «Socec» al României-Mari: 1924 — 1925. – V. II: Provincia. – Bucuresti: Editura «Socec & Co». Soc. Anon., 1925. – P. 147.

[47] Планы дач Генерального и Специального межеваний. Алфавит Сорокского, Хотинского и Ясского уездов Бессарабской губернии. – Российский государственный архив древних актов, ф. 1354, оп. 28.

[48] Список лиц, имеющих право быть избранными в Члены Государственного Совета от Бессарабского Земского Собрания, на основании 2 ст. Правил, прилож. к ст. 12 (прим) Учрежд. Госуд. Совета, изд. 1906 года. – ВАКС.

[49] Elita social-politică şi economică a Basarabiei. Sec. XIX – începutul sec. XX. Volumul 1: Documente / Acad. de ştiinţe a Moldovei, Inst. de istorie; Сoordonator: Sergiu Bacalov. Alcătuitori: Sergiu Bacalov, Cristina Gherasim, Marina Guţu, Sergiu Demerji, Elena Cojocari. – Chişinău, 2014. – P. 327, 341.

[50] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Св. Архангело-Михайловскую церковь села Сербичан 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1916 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 127.

[51] Метрическая книга, данная из Кишиневской духовной консистории в Свято-Покровскую церковь селения Волошкова, 5-го округа Хотинского уезда, для записи о родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1886 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 30. – Арк. 17зв-18.

[52] Basarabia // Anuarul «Socec» al României-Mari: 1924 — 1925. – V. II: Provincia. – Bucuresti: Editura «Socec & Co». Soc. Anon., 1925. – P. 150.

[53] Метрическая книга, данная из Кишиневской духовной консистории в Свято-Покровскую церковь селения Волошкова, 5-го округа Хотинского уезда, для записи о родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1887 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 30. – Арк. 39зв – 40.

[54] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Архангело-Михайловскую церковь села Сербичан 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1901 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 125; Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Св. Архангело-Михайловскую церковь села Сербичан 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1910 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 128.

[55] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Михайловскую церковь села Сербичан 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1885 год. – НАРМ, ф. 211, оп. 19, спр. 163. – Арк. 202зв – 203.

[56] Monitorul Oficial. Regatul României. Prețul Abonamentului. – Bucureşti, 1924. – № 159. – P. 8518.

[57] Бессарабское Дворянское депутатское собрание. Родословная книга Бессарабского дворянства за 1821 год (часть первая). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, д. 290. – Л. 75-76.

[58] Ciobanu T. Izvod de moşiile ce s-au cumpărat în oblaste Basarabiei cu arătari numele satelor şi în ce ţinut anumi să află, cum şi numele vânzătorilor şi a cumpărătorilor, 1814 fevruarie // Revista de istorie a Moldovei. – 2009. — № 4 (80). – P. 190.

[59] Balan T. Documente bucovinene. – Vol. VI: 1760-1833. – Bucureşti: Editura Casei Şcoalelor şi a Culturii poporului, 1942. – P. 217.

[60] Balan T. Documente bucovinene. – Vol. VI: 1760-1833. – Bucureşti: Editura Casei Şcoalelor şi a Culturii poporului, 1942. – P. 410.

[61] Бессарабское Дворянское депутатское собрание. Родословная книга Бессарабского дворянства за 1821 год (часть первая). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, д. 290. – Л. 75-76.

[62] ВАКС.

[63] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве Александра Мурзака (08.12.1836 – 25.02.1842). НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 864. – Арк. 24.

[64] Список Бессарабской области Хотинского уезда, дворянина Александра Игорова сына Мурзака. Составлен 1835 года августа 13 дня // Дело Бессарабского дворянского депутатского собрания с посемейными списками дворян, не признанных в сем звании по Хотинскому уезду (14.06.1835–30.08.1835). – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 817. – Арк. 155; Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве Александра Мурзака (08.12.1836 – 25.02.1842). НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 864. – Арк. 2.

[65] ВАКС.

[66] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве Александра Мурзака (08.12.1836 – 25.02.1842). НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 864. – Арк. 13зв.

[67] Определения Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания за 1885 год о причислении новых лиц к дворянскому сословию. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, д. 2079. – Л. 16-17об.

[68] Формулярный список о службе председателя Белецкой Уездной Земской Управы, коллежского советника Григория Викентьевича Ольшевского, представляемого к чину статского советника за выслугу лет. Составлен 6 сентября 1892 года. – НАРМ, ф. 9, оп. 2, д. 4. – Л. 7-18.

[69] Формулярный список о службе председателя Белецкой Уездной Земской Управы, коллежского советника Григория Викентьевича Ольшевского, представляемого к чину статского советника за выслугу лет. Составлен 6 сентября 1892 года. – НАРМ, ф. 9, оп. 2, д. 4. – Л. 7об.

[70] Кохманский Р. Вопросы гражданского права и процесса, разрешенные нашею апелляционною практикою – Т. 1. – Кишинев: Типография Бессарабского губернского правления, 1875. – С. 81–84, 87–88, 97 – 103. 417–419.

[71] Формулярный список о службе председателя Белецкой Уездной Земской Управы, коллежского советника Григория Викентьевича Ольшевского, представляемого к чину статского советника за выслугу лет. Составлен 6 сентября 1892 года. – НАРМ, ф. 9, оп. 2, д. 4. – Л. 17об.

[72] Формулярный список о службе земского начальника 4-го участка Белецкого уезда, Бориса Григорьевича Ольшевского. – НАРМ, ф. 329, оп. 4, д. 216. – Л. 13-15.

[73] Формулярный список о службе непременного члена Бессарабского губернского присутствия, статского советника Бориса Григорьевича Ольшевского. Составлен по июль 1918 года. – НАРМ, ф. 329, оп. 4, д. 429. – Л. 1-8.

[74] Elita social-politică şi economică a Basarabiei. Sec. XIX – începutul sec. XX. Volumul 1: Documente / Acad. de ştiinţe a Moldovei, Inst. de istorie; Сoordonator: Sergiu Bacalov. Alcătuitori: Sergiu Bacalov, Cristina Gherasim, Marina Guţu, Sergiu Demerji, Elena Cojocari. – Chişinău, 2014. – P. 323.

[75] Формулярный список о службе непременного члена Бессарабского губернского присутствия, статского советника Бориса Григорьевича Ольшевского. Составлен по июль 1918 года. – НАРМ, ф. 329, оп. 4, д. 429. – Л. 1об.

[76] Anuarul «Socec» al României-Mari: 1924 — 1925. – V. II: Provincia. – Bucuresti: Editura «Socec & Co». Soc. Anon., 1925; Сокирянщина на сторінках адресного показчика всієї Румунії // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 3. – Мінськ – Новодністровськ, 2011.

[77] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве действительного статского советника Гаврила Александрова Малека, жены его Марии Егоровой и их детей: Александры, Нины и Георгия. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, д. 2061. – Л. 7, 8об.

[78] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории Свято-Андреевской церкви при Кишиневской 1-й мужской гимназии Кишиневского град. Благочиния, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1908 год. – НАРМ, ф. 211, оп. 11, д. 346. – Л. 25об-26.

[79] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории Св.-Андреевской церкви при Кишиневской 1-й мужской гимназии Кишиневского град. Благочиния, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1911 год. – НАРМ, ф. 211, оп. 11, д. 346. – Л. 53об-54.

[80] Дело Бессарабского Дворянского депутатского собрания о дворянстве молдавского поручика Стефана Орыша и сына Константина и др. фамилии Орыша (03.02.1840 – 03.02.1887). – НАРМ, ф. 88, оп. 1, д. 1017. – Л. 48-49.

[81] Дело Бессарабского Дворянского депутатского собрания о дворянстве молдавского поручика Стефана Орыша и сына Константина и др. фамилии Орыша (03.02.1840 – 03.02.1887). – НАРМ, ф. 88, оп. 1, д. 1017. – Л. 35-36.

[82] Собрание узаконений Ведомства учреждений Императрицы Марии. Том IV: Царствование Государя Императора Александра Третьего. Книга первая: с марта 1881 г. по 31 декабря 1885 г. № 1-547. – СПб., 1895. – С. 278.

[83] Дело о вводе во владение коллежского регистратора Статевича Анастасия вотчиной Непоротовой (25.06.1856 г.). – ДАЧО, ф. 117, оп., 1, спр. 1574. – Л. 2.

[84] Дело Бессарабского Дворянского депутатского собрания о дворянстве молдавского поручика Стефана Орыша и сына Константина и др. фамилии Орыша (03.02.1840 – 03.02.1887). – НАРМ, ф. 88, оп. 1, д. 1017. – Л. 59.

[85] Определения Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания за 1856 год. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, д. 1452. – Л. 1.

[86] Дело Бессарабского Дворянского депутатского собрания о дворянстве молдавского поручика Стефана Орыша и сына Константина и др. фамилии Орыша (03.02.1840 – 03.02.1887). – НАРМ, ф. 88, оп. 1, д. 1017. – Л. 1-3об, 32-

[87] Furtună Al. Ramura basarabeană a neamului de nobili Orâş // Studii de arhondologie şi genealogie / Acad. de Ştiinţe a Moldovei, Inst. de Istorie; executorii proiectului: Sergiu Bacalov. – Chişinău: S. n., 2014. – Vol. I. – P. 146.

[88] Furtună Al. Ramura basarabeană a neamului de nobili Orâş // Studii de arhondologie şi genealogie / Acad. de Ştiinţe a Moldovei, Inst. de Istorie; executorii proiectului: Sergiu Bacalov. – Chişinău: S. n., 2014. – Vol. I. – P. 147.

[89] Кондіка метричій, дать дела старшій благогочиннъ а уездулуй Сорочій Григорій Петрицкій ла бисерика Сфънтуилу Георгіе, дин статул Русеніи уезду Сорочій пентру скріире челор нъскуцй, челор кунунацй ши челор ръпосацй, пе анул 1842. – НАРМ, ф. 211, оп. 6, д. 17. – Л. 1065об – 1066.

[90] Bezviconi, Gh.G. Boierimea Moldovei dintre Prut şi Nistru: Actele Comisiei pentru cercetarea documentelor nobilimii din Basarabia, la 1821. – Vol. I. — Bucureşti: Fundaţia Regele Carol I, 1940. – P. 135.

[91] Григорьев В.В. Императорский С.-Петербургский университет в течении первых пятидесяти лет его существования. Историческая записка. – СПб, 1870. – С. LXXIX.

[92] Орыш Ф. Перевод на русский язык из книги Шах-Неме-Фердоуси рассказ о Менучехере. Диссертация. – СПб, 1842 // ЦГИА СПб, ф. 14, оп. 9, д. 36.

[93] Дело о вводе во владение коллежского регистратора Статевича Анастасия вотчиной Непоротовой (25.06.1856 г.). – ДАЧО, ф. 117, оп., 1, спр. 1574. – Л. 2.

[94] Ревизская сказка 1850 года октября 25 дня, Бессарабской области Хотинского уезда селения Непоротова, принадлежащего помещику российско-подданному, действительному студенту, дворянину Феодосию Степанову сыну Орашу, о состоящих мужеского и женского пола молдавских выходцах и царанах. – НАРМ, ф. 134, оп. 2, д. 280. – Л. 140, 196об – 197.

[95] Anuarul «Socec» al României-Mari: 1924 — 1925. – V. II: Provincia. – Bucuresti: Editura «Socec & Co». Soc. Anon., 1925; Сокирянщина на сторінках адресного показчика всієї Румунії // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 3. – Мінськ – Новодністровськ, 2011.

[96] Ciobanu T. Izvod de moşiile ce s-au cumpărat în oblaste Basarabiei cu arătari numele satelor şi în ce ţinut anumi să află, cum şi numele vânzătorilor şi a cumpărătorilor, 1814 fevruarie // Revista de istorie a Moldovei. – 2009. — № 4 (80). – P. 190.

[97] Дело о вводе дворянина Филодора во владение вотчиной Мандикоуцы и частью Ходороуцы Хотинского уезда по купчей крепости (13.05.1814). – ANRM, ф. 5, оп. 3, д. 479. – Л. 5, 9-10.

[98] Определения Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания за 1868 год. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, д. 1823. – Л. 4.

[99] Крупенский, А.Н. Краткий очерк о бессарабском дворянстве 1812–1912. К столетнему юбилею Бессарабии. СПб.: Товарищество Р. Голике и А. Вильборг, 1912. – С. 22.

[100] Метрическая книга, данная из Кишиневской духовной консистории в церковь селения Гвоздоуц, 5-го округа Хотинского уезда, для записи о родившихся, браком сочетавшихся и умерших на 1873 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 1, спр. 864. – Акр.157зв – 158.

[101] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве Енакия капи-кихая Скордели и его детей. – НАРМ. 88, оп. 1, д. 302. – Л. 106.

[102] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Св. Михайловскую церковь с. Мендикоуц 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1878 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 98. – Арк. 32зв; Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Свято-Покровскую церковь м. Бричан 3-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1912 год. – ВАКС.

[103] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Св. Михайловскую церковь с. Мендикоуц 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1879 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 98.

[104] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве Енакия капи-кихая Скордели и его детей. – НАРМ. 88, оп. 1, д. 302. – Л. 27.

[105] Родословная книга бессарабского дворянства (1824-1831). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, д. 295. – Л. 137-138.

[106] Формулярные списки дворян, выбранных на разные должности при выборах 1844 года. – НАРМ, ф. 88, оп. 2, д. 562. – Л. 160об-161.

[107] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве Енакия капи-кихая Скордели и его детей. – НАРМ. 88, оп. 1, д. 302. – Л. 29об.

[108] Крупенский, А.Н. Краткий очерк о бессарабском дворянстве 1812–1912. К столетнему юбилею Бессарабии. СПб.: Товарищество Р. Голике и А. Вильборг, 1912. – С. 26.

[109] Санктпетербургские сенатские объявления по судебным, распорядительным, полицейским и казенным делам. – СПб.: Типография Правительствующего Сената, 1846. – № 2. – С. 30.

[110] Санктпетербургские сенатские объявления по судебным, распорядительным, полицейским и казенным делам. – СПб.: Типография Правительствующего Сената, 1851. – № 56. – С. 71.

[111] Список потомственным дворянам Хотинского уезда имеющих право участвовать во всех делах Дворянского собрания и выборах. Составлен 20 октября 1874 года // Дело Бессарабского Дворянского депутатского собрания о выборах (07.08.-13.12.1874). – НАРМ, ф. 88, оп. 1, д. 1910. – Л. 173об-174.

[112] Дело о засвидетельствовании условия, заключенного помещиком с. Мандикоуц дворянином Скордели Александром с царанами с. Михалкова о переселении их в вотчину Мендикоуцы. Начало 1 декабря 1855 г. Кончено 13 января 1856 г. – ДАЧО, ф. 2, оп. 1, спр. 1460.

[113] Дело о засвидетельствовании условия, заключенного помещиком с. Мандикоуц дворянином Скордели Александром с царанами с. Михалкова о переселении их в вотчину Мендикоуцы. Начало 1 декабря 1855 г. Кончено 13 января 1856 г. – ДАЧО, ф. 2, оп. 1, спр. 1460.

[114] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Михайловскую церковь Хотинского уезда с. Мендикоуц, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1877 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 98. – Арк. 25зв.

[115] Дело о вводе во владение дворянки Марии Константиновой Скордели, урожденной Кируш, половиной вотчины Мендикоуц полученной ею по раздельному акту (21.06.1851-28.06.1851) – ДАЧО, ф. 117, оп. 1, спр. 1210.

[116] Метрическая книга, данная из Кишиневской духовной консистории в Хотинскую соборную Свято-Покровскую церковь, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1881 год // Книга реєстрації актів про народження, одруження, смерть м. Хотин за 1881 р. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 13, спр. 279. – Арк. 135 зв – 136.

[117] Метрические книги церквей Оргеевского уезда за 1846 год. – НАРМ, ф. 211, оп. 5, д. 120. – Л. 231об-232.

[118] Определения Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о внесении новых лиц и семейств в родословную книгу Бессарабского дворянства за 1847 год. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, д. 1228. – Л. 14-15.

[119] Коровка П. П.К. Сордели // Гимназия высших наук и лицей князя Безбородко. – Изд. 2-е. – СПб, 1881. – С. 300.

[120] Устав Общества подания помощи больным детям в г. Киеве: утвержден 16 августа 1891 г. — Киев: Типография С.В. Кульженко, 1891.

[121] Берзін П.С. Цивіліст, який прямував дорогою кримінального права (Пантелеймон Костянтинович Скорделі) // Юридична Україна: Правовий часопис. – Київ, 2016. – № 9-10. – С. 108-109.

[122] Elita social-politică şi economică a Basarabiei. Sec. XIX – începutul sec. XX. Volumul 1: Documente / Acad. de ştiinţe a Moldovei, Inst. de istorie; Сoordonator: Sergiu Bacalov. Alcătuitori: Sergiu Bacalov, Cristina Gherasim, Marina Guţu, Sergiu Demerji, Elena Cojocari. – Chişinău, 2014. – P. 242, 332.

[123] Гульдман В.К. Поместное землевладение в Подольской губернии. – Каменец-Подольский, 1898. – С. 359.

[124] Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем сенате. 17 марта. – № 31. СПб.: Сенатская типография, 1900. – С. 2344 – 2362. — № 603.

[125] Мандзяк А.С. Список избирателей в Первую Государственную думу Российской империи от Сокирянщины // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 1. – Мінськ – Новодністровськ, 2011. – С. 77.

[126] Дело о признании в дворянстве прапорщика Константина Скордели с женою и детьми. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, д. 1230. – Л. 47.

[127] Tomuleţ V. Basarabia în epoca modernă (1812–1918) (Instituţii, regulamente, termeni). Vol. 1. – Chişinau: CEP USM, 2012. – P. 121.

[128] Определения Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о внесении новых лиц и семейств в родословную книгу Бессарабского дворянства за 1849 год. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, д. 1287. – Л. 30; Отношение Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о причислении Иордакия и Сандулакия Томулецовых и их детей к дворянам. – НАРМ, ф. 88, оп. 2, д. 315. – Л. 67-70об, 89-90.

[129] Bezviconi, Gh. G. Boierimea Moldovei dintre Prut şi Nistru: Actele Comisiei pentru cercetarea documentelor nobilimii din Basarabia, la 1821. – Vol. 1. – Bucureşti: Fundaţia Regele Carol I, 1940. – P. 89; Bezviconi, Gh.G. Boierimea Moldovei dintre Prut şi Nistru: Actele Comisiei pentru cercetarea documentelor nobilimii din Basarabia, la 1821. – Vol. 2. – Bucureşti: Fundaţia Regele Carol I, 1943. – P. 167.

[130] Роспись землевладения и сословного строя населения Бессарабии по данным переписи 1817 года. – Обработал по официальным данным И.Н. Халиппа // Труды Бессарабской губернской ученой архивной комиссии. – Кишинев: Типо-Липография Э. Шлиомовича, 1907. – Том III. – С. 10, 44.

[131] Дело по иску дворянина Сандулакия Георгия к Немишеско о выделе земли во владение в части вотчины Гвоздоуц (09.10.1845–18.11.1854). – ДАЧО, ф. 177, оп. 1, спр. 909.

[132] Тобто всього було 3479 га землі, з яких 286 га лісу.

[133] Кучерявий О.П., Мандзяк О.С. Гвіздівці. Шляхами століть. / О.П. Кучерявий, О.С. Мандзяк – Кам’янець-Подільський: ФОП Панькова А. С., 2019. – С. 119.

[134] Дело по иску дворянина Сандулакия Георгия к Немишеско о выделе земли во владение в части вотчины Гвоздоуц (09.10.1845–18.11.1854). – ДАЧО, ф. 177, оп. 1, спр. 909. – Арк. 24.

[135] Прилози за историју првог српског устанка: необјављена грађа / у редакцији Радослава Перовића. – Београд: Народна књ., 1954. – С. 90-91; Nikolić D. Srpske vojskovođe – Despotovac: Narodna biblioteka «Resavska škola», 2000. – S. 217 – 218.

[136] Дело по жалобе жителей с. Еноуц на посессора сербского воеводу Янку Поповича за чинимые им притеснения и побои» (26.02.1821–19.05.1825). – ДАЧО, ф. 117, оп. 1, спр. 131.

[137] Дело по жалобе жителей с. Гвоздауц на посессора сербского воеводу Янку Поповича за чинимые им притеснения и побои (19.11.1825–30.04.1830). – ДАЧО, ф. 117, оп. 1, спр. 292.

[138] Ватав – панський слуга. Тут – слуга посесора, його помічник.

[139] Дело по жалобе жителей с. Гвоздауц на посессора сербского воеводу Янку Поповича за чинимые им притеснения и побои (19.11.1825–30.04.1830). – ДАЧО, ф. 117, оп. 1, спр. 292.

[140] Кучерявий О.П., Мандзяк О.С. Гвіздівці. Шляхами століть. / О.П. Кучерявий, О.С. Мандзяк – Кам’янець-Подільський: ФОП Панькова А. С., 2019. – С. 134-135.

Залиште свій коментар