До історії церкви села Ожеве

Автор: admin

Олексій Мандзяк

Село Ожеве розташоване в Сокирянському районі Чернівецької області, на правому березі Дністра. Під назвою «Ожогов» вперше згадується в дарчій грамоті господаря Молдавського князівства Стефана II, від 14 січня 1447 року, яка була дана боярину Шандро на право володіння кількома селами, розташованими на території сучасної Сокирянщини[1].

Перші ж відомості про наявність в селі церкви відносяться до другої половини XVII сторіччя. У 1771-1772 роках вона була відремонтована на кошти прихожан. Простояла до початку XIX століття. У 1812 році на місці старої була зведена і освячена нова церква – Свято-Преподобної Параскеви[2]. За відомостями про стан церков Бессарабії в 1812-1813 роках, з даних із «формулярів» за відповідні роки, що зберігаються в архіві Кишинівської духовної консисторії, церква Преподобної Параскеви «побудована з дерева доброго; одягами та книгами церковними бідна»[3].

У першій половині 1820-х років ця церква села Ожеве була спалена[4]. Нова, кам’яна і покрита гонтами церква, була побудована в центрі села в 1829 році «старанням поміщиків і прихожан» і освячена в 1830 році: «будівлею кам’яна, покрита гонтом, з дерев’яною дзвіницею»[5].

Значну допомогу у спорудженні цієї церкви надали поміщики, могилевській купець Іван Іванович Галиця, дворянин Григорій Юрійович Радович і Прокіп Петрович Вірський, які на той час ділили між собою землі Ожевого. Вони виділили гроші на покупку і доставку будівельного матеріалу, брали участь в закупівлі книг і внутрішнього облачення церкви. У 1846 році представники цих сімей виділили 33 десятини землі для церковних потреб, що було закріплено хотинським повітовим землеміром Г. Павловським[6]. В подальшому, поміщики Радовичі і Вірські доклали також зусилля для будівництва кам’яної дзвіниці, замість раніше існуючої дерев’яної.

У 1891 році «старанням місцевих власників», на пожертвування ними 865 рублів, церква і прилегла дзвіниця були відремонтовані. Немалі зусилля в цій богоугодній справі надали і місцеві селяни, зокрема Яків Подгірняк, якому за заслуги і пожертвування було дане благословення Святійшого Синоду[7]. В той же 1892-й рік, 29 вересня оновлений храм знову був освячений, благочинним священиком Міною Олександровичем Черноуцаном.

У 1895 році старанням місцевого землевласника Олександра Радовича, який пожертвував 50 рублів грошима, камінь, пісок і вапно, а також на пожертви місцевих прихожан, церква і дзвіниця були оточені кам’яною огорожею, в 1 ½ аршина заввишки[8].

У 1907 році було дане архіпастирське благословення: без грамоти, тимчасово проживає в с. Ожеве дворянину Івану Бачинському, — за пожертвування ним на ремонт місцевого приходського храму 200 рублів[9]. У тому ж році були проведені роботи по влаштуванню іконостасу, за що в 1908 році місцева землевласниця Анастасія Юрашко отримала благословення Святійшого Урядового Синоду.

Osviatc_tcerkvi_Ozevo

Активним ініціатором і учасником заходів пов’язаних в ремонтом, відновленням інвентарю та благоустроєм церкви села Ожеве, був місцевий священик Михайло Герасимович Васильковський. За свої праці, в 1901-1906 роках він був не один раз удостоєний благословення єпархіального начальства, про що на сторінках Кишинівських єпархіальних відомостей зазначених років читаємо: «Оголошується схвалення Єпархіального начальства священикові церкви села Ожева, Хотинського повіту Михайлу Васильковському за його старання про поповнення начиння церковної на суму 750 рублів, шляхом добровільних пожертвувань жителів міста Харкова»[10]; «Оголошується архіпастирське благословення в 1902 році: священикові церкви села Ожеве, Михайлу Васильківському за розташування жертводавців до придбання для Ожевської церкви срібно-визолоченої чаші, дискоса, лжиці, звіздиці, ковшика, двох тарілочок, двох металевих лампадок та інших предметів на суму 210 рублів»; «Оголошується архіпастирське благословення в 1902 році: священикові церкви села Ожева Михайлу Васильковському за ретельність до благоприкрашення довіреної йому церкви новим придбанням речей на суму 748 рублів 10 копійок»[11]; «Оголошується архіпастирське благословення священикові с. Ожева за його турботи про знаходження добродійників для довіреного йому Ожевського храму». (1903 р.)[12]; «Оголошується подяка єпархіального начальства священику церкви Михайлу Васильковському за заохочення відомих йому осіб до пожертвування в Ожевську церкву речей на суму 233 руб.»[13]; «Оголошується подяка єпархіального начальства священику с. Ожеве Михайлу Васильковському, який пожертвував на ремонт приходської церкви 224 р. 28 коп.» (1906 г.); .і т.д.

Нажаль, багаторічні зусилля священиків, прихожан і місцевих поміщиків села Ожеве, в період панівного атеїзму, були порушені вандалами від влади. У 1960-му році, як і в деяких інших селах сучасного Сокирянського району, за вказівкою обласного начальства і при старанності тодішнього глави місцевої сільської ради, богослужіння в церкві були заборонені[14]. Віруючі люди на Великдень святили паски під закритою церквою Божої росою[15].

Місцеве населення, особливо старші люди, хотіли, щоб церква була діючою. Протягом багатьох років віруючі звертатися в органи влади всіх рівнів з клопотаннями про відновлення релігійної діяльності. Вони писали заяви з підписами, де вміщувались прохання зареєструвати згідно закону православні громади і повернути закриті храм. Наприклад, в 1976–1979 роках з села Ожеве до різних державних інстанцій Москви, Києва і Чернівців було направлено 36 заяв з проханнями відновити діяльність закритої церкви[16].

Але всі зусилля були марні. Мало того, на початку 1980-х років ситуація ще більше погіршилася. Відомості про події тих років ми знаходимо в дослідженні кандидата історичних наук Сергія Степановича Яремчука: «Православна Церква на Буковині у радянську добу (державно-церковні взаємини)» (Чернівці: Рута, 2004.):

«В ніч на 17 травня 1980 р. якийсь невідомий через вікно на даху проник в недіючу церкву с. Ожево Сокирянського р-ну і залишив її відкриту. Ключі ж від неї знаходились у голови сільради М. Шевчука, який займав таку позицію: «Поки я буду, церкви не буде». Зранку люди зійшлись до церкви і побачивши що вона відкрита, організували цілодобове чергування в ній. 19 травня віруючі у розмові з представниками влади висловились про те, що не покинуть церкву.

21 травня була проведена нарада представників районної влади, на якій секретар райвиконкому В. Ленчинський дав вказівку до 29 травня привести всі церковні будівлі району «у відповідність до закону», а замісник голови Чернівецького облвиконкому А. Цуркан дала завдання до 28 травня вивезти все церковне майно з недіючих храмів району.

Отже люди, які чергували в церкві розповідали наступне: «23 травня 1980 р. о 2-ій годині ночі у церкву зайшли 3 чоловіка у формі. З двох сторін дорога була перекрита, а М. Шевчук не пускав, сказав, що там аварія. Нам сказали вийти з державного дому. Ми біля 20 чоловік стариків просили, упали на коліна, щоб нас не чіпали до ранку, бо на вулиці був дощ і холодно. Світло перерізали і кругом темнота. Телефони перекриті. На нас кричали і штовхали. Тоді вони закликали ще чоловіків в цивільній формі, які були п’яні. Всі почали нас мучити, тягнути по підлозі, кого як крутити руки, голови, по-звірячому закидати в автобус, як собак і довго возили, а потім викинули нас з автобуса в багно під дощ і сказали ідіть. Ми довго не могли розібратись куди йти. Було хто босий, побиті, ми кричали, почув крик наш односельчанин П. Шевчук і направив нас додому. Крім всього вони обривали, ламали все в церкві, навіть по-звірячому зірвали список загиблих в боях у Великій Вітчизняній війні наших односельчан. А. Мельник, коли її закинули в автобус, втратила свідомість. Її завезли в лікарню в Новодністровськ, звідки родичі забрали її додому босу».

Коли ж віруючі поскаржилися на це в органи влади, відповіді були наступні. Замісник голови Сокирянського райвиконкому І. Паламарчук 7 липня писав: «З нашого боку була проведена бесіда з віруючими, після чого вони добровільно покинули приміщення церкви. У зв’язку з тим, що це відбувалось у нічний час, віруючим був наданий автобус для розвезення їх по домам. Після цього культове майно було завантажене на автомобіль, в церкву було завезене радгоспне майно, церква була закрита і робочі розвезені по домам. Насилля над віруючими не спостерігалося». 27 липня 1980 р. замісник обласного прокурора дав наступну відповідь з цього питання (№ 3/1053-80): «Порушень законності органами місцевої влади не вбачено»[17]. На ранок 20 грудня 1981 року на церковних дверях повис масивний замок і вивіска «Склад УПТК»[18].

 

Тоді церква була пограбована. Забрано золоту чашу, золоті хрести та інші коштовні речі. Вирізані з рам полотна ікон, знищені на стінах безцінні фрески, вивезена і спалена багатюща церковна бібліотека, всі стародруки. Чудом уцілів лише один документ «Церковні відомості», в якому розповідається про рік побудови церкви та на чиї кошти було здійснено будівництво. Даний документ датується 1847 роком і зберігається у краєзнавчому кутку школи[19].

Втім, у порівнянні з тим, що трапилося в деяких інших селах Сокирянщини, ситуація з церквою села Ожеве була не самою гіршою. Так, наприклад, церква Успіня Пресвятої Богородиці сусіднього села Василівка 14 квітня 1983 була зруйнована[20]. У селі Грубна в 1980-х роках церкву взагалі підірвали[21].

У 1990-х роках, після розпаду Радянського Союзу, коли ставлення до релігійних організацій з боку керівництва країни змінилося, церква в селі Ожеве, на радість прихожанам знову була відкрита. 27 жовтня відзначається Храмове свято на честь Святої Параскеви.

Священнослужителі і церковнослужителі

Антонієв Олександр Єлисейович (1871 р.н.), в 1895 році висвячений на священика до церкви села Широуци Хотинського повіту. За даними на 1919 рік служив в селі Непоротове. У 1920 році його визначили на священицьке місце до церкви села Молодове. Далі переміщений до церкви Преподобної Параскеви села Ожеве[22]. 1 серпня 1924 року повернутий назад до церкви села Молодове[23]. У липні 1927 року нагороджений титулом протоієрея[24].

Знаходився у шлюбі з Вірою Дмитрівною (1875 р.н.), від якою мав сина Анатолія (1893 р.н.).

Батицький Порфирій Андрійович (1832 р.н.), народився в селі Василівка Хотинського повіту, в сім’ї дяка Андрія Петровича Батицького (1797 р.н.) та Євдокії Данилівни (1801 р.н.). Отримав домашню освіту. 13 лютого 1853 року визначений на місце дячка до Успенської Богородичної церкви села Василівка. 26 вересня 1859 року архієпископом Кишинівським Антонієм висвячений на диякона до Миколаївської церкви села Коболчин. У 1861 році, 13 червня висвячений на священика і направлений служити при церкві села Ожеве. 18 вересня 1865 року переміщений до Покровської церкви села Вартиківці Хотинського повіту. 8 березня 1871 року переміщений до церкви села Котелеве Хотинського повіту[25].

Був одружений з Олександрою Єлисеївною (1837 р.н.). Їхні діти: Флегонт (1860 р.н.) — учень Кишинівської Духовної семінарії; Іоанн (1862 р.н.) — служив на посаді телеграфіста Бєльцький телеграфної станції; Павло (1866 р.н.) — навчався в Кишинівській духовній семінарії; Надія (1868 р.н.) — за даними на 1882 рік, учениця Кишинівського духовного жіночого училища; Віра (1878 р.н.)[26].

Бєлоданов Філіп (1877 р.н.), служив при церкві села Гліная Хотинського повіту, 1 квітня 1924 року звільнений з посади[27]. 1 серпня 1924 року визначений на місце священика при церкві Преподобної Параскеви села Ожеве[28] .1 травня 1927 переведений в Ізмаїльську єпархію (Четатя Албе)[29].

Буженіца Іоанн Петрович (1834 р.н.) — народився в селі Біловці Хотинського повіту, в сім’ї дяка Петра Дмитровича Буженіца (1811 р.н.) та Марії (1812 р.н.). Понадштатний псаломщик при церкві села Ожеве (за даними на 1896 рік вже не було в живих).

Був одружений з дочкою дяка, Марією Касянівною (1841 р.н.), від якої мав троє дітей: Петро (1860 р.н.), Марія (1863 р.н.) та Василь (1872 р.н.).

Бурлачук Іван Федорович, народився в селі Ожеве Хотинського повіту, в сім’ї місцевих селян. Паламар при церкви Преподобної Параскеви села Ожеве. У першій половині 1880-х років був за штатом. Його ружина: Ганна Іллівна, уроджена Горган.

Биховський Володимир Костянтинович, навчався в Кишинівській духовній семінарії. 12 вересня 1865 року висвячений на священика до церкви Колікауци, яке нині розташоване в Бричанського району Республіки Молдова. З 12 червня 1866 року служив священиком при церкві Преподобної Параскеви села Ожеве. 20 липня 1867 року переміщений до церкви села Требісоуци[30]. У 1870-х рр. служив священиком при церкві села Яноуци (тепер Іванівці Кельменецького району). У 1876 році возведений у сан протоієрея. 9 квітня 1883 року нагороджений наперсним хрестом. 21 січня 1888 року, за власним проханням, переміщений до церкви міста Бричани. 10 листопада 1890 року призначений благочинним 3-го округу Хотинського повіту, на місце священика Георгія Кріцького (св. селища Новоселиця). Двічі обирався на посаду депутата 3-го округу Хотинського повіту. У 1897 році був нагороджений орденом св. Анни 3-го ст. 14 квітня 1901 року переміщений до церкви села Тецкани Хотинського повіту.

Васильковський Андрій Михайлович (1878 р.н.) — син священика села Ожеве, народився в селі Григорівка Харківської губернії. Закінчив курс семінарських наук в Харківській Духовній семінарії. Далі деякий час працював учителем у Болбокській другокласній школі. У 1904 році висвячений на священика і визначений на священицьке місце до церкви села Василівка Хотинського повіту. У 1914 році, за розпорядженням Військового протопресвітера, направлений священиком на Балтійський флот. Потім служив священиком при церкві Морської фортеці імені імператора Петра Великого. У 1923 році «емігрував, оселився у Франції. Настоятель церкви при жіночій обителі Несподівана Радість у Ліврі-Гаргане (під Парижем) (1925), настоятель Воскресенської церкви в Бельфорі (1925). Після 1925 виїхав з Франції»[31].

Васильковський Михайло Герасимович (1843 р.н.), народився в селі Кантакузівка ​​Валківського повіту Харківської губернії, в сім’ї священика. У 1861 році закінчив курс Харківського духовного училища. У 1862-1863 рр. служив писарем в Харківській духовній консисторії. З 1863 по 1896 рік вчителював, а далі (з 1869 року) служив псаломщиком в декількох приходах Харківської губернії (Пересельне, Островерхівка, Григорівка та ін.). 10 березня 1896 року висвячений в сан диякона і направлений служити при церкві села Ожеве в Бессарабську губернію. 16 грудня 1901 висвячений на священика і 19 листопада 1901 затверджений священиком при цій церкві[32].

За даними на 1914 рік, вдівець. Його діти: Андрій (1878 р.н.), Гаврило (1880 р.н.), Митрофан (1885 р.н.) і Пантелеймон (1890 р.н.). Васильковський Гаврило, за даними на 1914 рік, служив помічником присяжного повіреного у Белецькому повіті[33].

Васильковський Пантелеймон Михайлович (1890 р.н.) — син священика села Ожеве, народився в Харківській губернії. За даними на 1914 рік, там же в Харківській губернії служив псаломщиком в одному з приходів. 22 лютого 1917 року визначений псаломщиком при церкві села Білоусівка, куди був переміщений з слободи Уль’янівка Сумського повіту Харківського губернії, де також був псаломщиком.

Волков Василь Матвійович (1833-1909), народився в селі Окниця Хотинського повіту, в родині паламаря Матвія Петровича Волкова (1797 р.н.) і Євфимії (1805 р.н.)[34]. У семінарії не навчався. 28 листопада 1857 року, з посвяченням у стихар, визначений до церкви Святої Параскеви села Ожеве на місце дячка, де і прослужив до кінця свого життя[35].

Був одружений з Агафією (1839 р.н.) — дочка паламаря села Гінкоуци Хотинського повіту Андрія Івановича Очинського (1800 р.н.) та Марії (1806 р.н.)[36]. Отець Василь і матінка Агафія мали двох дочок: Євгенія (1860 р.н.), в заміжжі Гримальська; і Ксенія (1863 р.н.), в заміжжі Гайдуковська. Обидві народилися в селі Ожеве.

Вульпе Василь (1884 р.н.) — син священика. У служінні з 1903 року. Будучи псаломщиком села Сечетени Кишинівського повіту, 23 жовтня 1915 року переміщений до церкви села Васкауци Сорокського повіту. У тому ж році висвячений в сан диякона. В подальшому, з 15 вересня 1920 року служив при церкві села Коржеуци Хотинського повіту, де 22 лютого 1921 року висвячений у сан диякона-псаломщика, при тій же церкві[37]. З 1928 року служив священиком при церкві села Ожеве. 1 лютого 1931 року визначений на місце священика до церкви села Ломачинці[38].

Дудник Микита (1891 р.н.) — з 15 травня 1919 року, диякон при церкви Преподобної Параскеви села Ожеве. У 1944 році виїхав з Ожевого, і був направлений служити в селище Молдова-Ноуе жудеця Караш. 1 листопада 1945 визначений у прихід Русени Ясського жудеця, Румунія[39].

Заболотний Іван Йосипович (1841 р.н.), народився в селі Ожеве. Більше п’ятнадцяти років перебував на посаді церковного старости (1880-1890 рр.) при місцевій церкві.

Камінський Данило (1765 р.н.) — родом з Подільської губернії, деякий час проживав у селі Ожеве Хотинської райї, звідки родом його дружина — Ірина Заболотна. 12 червня 1797 року висвячений на священика єпископом Проілавським Парфенієм, і направлений служити при церкві села Василівка. 28 червня 1819 отримав духовну грамоту від екзарха Гавриїла (Бенулеску-Бодоні)[40].

Його дружина: уродженка села Ожеве — Ірина Заболотна (1779 р.н.). Їхні діти: Тетяна (1807 р.н.), Марія (1810 р.н.), Домнікія (1812 р.н.), Євфимій (1819 р.н.)[41].

Кудрицький Феодор Іванович (1791 р.н.) — син селян, отримав домашню освіту. 20 березня 1816 року визначений на місце дячка до церкви Різдва Богородиці села Вовчинець. 31 березня 1831 року переведений в тій же посаді до церкви Преподобної Параскеи села Ожеве. У 1832 році переведений на місце паламаря в селище Липник.

Був одружений з Єфросинією (Софронією) Прокопівною (1793 р.н.). Дітей не мали.

Лозан Сімеон Опанасович (1758 — 1828) — уродженець села Ожеве, де якийсь час служив дяком. У 1897 році, єпископом Проілавським Парфенієм, висвячений на священика до церкви села Ломачинці. 20 грудня 1811 року отримав духовну грамоту від єпископа Димитрія Бендерського. Деякий час був на посаді благочинного Коболчинського благочиння. Помер і похований у Ломачинцях.

Дружина: Пелагея Андріївна (1767 р.н.). Мали трьох дітей: Василь (1798 р.н.), Феодор (1804 р.н.), Григорій (1812 р.н.)[42].

Матковський Григорій Данилович (1791 р.н.) — дяк при церкви Преподобної Параскеви села Ожеве Хотинського повіту (за даними на 1817-1825 рр.).

З листопада 1818 перебував у шлюбі з Параскевою Гаврилівною Томачинською (1798 р.н.) — дочка священика села Ожеве, Гавриїла Томачинського. Мали дочку Марію (1821 р.н.)

Мондренко Феодор Іванович (1811 р.н.) — син священика села Василівка Хотинського повіту, Іоанна Мондренко (1770-1824) і Параскеви (1786 р.н.). Закінчив Кишинівську духовну семінарію. 12 липня 1832 визначений дяком до церкви села Білоусівка. 13 грудня 1833 року, переведений на теж місце до церкви село Ожеве Хотинського повіту[43].

Оржеховський Михайло Лукич (1895/1896–1988), народився на території Молдови. З 1919 року служив псаломщиком при церкві села Гвіздівці Хотинського повіту. У 1941 році, під час другої румунської окупації, взяв участь в суді над місцевими комуністами, яких засудили до розстрілу. Після звільнення села радянськими військами, був заарештований і згідно з відомостями отриманим від старожилів села Гвіздівці, засуджений до 25-ти років позбавлення волі. Офіційні документи говорять про те, що насправді його засудили до 10 років таборів. Після звільнення, згідно переказам старожилів, повернувся і служив дяком у селі Коболчин. У 1954 році висвячений на священика і кілька десятиліть служив у парафіях Чернівецько-Буковинської єпархії. Саме під час його служіння в селі Ожеве, там була закрита місцева церква[44]. Дослужився до протоієрея. Помер в 1988 році[45].

Пентякова Єфросинія Андріївна (1860 р.н.) – дочка диякона села Ломачинців Хотинського повіту, Билінського Андрія Івановича (1837 р.н.) і Євфимії Петрівни (1842 р.н.). 24 червня 1896 року визначена на посаду просфорні[46] при церквах сіл Ожеве і Василівка Хотинського повіту[47].

Перебувала у шлюбі з псаломщиком при церкві села Василівка, Василем Лазаровичем Пентяковим (1850-1899)[48]. Їхні діти: Петро (1872 р.н.) — учитель школи грамоти в с. Табан Хотинського повіту; Яків (1874 р.н.) — учитель церковно-приходської школи в с. Вороновиці Хотинського повіту; Іоанн (1884 р.н.) — учень Єдинецького духовного училища; Олександр (1892 р.н.); Павло (1892 р.н.)[49].

Попович Феодор Максимович, ієрей. До Другої світової війни проживав у Вінницькій області де був підданий репресіям з боку комуністичного режиму. Після звільнення Хотинщини повернувся в Бессарабію, – служив священиком при церкві Преподобної Параскеви села Ожеве, як мінімум в 1944-1945 роках[50]. Далі проживав в селі Сербичани, де помер в 1948 році і похований на церковному подвір’ї.

Прекуп — священик при церкві села Ожеве, згідно з даними з відомостей про породинного перепису населення Хотинського цинута Молдавського князівства, складеного в 1774 році[51].

Розновану Михайло — священик при церкві Преподобної Параскеви села Ожеве. У 1940 році втік до Румунії. У 1941 році визначений до церкви села Путінешть, нині в Флорештському районі Республіка Молдова[52].

Сінєвіч Василь Прокопович (1789 р.н. — після 1836) — священицький син. Отримав домашню освіту. Висвячений на священика єпископом Никодимом, за благословенням єпископа Димитрія, 16 серпня 1812 року і затверджений на місце священика при церкві Преподобної Параскеви села Ожеве Хотинського повіту.

Рано овдовів. Дітей не мав.

Струтінський Антоній Семенович (1818 р.н.) — син священика села Молодове Хотинського повіту, Сімеона Андрійовича Струтінського (1785 р.н.) і Феодори Данилівни (1795 р.н.). З 1837 року — наказний дяк при церкві села Молодове. В кінці 1840-х років висвячений у сан диякона. Священик при церкві села Ожеве Хотинського повіту (за даними на 1853 рік)[53]. Священик при церкві села Шебутинці, того ж повіту, — в 1876 році нагороджений скуфією. 4 грудня 1884 року, відповідно проханню, переведений до церкви села Кішло-Замжиєво.

Був одружений з Єфросинією Максимівною (1818 р.н.). Їхні діти: Євфимія (1841 р.н.), Яків (1844 р.н.), Іоанакій (1847 р.н.), Михайло (1848 р.н.).

Сугак Іоанн Григорович (1830 р.н.) — син дячка села Комарів Хотинського повіту, Сугака Григорія Гнатовича (1803 р.н.) і Анни (1812 р.н.). У семінарії не навчався. 10 червня 1850 року визначений дяком до Димитріївської церкви села Бирнова Хотинського повіту. 28 липня 1858 року висвячений на диякона в село Райлянка Акерманського повіту. У тому ж році переведений в м. Новоселицю Хотинського повіту, а 25 березня 1859 року — в містечко Єдинці. У 1859 році Високопреосвященним Антонієм, архієпископом Кишинівським і Хотинським висвячений на священика до церкви села Полєшти Сорокського повіту. 26 грудня 1862 року переведений в село Ленківці. У 1863 році переведений до Михайлівської церкви села Требісоуци Хотинського повіту. У 1867 році переміщений до церкви села Ожеве Хотинського уезда.14 вересня 1879 року доведений в паламарі священик с. Ожеве Іоанн Сугак призначений на місце псаломщика в село Шебутинці, того ж повіту. 10 грудня 1879 року визначений на священицьке місце в село Вережени Сорокського повіту.

Стародуб Андрій (1759 р.н.) — церковний староста при церкві Преподобної Параскеви села Ожеве, за даними на 1822 рік.

Був у шлюбі з Марією (1768 р.н.) від якої мав сина Григорія (1790 р.н.) і дочку Олену (1804 р.н.)[54].

Томачинський Гавриїл — священик при церкві Святої Преподобної Параскеви села Ожеве Хотинського цинуту. Помер до 1814 року.

Його дружину звали Анна (1765 р.н. — після 1835). Його син Федір в липні 1814 року обвінчався законним шлюбом з Анною — дочка місцевого жителя Романа Темного (1724 — 1814)[55]; а дочка Параскева (1798 р.н.), в листопаді 1818 року вийшла заміж за дяка при місцевій церкві Григорія Даниловича Матковського[56].

Томачинський Федір Гаврилович (1792 р.н.) — син священика села Ожеве Хотинського повіту, Гаврила Томачинського і Анни (1765 р.н.). З 1821 року служив паламарем при тій же церкві. 6 липня 1827 року отримав повторне визначення на місце паламаря при церкві села Ожеве[57]. За даними на 1851 проживав у селі Липник Сорокського повіту[58], де з 22 липня 1844 року, за власним проханням, займав посаду церковного старости. У 1853 році звільнений за штат[59].

У липні 1814 року обвінчався законним шлюбом з Анною (1795 р.н.) — дочка місцевого жителя Романа Темного (1724–1814)[60]. Їхні діти: Сіміон (1815 р.н.), Гаврило (1820 р.н.), Марія (1824 р.н.), Єфросинія (1829 р.н.), Михайло (1831 р.н.), Агафія ( 1834 р.н.), Іван (1835 р.н.).

Урсулєско Онуфрій Васильович (1860 р.н.), в 1878 році закінчив три класи Кишинівської духовної семінарії. У 1879-1881 роках відбував військову повинність. 15 квітня 1881 року визначений на місце псаломщика до Іллінської церкви м Кишинева. Протягом чотирьох років, до грудня 1885 року знаходився на посаді писаря Кишинівської духовної консисторії. 13 грудня 1885 року визначений дияконом до Андріївської гімназійної церкви м Кишинева. З 1891 по 1895 рік викладав спів у Кишинівській школі псаломщиків. 2 квітня 1901 року переміщений до Димитріївської церкви м Кишинева, а потім, 23 квітня 1902 — до церкви с. Каплівка Хотинського повіту. 8 вересня 1908 року переміщений до церкви села Варатік Белецького повіту, звідки 27 травня переміщений і 7 червня 1911 року затверджений до церкви села Ожеве Хотинського повіту[61].

Рано овдовів. Мав трьох дітей: Іоанн (1890 р.н.), Катерина (1891 р.н.) і Ольга (1892 р.н.).

Федишин Ілля Пантелеймонович (1905 р.н.) — псаломщик при церкві Святої Параскеви села Ожеве. У 1948 році заарештований НКВС і в 1949 році Особливою нарадою при НДБ СРСР засуджений за антирадянську пропаганду до 8 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Реабілітований 25 грудня 1974[62].

Ципей Володимир, навчався в Кишинівській школі псаломщиків. 3 серпня 1909 року визначений виконуючим обов’язки псаломщика при церкві Преподобної Параскеви села Ожеве. 27 травня 1911 року переміщений до церкви села Варатік Белецького повіту. На початку червня 1911 року звільнений за штат.

Цицану Михайло, в 1941-1942 роках служив дияконом при церкві села Ожеве. 27 серпня 1942 року висвячений на священика до тієї ж церкви[63]. 1 вересня 1942 року затверджений на посаді[64].

Чакір Захарія — з родини духовного звання. За журнальним визначенням Педагогічного зібрання Кишинівської духовної семінарії від 26 січня і 17 лютого 1871 року, вихованець III класу Захарія Чакір прийнятий на казенне утримання. Деякий час служив при церкві села Гідігіч Кишинівського повіту. 7 квітня 1877 року переміщений до церкви села Коболта Сорокського повіту. Далі служив псаломщиком при церкві села Казаякліі Бендерського повіту. 5 жовтня 1899 року переміщений на священицьке місце при церкві села Ожеве Хотинського повіту. У 1901 році вийшов за штат за старістю.

Мав двох рідних сестер: Катерина Спіней і Анна Тузлукова.

Шеремет Михайло, 27 серпня 1942 висвячений у сан диякона при церкві Святої Параскеви села Ожеве[65].

Яковенко Олександр, 23 червня 1901 року, будучи студентом Кишинівської духовної семінарії визначений на священицьке місце до церкви села Яноуци Хотинського повіту. Надалі переміщений на місце другого священика при церкві Преподобної Параскеви села Ожеве. У 1902 році, за придбання для тієї ж церкви напрестольного Євангелія, лампади, завіси для царських врат і напрестольного хреста вартістю 41 рубль, йому дане архіпастирське благословення.

________________________________________

[1] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 55 – 57.

[2] Iorga N. Guide historique de la Roumanie: partie descriptive. – Paris : Librairie J. Gamber ; Bucarest : Librairie Pavel Suru, 1928. – P. 137.

[3] Халиппа И.Н. Сведения о состоянии церквей Бессарабии в 1812–13 гг. // Труды Бессарабской губернской архивной комиссии. – Т. III. – Кишинев: Типо-Литография Э. Шлиомовича, 1907. – С. 258 – 270.

[4] Формулярная ведомость о священно и церковнослужителях и их мужеского пола детях, находящихся в селении Ожогов Приподобно Параскевской церкви Хотинского цинута, за 1824 год.

[5] Ведомость о Приподобно-Параскевской церкви Хотинского уезда селения Ожогова за 1832 год; Ведомость о Св. Параскевиевской Кишиневской епархии, состоящей в селе Ожево 5-го округа Хотинского уезда, на 1896 год.

[6] Ведомость о Св. Параскевиевской Кишиневской епархии, состоящей в селе Ожево 5-го округа Хотинского уезда, на 1896 год.

[7] Церковные ведомости, издаваемые при Святейшем Правительствующем Синоде. – СПб., 1892. – № 13, 28 марта. – С. 117.

[8] Ведомость о Св. Параскевиевской Кишиневской епархии, состоящей в селе Ожево 5-го округа Хотинского уезда, на 1896 год.

[9] Распоряжения епархиального начальства // Кишинёвские Епархиальные Ведомости. Еженедельное издание. – Кишинев, 1907. – № 6, 11-го февраля. – С. 37.

[10] Распоряжения епархиального начальства // Кишинёвские Епархиальные Ведомости. Еженедельное издание. – Кишинев, 1902. — № 8, 15 апреля. – С. 204.

[11] Распоряжения епархиального начальства // Кишинёвские Епархиальные Ведомости. Еженедельное издание. – Кишинев, 1902. – № 23, 1 декабря. – С. 722.

[12] Распоряжения епархиального начальства // Кишинёвские Епархиальные Ведомости. Еженедельное издание. – Кишинев, 1903. – № 4, 15 февраля. – С. 82.

[13] Распоряжения епархиального начальства // Кишинёвские Епархиальные Ведомости. Еженедельное издание. – Кишинев, 1903. – № 13, 1 июля. – С. 273.

[14] Яремчук С.С. Православна Церква на Буковині у радянську добу (державно-церковні взаємини). – Чернівці: Рута, 2004. – С. 122.

[15] Ожеве. Духовність.

[16] Яремчук С.С. Процес «освоєння» раніше закритих православних церков як остання адміністративна акція радянської влади (на прикладі Чернівецької області) // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. – Переяслав-Хмельницький, 2001. — Вип. 12. – С. 364; Яремчук С.С. Православна Церква на Буковині у радянську добу (державно-церковні взаємини). – Чернівці: Рута, 2004. – С. 167.

[17] Яремчук С.С. Православна Церква на Буковині у радянську добу (державно-церковні взаємини). – Чернівці: Рута, 2004. – С. 171 – 172; Яремчук С.С. Процес «освоєння» раніше закритих православних церков як остання адміністративна акція радянської влади (на прикладі Чернівецької області) // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. – Переяслав-Хмельницький, 2001. — Вип. 12. – С. 367 – 368.

[18] Ожеве. Духовність.

[19] Ожеве. Духовність.

[20] Мандзяк О. Церква Успіня Пресвятої Богородиці села Василівка. – 13.03.2015.

[21] Реабілітовані історією. Чернівецька область. Книга перша. / Чернівецьке обласне відділення пошуково-видавничого агентства «Книга Пам’яті України». – Чернівці, 2007. – С. 121.

[22] Anuarul Eparhiei Chişinăului şi Hotinului (Basarabia). Ediţie oficială / Alcăt. după date oficiale de C.N. Tomescu, secretarul General Arhiepiscopiei al Chişinăului şi Hotinului. – Chișinău: Tip. Eparhială, 1922. – P. 126.

[23] Luminatorul: Revista oficiala al Eparhiei Chisinaului și Hotinului. – Chisinau: Tipografia Eparhiala, 1924. – № 26. – P. 2.

[24] Episcopia Hotinului: Foaie eparhială oficială. – Bălţi–Chișinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească», 1927. – № 15-16. – P. 176.

[25] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви 2 округа Хотинского уезда села Котелева, за 1882 год. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 211, оп. 19, ед. хр. 31.

[26] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви 2 округа Хотинского уезда села Котелева, за 1882 год. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 211, оп. 19, ед. хр. 31.

[27] Luminatorul: Revista oficiala al Eparhiei Chisinaului și Hotinului. – Chisinau: Tipografia Eparhiala, 1924. – № 11. – P. 3.

[28] Luminatorul: Revista oficiala al Eparhiei Chisinaului și Hotinului. – Chisinau: Tipografia Eparhiala, 1924. – № 26. – P. 1.

[29] Episcopia Hotinului: Foaie eparhială oficială. – Bălţi–Chișinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească», 1927. – № 13-14. – P. 166.

[30] Curdinovschi V. Cele mai biserici de lemn din jud. Hotin – Basarabia (după datele excursiei din anul 1915) // Revista Societatii Istorico-Arheologice bisericesti din Chișinău.- Chișinău: Tipografia Eparhiala, 1925.- Vol. XVI. – P. 73.

[31] Российское зарубежье во Франции, 1919-2000: биогр. слов.: в 3 т./ Под общ. ред. Л. Мнухина, М. Авриль, В. Лосской. – Том 1: А-К. – Москва: Наука; Дом-музей Марины Цветаевой, 2008. – С. 256.

[32] Распоряжения епархиального начальства // Кишинёвские Епархиальные Ведомости. Еженедельное издание. – Кишинев, 1901, 1 декабря. — № 23. – С. 678; Ведомость о церкви, состоящей в с. Ожево 5-го округа Хотинского уезда Кишиневской епархии, в честь Св. Преподобной Матери Параскевы, за 1914 год.

[33] Ведомость о церкви, состоящей в с. Ожево 5-го округа Хотинского уезда Кишиневской епархии, в честь Св. Преподобной Матери Параскевы, за 1914 год.

[34] Ревизская сказка тысяча восемьсот тридцать пятого года апреля двадцатого дня, Бессарабской области Хотинского уезда селения Окницы дву приходской Архангело-Михайловской церкви, состоящей в вотчине княгини Елены Георгиевой Кантакузиной, о числе священно и церковнослужителях их женах и детях обоего пола. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 100.

[35] Ведомость о Св. Параскевиевской Кишиневской епархии, состоящей в селе Ожево 5-го округа Хотинского уезда, на 1896 год.

[36] Ревизская сказка тысяча восемьсот тридцать пятого года апреля двадцать первого дня, Бессарабской области Хотинского уезда села Гинкоуц одноприходской Архангело-Михайловской церкви, состоящей на имении помещика Ионна Григорьева Лоизы, о числе священно и церковнослужителях их женах и детях обоего пола. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 100.

[37] Luminatorul: Revista oficiala al Eparhiei Chisinaului și Hotinului. – Chisinau: Tipografia Eparhiala, 1921. – № 3. – P. 1.

[38] Episcopia Hotinului: Foaie eparhială oficială. – Bălţi–Chișinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească», 1931. – № 5. – P. 56.

[39] Monitorul Oficial. Regatul României. Partea 1-а: Legi, decrete, jurnale ale Consiliului de Miniştri, deciziuni ministeriale, comunicate, anunţuri judiciare (de interes general). – Bucureşti: Monitorul Oficial şi Imprimeriile Statului. Imprimeria Centrală, 1945. – № 269, 23 noiembrie. – P. 13.

[40] Формулярная ведомость о священно- и церковнослужителях и их мужского пола детях, находящейся в селении Василевцах Успенской Богородичной церкви Хотинского цинута, за 1824 год.

[41] Роспись исповедная Кишиневской и Хотинской епархии селения Василевец Свято Успенской Богородичной церкви о находящихся в приходе кто из них во святую Четыредесятницу был у исповеди и святого причастия и кто исповедался токмо, не причастился и кто ж не исповедался и за каким винословием, за 1822 год.

[42] Формулярная ведомость о священно и церковно служителях и их мужеского пола детях, находящихся в селении Ломачинцах Архангело-Михайловской церкви, Хотинского цинута. За 1824 год; Роспись исповедная Кишиневской и Хотинской епархии, Хотинского цинута селения Ломачиниц Архангеловой Михайловской церкви о находящихся прихожанах. Кто с них во святую четыредесятницу был у исповеди и святого причастия и кто исповедались токмо, а не причастились и тех кто не исповедался и за каким винословием, за 1826 год; Формулярная ведомость о священно и церковно служителях и их мужеского пола детях, находящихся в селении Ломачинцах Архангело-Михайловской церкви, Хотинского цинута. За 1829 год.

[43] Ведомость о Димитриевской церкви Хотинского уезда села Белоусовки за 1832 год.

[44] Яремчук С.С. Православна Церква на Буковині у радянську добу (державно-церковні взаємини). – Чернівці: Рута, 2004. – С. 122.

[45] Вечная память почившим [Оржеховский М. Л., протоиерей, Черновицкая епархия] // Журнал Московской Патриархии. – Москва, 1988. – №7. – С. 43.

[46] Просфора (просфорня) — жінка, яка займається випічкою просфори (проскури) — богослужбового літургійного хліба, уживаного в православ’ї. Просфорні рідкісне явище для церков Сокирянщини того часу. У більшості сіл, за звичаєм, приготування просфор входило в коло обов’язків церковного старости.

[47] Ведомость о Св. Параскевиевской Кишиневской епархии, состоящей в селе Ожево 5-го округа Хотинского уезда, на 1896 год; Ведомость о Успенско Богородичной церкви Кишиневской епархии, состоящей в селах Василиуцы и Роспопенцы 5-го округа Хотинского уезда, на 1896 год.

[48] Ведомость о Успенско Богородичной церкви Кишиневской епархии, состоящей в селах Василиуцы и Роспопенцы 5-го округа Хотинского уезда, на 1896 год.

[49] Ведомость о Успенско Богородичной церкви Кишиневской епархии, состоящей в селах Василиуцы и Роспопенцы 5-го округа Хотинского уезда, на 1896 год.

[50] Яремчук С.С. Православна Церква на Буковині у радянську добу (державно-церковні взаємини). – Чернівці: Рута, 2004. – С. 40.

[51] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 456.

[52] Prot. Ioan Lisnic. Biserica din Putineşti, la 180 de ani // Curierul Ortodox. – Chișinău, 2008. – № 10 (207), 16 octombrie. – P. 8.

[53] Дело по рассмотрению прошения священника церкви с. Ожогова Хотинского уезда Струтинского А. об отводе земли притчу церкви (29.01.1853-30.04.1853) (7 88) – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 2, оп. 1, д. 5902.

[54] Исповедная роспись Кишиневской епархии Хотинского цинута селения Ожогова Преподобно Параскевской церкви о обретающих в приходе сей церкви ниже явленных чинов людям со пояснением против каждого имении о бытии их во святую Четыредесятницу был у исповеди и Святых тайн причастия и кто исповедался токмо, не причастился и кто ж не исповедался и за каким винословием, и кто ха малолетством не исповедовался о Святых тайн причастился, значить ниже сего, за 1822 год.

[55] Книга метрическая Кишиневской и Хотинской епархии Хотинского цинута села Ожогова Свято Преподобно Параскеевой приходской церкви, о родившихся, сочетавшихся браком и умерших, 1814 год января 6 дня.

[56] Книга метричная Кишиневской и Хотинской епархии Хотинского цинута села Ожогова Свято Преподобно Параскеевой приходской церкви, о родившихся, сочетавшихся браком и умерших, за 1818 год.

[57] Ведомость о Приподобно-Параскевской церкви Хотинского уезда селения Ожогова за 1832 год.

[58] Ведомость о Свято-Михайловской церкви Сорокского уезда селения Липника, за 1851 год. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 211, оп. 6, ед. хр. 49, связка 49.

[59] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви Сорокского уезда селения Липника, за 1853 год. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 211, оп. 6, д. 57.

[60] Книга метрическая Кишиневской и Хотинской епархии Хотинского цинута села Ожогова Свято Преподобно Параскеевой приходской церкви, о родившихся, сочетавшихся браком и умерших, 1814 год января 6 дня.

[61] Ведомость о церкви, состоящей в с. Ожево 5-го округа Хотинского уезда Кишиневской епархии, в честь Св. Преподобной Матери Параскевы, за 1914 год.

[62] Реабілітовані історією. Чернівецька область. Книга третя. / Чернівецьке обласне відділення пошуково-видавничого агентства «Книга Пам’яті України». – Чернівці, 2013. – С. 479.

[63] Biserica Basarabeană: Organul Eparhiei Hotinului. – Bălţi: Tipografia Eparhială, 1942. – Anul 1, № 4, Iulie-Septembrie. – P. 238.

[64] Biserica Basarabeană: Organul Eparhiei Hotinului. – Bălţi: Tipografia Eparhială, 1942. – Anul 1, № 7, Decemvrie. – P. 450.

[65] Biserica Basarabeană: Organul Eparhiei Hotinului. – Bălţi: Tipografia Eparhială, 1942. – Anul 1, № 4, Iulie-Septembrie. – P. 238.

Залиште свій коментар