Зачаровано милуюсь Україною…

Автор: admin

На вечірнім небі запалали зорі,Rusnak

Осіяли путь на Дністровім морі.

Вабить ліс безмежний і поля, й простори,

Оселилось місто, де дністровські гори.

Дивовижна ГЕС – гордість наша й слава,

Незліченні зорі світять їй яскраво.

Ілюструє вітер на блакиті водній

Сніжний день холодний, світлий день сьогодні.

Тріпотять тополі, розпустили віти,

Ранок їх стрічає, їх стрічають діти.

Оглянусь на місто я дитинства свого,

Вітер долю гонить до краю чужого.

Сьомий раз згадаю, сьомий раз заплачу,

Край рідненький мій, місто мрій дитячих.

&&&

Інна Валеріївна Руснак – поетеса, перекладач, журналіст. Народилася 24 січня 1988 року в мальовничому куточку бессарабської землі – Сокирянах Чернівецької області. Коли виповнився рік, переїхала з батьками до новонародженого на крутосхилах Дністра міста гідробудівців – Новодністровська, де навчалася в ЗОШ №1.

Невидима павутинка любові до поетичного слова навіки забриніла музикою найніжніших потаємних струночок внутрішнього світу, виливаючи біль і страждання на аркуші паперу рукописного зошита, ще зі шкільної парти. У 2011 р. закінчила факультет філології Чернівецького національного університету ім.  Ю. Федьковича за спеціальністю вчитель української мови та літератури.

Перші вірші опублікувала 2004 року в районній газеті «Дністрові зорі», звідки й розпочалася праця на творчій ниві мереживного Слова. Друкувалася у періодичних виданнях обласного та державного рівня – «Буковинське віче», «Буковинський журнал», «Слово Просвіти», «Українська літературна газета», «Журналіст України», журнал «Дніпро», альманахи «Скіфія-2013-Зима», «Скіфія-2014-Весна», Антологія сучасної новелістики та лірики України-2013 від міжнародного літературно-художнього журналу та видавництва «Склянка Часу*Zeitglas» тощо.

У лютому 2013 р. замальовка Інни Руснак «Мій світ: свята поезія й любов» про поетичний переклад книги віршів італійської поетеси Доменіки Шімонеллі Галиною Мельник вийшла друком за кордоном у газеті «Слово» (новини Португалії, Італії, Іспанії, № 599, с. 14).

Автор книг «У віршах захисту шукаю» /Місто, Чернівці, 2010/, «Трагедія закоханого серця» /ДрукАрт, Чернівці, 2012/. Займається поетичним перекладом; досліджує свій родовід – нині знає коріння на 236 літ углиб, починаючи з 1777 року; проводить пошукову розвідку віднайдення місць поховання загиблих на війні прадідів по материній лінії.

Успадкувавши від покійної бабусі Ольги Кирилівни Боднарюк (Тодорашко) майстерність володіння голкою й ниткою, вимальовує хрестиком на канві дивовижу вишиваного світу.

Працювала кореспондентом газети «Наша газета. Новодністровськ» КП «ТРК „На своїй хвилі”». З травня 2013 року – член Національної спілки журналістів України.

Пропонуємо Вашій увазі деякі з віршів поетеси

&&&

Значна частина її віршів присвячена Україні

 

ЗАЧАРОВАНО  МИЛУЮСЬ  УКРАЇНОЮ

Зачаровано милуюсь Україною,

Мої мрії линуть до небес.

Б’є історія на сполох піною,

Я читаю, як Ісус воскрес.

Зачаровано милуюсь Україною,

У пташиний спів вслухаюся – о мить!

Це зоветься просто – Батьківщиною,

І за все душа моя болить.

Зачаровано милуюсь Україною,

Постає подій бурхливих вир.

Пам’ятаю, я іще дитиною

Мріяла про злагоду і мир.

Зачаровано милуюсь Україною,

Згадую Шевченків «Заповіт».

Станьмо ж, люди, дружньою родиною!

Об’єднаймо Захід разом й Схід!

Зачаровано милуюсь Україною,

У вінок вплітаю кольори:

Помаранчевий поєдную з калиною,

А блакитний – з кольором води.

Зачаровано милуюсь Україною,

Бо єднає нас одна земля.

Щоб не стала матінка руїною,

Щоб врожаєм славились поля.

*** 

УКРАЇНА

 

О земле рідна! Краю мій!

Що краще є, ніж Батьківщина?

Країна радощів і мрій,

Вона зоветься – Україна!

Широкі ріки та поля

І верби гнуться до води,

А там – розлилися моря,

Цвітуть пахучії сади.

Достоту сповнена любові

Прекрасна мова солов’їна.

І у щемкому тому слові

Я прочитаю «Україна».

Та ніжна пісня колискова,

Яку малій співала мати,

Звучить мені, як настанова,

Щоб вірну путь в житті обрати.

І буде в нас ось так завжди,

Бо так велось колись і нині,

Що без калини і верби

Не існувати неньці — Україні. 

***

КОЛИ  ТЕБЕ  ПОКИНУ

 Коли тебе я бачу, краю мій,

То наче все у мені завмирає,

Панує хаос у душі моїй,

А пісня радості злітає,

І я щаслива, мов дитина,

Молюсь за тебе, Україно.

Коли одна зостануся на чужині

І бачитиму в снах свою родину,

Тоді тепліше зробиться мені,

Любові жар розтопить зиму.

Я понесусь туди, де рай –

Мій незабутній, милий край.

Коли сльоза струмочком потече,

А серце болем озоветься,

Я утечу, покину все,

Бо на чужині не живеться –

Земля одна, та все ж таки не та,

Якась холодна, люта, не моя.

 Коли тебе покину, Батьківщино,

Тоді помру, не стерплю я розлуки.

Пов’язані з тобою воєдино,

Ростимуть тут мої онуки.

І хай мені горіти у вогні,

Як зраджу рідній я землі.

***

 

Виспівує Інна Руснак і рідний край – Буковину, батьківське село – Ломачинці, місто Новодністровськ, яке для неї теж стало рідним, природу та звичаї рідного краю …

БУКОВИНСЬКА  ЗЕМЛЯ 

Спалахнула червона зоря на світанні,

Промені сонця торкнулись землі,

І у щасливім отім щебетанні

Ранок стрічають дзвінкі солов’ї.

Трави омили прозорії роси,

Вітер пройшовся в гаю і степу,

Сплять, спочивають вчорашні покоси,

Ліс їм наспівує пісню свою.

Злотом налилась глибока долина,

Черемош швидко біжить поміж гір.

Хвою дарує Карпатам ялина,

В неї багато її, наче зір.

Все те прекрасне: і верби, й калина,

Всіх нас єднає країна одна –

Мила, чарівна моя Буковина,

Прадідів й предків прадавня земля.

 ***

МОЄ  СЕЛО 

Рідним Ломачинцям 

Моє село, заквітчане весною,

Омріяне у думах і віршах,

Дитинство промайнуло із тобою

У пишних луках і лісах.

І часто вирушала на світанні

Туди, де кликав солов’їний спів,

А сірі очі, сповнені бажанням,

Шукали захисту у днів.

Хорошим спогадом покірливо лягає

Моє дитинство радісно-м’яке.

Воно до мене більш не завітає,

Воно пішло і, знаю, не прийде.

В сади вже не покличе за собою,

Залишить, як билиночку, одну.

А на прощання помахає лиш рукою,

Покине на життєвому шляху.

Моє село, до тебе повернуся,

Сльоза прозора ніжно забринить,

За отчий дім тихенько помолюся.

Ну як мені, скажи, без тебе жить?

***

Підіймає Дністер свої хвилі,

Зачаровує чимось здаля.

Пам’ятаю постійно я милі,

Рідні серцю розкішні поля.

Зашуміли дерева осінні,

Посіріла блакитна вода,

У таємному долесплетінні

Залишилась частинка життя.

Виграває веселка щасливо,

Роздає щедро всім кольори,

Тільки в мене нема того дива,

Чорно-білі ввижаються сни.

Так хотілося б долю змінити

І побачити казку із мрій,

Де встеляються килимом квіти,

Де спокійно і серцю й душі.

 ***

ПОДОРОЖ У ДИТИНСТВО

 

Мої дні помережані шумом тополі

І росою на травах блакитного сну.

Я дитинством пройдуся швидким мимоволі

Жменю спогадів чистих з Дністра зачерпну.

За вікном червоніє рядком горобина,

Устеляє алея трояндову мить.

Посміхається школа очима дитини,

Ліс осінній по-своєму дивно горить.

А внизу поміж кручами річка вирує,

Її хвилі історію краю несуть.

Пам’ять стиха наївно роками мандрує,

Що минуле в полон невідомий беруть.

Кличе знов наказово гучне сьогодення,

Забираючи казку омріяних днів.

Повернусь у дитинство своє на прощення,

Бо мій вогник так рано чомусь догорів.

***

Дві берізки, знайома хатина

Виглядає журливо гостей.

Біля тину стрічає калина

Своїх втрачених, блудних дітей.

І, здавалося б, час пролітає,

Але біль досі в серці живе.

Стиха пісню печальну співає

Самота і мовчання дзвінке.

Заросла бур’янами стежина,

Вже давно тут не чутно розмов.

Ніби нижчою стала хатина,

Та не зникла назавжди любов,

Бо приходить тривожними снами

І нагадує рідне й близьке,

Аби не забували з роками,

Що оселя прабатьківська жде.

Усміхається онде і слива,

Огортає вишень аромат.

Я у спогадах знову щаслива,

Та життя повертає назад,

Де не бачу знайомі обличчя,

Де в очах вічно буде сльоза,

І дитинство мене не покличе,

Бо в хатині тепер – самота.

***

МОЄ МІСТО

 

Моє серце вкорінилось, прикипіло назавжди,

Де Дністрове море розляглося величаво,

Де солодкий, ніжний плюскіт шовковистої води,

Що несе на хвилях віковічну міста славу.

Ось запалює над кручами дністровими вогні

Темно-синя ковдра необмеженого неба.

Пролітають роки, в круговерті поспішають дні,

А я знову серцем повертаюся до тебе,

Моє місто, неповторної, розквітлої весни,

Де тополі стали оберегом край дороги,

І куди на крилах повертають веселкові сни,

Устеляючи далекі в чужині пороги.

***

НА ХРАМОВЕ СВЯТО

Осінні щедроти в душі переливом

Озвуться велично на храмове свято,

Й полине молитва у дзвонах тремтливо

У благословенні над краєм об’ято.

Осіннє намисто дарує калина,

В краплинах червоних – любов і надія.

Хай буде щасливою кожна родина,

Криниця прабатьківська не обміліє.

Хай таїнство Архистратига Михайла

Торкнеться крилом благодатно оселі.

У розкоші айстр празниковеє сяйво

Єство розмережить у диво-вензелі.

Освячені миром, під Божим покровом

Іскряться Ломачинці радо вогнями.

Хай в кожному серці Всевишнього слово

Добротно-рясними зійде врожаями.

Ріки синє плесо шепоче у зворі,

Платан край села запишався креслато.

Нехай променисто дністровії зорі

Довіку замріяно будуть палати.

З-під важкості хвиль рукотворного моря

Історію Плитава розповідає.

На пагорбі Гостра скала, близько поля,

Мов сторож, Ломачинці оберігає.

Сніжинок узор падолистом днини

У свято врочистій замружився миті.

І птахом достатку над краєм вже линуть

Сріблисто слова у вишиваній свиті.

Нехай же довіку Собор Михаїла

Щитом молитовним село захищає.

Добра самоцвітами щоб мерехтіла

Оаза краси Бессарабського краю!

***

ОДА СЕЛУ

Медово пахне літо у селі,

Веде за руку в ароматні ночі.

І зоряно виспівують гаї

Старезним панським липам край обочі.

Поміж хатами в’ється давній Шлях

(комусь нагадує Чумацький, може).

Бокаті сливи гупають в садах,

Обвивши рясно гіллям огорожі.

Десь бреше за околицями пес,

Ще свіжоскошені п’янять покоси

На миро схожі – линуть до небес,

Щоби вплестись у світанкові роси.

Крислатий платан вкрила сивина

Пройдешніх літ, зіжатих в перевеслі.

Історію Крупенських бистрина

Малює пензлем на дністровім плесі.

Церковні дзвони чути іздаля,

Купаються у сонці і блакиті.

То все – для серця рідна сторона,

Проведені у ній – солодкі миті.

Оте – не заховається в літах,

Ніколи не зупиниться у літі.

Знов гупатимуть сливи у садах,

Й вестиме шлях в найкращий край у світі.

2 комментария на «Зачаровано милуюсь Україною…»

  1. Inga в 29.08.2014 at 20:00

    Мені дуже сподобалося

  2. Валерій в 27.07.2016 at 10:48

    Вітаю Інну Валеріївну!
    Є команда, що видає «Русалку Дністрову». Такий сучасний альманах Подністровя.
    Запрошую підготувати і надати підбірку вршів на теми води, річки Дністер, звичаїв та традицій.
    Краєзнавчими віршами сьогодні називають школярі вірші, що описують рідний край, його чесноти та красоти. Шліть підбірку до нас, на цю адресу.

Залиште свій коментар