Ломачинське городище

Автор: admin

 Б.О. Тимощук 

В мальовничій місцевості Середнього Подністров’я, на захід від с.320 Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області, на високому мисі лівого берега р. Каютин, в урочищі Галиця зберігається масивний земляний вал висотою до 2 м, шириною близько 10 м. Він оточує овальний за планом майдан розміром 50х70 м. Із зовнішнього боку валу проходить рів завширшки до 10 м, глибиною майже 1 м.

В зв’язку з тим, що територія городища була відведена під лісопосадку, об’єднана експедиція Чернівецького державного університету і краєзнавчого музею провела тут у 1968 р. розвідувальні розкопки[i]. Мета їх — вивчення конструкції оборонного валу, культурного шару в межах укріпленого майдану та на прилеглій до нього території[ii].

Основну увагу експедиція приділила вивченню конструкції оборонного валу. З цією метою його насип у південній частині був перерізаний двома розкопами, а у західній — траншеєю шириною 1 м.

Рис. 1

Вони дали можливість детально вивчити стратиграфію укріплення (мал. 2).

Рис. 2

Вдалося встановити, що в товщі земляного валу городища зберігаються залишки двох різночасних укріплень: дерев’яної фортеці VIII–X ст. та дерев’яно-земляної фортеці XI–XIII ст. Перша, як показали розкопки, складалась з двох поздовжніх дубових стін, що проходили паралельно одна одній на відстані 2,5 м. Вони мали стовпову конструкцію, але стовпи не утворювали суцільної лінії, а стояли на певній відстані, причому між ними закріплювались горизонтальні дерев’яні пластини (мал. 3).

Рис. 3

В кращому стані залишки зовнішньої дерев’яної стіни. її струхлявілі опорні стовпи збереглися в товщі земляного насипу на висоту понад 1 м (мал. 2, 9). Вони вкопані в материк на 1,4 м глибини, мають товщину до 0,4 м і розташовані один від одного на віддалі приблизно 3,4 м (мал. З, 2). На струхлявілому стовпі, який зберігся на висоту 1,1 м, простежені сліди поздовжнього паза шириною 5—7 см. В такі пази вставляли горизонтально покладені розколоті дерев’яні пластини.

По лінії зовнішньої стіни між основними опорними стовпами розташовувались ще додаткові — з розколотих надвоє деревин (мал. З, 1). Від них збереглися лише ями з рештками струхлявілого дерева. Останні віддалені одна від одної на 0,5–0,7 м. їх глибина — 0,6 м від давньої поверхні. Вивчення ям показало, що додаткові стовпи, вкопані в них, розташовувались як із зовнішнього, так І з внутрішнього боку стіни.

Подібна конструкція оборонних укріплень відома за матеріалами давньоруських мініатюр[iii]. На мініатюрі, яка зображує сцену побудови Білгорода, видно, що стіну споруджували з покладених одна на одну горизонтальних колод, кінці яких затискались в пази вертикальних стовпів. Крім того, в проміжках горизонтальні колоди були затиснуті між стояками. Очевидно, що й внутрішня дерев’яна стіна фортеці мала таку ж конструкцію. Але від неї залишилися тільки стовпові ями, в яких іноді траплялись шматки струхлявілого дерева. Ями розташовані в одну лінію на відстані 0,4—0,5 м одна від одної. Вони прямокутні, розміром у середньому 0,5х0,7 м і викопані в материку па глибину 0,6 м.

Стовпову конструкцію мали й поперечні дерев’яні стіни. Свідченням цього може бути яма, виявлена в розкопі № 1. Вона розміщувалась на лінії між двома опорними стовпами зовнішньої і внутрішньої стін фортеці (мал. 3). Товщина цих стовпів — 20–30 см.

В тому ж розкопі вдалося простежити сліди від дерев’яних колод, які були затиснуті в пази зовнішньої стіни. їх вивчення показало, що це були розколоті навпіл колоди шириною 30–40 см, товщиною до 15 см. В пази вони вставлялися з таким розрахунком, що їх опукла сторона була зовнішньою частиною оборонної стіни.

Складніше встановити характер перекриття дерев’яних приміщень. Від нього залишився на долівці шар деревного вугілля товщиною до 15 см (мал. 2, 8) та шар чорнозему завтовшки до ЗО см, перемішаного з вугіллям (мал. 2, 7). Найімовірніше, плоске дерев’яне перекриття зверху було засипане землею І являло собою бойовий майданчик для воїнів.

Зовнішня дерев’яна стіна в нижній частині також присипана землею на висоту не менше одного метра. Утворений таким чином вал тепер має ширину 1,6 м. Зверху він перекритий тонким шаром вугілля, залишками дерев’яної стіни, яка згоріла. За валом проходив оборонний рів, прокопаний на половину своєї ширини. Якщо припустити, що він був симетричним у поперечному перерізі, то його ширина становила 6 м, глибина 1,9 м.

Утворені поздовжніми та поперечними стінами приміщення дерев’яної фортеці не засипались землею, а були пристосовані під житла і майстерні. В розкопі № 1 відкриті залишки кузні. її розміри — 2,5х3,4 м (мал. 3). У північно-західному куті приміщення знайдені рештки ковальського горна; уламки керамічного сопла квадратної в перетині форми, розміром 5х5 м з круглим внутрішнім каналом діаметром 2 см, а також шматки сильно обпаленої глиняної обмазки та перепалені камені. Біля розвалу ковальського горна на земляній долівці лежала велика кількість залізних шлаків. Тут же знайдено залізний стержень прямокутної Е. перерізі форми довжиною 14,5 см, кілька уламків ліпних горщиків з відхиленими вінцями, фрагмент горщика, прикрашеного лінійно-хвилястим орнаментом, кістки тварин (дикого кабана, вівці, бика) та риб.

Рис. 4

Інше приміщення, частково розкрите розкопом № 2, очевидно, житлове. Приблизно в центрі, в ямі глибиною 0,15 м, діаметром 0,7 м, знайдені шматки зруйнованого глиняного череня та перепалені камені, кістки тварин (свині, вівці, коня) і риби, крем’яні відщепи (від кресал), кістяна проколка довжиною 10,5 см (мал. 4, 5), сплавлений залізний предмет, уламки ліпного і гончарного посуду (горщиків, сковорідок, жаровень).

Керамічні матеріали, виявлені на долівці приміщень дерев’яної фортеці, належать до східнослов’янської культури типу Лука-Райковецька[iv]. Для цього часу характерне поєднання ліпного і гончарного посуду (мал. 4). В Ломачинцях явно переважає ліпна кераміка. Горщики цієї групи виготовлені з глини, до якої додавали шамот і крупнозернистий пісок. Їх вінця відігнуті і по верхньому зрізу іноді прикрашені ямковими заглибленнями (мал. 4, 1). Орнамент у вигляді пальцевих вдавлень на вінцях горщиків і сковорідок був поширений у VI–VII ст.[v] На ліпних посудинах він зберігається і в VIII ст. Гончарна кераміка становить незначний процент. Це уламки горщиків, виготовлених з глини, до якої додавали шамот, жорству і пісок. їх поверхня прикрашена горизонтальними лініями (мал. 4, 3).

Найдавніша слов’янська кераміка з Ломачинського городища дає підставу визначити час спорудження дерев’яної фортеці VIII ст.

Приблизно в XI ст., як показали розкопки, на місці знищеної пожежею дерев’яної фортеці була збудована нова, дерев’яно-земляна. Вона в основному повторила конфігурацію старих укріплень. Але в північній частині вал і рів були продовжені й по схилу мису, в результаті чого на території укріплення відкрився доступ до води (мал. 1).

Рис. 5

Новий оборонний вал було насипано на місці колишніх дерев’яних стін, а його зовнішні схили частково укріплено кам’яними плитами. Так, у розкопі № 1 майже на всю ширину берми (1,6 м) лежали великі кам’яні плити, складені на висоту до одного метра, а меншими було вимощено зовнішні схили валу. Очевидно, це робили в тих місцях, де грунт був більш сипким, бо в розкопі № 2 кам’яна вимостка не простежувалась.

Земляний вал XI ст. мав ширину 7 м. Нинішня його висота — 2,0 – 2,2 м. В давнину він був, очевидно, вдвічі вищим. З внутрішнього боку його скріплювали дерев’яні зруби, які стояли в одну лінію по периметру. Від них збереглися незначні залишки. Так, у розкопі № 2 простежено рівчак глибиною 0,15 м та шириною 0,25 м з обпаленими стінками, в якому лежала нижня деревина зрубу (мал. 2, 13). Трапився рівчак і в розкопі № 1. Від дерев’яних зрубів залишився лише шар вугілля товщиною 0,15 м на долівці приміщення (мал. 2, 12) та шар глипи, перемішаної з вугіллям і каменями, завтовшки до 0,3 м (мал. 2, 10). Вони свідчать, що майданчик на дерев’яних зрубах був вкритий глиною, а потім вистелений каменями, щоб воїни могли зручніше пересуватися під час непогоди.

Пустотілі дерев’яні зруби були пристосовані під житла або господарські приміщення. Про це свідчить культурний шар, що відклався на глиняній долівці: шматки обмазки від печей, кістки тварин, уламки кераміки XI—XIII ст. тощо. Встановити ширину зрубів не вдалося, бо їх залишки в частині, не перекритій валом, що розсунувся, зовсім не збереглися.

В розкопі № 2 виявлено підвальне приміщення, яке входило в конструкцію дерев’яних споруд другого періоду забудови городища. Воно було заглиблене в материк на 1,9 м від давньої поверхні. Його ширина 2 м (підвал повністю не розкопаний). Яма заповнена перемішаною землею, в якій часто трапляється вугілля, камені, що впали, очевидно, з бойового майданчика, уламки глиняного посуду XII–XIII ст.

Найдавніші знахідки належать до XI ст. Це уламки гончарних горщиків сірого кольору, в глині яких е значні домішки дрібного піску (рис. 5). Вінця посудин потовщені та ускладнені. Іноді зовні їх проходить невисокий валик. Посуд подібного типу на території Галицької Русі датується XI ст.[vi] Більшість знахідок в приміщеннях другого періоду забудови фортеці становлять уламки кераміки галицького типу — тонкостінні горщики, вінця яких гранчасто сформовані і мають жолобок для накривки[vii]. На основі керамічних матеріалів час функціонування фортеці із зрубними конструкціями слід віднести до XI–XIII ст.

З метою вивчення культурного шару на території укріпленого майдану городища в його північній частині було закладено траншею розміром 8 х 1 м (див. мал. 1). В ній па глибині 0,2 – 0,3 м виявлено культурний шар з численними уламками гончарного посуду XII–XIII ст., шматки глиняної обмазки від зруйнованих глинобитних печей, кістки тварин. Це залишки наземних дерев’яних будинків. У самому центрі укріпленого майдану, в шурфі розміром 1х1 м ніякого культурного шару не виявлено.

Очевидно, в перший період Існування фортеці (VIII–X ст.) укріплений майдан не був забудований. Він служив сховищем для населення навколишніх селищ під час ворожого нападу. В приміщеннях дерев’яної фортеці, мабуть, жили лише її охоронці та ремісники, які обслуговували воїнів. В другий період забудови (XI–XIII ст.) споруди розміщувались і на території укріпленого майдану. Вільною залишалась його центральна частина.

На плато біля городища розташоване давньоруське селище[viii]. Тут зібрані уламки кераміки двох хронологічних груп: X–XI та XII–XIII ст. Знахідки поширюються на площі близько 10 га. В кількох місцях селища виступають зруйновані печі-кам’янки. Під час зачистки однієї з них в розвалі перепалених каменів площею 2х1,5 м знайдені уламки посуду X–XI ст.: переважно грубих гончарних горщиків з відхиленими вінцями, в глину яких додавали товчений вапняк, пісок і шамот. Поверхня посудин прикрашена неглибокими горизонтальними та хвилястими лініями, нанесеними багатозубчастим гребінцевим штампом. Також траплялись фрагменти ліпних сковорідок з невисокими бортиками.

В східній та західній частині селища знайдена значна кількість залізних шлаків та криця у формі овального бруска товщиною 4 см, діаметром 13 см.

Ломачинське городище VIII–ХШ ст. є цінною історичною пам’яткою східних слов’ян у Середньому Подністров’ї. Його дослідження варто продовжити.

Джерело: Тимощук Б.О. Ломачинське городище // Археологія. Випуск 9. – Київ: «Наукова думка», 1973. – С. 100 – 107

__________________________________________________________

[i] В складі експедиції були  Б.О. Тимощук, В.Д. Чорний, Й.Г. Балан та студенти історичного факультету Чернівецького університету.

[ii] Б. А. Тимощук. Древнерусское городище Галица в Северной Буковине.— Археологические открытия 1968 года. М., 1969, стор. 335—337.

[iii] Радзивилловская или Кенигсбергская летопись. СПб., 1902, арк. 67.

[iv] В.К. Гончар о в. Лука-Райковецкая.— МИА, № 108. М., 1963, стор. 283 та сл.

[v] Слов’янське поселення VI—VII ст. в Перебиківцях на Середньому Дністрі представлене виключно ліпною керамікою. Частина ліпних горщиків прикрашена пальцевими заглибленнями на вінцях. Б. О. Тимощук. Археологічні пам’ятки Чернівецької області. Чернівці, 1970, стор. 29.

[vi] М. П. Кучера. Древній Пліснеськ.— АП, т. XII. К-, 3962, стор. 48-50.

[vii] М.В. Малевская, П.А. Раппопорт, Б.Л. Тимощук. Раскопки на Ленковецком поселений в 1967 г.— СА. М., № 4, 1970. стор. 117-126.

[viii] На території давньоруського селища трапляються знахідки чорноліської культури VIII–VII ст. до н.е.

_____________________________________

На верхньому фото — академик Тимощук Б.О.

_____________________________________________________________

&&&

Для тих, кого зацікавило Ломачинське городище і для тих — хто взагалі цікавиться археологією, повідомляємо, що на нашому сайті є ще одна ілюстрована стаття Михайла Шундрія «Літописне місто Кучелмін», присвячена цьому ж городищу.

Залиште свій коментар