Мікротопонімія села Михалково: легенди та перекази, назви кутів, криниць, полів, лісів

Автор: admin

(Легенди та перекази зібрані у селі Михалково Сокирянського району пошуковою групою Михалківської ЗОШ І-III ступенів, під керівництвом вчителя історії  Олександра Феофановича Соломко, і надані у праці «Михалкове – частина України» для Обласного форуму юних краєзнавців «До оберегів відродження», 2005 рік.)

&&&

Кут Валок

Є кутів у нашім селі багато, а я розкажу про Валок. Це частина села, що поближче до Дністра. До колишнього села Ришинці. От тут саме проходив вал Ришинський, яким окопали село, щоб хоч якось стояти проти турків. Але Ришинці було спалено. А село нове появилося в лісах. Трошки дальше. І воно розросталося, а вал заріс травою. Дощі його змілили. Але все одно ця частина села Валок находиться на горбі. Відти і назва Валок.

(Микола Радевич)

БАМ (сучасний варіант назви кута)

Назва цього кута — Валок. Тепер він інколи називається БАМ, тому, що в той час, коли будувався справжній БАМ (Байкало-амурська магістраль), зводилася нова велика вулиця для переселенців із зони затоплення Новодністровської ГЕС. От за аналогією і названо куток БАМом.

(Василь Мартинюк)

Кут Гуйванівка

Я добре знаю звідки пішла назва кута Гуйванівка. Коло Михалкова був невеличкий хуторець, де хазяїном був Гуйван. Не такий був багач, але жив на відшибі. Мав синів, дочок. Ну а самі знаєте, дітей колись в сім`ях було багато.

Він теж мав багацько, правда не скажу скільки. Вони женилися, віддавалися, а він давав кусочок поля, помагав построїтися. Ну, так жили Гуйвани. Через якийсь час хуторець зіллявся з селом. От і появився кут Гуйванівка. Правда, зараз на Гуйванівці всього два Гуйвани, але колись було не так.

(Іван Жук)

Кут Стависько

Так є, що у самім центрі села проходить тепер долина, правда, названія вона немає. А казала моя прабаба . що розказувала її баба, що колись тут у самім центрі села, був став великий і довгий. І фактично над ставом лежало село. Він був такий великий цей став, що хто приходив чужий, то дивувався і казав: «От стависько!» Яка причина того, що став мілів, а на його місці тепер долина, хто знає? Але, що того нема, чи що, що цілі річки пропадають? А от ставу нема, а частина села має назву Стависько.

(Петро Шамбра)

Кут Кацапія

Розказувала моя свекруха, а та ще від старших людей чула, що колись давно-давно, ще, як появилися переселенці з Дону в Білоусівці, то тоді появилася ця назва. Сама Булоусівка (сусіднє село) має дві часті: в одній живуть хохли, українці, а в другій — кацапи переселенці з Дону, старообрядці. І ці кацапи поселилися з боку Михалкова. І хоч нійного кацапа в Михалкові не було в цій часті села, але того, що недалеко від них поселилися кацапи, часто до них приходили найматися на роботу, то цу часть села назвали Кацапією.

(Павло Кушнір)

Калачева криниця

Є на межі сіл кирниця, що її прозвали калачевою, бо у неї зруб дуже нагадував колач, але такий, що не кожна хазяйка могла би такий виробити. З цією кирницею пов’язано багато переказів і повір’їв. От, як довго не було дощу, то я помню, ми брали ляльку і цілою процесією з попом ішли до цієї кирниці хоронити цу ляльку, то піде. Значить. Дощ. І дощ тоди всігда йшов. А ще розказував мій прадід, що ніби в давнину багато золота припрятав багач — чаклун і приклав це золото великим каменьом усі ці вещі золоті були відібрані ним від людей, яких він повбивав. І шо нібито, хто візьме те золото, то велика біда буде і йому, і його роду, і селу. І ніби золото є і зараз там, але воно прокляте, то його і не беруть. От і недавно чистили кирницу і бачили велику камінну плиту, але відвалити її боїцца кожен. А от зруб на криниці вже не той. Довге время вона стояла вообще без нього. Тепер ніхто не може сказати, де він, може, в час війни згорів чи розбили. Але зробили люди другий, простий зруб. А назва всьоодно — Калачева кирница.

(Павло Кушнір)

Калачева криниця

Розказувала мені моя баба, що на межі трьох сіл — Білоусівки, Ломачинців і Михалкова — стояла кирница, славилася вона своїм зрубом: він був зробений навроді калача. Дажи кожну плетіночку було видко. Добрий майстер робив цей зруб. І через цей зруб і назвали її Калачевою кирницею.

(Заболотна Марія)

Боднарьова криниця

Це діялося не так давно, може, років 100-150 назад. Кожен хазяїн мав поле, але не кожен міг викопати на нім кирницу, як і тепер. Що кожен мав хату, але не кожен може викопати коло неї криницу. А цей Боднар мав поле, худобу, був багачом. Дочка ж його полюбила простого хлопца. І затявся тато, що не дасть її за цего простого парубка, хіба хутче її вб’є, ніж віддасть. І одного разу дес. Пропала дочка. А потому знайшли її мертву в кирниці. Гарна, молода, вона втопилася. З того часу, щось із татом ніби сталося. Він боявся цего поля, цеї кирниці. Продав поле, а сам дес., як пропав. А люди з того часу і долину цу звуть Боднарьовою. І кирницю називають Боднарьовою. Але чогось і сьогодні в кирниці воду не берут. А взяли і заклали її каменьом.

(Василь Боднар)

Біла криниця

Є над самим Дністром, там, де було село Ришинці, кирница. І вода в ній сама лучча, як у всім нашім селі, солодка, холодна, м’яка, аж кістки ломить і виходили дівчата з Ришинців до кирниці прати ткане полотно. Ну а таке полотно, коли пирут, то вибілюють на сонці. Але я ж кажу, що в кирниці була дуже мняка вода, що коли треба було вибілювати полотно, то йшли лиш до неї. Напирут дівки та й розстеляють полотно на сонці щоб білилося. А кирница була на схилі і здалеку вся, казалося, була білою, білою. І люди стали казати, що дівки йдуть прати до білої кирниці. Так назвали кирницу Білою.

(Марія Крива)

Біла криниця

Розказував мені ще мій дід Василь, що жив у Ришинцях пан по фамілії Білий. Був він злючий і проклятий. Але про себе лишив ту пам’ять, що викопав дві кирниці над Дністром. Цу першу й назвали Білою кирницею.

(Артем Петришин)

Кирница «Тепличчина»

Коли йти яром до Дністра, то багато криничок є, але ця дуже примітна, бо вода в ній не така, як у других. І літом, і в самі великі морози водичка в кирниці не просто тепла, а гаряченька. Літом від неї трошки, як пара йде, а зимою тоже. Там добре п’є воду й худібка. І відколи я помню, цу кирницу називають Тепличчина.

(Іван Місюрко)

Журавлева криниця

Недалеко від нас яр і долина і є кирница, що її зараз називают Журавльовою. А розказував мені мій дід, що була кирница і його прадід зробив зруб гарний і поклав журавля. Це була одна однісінька така кирница на всьо село. І цебер, щоб тігнути воду був дерев’яний. І на дереві, що коло кирниці. ще й журавлі жили. І хоч на кирниці зараз простий зруб, а кажуть: «Пила воду з Журавльової кирниці».

(Ірина Чижевська)

Сіяний ліс

Сіяний ліс знаходится на схід від села. Цей ліс ніхто не садив, а він засіявся і ріс сам. Тепер уже є посадки там усякі, дерева йдуть рядками. А от ліс засіявся колись сам.

(Михайло Банчук)

Чорний ліс

Дід казав, що цей ліс називают так того, що там ніякі губи так не родять, як чорні губи. Це такі губи, як би сироїжки на вкус, але вони дуже крохкі, і коли зварити їх, то вони чорні, як печериці. Молоді ці губи добрі й чисті, а чуть більші, то всігда червиві. От того цей ліс і називают Чорним.

(Михайло Банчук)

Ясеновий ліс

Дід казав, що названіє сего лісу від того, що колис у нім росли і множилися самі ясини. У цім лісі росли добре опеньки. А от тепер у цім лісі ь якшо найдеш десяток ясинів, то добре. А ліс все одно Ясиновий.

(Наталія Кушнір)

Поле «Балкани»

На схід від села тягнеться довга балка. На ній люблять пасти худобу. А ще давно викопали два довгих ставки. А поле над Балкою назвали Балкани.

(Павло Місюрко)

Поле «Березина»

Над Дністром самим іде дубовий ліс, а вище були берези. Дід казав, що нійного дерева там не було, а лиш самі берези. І було там світло, і родили там кобзарі з червоними головками і хрящі. Вони любили ходити туди за ними, але ліс викорчували, то і це поле, де був ліс, і куток села, що прилягає до поля, прозвали Березиною.

(Павло Місюрко)

Поле «Дубова»

Ще мій дід казав, а йому його дід казав. Що всьо наше село було окружене лісами. Від самого Дністра йшла дубинка, де були самі дуби, високі шовкові трави ( цу траву жінки рвали на щітки), а в траві було повно гадюк і суниць. І цей ліс був купив один пан Реймус. І в него було мало поля, то він рішив викорчувати ліс і продати, а там насадити винограду. Так і зробив. Поле прозвали Дубова. А виноградник був років 100 на однім місці. І зараз кажуть: «А на Дубові посіяли пшеницю». Правда, велика часть поля зараз пішла під воду. Це відколи Новодністровська ГЕС.

(Березан Пахом)

Рейсмусове поле

Колис розказував мені мій дід, що жив у цих краях пан Реймус, і мав він багато поля (були ще тут пани Шеманьский, Вайн). А це поле ще називають Ремезовим полем. Називали його так ще до того, як купив його Реймус, бо там водилися пташки ремезі. Було їх дуже багато. От не казав дід, чого саме вони так любили це поле. Але було їх там, аж темно. А от зараз їх там нема, а все одно поле називають хто Ремезовим, а хто Рейсмусовим.

(Віктор Дейбук)

Гиртопи

Відколи я помню за силом є велика довга долина, і вся вона покрита рогозою і травою. Відки тече водичка тим струмочком аж в цю долину. То дажи не скажу: десь від Сокиряни, а, може, й Окниці. І води нема на долині, і річки нема, а є просто топ. Коли йдеш по траві і лиш гир, гир, гир, гир. Казав дід, що під ногами гиркає таке болотисько і прозвали цу долину Гир топи.

(Іван Сливка)

 ________________________________________

Пошукова група Михалківської ЗОШ І-III ступенів:

Мельник Андрій, учень 10-а кл.

Малік Михайло, учень 10-а кл.

Мазур Олена, учениця 9- б кл.

Гапчука Олеся, учениця 9-6 кл.

Петришина Юлія, учениця 8 кл.

Жук Тарас, учень 8 кл.

Керівник : Соломко Олександр Феофанович, вчитель історія.

 

Залиште свій коментар