Місіонер з Окниці

Автор: admin

Феодосій (Теодосій) Стефанович Воловей (1862-12.01.1927) – як стверджують старожили, перший настоятель церкви в Окниці, невеликому містечку-залізничної станції на півночі Молдавії. Тут він служив протягом багатьох років, тут він почив, і тут же він був похований на території церкви (могила до наших днів не збереглася). Для Окниці життя цієї людини — це величезний відрізок історії самого міста. Те ж саме можна сказати й про Сокирянщину, тут він протягом десятиліть бував безліч разів, як по службі, так і в приватному порядку.

Служба о. Воловея

У той самий час, незважаючи на відносно довге й дієво повне життя, у наш час про о. Феодосія відомо дуже мало. Народився він в багатодітній сім‘ї, один з його братів, Василь закінчив Кишинівську духовну семінарію і був рукоположений у сан священика.

Як ми можемо судити за вбогою інформацією з нечисленних джерел, де зустрічалося ім’я цієї людини, він мав гарну пам’ять, багато текстів знав напам’ять. Визначався даром красномовства й ораторських здатностей. Умів слухати й переконувати, володів російською, молдавською та українською мовами, що допомагало йому у священниковій діяльності.

Протягом більше двадцяти п’яти років, з 20 грудня 1888 р. Феодосій Воловей був єпархіальним місіонером Бессарабської, а потім й Тавричеської губерній. Був делегатом від Кишинівської єпархії на Всеросійських місіонерських з’їздах. Служив священиком у ряді сел і міст Бессарабії: спочатку в с. Широуцах-Нижчих, 4-го округу, Хотинського повіту, а 1 лютого 1888 призначений на вакансію священика в с. Широуци, Василівку, 3-го округу Ізмаїльського повіту, з правом завідувати фортечною Кілійською церквою. 17 березня 1888 священик села Василівки Феодосій Волове призначений наглядачем за церковно-приходськими школами третього округу Ізмаїльського повіту. 16 лютого 1889, згідно проханню був переміщений до церкви с. Галілешт, того ж округу та повіту. 14 березня 1889, згідно проханню призначений на посаду законовчителя місцевого училища с. Галілешт. 10 грудня 1894 о. Феодосій призначений законовчителем Ізмаїльської школи грамоти

Починаючи з 1880-х р. проводив дослідження бессарабського старообрядництва, із цією метою об’їздив практично всі бессарабські селища, де проживали старообрядники. На Сокирянщині проводив місіонерську діяльність у селах Грубна та Белоусівці і місті Сокирянах. Навідував своїх друзів-священиків у Селищах, Романківцах і Ломачинцях.

церква с. Окниця

До місця буде сказано, що в старообрядницьких селах до нього ставилися досить холодно, але при цьому, з належною повагою. В 1912 році, з обов’язку служби о. Феодосій брав участь в I-му Всеросійському З’їзді православних старообрядників (одновірців), що відбувся у Санкт-Петербурзі, 22-30 січня. Там вирішувалося питання про об’єднання всіх старообрядників в одне ціле під покровом всесвітнього Православ’я.

Під час першої світової війни (1914 – 1918) о. Феодосій якийсь час займав посаду священика 6-ої армії Російської імперії, управління якої, як відомо, з утворенням у грудні 1916 року Румунського фронту було перекинене в Румунію.

Відомо також, що він був активним учасником у першому, з кінця XVII століття Помісному Соборі російської церкви 1917 – 1918 р., відомого також як Всеросійський помісний собор. Туди він відправився з Одеси за обранням від військового й морського духівництва. Брав участь у дебатах по ряду питань, наприклад, в обговоренні питання про клятви на Помісному Соборі (24 листопада 1917 р.). Окрім того, протоієрей Воловей був членом Відділу по єдиновірству й старообрядництву та Відділу про внутрішню й зовнішню місію, а також спеціального Підвідділу, що повинен був вирішити проблему ім’яславія — догматичний рух у Російській православній церкві, що початок розвиватися з початку XX в.

Після того, як територія Бессарабії відійшла під владу Румунії, о. Феодосій, підтримував зв’язок з деякими російськими іммігрантами, зокрема з вихідцями з Бессарабської губернії, а також з відомими ідеологами монархії. Як відомо, раніше о. Феодосій був учасником чорносотенного руху, куди входили представники консервативних, монархічних і православних кіл, у тому числі відомі духовні особи свого часу. Не дивно, що коли в 1927 році о. Феодосій помер, про його кончину було повідомлено в іммігрантській газеті «Останні новини» (1928, № 2517, 12 лютого), що видавалася в Парижі.

могила о. Воловея

Дружина протоієрея Воловея, Зіновія Василівна Воловей пережила свого чоловіка майже на вісім років. Вона вмерла в Кишиневі в 1935 році на 66-ом році життя.

Основні джерела: Кишиневские епархиальные ведомости; Миссионерское обозрение; Священный Собор Православной Российской Церкви. Деяния. – Кн.I., Вып. 1. – М.: Издание Соборного Совета, 1918; Незабытые могилы /Сост. В.Н. Чуваков. – Т. 1. – М.: РГБ, 1999; Скворцов В.М. Деяния 3-го Всероссийского Миссионерского съезда в Казани, по вопросам внутренней миссии и расколосектанства. – Киев: Типография И.И. Чоколова, 1897; Степанов С.А. Черная сотня в России: 1905 – 1914. – М.: «Эксмо», 2005; Воловей Ф. О Измаильских старообрядцах. – Москва, 1896.; Воловей Ф. Хлыстовское мракобесие и дьявольские козни их вожака // Миссионерское обозрение. Журнал внутренней миссии. – СПб.: Изд. В.М. Скворцова, 1912. – Т. XVII. 1912. – № 11 (ноябрь). Архів автора.

Олексій Мандзяк

Ілюстрації з сайту міста Окниця

Залиште свій коментар