Наближається річниця Хотинського повстання

Автор: admin

Наближається чергова річниця Хотинського повстання — збройного народного виступу в Північній Бессарабії за звільнення від румунської окупації в січні — лютому 1919 року. У листопаді 1918 рік боярська Румунія, змінивши австро-німецьких окупантів, установила на території Бессарабії режим терору, насильства й сваволі. Це, а також аграрна «реформа», за якою земля поверталася поміщикам або підлягала викупу, викликало невдоволення, а потім і окремі збройні виступи народу. Повстання почалося стихійними окремими виступами з листопада 1918 року й було підхоплено «Національним союзом бессарабцев» і комітетом «У захист Бессарабії».

У боях 19 — 23 січня загони Георгія Барбуци, Рудя, Андрія Папуші, Г. Романюка й ін. у районі міста Хотина (ок. 20 тис. чіл.) і в районі села Атаки (нині – Окницький район Молдови), станції Окниця (до 10 тис. чіл.) домоглися значних успіхів. 23 січня повсталі звільнили м. Хотин (нині — Чернівецька обл.). Орган керівництва повстанням, який організатори назвали «Хотинська директорія», видав наказ про встановлення революційних порядків і формування революційних полків[1].

Але Червона армія, що зав’язла в боях з білогвардійцями й петлюрівцями, була не в змозі допомогти повстанцям, а війська петлюрівської Директорії, що перебували за Дністром на Поділлі, не схотіли допомагати. В значній мірі це було пов’язане з тим, що Румунія входила до складу Антанти — військового союзу проти Австро-Угорщині й Німеччині. Петлюрівцям було політично невигідно надавати допомогу повсталим селянам і робітникам, що їх підтримали. Більше того, у багатьох випадках, петлюрівці роззброювали загони повсталих і навіть обстрілювали їх, коли ті уходячи від переслідування румунських вояків, переправлялися через Дністер. Природно, що це була політика петлюрівського командування, але не рядових петлюрівців, більшість яких становили такі ж селяни.

27 січня 1919 року румунські війська перейшли в наступ й 2 лютого захопили м. Хотин, поступово розгромили й витиснули за Дністер розрізнені загони повстанців. Повстання зазнало поразки. Румунські влади вчинили звірячу розправу над повсталими: знищили артилерійським вогнем 22 села, розстріляли без слідства і суду, або за вироками військових трибуналів близько 500 селян і міських жителів. Усього було вбито понад 11 тис. чоловік. Багато хто з повстанців було ув’язнено, заслано на каторгу. За Дністер зуміли піти лише 4 тисячі повстанців і 50 тисяч біженців. З них згодом було сформовані 1-й і 2-й Бессарабські полки, які склали Особливу Бессарабську бригаду Червоної армії, що пізніше увійшла до складу 45-й Віленської стрілецької дивізії й успішно боролася на фронтах Громадянської війни[2]. Ще частина повстанців воювала в бригаді Г.І. Котовського.

Цікаво сучасне румунське тлумачення причин повстання: маса солдатів першої світової війни, що дезертирували з фронтів, були просочені більшовицькими ідеями та саме вони згуртували українців, які проживали в регіоні. У принципі це, в значній мірі так і було, тільки проти румунської окупації згуртувалися, незалежно від того — під яким впливом, не лише українці та росіяни, але й молдовани. А далі в багатьох румунських джерелах[3] досить цікаво: фронтовики-дезертири й анархісти Нестора Махно (звідки отут Махно узявся!?) увірвалися в Хотин і зайняли місто та більше ста сіл. Румунська армія була змушена втрутитися, щоб відновити порядок і усунути вплив більшовиків. За 10 днів (23 січня — 1 лютого 1919) більшовики були схоплені, віддані суду й ув’язнені. Про знищення великої кількості населення і знущання над людьми – а ні слова. Напевне це лише українцям і росіянам притаманне – себе самих паплюжити…

Ми маємо намір опублікувати на сайті низку матеріалів, присвячених Хотинському повстанню. І почнемо з публікації румунського документа зі зборів Чернівецького   обласного держархіву[4]. Цей документ безпосередньо стосується Сокирянщини. Це є переклад наказу командира  1/40 батальйону 1-ої  кавалерійської дивізії румунської  окупаційної  армії  про  оголошення заборонної зони уздовж Дністра між селами Молодове[5] й Наславча[6] . Наказ був виданий не раніше 7(20) грудня 1918 р.

«Для припинення дій агітаторів і розвідників через Дністер, які ретельно приховуються місцевими жителями, правий берег Дністра між селами Молодове й Наславча на відстані одного кілометра в глиб Бессарабії оголошується недоступним для населення.

У селах Молодове, Кормань, Ожеве, Василівка, Розкопинці, Волошкове, Наславча[7] й у пункті Коль-Вишнева[8], що перебувають у заборонній зоні, перебування сторонніх забороняється.

Особи, затримані в заборонній смузі, підлягають передачі військовому суду за законами воєнного часу, а у випадку опору або непокори — негайному розстрілу.

Даний наказ буде повідомлений прикордонній варті, жандармам і військам району для суворого й точного виконання.

Волосні голови з моменту одержання даного наказу зобов’язані негайно віддрукувати російською мовою по 10 примірників для кожного села й розіслати їх негайно спеціальними нарочними на ім’я сільських старостів, священиків і сільських учителів для негайного оголошення народу й розпублікування.

Комендант 1/40 батальйону капітан Кіцулєску[9]«

 


[1] История Молдавской ССР, т. 2, Киш., 1968; Березняков Н. В., Борьба трудящихся Бессарабии против интервентов в 1917-1920 гг., Киш., 1957; Хотин в огне восстания (1919-1929 гг.). Сборник, посвященный десятилетию Хотинского восстания, М., 1929; Борцы революционного подполья Молдавии, Киш., 1958; Хотинское восстание (Сборник документов и материалов). Киш., «Штиинца», 1976 г..

[2] Советская военная энциклопедия в 8-ми томах, т. 8 № 53

[3] http://ro.wikipedia.org/wiki/Hotin; http://www.evenimentul.ro/articol/istoria-cetatii-hotin-in-viziunea-specialistilor-din-ucraina.html.

[4] Чернівецький   облдержархив,   ф.   742,   оп.   2, д.   2,   л.   9.   Типографський відбиток.

[5] нині територія села затоплена водами Дністровського водосховища.

[6] нині відноситься до Окницького району Молдови, знаходиться неподалік від сокирянського села Волошкове.

[7] назви сіл зазначені у сучасному варіанті

[8] село Вишневе здавна не існує; якій пункт мається на увазі — не зрозуміло.

[9] Хотинское восстание (Сборник документов и материалов). Киш., «Штиинца», 1976 г.

Інші матеріали по цій темі:

— «Спомини учасника Хотинського повстання» — сайт «Гвіздівці»

Залиште свій коментар