Нагороди вояка

Автор: admin

Не встиг Володимир Міхнєв закінчити середню школу. У червні 19415433138z2o року, коли фашисти напали на нашу Батьківщину й почалася війна, він здав останній іспит за 9-й клас. У ті суворі дні тисячі патріотів добровільно йшли на фронт. Прийшов до райкому комсомолу й Володимир Міхнєв.

— Хочу піти на фронт! — сказав він секретареві.

— Але ти ж ще дуже молодий!

— Нічого, я хочу бити фашистів,- рішуче заявив Володимир.

— Іди в райвійськкомат, може бути, що й вийде.

У військовому комісаріаті було людно й галасливо. Володимир ледве пробрався до дверей кабінету воєнкома, улучив зручний момент, прошмигнув у простору кімнату. Там, за столом, вкритим зеленим сукном, сидів уже літній, з карими допитливими очами, військовий комісар.

— Що скажеш, молодець? — звернувся він до юного відвідувача.

Владимир зробив ще один крок, витягнувши руки по швах, і намагаючись мати войовничий вигляд, штучним баском доповів:

— Товариш воєнком! Прошу Вас відправити мене на фронт. У піхоту, в артилерію — однаково, аби тільки бити фашистів. Час настав такий, що вдома сидіти не можу.

А ввечері Володимир розповідав матері про гірку свою образу на воєнкома, що відмовив у його проханні.

Здійснилося бажання Володимира Міхнєва лише через рік. Його призвали до лав Червоної Армії й направили в запасний полк. Там він пройшов курс молодого бійця й став мінометником. Йому привласнили звання сержанта. Пройшло ще кілька місяців, і їхню частину відправили на фронт. Почуття радості охопило його, коли він довідався, що буде воювати в складі 4-ої гвардійської Овручської Червонопрапорної орденів Суворова й Богдана Хмельницького повітрянодесантної дивізії. Спочатку він воював в 12-му полку, а після поранення потрапив в 15-й десантний полк.

Владимир Міхнєв був призначений командиром мінометного розрахунку. Полк готувався до відбиття німецького наступу.

Бійці обкопалися. Стрункий, підтягнутий юнак із трьома поперечними просвітами на погонах довго вдивлявся в нічну імлу. Намагався було заснути, але відразу просипався від кулеметного дробу або черги автомата.

Рівно о 5 годині ранку німецькі батареї відкрили вогонь. З надривним виттям полетіли міни й снаряди, розвертаючи землю, а над головою раз у раз дзижчали осколки. Сержант Володимир Міхнєв приймав перше бойове хрещення. Це було в липні 1943 року під Понирями.

Важка міна розірвалася зовсім поруч. Міхнєва відкинуло убік. Він ніяково обмацав себе рукою — чи не поранений?

— Танки йдуть! — тривожно гукнув рядовий П. Яковлєв.

Владимир підвівся, стряхнувши із себе землю, глянув убік повзучих танків, намагаючись бути спокійним, розпорядився:

— Підсилити спостереження за німецькою піхотою! — Дістав тютюн, папір, почав згортати цигарку, намагався закурити, але в нього тремтіли руки й заспокоєння не приходило.

Артилеристи вдарили по танках, і ті змінили курс. Стало видно німців, що бігли, ховаючись за бронею.

І тоді сержант Міхнєв віддав першу команду, за якою полетіли міни на гітлерівців. Три розрахунки їхнього взводу вели безперервний вогонь по фашистах. Владимир бачив, як падали вбиті, важко повзли поранені, утікали, наздогнані мінометним вогнем фрици, яким вдалося не уникнути мін.

Тепер він не зважав на те, як поруч, з важким гуркотом, рвалися ворожі снаряди. Він весь був поглинений цим боєм. Його розум і воля перекинулися на ту ділянку зеленого лугу, де ще бігали накриті завісою вогню, фашисти.

Для В. Міхнєва це був перший бій, перше випробування. Але витримав він його з успіхом. Коли мінометники довідалися про результати своєї стрілянини — 80 убитих ними німецьких солдатів і офіцерів, — з великою повагою дивилися вони на свого командира.

За перший свій бій під Понирями сержант В. Міхнєв одержав першу нагороду — медаль «За відвагу».

Виріс, змужнів на війні Володимир Міхнєв, хоробрим воїном зарекомендував він себе в батареї, з повагою ставилися до нього бійці й інші підрозділи полку. Вони багато чого могли б розповісти про героя — мінометника, що однаково добре допомагав їм як у наступі, так і в обороні. А через півроку загартований у боях юнак — вихованець Ленінського комсомолу сержант Міхнєв — був прийнятий до лав Комуністичної партії й став комсоргом батальйону. У кожній жорстокій сутичці з ворогом молодий комуніст вдосконалював свою бойову майстерність, показував приклади мужності й безстрашності в бої.

Батальйони полку вели важкі бої на правому березі Дністра біля села Михалкове. Володимир Міхнєв йшов з підрозділу на командний пункт. Була вже ніч. Неподалік у чагарнику він почув приглушену розмову. Прислухався. Говорили німецькою мовою. Спочатку розгубився, а потім отямився, обережно підповз ближче й побачив групу ворожих солдатів на чолі з офіцером. Їх було семеро. Усі озброєні автоматами.

«Розвідники! — миттєво пронеслося в його голові. — Що робити? Непомітно піти, повідомити командира й взяти їх живими». Але поки б він дійшов до КП батальйону, німці могли зникнути. «Ні! — вирішив він. — Треба діяти».

Раптово вискочивши через кущі, полоснув автоматною чергою по фашистах. «Руки нагору!», «Руки нагору!» — кричав він щосили й бив в упор по перекрученим від страху обличчям ворожих солдатів. Влучною чергою вбиті офіцер і три солдати. Інші, піднявши руки, здалися в полон. Забравши документи вбитих фашистів, їхню зброю, Міхнєв доставив полонених па КП батальйону.

— Молодець! — подякував йому командир батальйону. — Не розгубився. Йшли фрици в розвідку, а самі потрапили в полон. Нам зараз дуже потрібні «язики»,- закінчив він.

За цей подвиг В. Міхнєв був нагороджений орденом Слави III ступеню.

…У самий розпал боїв на підступах до села Вітрянка 2-га рота раптом зупинилася й залягла. Командир батальйону наказав Міхнєву з’ясувати причину повільного просування. Владимир, пригинаючись, короткими перебіжками добіг до роти й довідався, що наступу перешкоджає ворожий кулемет. Не роздумуючи, Міхнєв вирішив знищити вогневу точку ворога й став пробиратися вперед. Ризикуючи життям, він підповз до ворожого кулемета й раптовою чергою з автомата знищив весь розрахунок. Потім увірвався в траншею ворога, ліг за кулемет і став поливати свинцевим градом. Не очікуючи удару з тилу, гітлерівці заметушилися по траншеї. У цей час підбігли бійці роти й кинулися в рукопашну бійку. Не витримав ворог, відступив і на цьому фланзі. А комуніст Володимир Міхнєв знову був визнаний гідним нагороди.

…Батальйон міняв позицію. Необхідно було непомітно зайти у фланг супротивника й збити його із займаної оборони. Але зробити так, щоб гітлерівці не могли виявити відходу батальйону з окраїни молдавського села Медвежа.

Командир батальйону вирішив залишити для прикриття населеного пункту невелику, але перевірену в боях групу бійців. Це були кулеметники Микола Торцов і Сергій Приходько, автоматники рядові А. Беспалов, П. Ніконов, С. Кривенко, В. Зарубин і А. Хасанов. Командувати цією групою було доручено сержантові Міхнєву.

В якості бойової позиції група обрала невеликий цегельний будинок на окраїні села, звідки проглядалася ворожа оборона й відкривався гарний огляд вихідних позицій супротивника. Міхнєв наказав швидко обладнати в черепичному даху отвір для спостереження й бійниці для ведення вогню з кулеметів, і десантники зайняли свої місця.

Поруч із десантниками влаштувався на горищі десятирічний хлопчик Борис Арчі. Коли почалися бої за село, його батьки пішли в ліс, сховалися від стрілянини в яру. А Борисові не сиділося з ними. Він вважав себе дорослим, і його тягло туди, де йшов бій. Він допомагав бійцям, як міг: набивав кулеметні диски патронами, підносив воду й від цього відчував якесь дитяче почуття гордості за свою участь у битві з фашистами.

Пройшло кілька годин. Німецька артилерія почала довбати по селі. Стрілянина була не частою, і гвардійці спокійно сиділи, очікуючи, що буде далі. А німці, приблизно до роти, розгорнувшись ланцюгом, рушили в напрямку села. Вони йшли в повний зріст, на ходу стріляючи з автоматів.

— Йдуть гади, прямо на нас,- заклопотано, але без страху в голосі вимовив сержант А. Беспалов.

— Приготуватися до бою! — подав команду В. Міхнєв. Бійці зайняли свої місця.

— Не стріляти! — наказав Міхнєв. — Підпустимо їх ближче, — пояснив він своє рішення.

І коли гітлерівці наблизилися, десантники, за командою Міхнєва, дружно й майже одночасно дали кілька влучних черг. Ворог у паніці заметушився й відійшов на початкові позиції.

Виявивши місцезнаходження гвардійців, фашисти відкрили скажену стрілянину по будинку, почалося артилерійське пристрілювання. Один снаряд розірвався поруч із будинком. Посипалася черепиця з даху. У праву руку був поранений Сергій Приходько. Владимир Міхнєв ліг замість нього за кулемет.

А тим часом фашисти знову пішли в атаку. Зрозумівши, що в селі лише невеличка жменька наших бійців, вони вирішили їх знищити.

— Помремо, але будемо триматися до останнього, — твердо сказав Володимир.

І коли німці наблизилися до будинку, по них знову був відкритий вражаючий вогонь із кулеметів і автоматів. Але гітлерівці завзято наближалися.

— Приготувати гранати, — надійшла команда. І відразу полетіли «лимонки» у наступаючих фриців. І знову вони відступили, але підсилили кулеметний вогонь по будинку. Били майже безперервно.

Загинув П. Ніконов, був поранений у плече С. Кривенко. Тоді сержант Н. Торцов засік ворожий кулемет і полоснув по ньому влучною чергою. Кулемет замовк. Вже більше двох годин тривав цей нерівний бій. Жменька десантників завзято відбивалася від фашистів, що насідали на неї. Гинули й виходили з ладу гвардійці.

Здавалося, що ще така атака — і десантники не витримають. А гітлерівці, бачачи безвихідність десантників, знову стали підтягуватися до будинку. Але зараз вони підбиралися короткими кидками. За першим ланцюгом йшов інший. Міхнєв швидко прикинув. Їх було ще більше трьох десятків. «П’ять чоловік проти тридцяти. Що ж робити?» Але в цей самий момент десь праворуч через село, там, де була ворожа оборона, прокотилося хвилею голосне «ура»! Це батальйон встиг вийти в намічений пункт і раптово атакував фашистів із флангу. Гітлерівці почали швидко відходити. Але гвардійці, натхнені підтримкою, продовжували вести вогонь по відступаючим.

17 фашистських солдатів і офіцерів були знищені на полю бою біля невеличкого цегельного будинку села Медвежа. Орден Червоної Зірки прикрасив груди комуніста сержанта Міхнєва за цей бій.

… Володимир Міхнєв очолив групу розвідників, яким було необхідно переправитися через невелику річечку Лядово, пробратися у ворожий тил і розвідати, де розташовані артилерійські батареї супротивника. Вони заважали успішному просуванню полку вперед. З ним пішли сержанти М. Воронов, К. Волков і Н. Россохін. Але не встигли розвідники переправитися через ріку, як раптово наткнулися на велику групу фашистів. Німці обстріляли наших розвідників. Десантники відповіли вогнем з автоматів. Зав’язалася перестрілка, у якій був важко поранений В. Міхнєв. Розвідка зірвалася. Треба було терміново виносити з-під вогню командира.

Розвідники зробили із плащ — накидок носилки, поклали на них Володимира Міхнєва й глибокою ніччю доправили його до медико-санітарного батальйону.

За два роки боїв Міхнєв був тричі поранений. І жодного разу він не витримував строків лікування. Як тільки йому кращало, тайкома йшов з госпіталів, добирався до свого полку, де його з радістю зустрічали бойові друзі й товариші, з якими він пройшов чимало фронтових доріг.

А попереду лежав ще важкий шлях молодого воїна. Попереду був і звивистий Прут і широка Тіса, нелегкі бої за угорське місто Мішкольц і столицю Словаччини Братиславу. Хоробро боровся Володимир Міхнєв і в цих боях, був нагороджений орденом Вітчизняної війни I ступеню й другим орденом Червоної Зірки.

Шість бойових нагород прикрасили до кінця війни груди комуніста Володимира Міхнєва. У цей час він генерал-майор, живе й працює в Москві.

З книги: Гончаров М. Голубая пехота. — Кишинев: «Картя Молдовеняскэ», 1979. — С. 94-100.

Залиште свій коментар