Наш народ вже як скаже…

Автор: admin

За останні роки ми все більше і більше переконуємось, що в кожної людини є своя доля, не подібна на ні чию іншу, дана їй Богом. Ми перестаємо бути «гвинтиками». І справді, за два десятиліття я зібрав біля сотні влучних висловів у селі, як від односельчан добре знаних, так і гостей. Вживається багато прислів’їв, які друкувалися в книгах, а є й такі оригінальні, що ніде не почуєш і не прочитаєш, хіба що від тієї чи іншої людини, яка ними користується в певний час життя у розмові про ту чи іншу подію або людину.

Але ближче до діла. Ось, приміром, у роки колективізації і голоду в 1947-1949 роках заходять до однієї хати активісти по займу та здачі продуктів. У вдовиці, крім дітей та кутків, у хаті нічого не лишилося. Вона й каже тій комісії:

— Чого прийшли до мене? Уже немає нічого, крім дітей, все забрали.

А один із них і відповідає: — Гражданка, за вами числиться молоко!

Вдовиця не втерпіла, та як крикне:  — Що, сама буду доїтися? Козу й корову ж давно з’їли.

Скільки вже літ пройшло, а люди цю подію пам’ятають.

В тій же порі прийшов чоловік з роботи, а їсти нічого. Зварила жінка вареники, але ж діти їх з’їли. Ото вона перед ним стала на коліна й плаче: «Ой, Саво, Саво! Щоб ся не жила, — божилася, — Вареники визбігали, а юшка лишилася».

Є на одному кутку села скупий чоловік, який у мішок з борошном пускав живу муху, аби жінка без його дозволу не брала нічого. То старі курці, коли не стає цигарок у магазині, згадують його, як він просив закурити: «Мой, куме, дайте тютюну, бо газету й сірники вдома забув»

У роки застою отримували люди пшеницю в кінці року. Ото одні добре випили та й загубили два мішки із зерном. А їхав їздовий порожняком, підібрав загублене і завіз додому. Коли ті кинулися назад, ніде не знайшли, їм підказали, хто ж узяв їхню пшеницю. Прийшли до нього на подвір’я та й просять віддати, а він їм у відповідь: «Я знайшов, моє щастя! Ти знайдеш, твоє щастя!» Відтоді в селі ця приповідка живе між сельчанами.

Чого тільки не почуєш в школі від дітей, рідше від учителів. Вже коли діти дуже не хочуть слухати, то Віктор Васильович, він учителював у середині сімдесятих років, любив говорити такі дві фрази:

— Мовчи, товаришу, бо крейдою обмажу.

— Ти що із коня впав чи батога хочеш?

В одній бідненькій сім’ї зварили вареники й сіли до столу їсти. Вареників тих було небагато, а хлопчик все хапає по два на вилку. Тож тато йому дає зауваження: «Не бери по два». І почув у відповідь: «А що хочеш, аби по три та вдавився!»

Будучи в Почаївській лаврі, почув у розмові від монаха отця Димитрія: «Без колиски не виросте дитина, а без церкви не буде людини. Гірко зароблено, солодко з’їм.

Колись, а може ще й тепер є, загадували на роботу. Голова колгоспу збирає наряд, бригадир дає завдання ланковій, а та – їздовому чи сусідці, і, як результат, людей на роботі було мало. Діялось, отже, за такою системою: гей, малий, скажи малому, хай малий малому скаже, нехай він штани підв’яже.

Один їздовий полюбляв говорити: «Якби знав, що Бог іще раз буде роздавати розум, то два рази б у чергу став.»

Тітка Іфтина говорила: «Сидимо криво, а говорімо рівно».

Гончарка Марія: «Те, що спереду, не може бути ззаду».

Колишній голова колгоспу: «І ведмідь у лісі старається, та толку мало», «Всі гребуть до себе, лише курка від себе».

Бабка мого товариша: «Я не за чим так не плачу, як за щастям».

Шофер: «А цілував би я тебе холодного».

Обліковець: «Одна монета дзвеніти не буде, а дві дзвенять не так».

Будівельник: «Я такий дурний, що й сало без хліба буду їсти».

Сусідка Марія Василівна до чоловіка: «Ледар спить, а Бог долю держить».

Якось за столом на весіллі: «Згинь, нечиста сила, лишися, чистий спирт».

Сусідка Маня: «Віддалася, то на всю біду придалася».

Мама Тасія: «Хто терпен, той спасен», «Штани мої, штани мої, штани мої сині, одні ви на мені, а другі у скрині», «Ще річки не видно, а він уже штани закотив».

Тато Михайло: «Настав світ брехунів», «Брехнею весь світ пройдеш, та назад не вернешся», «Чужого не хочу і свого не віддам», «Як постелиш, так і спати будеш», «Через своє добро чужий гній не везуть», «Хто прошкує, той дома не ночує».

Зараз трохи зменшилося засідань різних і почесних президій. А раніше, було, запрошуємо до президії телятницю, вона й каже: «Аби мені не було так, як за румунів, що один бідняк вперся за стіл, то йому сказали: «Куди ти в свинячих постолах прешся в президію?»

Почув із розмови в автобусі: «Я засипав, то хай моє й мелеться».

Часто в розмові з односельчанами можна почути:

— Мовчи, глуха – менше гріха.

— Я брешу добре, а мій син прямо понад саму землю бере.

— Бог не б’є дрюком.

— З кого сміх, з того й люди.

— Семеро на возі, а один на стозі і кричить: не завалюй.

— Два пани на йдні штани.

— Наша каша, татів борщ.

— Такий тобі родич, як Петро бабці рідна тітка.

— Витріщився, як свиня на нові ворота.

— Що у тверезого на умі, те в п’яного на язиці.

— Не втримався за гриву, за хвоста не вдержишся.

— Брат братом, а бринза за гроші.

— Свиня не з’їсть, поки не викочає.

— Крутить, як циган сонцем.

— Пішов до церкви, то й двері приніс.

— Застав дурного Богу молитися, він і чоло поб’є.

— Як їсть, так і робить.

— І сам не гам, і другому не дам.

— Була б шия, а ярмо знайдеться.

— Так упав, аж поїзд став.

— За дурної голови й ногам тяжко.

— За дурною головою і ногам нема спокою.

— Щось не важно горить.

Почуте, записане ще раз підтверджує, що кожна людина – особистість і ні на кого не схожа. І не треба всіх стригти під макітерку, бо все одно з цього нічого не вийде. Потрібно берегти кожного, допомагати в розвитку індивідуальності і цікавіше буде жити.

Шундрій М.М.

Народні прислів’я та приказки, почуті і записані в селі Ломачинці  

*******************************************

Про автора

Михайло Михайлович Шундрій, народився в с. Ломачинці, Сокирянського району Чернівецької області 23 листопада 1948 року. Вчитель, будівельник, кандидат в майстри спорту з міжнародних шашок, релігієзнавець, краєзнавець, дослідник історії рідного краю, збирач усної народної творчості, автор брошури «Історія церкви с. Ломачинці», та більш за 20 матеріалів з історії української частини Бессарабії і відомих людей та подій. Член Національної спілки журналістів України, друкувався у республіканських і обласних газетах, постійний дописувач газети «Дністрові зорі». Великий любитель досліджень коренів родоводу своїх земляків у власному архіві, відшукав та впорядкував понад 30 родоводів.

Залиште свій коментар