Непоротове, хутір Галиця і печерний монастир

Автор: admin

Хутір Галиця (Михалківська сільська рада Сокирянського району Чернівецької області) розташований на березі Дністра. Дивна за своєю красою місцевість, древній прикордонний пост Галицько-Волинського князівства, місце розташування однієї з величніших історичних, культурних і духовних скарбниць Сокирянського району та і всієї Чернівецької області – Непоротівського (Галицького) Свято-Миколаївського печерного чоловічого монастиря.

У давню давнину в урочищі Труфанова Криниця, неподалік від сучасного розташування монастиря, знаходилися капища язичників, що підтверджується археологічними знахідками, в тому числі — язичницькими амулетами. Та і самі скельні печери сучасного монастиря використовувалися давніми мешканцями цієї землі. Під час реконструкції монастиря, на його території працювала експедиція ЧНУ, яка під час вивчення однієї із келій знайшла у кам’яній підлозі з биті горщиками чорноліської культури.

Сам монастир вірогідно був заснований у XI-XII ст. як Галицький скит. За давніми легендами, в його заснуванні у XI ст. брав участь Антоній Печерський — засновник Києво-Печерської Лаври.  Перше письмове свідоцтво про монастир відноситься до середини ХІХ-го сторіччя, коли відомий дослідник-кразнавець Олександ Афанасьєв-Чужбінський, мандруючи Дністром, записав: «На запад от Ломаченцев, через дремучий лес, лежит небольшое село Непоротово, возле которого находятся необычные пещеры. Пещеры эти, в которых по словам местных жителей, был монастырь, интересны если не остатками старобытности, то своим оригинальным строением. Представьте себе довольно широкую галерею, выдолбленную в горе и поддерживаемую натуральными столбами… По словам одного старого грека=помещика, подобные пещеры относятся к первым столетиям христианства, когда христиане, преследуемые язычниками, прятались в недоступных местах…»

За відомостями автора «Кишиневских Епархиальных ведеомостей» Дмитра Щеглова, наприкінці XVIII-го сторіччя він був спустошений турецькими завойовниками, але згодом (у 1801 році) монахи все ж знову там оселилися і турки перестали їх чіпати. Цьому сприяла тогочасна влада цієї землі – бояри Молдовського князівства, які були підконтрольні Османській імперії. До того ж, туркам вже було не до того, оскільки територія здебільшого фактично знаходилася під контролем Російської Імперії. До 1809 року у монастирі обітали настоятель скита ієромонах Анатолій і троє ченців. Згодом монастир знову занепав і використовувався лише – як місце поклоніння. Румунська влада намагалася сприяти його відновленню, але Радянська влада знову його розігнала.

З 1995-96 р. у монастирі проводяться археологічні дослідження та розкопки силами студентської молоді під керівництвом Пивоварова С.В. і Ридуша Б.Т., викладачів кафедри археології історичного факультета Чернівецького національного універсітету.

В архіві Чернівецько-Буковинської єпархії було знайдено рукописний зошит невідомого автора з короткою історією скіта «Галиця». Судячи по змісту, написаний він був священником. Записи у зошиті свідчать: «Согласно преданию, монастырь «Галица» уже существовал задолго до основания с. Непоротово. Первые жители его были выходцами с Украины, из-за Днестра, и были православными христианами, на что указывали их язык и обычаи…».

Перша церква у с. Непоротове, вкрита соломою, була побудована в XVIII сторіччі і служив у ній священник Тимофій Морецький. Наприкінці того ж сторіччя церква згоріла і тривалий час церковні служби справлялися у церкві скіта «Галиця». Монастир на той час, як вже було зазначено, був разорений турками,  але молдовський мітрополіт Веніамін (Костакі), у надії, що з часом іноки повернуться у монастирські печери, благословив священника Занчевського, щоб той там вчиняв богослужіння. Згодом у Непоротово було побудовано нову церкву.

З 1926 року настоятелем скіта був ієромонах Антоній (Греку) зі скіту «Рудь» Сорокського повіту. Йому на зміну прийшов інший ієромонах Євфімій (Ізмана), з того ж скіта. З 1928 року настоятелем був ієромонах з скельного монастиря «Сахарна» Оргєєвського повіту Протерій (Писаренко).

У 1953 році  фасадні стіни монастиря сповзли у яр та на майданчик перед монастирем.

По матеріалах публікацій сайта Гвіздівці і сайта Чернівецько-Буковинської єпархії.

Залиште свій коментар