Нова книга В.В. Гандзія

Автор: admin

Представляємо відвідувачам сайту нову книгу романківецького журналіста (члена Національної спілки журналістів), письменника, поета, краєзнавця Василя Васильовича Гандзія – історичну поему «Бессарабська мадонна». Сьогодні публікуємо авторську передмову до книги та частину першого розділу книги.

Бессарабія – це історична область, яка займає простір між рр. Дністер і Прут. За наявними в краї археологічними пам’ятками виявляється: ця земля в ряду з іншими європейськими просторами пізнала на собі всі епохальні катаклізми, формації і життєві перипетії. До Х ст. н.е. тут селилися різні племена і народності В Х – ХІ століттях вона входила до складу Київської Русі. В ХП – ХШ ст. корилася Галицько-Волинському князівству З ХІУ ст. підпала під турків. Вельми цікавий запис щодо Бессарабії знаходимо в історії запорізьких козаків Д. Яворницького. Читаємо: «Запорізькі козаки проникали на своїх чайках і за Тамань, у Єгипет («Білу Арапію»), заходили в Бессарабію («Бісову Арапію»). Чому козаки Бессарабію на початку ХУШ ст. називали «Бісовою Арапією»? — загадка…

За Бухарестською мирною угодою – 1812 р. – земля між Дністром, Прутом, частково Дунаєм і Чорним морем, під назвою Бессарабія, була приєднана до Росії. За літописом «Столетие присоединения Бессарабии к России – 1812 – 1912 р.р.» — автор протоієрей Н. Лашков, Кишинев, 1912 р. Бессарабія із головним м. Кишиневом виконувала усі свої державницькі функції. І ще таке: запитаймо себе, хто був першим на терені крайової історії, яка обіймає собою Дністро-Прутське межиріччя. Бессарабія чи Молдавія? Тут доречно вчитатися в рядки класика російської і світової лірики О.С. Пушкіна:

Цыгани шумною толпой

По Бессарабии кочуют…

Таким чином простір між ріками Дністром і Прутом — від сходу до заходу — меж Буковини, з 1812 року в географічно-політичних картах російської імперії було зареєстровано під історичною назвою Бессарабія.

До речі з 1813 по 1873 роки в історичних документах Бессарабія іменується областю. В 1873 році Бессарабська область була перейменована на Губернію з губернським центром в м. Кишиневі.

По листопад 1918 року Бессарабія (Молдавія) опікувалася Російською короною. Упродовж 1918, першої половини 1940 року ХХ ст. була окупована боярською Румунією. За рішенням Верховної Ради СРСР від 2 серпня 1940 року Північна Буковина і Хотинський повіт Бессарабії були возз’єднані з УРСР. Червень 1940 р (за винятком другої румунської окупації — липень 1941 – березень 1944 р. — серпень 1991 р. Бессарабія (Молдова), як Союзна республіка знаходилася в складі СРСР. На засадах самостійної незалежної держави Бессарабія (Молдова) почала розвиватися з часів розпаду Радянської імперії…

Бессарабія – це не тільки регіональна сусідка, а й історична родоплемінна сестриця Буковини. Тут споконвік проживає велике число бессарабських українців, людей інших національностей. Усі вони живуть у мирі і дружбі. Тут народилася і творила свої життєві епопеї Бессарабська Мадонна. І цей літописний факт сумнівам не піддається!

Перше ніж узятися за перо і зробити пробний запис до запланованої поеми, зокрема про так звану епоху палеоліту, довелося «перелопатити» окремі словники, довідникові і історичні видання, відтак погодитися з тим, що земля, яка охоплює Дністро-Прутське межиріччя, свого часу теж милувалася і «насолоджувалася» здобутками палеолітичної культури. Можливо звідси, з цієї епохи і бере початок генетичний ланцюжок, в уланках якого, образно кажучи, заплетено код бессарабської прародительниці… За цих мотивів і починається ця історична поема словами: «А світ іще кипів льодовиками»…

Якщо вірити літописам, а інакше бути не може, то виходить, що за давньо-грецьким мандрівником та істориком Страбоном долішня і горішня Бессарабія (межиріччя Дністра і Прута) в дослов’янський період у своїх географічних межах носила історичну назву «Пустеля гетів». Відомо також, що колись на території колишньої Бессарабії, власне, в цій «пустелі», в основному селилися племена даків, гетів, антів, карпів, угрів, бессів, пізніше тиверців, від яких упродовж століть прийняло певні етно-родові ознаки сучасне буковино – бессарабське народонаселення.

Неабиякий інтерес викликає той факт, що в цьому, так би мовити, Дністро-Прутському регіоні, ще з незапам’ятних часів розвивалася своєрідна тогочасна культура. Її сліди досі збереглися на керамічних уламках , якими досить багата Буковино-бессарабська земля. Тут наука археологія зафіксувала (дослідила ) вогнища трипільської, черняхівської, зарубинецької і навіть так званої луковецької культур. Окремі елементи цих культур (речей) несуть на собі ознаки успадкованого доісторичного матріархату. Окрім того, упродовж цілих віків народна пам’ять старанно береже унікальні місця, пов’язані з іменем жінки-матері, жінки-коханої закарбованих в стародавнє керамічне мистецтво.

На землях сучасної Молдови (колишньої Бессарабії), певно, і Буковини, усієї України, досі збереглися стародавні історичні назви окремих урочищ, пагорбів, річок, джерел, криниць і, навіть старих хрестів, які перегукуються з іменами її величності жінки. Щодо старих хрестів: за ними прочитується, якщо можна так сказати, хрестово-християнська історія. Ці стародавні пам’ятки зберегли (бережуть) на собі карби не лише християнської моралі, а й культури. Це сліди, так би мовити, давно минулої земної цивілізації, в основі якої на віки закорінено образ жінки взагалі, Бессарабської Мадонни зокрема особливий відбиток в крайових літописах, тим більше народній пам’яті, мають періоди між 1812-1918,- 1940 — 1944 рр. У цих роках, як відомо, Бессарабія була підвладна спочатку російській, а відтак і румунській короні. Що стосується радянського періоду, то він добре запам’ятався не лише старшому, а й середньому поколінню краян.

Працюючи над поемою, я буквально з першого слова і рядка намагався проникнути в духовний світ жінки. Якомога глибше і ближче спізнати її душевну красу, благородство, ту матеріально-філософську основу, яка тісно заплетена в жіночу індивідуальність.

Отже, проаналізувавши і оцінивши усе перечитане, передбачене і перечуте з точки зору суспільно-історичних подій і явищ, якими колись було охоплено Буковино — Бессарабське Подністров’я, приходимо до висновку, що саме жінка заслуговує того, щоб її історичний образ достойно увіковічнився не лише в природнім дітонародженні, а й у прозо-поетичних творах, монументальному мистецтві.

Ці передумови і спонукали автора до написання цієї історичної поеми. А те, що твір скомпоновано в стилі прозово-поетичної розповіді і, головними героями твору виступають жінки, власне, сама історія – річ, скажемо, об’єктивна, а може й закономірна…І, як нам видається, щоб глибше вникнути в зміст самої поеми, належить якнайуважніше вчитатися в прозові преамбули твору. І, головне, пам’ятати, що жінка – бессараб’янка, певно, як і взагалі жінка-українка – це ті історичні постаті, які за своєю слов’янською ментальністю, кмітливістю, сміливістю і непохитністю, можуть і коня на скаку зупинити, і в палаючу хату ввійти…

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Первісна людина в середньому Подністров’ї з’явилася 300 – 100 тисяч років тому. Цей факт легко вичитується з книги землі, яка залишила свої незнищимі сторінки на голому щовбі (урочищі) колишнього села Молодове по-правому березі Дністра на Буковино-бессарабській Сокирянщині…

За даними наукової археологічної експедиції, в межах цього урочища 40 тисяч років тому селилося тогочасне первісне плем’я. Цей період в історичній науці прийнято вважати епохою середнього палеоліту. Щоб «розкрити» найнижчу «сторінку» цієї «земляної книги», археологам довелося зняти шар ґрунту товщиною в 10 м. На цій глибині було виявлено примітивне житло, у якому, здогадуємось, творила свої родинно — узвичаєві філософії первісна або, як її вважають, доісторична Мадонна, на цій землі роджена, нею  виплекана…

Спочатку сотворив Бог землю…

Біблія гл. 1

ТОДІ Ж, ТОДІ…

А світ іще кипів льодовиками,

І мамонти водились на землі,

І небо сніговими язиками

Пророчило тут жахи немалі…

У пору ту, у первісному леті,

Із подиху матерії буття

Маленька цяточка з’явилась на планеті,

Зачавши тут одухотворене життя.

І зародилось це одвічне тло…

Його зронили древні архонтропи.

Либонь, тоді ще в світі не було,

Ані пекучих Африк, ні вітрів Європи.

Усе корилось часу перемінам.

І силою природних протиріч,

Мов древа велетенського пагіння,

Усесвіт обійняв тут кожну мить і річ…

Усе знялось на рівні боротьби.

В космічнім леті шикувались зорі.

Земля у збігу нової доби

Пливла, крутилася у вічному повторі…

А час спливав. Зникали громовища…

І сонця перший промінець,

Мов первозданний острівець,

Живої сутності торкавсь як ближче.

Кудись втекли жагкі палеоліти,

І злото — промінь сонячного дня

Зродив ліси, птахи, траву і квіти

В гармонію краси та істину огня.

Та ще якесь шалено-дике звір’я,

І дивне птаство неземних порід,

І люди опечерені без міри,

Шукали в нетрях благодатний слід…

Тоді ж, тоді, в тоте бурхливе врем’я,

Якийсь прудкий, природній вітровій

Заніс сюди напівзаблудле плем’я,

Та й приземлив його отута на постій.

І ожила ця скорена місцина,

Набувши образ неба і землі.

І першу стежку зміряла людина,

Мов першу скибу у масній ріллі.

Печерний дух, печерна суть і морок.

І вогнище розвуглене в печі,

І шкур звіриних хаотичний ворох,

Та примітивні сколи і мечі.

З тих пір росте усе отут і родить

Корінням вглиб та ушир гіллям.

І жінка в цьому владно верховодить,

Скорившись долі, Богу і думкам!

Залиште свій коментар