Сокирянщина

Пропонуємо Вам уривок з історичного огляду Миколи Жарких «Оборонні споруди долини Дністра«. В уривку описано не лише споруди, розташовані безпосередньо на території Сокирянщини, а й ті, які знаходяться на території наших безпосередніх подністрівських сусідів — на протилежному березі.

Дністер — одна із визначніших рік України. В його долині знаходяться численні археологічні та архітектурні пам’ятки різ­них епох, пов’язані з обороною і воєнною історією. Умовно можна розділити їх на 4 групи :

• пам’ятки доісторичного періоду (який на Подністров’ї сягає мало не початку 12 ст.);

• пам’ятки Галицького князівства 12-го ст. — 1-ої половини 14-го ст.;

• пам’ятки часів польського панування 2-ої половини 14-го — 18-го ст.;

• пам’ятки 20 ст.

Пам’ятки кожної групи створювались в інакшій військово-політичній ситуації, з інакшими цілями і тактико-тех­нічними засобами.

Два загальних зауваження щодо археологічних об’єктів :

городища датуються, за рідкісними винятками, на підставі підйомного матеріалу, знайденого на їх те­ри­торії. Цей підйомний матеріал нерідко містить знахідки від палеоліту до культури «горілки особливої московської», а ви­падки знахідок від трипільської культури до часів давньої Русі — загальне правило. Такі городища дуже часто вва­жа­ються давньоруськими, хоча довести це можна тільки демонстрацією стратиграфічного зв’язку між оборонними спо­ру­дами та культурним шаром городища. Відоме Пастирське городище, наприклад, було заселене в часи черняхівської куль­тури, але його оборонні споруди не використовувались, поселення було відкритим.

всі ділянки землі, обмежені валами чи ровами, без будь-якого розбору заносяться в категорію «го­ро­дищ». Це не зовсім безпечний прийом, бо назва гіпнотизує дослідника і змушує припускати існування міста або ук­ріп­лен­ня-города. Між тим навіть сучасна практика показує, що валами обводяться цінніші господарські угіддя (сади…); в не­давньому минуломи валами або ровами обкопувались хутори на знак приватного володіння; нарешті, досвід вивчення ук­ріплень гірського Криму показує, що дуже часто об’єкти, відомі під назвою «ісарів» (укріплень) насправді були за­го­на­ми для худоби, тобто слугували для оборони овець та кіз від вовків. Тому апріорне зарахування будь-якого валу до обо­ронних споруд теж може привести до помилок.

Оборонні споруди Сокирянщини

Молодове (р-он Сокиряни). Затоплене водосховищем село біля с. Лопатів. Існує городище скіфського часу[1].

Кулішівка (р-он Сокиряни). Перше городище розміром 20´25 м, оточене трьома рядами валів, знаходиться в ур. Паланка за 2 км на пів­ніч від села, на мису над Дністром. Ця цитадель оточена зовнішнім поясом оборони, який охоплює площадку ді­а­ме­тром 100 м і складається з двох ліній валів. На цьому посаді є культурний шар зі знахідками 12 — 1 половини 13 ст.; куль­турного шару на цитаделі не виявлено[2]. З останнього можна здогадуватись, що замок або не був добудований, або використовувався дуже короткий час.

Друге городище знаходиться в лісі на захід від села на мису в ур. Батирова Поляна. З боку поля захищене дво­ма валами. Знахідки на його території відносяться до трипільської культури та раннього залізного віку.

Третє городище знаходиться на північ від села, на правому березі потоку в ур. Підмеття. Вал довжиною по­над 1 км обмежує ділянку 1000´300 м зі знахідками скіфської, черняхівської  та слов’янської (9 — 10 ст.) культур[3].

Непоротове (р-он Сокиряни). Городище — сторожова фортеця 12 — 1 половини 13 ст. знаходиться на південь від села, в ур. Щовб на мису на правому березі річки, що впадає у Дністер. Розмір його 65´50 м, укріплене валом[4].

Галиця (р-он Сокиряни). Городище 12 — 1 половини 13 ст. знаходиться на мису на правому березі яру при впадінні його у Дністер[5]. Пло­щадка діаметром десь 100 м укріплена двома рядами валів. Б.О.Тимощук переконливо доводить, що комплекс бли­зько розташованих городищ у Ломачинцях, Галиці та Непоротовому — це залишки літописного міста Кучелміна, зга­даного в 1159 та 1213 рр.[6] Припинило існування після татарського розгрому в середині 13 ст.[7] (слід зауважити, що оборонні вали знаходяться не на правому, а на лівому березі яру, якщо йти від його початку — прим. адм. сайту )

Ломачинці (р-он Сокиряни). Городище розташоване на схід від сучасного села, на мису на лівому березі р. Каютин при впадінні до неї по­то­ку, в 2 км від Дністра, в ур. Окопи. Площадка городища розміром 50´70 м. (тут теж не дуже зрозуміло, що мав на увазі автор статті, адже річка Каютин тече через село і скоріше на заході сучасного села, ніж на сході від нього — прим. адм. сайту)

На першому етапі (9 ст.) тут був общинний центр[8]. Він був укріплений дерев’яною стіною, що складалась із стояків та запазованих у них дощок. Два ряди таких стін утворювали кліті, які зверху перекривались бойовим ходом. Го­родище не було забудоване і правило за сховище під час небезпеки. Ці дерев’яні укріплення були спалені й на їх міс­ці збудована князівська фортеця 12 — 1 половини 13 ст.[9], обведена широким ровом, валом, на якому стояли зрубні де­рев’яні стіни. Ця фортеця припинила існування в середині 13 ст.[10]

Перстень 11-13-го ст., знайдений на березі Дністра у с. Волошкове, срібло, гравирування, 2009 р.

Волошкове (р-он Сокиряни). Городище знаходиться на мису на схід від села, в ур. За перевалками. Площадка 50´40 м з боку поля за­хи­ще­на трьома валами[11]. І.Винокур датує його скіфським часом[12].

Оборонні споруди на лівому березі Дністра (навпроти Сокирянщини)

Хребтіїв (р –он Нова Ушиця).

Мисове городище знаходиться в 1 км на південь від села, в ур. На ріжку. З півдня воно обмежене урвищем Дні­стра, з заходу — яром, з боку поля — двома валами. На городищі нема ніяких ознак культурного шару, знайдено тіль­ки уламки кераміки 8 — 9 ст. За відомостями початку 20 ст., на городищі стояла кам’яна баба. З цього дослідник ро­бить висновок, що це городище — культовий центр дохристиянського часу[16].

Калюс (р–он Нова Ушиця).

Городище літописного міста Каліуса, згаданого в 1242 р.[17], знаходиться на правому березі устя р. Калюс в уро­чищі Городок, точно напроти Кучелміна. Розміри його 100(22..70) м. З напільного боку захищене валом та ро­вом. Припинило існування після татарського розгрому в середині 13 ст.[18]

Маціорськ (р-он Нова Ушиця). Існує городище скіфського часу[19], нібито окреме від городища в сусідніх Рудківцях.

Рудківці (р-он Нова Ушиця). На плато над Дністром (на території села) та на схилі великого яру знаходиться велике городище 8 — 7 ст. до н.е. Це поки що єдина точно датована споруда того часу на Дністрі. Площа його 39 га, з боку поля воно захищене ро­вом та валом; три ряди ровів та валів відокремлюють плато від ділянки на схилі[20].

Залишки городища біля села Маціорськ. Фото Віктора Пекелея. Для збільшення - клікнути мишкою

Оглядаючи оборонні споруди Дністра в цілому, слід відзначити рішучу перевагу мисових укріплень над фор­ти­фікаціями регулярного плану (єдиний виразний представник останнього типу — замок у Чернелиці). Природно, що фор­тифікатори намагалися якомога повніше використати зручні для оборони властивості рельєфу, благо що таких місць у каньйоні Дністра більш ніж достатньо. У розвитку систем фортифікації можна простежити виразний період після на­ва­ли Батия, коли нові укріплення намагалися будувати з урахуванням нових засобів облоги. Для періоду 16 — 17 ст. мож­на відзначити велику концентрацію кам’яних замків між Кам’янцем та Хотином. Фортеці цього часу звернені го­лов­но проти нападів татар і тому не розраховані на опір артилерийському вогню та контрбатарейну боротьбу. Сучасна на той час бастіонна система проникає в Подністров’я дуже повільно; найвиразнішими пам’ятками її є турецькі фортеці в Хотині та Бендерах. З боку Речі Посполитої остання фортеця збудована в 1692 р. (Окопи); в 18 ст. нові ук­ріп­лен­ня не будуються.

Микола Жарких

Примітка адміністраторів сайту

Всі позначки про місцезнаходження городищ на NASA-гуглівських фотознімках тільки дуже приблизно вказують реальне місцезнаходження об’єктів, з орієнтуванням на відомості, зазначені в даній статті. При цьому, незважаючи на безсумнівну важливість і значну цінність статті загалом, слід зазначити, що знайти описані оборонні споруди по орієнтирах, зазначених у ній, буде не просто. У багатьох випадках, автор або сам, або з подачі інших дослідників переплутав ліві й праві сторони ярів, берегів рік, переплутаний схід із заходом… Тому, якщо комусь захочеться пройтися по місцях прадавньої бойової слави, треба бути готовим до того, що варто шукати місцевих жителів, які знають — що й де знаходиться. А це — нелегко в наш час. Місцеві теж мало знають про свою місцевість. Коли нам вдасться самим все перевірити на місцях — обов’язково уточнимо.

[1] І.С.Винокур, с. 43.

[2] Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина: 10 — 1 половина 14 ст. — К.: Наукова думка, 1982 р., с. 175.

[3] Довідник з археології України: Хмельницька, Чернівецька, Закарпатська області;. — К. : Наукова думка, 1984 р., c. 154.

[4] Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина…, с. 24, 84, 180.

[5] Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина…, с. 84, 180.

[6] Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина…, с. 85 — 86.

[7] Русанова И.П., Тимощук Б.А. Древнерусское Поднестровье, с. 101.

[8] Тимощук Б.О. Слов’янські гради північної  Буковини. — Ужгород : Карпати, 1975 р., с. 30 — 34; І.С.Винокур  відносить початок його існування до 8 ст.

[9] Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина…, с. 82 — 86. .

[10] Тимощук Б.О. Слов’янські гради…, с. 41.

[11] Довідник з археології України…, c. 153.

[12] І.С.Винокур ; с. 48.

[13] Літопис Руський за Іпатським списком переклав Л.Махновець. — К.: Дніпро, 1989 р.,…, с. 196, 197, 273, 573.

[14] Русанова И.П., Тимощук Б.А. Древнерусское Поднестровье. — Ужгород : Карпаты, 1981 г., с. 101.

[16] Брайчевський М.Ю. Археологічна розвідка в Новоущицькому районі Хмельницької обл. — Археологічні пам’ятки, 1955 р., т. 5, с. 176 — 178.

[17] Літопис Руський за Іпатським списком переклав Л.Махновець. — К.: Дніпро, 1989 р., с. 400, 553. За нашими даними, це городище знаходиться на мису лівого берега р. Калюс (Довідник з археології України…, c. 68).

[18] І.С.Винокур  с. 100; Русанова И.П., Тимощук Б.А. Древнерусское Поднестровье, с. 101.

[19] І.С.Винокур  с. 43.

[20] Довідник з археології України…, c. 70.