Обряд викликання дощу на півночі Молдавії й у Буковині

Автор: admin

Э.А. Рикман 533

Обряд викликання дощу за допомогою антропоморфної ляльки неодноразово притягував до себе увагу вчених. Він докладно описаний С.Ф. Маріаном[1]. За його відомостями, селяни називали цей обряд, як і саму ляльку, Калояном. М. Врабіє бачить джерела цього обряду в греко-римському, античному світі[2]. В.С. Зеленчук і Ю.В. Попович відзначають подібність усієї побудови цього обряду викликання дощу зі слов’янськими обрядами, пов’язаними з похоронами ляльки-людини; особливо підкреслюють вони близькість цих обрядів у румунів, молдаванів і болгар[3]. Відомості про обряд викликання дощу з лялькою в молдаванів і румунів містяться в колективній монографії «Молдаване»[4] і в статті М.Я. Салманович[5]. Польові матеріали, зібрані нами, доповнюють уявлення про цей обряд.

Відомості про обряд викликання дощу зібрані мною в 1980–1981 р. від 54 інформаторів з 24 сіл.[6] Відомості ці — нерівноцінні. Так, наприклад, С.С. Гочу (1948 р. р. із с. Мольниця Глибоцького р-ну Чернівецької обл. УРСР), Ф.Д. Заєць (1910 р. р., із с Баласінешти, Бричанского р-ну Молд. РСР) послідовно освітили весь ритуал, інші інформатори розповіли лише про його окремі важливі елементи або тільки констатували існування або відсутність розглянутого обряду в їхніх рідних селах, що дозволяє уточнити ареал обряду. Більшість наших інформаторів — молдавани (81%); опитані також українці (18%) і 1 румун, від якого отримані досить цікаві відомості. Всі інформатори — колгоспники, робітники й представники інтелігенції у сьогоденні або минулому — жителі сіл, добре знають існуючі в них ще недавно звичаї й обряди, зокрема описувані й нами.

Уявлення про цей обряд збереглися краще в осіб у віці 60-70 років. Однак є інформатори 30-40 років, добре знайомі з обрядом, тому що самі брали участь у його виконанні. Більшість наших інформаторів вірили в дієвість обряду. Аналізований обряд, що виник у далекій давнині, найбільш повно нами зафіксований для періоду 1940-х років, але є відомості, що його виконували й в 1970-х роках. Зрідка існує він і в наші дні (за свідченням В.В. Сімак; 1932 р.р., з с. Табани Бричанського р-на Молд. РСР). Обряд був розповсюджений на всій території півночі Молд. РСР, між ріками Прут і Дністер (від сіл Ларга й Богданешти до с. Ліпник). Обряд, як правило, виконували в молдавських селах; жителі українських сіл Берлінці, Корестоуци, Васкауци й ін. його не виконали. Але серед українців сіл Причини й Богданешти цей обряд був розповсюджений, імовірно, у результаті особливо сильного впливу тут молдавських звичаїв на українські. Описуваний нижче обряд, таким чином, відбиває етнокультурну взаємодію в розглянутому регіоні.

Виконавцями обряду, як правило, були дівчатка й хлопчаки, у деяких випадках — хлопці й дівчата. Однак С.С. Гочу пам’ятає, що колись обряд виконували люди похилого віку (с. Мольниця). Основну роль у цьому обряді грали дівчатка або дівчата, що готували ляльку, що наряджали її, що голосили над нею, а іноді копали «могилу» і т.д.

Основний зміст обряду – ритуальне поховання жіночої фігури ляльки, «померлої» від спеки (малюнок), з метою викликати дощ у період посухи. В інших районах відомі й чоловічі фігури[7]. Ареали поховання жіночої й чоловічої фігур, як у досліджуваному нами, так і у всьому Карпато-Балканському регіоні мають бути ще з’ясувати.

Куклы

У більшості сіл тулуб ляльки робили з ганчірок, набиваючи його ошурками, стружками. Для нього використовували й кукурудзяні качани (села Калікауци, Молниця). У застосуванні качана, можливо, і проявився зв’язок самої фігури з культом родючості. Очі ляльки робили з вугіллячок, чорних зерен бур’янів або ґудзиків (села Баласінешти, Бричани, Старі Каракушани, Табани); очі також прорисовували або вишивали кольоровими нитками (с. Калікауци). Рот у деяких селах прорисовували червоною фарбою (с. Старі Каракушани). Ляльок вирізали також з дерну або ліпили із глини (с. Богданешти). Використовували також голови покупних ляльок (с. Теребна) або навіть цілком такі ляльки (с. Богданешти). Довжина ляльок варіювала від 15 до 75 см.

Ляльок нарікали звичайними жіночими іменами. Деяких учасниць ритуалу вважали матерями ляльок (с. Табани). Вони пестили, сповивали ляльок (с. Гринауци) і особливо гірко їх оплакували.

На ляльок звичайно надягали плаття, а в деяких селах — кофти, спідниці, косинки (с. Табани), блузи, сандалії (с. Баласінешти). Ляльок часто наряджали нареченими: на них надягали білі плаття з марлі, прикрашені васильком та іншими квітами, на голів водружали вінки. Переплетення в цьому ритуалі похоронної й весільної обрядовості виражалося в участі в ньому хлопчика, що вважався посаженим батьком (ненаш) ляльки (с. Трібесауці), а також персонажів із зав’язаними на рукавах хустками — «бояр» (с. Баласінешти). Цікаво відзначити, що померлих незаміжніх молодих молдаванок і румунок[8], польок[9], сербіянок, хорваток ховали у весільному одязі й з вінком на голові.

Виконання описуваного обряду з різноманітним реквізитом, виготовлення якого вимагало грошових витрат і навичок умільців, припускало участь дорослих мешканців села, які санкціонували, надихали, фінансували й, по суті, організовували «похорони». У сел. Бричани колгоспниця Л.М. Верємецька (1914 р.р., українка) в 1930-х і 1940-х роках разом із чоловіком організовувала виконання цього обряду. У її будинку збиралися діти, відправляючись на «похорон» ляльки. Л.М. Верємецька готувала їжу для «поминок», зокрема — пекла калачі. Чоловік її майстрував іграшковий хрест. У свій час мати інформатора також керувала виконанням цього обряду. У цьому випадку функції організаторів обряду були переведені в спадщину. За свідченням В.М. Маматюк (1913 р.р., молдаванка, колгоспниця із с. Табани), функції керівника в її рідному селі виконувала якась бабуся Іоанна.

По розповідях наших інформаторів, ляльку ховали в «труні» — звичайно картонній взуттєвій коробці, обгорнутій марлею (сел. Бричани), прикрашеній васильком й іншими квітами. Рідше «труни» збивали з дощечок або фанери. До місця поховання «труну» з лялькою приносили на дерев’яних ношах (села Ларга, Ведмежа, Молниця) або на двох рушниках (с. Баласінешти).

«Похоронна процесія» виходила від будинку дівчинки — «господарки», обраної дітьми як основна виконавиця обряду (с. Молниця), або від будинку тої жінки, що керувала виконанням обряду (сел. Бричани).

«Похоронна обрядовість» варіює в різних селах. У ній, як і в реальних похоронах, спостерігається сполучення язичеських і християнських елементів. Сліди імітаційної магії простежуються в різних діях, пов’язаних з водою. У багатьох селах учасники процесії обливали одне одного, а також зустрічних водою із цебер або кухлів. Це відбувалося звичайно біля колодязів, де зупинялася процесія, що рухалася до місця поховання ляльки. Іноді один із хлопчаків водою із цебра за допомогою віничка, зробленого з верхньої частини кукурудзяного качана, окропляв інших учасників похоронної процесії (с. Молниця). Спостерігалося ритуальне купання учасників обряду в р. Лопатник, окроплення ляльки водою, освяченою у церкві (с. Табани), обливання водою могили (села Баласінешти, Молниця) і хреста, встановленого на ній (села Ларга, Ведмежа).

Язичеські елементи в похоронах ляльки виражалися також у широкому використанні «рушників», роль яких виконували ганчірочки, хусточки й т.п. Так, «рушник» розстеляли перед дверима будинку, коли виносили ляльку (с. Баласінешти). Організатори похорону дарували учасникам процесії, що зупинялася біля колодязів, «рушника» або ж на цих зупинках викладали на них так звані «мости» (села Баласінешти, Котюжани)[10] — наслідування язичеським елементам традиційного похорону в молдаван і румун.

Калачі, що широко застосовуються в традиційних похоронах молдаван, використовували й при «похоронах» ляльок. Їх несли учасники процесії (сел. Бричани). Невеликі калачі, а також наслідування їм із глини або рослин фігурували на «поминках» (сел. Бричани, с. Табани).

Іноді відтворювався майже повний реквізит молдавського традиційного похорону, що несе в собі глибоку символіку: деревце, цебра із кружками, кутя[11], свічки. Учасники похоронної процесії несли свічі із собою й розпалювали на місці поховання (с. Баласінешти).

«Покійну» ляльку оплакували, голосили й вимовляли заклинання, викликаючи дощ. Деякі заклинання були звернені до божества невисокого рангу, що скидає з небес дощові потоки. Наприклад:

Paparuda-1905

Обряд Папаруде на півночі Бессарабії. Фото 1905 року

Лугэ, луга. Папалугэ.

Рогэ те ла вынт сэ стее

Ши ла ноурь плоае сэ дее.

(Лугэ, лугэ, Папалугэ. Запроси вітер зупинитися, а хмари дати дощ. Записано в с. Баласінешти від Ф.Д. Заєць.)

Рудэ, рудэ, Папарудэ.

Вино плоае ши не удэ.

Кэ дакэ ну ни-й уда,

Кымпул с’а уска

Ши н’а рыде нименя.

(Родич, родич, Папарудэ. Прийди, дощ, і зроси нас. Тому що, якщо нас не змочиш, поле висохне, і всім буде не до сміху. Записано в с. Молниця від С.С. Гочу.)

Ругэ, ругэ.

Рє коборэ дин чер

Ши адэ плоае.

Ругэ, ругэ (після цих слів в інших селах звичайно випливало згадуванні ім’я Папаруге). Спустися з неба й принеси дощ. Записано в с. Старі Каракушани від Л.А. Булэ.)

У заклинаннях не тільки закликали дощ, але й відзначали зобов’язуюче до допомоги споріднення (руде) прохачів дощу і його охоронниці Папаруде. Слова «руге» і «луге» — вочевидь, перекручена передача слова «руде». Записані мною тексти являють собою раніше неопубліковані варіанти пісень — заклинань[12].

При виконанні обряду (с. Коржеуци), учасники обливання одне одного водою (с. Молниця) сміялися. За ритуалом вони зобов’язані були сміятися, хоча в «похоронній» церемонії з наслідуванням оплакуванню це й здається недоречним, але пояснюється тим, що такий сміх приносить полям родючість[13]. Прототип сміховому елементові описуваного похорону ляльки в справжніх похоронних ритуалах молдаван і румун не відзначений, але окремим народам Югославії такий ритуальний сміх, як стверджує М.С. Кашуба, відомий.

У ряді сіл описуваний обряд значною мірою наслідував звичайні християнські похорони. Так, у Бричанах, Табанах, Ходороуцах у процесії діти несли ікону, а в Бричанах, Теребні й Трібесауцах — іграшкові корогви й прапори із зображеннями святих і християнських символів. У процесіях брали участь діти, вбрані попами або дияконами (села Табани, Богданешти, Трібесауци). Згадані персонажі при виконанні обряду вимовляли християнські молитви. У заклинання вставляли звернення до християнського бога. Наприклад:

Слугэ, слугэ, Папалугэ.

Сунь ын чер ла думнезеу

Ши дескиде порциле

Ши де друму плоаилор.

Не ругэм ла думнезеу.

(Слуга, слуга, Папалугэ. Піднімися на небо до бога й відкрий ворота й випусти дощі. Ми просимо бога. Записано в с. Котюжани від С.Т. Паламарь.)

Записаний текст заклинання, звернення до Папаруде, змушує засумніватися в справедливості припущення про те, що молдавська й румунська пісня, що стосується до цього обряду, завжди «починається звертанням до Папаруде (Папалуге), щоб вона сама відкрила «ворота» на небі й послала дощ»[14]. Ми бачили, що в тексті, записаному в с. Котюжани, як і в балканських (південнодунайських) варіантах пісні, Папаруде виступає посередником між людьми, що молять про дощ, і богом.

Ховали ляльку, за одностайними показниками всіх інформаторів, «на хотарі» — на межі земельних угідь сіл, причому опитані особи нерідко називали конкретні урочища. У тому виборі місця поховання видно прагнення забезпечити дощем всі висохлі поля села. Цікаве уточнення, зроблене в с. Гринауци: ховали на дев’ятій межі хотара. Показово, що та ж цифра фігурує й в іншому селі – у Богданештах: нам сказали, що якщо дощу після «похорону» ляльки не було, то дев’ять жінок на зорі купали дев’ять півнів, сподіваючись цим викликати дощ. Цифра дев’ять у низки народів мала символічне міфічно-магічне значення[15]. Її походження, безсумнівно, зв’язано зі строком вагітності жінки, а отже – з ідеєю родючості.

На могилі ляльки звичайно ставили невеликий іграшковий хрест (із прутиків, стовбура соняшника й т.д.), нерідко його прикрашали кепками. У Котюжанах до хреста підв’язували «рушник», що практикується й на звичайних похоронах.

Похорон завершувався «поминками», частіше — у будинку жінки, що готувала виконання описуваного обряду. Дітей, що брали участь у виконанні обряду, пригощали борщем, голубцями, фруктами, тобто звичайними блюдами. У розповіді В.В. Сімак про поминки -«свято» у Табанах, що відбувалися в період неврожаю, фігурують наслідування справжнім калачам, зробленим із глини й рослин, свідчення того, що на поминках раніше застосовувалися калачі з борошна — символи родючості.

Про подальший хід виконання обряду мені розповіли тільки у с. Молниця. Хлопчаки із кварталів села, що не брали участь в «похороні», прагнули відшукати місце поховання, бажаючи вкрасти ляльку. Якщо вони її знаходили й викопували, це вважалося щасливою ознакою: буде дощ; якщо ж вони ляльку не знаходили, то через тиждень після поховання хлопчаки, що здійснили поховання, самі відкопували «воскрешали» ляльку, потім «убивали» її — розривали її на шматки й розкидали їх у полі, засіяному пшеницею. Знищена лялька повинна була нібито відродити рослинні сили землі. Надалі повторювали обряд з новою лялькою. У посушливе літо ховали декілька ляльок.

Описуваний обряд інформатори частіше називали «похорон ляльки» — «пэпушэ». Іменували його також «де плоае» — «про дощ» (с. Старі Каракушани), «ын чинсте плоаилор» — «на честь дощів», «ругэминте плоаилор» — «благання про дощі» (с. Котюжани). Деякі інформатори називали обряд Папаруде (с. Молниця), Папалуге (села Коржеуци, Баласінешти). У наведені вище текстах, як ми бачили, дійсно згадується цей персонаж, але він є головним в іншому обряді викликання дощу, що так і називається Папаруде (Папалуге).

Обряд Параруде полягає в тім, що обвішана гілками й листами дівчинка робить ритуальний обхід садиб і молить Папаруде про дощ. Кожний хазяїн садиби поливав цю дівчинку водою й обдаровував. У нас немає ніяких відомостей про побутування обряду Папаруде в обстежені нами районах. Розглянутий вище обряд аналогічний іншому ритуалу викликання дощу — Калояну, що мав місце в інших поселеннях Дністра й Пруту й у деяких селах названий саме Калояном[16]. Так само його називали в Румунії[17], Болгарії[18] й Сербії[19]. В останній він відомий і як Герман. На півночі Молдавії й у Буковині до обряду типу Калояну увійшли тексти, що відносяться до обряду Папаруде. Злиття родинних обрядів і текстів є цілком закономірним[20].

Описаний вище обряд, покликаний підвищити родючість полів, переконливо трактується також як спокутна (у минулому — людська) жертва божеству, щоб воно ніспослало дощ. Про те, що в давній давнині похоронам ляльок, можливо, передували людські жертвоприносини, свідчить жартівливий звичай у Богданештах для виклику дощу в період посухи «ховати» дівчинку.

Польові дослідження дали нові, невідомі раніше науці відомості про обряд викликання дощу. Вони змушують сумніватися в справедливості думки Н.М. Беєшу про те, що на півночі Молдавської РСР звичай викликання дощу мав більш обмежене поширення, ніж на півдні Дністровсько-Прутського межиріччя[21]. Матеріали експедиції дають можливість скласти більш повне уявлення про обряд типу Калоян (Герман), ніж наявні в літературі: наприклад, про похорон ляльки — нареченої, ритуальний сміх, вироки й ін.

«Дощові ляльки» поширені у тих, хто живе далеко одне від одного, у різних за походженням, історично не зв’язаних одне з одним народів (Карпато-Балканського регіону, Полісся[22], Північного Кавказу[23] й т.п.). Вивчення цих ляльок, пов’язаних з ними обрядів і пісень дозволяє проникнути в найдавніші шари землеробської міфології.

Рикман Э.А. Обряд вызывания дождя на севере Молдавии и в Буковине // Полевые исследования Института этнографии: Сборник статей. / АН СССР; Редкол.: С.И. Вайнштейн (гл. ред.) и др.  1980–1981. – Москва: «Наука»,  1984. – С. 29–36.

___________________________________________________________

[1] Marianu S.F. Serbătorile la români. – București, 1901, v. III, 298 – 303.

[2] Vrabie G. Folclorul. Obiect – principii – metodă – categorii. – București, 1970, p. 166, 169, 172, 174, 177.

[3] Зеленчук В. С, Попович Ю. В. Антропоморфные образы в обрядах плодородия у восточнороманских народов (XIX — начало XX в.). — В кн.: Балканские исследования: Проблемы истории и культуры. М.: Наука 1976, с. 195—201.

[4] Молдаване. Кишинев: Штиинца, 1977, с. 292.

[5] Салманович М. Я. Румыны.— В кн.: Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы, конец XIX — начало XX в.: Летне-осенние праздники. М.: Наука, 1978, с. 244.

[6] Данные собраны в 1980 г. экспедиционным отрядом, руководимым автором. В работе отряда участвовали В.А. Боруцкий и Н.Г. Деметер. В 1981 г. материал собирал автор, работавший в составе Археолого-этнографической экспедиции Отдела этнографии АН МССР.

[7] Веселовский А. Рец. на кн.: И. С. Ястребов. Обычаи и песни турецких сербов.— ЖМНП, СПб., 1886, ч. CCXLVII, с. 400.

[8] Marianu S.F. Înmormîntarea la romani . – București, 1892, p. 64 – 66.

[9] На этот факт мне указала О.А. Ганцкая; см. также: Dworakowski S. Zwyczaje rodzinne w Powiecie Wysoko-Mazowieckim. – Warszawa, 1935, 1935, s. 145.

[10] В реальных похоронах «мосты» состоят из рушника, калача и свечи. Их раскладывают на земле вблизи колодца, желая «помочь» душе покойного перебраться через подземные реки. Затем «мост» поступает тому из родственников покойного, кто его ставил.

[11] Кутья, доревцо (ветка сливы пли яблони), ведра с кружками — обязательные предметы на молдавских и румынских похоронах. Эта ветка — «древо жизни», символ ее возрождения. По поверьям, ведро и кутья необходимы душе покойного в ее пути в потусторонний мир.

[12] Поезия обичеюрилор календариче. Кишинэу: Штиинцаа, 1975, п. 345, 346.

[13] Пропп В.Я.. Проблемы комизма и смеха. М.: Искусство, 1976, с, 135, 136.

[14] Гацак П. М. Проблемы изучения южнославянско-восточнороманской общности в фольклоре (весенне-летний календарный цикл).—В кн.: Македонски фолклор. Скопjе, 1977, Година X, броj 19 – 20, с. 21.

[15] Lange W. Zahlen und Zahlenkompositionen in der Edda. – Beitrage zur Geschihte der deutschen Sprahe und Literatur. Halle (Saale): Veb. Max Verlag, 1955, Bd. 77, S. 333 – 337.

[16] Енчиклопедия Советикэ Молдовенскэ. Кишинеу, 1972б волю III, п. 172.

[17] Vrabie G. Folclorul, p. 166, 169, 172, 174, 177, Hartă 1.

[18] Арнаудов М. Студии върху българските обреди и легенди. София, 197, т. 1, с. 203 – 204.

[19] Кашуба И.С. Народы Югославии—В кн.: Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы. Конец XIX — начало XX в.: Летне-осенние праздники, с. 202.

[20] Рикман Э.А. О двух молдавских народных представлениях.— В кн.: ПИИЭ, 1977. М.: Наука, 1979, с. 44.

[21] Поезия обичеюрилор календариче. п. 421.

[22] Толстые Н.И. и С. М. Заметки по славянскому язычеству, 2. Вызывание дождя Полесье. В кн.: Славянский и балканский фольклор. М.: Наука, 1978, с. 112.

[23] Уарзиати В.С. Народная кукла в культовой практике осетин.— В кн.. Всесоюзная сессия по итогам полевых этнографических исследовании1980 – 1981 гг., посвященная 60-летию образования СССР: Тезисы докладов. Нальчик, 1982, с. 101, 102.

Залиште свій коментар