Оновленні данні по сокирянським поміщикам: дворяни Лішини

Автор: admin

Олексій Мандзяк

 

Автором цієї статті раніше в друкованих виданнях і в електронних публікаціях на сайті «Сокирянщина» вже була наведена різного роду інформація про поміщиків і орендарів, яким в різні роки і століття належали землі розташовані на території сучасного міста Сокиряни. В галузі історичного краєзнавства Сокирянщини йде рух уперед: дослідження тривають, відкриваються нові данні і виправляються колишні помилки і неточності. Представляємо вашій увазі оновлені дані по представникам поміщиків дворянського роду Лішиних, які з 20-х років XIX ст. і до 40-х років XX ст. мали у володінні землі в м. Сокирянах і його околицях.

Лішин Микола Петрович (31.03.1839–03.01.1906) – син Петра Степановича Лішина (1792-1858) та Марії Федорівни Бейн. Народився в м. Могилів-Подільський Подільської губернії. За визначенням Дворянського Депутатського Зібрання Чернігівської губернії, 1 березня 1850 року причетний до дворянського роду Лішиних і внесений у 6-у частину дворянської родословної книги Чернігівської губернії. 18 грудня 1851 року затверджений Департаментом Герольдії Урядового Сенату[1]. 29 вересня 1886 року внесений 6-у частину дворянської родословної книги Бессарабської губернії по Хотинському повіту[2].

Закінчив школу гвардійських підпрапорщиків і кавалерійських юнкерів по 1-му розряду. 11 червня 1858 року визначений корнетом в Лейб-гвардії Кірасирський Його Величності полк. Звільнений у відставку 29 серпня 1868 року. 28 листопада 1869 року знову прийнятий на службу і призначений у розпорядження командувача військами Туркестанського військового округу і проведений в підполковники з армійської кавалерії.

З 7 липня до 17 листопада 1871 року завідував козацькими сотнями в Ташкенті. Брав участь у Хівинському поході 1873 року, за відміну в цьому поході проведений в полковники (25.10.1873 р.). 4 липня 1874 року призначений для особливих доручень при командуючому військами округу. Брав участь в Кокандському поході 1875-1876 рр.; відряджений з донесенням імператору про підкорення Кокандського ханства. У 1876 році був призначений помічником начальника окружного штабу для опису Хівинського походу 1873 року.

12 червня 1877 року призначений чиновником для доручень понад штату при начальнику Головного штабу. 15 травня 1883 року проведений в генерал-майори з зарахуванням в запас армійської кавалерії. 23 січня 1884 року призначений в штат по Військовому міністерству. 13 березня 1886 року увійшов до складу комісії для розподілу допомоги. 14 березня 1896 року проведений в генерал-лейтенанти[3].

Нагороди: Орден Святого Станіслава II ст. (28.03.1871 р.), Орден Святого Володимира з мечами і бантом IV ст. (05.01.1874 р.), Орден Святої Анни II ст. (30.08.1875 р.), Орден Святого Володимира з мечами III ст. (19.10.1875), Нідерландський Орден Золотого лева Нассау II ст. (01.03.1880 р.), Сербський Орден Таковського хреста III ст. (15.05.1882 р.), Орден Святого Станіслава I ст. (30.08.1887 р.), Орден Святої Анни I ст. (10.8.1898 р.), Орден Святого Володимира II ст. (06.12.1901 р.), Орден Білого Орла (05.12.1905 р.)[4].

Похований 11 січня 1906 року в фамільному склепі під Петро-Павлівською церквою містечка Сокиряни[5].

Дружина: Сабурова Зінаїда Олексіївна (12.04.1840 – 12.05.1885) – дочка генерала від кавалерії Олексія Івановича Сабурова (1799-1875) та Єлизавети Михайлівни Сатіної. Шлюб був розірваний. Померла в Санкт-Петербурзі, похована у Новодівочому монастирі[6].

Діти: Петро (09.01.1862 р.н.), Ольга (16.06.1863 – 1918), Марія (1872 р.н.). Остання жила у Санкт-Петербурзі, була двічі одружена; від першого шлюбу мала сина Олександра Олександровича Тюфяєва (30.08.1894 р.н.).

 

Олександр Петрович Лішин. Фото з книги: Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині. – «Сокирянщина», 2016.

Лішин Олександр Петрович (30.08.1827–30.09.1884) – син Петра Степановича Лішина (22.02.1792-1858) та Марії Федорівни Бейн. Народився в м. Могилів-Подільський Подільської губернії[7]. Вчився в Миколаївському кавалерійському училищі. За даними на 1849 рік він служив прапорщиком в Лейб-гвардії 3-ої артилерійської бригади. Дослужився до звання гвардії полковника.

Разом з рідним братом і сестрами ділив власність у містечку Сокиряни і селі Ходороуци. У 1872 році О.П. Лішин обраний головою Сокирянського церковнопарафіяльного піклування. У 1880 році став першим церковним старостою при новозбудованій Петро-Павлівській церкві містечка Сокиряни 5-го округу Хотинського повіту[8]. 23 липня 1882 року, «за заслуги на посаді церковного старости і за пожертви» нагороджений орденом Святої Анни 2-го ступеня[9].

Похований 4 жовтня 1884 року у фамільному склепі під Петропавлівською церквою містечка Сокиряни[10].

 

Петро Миколайович Лішин. Фото з книги: Биографии. Чины двора и свита их величеств. Потомственное Российской империи дворянство. Именитое Российской империи купечество. Выпуск I. – Москва: Типо-литография Товарищества Т.И. Кушнерев и К0, 1914.

Лішин Петро Миколайович (09.01.1862 р.н.) – син Миколи Петровича Лішина (31.03.1839–03.01.1906) та Зінаїди Олексіївни Сабурової (12.04.1840 – 12.05.1885). За визначенням Дворянського Депутатського Зібрання Чернігівської губернії, 1 березня 1850 року причетний до дворянського роду Лішиних і внесений у 6-у частину дворянської родословної книги Чернігівської губернії. 18 грудня 1851 року затверджений Департаментом Герольдії Урядового Сенату[11]. 29 вересня 1886 року внесений 6-ту частину дворянської родословної книги Бессарабської губернії по Хотинському повіту[12].

При досягнені шкільного віку був зарахований у пажі до Найвищого Двору, але через хворобу був змушений продовжувати освіту вдома[13]. 5 березня 1885 року наказом по Міністерству Внутрішніх Справ визначений на службу в Департамент загальних справ канцелярським службовцем. 7 лютого 1891 року переміщений на службу в штат канцелярії Хотинського предводителя дворянства. 12 вересня 1891 року проведений у чин колезького реєстратора[14]. В подальшому деякий час був на посаді помічника Хотинського повітового предводителя дворянства. Окрім того, був гласним Хотинського повітового земського зібрання. Губернський секретар.

Його ім’я ми знаходимо у списках виборців від Сокирян у Державну Думу Російської імперії I (1906 р.) і II (1907 р.) скликання. П.М. Лішин збудував у Сокирянах школу, особисто навчав дітей грамоті, допомагав їх освіті матеріально. Крім того, був попечителем Ходороуцької школи (затверджений 10.12.1900 р.). Його управляючі в с. Ходороуці І.Л. Амшинський і м. Сокиряни Ф.Ф. Лозінський співпрацьовували з навчальними і державними установами Російської імперії. Перший був респондентом Департаменту землеробства і сільської промисловості[15], другий – добровільним спостерігачем метеорологічної станції від Новоросійського університету[16].

Нагороди: Орден Святого Станіслава III ст., Орден Святої Анни III ст., медаль в пам’ять війни 1812 року.

Дружина: Семенова Олена Орестівна – дочка генерал-майора Ореста Львовича Семенова (18.12.1841 р.н.).

Діти: Наталія (24.02.1890 р.н.).

Формулярний список про службу канцелярського службовця канцелярії Хотинського повітового Предводителя Дворянства, колезького реєстратора Петра Миколайовича Лішина (1893 р.). Джерело: НАРМ, ф. 152, оп. 1а, спр. 23.

 

Петро Миколайович Лішин (сидить у центрі) разом з тодішніми сокирянськими заможніми комерсантами і промисловцями. Фото з книги: Чорний О.Д, Мандзяк О.С. Не загубились села у віках: Дослідження, знахідки, відкриття. – Чернівці: «Друк Арт», 2014.

Лішин Петро Степанович (22.02.1792-1858) – з українських дворян, народився 22 лютого 1792 року в с. Велика Дуброва Мглінського повіту Чернігівської губернії в сім’ї поручика Степана Федоровича Лішеня (1743 р. н.) та Катерини Сліпушкіної. 17 жовтня 1831 року внесений у 6-у частину дворянської родословної книги Чернігівської губернії[17].

Виховувся в Гродненському кадетському корпусі (з 24 січня 1807 р. – Смоленський кадетський корпус). У 1807 році він уже прапорщик Камчатського піхотного полку. Відтоді служив у різних місцях (Охотський піхотний полк, 31-й єгерський полк, Тульський єгерський полк та ін.) і був на різних посадах. У 1837 році він генерал-майор і командуючий резервної дивізії 4-го піхотного полку, а в 1848 – командуючий резервної дивізії 2-го піхотного полку[18]. Найкращим чином проявляв себе у походах: В Молдавії та Валахії, при Браїлові, в Болгарії, при взятті фортеці Ісакчі й Тульчі; 1810 р. – при Базарджікі, Шумлі (22 липня поранений при штурмі кулею навиліт в праву ногу), Рущукі, Журжі; 1812 р. – при Волковиську та Варшаві; 1813 р. – в Сілезькій армії Блюхера, при Кацбасі, Лейпцизі, Майнці; 1814 р. – при с. Ларот’рі (підвищений до звання капітана), Краоне, Ліоні, Парижі; 1828 р. – при Журжі, Сілістрії (за це діло отримав 24.01.1829 р. чин полковника), Шумлі; 1829 р. – в ніч з 31.01 на 1.02. при нападі на передовий загін у с. Маркович, де був убитий паша і де при надзвичайному холоді й хурделиці відморозив собі ноги; при Арнаут-Ларі; при розбитті 30 травня великого візира біля Кулевчі; при Шумлі; 9 липня, при проході через Балканські гори, провід авангарду по березі Чорного моря; при Зливно і Адріанополі[19].

Нагороди: Золотий хрест на георгіївській стрічці (22.05.1810 р.), Орден Святої Анни IV ст. (1813 р.), Орден Святого Володимира з бантом IV ст. (1814 р.), Орден Святого Георгія IV ст. (26.11. 1826 р.), Орден Святого Володимира III ст. (1829 р.), Орден Святої Анни II ст. (07.07.1829 р.), Орден Святого Станіслава II ст. (01.01.1839 р), Орден Святого Станіслава I ст. (17.11. 1840 р.), Орден Святої Анни I ст. (13.12. 1845 р.).

У вільні від служби часи, як і після того, коли пішов у відставку, Петро Степанович разом із сім’єю проживав то в Могилів-Подільському, то в Сокирянах (за його відсутності справами в Сокирянах займалися управляючі). Відомо, що Лішини частенько навідувалися у Кишинів. Що цікаво, в одній із таких поїздок Лішини познайомилися з Олександром Сергійовичем Пушкіним[20].

Після кампанії 1827 року отримав царський подарунок – маєток у Вологодській губернії. На Сокирянщині йому належала вотчина Сокиряни, яку отримала у спадок від своїх батьків його дружина. Це ж стосується і села Ходороуци Хотинського повіту. Обидві ці вотчини, на перших порах Лішини ділили з подружжям Соловкіних – сім’єю рідної сестри дружини Петра Лішина. У першій половині 1820-х років ці два сімейства виставили Сокиряни і Ходороуци на продаж[21]. Тоді ж були продані будинки в Одесі. У Державному архіві Одеської області, в «Кріпосній книзі Одеського комерційного суду», є запис з якого ми дізнаємося, що 3 березня 1822 одеський купець першої гільдії Михайло Антонович Крамарєв купив два будинки в VI кварталі, місця № № 54, 57 і 58, у довірених осіб, які представляють спадкоємиці покійного власника, статського радника Федора Петровича Бейна. Довіреними особами виступали чоловіки дочок останнього, Олени і Марії полковник Василь Тимофійович Соловкін і підполковник Петро Степанович Лішін.

Але, через деякий час було вирішено відмовитися від продажу Сокирян і Ходороуц, і у 1825-1826 роках здійснено розділ цих маєтків – Сокиряни відійшли Петру Степановичу Лішину, а Ходороуци – Василю Тимофійовичу Соловкіну. В подальшому, діти Олени та Василя Соловкіних продали Ходороуци своїм родичам Лішиним. Так останні стали власниками обох вотчин.

Дружина: Бейн Марія Федорівна – дочка Федора Петровича Бейна († 1821) та Катерини Іллівни Катаржи († 1814 р.).

Діти: Наталія (1822 р.н.), Єлизавета (1826 р.н.), Олександр (30.08.1827–30.09.1884), Катерина (25.11.1828 р.н.), Микола (31.03.1839–03.01.1906).

Церква святих Первоверховних апостолів Петра і Павла містечка Сокиряни, початок XX ст. Фото з книги: Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині. – «Сокирянщина», 2016.

Лішина Наталія Петрівна (24.02.1890 р.н.) – дочка Петра Миколайовича Лішина (09.01.1862 р.н.) та Олени Орестівни Семенової. Народилася у Санкт-Петербурзі, і хрещена 25 лютого 1890 року в церкві при 1-му Кадетському корпусі[22]. В документах, які вона подавала на громадянство Румунії вона вказувала, що народилася 28 лютого 1898 року в м. Сокиряни[23].

Навчалася у Санкт-Петербурзі. Фрейліна великих княжен Милиці і Анастасії Миколаївни. Під час Першої світової війни 1914-1918 рр. була медсестрою – з 16 серпня 1914 року перебувала у складі 2-го рухомого лазарету Червоного Хреста імені Мармурового палацу[24]. У 1915 році нагороджена Георгіївською медаллю «за хоробрість»[25].

У 1918 році разом з чоловіком перебралися у Туреччину, а звідти у Францію. У 1922 році переїхали на проживання у Сокиряни і прийняли громадянство Румунії. Після тривалих судових розглядів з колишньою співмешканкою батька (місцева селянка), увійшла у володіння майном Лішиних в Сокирянах.

Після аграрної реформи 1924 року за нею залишилося 105 га землі. Окрім того у її власності були сад, магазин, спиртовий завод, а також вона володіла «двома кам’яними будинками, покритих жерстю, що мали житлову площу 505 квадратних метрів». З часом вона розпродала більшість власної нерухомості і у 1940 році за нею числилися тільки два будинки і невеликий магазин, які з приходом радянської влади були націоналізовані.

Після 1943 року Наталія з чоловіком проживали постійно в селі Севиршин (рум. Săvârșin) у повіті Арад, де ще у 1925 році купили дім[26]. Там вони проживали і за даними на 1952 рік.

Чоловік Наталії Петрівни Лішиної – Олександр Михайлович Плавський (у центрі на передньому плані) з обслуговуючим персоналом на території виробництва Сокирянського спиртового заводу. Фото з книги: Чорний О.Д, Мандзяк О.С. Не загубились села у віках: Дослідження, знахідки, відкриття. – Чернівці: «Друк Арт», 2014.

Чоловік: Плавський Олександр Михайлович (08.12.1886 р.н.) – поляк за походженням, народився в Костомській губернії, син Михайла Плавського та Олександри. Одружилися у 1917 році в м. Батумі.

Політики і громадські діячі, які особисто спілкувалися з Плавським, відзначала його зовнішню красу, авантюрний характер і любов до азартних ігор[27]. Виявився не дуже бережливим до багатства родини свої дружини, спустив чи не все майно з молотка. Деякі речі, кажуть старожили, розпродували навіть у центрі міста, неподалік маєтку.

 

 

 

___________________________________________________________

[1] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве генерал-майора Николая Петровича Лишина и сына его Петра. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, д. 2093. – Л. 5.

[2] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве генерал-майора Николая Петровича Лишина и сына его Петра. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, д. 2093. – Л. 7-7об.

[3] Столетие военного министерства. 1802—1902. Указатель биографических сведений, архивных и литературных материалов, касающихся чинов общего состава по канцелярии военного министерства с 1802 до 1902 г. включительно / Сост. Н.М. Затворницкий. – СПб.: Типография М.О. Вольф. 1909. – Том III, отдел 5. – С. 642-643.

[4] Список генералитету по старшинству. Составлен по 1-е мая 1901 года. – СПб.: Военная типография, 1901. – С. 278; Список генералам по старшинству Составлен по 1-е мая 1903 года. – СПб.: Военная типография, 1903. – С. 244.

[5] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Петро-Павловскую церковь местечка Секуряны 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1906 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 134. – Арк. 64зв-65.

[6] Петербургский Некрополь. Том 2. (Д–Л). – СПб.: Типография М.М. Стасюлевича, 1912. – С. 679.

[7] Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. Том третий: Л-О. – Киев: Типо-литография С.В. Кульженко, 1908. – С. 169; Чорний О.Д., Мандзяк О.С. Сокирянська бистрина. – Чернівці: «Прут», 2011. – С. 77-78.

[8] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 512.

[9] Награды // КЕВ, 1882. – № 19. – С. 1029

[10] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Петро-Павловскую церковь местечка Секуряны 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1884 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 130. – Арк. 79зв-80.

[11] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве генерал-майора Николая Петровича Лишина и сына его Петра. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, д. 2093. – Л. 5.

[12] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве генерал-майора Николая Петровича Лишина и сына его Петра. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, д. 2093. – Л. 7-7об.

[13] Биографии. Чины двора и свита их величеств. Потомственное Российской империи дворянство. Именитое Российской империи купечество. Выпуск I. – Москва: Типо-литография Товарищества Т.И. Кушнерев и К0, 1914.

[14] Формулярный список о службе канцелярского канцелярии Хотинского Уездного Предводителя Дворянства, коллежского регистратора Петра Николаевича Лишина (1893 г.). – НАРМ, ф. 152, оп. 1а, д. 23. – Л. 340-341.

[15] Список корреспондентов департамента земледелия и сельской промышленности за 1888 год // 1888 год в сельскохозяйственном отношении.- Вып. III.: Общий обзор года. – СПб., 1890. – С. 2.

[16] Записки Императорского Новороссийского университета. – Том 50. – Одесса, 1889. – С. 11.

[17] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве генерал-майора Николая Петровича Лишина и сына его Петра. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, д. 2093. – Л. 3об.

[18] Мандзяк О. С. Історія Сокирянщини в особах деяких іі власників // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 2. – 2011. – С. 117-118.

[19] Чорний О. Д., Мандзяк О. С. Сокирянська бистрина. – Чернівці: «Прут», 2011. – С. 77-78.

[20] Черейский Л. А. Пушкин и его окружение. – Ленинград: «Наука», 1976. – С. 225.

[21] Дело о приостановлении и продажи имения Секуряны и Ходорауцы, принадлежащего Лишину и Соловкину до раздела (18.08.1825-05.05.1826) (43 134) – НАРМ, ф. 3, оп. 1, д. 641.

[22] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве генерал-майора Николая Петровича Лишина и сына его Петра. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, д. 2093. – Л. 11.

[23] Guzun V. Emigraţia albă şi Biserica Rusă pe teritoriul României Socialiste: documente din arhiva fostei Securităţi, 1950-1952. – Cluj-Napoca: Argonaut, 2014. – P. 193-194.

[24] Список сестер милосердия Российского общества Красного Креста, назначенных для ухода за ранеными и больными воинами в лечебные учреждения Красного Креста, военного ведомства, общественных организаций и частных лиц / Составлен по сведениям, имеющимся в Канцелярии Главного управления Российского общества Красного Креста к 1-му августа 1915 года. – Петроград: Государственная типография, 1915. – С. 583.

[25] Славянская женщина на войне // Огонек. – Петроград, 1915. – № 23. – С. 2.

[26] Guzun V. Emigraţia albă şi Biserica Rusă pe teritoriul României Socialiste: documente din arhiva fostei Securităţi, 1950-1952. – Cluj-Napoca: Argonaut, 2014. – P. 193-194, 287, 288, 289.

[27] Constantin Argetoianu — Însemnări zilnice. Volumul I: 2 februarie 1935 — 31 decembrie 1936. – București: Editura Machivelli, 1998. – P. 87-88; Ciucanu C. Dreapta politică românească: politică și ideologie: 1919-1941. – Bucureşti: Mica Valahie, 2009. – P. 268.

Залиште свій коментар