Освячення церкви в селі Непоротові Хотинського повіту

Автор: admin

30-го січня цього [1892 р.] року в с. Непоротові, Хотинського повіту, відбувалося врочисте освячення новоствореного храму в ім’я Преподобного мученика Анастасія.

Довго з нетерпінням чекали цієї події жителі цього селища. Колишня зовсім стара церква була розібрана дощенту і на її місці будувалася нова церква[1]. На протягу досить тривалого часу в селі не було храму Божого — цієї необхідної святині для всякого християнина, що тут у храмі Божому — у сукупній молитві перед Богом і Його святими Догідниками знаходить єдину відраду, єдине полегшення для своєї душі в її скорботі.

І цієї дорогої святині, що доставляє мир і спокій душі, котра опанована гріхами й хвилюваннями життя, позбавлені були Непоротовські селяни: свята були не як свята, радість святкова – не на радість. Журливо, сумно проходили такі дні, нічим не відрізнялися від буденних днів. Так тривало майже півтора року. Дякуємо Богу, у такий порівняно короткий час кінчена була будівля церкви. При крайній бідності селян, довгий-довгий час минуло б, поки вони дочекалися б такого благообразного храму, який тепер є у них, якби в цій богоугодній справі не прийняв серцеву участь шановний поміщик, дворянин Анастасій Євстафійович Статевич. Беручи живу  участь у побудові храму, Анастасій Євстафійович не тільки пожертвував весь будівельний матеріал з добірного дуба, але також більшу частину й інших витрат, так само як і всі витрати на освячення храму брав на свій кошт[2]. Завдяки такій участі, будівля храму пішла швидко й закінчилася цілком на початку січня.

Незабаром, потім був отриманий дозвіл Преосвященного Ісаакія[3] на освячення новоствореного храму. Днем освячення призначено було 30-те січня. Напередодні цього дня, увечері, здійснена була врочисто Всеношна священиком Лампадом Озерянським[4] з дияконом. На літію[5] виходили: отець благочинний, священик Володимир Биховський[6] , духівник округу священик Георгій Гербановський[7] і місцевий священик. Співав хор прекрасно організований із селян села Ленківців, під керівництвом регента із селян же. Церква була повна молючихся людей.

Наступив ранок 30-січня. Погода, не дивлячись на зимову пору, стояла тиха, ясна; у повітрі віяло теплом, немов весною. Благовість дзвона розносився далеко по околиці, возвіщуючи про радісний день, освячення храму. Багато народу зійшлося з найближчих сіл і навіть із-за Дністра, із сусідньої Подільської губернії.

В 9 годин  нарешті почався чин освячення престолу й храму.  Попередньо зроблене було водосвяття. Крім вищезгаданих священнослужителів у торжестві освячення взяли участь священики: Іоанн Холдевич[8], уродженець цього села, Феодор Трофімов[9], Василь Попович[10] і Олександр Первяков[11]. Великі збори молючихся священнослужителів, стрункий зворушливий спів зразкового образу, важливість і велич чиненого священнодійства, піднесений зміст молитов і пісень, виконаних до того мелодійно хором, — все це зворушливо діяло на всіх присутніх і розташовувало до посиленої молитви. По закінченні чина освячення, зроблена була врочисто Божественна літургія, на якій під час заупокійної єктенії[12] були поминуті всі покійні священнослужителі цього села. З пісень особливо добре були виконані: Херувимська пісня сербського розспіву, «Милість миру» Київського розспіву та «Заступниці старанна». Під час причастя місцевим священиком було вимовлене повчання про важливість і значення для християнина св. храму.

Після літургії був відслужений молебень св. Преподобному мученику Анастасію із проголошенням багатоліття, між іншим, і будівельникам церкви. По закінченні богослужіння, в огорожі церкви була запропонована селянами трапеза для чужоземного народу, що прийшов на це торжество, а священнослужителі  були запрошені високошановним поміщиком до нього на обід.

Дякуємо Богу, що ми сподобилися мати такий благообразний храм. Глибока вдячність і всім трудівникам в цій справі та жертвувателям. Особливої подяки заслуговує до цього благочестивий поміщик цього села, що прийняв у цій справі саму живу й діяльну участь.

Священик Димитрий Праніцкий[13] .


Олексій Мандзяк. Примітки й коментарі до тексту:

[1] За даними І.М. Халіппи, раніше в с. Непоротові стояла Дмитрієвська церква, яку відкрили в 1799 році. Першим її священиком був Василь Боднаровський, який був рукоположений у сан священика в 1776 році. В 1809 році ця церква згоріла: «спалена вогнем з усіма речами церковними в році 1809 у липні 13 дня»  (Халиппа И. Сведения о состоянии церквей в Бессарабии в 1812 – 1813 гг. // Труды Бессарабской Губернской ученой архивной комиссии. – Т. III. – Кишинев, 1907. – С. 261.). Через якийсь час, на місці старої, була зведена нова, котра прослужила до 1880-х рр.

[2] Анастасій Євстафійович Статевич — місцевий поміщик. Показав себе гарним господарником. Його сільгосппродукцію закуповували в Кишинів, Одесу, Кам’янець-Подільський і т.д. Виділявся гуманним ставленням до селян, але, при цьому тримав порядок «міцною рукою». Багато чого зробив для розвитку освіти населення Непоротова. Його син, «дворянин Павло Статевич відпускав опалення для Непоротовської школи, постачав учнів учнівським приладдям й пожертвував матеріал для будівлі нового будинку». (Отчет о церковно-приходских школах грамоты Кишиневской епархии за 1895 – 1896 г учебный год (продолжение) // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1896. — № 24. – С. 713.). 15 березня 1897 р. Павло Статевич затверджений у званні піклувальника Непоротовської школи грамоти. Кілька разів удостоювався подяки Кишинівського єпархіального начальства та Кишинівського єпархіального училищної ради за турботу, пожертвування та сприяння в розвитку церковних шкіл і освіти.

[3] Преосвященний Ісаакій (в миру — Положенський Іоанн Калинникович) (1828 — 1894) —  з 12 січня 1891 по 21 листопада 1892 р. єпископ Кишинівський і Хотинський.

[4] Лампадій Озерянський – священник с. Гвіздівці (устр. Гвоздоуци, Гвоздоуць), Хотинського повіту Бессарабської губернії.

[5] Літія («старанна молитва») —  частина цілонічного пильнування, що іде за єктенією. Див. нижче.

[6] Владимир Биховський служив священиком при церкві с. Яноуци (тепер Іванівці), а з 21 січня 1888 року в м. Бричани. Був благочинним 3-го округу Хотинського повіту. Двічі обирався на посаду депутата 3-го округу Хотинського повіту. В 1897 році був нагороджений орденом св. Ганни 3-го ступеню.

[7] Георгій Гербановський — священик с. Селищі. 5 лютого 1891 року призначений духівником 3-го округу Хотинського повіту, на місце померлого в 1890 р. священика с. Непоротова, Артемія Белякевича. Вів активну місіонерську й просвітительську діяльність. Брав участь у єпархіальних з’їздах, наприклад, що відкрився 19 серпня 1898 у м. Кишиневі.

[8] Іоанн Холдевич народився в с. Непоротові. Закінчив Кишинівську духовну семінарію. По закінченні був рукоположений у сан священика. Якийсь час служив у с. Білоусівці. 17 лютого 1887 року був направлений на священникове місце в Хотинську Царе-Константиновську церкву, де ступив на посаду померлого священика Миколи Запольського. 14 вересня 1888 р. призначений на посаду законовчителя Першого парафіяльного училища м. Хотин. Трохи пізніше, був переміщений на місце священика до церкви с. Ленкоуць (тепер Ленківці Кельменецького району Чернівецької обл.). На освячення церкви в с. Непоротові, разом з ним приїхали багато парафіян Ленківців, у тому числі півчі, про яких згадується в тексті.

[9] Феодор Трофімов, священик, за своє життя служив у декількох селах Хотинського повіту — у с. Росошанах, Вітрянці та ін. Був також законовчителем церковно-приходських шкіл і шкіл грамоти.

[10] Василь Попович – священик с. Михалково, Хотинського повіту. 21 січня 1897 року переміщений на священникове місце до церкви с. Городище (молд. Horodişte, Хородиште; сучасна Республіка Молдова).

[11] Олександр Первяков, закінчив курс Кишинівської духовної семінарії. 7 березня 1891 року був призначений на священникове місце до церкви с. Білоусівки. 25 березня 1891 року був рукоположений у сан священика Димитрівської церкви указаного села.

[12] Єктенія — назва ряду молитовних прохань. Єктенію, як правило, читає диякон, стоячи при цьому на амвоні (місце для читання Священного Писання і т.д.), і повернувшись обличчям до вівтаря. Витягнувши праву руку, він тримає в ній орарь (вузька стрічка з кольорової тканини) і після кожного прохання осіняє себе хрестом.

[13] Димитрій (Дмитро) Праницький, священик, закінчив Кишинівську духовну семінарію. За своє життя служив священиком у ряді сіл і містечок Бессарабії. Був благочинним 3-го округу Хотинського повіту (до середини 1887 р.). 1 лютого 1888 року очужілий від священникового місця в містечку Бричанах, 3-го округу Хотинського повіту, переміщений на священникову вакансію до церкви села Ново-Кирсов, 3-го округу Бендерського повіту (сучас. Кирсово, у складі автономного територіального утворення Гагаузія, Молдова). 7 листопада 1890 року був призначений на місце священика до церкви с. Непоротова. 31 січня 1896 року Дмитро Праницкий переміщений до церкви с. Ферапонтієвки, Бендерського повіту. У с. Непоротові, на його місце був призначений курс, священик Леонід Антонієв (31 січня 1896 року), вчився Кишинівської духовної семінарії.

Залиште свій коментар