Освячення церкви в с. Романкоуци Хотинського повіту

Автор: admin

21 листопада у Романківцях- храмове свято. Але, напевне навіть зсучасних романківчан мало хто знає, що сільську церкву було освячено не у листопаді, а в серпні. Тому пропонуємо відвідувачам сайту узнати як то все відбувалося — з першоджерела — з цікавої за змістом і історичною насиченістю розповіді безпосереднього учасника цієї дуже давньої події.

7 серпня 1894 року, жителі села Романкоуц[2] були свідками врочистого освячення новоствореного храму[3] . Радість їх, радість, звичайно велику розділили з ними жителі не тільки найближчих сіл, але й досить віддалених. Торжество ушанували своєю присутністю між іншим: їхні сіятельства князі Кантакузіни[4] і їх превосходительства генерали Лішини – власники Секурянський[5] і Рестевський[6].

Богослужіння в селі Романкоуцах безперервно відбувалося до 6 серпня включно в старій церкві. Церква ця, будучи ледве не сучасницею заснування села, не відрізняється ні красою архітектури, ні зручністю приміщення для молючихся й має вигляд досить убогий. Головний недолік цього храму — маломісткість у порівнянні із чисельністю приходу. Все це здавна спонукувало парафіян затурбуватися устроєм у своєму приході нового храму більш місткого відповідному своєму високому призначенню, як місця особливої присутності Божої.

Але тому що наявних коштів для цього ні в церкви, ні в парафіян не було, то звичайно, що неодноразово піднімалося питання про нову церкву, але довгий час залишалося  відкритим. Але із призначенням сюди, 10 років тому, нового священика, о. Михайла Онуфрієвича, справа про побудову церкви почала посуватися. Він, бачачи у своєму приході церкву стару й маломістку, став поступово й більш наполегливо вселяти своїм парафіянам  думку про необхідність знайти кошти й взятися за будівлю нової більш місткої церкви. Кошти поступово збиралися, за допомогою Божою. За порадою свого панотця, громада продала два коші громадської кукурудзи й виручені за це гроші – кілька сотень рублів, віддало на заощадження місцевому власнику, котрий був поводирем дворянства, М.М. Крупенському[7]. Останній, довідавшись, з якою метою громада обирає його своїм скарбохранителем, співчутливо поставився до починань селян, охоче погодився на їхню пропозицію, і для того, щоб ще більше збільшити їхній капітал, указав їм на багато джерел їхньої громадської прибутковості. — Всі свої доходи товариство вносило на зберігання власникові, і коли, через кілька років, підвело підсумки, то виявилося, що громада розташовує 10, 000 р. Крім того, за користування громадським капіталом власник відрахував товариству солідний відсоток. Громада легко зітхнула й відчула себе в силі до будівлі нової церкви. З почуття подяки до власника, громада обрала його своїм повірником і взагалі цілком довірило йому всякі клопотання й нагляд по будівлі церкви. І власник цілком виправдав довіру селян. Крім цього, у цій справі він поніс багато особистих праць і матеріальних витрат…

Але, так чи інакше, з Божою допомогою приступилися до робіт, і в три роки на досить доброму місці споруджена церква, будинком прекрасна, у чисто російському стилі й уподобанню, вартістю близько 22 т.р. Церква дерев’яна, на кам’яному фундаменті, з залізним верхом, з 5-ти главами. Із зовнішньої сторони представляє образ хреста, розташована на досить піднесеному місці, на західній стороні села, при великій проїзній дорозі. Зовні церква оточена дерев’яною наскрізною фарбованою огорожею із вхідною аркою, на якій красується слов’янський напис золоченими рельєфними літерами: «Милосердя двері отверзи нам»… Зовні стіни церкви обшиті дошками й пофарбовані у фарбу тілесного кольору. Навіс від даху навколо церкви весь різьблений з довгими виступами й розписаний строкатим російським орнаментом. Усередині церкви стіни виштукатурені й пофарбовані олійною фарбою; світлий купол усередині пофарбований світло-блакитною фарбою і по всьому фону розкидані великі й дрібні зірки; підлога влаштована з дикого квадратного плитняку. Всі вікна покриті скляним живописом; іконостас — дерев’яний, заставлений іконами, писаними кращими руськими художниками; ікони прекрасного живопису.

При наявності коштів і розпорядливості осіб, що спостерігали за роботами, будівля йшла успішно. До серпня 1894 року будівля церкви була зовсім закінчена; кінчені й всі приготування освячення, яке і було здійснено 7 серпня 1894 року. Освячення робив благопристойний священик Володимир Биховський[8] у служінні 8 священиків[9] і двох дияконів. Напередодні освячення зроблено було цілонічне пильнування серед храму. Як тільки пролунало із дзвіниці дзвоніння, безліч прочан наповнило, незважаючи на те, що цілий день йшов заливний дощ і по вулицях стояв глибокий бруд. Серед досить великого й високого храму, проти закритих царських врат, стояв покритий білою пеленою стіл, на якому були розміщені одіяння на престол і жертовник, священникові одягання, хрести, посудини, Євангелія та інші приналежності із храму, а по сторонах стола у свічниках яскраво горіли безліч свіч.

Наступного дня в 7 годин ранку був зроблено водосвятний молебень. Освятили й одягли святий престол і жертовник, після чого попередньо корогв і хору півчих зроблений був навколо церкви хід зі св. Антимінсом[10]. У годин 10 почалася літургія, перша в новоосвяченому храмі.

Після причастя отцем наглядачем було запропоновано слухачам пристойне обставинам повчання, поміщене нижче. Після літургії зроблений був молебний канон св. Архістратигу Михайлу, ім’ю якого присвячений храм. Молебень закінчився проголошенням багатоліття Государеві Імператорові й всьому Царюючому Дому, Святому Синоду та Високопреосвятому Неофітові[11], добродійникам святого храму й, нарешті, всім православним християнам. Хор прекрасно виконував багатоліття.

Священик Гаврило Романчук[12].

Переклад Олексія Мандзяка і його примітки та коментарі до тексту.


[1] Романчук Г. Освящение церкви в селе Романкоуцах, Хотинского уезда // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1895. – Год 28. — № 7. – С. 244 – 246.

[2] Романкоуци, Романкауци, Романкоуцъ, Романовці — застарілі назви сучасного с. Романківці, Сокирянського району Чернівецкої області.

[3] Попередня церква була побудована в 1787 р.: «дерев’яна, каменем підмурована, древа різьбленого, ґонтами побита, з одним верхом, і іконостас новий; одягом й книгами задоволена зовсім» (Халиппа И. Сведения о состоянии церквей в Бессарабии в 1812 – 1813 гг. // Труды Бессарабской Губернской ученой архивной комиссии. – Т. III. – Кишинев, 1907. – С. 261.).

[4] Кантакузіни — князівський рід, що походить від візантійського імператора Іоанна VI Кантакузіна. Бессарабська гілка Кантакузіних — це потомство молдавського ворника, князя Матея Кантакузіна, сини: Дмитро, Георгій, Іоанн, Костянтин, Олександр. Син Олександра, Михайло Олександрович Кантакузін (1812 — 1882) двічі був обраний проводирем бессарабського дворянства —  з 19 квітня 1857 р. по 8 березня 1866 р. і з 14 березня 1869 р. по 8 лютого 1872 року. У цілому він залишався на посту проводиря бессарабського дворянства п’ятнадцять років.

Ми не маємо у своєму розпорядженні дані про повний список представників Кантакузіних у Романківцях, але можемо сказати, що цей захід відвідав син  Михайла Олександровича, Павло Михайлович Кантакузін — видатний діяч бессарабського дворянства, сорокський проводир (1893 — 1899), депутат дворянських зборів від Сорокського повіту ( 1902-1910), член правління Бессарабського відділення державного дворянського земельного банку (1899 — 1902).

[5] Секуряни – застаріла назва м. Сокиряни. Звідти прибув генерал Петро Миколайович Лішин, місцевий землевласник і промисловець (в 1870-90 роках власник найстаршого заводу в Сокирянах).

[6] Мається на увазі маєток Рестео. Звідти прибув Почесний Громадянин міста Хотина, славний воїн свого часу, генерал-майор Костянтин Андрійович Лішин (1833 — 1906); звільнений із запасу армії у відставку з мундиром і з пенсією з Державного казначейства та з каси військово-сухопутного відомства 27 січня 1890.  Був одружений на дочці відомого бессарабського діяча Миколи Георгійовича Рознована, Роксандрі Россето-Рознован (1844 — 1897). Приданим Роксандри був маєток у селі Рестео-Атаки Хотинського повіту. Це село й стало родовим маєтком відставного генерал-майора Костянтина Лішина і його дружини. На початку XIX століття село стали називати «Атаки Рестевські», а в середині XIX століття воно вже стало йменуватися Рестео-Атаками. Так воно й іменувалося до 1946 р. Тепер це село Дністрівка, Кельменецького району Чернівецької області.

[7] Михайло Миколайович Крупенський (1851 — 1905), йому належали 2500 десятин землі в Романківцях, а також 4000 у с.Гечул-Векі (Хечул Векь) і Пояны, Белецького повіту й четверта частина м. Бєльці. Кілька разів обирався почесним світовим суддею Хотинського повіту. На дворянських виборах 25 січня 1881 р. – обраний хотинським проводирем дворянства. Це змусило його залишити службу в Київських дворянських зборах і вернутися в Бессарабію.  Він чотири виборчих сроки (1881, 1884, 1887, 1890) провів у кріслі проводиря хотинського дворянства. На дворянських виборах 29 квітня 1897 р. обраний проводирем бессарабського дворянства. 27 січня 1899 р. – знову обраний губернським проводирем і залишався в цій якості до 10 січня 1905 року. До слова буде сказано, раніше цю посаду займав його батько Микола Матвійович Крупенський (з 18 червня 1866 р. по 14 березня 1869 року.), а пізніше рідний брат Олександр Миколайович Крупенський (з 12 січня 1908 р. по 4 січня 1912 року). Михайло Миколайович був одружений на Ганні Миколаївні, уродженої Катаржи (1852 — 1927). Їхні діти: Олександр, Симон, Георгій Павло, Єлизавета й Олена.

[8] Володимир Биховський служив священиком при церкві с. Яноуци (тепер Іванівці), а з 21 січня 1888 року в м. Бричани. Був благочинним 3-го округу Хотинського повіту. Двічі обирався на посаду депутата 3-го округу Хотинського повіту. В 1897 році був нагороджений орденом св. Ганни 3-й ступеню.

[9] У їхньому числі були: Лампадій Озерянський (с. Гвіздівці), Гаврило Романчук (с. Ломачинці), Георгій Гербановський (с. Селище), Іван Яковенко (Волошкове), Гаврило Кирилович (Мендикоуци, тепер Олексієвка) і ін.

[10] Антимінс — необхідна приналежність для здійснення повної літургії. Як правило, це освячений плат, із зображенням положення в труну Ісуса Христа; також це чотирикутний плат із зашитими частками мощів християнських святих і надписанням єпископа. У Російській Православній Церкві став обов’язковим для літургії рішенням Собору в березні 1655 року — на додаток до тих мощам, які покладаються в ковчежці в престол.

[11] Архієпископ Неофіт (у миру — Микола Васильович Неводчиков) (1819/1822 — 1910), з 21 листопада 1892 р. — архієпископ Кишинівський і Хотинський. 26 січня 1898 р. звільнений на спочинок за старості років в Ізмаїльський архієрейський дім Кишинівської єпархії. Помер 10 березня 1910 р. Вирізнявся аскетичним способом життя, строгістю до себе й інших. З особливою увагою й обережністю рукополагав у священний сан. Літературних і церковно-історичних праць не залишав до глибокої старості.

[12] Гаврило Романчук – священик села Ломачинці, 5-го округу Хотинського повіту.  Переміщений у с. Ломачинці 5 травня 1892 року із с. Атак.  2 вересня 1893 року затверджений законовчителем Ломачинського народного училища. В 1906 і 1907 роках був уповноважений вибірником на вибори депутатів у Державну думу Російської імперії I і II скликань. Його нащадки проживають у с. Ломачинцях і нині.

2 комментария на «Освячення церкви в с. Романкоуци Хотинського повіту»

  1. Mary в 25.11.2010 at 11:58

    А чого ж Ви це до храму не надрукували? Я мучалася, шукала для реферату в школі і нічого не знайшла, а тут таке є. Що з Вами робити?

  2. admin в 25.11.2010 at 13:35

    Mary, так сталося, ми дуже засмучені, зробимо все, щоб виправитися!

Залиште свій коментар