Життя стобарвніше встократ…

Автор: admin

Валентина Гафінчук

У ці дні ми згадуємо незабутнього поета, відомого у нашому краї журналіста, редактора районної газети «Дністрові зорі» періоду 1977-1989 років Олексія Станіславовича Бондаря. Минуло 15 літ як він покинув цей світ. Для редакційного колективу і кількатисячної аудиторії читачів газети це була неймовірна втрата.

Олексій Станіславович ідеально, зразково знав свою справу. Він пройшов усі щаблі газетярського олімпу: кореспондент, відповідальний секретар, заступник редактора, редактор…

Головна тема його публікацій – Велика Вітчизняна війна, герої — ветерани, військово-патріотичне виховання молоді. Він проводив свою пошуково-дослідницьку роботу. Повертав із небуття імена колишніх солдатів у їхні родини.

Прихильниками творчості О.С. Бондаря були дуже різні люди, за віком і професійною зайнятістю. Його радо приймали у будь-якому колективі, особливо в учнівському. Він декламував свої вірші, а також поезії улюблених авторів. Розповідав про художню літературу, інших поетів так, як він її сприймав.

Олексій Станіславович дуже любив життя, умів бачити і цінувати красу. Мав гарний голос і музикальний слух, приємно співав.

Через журналістську школу Олексія Бондаря пройшли десятки майбутніх газетярів. Практично це всі працівники районної газети 1980-2000 років. Його вихованці працюють в різних столицях і закордонах.

Творча спадщина О.С. Бондаря – достойна. Це – більше тридцяти річних газетних підшивок «Дністрових зір». Це – дві поетичні збірки «Нев`януча весна» (2001 р.) та «…Вас всіх ніжно любив» (2007р.).

І донині поезії Олексія Бондаря звучать в сценаріях районних свят, на уроках літератури рідного краю. Його дух живе в стінах редакції газети. Ми все його пам`ятаємо. І навіть здогадуємось, що б він сказав сьогодні з того чи іншого приводу. Наш зв`язок – не переривається. Такою є доля творчих людей.

&&&

А тепер пропонуємо читачам ознайомитися з декількома віршами О.С. Бондаря

Україні
Чарівна країно – вільна Україно,
Дивиться на тебе нині увесь світ.
Є у тебе мова – ніжна, солов`їна,
Щирість є і щедрість, і козацький рід.
 
Україно люба, Україно мила,
Стільки ти зазнала бід і лихоліть, –
Та у тебе стало мужності і сили –
Все перебороти. Все переболіть!
 
Яблуневим цвітом, пухом тополиним,
І журбою в серці – лихо обліта.
Ти, як небо – вічна! Як любов нетлінна!
Ти, мов Божа матір, чиста і свята!
 
Вірять твої діти, вірять твої внуки –
У твоє спасіння. Праведене. Оте,
Що зійде, як сонце, на поля і луки,
Сонце благотворне. Сонце золоте.
 
Не шукай же, сину, іншої країни,
Не ганьби дарма ти славний родовід.
Борони, як можеш, рідну Україну, –
Пам`ятай Шевченка – вічний Заповіт.
 
Бо ж Вона у світі лиш одна єдина,
Тільки з нею зможем ми щасливо жить.
Дивиться нам в очі ненька Україна,
Дивиться нам в серце, журиться й мовчить.
Українці, шануймось!
Українці, шануймось! Любімо друг друга,
Бо ніхто не полюбить нелюблених нас,
І ніхто не врятує від біди і наруги,
Які чинимо спільно в цей розхристаний час.
 
Українці, не спім серед дня, не дрімаймо,
Не чекаймо, аж поки розбудить нас грім.
І небесної манни, Божих благ не чекаймо,
Бог лиш тим помагає, хто любить свій дім.
 
Такий дім – Україну, прекрасну, ми маєм,
Тих, хто в праці щоденній його доглядає,
І не мириться з підлістю, варварством, злом.
Тож єднаймося, браття! Нехай місто з селом
 
Заживуть, як належить, у вільній країні,
Бо це ж наше єдине, неповторне життя.
Бо врятують всіх нас лише чесність й сумління,
А не пізнє прозріння і каяття.
 
Отже, досить свавілля вже нам і розбрату!
Захистім, українці, свій дім і свій рід.
Якщо щастя нема у своїй рідній хаті,
То не знайдеш його – обійди хоч весь світ.
Який милий цей світ…
Який милий цей світ із грибними дощами,
Мокрим листям дерев, ніжним блиском очей,
Хвилюванням стрічань і печаллю прощання,
Сподіванням світанків, безсонням ночей.
Який дивний цей світ і який загадковий
Красотою троянд, глибиною понять…
Срібен місяць в горі, наче щастя підкова,
Зорі, мабуть, людьми, люди – зорями снять…
Як же світ цей безмежний в маленькому серці
Обігріти добром і навік зберегти.
Як звичайним життям і звичайною смертю
Засвітити майбутнього дивосвіти.
О, Жінко, життєдайна, як Весна
Краса і Ніжність, Радість і Любов,
Усе найкраще у житті – од Жінки.
Усе, що живить, зігріває кров –
Цвіте в душі нев`янучим барвінком.
Надія, Віра, Ласка, Доброта –
Жіночністю освячені слова ці.
О, Жінко, – наша мужрість й висота,
Прекрасна ти в коханні і у праці.
Нічого в світі кращого нема –
За Матір і Дитя, за Материнство.
З любов`ю мами – не страшна зима,
Тому й вернутись хочеться в дитинство –
Де стільки світла, затишку, тепла,
Де світ такий казковий і величний,
Де річка в юність, в молодість текла,
Де, наче сонце, – мамине обличчя.
О, Жінко, життєдайна, як Весна,
Хай обминають тебе болі і тривоги.
Допоки сяє далина ясна –
За тебе будем дякувати Богу!

Залиште свій коментар