Печерні монастирі середнього Подністров`я та 1-ше Болгарське царство

Автор: admin

Нечитайло П. О.

Про вірогідні впливи Балкан на християнізацію краю і появу печерних монастирів писали ще у XIX ст. [33, 2-3]. Пізніше ця гіпотеза знайшла підтвердження в роботах сучасних істориків [22; 29, 46-47]. На даному етапі досліджень з’явилась можливість конкретизувати та узагальнити дані, що стосуються балканських впливів на християнську традицію печерножителства у басейні Дністра.

Найбільш яскравою категорією знахідок, що дозволяють уточнити культурні впливи на формування підземної культової архітектури є петрогліфіка та епіграфіка. Окрім кириличних графіті XI-XVIII ст. дослідникам траплялись написи, що включали руноподібні та тамгоподібні графеми, а також знаки невідомого походження. Наявність рунічної графіки стверджена для пам’яток (Стінка, Стіна, Жванець, Непоротово, Нагоряни) [20; 21; 30].

Цікавий матеріал було знайдено Л.Г. Мацкевим та В.С. Артюхом під час обстеження печерної церкви у с. Стінка Бучацького району Тернопільської області [1; 2; 3; 4]. Храм трапецієвидної форми довжиною 8, шириною 9 і висотою 4 м, за одними даними, за іншими розміри приміщення 12x9x4 м. Біля підніжжя скелі, де було виявлено церкву, знайдено фрагменти посуду XI-XIII та XV-XVII ст. [3, 8]. На стінах храму було виявлено значну кількість знаків та написів. У вівтарній частині зображено свастикоподібний знак, вертикальна риска якого має роздвоєні кінці. Під свастикоподібним символом було вміщено напис із п’яти знаків, висотою 15-20 см, поганої збереженості, втім, достатньо читабельні (іл. І). На північній стіні зображено хрест з розширеними кінцями та знак у вигляді гілки. На південній стінці — два тамгоподібні знаки та рельєфне зображення стрибаючого звіра.

Спроба дешифрувати графіті була зроблена Б.Т. Рідушем [29, 49-50]. П’ятизначний напис у вівтарній частині під хрестом-свастикою містив, на думку дослідника, знаки глаголичної абетки та германських рун, Свастикоподібний хрест дослідник відніс до тюркського рунічного знака бога Тенгрі, що з прийняттям християнства перетворився на знак хреста і міг означати як Христа,так і Бога, Подібні хрести, а також гілкоподібний знак зображені у залишках давньоболгарських фортець у Плісці та Плеславі (іл. 4.2) [36, 140]. Шестизначний напис на західній стіні храму включає два петлеподібні знаки, аналоги яким зустрічаються у рунічних написах з території Першого Болгарського царства [114; 37].

1998 р. було відкрито ряд наскальних зображень поблизу комплексу Галицький монастир-III біля с. Галиця Чернівецької області. Серед зображень привертає увагу давньоболгарський магічний знак (монограма) бога Сонця «IYI» [30, 125], що зустрічається наданій ділянці двічі. Він трапляється в матеріальній культурі середньовічної Болгарії періоду Першого Болгарського царства і пізніше. Особливу популярність цей знак набуває після безпосереднього поширення християнства – зустрічається у складі датованих написів, в елементах декору, на кераміці, стінах культових та оборонних приміщень, металевих прикрасах. «IYI» міг нести релігійне навантаження і позначати триєдине божество як в язичницькій, так і християнській традиції; це солярний символ-оберег, він міг мати числове значення, використовувався з вертикальними рисками або без них [15,17-18; 13). Показово, що поряд з традиційним зображенням «IYI» у Непоротовському монастирі, ліворуч зафіксовано петрогліф «Y» (іпсилон).

Цікавий епіграфічний матеріал було зафіксовано в печері с, Жванець Хмельницької області [20]. Серед більш ніж 50-ти написів кирилицею, латиною, польською, єврейською було кілька знаків і написів змішаного походження. На ділянці 2-3 (л) – три знаки: перший і останній рунічного вигляду, знак посередині подібний «Ж» [20, 231] (іл. 2.1). На ділянці 4-5 (л) — шести (семи?) значний напис. Перша графема наближена до латинської літери «U». Інші мають аналоги у протоболгарських рунах (іл. 4). Третім за рахунком знак (зліва направо) зустрічається в написах Жванецької печери доволі часто. Це знак у вигляді так знаної пташиної лапи, або германської руни Algiz, зображеної канонічно, або у перевернутому вигляді, той самий знак зустрічається і в рунах протоболгар, а також у грецькій абетці «Ψ». На ділянці 5-6 (л) «Ψ» — знак у ромбічній рамці (іл. 2.3). Нижче рунічно-кириличний напис.  Перше слово читається як «Лукаш», наступні 7 знаків рунічного виду, 4-ий (зліва направо)  «Ψ»- подібний, 6-ий у вигляді літери «К». Напис виконаний в техніці прокреслений з лункоподібними закінченнями на кінцях знаків (іл. 2.4). На ділянці 6-7 (л) три знаки невідомого походження (іл. 2.5). Нижче – хаотичні лінійні прокреслення, під ними тонко видряпані два «Ψ»- знаки у перевернутому вигляді (іл. 2.6). На ділянках 7-8 (л) та 5-6 (л) зустрічається поєднання літер «ΨК» (іл. 2.7).

Подібний знак виявлено також і у печерному монастирі с. Стіна Вінницької області біля антропоморфного зображення трипалої людини, яке ми схильні інтерпретувати як дохристиянське, зафіксовано «Ψ» — знаку у перевернутому вигляді [21].

Загадкові знаки було зафіксовано нами під час обстеження печернім о комплексу в с. Нагоряни Вінницької області (іл, 3). На ділянці каньйону, поблизу печери № 4 було виявлено сильно латинізований напис у стовпчик у два рядки. Перший ряд складається з двох знаків – перший у вигляді літери видовженого прямокутника, що нагадує літеру «О», другий – комбінований має вигляд літери «М», причому права вертикальна риска літери має два додаткові відростки вгорі та два внизу. Нижній складається зі знака у вигляді прописної літери «Т» («m») з подовженою лівою рискою, наступний знак нагадує літеру «Ъ» (глаголичне «єрь»?), останній знак у формі германської руни Dagaz [18].

Ми припускаємо, то поява написів змішаного характеру в печерних монастирях Середнього Подністров’я пов’язана з місіонерською діяльністю ченців Першого болгарського царства. Близькі аналогії таким рунічним зображенням є в печерних монастирях Болгарії і Румунії: біля м. Кокарджа та с. Суха Чешма в долині річки Канагьол [8, 94-96 ]; в районі м. Яйла на Чорноморському узбережжі та с. Крепча [7, 60; 10, 133; 9]; Мурфатлару [6; 37], в Тирновській лаврі [25]. Г. Атанасов відносить це явище до періоду Першого Болгарського царства, найбільш вживаним воно було у ІХ-Х ст. й послугувались таким письмом виключно ченці. Дослідник говорить про можливість існування в той період чернечої, можливо, синкретичної писемності [5; 6, 16]. Окрім печерних культових пам’яток рунічні написи та знаки протоболгар широко розповсюджені на кераміці, архітектурних рештках, зброї та прикрасах. Це явище не обмежується хронологічними рамками Першого Болгарського царства й трапляється у XIII-XIV ст. [13; 14; 15].

Нещодавно Б.Т Рідушем було знайдено кириличний напис XVII ст. у чернечій печері біля с. Комарів, який завершувався знаком, що був інтерпретований як рунічний [31, 234]. На думку дослідника, використання печерним чернецтвом тюркських та болгарських рун є реліктом давньої традиції, що зберегла актуальність у пізньому середньовіччі.

Знахідки окремих руноподібних знаків у пам’ятках з пізніми датованими написами (Стіна, Комарів, Жванець) говорять на користь тривалого використання цих печер ченцями. Наявність змішаних написів у порівняно ранніх об’єктах (Стінка, Нагоряни) може свідчити про появу цієї традиції в регіоні у давньоруський час. Наявність руноподібних знаків та написів у печерних монастирях Подністров’я говорить виключно про культурні зв’язки та корені даного явища, однак не може бути датуючою ознакою. На даному етапі вивчення нам невідомі подібні графіті в інших центрах печерного чернецтва, крім Румунії та Болгарії.

На зв’язки з Балканами вказують й інші петрогліфи. Це антропоморфні зображення, композиції з вершниками, рисунки, в основі яких лежить техніка лункоподібних заглиблень. Такі зображення виявлені в комплексах Нагоряни та Оксанівка [17; 18; 19], близькі до петрогліфів Мурфатлару [37]. Давньоболгарські знаки трапляються не лише в печерах, вони відомі на кам’яному саркофазі з Василева [35].

На користь версії про зв’язок сакральної скельної архітектури Середнього Подністров’я та Болгарії вказують давні економічні зв’язки Балкан та давньоруських центрів Подністров’я, неодноразово засвідчені археологічними та писемними джерелами. В.Т. Пашуто відзначав, що частина шляху «з варяг в греки» проходила по Дністру [23, 166]. Багато свідчень шкодо контактів політичного та економічного плану Подністров’я та Подунав’я подає В.М. Потін [26, 223-229]. Археологічні джерела свідчать, що територія нижньої течії Дністра входила до складу Першого Болгарського царства [32, 68]. У зв’язку із загибеллю цього державного утворення значно посилюється вплив болгарського духовенства на давньоруську територію Подністров’я [24, 105-115]. Станом на XI ст. болгарські дослідники фіксують повне запустіння чернечого життя в печерних обителях Північної-Східної Болгарії, частина з них переселяється на Чорноморське узбережжя, Інша частина знайшла притулок в печерах Дністровського каньйону [9, 75; 10, 135; 12,63].

На присутність болгарського духовенства на території Подністров’я і його вплив на поширення явища печерного чернецтва вказує поховальний обряд, втілений у формі трупопокладення під кам’яною або дерев’яною плитою Цей обряд фіксується на території Чернівецької, Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Хмельницької областей в більш як 60 пунктах. Він поширений у Малій Азії, Середземномор’ї, Італії, Сирії, Північній Африці та Балканах у прихильників християнського віровчення. У Криму звичай ховати під кам’яними плитами пов’язується з приходом туди візантійського чернецтва. Для території Подністров’я, за С.В. Пивоваровим, поширення цього обряду припадає на XI ст, і пов’язується з впливом болгарського, можливо, моравського духовенства [27, 176-177]. На думку дослідника, поширення обряду підплитового поховання співпадає з утвердженням християнства на досліджуваних теренах. Зазначимо, що підплитові поховання були виявлені у печерних пам’ятках Бакота [22], Непоротове [30], Голігради [34], Підкамінь [28].

Крім того, в XI ст. значною мірою зростає кількість поселень у Середньому Подністров’ї [35]. Згідно з дослідженнями провідного фахівця з давньоруської й середньовічної археології О.П. Моці, саме на цей період припадає активна колонізація регіону Середнього Подністров’я [16], що позитивно впливало на заснування монастирів.

Таким чином, період появи скельної церковної архітектури в регіоні ми відносимо до XI ст. і пов’язуємо з міграцією болгарського чернецтва внаслідок загибелі Першого Болгарського царства. У регіоні болгарські впливи простежуються в об’єктах Непоротове (Галиця), Стінка, Стіна, Оксанівка, Нагоряни, Жванець, Комарів. Головною доказовою базою щодо болгарських впливів на появу та розвиток культури печерного чернецтва у Середньому Подністров’ї є епіграфічний матеріал та наскальні зображення, поховальний обряд. Матеріальні докази корелюються з загальною історичною ситуацією у басейні Дністра та Дунаю. Впливи Першого Болгарського царства не виключають існування відцентрових процесів християнізації на досліджуваній території (Київ — Подністров’я).

 

______________________________________________________________

 

Примітки

 

  1. Артюк В. Деякі підсумки досліджень печерних пам’яток на території Тернопільської Івано-Франківської та Чернівецької областей // Тези II Міжнародної конференції «Проблеми і методики в Історичній археології. – Торонто; Львів, 1992. -С. 3.
  2. Артюх В.С. Робота на печерних пам’ятках Дністровського каньйону // Матеріали IX Подільської історико-краезнавчої конференції – Кам’янець-Подільський, І995.- С. 138-141.
  3. Артюх В. Сиряміна Н. Давньохристиннський печерний храм у селі Стінка Тернопільської області // Медобори і духовна культура давніх, серсаньовічних слов’ян (до 150-річчя виявлення Збруцького «Святовилу»): Матеріали наук, конф. (8-9 жовтня 1998 р., Гримайлів). – Львів, 1998.-С. 111-112.
  4. Артюх В. Археологічні роботи експедиції «Дністер» на Тернопільщині // Археологія Тернопільщини. — Тернопіль; Джура, 2003. — С. 251-261.
  5. .Атанасов Г., Чешмеджиев Д. Средневникоиният скален монастир до Варна (Аладжа манастир) // Извсстия на народний музей Варна. – 1990. – № 20 (41). – С. 110-139.
  6. Атанасов Г.Г. Скални монашески обители в Добруджа (IV-XIV в.). Автореферат. – София, 1990. – 18 с.
  7. Атанасов Г. Ннколко скални манастира в Южна Добруджа // ИНМВ. – 1989. – Кн. 25 (40). – С. 54-62.
  8. Атанасов Г. Средневековнн скални церкни п Силистренски округ // ИНМВ, 1984. – Кн.20(35). – С.91-98.
  9. Атанасов Г.Г. Пещерные военно-стратегические сооружения ранневизантнйской эпохи в северо-восточной Болгарин // История н археология Юго-За падното Крыма: Сб. Науч, Трудов Бахчисарайського гос. Ист. культ. зап. — Симферополь: Таврич. 1993. – С, 67-77.
  10. Атанасов Г. Ранносредневековни скални манасгири по средното русло на сухоречието Канагьол (Дристра) в Добруджа // ИНМВ, — 1993. — Кн, 29 (44). -С. 122-143.
  11. Атанасов Г.Ранновизантийски скални церкви и манасгири в Южна Добруджа // Археология. – 1991. – № 3. – С. 33-43.
  12. Атанасов Г, За един старобьлгарски скален манастир от Х-XI век в Централна Молдова // Бьлгарите в Северното Причерноморие. Изследования и материали. Том втори. – Велико Тьрново, 1993. – С. 61-73.
  13. Бешевлиев В. Значението на пръвобьлгарския знак IYI // Известия на Народния музей Варна. – 1979. – Т. XV – С. 17-24.
  14. Войников Ж. Алано-древнеболгарское письмо (в память профессора Г.Ф. Турчанинова) [Електронний ресурс].
  15. Дончева-Петкова Л. Знаци върху археологически паметници (VII – Х-ти век). – София: БАН, 1980. – 187 с.
  16. Моця О.П. Середнє Подністров’я в давньоруський час // Давня і середньовічна історія України (Історико-археологічний збірник). – Кам’янець-Подільський: Інформаційно-видавничий центр Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету, 2000. – С. 244-248,
  17. Нечитайло П.О., Забашта Р.В., Рідуш Б.Т., Спелеоархеологічні роботи на лівобережжі Дністра в 2002-2003 рр. // АДУ 2002- 2003 рр. – С. 237-242.
  18. НА ІА НАН України, 176/2002. Нечитайло П.О., Забашта Р.В. Звіт про спелеоархеологічну розвідку на лівобережжі Дністра, 2003, 25 с.
  19. НА ІА НАН України, Нечитайло П.О., Рідуш Б.Т. Звіт про спелеоархеологічні роботи на пам’ятках Нагоряни та Оксанівка, 2004, 22 с.
  20. Нечитайло П.О. Лапідарні написи Жванецької печери // Наукові записки. Спеціальний випуск. Частина І. — К..2002. – Т. 20. – С. 171-176.
  21. Нечитайло П. Буквені знаки і написи у печерних монастирях Середнього Подністров’я // Археологія Тернопільщини. – Тернопіль: Джура, 2003. – С. 230-237.
  22. Нечитайло П.О. Печерна християнська архітектура в басейні Верхнього та Середнього Дністра XI—XVIII ст.: автореф. дис. … канд. іст. наук ; 07,00.04 / НАН України, інститут археології. – К., 2008. – 16с.
  23. Пашуто В. Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. – М.:АН СССР. 1950. – 289 с.
  24. Полыванный Д. И, Культурное своеобразие ередневековой Болгарин в контексте византийско-славянской общности IX-XV вв. – Планово, 2000. 289 с.
  25. Попов А. Царевград Тьрнов, Средневековни надписи, монограми, букви и знаци от Тьрновска «Велика лавра». – София: Българската Академия науките, 1984. – 188 с,
  26. Потин В. М. Древняя Русь и европейские государства в X-ХІІІ вв. – Л., 1968.
  27. Пивоваров С. Поховання під кам’яними плитами на давньоруських некрополях (спроба інтерпретації) // Археологія Тернопільщини, — Тернопіль: Джура, 2003. – С. 173-180.
  28. Рожко М. Скельні групи Медоборін та їх використання в минулому // Медобори і духовна культура давніх, середньовічних слов’ян (До 150-річчя виявлення Збруцького «Святовиду»: Матеріали наук. конф. (8—9 жовтня 1998 р., Гримайлів). – Львів, 1998. – С. 113-124.
  29. Рідуш Б. Печерні монастирі Подністров’я: проблеми дослідження та датування // Середньовічна Європа: погляд з кінця XX ст.: Матеріали Міжнар. наук. конф. Чернівці: Золоті литаври, 2000. — С. 40-47.
  30. Рідуш Б. Непоротівський (Галицький) печерний монастир: стан та перспективи дослідження і І Питання стародавньої та середньовічної Історії, археології й етнології: 36, наук, статей. — Чернівці: Золоті литаври, 2000. – Т. 1. – С. 108-127.
  31. Рідуш Б. Бакотсько-комарівський білатеральний скельно-печерний комплекс // Археологічні студії / Інститут археології НАН України, Буковинський центр археологічних досліджень при Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича,- К.; Чернівці: ТОВ «Наші книги», 2008. – С. 223-240.
  32. Іванова И.И. Тимошук Б.А. Древиерусское Поднестровье. – Ужгород, 1981. = 144 с.
  33. Сецинский Е. Материалы для истории православних монастырей Подольской епархии // ТПЕИСК. – 1891. – Вьгп.5. – 450 с.
  34. Сохацький М. Археологічні дослідження в Боршівському районі на Тернопільщині // Буковинський Історико-етнографічний пісник. – Чернівці: Місто, 2000. – Вип. 2. – С. 19.
  35. Тимощук Б. О. Давньоруська Буковина (X – перша половина XIV ст.). – К.: Наук, думка, 1952. – 208 с.
  36. Тулещов Н/ Архитектурното изкуство на старите българи. том І. Средно-вековие. – Софня: Изд, АИ «Проф. Марин Дринон», Аркитектура и изкуство, 2001. — 169 с.
  37. Basarabi-Murfatlar un sit arheologic din Dobrogca secolelor X-XI o monografie de VladimirAgrigoroaei şi Luiza Zamora // ZPATZINAKlA, Grupul Român pentru o Istoric Alterna li vâ 2003 2006 texte de VladimirAgrigoroaei si Luiza Zamora; fotografii de Toni Carlu; planuri din arhiva DM1 prelucraie de VladimirAgrigoroaei; film dc VladimirAgrigoroaei si Luiza Zamora Cuprins, [Електронний ресурс].

 

Джерело: Нечитайло П.О. Печерні монастирі Середнього Подністров’я та перше Болгарське царство // Могилянські читання 2012 року. 36ірник наукових праць: Традиції печерних монастирських комплексів в Україні та Східній Європі. Проблеми вивчення, збереження та музеєфікації / Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник; Ред.рада: В.М.Колпакова (відп.ред.) та ін. – Київ, 2013. – 202-209.

 

Печерні монастирі середнього Подністров`я та 1-ше Болгарське царство

 

 

Залиште свій коментар