Поріднені поміщицькі родини Бібері і Самсон

Автор: admin

           Церква с. Гвіздівці, побудована Самсонами. Фото — 1928 року

Олексій Мандзяк

Олег Кучерявий

 Протягом тривалого часу землі сучасної Сокирянщини належали різним за походженням і національним складом боярським а потім поміщицьким родинам. Кожна із цих родин і її окремі представники, які наслідували, купували і продавали ці землі залишили свій слід в історії населених пунктів сучасного Сокирянського району Чернівецької області. Серед інших відомі поріднені родини поміщиків Бібері і Самсон, про котрих ми і розповімо читачам нашого історико-краєзнавчого сайту «Сокирянщина».

На Сокирярянщині Бібері у різні часи володіли землями в селах Гвіздівці, Мендиківці (сучасне село Олексіївка) і Пів-Мендиківці (сучасне село Новоолексіївка). А представники роду Самсон проживали в селі Гвіздівці. Так чи інакше історія зазначених населених сіл пов’язана з цими поміщицькими родами і ми надаємо зібрану нами інформацію про деяких представників цих родів, які проживали чи часто бували на Сокирянщині.

Залишки маєтку Дмитра Івановича Бібері в селі Ружниця

Предки поміщиків Бібері походили з греків, були боярами і служили при дворах правителів Молдавського князівства і Волощини. Зокрема, північнобессарабська гілка цього роду веде свій родовід до боярина Іордакі (Єгора) Бібері (†1826 р.), котрий до речі разом з своїм рідним братом Кіріяком товаришував з відомим політичним діячем, князем Костянтином Олександровичем Іпсіланті (помер 24 червня 1816 року в м. Києві). 25 серпня 1807 року він був жалуваний господарем Молдавського князівства чином пітаря, а пізніше значився пагарником (пахарником)[1]. Він був одружений з представницею стародавнього боярського роду Оленою Пасхалівною Стрежеско, яка у якості в якості приданого від батьків отримала в дар вотчину Кукуєци (Кукуєцій) в Ясському цинуті Молдавського князівства (пізніше – Сорокського повіту Бессарабської області). Під час Першого загального перепису населення Бессарабії 1817 року вони прийняли підданство Російської імперії і залишилися жити на території Бессарабії. В цьому шлюбі народилося як мінімум двох дітей – сина Івана та дочку Катерину. Через останню рід Бібері поріднився з боярським родом Самсон.

Рід Самсон походив з Буковини. Його представники протягом декількох століть служили при дворах господарів Молдавського князівства і Волощини, а деякі із них проявили себе на службі в Австрії. Як мінімум з XVIII ст. члени роду Самсон мали власність на території Хотинського цинуту. Відзначимо також, що цей стародавній рід знаходився в родинних зв’язках з представниками відомих і вельми впливових боярських родів Флондор і Стремкулеш.

 

Бібері Дмитро Іванович (26.10.1863 р.н.) – син дворянина Івана Єгоровича Бібері (20.04.1826–15.01.1883) та Аделаїди Платонівни Андріяш-Шептелич. Народився в селі Тирнова Сорокського повіту, де був хрещений у місцевій Свято-Успенській церкві[2]. Навчався в Московському Імператорському ліцеї в пам’ять цесаревича Миколи (неофіційно його називали Катко́вський ліцей), який він закінчив у 1883 році, з відзнакою[3].

Запис в метричній книзі кафедрального собору м. Кишинева за 1896 року про вінчання Дмитра Івановича Бібері та Олександри Георгіївни Ришкан-Дерожинської

6 березня 1890 року затверджений депутатом Бессарабського дворянського депутатського зібрання від Сорокського повіту. 19 січня 1893 року обраний депутатом Бессарабського дворянського депутатського зібрання від Хотинського повіту. З 8 березня 1894 року складався почесним членом Петергофського піклування дитячих притулків. 8 березня 1895 року проведений у колезькі реєстратори. У січні 1896 році знову обраний депутатом Бессарабського дворянського депутатського зібрання від Хотинського повіту – на триріччя. З 8 березня 1898 року – у чині губернського секретаря. 30 січня 1899 року в черговий раз затверджений на посаді депутата Бессарабського дворянського депутатського зібрання від Хотинського повіту[4].

За даними на 1899 рік йому належали 1497 десятин землі у селі Ружниця Сорокського повіту (нероздільно з братами) і ¼ частина села Бирладяни Хотинського повіту – 276 десятин[5]. Також у його власності були 274 десятини у селі Паладія Бричанської волості Хотинського повіту[6]. Після смерті батька йому дісталася частина із половини вотчини Мендиківці, яку він в подальшому в обмін на частину із земель Ружниці передав сестрі Олені, яка одружилася з Леонідом Шульгіним. Від свої рідної тітки Катерини Самсон отримав частину села Гвіздівці – нероздільно з братом мав там 1200 десятин землі[7].

При Дмитрі Бібері в центрі села Ружниця була зведена велика садиба в англійському стилі, біля якої були розташовані інші приміщення. В наш час від залишилася тільки кухня і прибудова. Відомо, що 1932 році місцеві селяни купили у поміщика Бібері конюшню і пристосували її під школу[8]. Відзначимо, що садиба Бібері в Бирладянах у 1940-х роках була розібрана, а будівельний матеріал був використаний для будівництва млина та Сокирянського пивзавод.

Дружина: Ришкан-Дерожинська Олександра Георгіївна (10.03.1869 р.н.) – дочка дворянина Георгія (Єгора) Леопольдовича Ришкан-Дерожинського (11.06.1839 – 1879) та Катерини Олександрівни Руссо († 01.12.1918 р.). Одружилися 28 квітня 1896 року у м. Кишиневі.

Діти: Георгій (20.01.1897 р.н.), Марія (26.07.1898 р.н.)[9], Тетяна (12.10.1901 р.н.)[10].

 

Платон Іванович Бібері з племінником, 1912 рік

Бібері Іван Єгорович (20.04.1826–15.01.1883) – народився у м. Ясси Молдавського князівства, син пахарника Іордакі (Єгора) Бібері (†1826 р.) та Олени Пасхалівни Стрежеско[11]. 20 грудня 1862 року зарахований до спадкового дворянства і внесений у 1-у частину дворянської родословної книги Бессарабської області по Хотинському повіту[12]. 17 травня 1878 року затверджений у цьому званні Департаментом Герольдії Урядового Сенату[13].

Навчався в Кишинівській обласній гімназії. 10 березня 1863 року визначений на посаду попечителя Хлібних запасних магазинів Хотинського повіту. 20 вересня 1868 року затверджений на посаді мирового посередника 4-ї ділянки Сорокського повіту, на якій перебував до 25 лютого 1872 року. З 9 квітня 1876 року був почесним наглядачем Сорокського повітового училища. 16 травня 1881 року затверджений предводителем дворянства Ясського повіту[14]. За даними на 1883 рік, він також був мировим суддею в Ясському повіті.

У 1850-х роках Іван Бібері орендував землі в декількох селах і мав на посесії село Мошанець у Хотинському повіті, яке належало його рідній сестрі. Відзначимо, що саме у цей час його навідав відомий український письменник і науковець Олександр Степанович Афанасьєв-Чужбинський (1816–1875), який подорожував по Наддністрянщині. В своїх спогадах він пише: Під вечір я відправився до посесора Бібері, молдована, який закінчив Рішельєвський ліцей, сподіваючись поговорити з ним про господарство і поглянути на суспільство приїжджих людей, з яких інші були з глибини Бессарабії. Панський будиночок, дуже невеликий, але пристойно прибраний, був освітлений…»[15].

У списках першої половини 1860-х років Бібері значиться також як посесор села Тирнова Сорокського повіту. З 1867 року сімейство Бібері постійно проживало у селі Ружниця Сорокського повіту, яке (2500 дес. зем.) було куплене у поміщика Петра Христофоровича фон Петріно-Арміса (1816–1891)[16]. На початку 1880-х роках у поміщиків Скорделі була придбана половина вотчини Мендиківці Хотинського повіту.

Родовід боярського роду Самсон, засвідченого в канцелярії Дивану Молдавського князівства 7 серпня 1814 року і перекладеного у жовтні 1823 року

Відомо, що Іван і його дружина не були байдужими до поезії і літератури. Іван Бібері часто запрошував поетів і музикантів до себе в гості. Павло Кузьминський в своїх спогадах відзначає: «…Ружниця, з господарем Іоном Бібері, любителем румунських танців і музики. Тут, у 1876 році я почув відомого скрипача Саву Педуряна»[17].

Дружина: Андріяш-Шептелич Аделаїда Платонівна (1838 – 17.02.1815) – дворянка, дочка підпоручика Платона Костянтиновича Андріяш–Шептелича (04.09.1809 р.н.). Отримала від батьків половину вотчини Данкоуци – 800 десятин землі[18]. Після смерті чоловіка проживала в селі Мендиківці, де мала у володінні 1200 десятин землі[19]. Також у її власності були 870 десятин у селах Паладія і Бирладяни у Бричанській волості Хотинського повіту[20]. Померла в с. Мендиківцях, похована біля церкви[21].

Діти: Олена (23.06.1862 р.н.), Дмитро (26.10.1863 р.н.), Олександр (04.01.1865 – 12.06.1871), Платон (07.02.1866 р.н.), Аделаїда (12.08.1869 р.н.), Аркадій (17.09.1870 р.н.).

Помер Іван Єгорович 15 січня 1883 року у Ружниці, де його і поховали на парафіяльному цвинтарі[22].

 

Бібері Олена Іванівна (23.06.1862 р.н.) – дочка дворянина Івана Єгоровича Бібері (20.04.1826–15.01.1883) та Аделаїди Платонівни Андріяш-Шептелич. Народилася в селі Мошанець Хотинського повіту, де була хрещена 8 липня 1862 року в місцевій Іоанно-Богословській церкві[23]. Навчалася в жіночому пансіоні в Москві.

Титульна сторона копії свідоцтва 1838 року про одруження Дмитра Самсона та Катерини Бібері

Успадкувала від батька частину із вотчини Ружниця Сорокського повіту[24]. За даними на 1915 рік їй належали 592 десятини землі у Мендиківцях Хотинського повіту[25].

Чоловік: Шульгін Леонід Олександрович (1866 р.н.) – із дворян, син начальника штабу Варшавської фортеці, генерал-майора Олександра Миколайовича Шульгіна (17.08.1836 – 01.03.1906). Одружилися 16 квітня 1889 року, вінчалися в Олександро-Невській церкві при Імператорському Новоросійському університеті м. Одеса[26].

Леонід народився в Санкт-Петербурзі. Закінчив Імператорське училище правознавства там же в Санкт-Петербурзі. В служінні з 16 травня 1888 року. Колезький радник, секретар Варшавського окружного суду (1889 р.). За даними на 1897 рік, він перебував на посаді помічника Одеського окружного суду[27]. З 7 квітня 1901 року знаходився на посаді прокурора Віленської судової палати[28].З 1 січня 1910 року в чині дійсного статського радника[29]. Голова Псковського окружного суду (за даними на 1914 р.). Голова Департаменту судової палати в Петрограді (1917 р.). Був нагороджений орденами Святої Анни II ст. (1900 р.), Святого Володимира IV ст. (1903 р.)[30].

Діти: Олександра (13.07.1890 р.н.)[31], Олександр (1896 р.н.), Сергій (1892 р.н.)[32].

 

Бібері Платон Іванович (07.02.1866 – 09.1941) – син дворянина Івана Єгоровича Бібері (20.04.1826–15.01.1883) та Аделаїди Платонівни Андріяш-Шептелич. Народився в селі Тирнова Сорокського повіту, де був хрещений 16 лютого 1866 року у місцевій Свято-Успенській церкві[33]

Освіту здобув у Московському Імператорському ліцеї в пам’ять цесаревича Миколи, який він закінчив у 1884 році[34]. В «Формулярному списку про службу» Платона Івановича Бібері за 1915 рік записано, що він закінчив гімназичний курс цього ліцею з золотою медаллю[35]. Щоправда в довідниках ліцею зазначено, що закінчив він його з атестатом зрілості[36]. Протягом багатьох років, перебуваючи вже на державній службі Платон Іванович підтримував зв’язки з колишніми учнями і вчителями ліцею[37]. Був дійсним членом Товариства колишніх вихованців Імператорського ліцею в пам’ять цесаревича Миколи[38].

Після ліцею Платон Іванович вчився на юридичному факультеті в Новоросійському університеті[39]. Його він закінчив у 1890 році, але диплом отримав тільки в 1894 році, про що в «Формулярному списку про службу» сказане наступне: «прослухавши повний курс наук на юридичному факультеті Імператорського Новоросійського університету /по заліку на півріччя/, але не піддавшись випробуванню в юридичній випробувальній комісії, чому при виробництві в чин не міг скористатися правами осіб, які закінчили вищі навчальні заклади, влітку 1894 витримав випробування в юридичної комісії при Новоросійському Університеті і удостоївся диплома 1-го ступеню, виданого йому 31 серпня 1894 за № 9936»[40].

Після закінчення університету він недовго проживав в Одесі, а потім повернувся в Бессарабію. Там він поступив на службу в канцелярію бессарабського губернатора. Того ж 1894 року, 29 листопада він подав заяву на ім’я губернатора з проханням звільнити його з посади. Найвищим наказом по цивільному відомству від 18 січня 1895 року його звільнили. 10 листопада 1894 року Сорокським повітовим земським зібранням його обрали на посаду голови Сорокської повітової земської управи – на триріччя (затверджений 21.04.1895 р.). На засіданні чергового XXVII Сорокського земського зібрання 31 жовтня 1895 року його обрали в почесні мирові судді на триріччя – з 1893 року (затверджений 28.02.1896 року). Того ж 1896 року, 14 травня, з обрання Бессарабського земського зібрання, в якості асистента при голові Бессарабської губернської земської управи, був присутній на торжестві коронування російського імператора Миколи II Олександровича та імператриці Олександри Федорівни[41]. 22 жовтня 1896 року Сорокськом повітовим земським зібранням обраний в почесні мирові судді (затверджений 27.02.1897 року). 24 жовтня 1897 року знову обраний на посаду голови Сорокської повітової управи, на якій затверджений пропозицією Бессарабського Губернатора від 30 грудня 1897 року. На цій посаді удостоювався подяки від Сорокського земського зібрання[42]. XXXI черговим Сорокським повітовим земським зібрання П.І. Бібері обраний в Почесні мирові судді по Сорокському повіту. Тоді ж його обрали в члени Губернської земської управи (затверджений 07.02.1900 р.). 9 жовтня 1899 року одноголосно обраний Сорокським повітовим земським зібранням до складу розпорядчого комітету з облаштування Сільськогосподарської виставки в місті Кишиневі[43]. 26 вересня 1900 року, XXXII черговим Хотинським повітовим земським зібранням обраний в Почесні мирові судді по Хотинській окрузі (затверджений 20.02.1901 р.). В той самий період, указом Урядового сенату від 29 грудня 1900 року затверджений на посаді Почесного мирового судді з обрання Сорокським земства XXXI чергового зібрання. 15 грудня 1900 року, Бессарабським губернським земським зібранням XXXII чергового скликання, обраний в члени Губернської управи – на триріччя з 1901 року (затверджений 13.01.1901 р.). На дворянських виборах які відбулися у січні 1902 року Платон Бібері обраний на посаду секретаря Бессарабського дворянства (затверджений 22.01.1902 р.). 1 вересня 1903 року його обрали в почесні мирові судді по Хотинському повіту (затверджений 24 травня 1904 р.). Там само в Хотині найвищим наказом по цивільному відомству від 3 квітня 1904 року він був затверджений на посаді земського начальника 8 ділянки Хотинського повіту[44]. 17 жовтня 1906 року і 13 вересня 1909 року обраний в Почесні мирові судді по Хотинському повіту (затверджений 16.06.1908 і 08.12.1910 р.). На цю ж посаду П.І. Бібері вкотре обраний 8 листопада 1912 року і указом Урядового сенату від 24 серпня 1913 року затверджений на цій посаді. Бессарабським губернським дворянським зібранням він 15 січня 1914 року обраний на посаду помічника Хотинського повітового предводителя дворянства – на триріччя 1914-1917 рр.

Будучі на службі в канцелярії губернатора, указом Урядового сенату від 7 березня 1894 року, за вислугу років, підвищений у колезькі реєстратори. Найвищим наказом по цивільному відомству від 5-го серпня 1896 року він затверджений у чині колезького секретаря. 12 червня 1898 року затверджений у чині титулярного радника. Найвищим наказом по цивільному відомству від 10 липня 1911 року нагороджений за вислугу років у колезького асесора. 21 жовтня 1913 року його переведено у надвірні радники.

За свою трудову діяльність Платон Іванович Бібері нагороджений орденом і медалями. Так, 14 травня 1896 року він нагороджений орденом Св. Станіслава 3-го ступеня. Того ж року удостоєний медалі в пам’ять торжества коронування російського імператора Миколи II. На підставі Найвищого повеління 30 січня 1897 року удостоєний Височайше затвердженої темно-бронзової медалі за працю в проведенні першого загального перепису населення Російської імперії 1897 року. За відношенням канцелярії бессарабського губернатора від 6 листопада 1897 року за № 9419 отримав Височайше затверджену медаль в пам’ять в Бозі покійного Імператора Олександра III-го. Найвищим наказом по цивільному відомству 8 січня 1914 року за працю в земських установах нагороджений орденом Св. Станіслава 2-го ступеню. На підставі Найвищого повеління, 8 день січня 1914 року йому надано право носіння Височайше заснованого золотого нагрудного знака в пам’ять п’ятдесятиріччя від дня Найвищого затвердження 1-го січня 1864 року положення про губернські і повітові земські установи[45].

За визначенням Святого синоду і згідно з поданням єпархіальних преосвященних та єпархіальних училищних рад, Училищною радою при Святішому Синоді, удостоєний нагородження книгою «Біблія»[46]. На сторінці цієї подарункової книги був зроблений наступний запис: «Святійший Урядовий Синод турбуючись про знання дітей у вірі та благочесті, за вченням святої Православної церкви, Голову Сорокської повітової земської Управи Кишинівської Єпархії, дворянина Платона Бібері, благословив Біблією, в заохоченні любові його до дітей, що є справою і істиною»[47].

В історії Бессарабії і взагалі Російської імперії поміщик Бібері відзначився, як людина

Фамільний склеп поміщиків Самсон в Свято-Димитріївській церкві села Гвіздівці. Склеп – на трьох, але поховані двоє

з великим творчим потенціалом. Відомо, наприклад, що він цікавився астрономією. З 1901 року він став членом «Французького астрономічного товариства» («Société Astronomique de France»), котре заснував у 1887 році французький популяризатор астрономії і письменник Каміль Фламмаріон (1842–1925). Прізвище Платона Івановича можна зустріти в списках членів товариства які публікувалися на початку XX століття в журналі «Bulletin de la Societé Astronomique de France» («Бюлетень Французького астрономічного товариства»)[48].

За спогадами деяких поміщиків, яким доводилося спілкуватися з Платоном Бібері, він відрізнявся від багатьох інших людей надзвичайними можливостями або як нині кажуть – екстрасенсорними здібностями. Наприклад, він завжди наперед знав про зміну погоди, у нього бували різного роду видіння. Більш того, він став відомий, як людина, що має дар бачити душі померлих, які «приходили до нього зі своїми проблемами і проханнями». Саме ця здібність П. Бібері, завдяки його племінниці, зробила Платона Івановича відомим в колах західноєвропейських і північноамериканських дослідників паронормальних явищ. В кінці 1920 – в 1930–х рр. ним зацікавилось британське «Товариство психічних досліджень» («The Society for Psychical Research: SPR»). В 1930 році в «Журналі Товариства психічних досліджень» («Journal of the society for psychical research») навіть була опублікована ціла стаття присвячена феномену Платона Івановича Бібері. Автором цієї статті став відомий в Російській імперії, а згодом і в Європі дослідник явищ і людських здібностей, які прийнято називати «психічними» або паранормальними, М.М. Перовський-Петрово-Соловово (1870–1954)[49], який листувався з Платоном Івановичем. Тексти деяких із цих листів були опубліковані цілком, без купюр[50]. Сам Бібері пояснював свої здібності не контрольованим трансом: «Безсумнівно, це сталося не в той час коли я спав, але в стані деякого заціпеніння перед сном, яке загострювало мій слух і всі почуття, але не дозволяв мені рухатися. <…> У випадках, коли нез’ясовні явища відбувалися зі мною, вони були завжди пізніше, можна сказати, що в більшості випадків – після короткого проміжку часу». Але при всьому тому, що було сказане, П.І. Бібері був людиною доволі прагматичною, і до своїх надзвичайних можливостей ставився, хоча і з інтересом, але вони в його житті не набували істотного значення. Реальна повсякденність була для нього ближче, ніж невідоме потойбічне.

Дійсно ж особливе ставлення у П.І. Бібері було до поезії. При чому, в загальнодержавних довідниках часів Російської імперії Платон Іванович зазначався передусім поетом, а не любителем — астрономом, землевласником, комерсантом або «медіумом». Вірші він почав писати ще до того, як став дорослою людиною, і не залишив цю справу до кінця свого життя. Свої твори він представляв на суд, як знатним особам, так і простим селянам, постійно цікавився творами відомих і невідомих поетів, з деякими із яких вів переписку. У маєтку Бібері в с. Ружниця деколи відбувалися читання, на які збиралися поміщики і дворяни з навколишніх сіл і містечок. На прохання братів Бібері деколи на такі читання приїжджали літератори із Кишинева, Одеси, і інших міст. За царських часів світ побачили декілька збірників поезій Платона Івановича. З відомих: Бибери П.И. Стихотворения. – Кишинев: Тип. М. Р. Авербуха, 1910. – 90 с.; Бибери П.И. Стихотворения. Могилев-Подольский: Тип. Кац, 1915. (Обл.: 1916). – VII, 435 с.; Бибери, П.И. Мелкие стихотворения. – Одесса: Тип. «Труд» В. Семенова, 1886 – 32 c.

За даними на 1906 рік, Д.І. Бібері володів 533-ма десятинами землі у с. Гвіздівці і 1497-ма десятинами землі у селі Ружниця Сорокського повіту (разом з братами) та у селі Мендиківці. Окрім того він володів 1113–ма десятинами землі у с. Бирладяни (нині – Окницький район Молдови). А їх управляючий у Гвіздівцях І.М. Полянський мав там у власності 532 десятин землі[51]. У формулярному списку укладеному в 1915 році зазначено, що Платон Бібері «володіє 200 дес. землі у складі вотчини Ружниця Сорокського повіту, 581 дес. землі при вотчині Барладяни, і нероздільно з братом 1200 десятин вотчини Гвоздоуц»[52]. В той самий час, у Гвіздівцях йому належав паровий млин[53].

Після відомої із підручників історії революції жовтня 1917 року все майно Платона Івановича у Гвіздівцях було відібрано. Відомо, що у січні 1918 року гвіздовецькі селяни захопили його маєток. Незадовго до заворушень Платон Іванович виїхав за кордон. Відомо, що деякий час він перебував у Франції, а потім в Румунії. У 1920 році він повернувся до села, і у листопаді того ж року подав заяву на ім’я голови Хотинської окружної комісії з експропріації й передачі у власність про надання йому 100 га землі, які повинні були залишитися за ним згідно затвердженого плану аграрної реформи, проведеної румунською владою. Комісія своїм рішенням за № 549 від 21 листопада 1921 року, з посиланням на статтю 27 закону про сільськогосподарську реформу, ухвалила, що з нерухомої власності Платона Бібері у селі Гвіздівці Секурянської волості Хотинського повіту визнаються експропрійованими державою – 635 гектарів і 7470 кв. м. орної землі, 2 стави площею 19 га і 1938 кв. м., а також 8 га і 8310 кв. м. доріг і їхні служби. Усього експропрійовано 663 га і 7718 кв. м., які межують: «на півночі – землями сіл Коболчинь і Сербичани; на сході з наділом с. Клокушна; на півдні Гвіздівців; і заході теж саме»[54]. Рішенням комісії було встановлено ціну викупу державою у Бібері цих земель: для орної площі – 585 леїв[55] і 87 бань за 1 га, за стави – 300 леїв за 1 га. Дороги вирішено залишити в громадській сфері без їх оцінки, тобто без викупу. З лісових угідь, які раніше перебували у власності Бібері – 385 гектарів і 200 кв. м. були також експропрійовані й перейшли до державної власності. Але поміщикові і його спадкоємцям з загальної площі лісових масивів (420 га 220 кв. м.) було виділено 35 га і 2000 кв. м. оранки й лугу. Йому було віддано також 2 ставка і ще 13 га і 1100 кв. м. землі, на якій знаходилися особняк, двір і фруктові сади поза межами села та 2 га і 2020 кв. м. в селі – місце для будинку, плюс 2 гектари 1850 кв. м. біля млина[56]. Значна частина експропрійованої землі була роздана селянам. Згодом, в Гвіздівцям П. Бібері володів 70,5 десятинами орної землі, священик володів 12–ма десятинами, заможним селянам належало 79,5 десятин[57].

За ініціативою П.І. Бібері з січня 1907 року при Гвіздовецькому народному училищі діяла народно-шкільна бібліотека. За даними на 1910 року в ній налічувалося 129 книг, а в 1912 році – вже 158[58]. На його кошти, а так само на кошти селян на початку XX ст. у гвіздовецькій церкві був зроблений ремонт. Селяни завжди запрошували його на весілля, родини, хрестини. І він приходив, та ще й обов’язково з досить дорогим дарунком. Як правило, він дарував якусь, хоча б і не велику, ділянку землі, прийшовши на святкування з вже готовою дарчою. Нерідко він і до себе запрошував у гості простих селян. В період з 1922 до червня 1940 року він встиг роздарити, а також розпродати майже всю свою землю людям, які зокрема купляли її у нього під забудову і під городи. Не виключено, що він, як досить грамотна і мудра людина, не сумнівався, що Румунія довго у краї не протримається, що «Совєти» все одне прийдуть і заберуть землю.

Свідоцтво 1869 року про підтвердження того, що Катерина Самсон – уроджена Бібері і є рідною сестрою дворянина Івана Єгоровича Бібері.

28 червня 1940 року території Північної Буковини і Північної Бессарабії за угодою між СРСР і Румунією були включені до складу УРСР. За постановою опертрійки УНКДБ Чернівецької області від 10 червня 1941 року П.І. Бібері, як соціально небезпечний елемент, був висланий на спецпоселення в Тюменській області Російської Федерації. Там він помер у вересні того ж 1941 року. 28 липня 1993 року реабілітований постановою Чернівецької обласної прокуратури[59].

Дружина перша: Ласкарі Олена Костянтинівна (1873 р.н.) – дочка дворянина Костянтина Васильовича Ласкарі (1844–1895) та Анастасії Степанівни Неделькович (†1929 р.)[60]. Одружилися 5 травня 1891 року в м. Кишиневі[61]. На початку XX століття цей шлюб розпався. Олена одружилася вдруге – з Віктором М. Чугуряну (Чухуряну)[62].

Дружина друга: Боде Емілія-Матільда Євгеніївна (1882 р.н.) – «французька громадянка, лютеранського віросповідання»[63]. Одружилися 22 серпня 1907 року[64]. Шлюб був розірваний у листопаді 1815 року[65]. Але й у другому шлюбі сімейне щастя Платона Івановича тривало не довго – 16 вересня 1916 року, за проханням Емілії-Матільди, шлюб був розірваний.

Діти: Іван Платонович Бібері (17.07.1893 р.н.) – син від першого шлюбу, народився в селі Ружниця Сорокського повіту[66]. За даними на 1916 рік, з деякими своїми двоюрідними братами він навчався в м. Москві[67].

 

Самсон Дмитро Олександрович (10.05.1796 р.н.) – син уродженця Буковини, великого питаря Олександра Дмитровича Самсона та Зоїци Костянтинівни Налето[68]. Народився в м. Ясси Молдавського князівства, де був хрещений у церкві Святого Лазаря 15 травня 1896 року[69].

Деякий час служив на посаді прокурора Бендерського цинуту Бессарабської області. У відставку вийшов у чині колезького реєстратора.

У Хотинському повіті йому належали землі в селах Новоселиця і Росошани[70]. Після 1865 року постійно проживав у селі Гвіздівці Хотинського повіту, яке було куплено його дружиною.

Окрім значних зусиль у розвитку сільського господарства у Гвіздівцях, він відзначив своє проживання неординарними витівками. Наприклад, з ним пов’язана легенда, яка передавалася в Гвіздівцях із покоління в покоління. У ній говориться, що місцевий поміщик Дмитро Самсон вчинив досить «значний» в ті часи злочин: навісив на своїх коней особливі дзвіночки, які мали право чіпляти на коней тільки великокнязівські особи (історичний прообраз сучасних «мигалок»). За цей злочин суд в якості умови звільнення від покарання, зобов’язав поміщика побудувати в селі нову церкву.

Насправді, навіть якщо легенда дещо перебільшила або спотворила реальні факти, частка правди в ній є. Відомо, що Дмитро Олександрович і його дружина брали в будівництві найактивнішу участь На їхні кошти була закуплена частина будівельного матеріалу, вони ж замовили і оплатили іконостас для церкви. У 1872 році будівництво церкви було закінчено. 3 вересня 1873 року її освятили на честь на честь Святого великомученика Димитрія Солунського. Ім’я цього святого було обрано сім’єю поміщиків і схвалено єпархіальним начальством. При цьому у церковних документах Дмитро Самсон зазначений ктитором гвіздовецької церкви.

Помер поміщик Самсон у 1870-х роках в селі Гвіздівці і похований у сімейному склепі під церквою.

Дружина: Бібері Катерина Єгорівна (1816–16.02.1903) – дочка пахарника Іордакі (Єгора) Бібері (†1826 р.) та Олени Пасхалівни Стрежеско. Одружилися 6 березня 1838 року. Вінчалися в Свято-Димитріївській церкві села Васкауци Сорокського повіту[71].

Дітей своїх не мали. Але у січні 1832 року, коли Дмитро Самсон проживав в селі Росошани, він узяв на опіку Миколу Сумарокова – син померлого в 1831 році від холери в м. Бендери, штабс-капітана Сумарокова[72].

 

Самсон Катерина Єгорівна (1816–16.02.1903) – дочка пахарника Іордакі (Єгора) Бібері (†1826 р.) та Олени Пасхалівни Стрежеско[73]. Народилася в місті Ясси у Молдавському князівстві. 21 січня 1869 року зарахована до дворянського стану і співпричетна до дворянського роду її рідного її рідного брата Івана Єгоровича Бібері[74]. Брат і сестра Бібері були в дуже добрих стосунках протягом всього життя. Відзначимо, що Катерина завжди прислухувалася до порад брата як вести господарство, і він часто був повіреним у справах поміщиці[75].

4 листопада 1848 року у дворянина Андрія Талпи купила за 280 рублів сріблом кріпосних циган[76]. 15 червня 1857 року у дворянки Олександри Іванівни Руссо вона купила село Мошанець Хотинського повіту «з усіма угіддями і будівлями»[77]. 29 вересня 1865 року купила у Дмитра Івановича Немішеско село Гвіздівці, яке розташоване на Сокирянщині: «нерухоме помістя, яке знаходиться у Бессарабській губернії в Хотинському повіті – вотчину Гвоздоуци, яке містить в собі приблизно до двох тисяч фальчів, а на руську міру до двох тисяч дев’ятсот десятин землі, в тих межах, в яких нині такі володіння, з усіма без виключення, що є на цій землі угіддями, придбанням, фруктовим садом і лісом, що росте, нічого для себе не виключаючи; у суміжності з вотчинами Романкауцами, Мендикауцами, Клокушною, Коболчином і Сербичанами…».

У 1867 році Катерину Самсон судовим рішенням офіційно ввели у володіння селом, про що свідчить «Справа про введення у володіння поміщицю Самсон Катерину вотчиною Гвоздоуцами» (19.05.1867–21.07.1867), яка нині знаходиться в фондах Державного архіву Чернівецької області[78]. За даними на 20 жовтня 1874 року їй належали 824 десятини землі в Гвіздівцях з річним доходом 2500 рублів[79].

Щоправда, справами безпосередньо вона мало займалася, в основному це робив її чоловік. А після його смерті це входило в обов’язки її управляючого І.А. Швєдова, котрий, до речі, активно співпрацював з різного роду сільськогосподарськими організаціями, якийсь час був респондентом Департаменту землеробства та сільської промисловості Російської імперії.

Виділяла кошти на освіту дітей місцевих дітей. Приміщення народного училища вартістю в 2192 рубля 62 копійки було побудовано в Гвіздівцях у 1890 році – на кошти поселян та Хотинського земства і під контролем училищної ради[80]. При цьому, гвіздовецька поміщиця Катерина Єгорівна Самсон пожертвувала на будівництво школи весь будівельний матеріал з дубу[81].

Не була байдужа поміщиця і до церковного життя. Виділила кошти на будування і оздоблення нової церкви у селі. У наступні десятиліття після освячення новозбудованої Свято-Димитріївської церкви вона багато разів піддавалася ремонту, а її внутрішнє оздоблення оновлювалося. У 1895 році жителі Гвіздівців «спільно з власницею Гвоздоуцького маєтку [Катериною Самсон], пожертвували 1,375 руб. на відновлення огорожі при місцевій церкві, на прибудову огорожі навколо парафіяльного кладовища і на купівлю трьох священицьких облачень з пеленою для престолу і воздухами для Святих Дарів»[82].

Померла 16 лютого 1903 року у Гвіздівцях. Похована у фамільному склепі під церквою, який був побудований з дозволу Міністерства внутрішніх справ і єпархіального начальства[83].

Чоловік: Самсон Дмитро Олександрович (10.05.1796 р.н.) – син питаря Олександра Дмитровича Самсона та Зоїци Костянтинівни Налето. Одружилися 6 березня 1838 року. Вінчалися в Свято-Димитріївській церкві села Васкауци Сорокського повіту[84].

Дітей своїх не мала. Гвіздівці, відповідно до заповіту, перейшли у володіння її племінникам – братам Дмитру і Платонові Бібері, – сини її рідного брата, дворянина Івана Єгоровича Бібері.

 

___________________________________________________________

 

[1] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве рода Бибери. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1609. – Арк. 1, 12зв, 19, 26зв, 48.

[2] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве рода Бибери. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1609. – Арк. 69.

[3] Списки бывших и настоящих воспитанников Императорского лицея в память Цесаревича Николая. Приложение к «Лицейскому календарю» на 1902-1903 учебный год. – Москва: Университетская типография, 1903. – С. 46.

[4] Формулярный список о службе депутата Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания дворянина, губернского секретаря Дмитрия Ивановича Бибери. Составлен 11 февраля 1899 года. – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 567. – Арк. 101-104.

[5] Формулярный список о службе депутата Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания дворянина, губернского секретаря Дмитрия Ивановича Бибери. Составлен 11 февраля 1899 года. – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 567. – Арк. 101зв.

[6] Elita social-politică şi economică a Basarabiei. Sec. XIX – începutul sec. XX. Volumul 1: Documente / Acad. de ştiinţe a Moldovei, Inst. de istorie; Сoordonator: Sergiu Bacalov. Alcătuitori: Sergiu Bacalov, Cristina Gherasim, Marina Guţu, Sergiu Demerji, Elena Cojocari. – Chişinău, 2014. – P. 236.

[7] Формулярный список о службе Помощника Хотинского Уездного Предводителя Дворянства, надворного Советника, Платона Ивановича Бибери. Составлен 17 октября 1915 года // Списки служащих присутственных мест Бессарабской губернии, представленных к награждению (18.01–15.09.1917). – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 2, оп. 2, спр. 245. – Арк. 16–25.

[8] Брысякин С.К. Общеобразовательная школа в оккупированной Бессарабии (1918–1940 гг.) // Культурное строительство в Советской Молдавии: Сборник статей / АН МССР. Ин-т истории; Ред. коллегия: канд. техн. наук С.К. Брысякин (отв. ред.) и др. Введ. С.К. Брысякина. – Кишинев: «Штиинца», 1974. – С. 191.

[9] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Св. Иоанно-Богословскую церковь села Ружницы 2-го округа Сорокского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1898 год. – НАРМ, ф. 211, оп. 6, спр. 500. – Арк. 86зв-87.

[10] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Св. Петро-Павловскую церковь села Ружницы 2-го округа Сорокского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1901 год. – НАРМ, ф. 211, оп. 6, спр. 322. – Арк. 30зв-31.

[11] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве рода Бибери. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1609. – Арк. 3-4.

[12] Определения Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания за 1877 год. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, д. 1972. – Л. 13.

[13] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве рода Бибери. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1609. – Арк. 86.

[14] Формулярный список о службе Ясского уездного предводителя дворянства, дворянина Ивана Егоровича Бибери. Составлен 5 октября 1881 года. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 2012. – Арк. 100-101.

[15] Афанасьев–Чужбинский А. Поездка в Южную Россию. – Ч. 2: Очерки Днестра. – СПб., 1893. – С. 128.

[16] Remmel Franz. Nackte Füsse auf steinigen Strassen. Zur Leidensgeschichte der rumänischen Roma. – Braşov: Editura Aldus, 2003. – P. 183.

[17] Cuzminschi P. Amintirile unui moşneag basarabean // Viaţa Basarabiei. – 1932. – Anul I. – Nr. 9. – P. 9.

[18] Формулярный список о службе Ясского уездного предводителя дворянства, дворянина Ивана Егоровича Бибери. Составлен 5 октября 1881 года. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 2012. – Арк. 100зв.

[19] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве рода Бибери. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1609. – Арк. 80.

[20] Elita social-politică şi economică a Basarabiei. Sec. XIX – începutul sec. XX. Volumul 1: Documente / Acad. de ştiinţe a Moldovei, Inst. de istorie; Сoordonator: Sergiu Bacalov. Alcătuitori: Sergiu Bacalov, Cristina Gherasim, Marina Guţu, Sergiu Demerji, Elena Cojocari. – Chişinău, 2014. – P. 236.

[21] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории для Св. Архангело-Михайловской церкви с. Мендикоуц 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1883 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 103.

[22] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Петро-Павловскую церковь села Ружницы 2-го округа Сорокского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1883 год. – НАРМ, ф. 211, оп. 6, спр. 185. – Арк. 307зв – 308.

[23] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве рода Бибери. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1609. – Арк. 70.

[24] О выкупе земельных наделов временнообязанными крестьянами. Бессарабская губернии (1870–1895). Бибери Е.И., А.И., А.И., П.И., А.П., с. Ружницы, Сорокского уезда Бессарабской губернии (15.10.1887–07.03.1888). – РГИА, ф.577, оп. 2, спр. 448.

[25] Elita social-politică şi economică a Basarabiei. Sec. XIX – începutul sec. XX. Volumul 1: Documente / Acad. de ştiinţe a Moldovei, Inst. de istorie; Сoordonator: Sergiu Bacalov. Alcătuitori: Sergiu Bacalov, Cristina Gherasim, Marina Guţu, Sergiu Demerji, Elena Cojocari. – Chişinău, 2014. – P. 327.

[26] Левченко В.В., Левченко Г.С. Олександро-Невська церква Ново-російського університету: історія, персоналії, документи / В.В. Левченко, Г.С. Левченко. – Одеса: ФОП Бондаренко М.О., 2015. – С. 203.

[27] Первая всеобщая перепись населения Российской империи: Одесса. Лист переписи населения по Екатерининской площади, д. № 3. – ДАОО, ф. 2, оп. 8, спр. 612. – Арк. 3зв – 4.

[28] Дополнение к Памятной книжке Виленской губернии, изданной Губернским Статистическим комитетом на 1903 год. – Вильна: Губернская типография, 1904. – С. 58.

[29] Волков С.В. Высшее чиновничество Российской империи. Краткий словарь / Университет Дмитрия Пожарского. – Москва: Русский фонд содействия образованию и науке, 2016.

[30] Список гражданским чинам первых четырех классов. Часть вторая: чины четвертого класса. Исправлен по 1-е сентября 1910 года / Издание Инспекторского Отдела Собственной Е.И.В. Канцелярии. – СПб.: Сенатская типография, 1910. – С. 1763.

[31] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Иоанно-Богословскую церковь села Ружницы 2-го округа Сорокского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1890 год. – НАРМ, ф. 211, оп. 6, спр. 195. – Арк. 276зв-277.

[32] Первая всеобщая перепись населения Российской империи: Одесса. Лист переписи населения по Екатерининской площади, д. № 3. – ДАОО, ф. 2, оп. 8, спр. 612. – Арк. 3зв – 4.

[33] Кондіка метричій, дать дела Духовничаска консисторіе а Кишинъулуй пентрк скріире челор нъскуцй, челор кунунацй ши челор ръпосацй в Успенскую церковь 1-го округа Сорокского уезда селения Тырновой пе анул 1866-й. – НАРМ, ф. 211, оп. 6, спр. 112.

[34] Списки бывших и настоящих воспитанников Императорского лицея в память Цесаревича Николая. Приложение к «Лицейскому календарю» на 1902-1903 учебный год. – Москва: Университетская типография, 1903. – С. 50.

[35] Формулярный список о службе Помощника Хотинского Уездного Предводителя Дворянства, надворного Советника, Платона Ивановича Бибери. Составлен 17 октября 1915 года // Списки служащих присутственных мест Бессарабской губернии, представленных к награждению (18.01–15.09.1917). – НАРМ, ф. 2, оп. 2, спр. 245. – Арк. 16 – 25.

[36] Списки бывших и настоящих воспитанников Императорского лицея в память Цесаревича Николая. Приложение к «Лицейскому календарю» на 1902-1903 учебный год. – Москва: Университетская типография, 1903. – С. 50.

[37] Памяти М.Н. Каткова // Русский вестник. Журнал литературный и политический. Том сто девяностый. – Москва: Университетская типография, 1887. – С. 62.

[38] Календарь Императорского лицея в память Цесаревича Николая на 1901–1902 учебный год. Серия II, год VIII. – Москва: Университетская типография, 1901. – С. 576; Календарь Императорского лицея в память Цесаревича Николая на 1903–1904 учебный год. Серия II, год X. – Москва: Университетская типография, 1904. – С. 560; Календарь Императорского лицея в память Цесаревича Николая на 1907-1908/1908-1909 учебные годы. Серия II, годы XIV и XV. – Москва: Университетская типография, 1909. – С. 310.

[39] Двадцатилетие Императорского Новороссийского университета. Историческая записка и академические списки. / А.И. Маркевич. – Одесса: Экономическая типография, 1890. – С. LXXVIII.

[40] Формулярный список о службе Помощника Хотинского Уездного Предводителя Дворянства, надворного Советника, Платона Ивановича Бибери. Составлен 17 октября 1915 года // Списки служащих присутственных мест Бессарабской губернии, представленных к награждению (18.01–15.09.1917). – НАРМ, ф. 2, оп. 2, спр. 245. — Арк. 16–25.

[41] Погожев, В.П. Очерк деятельности Министерства Императорского Двора по приготовлениям и устройству торжеств священного коронования Их Императорских Величеств в 1896 году. / По поручению Министра Императорского Двора генерал-адъютанта графа И.И. Воронцова-Дашкова и при участии чинов Коронационной Канцелярии составил Заведывающий Коронационною Канцелярией д.с.с. В.П. Погожев. – СПб.: Коронационная Канцелярия, 1896. – Том 6. – С. 41.

[42] Отчеты, доклады, сметы, раскладки Сорокской Уездной Земской Управы и постановления XXIX очередного Уездного Собрания. Созыв 1897 года. – Сороки: Типография Ц.Ц. Вайсман, 1898. – С. 180.

[43] Отчеты, доклады, сметы, раскладки Сорокской Уездной Земской Управы и постановления XXXI очередного Уездного Собрания созыва 1899 года. – Сороки: Типография Ц.Ц. Вайсман, 1900. – С. 193.

[44] Адрес-Календарь. Общая роспись начальствующих и прочих должностных лиц по всем управлениям в Российской империи на 1905 год. / Издание Инспекторского Отдела Собственной Его Императорского Величества Канцелярии. – Часть II: Власти и места управлений: губернского, областного, окружного, городского, уездного и ведомства их. – СПб.: Сенатская типография, 1905. – С. 16.

[45] Формулярный список о службе Помощника Хотинского Уездного Предводителя Дворянства, надворного Советника, Платона Ивановича Бибери. Составлен 17 октября 1915 года // Списки служащих присутственных мест Бессарабской губернии, представленных к награждению (18.01–15.09.1917). – НАРМ, ф. 2, оп. 2, спр. 245. – Арк. 16–25.

[46] Церковные ведомости, издаваемые при Святейшем Правительствующем Синоде. – СПб.: Синодальная типография, 1897. – Год десятый, №№ 15-16. – С. 136.

[47] Формулярный список о службе Помощника Хотинского Уездного Предводителя Дворянства, надворного Советника, Платона Ивановича Бибери. Составлен 17 октября 1915 года // Списки служащих присутственных мест Бессарабской губернии, представленных к награждению (18.01–15.09.1917). – НАРМ, ф. 2, оп. 2, спр. 245. – Арк. 16–25.

[48] Bulletin de la Societé Astronomique de France. – Paris, 1907. – P. 578.

[49] Див.: Медиумические физические явления и их научное исследование / М.М. Петрово-Соловово. – СПб.: Тип. В. Демакова, 1900; Телепатия // Вопросы философии и психологии. – Москва, 1892. – Год III, кн. 11. – С. 146-162; Телепатия // Вопросы философии и психологии. – Москва, 1892. — Год III, кн. 12. – С. 134-145; та ін.

[50] Perovsky–Petrovo–Solovovo, M. A phantasm of the dead conveying information unknown to the percipient. // Journal of the society for psychical research. Vol. 26. – London, 1930. – P. 95–98.

[51] Мандзяк А.С. Список избирателей в Первую Государственную дума Российской империи от Сокирянщины // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 1. – Мінськ – Новодністровськ, 2011. – С. 69–94.

[52] Формулярный список о службе Помощника Хотинского Уездного Предводителя Дворянства, надворного Советника, Платона Ивановича Бибери. Составлен 17 октября 1915 года // Списки служащих присутственных мест Бессарабской губернии, представленных к награждению (18.01–15.09.1917). – НАРМ, ф. 2, оп. 2, спр. 245. – Арк. 16–25.

[53] Список фабрик и заводов России 1910 г.: По официальным данным фабричного, податного и горного надзора / Составлено редакцией «Торгово-промышленной газеты» и «Вестника финансов» / М-во финансов и М-во торговли и промышленности. [2-е изд.]. – Москва-СПб.-Варшава: Л. и Э. Метуль и К°, 1910. – С. 659; Фабрики и заводы всей России: Сведения о 31, 523 фабриках и заводах. – Киев: Книгоиздательство т-ва Л.М. Фиш, 1913. – С. 473.

[54] Справа з нагляду за управлінням майном помістя, що належить поміщику Бібері Платону в комуні Гваздауци. 1920–1921. – ДАЧО, ф. 854, оп. 1, спр. 29.

[55] Лей став грошовою одиницею окупованої частини Бессарабії з 18 квітня 1918 року.

[56] Справа з нагляду за управлінням майном помістя, що належить поміщику Бібері Платону в комуні Гваздауци. 1920–1921. – ДАЧО, ф. 854, оп. 1, спр. 29.

[57] Дольник А.Д. Бессарабия под властью румынских бояр (1918—1940 гг.). – Москва: Государственное издательство политической литературы, 1945. – С. 60–61.

[58] Материалы обследования состояния Гвоздауцкого одноклассного народного училища (ведомости, протоколы, списки) (1911 – 1912 гг.). – ДАЧО, ф. 219, спр. 1.

[59] Реабілітовані історією. Чернівецька область. Книга третя. / Чернівецьке обласне відділення пошуково-видавничого агентства «Книга Пам’яті України». – Чернівці, 2013. – С. 474.

[60] Bezviconi, Gh.G. Boierimea Moldovei dintre Prut şi Nistru: Actele Comisiei pentru cercetarea documentelor nobilimii din Basarabia, la 1821. – Vol. II. – Bucureşti: Fundaţia Regele Carol I, 1943. – P. 127.

[61] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве рода Бибери. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1609. – Арк. 105.

[62] Bezviconi, Gh.G. Boierimea Moldovei dintre Prut şi Nistru: Actele Comisiei pentru cercetarea documentelor nobilimii din Basarabia, la 1821. – Vol. II. – Bucureşti: Fundaţia Regele Carol I, 1943. – P. 127.

[63] Формулярный список о службе Помощника Хотинского Уездного Предводителя Дворянства, надворного Советника, Платона Ивановича Бибери. Составлен 17 октября 1915 года // Списки служащих присутственных мест Бессарабской губернии, представленных к награждению (18.01–15.09.1917). – НАРМ, ф. 2, оп. 2, спр. 245, л. 16–25.

[64] Формулярный список о службе Помощника Хотинского Уездного Предводителя Дворянства, надворного Советника, Платона Ивановича Бибери. Составлен 17 октября 1915 года // Списки служащих присутственных мест Бессарабской губернии, представленных к награждению (18.01–15.09.1917). – НАРМ, ф. 2, оп. 2, спр. 245. – Арк. 16–25.

[65] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве рода Бибери. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1609. – Арк. 117.

[66] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Иоанно-Богословскую церковь села Ружницы 2-го округа Сорокского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1893 год. – НАРМ, ф. 211, оп. 6, спр. 238. – Арк. 234зв-235.

[67] Сергей Лазо. Дневники и письма./ Подготовили к печати Ольга Андреевна и Ада Сергеевна Лазо. – Владивосток: Приморское книжное издательство, 1959. – С. 108.

[68] Дело о ходатайстве дворянина Самсона Дмитрия о причислении его к Беесарабскому дворянству и документы удостоверяющие его происхождение (1860 г.). – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1556. – Арк. 5.

[69] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания с документами о дворянстве коллежского регистратора Димитрия Самсона (1869-1870). – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1851. – Арк. 4.

[70] Посемейный список дворянина, чиновника, коллежского регистратора Дмитрия Самсона. Учинен июля 1835 года. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 817. – Арк. 73-74.

[71] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания с документами о дворянстве коллежского регистратора Димитрия Самсона (1869-1870). – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1851. – Арк. 8.

[72] Санктпетербургские сенатские объявления по судебным, распорядительным, полицейским и казенным делам. – СПб.: Типография Правительствующего Сената, 1847. – № 41. – С. 19; Санктпетербургские сенатские объявления по судебным, распорядительным, полицейским и казенным делам. – СПб.: Типография Правительствующего Сената, 1847. – № 42. – С. 15.

[73] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве рода Бибери. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1609. – Арк. 3-4.

[74] Книга определений Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания за 1869 год. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1841. – Арк. 13-13зв.

[75] Дело по прошению поверенного помещицы Самсон Екатерины дворянина Бибери Ивана о командировании землемера для выяснения количества земли, купленной Самсон у Руссо. (23.09.1857 – 03.10.1857). – ДАЧО, ф. 117, оп. 1, спр. 1650.

[76] Санктпетербургские сенатские объявления по судебным, распорядительным, полицейским и казенным делам. – СПб.: Типография Правительствующего Сената, 1849. – № 18. – С. 50.

[77] Сенатские объявления о запрещениях на недвижимые имения. – СПб.: Типография Правительствующего Сената, 1857. – № 82. – С. 3119.

[78] Дело о вводе во владение помещицу Самсон Екатерину вотчиной Гвоздоуцами (19.05.1867–21.07.1867.) – ДАЧО, ф. 117, оп. 1, спр. 2597.

[79] Список потомственных дворян Хотинского уезда имеющих право участвовать во всех делах Дворянского собрания выборах. Составлен 20 октября 1874 года. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1910.

[80] Хотинское Земство. Отчеты, доклады, сметы, раскладки Хотинской Уездной Земской Управы и Постановления XXXIV очередного Уездного Земского Собрания созыва 1902 года. – Хотин: Типография М. Ландвигера, 1902. – С. 214.

[81] Хотинское земство. Отчеты, доклады, сметы, раскладки Хотинской Уездной Земской Управы, постановления XXIV Очередного Уездного Земского Собрания созыва 1892 года и доклад экстренному Земскому Собранию 18 марта 1893 г. с постановлениями сего Собрания. – Хотин: Типография М. Ландвигера, 1893. – С. 107.

[82] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 202.

[83] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Св. Димитриевскую церковь села Гвоздоуц 5 округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1903 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 43. – Арк. 350зв.

[84] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания с документами о дворянстве коллежского регистратора Димитрия Самсона (1869-1870). – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1851. – Арк. 8.

Залиште свій коментар