Православна церква села Білоусівка

Автор: admin

Олексій Мандзяк

Село Білоусівка під назвою «Билосовци» вперше згадується в підтвердній грамоті господаря Молдавського князівства Петра II (правив з 13 липня по 15 вересня 1447 року і з 23 лютого 1448 року по 23 березня 1449 року), від 22 серпня 1447 року, яка була дана Нямецькому монастирю на право володіння кількома селами[1]. Але, найперші прямі задокументовані свідчення про існування церкви в цьому селі відносяться тільки до XVIII століття.

В 1769 році у Білоусівці почали зводити нову церкву — на честь Святого Великомученика Димитрія Солунського. За іншими даними будівництво почалося ще в 1764 році, але через несприятливе становище і фінансові труднощі, будівництво затрималося. Як би там не було, в 1770-му році у Білоусівці була освячена і відкрита для прихожан Свято-Димитріївська церква. (На охоронній табличці, яка встановлена на церкві, роком закінчення будівництва вказаний 1794 рік ?)

У «Відомості про Димитрівську церкву Хотинського повіту селища Білоусівка» за 1832 рік сказано, що церква побудована в 1770 році «старанням прихожан»[2]. Згідно «Відомості в молдавський диван від Хотинського цинута про число в ньому селищ, у них дворів і людей» від 25 грудня 1772 року і відомості про погосподарський перепис населення Хотинської райї 1774 року, при Свято-Димитріївській церкві служив один священик[3]. Служив тоді при Свято-Дмитріївській церкві священик Сімеон. Церковним старостою в той же час був місцевий селянин Василь Трач (1728 р.н.).

Дмитріївська церква, 1770 року

За своїм виглядом, ця церква «повторює характерну для Буковини композиційно-просторову схему тризрубного безверхого храму. Всі зруби квадратні в плані, орієнтовані по поздовжній осі, неф лише злегка ширше інших. До апсиді з півдня примикає невелике квадратне в плані приміщення. Накрита загальним високим скатним дахом з сильним виносом на кронштейнах — випусках верхніх вінців зрубів, З бабинця в неф веде фігурна арка-виріз. Враження висотно розкритого простору підсилює контраст коробового перекриття нефа з плоскими стелями апсиди і бабинця. Дзвіниця поставлена ​​на захід від церкви, дерев’яна, квадратна в плані, двоярусна, каркасна, четверик на четверику. Пам’ятник являє зразок дерев’яної народної архітектури, приклад будівель архаїчного типу, поширених на Буковині в XVIII-XIX ст.»[4].

В 1802 році в Свято-Димитріївській церкві був проведений капітальний ремонт, і після освячення вона знову була відкрита. За даними «формулярів» за 1812–1813 роки: «побудована з древа доброго, але мала і не дуже стара; одягів та книг церковних вельми мало»[5]. У «Формулярній відомості про священно-і церковнослужителів та їх чоловічої статі дітей, що знаходиться в селищі Білоусівка Димитріївської церкви Хотинського цинута, за 1824 рік» зазначено, що «побудована з древа доброго, покрита гонтом»[6]. При церкві знаходилася також дерев’яна дзвіниця. При церкві в той час служили: священик Микола Дмитрович Калуцький (1775 р.н.) і дяк Фома Якович Якубовський (1775-1835). Церковним старостою був Петро Атран (1747 р.н.).

Частковий ремонт церкви проводився в 1830-х роках і в 1879 році. Станом на 1896 рік: «дерев’яна з такою ж окремою дзвіницею. Церква маломістка і приходить у ветхість (дерево починає гнити) … Огорожа при церкві руйнується, а сторожки ніколи не було і немає. Престол в ній один — в ім’я Святого Великомученика Димитрія Солунського … »[7].

У 1914 році церква «перекрита гонтом і перероблена південна зовнішня стіна паламарні»[8]. Тоді ж була підправлена постаріла огорожа з грабових брусів. У 1960 році до південної вівтарної частини прибудували різницю.

Дзвіниця Дмитріївської церкви, ХІХ ст.

Протягом всієї відомої нам історії церкви в селі Білоусівка, місцеві прихожани проявляли всіляку турботу про неї. Наприклад, в 1890 році була надана подяка єпархіального начальства селянину Семену Цуркану, який пожертвував 467 рублів на придбання для церкви різного роду речей[9]. В 1900 році, йому ж було надане архіпастирське благословення за придбання для церкви дзвона і священицького облачення вартістю 300 рублів[10]. У 1901 році надане архіпастирське благословення землевласнику Миколі Анастасійовичу Статевічу: «за пожертву в церкву села Білоусівка священицького облачення і трьох покривал вартістю 110 рублів»[11]. У 1902 році архіпастирське благословення отримала Євдокія Цуркан — за придбання для церкви «траурного священицького облачення, двох великих позолочених хоругв, двох покривал на престол і великої позолоченої лампади, всього на суму 164 рубля»[12]. У 1903 році було оголошено схвалення єпархіального начальства Михайлу Маркітону: «за пожертвування в церкву села Білоусівка Хотинського повіту, семисвічника і висячої лампади вартістю 50 рублів», а також за придбання для церкви «срібних чаші, лжиці, дискоса і звіздиці вартістю 50 рублів»[13]. Тоді ж вже згадана селянка Євдокія Цуркан придбала для Свято-Димитріївської церкви «дарохранительницю, трисвічник великоденний і кропила на суму 50 рублів»[14].

Відомий дослідник В.Г. Курдіновський обстеживши на початку XX століття Білоусівську церкву, зазначив, що в ній «є стародавнє Євангеліє, надруковане у Львові в 1690 р., і старовинна полотняна риза. Є також ікони з 1812 року»[15]. В 1910 році місцевий священик передав це унікальне Євангеліє Бессарабському церковному історико-археологічному товариству, про що в «Журналі річного зібрання» товариства, від 18 березня 1911 року був зроблений наступний запис: «Преосвященний Никодим доповів зібранню, що від священика церкви села Білоусівка 5 округу, Хотинського повіту, Петра Полянського при проханні, від 16 грудня 1910 року за № 72 надійшло Євангеліє, передане в бібліотеку товариства Преосвященним 20 грудня 1910 року. Євангеліє надруковано 28 листопада 1690 року у Львові, про що свідчить титульний лист. Постановили: жертводавця дякувати, Євангеліє передане бібліотекарю, занести в каталог»[16].

Збільшення чисельності населення Білоусівки та мала місткість церкви змусило місцевих жителів задуматися про будівництво нової церкви в селі. 10 травня 1889 року було затверджено Білоусівське церковно-приходське піклування (складалося з голови і 12 постійних членів), яке спочатку оголосило своєю метою збір коштів на спорудження нової церкви. До середини 1896 року для цієї мети було зібрано трохи більше 4000 рублів. У 1899 році до збору коштів підключився священик Петро Полянський, завдяки якому цей процес суттєво прискорився. Жертвували на нову церкву як селяни з інших сіл, так і самої Білоусівки. Так, наприклад, в 1903 році вдові Євдокії Цуркан було надане архіпастирське благословення за пожертву 100 рублів на будівництво нового храму[17].

Охоронна табличка

21 серпня 1911 року на центральній площі села була закладена нова кам’яна церква, також на честь святого великомученика Димитрія Солунського[18]. Учитель місцевої Білоусівської церковно-приходської школи І. Чорней про цю подію, у своїй статті опублікованій в Кишинівських єпархіальних відомостях, в тому ж 1911 році, пише наступне: «… Треба було багато наполегливої праці і старань з боку духовного пастиря щоб досягти якихось результатів; але добитися дечого можна було тільки священику, який прожив більше-менш тривалий час серед цього населення. Таким священиком виявився нинішній священик с. Білоусівка о. Петро Полянський. Йому населення с. Білоусівка й зобов’язано закладкою нової церкви Він, незважаючи на всі незручності, прожив у Білоусівці більше 11 років і з перших же днів свого призначення в Білоусівку задався метою збудувати новий храм замість старого. Побожним ревним виконанням церковних служб, частими проповідями о. Петро домігся того, що прихожани стали акуратніше відвідувати церковні богослужіння. Раніше пустувала церква тепер вже не може вмістити всіх бажаючих бути присутніми за церковним богослужінням, що особливо спостерігається у великі свята. Це дало можливість о. Петру заговорити про необхідність побудови нового храму. Він почав домагатися наміченої ним мети всіма можливими способами, не упускаючи жодного зручного випадку, коли можна було б поговорити з прихожанами по його питанню, про побудування церкви. Багато йому довелося перенести невдач, неприємностей, іноді навіть образ, але о. Петро не сумував: де умовлянням, де проханням, а де і наполегливою вимогою, він неухильно крок за кроком посувався до наміченої їм мети. Але ось уже все готово — вирок складений, повноважні обрані, план церкви замовлений … Але у справу втручаються особи, які бачать в цьому зручний випадок пофігурувати у своїх особистих цілях і інтересах, і знову справа відкладається на цілий рік, а селяни втрачають близько 1000 руб., хоча є надія, що таки, можливо, будуть повернуті. Але і тут о. Петро не падає духом: за сприяння земського начальника йому вдається усунути небажаних осіб, а на місце їх обираються інші особи. Справа налагодилося: 10-го серпня укладено з підрядником І.Ф. Кадором договір на будівництво в с. Білоусівці кам’яного котельцового храму, критого оцинкованим залізом, вартістю в 19.000 рублів, а 21-го серпня відбулося саме торжество закладки цього храму»[19].

Могили біля старої церкви

Через необґрунтовані розтрати з боку духовенства і «откатов» чиновникам, будівництво затяглося. Дійшла справа навіть до селянських стихійних бунтів, наприклад, такі факти засвідчені в 1913 році: «Селяни с. Білоусівка Хотинського повіту відмовилися будувати церкву і нести повинності на користь духовенства. У відповідь на вмовляння прибулого губернатора з натовпу пролунали крики, що їм «церква не потрібна, бо нема коли її відвідувати, так як вони мають працювати у поміщиків і на них молитися»[20].

За даними на 1914 рік нова «споруда доведена до даху»[21]. Але, різного роду обставини (Перша і Друга світові війни, войовничий атеїзм та ін.) призвели до того, що будівництво церкви було законсервовано на десятиліття. Після закінчення другої світової війни, з приходом Радянської влади, в незавершеній будові був розміщений клуб.

Остаточно ця церква була добудована тільки в 1990 році. Вона покрита алюмінієвою бляхою з одним великим куполом посередині, і чотирма меншими по боках, спереду розташована дзвіниця. Урочисто відкрита 8 листопада — в свято Димитрія Солунського[22].

У вівторок, 8 квітня 2014 року, близько 11 години у цій церкві трапилися пожежа. На ліквідацію пожежі у Свято-Дмитрівській церкві службою надзвичайних ситуацій Сокирянського району було направлено відразу три пожежних відділення з Сокирянської, Новодністровської державних частин та Ломачинецьку місцеву пожежну команду. Впродовж півгодини бійцям цивільного захисту вдалося ліквідувати пожежу та врятувати культову споруду. Вогнем знищено частину підлоги, пошкоджено штори та меблі[23].

Священнослужителі і церковнослужителі

Атран Петро (1747 р.н.) – староста при церкві Великомученика Димитрія Солунського села Білоусівка Хотинського цинута, за даними на 1822 рік[24].

Дмитріївська церква, 1911 року

Байдан Іоанн, закінчив курс Кишинівської духовної семінарії. 7 серпня 1883 року визначений на місце священика до Свято-Димитріївської церкви села Білоусівка Хотинського повіту[25]. 24 травня 1886 року переміщений до Свято-Вознесенської церкви села Речі 1-го округу Ясського повіту[26]. Там він прослужив до листопада 1894 року.

Дружину звали Марія Миколаївна.

Билінський Євфимій Іванович (1840–1905), за даними на 1867–1869 рр. – священик при Свято-Успенській церкві села Василівка Хотинського повіту. В 1868 році «по увазі до старанної пастирської дбайливості і оздобах ввіреного йому храму Божого благословенний Його Високопреосвященством вживати при богослужінні знак церковного відмінності набедреник». 19 грудня 1869 року переміщений до Димитріївської церкви села Білоусівка, того ж повіту[27]. Звідти, в 1874 році переведений до Архангело-Михайлівської церкви в сусіднє село Ломачинці. 13 березня 1875 року затверджений помічником благочинного по 5-му округу Хотинського повіту. 20 лютого 1879 року переміщений на місце священика при церкві села Романківці, того ж Хотинського повіту[28]. Потім, 30 березня того ж року, повернений назад у Ломачинці[29]. Там він прослужив до 1891 року[30]. 1 квітня 1892 року переміщений на священицьке місце в село Калінешти Белецького повіту[31]. 12 січня 1900 року визначенням Кишинівської Духовної Консисторії усунутий з місця за проступок; 26 червня 1903 року, будучи безмісним священиком, відповідно до прохання, Преосвященним Яковом визначений на священицьке місце до Свято-Михайлівської церкви села Жаврени (Жеврени), Оргеївського повіту. Там він помер 17 вересня 1905 року, після нетривалої хвороби — «від старості»[32].

Рано овдовів. Його дочка – Билінська Катерина Евфімівна (1863 р.н.), 11 листопада 1884 року вийшла заміж за вчителя Ломачинецького народного училища Олексія Петровича Александрова. Вінчалися в Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці.

Васильковський Пантелеймон Михайлович (1890 р.н.) – син священика села Ожеве Хотинського повіту, Михайла Герасимовича Васильковського (1843 р.н.)[33]. Народився в Харківській губернії. За даними на 1914 рік служив псаломщиком при церкві слободи Ульянівка Сумського повіту Харківського губернії. 22 лютого 1917 року визначений псаломщиком до церкви села Білоусівка Хотинського повіту[34].

Вийничук (Виничук) Костянтин Олександрович (1879–1928) – син священика Вознесенської церкви селища Рингач Хотинського повіту, Олександра Івановича Вийничука (1839 р.н.) та Юстини Костянтинівни (1841 р.н.). Закінчив Кишинівську духовну семінарію. В служінні з 1902 року. В 1918 році визначений на місце священика при Свято-Димитріївській церкві села Білоусівка Хотинського повіту. В 1922 році нагороджений скуфією[35]. Надалі служив у селі Синджерей (рум. Sîngerei) Белецького повіту, де помер 20 лютого 1928 року.

Войтовський Микита Йосипович (1866 р.н.), навчався в Богословському духовному училищі Київської губернії, до четвертого класу, звідки вибув в 1884 році «за хворобою». 1 жовтня призначений вчителем до церковно-приходської школи села Байбузи Черкаського повіту Київської губернії. 21 червня 1885 року призначений псаломщиком до церкви села Миколаївки, тієї ж губернії. З 1877 по 1899 рік вчителював у церковно-приходській школі в Кишинівському повіті. 14 травня 1899 року висвячений в сан диякона, а 16 травня – на священика, і направлений до церкви села Гирбово Сорокського повіту. 20 липня 1911 року призначений на місце священика до Покровської церкви в село Широуци-Вищі 1-го округу Хотинського повіту[36]. 19 березня 1914 року, «для користі служби», переміщений до церкви села Білоусівка Хотинського повіту. Брав активну участь у зборі пожертвувань на різні потреби прихожан та учасників Першої світової війни. Наприклад, в 1914 році, згідно «Звіту Духовного комітету по приходу речових пожертвувань на військові потреби», пожертвував 2 сорочки, 2 пари кальсонів, 200 рушників і 74 аршин полотна.

Був одружений з Феофанією Федорівною (1871 р.н.), в шлюбі з якою мав дочку Олену (1893 р.н.) та сина Леоніда (1895 р.н.)[37].

Гінгуляк Георгій (або Григорій) Костянтинович (1815 р.н.) — царанин села Білоусівка Хотинського повіту. 31 липня 1872 року затверджений на посаді церковного старости при Свято-Димитріївській церкві села Білоусівка Хотинського повіту, на перше триріччя[38].

Дашкевич Василь Галактіонович (1867 р.н.) — син Галактіона Мойсейовича Дашкевича (1825 р.н.), духовного звання. Закінчив Кишинівську духовну семінарію, і 22 січня 1887 року призначений на священицьке місце в село Вітрянка, 3-го округу Хотинського повіту[39]. 8 березня 1887 року висвячений на священика. 13 березня 1887 року визначений на священицьку вакансію при Свято-Димитріївській церкві села Білоусівка 5-го округу Хотинського повіту. Багато в чому завдяки йому в Білоусівці в 1890 році була відкрита школа грамоти. Він же був першим учителем у цій школі. З 1888 року о. Василь — член Хотинського повітового відділення Єпархіальної училищної ради. 16 лютого 1891 року переміщений на священицьку вакансію до Хотинської Царе-Костянтинівської церкви, із залишенням на посаді місіонера. 8 березня 1891 року був призначений законовчителем Хотинського повітового училища. В 1896 році визначений повітовим спостерігачем церковно-приходських шкіл і шкіл грамоти, а потім, 16 вересня – головою Хотинського відділення Єпархіальної училищної ради. В 1901 році – він Повітовий наглядач церковних шкіл Хотинського повіту. 14 квітня 1901 року переміщений до церкви містечка Єдинці. В 1902 році, відповідно до прохання, звільнений з посади Хотинського Повітового спостерігача церковних шкіл, а на його місце, 7 лютого 1902 року, призначений священик церкви селища Липкан – Сосіпатр Гримальський.

Був одружений з Марією Опанасівною (1872 р.н.). Їхня донька Катерина Василівна Дашкевич (1892 р.н.) – вихователька Кишинівського єпархіального жіночого училища, померла 11 червня 1914 року. Друга дочка – Євгенія (1893 р.н.), також отримала педагогічну освіту.

Дідик Іван Григорович (1823 р.н.) — церковний староста при Свято-Димитріївській церкві села Білоусівка Хотинського повіту. З селян, народився і виріс у Білоусівці, в сім’ї Григорія Михайловича Дідика (1795 р.н.) та Тетяни Іванівни (1800 р.н.). Обраний на посаду і затверджений Кишинівською духовною консисторією 20 вересня 1894 року – на перше триріччя[40].

Був одружений з Сафронією Авксентіївною (1830 р.н.). За даними на лютий 1859 року, виховували дочку Уляну (1858 р.н.) і прийомного сина Стефана[41].

Димітріу Фома Костянтинович – син священика, протоієрея Костянтина Івановича Димітріу (15.11.1825 р.н.), який служив у Аккерманському повіті, і онук священика Івана Андрійовича Димітріу (1791 р.н.). Навчався в Кишинівському духовному училищі, звідки в 1895 році «звільняється за малоуспішністю і як вже з тих, хто залишався на повторювальний курс в тому ж класі». 30 квітня 1900 року призначений виконуючим обов’язки псаломщика до Свято-Михайлівської церкви с. Сербичани Хотинського повіту. Того ж року висвячений на священика до Свято-Димитріївської церкви села Білоусівка, де незабаром і помер.

Після смерті чоловіка, за даними на 1901, матінка Порфирія Димітріу отримувала допомогу від Товариства взаємної допомоги духовенства Кишинівської єпархії[42].

Дрочинський Стефан – паламар при Свято-Димитріївській церкві села Білоусівка Хотинського повіту. 2 березня 1879 року звільнений за штат, відповідно проханню.

Євтушинський Іоанн Михайлович (1776 р.н.) — син священика. Отримав домашню освіту. 29 березня 1807 року висвячений митрополитом Веніаміном на священика і направлений служити при Михайлівській церкві села Пашківці. 17 липня 1822 року переміщений до церкви села Братушани, а 5 березня 1829 року — до церкви села Білоусівка Хотинського повіту. Деякий час виконував посаду благочинного Коболчинського благочиння. Нагороджений хрестом для духовенства в пам’ять війни 1812 року[43].

Був одружений з Параскевою Григорівною (1788 р.н.). Їхні діти: Микола (1812 р.н.), Варвара (1810 р.н.), Олена (1819 р.н.), Гликерія (1823 р.н.)[44].

Свято-Димитріївська церква і дзвіниця села Білоусівка. План.

Євтушинський Микола Іванович (1812 р.н.), народився в селі Пашківці, в сім’ї священика Іоанна Михайловича Євтушинського (1776 р.н.) і Парасковії Григорівни (1788 р.н.). Служив дяком при Свято-Димитріївській церкві села Білоусівка Хотинського повіту (за даними на 1835 р.н.).

Злий Марко Іванович — церковний староста при Свято-Димитріївській церкві села Білоусівка Хотинського повіту. З селян, народився і виріс у Білоусівці. Затверджений на посаді старости в липні 1914 року[45].

Іванов Микола Костянтинович (1812 р.н.) – з болгар, син паламаря. З 1832 року служив дяком при Різдвяно-Богородичній церкві села Каракурт Ізмаїльського повіту, а «з 1845 р. висвячений на диякона с. Ташбунар, в 1847 році був висвячений у священики с. Білоусівка Хотинського повіту, в 1848 році (за іншими відомостями, в 1852 р.) переміщений священиком в с. Каракурт»[46].

Калуцький Доментій Петрович (1839-1903), народився в селі Білоусівка Хотинського повіту, в родині священика Петра Миколайовича Калуцького (1805 р.н.) та Феодосії Іванівни (1807 р.н.). Отримав домашню освіту. 7 травня 1860 року визначений паламарем до Свято-Димитріївської церкви села Білоусівка. 2 листопада 1878 року переміщений до Свято-Миколаївської церкви села Коболчин. 5 листопада 1879 року звільнений за штат. Помер 10 червня 1903 року.

Його дружину звали Феодосія. Їхні діти: Василь (1866 р.н.), Яків (1869 р.н.), Олександр (1878 р.н.), Олексій (1880 р.н.), Іван (1885 р.н.), Стефанида ( 1881 р.н.).

Калуцький Микола Дмитрович (1775 р.н.) — з сім’ї духовного звання. 24 червня 1802 року висвячений на священика і прикріплений до Свято-Димитріївської церкви села Білоусівка Хотинської райї. В 1819 році, 7 червня, отримав грамоту від митрополита Гавриїла, і затверджений до зазначеного храму[47].

У першій половині 1820-х років овдовів. У єдиному шлюбі народилися п’ятеро дітей: Кирило (1800 р.н.), Михайло (1802 р.н.), Петро (1805 р.н.), Анна (1812 р.н.), Марія (1815 р.н. ). Кирило, за даними на 1822 був одружений на Анастасії (1804 р.н.) і мав сина Григорія (1821 р.н.). Проживали в Білоусівці[48].

Калуцький Петро Миколайович (1805 р.н.) – син священика села Білоусівка, Миколи Дмитровича Калуцького (1775 р.н.) Отримав домашню освіту. 12 липня 1832 року визначений на місце паламаря при церкві села Білоусівка Хотинського цинута.

Був одружений з Феодосією Іванівною (1807 р.н.)[49]. У них було не менше двох дітей: Доментій (1839 р.н.) та Юліана (1834 р.н.).

Кіріяк Іоанн Федорович (1825/1828 р.н.) — син священика. В семінарії не навчався. 1 березня 1847 року, відповідно проханню, визначений паламарем до Михайлівської церкви села Вережани Сорокського повіту[50]. 23 червня 1850 року висвячений у сан диякона до Свято-Миколаївської церкви села Бирнова Сорокського повіту[51]. Надалі переміщений на ту ж посаду при Свято-Миколаївській церкві села Коболчин Хотинського повіту. 2 листопада 1878 року переміщений до Свято-Димитріївської церкви сусіднього села Білоусівка, на вакансію псаломщика. 19 березня 1880 року переведений понадштатним псаломщиком до Свято-Георгіївської церкви в село Русяни, 5-го округу Хотинського повіту[52].

Був одружений з Параскевою Іванівною (1831 р.н.). У них було не менше трьох дітей: Олександр (1848 р.н.), Іван (1852 р.н.), Надія (1850 р.н.)[53].

Крупський Петро (? — 1890) — священик Свято-Димитріївської церкві села Білоусівка Хотинського повіту. В 1868 році «по увазі до старанної пастирської дбайливості і оздобах ввіреного йому храму Божого благословенний Його Високопреосвященством вживати при богослужінні знак церковної відмінності набедреник». 19 грудня 1869 року переміщений до Свято-Успенської церкви села Василівка Хотинського повіту[54]. 7 лютого 1878 року затверджений помічником благочинного по 5-му округу Хотинського повіту. В 1884 році дарований благословенням Святого синоду[55]. 14 серпня 1887 року, відповідно до прохання звільнений з посади помічника благочинного. Помер 23 червня 1890 року, в селі Василівка, де й похований.

Його діти: Олександр (1868 р.н.) – псаломщик при церкві села Стецівка Олександрійського повіту Херсонської єпархії; Микола (1881 р.н.); Анна (1879 р.н.), в заміжжі Кравченко; Марія (1884 р.н.)[56].

Лотоцький Володимир – священик села Санкоуци Хотинського повіту. 20 листопада 1912 року переміщений до Свято-Димитріївської церкви села Білоусівка Хотинського повіту. 19 березня 1914 року переміщений до церкви села Широуци-Вищі Хотинського повіту, для користі служби: «З віддачею під особливий нагляд благочинного». 13 вересня 1914 року відрахований від місця.

Маня Михайло Харитонович (1879 р.н.), народився 26 липня 1879 року в селі Речешть Сорокського повіту, в родині місцевого псаломщика Харитона Георгійовича Мані (1834 р.н.) та Марії Іванівни[57]. 26 червня 1903 року призначений виконуючим обов’язки псаломщика до Свято-Михайлівської церкви того ж села — на місце батька, звільненого в той же день за штат[58]. 15 травня 1922 року визначений псаломщиком при церкві села Рогожень Сорокського повіту[59]. Далі переміщений на місце псаломщика до Свято-Димитріївської церкви села Білоусівка Хотинського повіту. Того ж 15 травня 1922 року повернутий назад до церкви села Рогожень Сорокського повіту[60].

Мондренко Іван Іванович (1847-1908) — син дячка Івана Івановича Мондренко (1819 р.н.) і онук священика Успенської Богородичної церкви села Василівка Хотинського повіту, Іоанна Мондренко (1770-1824). Отримав домашню освіту. 9 жовтня 1867 року визначений паламарем до Архангело-Михайлівської церкви села Романківці, того ж повіту. 22 березня 1879 року переміщений до Свято-Димитріївської церкви села Білоусівка, на місце понадштатного паламаря, а 24 травня 1883 року — перейменований в псаломщика при тій же церкві. Помер 16 квітня 1908 року.

Його дружина: Єфросинія Стефанівна (1849 р.н.) — дочка дяка села Білоусівка Хотинського повіту. Їхні діти: Ольга (1873 р.н.) – заміжня, за вчителем Білоусівської церковно-приходської школи Мефодієм Підлісним; Анна (1883 р.н.), Марія (1885 р.н.), Олександра (1888 р.н.), Володимир (1891 р.н.), Іоанн (1893 р.н.)[61].

Мондренко Феодор Іванович (1811 р.н.) — син священика села Василівка Хотинського повіту, Іоанна Мондренко (1770-1824) і Параскеви (1786 р.н.). Закінчив Кишинівську духовну семінарію. 12 липня 1832 року визначений дяком до Свято-Димитріївської церкви села Білоусівка, того ж повіту. 13 грудня 1833 року переведений на теж місце до церкви Преподобної Параскеви села Ожеве Хотинського повіту[62].

Намалован Юліан Григорович (1889 р.н.), освіту здобув в Барабойскій двокласній школі і Кишинівській псаломщичеській школі. 21 липня 1913 року визначений виконуючим обов’язки псаломщика при церкві села Білоусівка Хотинського повіту. 5 жовтня 1914 року затверджений на посаді[63]. 19 вересня 1916 року переміщений до церкви села Кошмірка Сорокського повіту. За даними на 1922 рік служив при Свято-Миколаївській церкві села Препеліца Сорокського повіту[64].

Первяков Олександр Петрович (1866-1899), народився в містечку Сокиряни Хотинського повіту, в сім’ї світського звання. В 1890 році закінчив Кишинівську духовну семінарію. 7 березня 1891 року визначений, а 24 березня висвячений у сан диякона, а на наступний день, 25 березня — висвячений на священика і направлений служити при Свято-Димитріївській церкві села Білоусівка Секурянської волості Хотинського повіту[65]. В 1890-х роках помер.

Був одружений з дочкою однодворця села Слободзії Сорокського повіту — Марією Михайлівною (1873 р.н.). Відомо, що у них був син Олександр (1893 р.н.)[66]. Після смерті чоловіка отримувала допомогу від Товариства взаємної допомоги духовенства Кишинівської єпархії.

Перепічка Іван Васильович (1915-1977), народився в селі Долиняни Хотинського повіту. Закінчив Хотинську гімназію. Потім служив псаломщиком. В 1970 році єпископом Чернівецьким і Буковинським Феодосієм висвячений в сан пресвітера. Служіння проходив при Свято-Михайлівській церкві села Форосна Новоселицького району Чернівецької єпархії, а з 1977 року до кончини — в Свято-Димитріївській церкві в селі Білоусівка Сокирянського району.

Помер 25 вересня 1977 року, після нетривалої хвороби. Похований на цвинтарі в рідному селі Долиняни Хотинського району Чернівецької області[67].

Перетятков Родіон (1856 р.н.) — псаломщик при Свято-Димитріївській церкві села Білоусівка Хотинського повіту. 27 серпня 1883 року переміщений на ту ж посаду при Іоанно-Богословській церкві села Молодове, того ж повіту[68]. З 1922 року — він псаломщик і дяк при Свято-Димитріївській церкві села Білоусівка Хотинського повіту.

Полянський Василь — син священика. Деякий час служив священиком при Свято-Димитріївській церкві села Білоусівка Хотинського повіту. 29 жовтня 1910 року переміщений до Архангело-Михайлівської церкви села Ломачинці, того ж повіту. 9 листопада 1910 року повернутий на колишнє місце — в село Білоусівку.

Полянський Петро (ор. 1876 р.н.) — з родини духовного звання. Закінчив курс семінарських наук в Кишинівській духовній семінарії. В 1899 році визначений на священицьке місце при Свято-Димитріївській церкві села Білоусівка Хотинського повіту. 20 серпня 1899 року і 3 листопада 1900 року затверджений на посаду законовчителя Білоусівської церковної школи. Член Кишинівського відділу Імператорського Православного Палестинського товариства. В 1906 році нагороджений набедреником. 8 травня 1912 року переміщений до церкви села Ломачинці Хотинського повіту. 21 травня 1912 року переміщений назад до церкви села Білоусівка. 17 жовтня 1912 переміщений до Успенсько-Богородичної церкви села Наславча Хотинського повіту. Того ж числа призначений виконуючим обов’язки благочинного 5-го округу Хотинського повіту. 13 грудня 1914 року затверджений на посаді благочинного.

Попович Іван — священик села Теке повіту Каліакра. 1 листопада 1931 року визначений священиком до Свято-Димитріївської церкви села Білоусівка Хотинського повіту[69].

Попович Філіп, священик Свято-Димитріївської церкви села Білоусівка Хотинського повіту. 1 жовтня 1931 переміщений до Свято-Успенської церкви села Василівка Хотинського повіту[70].

Поручик Феодор Іванович — син дячка-паламаря села Крічкоуци Сорокського повіту, Івана Васильовича Поручика (1824 р.н.) та Марії Іванівни (1826 р.н.). 4 серпня 1877 року визначений понадштатним паламарем при церкві села Нікорени Ясського повіту. Далі деякий час був на посаді виконуючого обов’язки псаломщика при церкві села Речули Оргеевского повіту. 25 жовтня 1878 року переміщений на ту ж посаду до церкви села Молодове Хотинського повіту[71]. 27 серпня 1883 року переміщений на посаду псаломщика Свято-Димитріївської церкви села Білоусівка, того ж повіту[72]. 16 квітня 1888 року, будучи позаштатним псаломщиком при тій же церкві, відповідно до прохання, переміщений на дозвільне місце псаломщика до церкви села Бороган, Ізмаїльського повіту. 18 березня 1889 року безмісний псаломщик Федір Поручик, відповідно до прохання, переміщений на посаду псаломщика села Стинжинени, 2-го округу Белецького повіту. 24 травня 1896 року призначений псаломщиком до церкви села Савки, Сорокського повіту.

Равловський Семен Юліанович (1872 р.н.) — народився в селі Ломачинці Хотинського повіту, в сім’ї псаломщика Юліана Миколайовича Равловського (1836 р.н.) та місцевої селянки Єлизавети Григорівни Гончар (1840 р.н.). 8 квітня 1908 року, будучи псаломщиком церкви села Сахново Подільської губернії, відповідно до прохання, переміщений до Кишинівської єпархії з визначенням на місце псаломщика до Архангело-Михайлівської церкви села Ломачинці Хотинського повіту. В першій половині 1920-х рр. служив в селі Довжок Хотинського повіту[73]. Звідки, 1 грудня 1926 року переміщений до Свято-Димитріївської церкви села Білоусівка, на ту ж посаду[74].

Був одружений з Олександрою Феодосіївною (1881 р.н.). Їхні діти: Володимир (1900 р.н.), Феодор (1902 р.н.), Марія (1907 р.н.) та Олена (1909 р.н.).

Самборський Микола Данилович (1903-1972), народився 6 грудня 1903 року в селі Осламів Новоушицького повіту Подільської губернії (нині в Віньковецькому районі Хмельницької області України), в сім’ї дрібного банківського службовця. Його мати — дочка псаломщика — виховала сина в благочесті й глибокій вірі[75].

Навчався в Кам’янець-Подільській семінарії, а також у духовній семінарії румунського міста Галац (Seminarul Teologic Ortodox «Sfântul Apostol Andrei» Galaţi), яку закінчив у 1924 році. Далі навчання продовжив на Богословському факультеті Чернівецького університету, який закінчив у 1929 році зі званням кандидата богослов’я[76].

У 1931 році був висвячений в сан пресвітера і до 1934 року служив при церкві села Кельменці Хотинського повіту. Далі служив священиком у різних приходах сучасного Сокирянського району: село Непоротове (1934-1942 рр.), Кулішівка і Вітрянка (1942 — 01.05.1944), Коболчин і Білоусівка (1944-1945). У 1947 році визначений на місце священика при Архангело-Михайлівській церкві села Вашківці Сокирянського району Чернівецької області[77].

Там же у Вашківцях був заарештований 20 жовтня 1948 року. Особливою нарадою при Міністерстві державної безпеки СРСР (ОН МДБ СРСР), засуджений за антирадянську агітацію, за статтями 54-10 ч. 2, 54-11 КК УРСР, до 8-ми років позбавлення волі у виправно-трудових таборах[78].

Звільнений у 1956 році, і практично відразу, після повернення в Чернівецьку область, поступив на службу. Служив священиком у приходах Сокирянського та Кельменецького районів. Останні 15 років служив у Свято-Миколаївському храмі в селі Грушівці Кельменецького району. У 1970 році вийшов за штат, але потім на деякий час знову повернувся до служби. У січні 1972 року за станом здоров’я остаточно вийшов за штат[79].

Помер 1 квітня 1972, на 69-му році життя, в м. Кельменці Чернівецької області. Там же похований. Вже після смерті, 25 грудня 1974 року реабілітований Чернівецьким обласним судом[80].

Відомо, що отець Микола був у шлюбі. Його дружина була вчителькою при школах сіл Непоротове і Ломачинці[81]. 15 березня 1944 евакуювалася разом з 8-річною дочкою в Румунію[82]. Там продовжила педагогічну діяльність, за даними на 1945-1948 роки працювала в школі села Голець (рум. Goleţ) повіту Северин, в селі Броштень, (рум. Broşteni) повіту Мехединць[83].

Самсонов Борис — син священика, псаломщик при церкві Редень Белецького повіту. 1 січня 1939 року переміщений до Свято-Димитріївської церкви села Білоусівка Хотинського повіту[84].

Сафронович Афанасій — наглядач-репетитор Ізмаїльського духовного училища. 3 вересня 1897 року визначений на місце священика при Свято-Димитріївській церкві села Білоусівка Хотинського повіту. 14 грудня 1898 року переміщений до Хотинського собору. 17 березня 1899 року призначений діловодом Хотинського Повітового Відділення Єпархіальної училищної ради. 10 грудня 1899 року призначений завідувачем Хотинської недільної школи для дорослих. Член Хотинського повітового відділення училищної ради. Член постійної шкільної комісії того ж відділення. 18 жовтня 1916 року, будучи в сані протоієрея, звільнений за штат.

Сильвестрович Сергій, з сім’ї духовного звання. 1 листопада 1921 року визначений псаломщиком до Свято-Димитріївської церкви села Білоусівка Хотинського повіту[85]. В 1922 році переміщений до церкви села Алуніш Белецького повіту[86].

Сімеон — священик при церкві села Білоусівка Хотинської райї, за даними з відомостей про погосподарський перепис населення Хотинського цинута Молдавського князівства, складених в 1774 році[87].

Споялов Іоанн (Іван) (ор. 1856 р.н.), закінчив курс семінарії. 27 липня 1877 року висвячений на священика до Свято-Димитріївської церкви села Білоусівка Хотинського повіту. 7 лютого 1878 року затверджений депутатом по 5-му округу Хотинського повіту. 20 вересня 1878 року переміщений в село Вережани Сорокського повіту[88]. 28 вересня 1880 року, вчитель Єдинецького училища Іоанн Споялов висвячений на священика в село Гечу-Ноу Ясського повіту. За даними на 1893-1908 роки — священик при церкві села Бирново. В 1893-1895 рр. служив при двох церквах — в Бирново і Волошкове. В 1919 році знову затверджений священиком при церкві села Бирново Хотинського повіту[89].

Стойчев Володимир — з першої половини 1870-х років служив дияконом при Свято-Успенській церкві села Татар-Копчак Акерманського повіту. 11 березня 1879 року висвячений на священика до Свято-Димитріївської церкви села Білоусівка Хотинського повіту[90].

Терновський Георгій — в 1868-1869 роках, дяк-псаломщик Кишинівської Свято-Троїцької церкви (тоді споруджуваної). В 1869 році був висвячений у сан диякона до Олександро-Невської церкви села Яноуци Хотинського повіту. Потім служив псаломщиком в Кишиневі при Феодоро-Тиронівській церкві. 16 вересня 1877 року визначений дияконом до кишинівської Андріївської гімназійної церкви[91]. 12 серпня 1883 року священик села Білоусівка Хотинського повіту Георгій Терновський переміщений в село Васильків Сорокського повіту[92].

Трач Василь (1728 р.н.) — церковний старості при Свято-Димитріївській церкві села Білоусівка Хотинської райї в 1770-х — початку 1780-х років.

Ходирєв Трохим (ор. 1877 р.н.), в служінні з 1908 року. 10 жовтня 1909 року затверджений на посаді псаломщика при Свято-Димитріївській церкві села Білоусівка Хотинського повіту. 18 грудня 1912 року переміщений до Бендерського собору, на 6-е місце. Далі служив при церкві села Протягайловка Бендерського повіту, а потім при церкві Святих Апостолів у м. Бендери[93].

Холдевич Іоанн Ксенофонтович (1866 — 1937) — з родини духовного звання. Народився в селі Непоротове Хотинського повіту (тепер Сокирянського району Чернівецької області України). Закінчив Кишинівську духовну семінарію. Деякий час служив понадштатним паламарем Балкоуцького приходу. 22 липня 1886 року висвячений на священика до Свято-Димитріївської церкви села Білоусівка Хотинського повіту. 17 лютого 1887 року направлений на місце священика при Хотинській Царе-Костянтинівській церкві, де ступив на посаду померлого священика Миколи Запольського. 14 вересня 1888 року призначений на посаду законоучителя Першого приходського училища м. Хотин. Трохи пізніше, в 1891 році — переміщений на місце священика до церкви села Ленківці. У 1906 році направлений до церкви селища Рукшин Хотинського повіту. В 1913 році нагороджений орденом св. Анни 3-го ступеня.

В кінці 1918 року відмовився приводити до присяги королю Румунії місцевих селян, через що був зміщений з посади[94]. Учасник Хотинського повстання 1919 року: «надав повстанцям пару коней для артилерії і благословляв всі загони повсталих рукшинців на боротьбу з окупантами»[95]. Був уповноваженим селян Рукшинської, Данкоуцкої, Клішковської і Грозинської волостей для клопотання перед консулами Франції, Англії та США в Румунії про вжиття заходів до припинення злодіянь румунських окупаційних військ до виведення їх з Бессарабії[96].

Після придушення повстання був висланий за Дністер — проживав у селі Вовковинці Хмельницької області, де 26 жовтня 1937 року був заарештований за звинуваченням у контрреволюційній діяльності. Трійкою УНКВС Кам’янець-Подільської області 14 листопада 1937 року засуджений до розстрілу. 27 листопада 1937 вирок виконаний. Реабілітований прокуратурою Хмельницької області 29 вересня 1989 року[97].

Був одружений з Євгенією Дмитрівною. Деякий час була законовчителькою Рукшинської церковно-приходської школи[98]. Мали кілька дітей — дочка, сини Клим, Борис (1900 р.н.) і В’ячеслав (1901 р.н.).

Клим (Климентій) Іванович Холдевич (1887 — 1938), теж священик, після 1918 року проживав на території Радянського Союзу. У 1930-х рр. знаходився на виселення у м. Абакан Красноярського краю, де 7 травня 1938 року був заарештований. 14 червня 1938 року «трійкою при УНКВС Красноярського краю» засуджений до розстрілу. Реабілітований в 1957 році.

Борис Іванович Холдевич, народився в селі Ленківці сучасного Кельменецького району. В 1907 — 1910 рр. навчався в Рукшинському народному училищі, потім до 1919 року — в Хотинській гімназії. Під час літніх канікул 1916 року служив в інженерній дружині, штаб якої розміщувався в школі с. Рукшин, в якості табельщика. Брав участь у Хотинському повстанні. Закінчив гімназію в Кам’янці-Подільському, вчителював і директорував у школах Поділля. Екстерном закінчив у 1929 році педагогічний інститут. Потім переїхав працювати у школи Московської області. В 1937 — 1946 рр. перебував на висланні на Колимі, де працював агрономом, бригадиром кінного заводу. Після 1946 року працював у Казахстані, а з 1955 і по 1961 роки — знову у школах Москви і Московської області[99].

Цуркан Павло Ефтенійович (1805 р.н.) — син Ефтенія Штефановича Цуркана (1740-1836). За даними на 1835 рік перебував на посаді старости при церкві Великомученика Димитрія Солунського в селі Білоусівка Хотинського повіту.

Шевазуцький Дмитро Олексійович (1827-1876), народився в селі Чепоноси Хотинського повіту, в сім’ї дяка Олексія Ігнатовича Шевазуцького (1796 р.н.). Після закінчення курсу Кишинівської духовної семінарії, 14 вересня 1851 року висвячений на священика до церкви села Яноуци Хотинського повіту. В 1858 році нагороджений набедреником. 22 березня 1872 року призначений виконуючим обов’язки депутата від 5-го округу Хотинського повіту. 19 травня 1872 року переміщений до Свято-Михайлівської церкви села Біловці Хотинського повіту. 12 березня 1873 року переміщений до Свято-Воздвиженської церкви села Ленківці Хотинського повіту. в 1875 році переведений до церкви села Білоусівка Хотинського повіту. В 1876 році помер у селі Ленківці, де похований на парафіяльному цвинтарі.

Був одружений з Оленою Костянтинівною. Після смерті чоловіка вона проживала в Бричанах, але була приписана до Білоусівці (за даними на 1914).

Шундрій Степан Михайлович (1882 — 1959), народився в селі Ломачинці Хотинського повіту Бессарабської губернії, в сім’ї місцевих селян. Отримав домашню освіту. З 1 вересня 1908 року перебував на посаді вчителя співу в Ломачінецькому двокомплектному народному училищі[100]. В 1917 — 1928 роках служив псаломщиком при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці[101]. Також, деякий час, до 15 жовтня 1921 року служив псаломщиком при церкві Великомученика Дмитра Солунського в селі Білоусівка[102]. Далі — регент церковного хору в Ломачинцях.

У 1947 році був заарештований — забирали з села міліціонери з районного центру. Звинувачувався в зриві плану хлібоздачі. Завезли його в м. Нова Ушиця, разом з ломачинецькими жителями М.С. Твердохліб і Варварою Федорівною Твердохліб. Згідно його розповідям, записаних місцевим краєзнавцем Михайлом Михайловичем Шундрієм, якийсь час над ними всіляко знущалися, навіть влаштували імітацію розстрілу. Через місяць відпустили додому. Помер і похований у Ломачинцях.

Був одружений з Олександрою Єфремівною (1891 р.н.)[103].

Якубовський Фома Якович (1775 — 1835) — дяк при церкві Великомученика Дмитра Солунського села Білоусівка Хотинського цинутів, за даними на 1919 — 1822 роки. Через рік або два після цього відійшов від посади.

Був одружений з Марією (1881 р.н.), від якої мав п’ятеро дітей: Карп (1898 р.н.), Данило (1803 р.н.), Марк (1804 р.н.), Лазар (1808 г .р.), Йосип (1812 р.н.) та Олексій (1813 р.н.)[104].

____________________________________________

[1] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 4, 60 – 63; Чорний О. Д, Мандзяк О. С. Не загубились села у віках: Дослідження, знахідки, відкриття / Олександр Чорний, Олексій Мандзяк. – Чернівці: «Друк Арт», 2014. – С. 274.

[2] Ведомость о Дмитриевской церкви Хотинского уезд селения Белоусовки, за 1832 год.

[3] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 432, 453 – 454.

[4] Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. Иллюстрированный справочник-каталог. В 4-х томах. Т. 4: Сумская, Тернопольская, Харьковская, Херсонская. Хмельницкая, Черкасская, Черниговская, Черновицкая области. – Киев: «Будiвельник», 1986. – С. 366.

[5] Халиппа И.Н. Сведения о состоянии церквей Бессарабии в 1812–13 гг. // Труды Бессарабской губернской архивной комиссии. – Т. III. – Кишинев: Типо-Литография Э. Шлиомовича, 1907. – С. 258 – 270; Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 498.

[6] Формулярная ведомость о священно- и церковнослужителях и их мужского пола детях, находящейся в селении Белоусовка Димитриевской церкви Хотинского цинута, за 1824 год // Формулярные ведомости Управляющего Хотинского цынута Бричанской протопопии священника Филиппа Лукиянова, за 1824 год. – Державний архів Чернівецької області, ф. 605, оп. 1, сп. 97.

[7] Ведомость о Свято-Димитриевской церкви селения Белоусовки, Хотинского уезда Кишиневской епархии и священно и церковнослужителях за 1896 год.

[8] Ведомость о церкви с. Белоусовки, состоящей в Хотинском уезде в Кишиневской епархии, в честь Св. великомученика Димитрия Солунского, за 1914 год.

[9] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1890. – № 4, 15 февраля. – С. 150.

[10] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1900. – № 8, 15 апреля. – С. 154.

[11] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1901. – № 13, 1 июля. – С. 278.

[12] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1902. – № 23, 1 декабря. – С. 722.

[13] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1903. – № 12, 15 июня. – С. 256; Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1903. – № 14, 15 июля. – С. 319.

[14] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1903. – № 14, 15 июля. – С. 319.

[15] Курдиновский В. Список древнейших церквей Бессарабской губернии (окончание) // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1908. — № 22-23. – С. 870.

[16] Журнал годичного собрания Бессарабского церковного историко-археологического общества, от 18 марта 1911 г. // Труды Бессарабского Церковного Историко-Археологического общества. Вып. VI-й. / Под ред. В. Курдиновского. – Кишинев: Епархиальная типография, 1912. – С. 16.

[17] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1903. – № 12, 15 июня. – С. 255.

[18] Черней. Торжество закладки церкви в селении Белоусовке 5-го округа, Хотинского уезда // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1911. — № 39. – С. 1385–1390.

[19] Черней. Торжество закладки церкви в селении Белоусовке 5-го округа, Хотинского уезда // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1911. — № 39. – С. 1385–1390.

[20] Мячков В.С. Крестьянское движение в Бессарабии в годы столыпинской реакции и революционного подъема 1907 – 1914 гг. // Ученые записки Кишиневского государственного университета им. В.И. Ленина. Том XXXV. – Кишинев, 1958. – С. 54–55.

[21] Ведомость о церкви с. Белоусовки, состоящей в Хотинском уезде в Кишиневской епархии, в честь Св. великомученика Димитрия Солунского, за 1914 год.

[22] Мандзяк О.С. Стародавні церви Сокирянщини // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 2. – Мінськ–Новодністровськ, 2011. – С. 177.

[23] На Буковині через свічку загорілась церква. – http://bukpravda.cv.ua

[24] Роспись исповедная Кишиневской епархии Хотинского цинута селения Белоусовки Димитриевской церкви о находящихся прихожанах, кто из них во святую Четыредесятницу был у исповеди и святых тайн причастия, кто ж исповедался токмо, а не причастился и кто ж не исповедался и за каким винословием, за 1822 год.

[25] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1883. – № 18, 15–31 сентября. – С. 151.

[26] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1886. – № 13, 1–15 июля. – С. 170.

[27] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1870. – № 2, 15-го января. – С. 13 – 14.

[28] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1879. – № 6, 15–31 марта. – С. 119.

[29] Сведения о движении и переменах по службе в епархиальном управлении // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1879. – № 7, 1–15 апреля. – С. 141 – 142.

[30] Шундрій М.М. Історія церкви села Ломачинці // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 1. – 2011. – С. 123.

[31] Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1892. – № 8, 15 апреля. – С. 117.

[32] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории для Свято-Михайловской церкви села Жаврен 1-го округа Оргеевского уезда, для записи о родившихся, браком сочетавшихся, и умерших, на 1905 год.

[33] Ведомость о церкви, состоящей в с. Ожево 5-го округа Хотинского уезда Кишиневской епархии, в честь Св. Преподобной Матери Параскевы, за 1914 год.

[34] Клировая ведомость Свято-Димитриевской церкви села Белоусовки 5-го округа Хотинского уезда Кишиневской епархии, за 1914 год; Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1917. — № 8. – С. 1.

[35] Luminatorul: Revista oficiala al Eparhiei Chisinaului şi Hotinului. – Chisinau: Tipografia Eparhiala, 1922. – № 11. – P. 7.

[36] Клировая ведомость Свято-Димитриевской церкви села Белоусовки 5-го округа Хотинского уезда Кишиневской епархии, за 1914 год.

[37] Клировая ведомость Свято-Димитриевской церкви села Белоусовки 5-го округа Хотинского уезда Кишиневской епархии, за 1914 год.

[38] Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1872. – № 22, 15–30 ноября. – С. 480.

[39] Епархиальные известия и распоряжения // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1887. – № 3, 1–15 февраля. – С. 83.

[40] Ведомость о Свято-Димитриевской церкви селения Белоусовки, Хотинского уезда Кишиневской епархии и священно и церковнослужителях за 1896 год.

[41] Ревизская сказка тысяча восемьсот пятьдесят девятого года февраля пятнадцатого дня, Бессарабской области Хотинского округа и уезда Медвежского сельского общества, казенного селения Белоусовки, о состоящих мужского и женского пола государственных поселянах. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 659.

[42] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1901. — № 22, 15 ноября. – С. 672.

[43] Ведомость о Димитриевской церкви Хотинского уезда села Белоусовки за 1832 год.

[44] Ведомость о Димитриевской церкви Хотинского уезда села Белоусовки за 1832 год.

[45] Ведомость о церкви села Белоусовки, состоящей в Хотинском уезде Кишиневской епархии в честь Св. Великомученика Димитрия Солунского, за 1914 год.

[46] Квилинкова Е. Православие – стержень гагаузской этничности. – Комрат-София, 2013. – С. 675.

[47] Формулярная ведомость о священно- и церковнослужителях и их мужского пола детях, находящейся в селении Белоусовка Димитриевской церкви Хотинского цинута, за 1824 год // Формулярные ведомости Управляющего Хотинского цынута Бричанской протопопии священника Филиппа Лукиянова, за 1824 год. – Державний архів Чернівецької області, ф. 605, оп. 1, сп. 97.

[48] Роспись исповедная Кишиневской епархии Хотинского цинута селения Белоусовки Димитриевской церкви о находящихся прихожанах, кто из них во святую Четыредесятницу был у исповеди и святых тайн причастия, кто ж исповедался токмо, а не причастился и кто ж не исповедался и за каким винословием, за 1822 год.

[49] Ведомость о Димитриевской церкви Хотинского уезда села Белоусовки за 1832 год.

[50] Ведомость о Свято-Николаевской церкви Сорокского уезда селения Бырновы, за 1851 год. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 211, оп. 6, ед. хр. 49, связка 49.

[51] Ведомость о Свято-Николаевской церкви Сорокского уезда селения Бырновой за 1853 год.

[52] Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1880. – № 8, 15–30 апреля. – С. 141.

[53] Ведомость о Свято-Николаевской церкви Сорокского уезда селения Бырновой за 1853 год.

[54] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1870. – № 2, 15-го января. – С. 13 – 14.

[55] Церковный вестник, издаваемый при С.-Петербургской Духовной Академии. – СПб., 1884. – № 13–14. – С. 47.

[56] Ведомость о Успенско Богородичной церкви Кишиневской епархии, состоящей в селах Василиуцы и Роспопенцы 5-го округа Хотинского уезда, на 1896 год.

[57] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории для Михайловской церкви 4-го округа Сорокского уезда, для записи о родившихся, браком сочетавшихся, и умерших, на 1879 год. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 211, оп. 15, д. 36.

[58] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1903. – № 14, 15 июля. – С. 322.

[59] Anuarul Eparhiei Chişinăului şi Hotinului (Basarabia). Ediţie oficială / Alcăt. după date oficiale de C.N. Tomescu, secretarul General Arhiepiscopiei al Chişinăului şi Hotinului. – Chişinău: Tip. Eparhială, 1922. – P. 198.

[60] Luminatorul: Revista oficiala al Eparhiei Chisinaului şi Hotinului. – Chişinau: Tipografia Eparhiala, 1922. – № 10. – P. 2.

[61] Ведомость о Свято-Димитриевской церкви селения Белоусовки, Хотинского уезда Кишиневской епархии и священно и церковнослужителях за 1896 год.

[62] Ведомость о Димитриевской церкви Хотинского уезда села Белоусовки за 1832 год.

[63] Клировая ведомость Свято-Димитриевской церкви села Белоусовки 5-го округа Хотинского уезда Кишиневской епархии, за 1914 год.

[64] Anuarul Eparhiei Chişinăului şi Hotinului (Basarabia): ed. oficială / alcăt. după date oficiale de C. N. Tomescu, secretarul General Arhiepiscopiei al Chişinăului şi Hotinului. – Chişinau.: Tip. Eparhială, 1922. – P. 202.

[65] Ведомость о Свято-Димитриевской церкви селения Белоусовки, Хотинского уезда Кишиневской епархии и священно и церковнослужителях за 1896 год; Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1891. – № 6, 15 марта; Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1891. – № 8, 15 апреля. – С. 108 – 109.

[66] Ведомость о Свято-Димитриевской церкви селения Белоусовки, Хотинского уезда Кишиневской епархии и священно и церковнослужителях за 1896 год.

[67] Журнал Московской Патриархии. – Москва, 1978. – № 10. – С. 25.

[68] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1883. – № 18, 15–31 сентября. – С. 155.

[69] Episcopia Hotinului: Foaie eparhială oficială. – Bălţi–Chişinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească», 1931. – № 23-24. – P. 259.

[70] Episcopia Hotinului: Foaie eparhială oficială. – Bălţi–Chişinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească», 1931. – № 21-22. – P. 240.

[71] Сведения о движении и переменах по службе в епархии // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1878. – № 22, 15–30 ноября. – С. 342.

[72] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1883. – № 18, 15–31 сентября. – С. 155.

[73] Episcopia Hotinului: Foaie eparhială oficială. – Bălţi–Chişinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească», 1926. – № 19-20. – P. 203.

[74] Episcopia Hotinului: Foaie eparhială oficială. – Bălţi–Chişinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească», 1927. – № 1-2. – P. 15.

[75] Журнал Московской Патриархии. – Москва, 1973. – № 12. – С. 26 – 27.

[76] Журнал Московской Патриархии. – Москва, 1973. – № 12. – С. 26 – 27.

[77] Яремчук С.С. Православна Церква на Буковині у радянську добу (державно-церковні взаємини). – Чернівці: Рута, 2004. – С. 350.

[78] Реабілітовані історією. Чернівецька область. Книга третя. / Чернівецьке обласне відділення пошуково-видавничого агентства «Книга Пам’яті України». – Чернівці, 2013. – С. 472.

[79] Журнал Московской Патриархии. – Москва, 1973. – № 12. – С. 26 –27.

[80] Реабілітовані історією. Чернівецька область. Книга третя. / Чернівецьке обласне відділення пошуково-видавничого агентства «Книга Пам’яті України». – Чернівці, 2013. – С. 472.

[81] Monitorul Oficial. Regatul României. Partea 1: Legi, decrete, jurnale ale Consiliului de Miniştri, deciziuni ministeriale, comunicate, anunţuri judiciare (de interes general). – Bucureşti: Monitorul Oficial şi Imprimeriile Statului. Imprimeria Centrală, 1936. – № 214, 14 septembrie. – P. 12.

[82] Яремчук С.С. Православна Церква на Буковині у радянську добу (державно-церковні взаємини). – Чернівці: Рута, 2004. – С. 350.

[83] Monitorul Oficial. Regatul României. Partea 1: Legi, decrete, jurnale ale Consiliului de Miniştri, deciziuni ministeriale, comunicate, anunţuri judiciare (de interes general). – Bucureşti: Monitorul Oficial şi Imprimeriile Statului. Imprimeria Centrală, 1946. – № 175 bis, 31 iulie. – P. 4 B; Monitorul Oficial. Regatul României. Partea 1: Legi, decrete, jurnale ale Consiliului de Miniştri, deciziuni ministeriale, comunicate, anunţuri judiciare (de interes general). – Bucureşti: Monitorul Oficial şi Imprimeriile Statului. Imprimeria Centrală, 1948. – № 26, 2 februarie. – P. 14 B.

[84] Episcopia Hotinului: Foaie eparhială oficială. – Bălţi–Chişinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească», 1939. – № 1. – P. 4.

[85] Luminatorul: Revista oficiala al Eparhiei Chisinaului şi Hotinului. – Chisinau: Tipografia Eparhiala, 1921. – № 11-12. – P. 2.

[86] Anuarul Eparhiei Chişinăului şi Hotinului (Basarabia). Ediţie oficială / Alcăt. după date oficiale de C.N. Tomescu, secretarul General Arhiepiscopiei al Chişinăului şi Hotinului. – Chişinău: Tip. Eparhială, 1922. – P. 11.

[87] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 454.

[88] Сведения о движении и переменах по службе в епархии // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1878. – № 22, 15–30 ноября. – С. 341.

[89] Anuarul Eparhiei Chişinăului şi Hotinului (Basarabia). Ediţie oficială / Alcăt. după date oficiale de C.N. Tomescu, secretarul General Arhiepiscopiei al Chişinăului şi Hotinului. – Chişinău: Tip. Eparhială, 1922. – P. 122.

[90] Сведения о движении и переменах по службе в епархиальном управлении // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1879. – № 7, 1–15 апреля. – С. 140.

[91] Сведения о движении и переменах в службе в епархиальном управлении // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1877. – № 21, 1–15 ноября. – С. 455.

[92] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1883. – № 18, 15–31 сентября. – С. 154.

[93] Luminatorul: Revista oficiala al Eparhiei Chisinaului şi Hotinului. – Chisinau: Tipografia Eparhiala, 1920. – № 5. – P. 2; Anuarul Eparhiei Chişinăului şi Hotinului (Basarabia). Ediţie oficială / Alcăt. după date oficiale de C.N. Tomescu, secretarul General Arhiepiscopiei al Chişinăului şi Hotinului. – Chișinău: Tip. Eparhială, 1922. – P. 204.

[94] Гайсенюк Я.С. Рукшин на зламі століть. Книга друга. – Чернівці: «Зелена Буковина», 2010. – С. 136.

[95] Гайсенюк Я.С. Рукшин на зламі століть. Книга друга. – Чернівці: «Зелена Буковина», 2010. – С. 136.

[96] Хотинское восстание. (Сборник документов и материалов). – Кишинев: «Штиинца», 1976. – С. 92 – 93.

[97] Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Хмельницька область. / Редакція тому: В.Д. Гаврішко (голова) та ін.; упорядники: Л.Л. Місінкевич, Р.Ю. Подкур. Біографічні довідки: П.М. Воскобойнік, Ю.А. Довгань, Л.А. Кривега, В.М. Пажинська. – Кн. 3. – Хмельницький, 2010. – С. 617.

[98] Формулярный список о службе чина духовного ведомства Холдевич Евгении Дмитриевны, законоучительницы Рукшинской церковно-приходской школы Хотинского уезда Бессарабской губернии. – Российский государственный исторический архив (РГИА), ф. 796, оп. 438, д. 4590.

[99] Гайсенюк Я.С. Рукшин на зламі століть. Книга друга. – Чернівці: «Зелена Буковина», 2010. – С. 135 – 137.

[100] Сведения о Ломачинецком двухкомплектном народном училище (к 1-му декабря 1910 года).

[101] Шундрій М.М. Історія церкви села Ломачинці // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 1. – 2011. – С. 125.

[102] Luminatorul: Revista oficiala al Eparhiei Chisinaului şi Hotinului. – Chisinau: Tipografia Eparhiala, 1921. – № 11-12. – P. 4.

[103] Исповедная роспись выданная из Кишиневской духовной консистории для Свято-Архангело-Михайловской церкви села Ломачинец 5-го округа Хотинского уезда.

[104] Роспись исповедная Кишиневской епархии Хотинского цинута селения Белоусовки Димитриевской церкви о находящихся прихожанах, кто из них во святую Четыредесятницу был у исповеди и святых тайн причастия, кто ж исповедался токмо, а не причастился и кто ж не исповедался и за каким винословием, за 1822 год.

Залиште свій коментар