Православна церква села Ломачинці і її служителі

Автор: admin

Архангело-Михайлівська церква села Ломачинці, яка була освячена у 1813 році, поруч з новою, побудованою у 2005 році. Фото Дениса Кучерявого, 2010 рік

 

 

Олексій Мандзяк

ХРАМ

Село Ломачинці вперше зафіксоване на географічній на карті, що була опублікована у картографічній праці французького інженера Гійома Ле Вассера де Боплана (1595–1675) «Delineatio specialis et accurata Ukrainae. Cum suis Palatinatibus ac Distictibq, Provincycq adiacentibus» («Спеціальний і докладний план України разом з розташованими у ній воєводствами, округами й провінціями»), виданої у 1650 році в Данцигу картографом Вільгельмом Гондіусом (Гондтом). Перша письмова згадка зустрічається в грамоті господаря Молдавського князівства Євстратія Дабіжа від 11 серпня 1665 року, якою він підтверджує боярину Продану Дрегушескулу і його родичам передачу села Вишнева або Ломачинці в Хотинській волості, в установлених межах[1].

Коли і ким була побудована сама перша православна церква в с. Ломачинцях донині не відомо. Але перша відома на сьогоднішній день церква в цьому селі, на що вказують непрямі свідчення з історичних джерел (відомості про священно-і церковнослужителів, придбання культових предметів і ін.) була побудована і освячена ще до 1760 року: «плетена – мазана»[2].

Стара і нова церкви села Ломачинці. Фото Юрія Кривого, 2016 рік

«Відомість в молдавський диван від Хотинського цинуту про кількість у ньому селищ, в них дворів і людей» від 25 грудня 1772 року свідчить про те, що в цьому селі діяла церква, при якій служив один священик. В даних по селах Сокирянщини з відомостей про погосподарський перепис Хотинського цинуту, складених в травні-липні 1774 року, зазначено, що при церкві села Ломачинці служив «піп Тоадер»[3].

На місці цієї церкви, на північному пагорбі, неподалік від Каютинського яру, в центрі села, у 1810-1811 роках, на значні пожертвування місцевого жителя Петра Твердохліба, поміщиків Крупенських та місцевих парафіян, була побудована нова Архангело-Михайлівська церква – у вигляді хреста, довжиною 18 м, ширина – 4,5 м, висота до маківки хреста – 14,5 м. У новозбудовану церкву на кошти парафіян були куплені апостол, служебник, акафістник і Біблія.

Щоправда, у відомостях про церкву, а також в формулярних і клірових відомостях XIX ст. датою побудування цієї церкви вказано 1813 рік. Але споруда ломачинецької церкви закінчилася саме в 1811 році, про що свідчить вирізана на дверях в вівтар Архангело-Михайлівської церкви дата[4]. Плутанина викликана тим, що церковне начальство в 1811 році не прийняло новозбудований храм і відмовило в освяченні. Причиною відмови була нібито невідповідність канонам купола церкви. Була дана вказівка перебудувати церкву відповідно до прийнятих норм, на що пішло майже два роки. І тільки у 1813 році церква була освячена. Вона збереглася до наших днів.

Про особливості цієї церкви в своєму дослідженні «Історія церкви с. Ломачинці» (2006 р.) повідує місцевий краєзнавець Михайло Михайлович Шундрій: «На місці, де була колись стара церква, викопали фундамент глибиною 1 м 20 см., шириною 0,5 м. Вимостили його каменем із навколишнього яру Каютин та пересипали піском із урочища Петрюхове. Цоколь зробили теж кам’яним із тесаних брил висотою до 0,4 м., який поштукатурено при капітальному ремонті в 1964-1965 рр. Стіни храму зроблені з дерева. Це в основному дуб і липа. Оббиті дошками стіни пофарбували в зелений колір.

Парафіяни Архангело-Михайлівської церкви села Ломачинці, 1960 рік. Фото із зібрання Юрія Кривого

Стовбури дерев розпилювали вручну сторцовими пилами. Під самою стріхою церкви навкруги будівлі вирізано на широкій дошці віночок із геометричних фігур.

Ця споруда рідкісна тим, що дзвіниця зроблена окремо від храму, що рідко зустрічається в ті часи та й тепер.

Квадратна в плані нава, до якої примикає напівкругла вівтарна частина та бабинець, який теж квадратний, у формі квадрата і притвор церкви. Нава покрита восьмигранним гостроверхим в готичному стилі куполом, який посаджений на восьмигранний підбанник, на якому прорізано чотири вікна в усі сторони світу. Він увінчаний також цибулястою маківкою, в яку вмонтовано хрест із кованих квадратних прутів. Такий хрест є і на вівтарні.

А раніше до цього церква мала високий шпиль, який був унікальним для православних церков. I лише після ремонту верх нави набув нинішньої форми.

Бабинець, як і притвор, покриті двосхилим заокругленим дахом. Так само покрито й вівтарну частину. 3 правої сторони вівтаря прибудовано низьку прямокутну різницю з каменя, яка теж покрита заокругленим дахом.

Вся церква покрита оцинкованою бляхою. Вікна в церкві прямокутні з ґратами, лиш одне верхнє у вівтарній частині має заокруглення вверху. Внутрішній простір нави – з гострими кутами, перекритий характерним для української архітектури ХVІІ-ХVІІІ ст., зімкнутим зрізаним склепінням, на якому посаджений восьмерик з півсферичним склепінням. Вівтарна частина теж має в середині напівсферичне скріплення. У притворі і бабинці перекриття пряме. Вхідні двері церкви масивні, гарні і добротні, зроблені з дубових дощок. <…>

При вході в церкву над дверима знаходиться гарна ікона Архангела Михаїла, покровителя нашого села. У притворі храму по обидві сторони е ікони Божим угодникам. Серед них – дві дуже древні, які намальовані невідомим автором. Фарби на них дуже гарно збереглися. На одній із них, швидше всього Марія Магдалина на колінах в нічний час воздає молитви до Бога. На другій, мабуть, теж Марія Магдалина і хтось із Святих, сидячи із якимось папірусом, теж в нічний час молиться. А обрамлення їхнє уже сучасне, роботи виконані на полотні. Тут же знаходиться рідкісне зображення розп’яття Господнє, а біля нього Матір Божа і жінки мироносиці та 12 апостолів, які зображені в розп’яттях на хрестах при останніх хвилинах земного життя.

Є також гарні репродукції преподобного Серафима Саровського, великомученика Пантелеймона, Покров Пресвятої Богородиці У верхній частині церкви – Чудотворець Миколай, з правого боку – Ісус Христос, а з лівого – Матір Божа. Далі знаходяться старі ікони, виконані на дереві – Зішестя Святого Духа на апостолів та Пріснодіву Марію і Святого Миколая Чудотворця, Пресвятої Богородиці і Ісуса Христа та Святої Тройці. У верху – в бронзовім обрамленні і чеканка на бронзі – ікона Святої Тройці. <…>

Іконостас двоярусний, де багато білого кольору з позолотою різьби і рамок. На найвищому місці храму знаходиться ікона Покрова, де Мати Божа з омофором в руках готова покрити весь світ. Нижче в обрамленні променів у вигляді голуба зображено Святий Дух Божий. У верхній частині іконостаса є дуже гарні у повний зріст ікони: зліва архангел Гавриїл, справа архангел Михаїл, в центрі – Ісус Христос в дуже гарних тонах, який ніби стоїть на хмарах туманних, а збоку Пресвята Богородиця з сином Божим на правій руці, ніби летить по небу. Приблизно на такій висоті на чотирьох зводах розташовані ікони євангелістів Мефодія, Марка, Луки, Іоанна Богослова, сидячи із книгами в руках, тобто із Новим Завітом. Внизу розташовано 13 репродукцій з життя земного Сина Божого Ісуса Христа. Над самими царськими райськими дверима знаходиться ікона Тайна вечеря. Вона виготовлена на дереві в дуже гарному оздобленні різьби по дереву. За задумом іконописця вона нагадує серце.

Парафіяни села Ломачинці біля церкви, 1980-ті роки. Фото з власного архіву Олексія Мандзяка

На самих дверях намальовано шість круглих, невеликих за розміром ікон чотирьох євангелістів, Богородиці і Архангела Гавриїла. По праву сторону від дверей дуже гарна ікона Ісуса Христа. При різному освітленні вона по-різному переливається: здається, що Ісус справжній, живий. Далі ікона Миколи Чудотворця на правих дверях і ікона Михаїла Архангела. По ліву сторону райських дверей є чудова ікона Божої Матері з Сином Божим на лівій руці, який тримає земну кулю. Ікони виконані на фоні неба в блідо-голубих і білих тонах. На лівих дверях – Великомучениця Варвара, а потім Великомученик Георгій Переможець. Вони теж дуже гарні. В цьому можна переконатись тільки самому, побачивши та відвідавши храм. Ікони та їх обрамлення в різьбі по дереву створюють величну силу краси Божого Духа в іконостасі Святої Архангело-Михайлівської церкви села Ломачинці. I ніде в церквах Чернівецької єпархії такого не побачиш.

Перед іконостасом розміщено дві процесії або хоругви в чеканці на бронзі. Велике панікадило посріблене, а також скульптурне зображення розп’яття Ісуса Христа, яке прикріплене до дерев’яного хреста.

По обидві сторони іконостаса є ікони Успіня Пресвятої Богородиці, Архангела Михаїла, яку намалював покійний сільський художник Любінецький Іван Володимирович: Тут є також ікона Преподобного Серафима Саровського, Собор Києво-Печерських Преподобних Святих із Антонієм і Феодосієм.

Найціннішою, напевно, є ікони Марії Магдалини, Іісуса Хреста та Пресвятої Богородиці, рельєфні в посрібленім обрамленні. У вівтарі знаходяться древня ікона Пресвятої Трійці та ікона «Неупеваемая чаша» невідомого іконописця. Тут же біля 20 ікон репродукцій всіх великих Святих православної церкви. Крім цього є 2 престольні Євангеліє в срібній оправі. На престолі знаходиться дарохранительниця – це макет п’ятикупольної церкви в позолоті під скляним ковпаком. <…>

Підлога церкви дубова і зроблена, очевидно, давно, оскільки старожили не пам’ятають. Стіни в середині оштукатурені і пофарбовані в світло-голубий колір. <…>

Територія церкви займає площу 4 га, яка огороджена з трьох сторін кам’яним муром, а четверта – примикає до сільського городу. Камінь завезено з навколишніх ярів. На цій невеличкій території окрім діючого храму є: дзвіниця, капличка поминальна, поховання священиків і поховання панів Крупенських та румунських солдат, криниця»[5].

Коли була збудована церква, поруч з нею також побудували невелику дерев’яну дзвіницю. В «Відомості про Архангело-Михайлівську церкву Хотинського повіту села Ломачинець за 1832 рік» відзначено, що вона «міцна»[6]. В 1865 році її розібрали і на її місці побудували нову. Станом на 1896 рік: «дерев’яна, неміцна». У 1910 році, на кошти поміщика Матвія Георгійовича Крупенського (1869 р.н.), на місці цієї дзвіниці появилася нова: «Вона дерев’яна, триярусна, прямокутна із шпильовим чотирикутним верхом, який увінчаний кованим хрестом із ребристого заліза. Яруси відділяються піддашниками, вікна прості прямокутні. Стіни оббиті дошками, які пофарбовані в голубий колір. Покрита оцинкованою бляхою. Розмір дзвіниці 3 м. Висота 12 м. Під час I-ї світової війни (в 1916 р.) із дзвіниці забрали чудесні дзвони, мелодія яких була чути далеко за межами нашого села»[7].

Дзвіниця, яка була зведена біля ломачинецької церкви у 1865 році. Фото 2011 року

Парафіяни завжди дбали про свою церкву. В історії Ломачинець відомі численні факти активних дій з боку місцевих поміщиків Крупенських і простих селян, націлених на поліпшення стану храму і його начиння. Ось тільки деякі факти, про які повідомляла місцева бессарабська періодика, в тому числі «Кишинівські єпархіальні відомості»:

«Благочинний 5-го округу Хотинського повіту священик Феодор Онуфрієвич, у рапорті від 19-го січня 1873 р. за № 123, доніс, що на лагодження церкви села Ломачинці, впливом і старанням священика того ж селища Арефа Батицького надійшли наступні пожертвування: від поміщиці Софії Крупенської на іконостас – 1000 руб., на кадило – 70 руб., на престольний хрест – 10 руб., на завісу – 10 руб., на лампаду над тайною вечерею – 12 руб., на два свічники – 30 руб., на лагодження й позолоть посудин: 2-х чаш, 2-х зірок, 2-х дисків, 4-х ложиць, 1-ої дарохранильниці, престольного хреста та 4-х лампад перед місцевими іконами 60 руб., і різного дерева на лагодження церкви на 200 руб., і всього – 1392 руб. Від громади села Ломачинці готівкою 200 руб., і від волосного старшини, царанина села Ломачинці Василя Гонци 120 руб. На рапорті цьому резолюція Його Преосвященства 24 же січня пішла така: 1) поміщиці Софії Крупенській випросити благословення Св. Синоду із грамотою; 2) випросити благословення Св. Синоду з загальною грамотою священикові Арефу Батицькому, волосному старшині Василю Гонці і царанам села Ломачинці; 3) про пожертвування надрукувати в єпархіальних відомостях»;

«Притч і парафіяни церкви села Ломачинці Хотинського повіту, Кишинівської єпархії, придбали для цієї церкви: кадило, водосвятну чашу, пару вінців і три дзвони, усе вартістю 283 руб.» (1897 р.);

«Викладається архіпастирське благословення: Полковникові гвардії Матвію Георгійовичу Крупенському за придбання для церкви села Ломачинці, Хотинського повіту, дарохранительниці, виносного хреста, двох лампад, і за позолоть Євангелія, двох чаш і інших речей, на суму 100 рублів» (1900 р.);

У 1900 році було надане Архіпастирське благословення дружині полковника, Марії Георгіївні Крупенській – за пожертвування на користь церкви села Ломачинець, різних церковних речей, на суму 200 руб.

У 1930 році поруч з старою Архангело-Михайлівською церквою, побудованою у 1811 році почали будувати нову кам’яну церкву, що було продиктовано мало місткістю першої, а населення Ломачинців за 100 з гаком років дуже збільшилося. Але незабаром після початку робіт, за самими різними причинами будівництво припинилося. Поновлено воно було тільки після того, як Україна стала незалежної – у1992 році і велося за проектом тих далеких часів, лише змінені деякі параметри висоти із-за економічної скрути: «Церква має теж форму хреста, її довжина 23 м., ширина 9 м., висота до хреста буде 21-22 метри. Стіни кам’яні, верхи купольні круглі із піддашками. Вікна із склепінням всі, як і ноші для ікон. Дзвіниця і храм в одному цілому. Церква покрита листовим алюмінієм»[8]. У 2005 році цей храм освятили на честь Собору Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безтілесних, Архангелів: Гавриїла, Рафаїла, Уриїла, Селафиїла, Ієгудиїла, Варахиїла та Ієремиїла.

У 2011 році в Ломачинцях урочисто святкували ювілей – 200 років Архангело-Михайлівської церкви села Ломачинці. В день ювілею – 24 листопада в село приїхав єпископ Хотинський Мелетій (В.В. Єгоренко). На святкову літургію зібралося 16 священиків із навколишніх приходів. Місцевий священик, о. Костянтин Равлюк в ході святкування особливо відзначив, що ця церква за всі роки існування, навіть у суворі часи гонитви церков за радянських часів, не зачиняла двері для вірян: «Тут завжди працювали такі священики, які вміли відстояти свою святиню».

Хресний хід в селі Ломачинці в часи атеїстичного Радянського Союзу. Фото із зібрання Юрія Кривого

Докладемо також, що у 2013 році в урочищі «Вишнева», на березі Дністра споруджена церква на честь Святого великомученика Пантелеймона, що належить Українській православній церкві Московського патріархату. Храм збудовано за 4 місяці майстрами з Румунії, на території бази відпочинку дитячого будинку-інтернат села Молниця, яким опікується братія Свято-Вознесенського Банченського монастиря. 9 серпня того ж року святив новозбудовану церкву освятив тодішній митрополит Чернівецький і Буковинський Онуфрій (О.В. Березовський). 9 серпня 2016 року, у день пам’яті святого великомученика цілителя Пантелеймона, він же, але тепер вже як Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій звершив Божественну літургію у цьому храмі. Після одпуста він привітав усіх присутніх з престольним святом та окропив усіх святою водою. Також митрополит удостоїв церковних нагород братію Банченського монастиря».

У 2013 році для максимального забезпечення комплексу «Вишнева» соціальних заходів та повного використання оздоровчих можливостей району, направлених на покращення здоров’я дітей, вся база була передана Свято-Вознесенському Банченському чоловічому монастирю,в якому під опікою настоятеля монастиря, вікарія Чернівецької єпархії, єпископа Банченського Лонгина (М.В. Жар) перебуває понад 300 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Переважна більшість вихованців монастиря важкохворі діти-інваліди, в тому числі із значними патологіями розвитку. Тут для дітей створено всі необхідні умови: є ігрові та спортивні майданчики, кімнати для проживання та відпочинку, кухня та їдальня[9].

 

СВЯЩЕННО-І ЦЕРКОВНОСЛУЖИТЕЛІ[10]

 

Батицький Арефа Георгійович (1844–1909) – син священика Георгія Федоровича Батицького (1814–1890) та Ірини Феодосіївни (1821 р.н.). Народився 24 жовтня 1844 року в селі Ломачинці Хотинського повіту. Закінчив курс Кишинівської духовної семінарії.

4 лютого 1868 року архієпископом Кишинівським і Хотинським Антонієм (О.А. Шокотов) висвячений на священика до Свято-Михайлівської церкви села Форосна Хотинського повіту[11]. 15 жовтня 1868 року переміщений до Архангело-Михайлівської церкви села Ломачинці Хотинського повіту. 31 травня 1873 року переміщений до Свято-Покровської церкви села Ширівці-Верхні, того ж повіту[12]. У 1874-1886 роках він служив священиком і при Іоанно-Богословській церкві села Атаки 1-го округу Хотинського повіту. З травня 1875 року і до березня 1886 року також наглядав за приписною Архангело-Михайлівською церквою села Пригородок 1-го округу Хотинського повіту. Хотинського повіту[13].

26 січня 1886 року визначений до Свято-Георгіївської церкви містечка Новоселиця Хотинського повіту. 3 липня 1886 року призначений законовчителем місцевого народного училища. 11 вересня 1898 року переміщений до новозбудованої церкви Святителя Христового Миколая села Грозинці 2-го округу Хотинського повіту. 7 лютого 1908 року, після його особистого прохання, переміщений до церкви села Строешти, того ж повіту[14].

У 1870-1873 роках перебував на посаді помічника благочинного 5-го округу Хотинського повіту. 13 квітня 1874 року затверджений на посаді благочинного священика 1-го округу Хотинського повіту. 3 січня 1886 року призначений на посаду депутата по 2-му округу Хотинського повіту. 16 січня 1888 року священик містечка Новоселиця, 2-го округу Хотинського повіту Ареф Батицький, за його власним проханням, звільнений з посади депутата у 2-му окрузі Хотинського повіту. 23 червня 1892 року призначений на посаду помічника благочинного по 2-му округу Хотинського повіту. 9 листопада 1901 року окружним духовенством обраний на посаду духівника 2-го округу Хотинського повіту[15].

18 жовтня 1872 року «за старанну службу» нагороджений набедреником. У 1875 році удостоєний благословення від Святішого Синоду. Ухвалою Святішого Синоду від 9-22 березня 1882 року за № 422 про нагородження духовних осіб по Кишинівській єпархії, жалуваний скуфією. У 1891 році, за службу по духовному відомству, нагороджений камилавкою від Святішого Синоду. Ухвалою Святішого Синоду від 24 квітня 1902 року за № 1687 о. Арефа нагороджений наперсним хрестом.

Помер у 1909 році в селі Строешти.

Дружина: Букуловська Домникия Матвіївна (1851 р.н.) – дочка протоієрея. Шлюб був розірваний.

Їхні діти: Феофан (1869 р.н.), Надія (1870–18.02.1875), Михайло (1872 – 02.02.1873).

 

Батицький Георгій Федорович (1814–1890) – син священика, народився 16 квітня 1814 року в містечку Бричани Хотинського повіту. Навчався в Кишинівських духовних повітових училищах.

5 жовтня 1832 року визначений дяком до Свято-Покровської церкви містечка Бричани. 26 серпня 1838 року архієпископом Кишинівським і Хотинським Димитрієм (Д.І. Сулима) висвячений на диякона і направлений служити до Свято-Михайлівської церкви села Ломачинці Хотинського повіту. 21 жовтня 1844 року висвячений на священика і залишений служити при тій же церкві.

В 1844–1851 роках перебував на посаді приватного благочинного округу. 24 травня 1851 року звільнений з цієї посади, відповідно власному проханню. 12 травня 1862 року, за обранням духовенства, Преосвященнішим архієпископом Антонієм (О.А. Шокотов) затверджений духівником 4-го округу Хотинського повіту. 1 жовтня 1866 року затверджений на посаді законовчителя в Ломачинецькому сільському народному училищі.

14 жовтня 1868 року, за розпорядженням єпархіального начальства, о. Георгій переміщений до іншого приходу, про що в Кишинівських єпархіальних відомостях сповіщалося: «священики Хотинського повіту: Михайлівської церкви села Форосна Арефа Батицький і Михайлівської церкви села Ломачинець Георгій Батицький переміщені один на місце іншого». Іншими словами: батько і син помінялися парафіями. У 1869 році о. Георгій переміщений до церкви села Довжок Хотинського повіту. 20 січня 1870 року о. Георгій переміщений до церкви Святої Преподобної Параскеви села Малінешти Хотинського повіту (сучасна Малинівка Новоселицького району), з залишанням в його веденні колишнього приходу села Довжка[16].

У 1869 прці повторно затверджений духівником 2-го округу Хотинського повіту, і на цій посаді перебував до 1878 року[17].

17 листопада 1853 року за корисне служіння Святій Церкві, Георгій Батицький нагороджений набедреником. В пам’ять Кримської війни 1853-1856 рр. нагороджений темно-бронзовим наперсним хрестом на Володимирській стрічці і світло-бронзовою медаллю на Андріївській стрічці. 13 квітня 1863 року за службу по духовному відомству нагороджений бархатною фіолетовою скуфією. 29 вересня 1972 року і 3 квітня 1876 нагороджений камилавкою[18].

Помер 4 травня 1890 року в селі Малинешти. Похований біля церкви[19].

Дружина: Ірина Феодосіївна (1821–1893). Померла 30 квітня 1893 року в м. Новоселиця[20].

Їхні діти: Марія (1839 р.н.), Феофан (1841 р.н.), Арефа (1844 р.н.).

 

Батицький Феофан Георгійович (1841–1885) – народився 22 вересня 1841 року в селі Ломачинці Хотинського повіту, в сім’ї священика Георгія Федоровича Батицького (1814–1890) та Ірини Феодосіївни (1821 р.н.)[21]. Навчався в Кишинівському духовному приходському училищі. 15 червня 1863 року закінчив Кишинівську духовну семінарію – у званні студента.

23 лютого 1863 року, єпископом Антонієм (О.А. Шокотов) висвячений на священика до церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Михалкове Хотинського повіту. 1 березня 1863 року, за власним проханням і за розпорядженням єпархіального переведений до Свято-Миколаївської церкви села Строїнці Хотинського повіту. 1 березня 1867 року переміщений до Свято-Георгіївської церкви містечка Новоселиця Хотинського повіту. В 1867-1868 роках був законовчителем Новоселицького народного училища.

6 серпня 1868 року призначений виконуючим обов’язки благочинного 2-го округу Хотинського повіту. На цій посаді перебував до 1871 року[22].

22 липня 1867 роки за ревне служіння Церкві Божій нагороджений набедреником. 29 вересня 1869 року за старанне проходження посади законовчителя йому оголошена архіпастирська вдячність. 16 січня 1870 року отримав подяку від єпархіального начальства за викладання Закону Божого в місцевому народному училищі[23]. Ухвалою Святішого Синоду від 29 березня – 9 квітня 1883 року за № 637, за заслуги по духовному відомству, нагороджений скуфією від Святішого Синоду[24].

Помер 22 листопада 1885 року в м. Новоселиця[25].

Дружина: Неоніла Федорівна (1847 р.н.).

Їхні діти: Валентина (1867 р.н.), Віталій (1868 р.н.), Клавдія (1871 р.н.), Федір (1873 р.н.), Георгій (1876 р.н.), Вадим (22.03.1879 р.н.), Віталій (17.01.1882 р.н.), Олена (1883 р.н.).

 

Білинський Андрій Іванович (1837 р.н.) – син дячка Свято-Георгіївської церкви села Булаєшти Оргеївського повіту, Івана Івановича Білинського (1781 р.н.).

Після звільнення з середнього відділення Кишинівської духовної семінарії, 16 березня 1859 року визначений на місце дячка при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці Хотинського повіту. 25 березня 1860 року архієпископом Кишинівським і Хотинським Антонієм (О.А. Шокотов) висвячений на диякона до тієї ж церкви – на посаді псаломщика. Там він прослужив до 1884 року[26].

Дружина: Євфимія Петрівна (1842–1893). Вінчалися у 1859 році. Померла 21 вересня 1893 року в Ломачинцях.

Їхні діти: Єфросинія (19.01.1861 р.н.), Анна (03.12.1863 р.н.), В’ячеслав (03.10.1869 р.н.), Олімпіада (1874 – 01.01.1881), Віра (27.05.1878–01.09.1878), Григорій (01.02.1883 р.н.), Ольга (01.01.1881 р.н.)[27].

 

Білинський В’ячеслав Андрійович (1870 р.н.) – син диякона Архангело-Михайлівської церкви села Ломачинці 5-го округу Хотинського повіту, Андрія Івановича Білинського (1837 р.н.) та Євфимії Петрівни (1842 р.н.). Навчався в Єдинецькому духовному училищі. Короткочасно виконував обов’язки дячка при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці, без затвердження (за даними на 1893 рік). 12 січня 1894 року допущений до виконання посади псаломщика при церкві села Ново-Покровка Ізмаїльського повіту. 26 січня 1894 року визначений служити штатним псаломщиком при тій же церкві. 25 червня 1898 року переміщений на місце псаломщика до Свято-Георгіївської церкви с. Єнікьой 4-го округу Ізмаїльського повіту[28].

Там він служив і за даними на 1911 рік.

 

Білинський Євфимій Іванович (1838–1905) – син дячка Свято-Георгіївської церкви села Булаєшти Оргеївського повіту. 15 червня 1861 році закінчив Кишинівську духовну семінарію – за другим розрядом[29].

19 грудня 1861 року архієпископом Кишинівським і Хотинським Антонієм (О.А. Шокотов) висвячений на священика до Свято-Успенської церкви села Василівка Хотинського повіту. 26 січня 1868 року призначений наглядачем за сільськими школами. 19 грудня 1869 року переміщений до Свято-Димитріївської церкви села Білоусівка, того ж повіту. 15 червня 1873 року переведений до Архангело-Михайлівської церкви села Ломачинці 5-го округу Хотинського повіту. 13 березня 1875 року затверджений помічником благочинного по 5-му округу Хотинського повіту. 20 лютого 1879 року переміщений на місце священика при Архангело-Михайлівській церкві села Романківці, того ж повіту. Потім, 30 березня того ж року, повернувся назад в Ломачинці[30]. 4 серпня 1884 року призначений законовчителем в місцевому Ломачинецькому народному училищі. В цьому селі він прослужив до 1891 року[31].

1 квітня 1892 року переміщений на місце священика при Свято-Миколаївській церкві села Калінешти 3-го округу Белецького повіту. 12 січня 1900 року рішенням Кишинівської духовної консисторії усунутий від місця служіння – за проступок; 26 червня 1903 року, будучи безмісним священиком, після його особистого прохання, єпископом Кишинівським і Хотинським Іаковом (І.О. Пятницкий) він призначений на священиче місце до Свято-Михайлівської церкви села Жаврени (Жеврени), Оргеївського повіту.

У вересні 1868 року «по увазі до старанної пастирської дбайливості і благоліпність ввіреного йому храму Божого, благословен Його Високопреосвященством використовувати при богослужінні знак церковного відмінності набедреник»[32]. Указом Святішого Синоду від 18 квітня 1877 року за № 1134, за відмінність по службі, нагороджений скуфією від Святішого Синоду. Ухвалою Святішого Синоду від 15-20 березня 1884 року, за заслуги по духовному відомству, йому надане благословення Святішого Синоду.

Помер в селі Жаврени 17 вересня 1905 року[33].

Дружина: Євтушинська Єлизавета Миколаївна (1841 – 1865) – дочка священика Миколи Івановича Євтушинського (1812 р.н.) та Єфросинії Йосифівни (1823 р.н.). Померла 10 січня 1865 року в селі Василівка[34].

Їхні діти: Катерина (06.05.1863 р.н.) – 11 листопада 1884 року вийшла заміж за вчителя Ломачинецького однокласного народного училища Олексія Петровича Александрова. Вінчалися в Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці 5-го округу Хотинського повіту.

 

Бузурний Іриній Васильович – із селян. В 1970–1975 служив паламарем при Свято-Михайлівській церкві села Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області[35].

 

Валігурський Дем’ян Павлович (1907 р.н.) – уродженець селища Стара Ушиця Хмельницької області України. Учасник Другої світової війни. Нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», орденом Вітчизняної війни II ступеня (06.04.1985 р.) та ін.

Після війни перебрався на проживання в село Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області. У 1989–1991 роках перебував на посаді псаломщика чи паламаря при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці Сокирянського благочиння[36].

 

Варзарь Іларіон Іванович (1881–1940) – син священика, народився 28 березня 1881 року.

В служінні з 1898 року. В 1901 році закінчив клас псаломщиків. 21 серпня того ж року призначений виконуючим посаду псаломщика при Архангело-Михайлівській церкві села Семеновка Акерманського повіту. У 1906 році переміщений до церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Кебабча 1-го округу того ж повіту. Тоді ж призначений псаломщиком до Свято-Успенської церкви села Татарбунар 3-го округу Акерманського повіту.

У 1918 році був висвячений на диякона. На початку 1922 року висвячений на священика до Свято-Димитріївської церкви села Кормань Хотинського повіту. 1 лютого 1922 року переміщений до Свято-Димитріївської церкви села Росошани (нині в Кельменецькому районі Чернівецької області). З 1930 до 1940 року – священик при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці Хотинського повіту[37].

22 листопада 1940 року «убитий Совєтами без будь-яких аргументів». Похований на цвинтарі в селі Ломачинці.

Дружина: Анастасія.

 

Василевський Василь Олександрович (1889 р.н.) – син народного учителя села Чишмікіой Ізмаїльського повіту. У 1911 році закінчив Кишинівську духовну семінарію – за другим розрядом[38].

28 червня 1912 року визначений на місце священика при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці 5-го округу Хотинського повіту. 16 листопада 1915 року, за власним проханням, переміщений до Архангело-Михайлівської церкви села Барта 2-го округу Ізмаїльського повіту. 4 жовтня 1916 року відрахований від приходу за надходженням в армію. 19 жовтня залишений на колишньому місці служби. У 1918 році призначений настоятелем Свято-Миколаївської церкви села Респопень Оргеївського повіту[39].

Дружина: Політковська Надія Василівна (1892 р.н.).

Їхні діти: Борис (02.05.1913–07.10.1915)[40], Гліб (02.05.1913 р.н.)[41], Микола (08.05.1914 – 02.07.1915)[42].

 

Вульпе Василь (1884 р.н.) – із сім’ї духовного звання. Навчався в класі псаломщиків в м. Кишиневі.

В служінні з 1903 року. Будучи псаломщиком Свято-Михайлівської церкви села Сечетени 1-го округу Кишинівського повіту, 23 жовтня 1915 року переміщений до Свято-Димитріївської церкви села Васкауци 4-го округу

Сорокського повіту. Того ж року, в м. Кишиневі він був висвячений на диякона. В подальшому, з 15 вересня 1920 року, служив при Архангело-Михайлівській церкві села Коржеуць Хотинського повіту, де з 22 лютого 1921 року числився дияконом-псаломщиком. У 1925 році переміщений до Свято-Димитріївської церкви села Бирнова Хотинського повіту[43].

З 1928 року служив священиком при церкві Преподобної Параскеви села Ожеве Хотинського повіту. 1 лютого 1931 р. визначений до Архангело-Михайлівської церкви села Ломачинці, того ж повіту. Але, незабаром переміщений до Свято-Димитріївської церкви села Росошани Хотинського повіту. 15 жовтня 1941 року, затверджений релігійним місіонером[44].

 

Галіц Георгій Костянтинович (1835 р.н.) – cин дячка Свято-Миколаївської церкви села Оїшени Ясського повіту, Костянтина Георгійовича Галіца (1807 р.н.) та Олени (1814 р.н.).

27 листопада 1859 року визначений паламарем до Архангело-Михайлівської церкви села Ломачинці Хотинського повіту. 23 січня 1860 року переміщений на ту ж посаду до Свято-Миколаївської церкви села Синжерея 1-й частини Ясського повіту[45]. 24 лютого того ж року затверджений на посаді[46].

Дружина: Олена Авксентіївна (1842 р.н.).

 

Гербановський Микола Георгійович (1876–1941) – народився 6 грудня 1876 року в селі Селище Хотинського повіту, в сім’ї священика Георгія Яковича Гербановського (1845–1922) та Ксенії Костянтинівни Биховської (1849 р.н.).

У 1901 році закінчив Кишинівську духовну семінарію і 3-го вересня того ж року, єпископом Кишинівськім і Хотинським, Преосвященнішим Іаковом (І.О. Пятницкий), висвячений на священика до Свято-Анастасіївської церкви села Непоротове 3-го округу Хотинського повіту. 7 березня

1912 року, за власним проханням, переміщений до церкви Покрова Богородиці села Селище 3-го округу Хотинського повіту. У лютому 1940 р. його зусиллями вдалося отримати фінансову допомогу на ремонт Селищанської церкви.

У 1901 році був завідувачем в Непоротівської церковно-приходської школи. У 1910 році призначений законовчителем народного училища села Ломачинці Секурянської волості Хотинського повіту. З 1 січня 1914 року перебував членом правління Єдинецького духовного училища[47].

28 травня 1941 р. заарештований Кельменецьким районним відділом Народного комісаріату дер-жавної безпеки СРСР (НКГБ СРСР) – як соціально небезпечний елемент, згідно ст. 54-13 КК УРСР. Не був засуджений. Помер 5 вересня 1941 року в місцях позбавлення волі. Справу припинено слідчим відділу УКДБ при РМ УРСР по Чернівецькій області 5 грудня 1964 року, в зв’язку зі смертю обвинуваченого. Реабілітований Чернівецькою обласною прокуратурою 27 жовтня 1989 року[48].

У 1912 році до дня Святої Пасхи Його Преосвященством, Преосвященнішим єпископом Серафимом (Л.М. Чичагов) був нагороджений скуфією. 27 березня 1917 року Високопреосвященним Анастасієм (О.О. Грибановський), архієпископом Кишинівськім і Хотинським нагороджений камилавкою. У 1931 році удостоєний сану протоієрея.

Дружина: Віра Гаврилівна Кирилович (24.05.1884 р.н.) – дочка священика села Мендиківці, Гавриїла Григоровича Кириловича та Катерини Василівни. Вінчалися 5 листопада 1901 року в Архангело-Михайлівській церкві села Мендиківці[49].

Їхні діти: Антоніна (24.10.1902 р.н.), Борис (24.07.1904 р.н.), Сергій (10.09.1906 р.н.), Євгенія (13.03.1909 р.н.), Юлія (01.09 .1911 р.н.).

 

Гереско (Хереско) Федір Стефанович (1842 р.н.) – син диякона Свято-Михайлівської церкви селе Перліци 1-го округу Ясського повіту, Стефана Хереско та Ксенії Іванівни (1806 р.н.). В семінарії не навчався – отримав домашню освіту.

18 березня 1859 року визначений виконуючим посаду паламаря при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці Хотинського повіту – строком на 1 рік, до 18 березня 1860 року[50].

 

Герман Лазар (1872–1929) – народився в 1872 році в селі Нова Гута (Нова Красношора), яке в 1925 році увійшло до складу сучасного села Чудей в Сторожинецькому районі Чернівецької області України. В 1897 закінчив Чернівецький університет. Навчався у Відні та Берліні, отримав ступінь доктора богослов’я. Доктор і професор богослов’я Чернівецького університету, автор праць з історії релігії, серед яких: «Religion und Kultur in ihrem wechselseitigen Verhältnis innerhalb der jerusalemischen Landeskirche um die Wende der apostolischen zur nachapostolischen Entwicklung; ein Beitrag zur ältesten Kirchengeschichte» (1910 р.) і «Problema istorică a Bisericei din Bucovina» (1910 р.).

У 1897 році був висвячений на священика до церкви села Орешень – сучасне село Оршівці в Кіцманському районі Чернівецької області України. Служив також на посаді священика при церкві села Нова Жучка (1907 р.) і церкви Святої Параскеви в Чернівцях (1908 р.). Переслідуваний австрійською владою, 16 листопада 1915 року Л. Герман призначений настоятелем Архангело-Михайлівської церкви села Ломачинці Хотинського повіту. 27 жовтня 1916 року, звільнений з посади «зважаючи на від’їзд в м. Чернівці».

У 1917 році був змушений був покинути Буковину і перебратися в Канаду. Там він деякий час служив в парафіях українських переселенців і з 1919 року викладав на теологічному курсі в бурсі Петра Могили в м Саскатут провінції Саскачеван. Займався підготовкою священиків для румунських громад під патронажем Української Православної Церкви в Америці.

У 1920-1921 роках служив священиком при церкві Успіння Пресвятої Богородиці колонії Боян (Boian), яке було засноване вихідцями з буковинського села Бояни, нині розташованого в Новоселицькому районі Чернівецької області України, а

також при церкві Різдва Пресвятої Богородиці села Хейрі-Хілл (Hairy Hill), розташованих в канадській провінції Алберта.

У 1922 році переїхав до США, де був висвячений на протоієрея. Служив при Свято-Михайлівській церкві міста Реблінг (Roebling) розташованого в штаті Нью-Джерсі (імовірно в юрисдикції Північно-американської митрополії Російської Православної Церкви).

Помер 5 вересня 1929 року в м. Реблінг (шт. Нью-Джерсі, США). За іншими даними це сталося 6 вересня[51].

 

Гловатинський Іван Петрович (1827 р.н.) – син дячка Іоанно-Богословської церкви казенного села Атаки, Петра Івановича Гловатинського (1794 р.н.) та Євдокії Миколаївни (1800 р.н.).

21 березня 1851 року архієпископом Кишинівським і Хотинським Іринархом (Я.Д. Попов) посвячений у стихар і визначений на посаду дячка при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці Хотинського повіту[52]. Там він служив до 1862 року. Надалі висвячений на диякона до Свято-Михайлівської церкви села Романківці, того ж повіту[53].

Дружина: Анна Григорівна (1836 р.н.). Просфорня при Петро-Павлівській церкві містечка Сокиряни 5-го округу Хотинського повіту (за даними на 1903 рік)[54].

Їхні діти: Домникия (1853 р.н.), Феофіл (1854–17.01.1859), Марія (1855 р.н.), Варфоломій (1859 р.н.), Неоніла (04.06.1858 р.н.), Федір (1866 р.н.), Зіновія (01.11.1864 р.н.), Трохим (1869 – 26.09.1870), Олімпіада (1872 р.н.).

 

Глушко Микола Іванович – уродженець села Ломачинці. У 1997–2003 роках служив паламарем при Свято-Михайлівській церкві села Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області[55].

 

Гонтарєв Кирило (1775 р.н.) – із світського звання. Паламар при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці Хотинського повіту (до 1823 року)[56].

Дружина: Дар’я (1784 р.н.).

Їхні діти: Григорій (1806 р.н.), Стефан (1808 р.н.), Петро (1816 р.н.), Катерина (1819 р.н.).

 

Гончар Павло Григорович (1882 р.н.) – із царан, син Григорія Миколайовича Гончара. Народився в селі Ломачинці Хотинського повіту Бессарабської губернії. В 1920–1940 роках служив паламарем при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці 5-го округу Хотинського повіту[57].

Дружина: Бакицька Анна Федорівна (11.09.1884 р.н.) – дочка Федора Івановича Бакицького та Параскеви Семенівни. Вінчалися 30 січня 1905 року в Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці[58].

 

Градієв Георгій (1843 р.н.) – із духовного звання. За даними на 1861 рік служив паламарем, а після значився причетником при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці Хотинського повіту (за даними на 1867 р.)[59].

 

Гребенюк Іван Феодосійович (1913–1979) – із царан, син Феодосія Яковича Гребенюка (1884 р.н.) та Матрони Василівни Панькевич (1889 р.н.). Народився 17 серпня 1913 року в селі Вашківці Романкоуцької волості Хотинського повіту[60].

У 1975–1979 роках служив паламарем при Архангело–Михайлівській церкві села Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області[61].

 

Гусар Василь Семенович – із селян, син Семена Олексійовича Гусара (31.05.1892 р.н.). У 1950–1970-х роках служив паламарем при Свято-Михайлівській церкві села Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області[62].

 

Діхтяр Василь Захарович (1922 р.н.) – із селян, син Захарія Феодосійовича Діхтяря (25.03.1901 р.н.) та Анни Семенівни Попадюк (08.01.1905 р.н.). Народився 1 жовтня 1922 року в селі Ломачинці Хотинського повіту[63]. Його тато, а потім і він самий робили хрести з тесаного жовтого каменю. В 1955–1980 роках служив паламарем при Архангело-Михайлівській церкві с. Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області[64].

 

Діхтяр Михайло Васильович (1927 р.н.)із селян, син Василя Феодосійовича Діхтяря (03.10.1898 р.н.) та Ірини Семенівни Шундрій (16.04.1905 р.н.). Народився 1 грудня 1927 року в селі Ломачинці Хотинського повіту[65]. В 1980–1984 роках служив паламарем при Свято-Михайлівській церкві села Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області[66].

 

Зелінський Іван Стефанович (1822–1880) – син священика села Бурдюг Хотинського повіту, Стефана Костянтиновича Зелінського. Отримав домашню освіту.

14 жовтня 1844 року за розпорядженням Кишинівської духовної консисторії призначений на посаду паламаря при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці Хотинського повіту. 17 вересня 1845 року, за власним проханням, переміщений на ту ж посаду при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Клішківці Хотинського повіту. 27 вересня того ж року архієпископом Кишинівським і Хотинським посвячений у стихар. 24 травня 1849 року переміщений на посаду дячка при Свято-Преображенській церкві села Керстенці Хотинського повіту[67]. З 19 жовтня 1854 року служив дячком при Свято-Миколаївській церкві села Толбуряни Хотинського повіту. 29 листопада 1858 року переміщений на місце дячка при Свято-Миколаївській церкві села Довжок 2-го округу Хотинського повіту[68]. За даними на 1873 рік перебував на посаді паламаря при Архангело-Миколаївській церкви с. Кулевча Акерманського повіту (нині село в Саратському районі Одеської області). За даними на 1878 рік числився понадштатним дячком при церкві Преображення Господня села Керстинці 2-го округу Хотинського повіту[69].

Помер 15 вересня 1880 року в селі Керстенці[70].

Дружина: Онуфрієва Катерина Василівна (1829 р.н.) – дочка Василя Георгійовича Онуфрієва (1806–1877) та Олександри Яківни (1809–1877).

Їхні діти: Олексій (14.03.1856 р.н.), Євдокія (1858 р.н.), Гликерія (1860 р.н.), Федот (08.06.1866 р.н.), Дарія (1867 р.н.).

 

Зотов Георгій Семенович (1818 р.н.) – син дячка. Навчався у Приходському Кишинівському духовному училищі. Був послушником в Сахарнянському чоловічому монастирі Пресвятої Трійці.

15 лютого 1841 року визначений на місце дячка при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці Хотинського повіту. 8 листопада 1849 року архієпископом Кишинівським і Хотинським Іринархом висвячений на диякона до тієї ж церкви. Там він прослужив до 1859 року[71].

Дружина: Олена Іванівна (1819 р.н.).

Їхні діти: Іван (1843 р.н.), Христофор (1850 р.н.), Софія (1847 р.н.), Василь (1856 – 05.01.1858)

 

Зотов Христофор Георгійович (1850 р.н.) – народився в селі Ломачинці Хотинського повіту, в сім’ї диякона місцевої Архангело-Михайлівської церкви Георгія Семеновича Зотова (1818 р.н.) та Олени Іванівни (1819 р.н.).

Деякий час був півчим в церкві села Ломачинці, а потім – хору Хрестової церкви Архієрейського дому в Кишиневі. В 1874 році визначений псаломщиком до церкви села Редень Оргеївського повіту. Далі переміщений в село Онішкань Оргеївского повіту. 18 травня 1876 року призначений псаломщиком при Хрестовій церкві Архієрейського дому. 11 березня 1879 року висвячений на диякона до Хотинського собору, а 15 березня того ж року залишений на колишній посаді псаломщика. 31 травня 1880 року визначений служити дияконом в Кафедральному соборі м. Кишинева[72].

 

Койца Микола Федорович (1782 р.н.) – син священика, уродженець с. Ломачинці Хотинської райї.

Паламар при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці, Коболчинського благочиння Хотинського цинуту (за даними на 1825 рік.)[73]. У другій половині 1820-х років був звільнений з духовного звання і зачислений до чину рупташів[74].

Дружина: Єфросинія (1788 р.н.) – уродженка села Ломачинці Хотинської райї.

 

Койца Тоадер (Федір) — уродженець Сорокського цинуту Молдавського князівства.

Священик Архангело-Михайлівської церкви села Ломачинці Хотинської райї, за даними відомостей погосподарського перепису Молдавського князівства 1774 року[75].

Їхні діти: Микола (1782 р.н.).

 

Корнєй Данило Іванович (1879 р.н.) – із світського звання. Народився 18 січня 1879 року. Здобув педагогічну освіту, мав звання вчителя. У 1903 році призначений тимчасово виконуючим посаду вчителя в церковно-приходській школі села Рестео-Атаки Хотинського повіту.

У 1906 році був висвячений на диякона, а 1910 році – на священика до церкви села Гаї-Лев’ятинські Волинської губернії (нині в в Радивилівському районі Рівненської області). 29 лютого 1912 року визначений на місце священика при Архангело-Михайлівській церкві села Пригородок 1-го округу Хотинського повіту[76]. 27 жовтня 1916 року переміщений до Архангело-Михайлівської церкви с. Ломачинці 5-го округу Хотинського повіту.

За спогадами старожилів села Ломачинці, отець Данило мав дуже гарний голос, послухати його спів приходили навіть із сусідніх парафій. Володів величезною силою (важив близько 150 кг.), За переказами, які записав краєзнавець М.М. Шундрій, Данило Корнєй двічі на ярмарках – в м. Окниці і Сокирянах (1920-1921 рр.), боровся з всесвітньо відомим борцем Іваном Заікіним (1880-1948). І хоча отець Данило здобув поразку, почув гарну оцінку від Заікіна, приблизно наступного змісту: «Якби не Ваш духовний сан, то був би борець світового рівня»[77].

У 1931 році о. Данило був переміщений до церкви Покрова Пресвятої Богородиці села Мошана 2-го округу Сорокського повіту (нині в Дондушенському районі Республіки Молдова). Там, в кінці 1930-х років він помер і похований.

2 квітня 1915 року, архієпископом Кишинівськім і Хотинським Платоном (П.Ф. Рождественський), Д. Корнєй нагороджений набедреником.

Дружина: Єшан Надія Іванівна (1876 р.н.).

Їхні діти: Віра (1901–19.02.1927), Ілля (20.12.1903 – 01.02.1941 р.н.), Любов, Софія (1907 р.н.), В’ячеслав (26.06.1913 – 23.09.1915).

Віра Данилівна Корнєй у 1924 році вийшла заміж за Журакова і працювала вчителькою в селах Непоротоове і Ломачинці.

 

Котович Семен Федорович (1800 р.н.) – син священика Свято-Миколаївської церкви села Каларашовка Сорокського цинуту. В семінарії не навчався – отримав домашню освіту.

16 травня 1816 року, Кишинівською духовною дикастерією, визначений дяком до Свято-Миколаївської церкви села Каларашовка (нині в Окницькому районі Республіки Молдова). 9 березня 1823 року переведений на ту ж посаду при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці Хотинського повіту. Там він прослужив до 1841 року[78].

Дружина: Паховська Олександра Антонівна (1806 р.н.) – дочка священика.

Їхні діти: Петро (1824 р.н.), Марія (1825 р.н.), Пелагея (1827 р.н.), Домникия (1831 р.н.). Федір (1833 р.н.), Тетяна (1837 р.н.), Стефан (1839 р.н.).

 

Кудрицький Федір Іванович (1789–1850) – син селян, отримав домашню освіту.

20 березня 1816 року визначений на місце дячка при церкві Різдва Пресвятої Богородиці села Вовчинець, розташованого нині в Кельменецькому районі. Далі був приписаний до Архангело-Михайлівської церкви містечка Атаки Сорокського повіту[79]. 31 березня 1831 року переведений посаду дячка до церкви Преподобної Параскеви с. Ожеве Хотинського повіту. 18 вересня 1833 року переведений на місце паламаря при Архангело-Михайлівській церкві селище Липник, того ж повіту[80]. За даними на 1849 рік знаходився за штатом. Періодично служив на заміні при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці.

Помер в селі Ломачинці Хотинського повіту,4 вересня 1850 року.

Дружина: Єфросинія (Софронія) Прокопівна (1793 р.н.).

Дітей не мали[81].

 

Куницький Василь Дмитрович (1846 р.н.) – син дяка Дмитра Ілієвича Куницького (1820 р.н.). В семінарії не навчався – отримав домашню освіту.

13 грудня 1867 року за резолюцією архієпископа Кишинівського і Хотинського Антонія (О.А. Шокотов) визначений паламарем до Архангело-Михайлівської церкви села Ломачинці Хотинського повіту. 30 грудня 1873 року, Благочинницькою радою, переміщений на місце понадштатного паламаря при Свято-Успенській церкві села Наславча 5-го округу Хотинського повіту. 13 травня 1881 року звільнений за штат[82]. Через деякий час повернувся до служби, на тій же посаді[83]. 8 грудня 1913 року знову звільнений за штат[84].

У 1911 році , «ревне служіння» йому оголошено благословення Святішого Синоду, з грамотою.

Дружина: Єфросинія Петрівна (ор. 1849 р.н.).

Їхні діти: Григорій (18.04.1871 р.н.), Феодор (1875–27.05.1878 р.н.)[85], Марія (1877–15.05.1878)[86], Іоанн (08.05.1879 р.н.)[87], Олена (1883 р.н.) і Феодосій (1886 р.н.).

 

Кучерян Іоанн Аврамійович – син дячка Всіх-Святської церкви села Пиржота Ясського повіту, Авраамія Кучеряна.

За даними на 1865 рік, короткочасно служив псаломщиком при Свято-Михайлівській церкві села Ломачинці Хотинського повіту[88].

 

Лозан Василь Семенович (1798–1840) – народився в селі Ломачинці, в сім’ї священика Семена Афанасійовича Лозана (1758–1828) та Пелагеї Андріївни (1767 р.н.).

У 1816 році отримав «письмовий вид» з призначенням служіння дяком при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці Хотинського повіту. 17 липня 1818 року одержав указ з Кишинівської духовної дикастерії[89].

Дружина: Анастасія Іванівна (1804 р.н.) – із сім’ї духовного звання. Після смерті чоловіка проживала в селі Бузовиця Хотинського повіту[90].

Їхні діти: Катерина (1824 р.н.), Дмитро (1825 р.н.), Стефан (1827 р.н.), Анастасія (1831 р.н.), Тимофій (1833 р.н.) Євтимій (1835 р.н.), Олександр (1836 р.н.), Параскева (1838 р.н.).

 

Лозан Семен Афанасійович (1758–1828) уродженець села Ожеве Хотинської райї, де деякий час служив там дяком при церкві Преподобної Параскеви.

У 1797 році, архієпископом Проїлавським Парфенієм II, висвячений на священика до Архангело-Михайлівської церкви села Ломачинці Хотинської райї. 20 грудня 1811 року одержав духовну грамоту від єпископа Бендерського і Акерманського Димитрія (Сулима). Деякий час був на посаді благочинного Коболчинського благочиння (1812–1818)[91].

Помер у 1828 році в Ломачинцях.

Дружина: Пелагея Андріївна (1767 р.н.).

Їхні діти: Василь (1798 р.н.), Федір (1804 р.н.), Григорій (1812 р.н.).

 

Маковський Іван Сидорович – у 1990-1992 роках служив священиком при Свято-Михайлівській церкві села Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області[92]. Далі переміщений служити до церкви Святих апостолів Петра і Павла міста Сокиряни Чернівецької області. Митрофорний протоієрей. Служить там дотепер. В його віданні знахо-диться також Церква Ікони Божої матері «Всіх скорботних Радість» Сокирянської виправної колонії відділу Державної пенітенціарної служби України в Чернівецькій області

Дружина: Флоріка Миколаївна.

Мають четверо дітей.

 

Маркоч Олександр Миколайович (1823 р.н.) – син священика села Окниця Хотинського повіту, Миколи Івановича Маркоча (1777 р.н.) та Євдокії (1785 р.н.). Отримав домашню освіту.

4 вересня 1842 року, за розпорядженням єпархіального начальства, призначений служити дячком при Свято-Михайлівській церкві села Ломачинці Хотинського повіту. 7 лютого 1849 року висвячений на диякона до Архангело-Михайлівської церкви села Окниця, того ж повіту[93].

У 1869 році зачислений в число братства Каларашовського чоловічого монастиря. У 1875 році, із-за хвороби, вибув із цього монастиря. У 1879 році, будучи позаштатним дияконом, зачислений в число братії Жабського Вознесіння Господнього монастиря в Сорокському повіті.

Дружина: Євдокія Михайлівна (1830 р.н.).

Їхні діти: Михайло (1850 р.н.), Феодосій (1852 р.н.), Георгій (1855–1906), Філіп (1857 р.н.), Костянтин (21.05.1864 р.н.).

 

Священик Макарій Михайлюк з парафіянами села Ломачинці

Михайлюк Макарій Миколайович (1890–1970) – народився в сім’ї заможних селян Миколи і Палагни Михайлюків, в с. Рудківці Подільської губернії, нині розташованого в Новоушицькому районі Хмельницької області України.

З дитячих років багато читав, дотримувався посту і часто бував в церкві. Прислуговував у церкві, звідки його забрали на фронт Громадянської війни в Росії (1917–1921). Після повернення став священиком у рідному селі. У 1930 році на Великдень комсомольці підлили соляної кислоти замість святої води в чашу – ледве вижив. За опікунство прихожан отримав десять років в’язниці.

З 1945 до 1970 року служив священиком при Архангело-Михайлівській церкві с. Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області. Мав велику повагу від односельців: безкорисний, простий, сам вів своє господарство. Старожили Ломачинців розповідають дуже цікаву історію, яка пов’язана з батюшкою Макарієм. У середині 1960-х років, коли колгоспникам нараховували трудодні і у мирян практично не було грошей, церкву обклали високим податком. Де взяти гроші? Представники районної комісії раз по раз приїжджали до церкви. Одного разу вирішили заарештувати батюшку, а церкву закрити. Члени комісії навідалися до нього додому, а він був в церкві і все це бачив. Закрив церкву і на дворі навпроти вівтаря став на коліна і просив Пресвяту Богородицю покровительку Небесну врятувати церкву і його. Розповідають, що з Божої волі отець Макарій для членів комісії був невидимий. Вони шукали його в будинку, біля церкви цілий день, а він весь цей час молився. Вони ходили як сліпі, знаючи, що він десь є, але нічого не бачили. Так і поїхали без нічого[94].

Помер у 1970 році у Ломачинцях, похований на сільському цвинтарі.

Дружина: Марія (1896 р.н.).

Їхні діти: Фекла (1922 р.н.), в заміжжі Ожеван.

 

Нагірняк Артемій Іванович (1916 р.н.) – із царан, син Івана Федоровича Нагірняка (1867 р.н.) та Анастасії Петрівни Сапожник (1881 р.н.). Народився 28 жовтня 1916 року в селі Ломачинці Хотинського повіту[95].

1 квітня 1938 року призначений псаломщиком до Архангело-Михайлівської церкви села Сербичани, того ж повіту. 1 березня 1942 року висвячений на священика до Архангело-Михайлівської церкви у рідному селі Ломачинці. 1 червня 1942 року затверджений на посаді священика, при тій же церкві[96]. У 1944 році виїхав на постійне місце проживання в Румунію[97]. Проживав у м. Бухарест, але декілька разів побував у селі на гостинах у свого брата Семена Івановича Нагірняка.

Дружина: Вікторія. Вінчалися 27 липня 1940 року.

 

Ніколаєв Іван Афанасійович (1888 р.н.) – син псаломщика Свято-Троїцької церкви с. Селіогло 4-го округу Акерманського повіту, Афанасія Івановича Ніколаєва (1852 р.н.). Народився 24 лютого 1888 року в селі Селіогло Акерманського повіту.

У 1910 році закінчив курс Кишинівської духовної семінарії, і 19 листопада того ж року, визначений на місце священика до Архангело-Михайлівської церкви с. Ломачинці 5-го округу Хотинського повіту. 23 листопада 1910 року висвячений на диякона, а 26 листопада, єпископом Кишинівськім і Хотинським Серафимом (Л.М. Чичагов), – на священика до вищеозначенної церкви[98]. 8 травня 1912 року, за власним проханням, звільнений за штат[99].

Дружина: Віра (1892 р.н.).

 

Ожеван Фекла Макарівна (1922–1999) – дочка священика Макарія Миколайовича Михайлюка (1890–1970) та Марії (1896 р.н.). В 1944-1976 роках була псаломщицею при Свято-Михайлівській церкві села Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області[100]. Знала напам’ять всю літургію, гласи, кондаки, тропарі і церковний річний календар[101].

Син: Микола Андрійович Ожеван (1947 р.н.) – доктор філософських наук, професор, публіцист, член президії Українського синергетичного товариства. Заслужений діяч науки і техніки України.

 

Орзул І.Я. під час служіння в с. Ломачинці. Фото з архіву Олексія Мандзяка

Орзул Іоанникій Якович (1927–2011) – народився 19 листопада 1927 року в сім’ї службовця, в селі Слободзея – нині місто, в 12 км на південний схід від Тирасполя. Там же був хрещений в місцевій Архангело-Михайлівській церкві. З 1934 по 1944 рік він навчався в Слободзейській середній школі. З грудня 1944 по березень 1949 року проходив строкову службу в Радянській Армії. Після звільнення в запас, з місяця березня до серпня 1949 року

працював літератором і диктором в районній редакції Слободзейського району. В1949-1951 роках перебував на посаді вчителя в початковій школі №3 села Слободзея.

У 1951 році був прийнятий у 2-й клас Одеської Духовної семінарії, яку закінчив в 1954 році з відмінною рекомендацією в Духовну академію. В 1954 році вступив до Ленінградської духовної академії. Навчання там він закінчив у 1958 році. Результати його науково-дослідницької діяльності були викладені в кандидатській дисертації «Історія Кишинівсько-молдавської єпархії в період її перебування у складі Російської Православної Церкви» (Ленінград, 1958. – 259 с.).

20 липня 1958 року Іоанникій Орзул висвячений на диякона, а 9 серпня 1958 року архієпископом Кишинівським і Молдавським Нектарієм (М.К. Григорьев), в Свято-Іллінському храмі міста Кишинів, висвячений в сан ієрея. Того ж року, 3 вересня призначений настоятелем Свято-Успенського храму м. Сороки Кишинівської єпархії. Там він прослужив до 22 серпня 1960 року.

З листопада 1960 до травня 1962 року Іоанникій Орзул служив в клірі Свято-Миколаївської церкви міста Білгорода Курської і Бєлгородської єпархії[102].

Через деякий час, за проханням, прийнятий до Чернівецької єпархії. В 1970-1973 роках І. Орзул служив священиком при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області.

Надалі ніс послух на парафіях Кишинівської єпархії. З 1 січня 2000 року прийнятий в клір Тираспольсько-Дубоссарської єпархії, і до серпня 2010 року служив штатним кліриком Свято-Покровської церкви міста Тирасполь.

У 2010 році отець Іоанникій вийшов за штат, в зв’язку з важкою і тривалою хворобою, а також неможливістю в повній мірі виконувати свої пастирські обов’язки. Але, перемагаючи власні тілесні недуги, втому і фізичну неміч, о. Іоанникій до останнього року життя неухильно здійснював богослужіння, яке відрізнялися особливим молитовним настроєм і благоговінням.

У 1959 році Іоанникій Якович Орзул був нагороджений скуфією, 1960 році – камилавкою, в 1972 році – наперсним хрестом, а в 1980-му році удостоєний сану протоієрея. В 1991 році нагороджений палицею. 17 листопада 2001 удостоєний права служіння Божественної літургії з отворами Царськими вратами. 21 серпня 2003 удостоєний ордена Російської Православної Церкви Святого благовірного князя Данила Московського III ступеня. У 2008 році, в зв’язку з 80-річчям і 50-річчям служіння в священному сані, з благословення митрополита Кишинівського і всієї Молдови Володимира (М.В. Кантарян), був удостоєний ордена Благовірного господаря Стефана Великого. У тому ж 2008 році, за клопотанням архієпископа Юстиніана, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Алексій II (О.М. Рідіґер), за ревне пастирське служіння і в зв’язку з 50-річчям служіння в священному сані, нагородив Іоанникія Орзула Орденом преподобного Серафима Саровського[103].

Митрофорний протоієрей Іоанникій Орзул відійшов до Господа 13 жовтня 2011 року. Похований на кладовищі «Західне», на ділянці відведеній для поховання православного духовенства поблизу Поминальній каплиці[104].

 

Паховський Антоній (†1817 р.) родом з Подільської губернії, із сім’ї духовного звання. Декілька років перебував на посаді диякона, а потім другого священика при Свято-Михайлівській церкві села Ломачинці Хотинського цинуту (за даними на 1809-1817 роки)[105].

Помер у 1817 році в Ломачинцях.

Дружина: Пелагея Михайлівна (1788 р.н.). Останні роки життя проживала з сім’єю сина Федора.

Їхні діти: Олександра (1806 р.н.) Іван (1810 р.н.), Євфимія (1812 р.н.), Федір (1813 р.н.).

 

Паховський Іван Антонович (1810 р.н.) – син священика Архангело-Михайлівської церкви с. Ломачинці Хотинського повіту, Антонія Паховського та Пелагеї Михайлівни (1788 р.н.). Отримав домашню освіту.

Протягом 2-х років прислужував при церкві села Ломачинці. 11 травня 1828 року визначений дяком до церкви Успіння Пресвятої Богородиці села Сокиряни Хотинського повіту. У 1833 році переміщений в Тираспольський повіт[106].

 

Паховський Федір Антонович (1813–1896) – народився в селі Ломачинці Хотинського цинуту, в сім’ї священика Антонія Паховського (†1817) та Пелагеї Михайлівни (1788 р.н.). Там же хрещений благочинним священиком в місцевій Архангело-Михайлівській церкві. 15 червня 1837 року закінчив Кишинівську духовну семінарію – в званні студента.

3 вересня 1837 року архієпископом Кишинівським і Хотинським Димитрієм (Д.І. Сулима) висвячений на диякона, а 14 вересня – на священика до церкви Різдва Пресвятої Богородиці (Мазаракієвська церква; пізніше перейменована на Покрови Пресвятої Богородиці) міста Кишинева. 5 листопада того ж року призначений настоятелем тієї ж церкви[107]. За даними на 1840-1842 роки, він служив при Свято-Михайлівській церкві села Ломачинці Хотинського повіту. З 17 травня 1843 року – настоятель Іллінської церкви губернського міста Кишинів. 15 вересня 1848 року призначений настоятелем Свято-Миколаївського собору в м. Хотині Бессарабської області. У 1859 році переміщений до Олександро-Невського собору м. Хотин. Із документів 1860-1870-х років стає відомо, що Ф.А. Паховський був настоятелем Свято-Успенської соборної церкви міста Сороки 1-го округу Сорокського повіту. 19 грудня 1879 року, за пропозицією Його Преосвященства за № 5761, настоятель Сорокського собору протоієрей Федір Паховський, який втратив зір і тому що не може виконувати свої настоятельську і законовчительську посади, відрахований з посади настоятеля собору з 1 січня 1880 року[108].

З 16 грудня 1838 року призначений виконуючим обов’язки приватного благо-чинного Кишинівського повіту. 20 липня 1845 року висвячений в сан протоієрея. 19 грудня 1845 року затверджений на посаді благочинного новоутвореного 3-го округу Кишинівського повіту. 2 квітня 1847 року звільнений з цієї посади, із-за хвороби. 15 вересня 1848 року призначений старшим благочинним Хотинського повіту. У 1859 році, після скасування посади старшого благочинного, отця Федора призначили благочинним міських церков Хотинського повіту.

З 18 жовтня 1837 року до 19 червня 1840 року священик Паховський знаходився на посаді попечителя Піклування бідних духовного звання Кишинівської єпархії. З 18 січня 1838 року був членом Кишинівської духовної консисторії[109]. 30 листопада 1848 року призначений цензором катехізисних повчань в Хотинському повіті. 17 червня 1852 року затверджений членом Хотинського комітету громадського здоров’я. Тоді ж об’їздив майже весь Хотинський повіт з проповідями про важливість постів. 16 травня 1878 року його призначили цензором проповідей по 1-му округу Сорокського повіту[110].

20 березня 1845 року він нагороджений набедреником. 23 червня 1850 року нагороджений бархатною фіолетовою скуфією. 16 квітня 1855 року нагороджений бархатною фіолетовою камилавкою. 30 червня 1856 року отримав подяку від єпархіального начальства – «за збільшення свічковий продажу». У 1858 році о. Федір в урочистій обстановці в Кишиневі був нагороджений наперсним бронзовим хрестом на Володимирській стрічці в пам’ять війни 1853-1856 років. У січні 1872 року «за зроблені на користь церков, монастирів і церковних причтів пожертвування» удостоєний благословення Святішого Синоду. Указом Святішого Синоду від 18 квітня 1877 року за № 1134, за відмінність по службі нагороджений наперсним хрестом від Святішого Синоду. 18 квітня 1881 року нагороджений орденом Святої Анни 3-го ступеня[111].

Ф.А. Паховський був любителем поезії. Сам писав вірші, причому, не тільки українською та російською мовами, а й на латині.

Помер 17 червня 1896 року.

Дружина: Ксенія Іванівна (1822 р.н.). Померла до 1853 року.

Їхні діти: Марія (1838 р.н.), Петро (1841 р.н.), Олександр (1843 р.н.).

 

Перетятков Олександр – із сім’ї духовного звання. У 1916 році закінчив Кишинівську духовну семінарію, з переекзаменуванням з догматичного богослов’я, морального богослов’я, викриттю розколу і сектантства та історії російської церкви.

Служив псаломщиком при церкві села Довжок Хотинського повіту. 1 листопада 1926 року визначений на місце другого псаломщика при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці Хотинського повіту[112]. У 1928 році переміщений до іншого приходу.

 

Писаревський Петро Іванович (1793–1825) – син дяка Івана Писаревського та Параскеви (1774 р.н.).

16 серпня 1821 року, архієпископом Кишинівськім і Хотинським Димитрієм (Д.І. Сулима) висвячений на священика до Архангело-Михайлівської церкви с. Ломачинці Хотинського повіту.

Помер 10 лютого 1825 року, похований у Ломачинцях[113].

Дружина: Марія (1800 р.н.).

Їхні діти: Анна (1821 р.н.).

 

Подгорецький Георгій Васильович (1845 р.н.) – син паламаря церкви Преподобної Параскеви села Малінешти Хотинського повіту, Василя Федоровича Подгорецького (1811 р.н.) та Софїї Іванівни (1819 р.н.).

В 1865-1876 роках служив паламарем, а потім дяком при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці 5-го округу Хотинського повіту. Далі переміщений на місце паламаря при церкві Преподобної Параскеви села Малінешти Хотинського повіту де незабаром помер[114].

Помер до 1878 року[115].

Дружина: Домникия Герасимівна Холдевич (1848 р.н.) – дочка священика церкви Преподобної Параскеви села Малінешти.

Їхні діти: Яків (1867 – 01.09.1876), Афанасій (1870 р.н.), Євгенія (17.03.1873 р.н.).

 

Полянський Афанасій Васильович (1845–1907) – син священика Іоанно-Богословської церкви села Молодове Хотинського повіту, Василя Миколайовича Полянського (1818–1888) та Анни Йосифівни (1823 р.н.). 15 червня 1869 року закінчив Кишинівську духовну семінарію[116].

15 березня 1870 року єпископом Акерманським, вікарієм Кишинівським і Хотинським Петром (П.О. Троїцький), висвячений на священика до Свято-Успенської церкви села Клішківці Хотинського повіту. 12 вересня 1872 року переміщений до Архангело-Михайлівської церкви с. Требісоуци, того ж повіту[117]. У 1905-1907 роках служив при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці 5-го округу Хотинського повіту.

У вересні 1870 року визначений на посаду законовчителя в однокласне жіноче училище села Клішківці, на якій перебував до 12 вересня 1872 року. З 1877 року до 10 жовтня 1878 року і з 28 жовтня 1880 року до 15 червня 1882 року працював законовчителем народного училища в селі Вашківці Хотинського повіту[118]. З 1902 року викладав Закон Божий в Требісоуцькому народному училищі.

Могила Полянського А.В. біля церкви. Фото Юрія Кривого, 2016 рік

З 6 березня 1879 року до березня 1881 року був на посаді духовного депутата 5-го округу Хотинського повіту. 14 серпня 1887 року визначений на посаду помічника благочинного того ж округу і повіту.

У 1873 і 1874 роках удостоєний архіпастирського благословення. 16 вересня 1875 року нагороджений набедреником. Ухвалою Святішого Синоду від 15-20 березня 1884 року, «за заслуги по духовному відомству», він нагороджений скуфією. 14 березня 1889 року до дня Святої Пасхи, Святішим Синодом нагороджений камилавкою. Ухвалою Святішого Синоду від 3-9 квітня 1897 року за № 1231, «за заслуги по духовному відомству», А.В. Полянський удостоєний нагородження наперсним хрестом від Святішого Синоду[119]. Мав медаль в пам’ять царювання імператора Олександра III. 30 січня 1897 року він нагороджений темнобронзовою медаллю для носіння на грудях на стрічці державних кольорів «за труди по першому загальному перепису населення».

Помер 21 жовтня 1907 року в селі Ломачинцях. Похований там же, біля церкви.

Дружина: Солтицька Олександра Матвіївна (1852 р.н.) – дочка священика Архангело-Михайлівської церкви села Вашківці Хотинського повіту. З 1900 року була просфорнею при Архангело-Михайлівській церкві села Требісоуци 5-го округу Хотинського повіту[120].

Їхні діти: Марія (26.03.1872 р.н.), Феодосія (24.05.1874 р.н.), Митрофан (04.07.1876 р.н.), Юліанія (1877 р.н.), Євтихій (05.04.1878 р.н.), Анна (31.01.1881-14.02.1881), Євстафій (18.02.1883-08.05.1931), Дем’ян (1885 р.н.), Юліанія (1888 р.н.), Федір (05.02.1890 р.н.).

 

Полянський Петро Андрійович (1876 р.н.) – народився 16 січня 1876 року в селі Медвежа Хотинського повіту, в сім’ї місцевого священика Андрія Васильовича Полянського (1843 р.н.) та Домнікії Василівни Ратушевської (1846–1884). У 1899 році закінчив курс семінарських наук в Кишинівській духовній семінарії – за другим розрядом.

20 серпня 1899 року визначений на священиче місце при Свято-Димитріївській церкви села Білоусівка 5-го округу Хотинського повіту. 31 жовтня 1899 року, єпископом Кишинівським і Хотинським Іаковом (І.О. Пятницький), висвячений на диякона. 7 листопада того ж року, єпископом Акерманським Аркадієм (О.Є. Філонов) висвячений на священика до вищеозначеної церкви. 3 листопада 1900 року затверджений на посаді законовчителя Білоусівської церковно-приходської школи. 29 жовтня 1910 року переміщений до Свято-Михайлівської церкви с. Ломачинці 5-го округу Хотинського повіту. 9 листопада 1910 року повернутий на попереднє місце – в Білоусівку. 8 травня 1912 року переміщений до Архангело-Михайлівської церкви села Ломачинці. 21 травня 1912 року переміщений назад до церкви с. Білоусівка. 17 жовтня 1912 року направлений до церкви Успіння Пресвятої Богородиці села Наславча 5-го округу Хотинського повіту[121]. У 1919 році повторно затверджений на посаді[122].

15 вересня 1901 року і 14 жовтня 1914 року окружним духовенством був обраний в члени Оголосної комісії 5-го округу Хотинського повіту. 17 жовтня 1912 року призначений виконуючим обов’язки благочинного 5-го округу Хотинського повіту. 13 грудня 1914 року затверджений на посаді. Був членом Кишинівського відділу Імператорського Православного Палестинського товариства. Також був членом Бессарабського Церковного Історико-Археологічного Товариства.

У 1906 році єпископом Кишинівськім і Хотинським Володимиром (Ф.О. Сеньковський), до дня Святої Пасхи нагороджений набедреником. У 1912 році до дня Святої Пасхи, єпископом Кишинівським і Хотинським Серафимом (Л.М. Чичагов), був нагороджений скуфією. У 1915 році нагороджений камилавкою. Мав медаль «В пам’ять 25-ліття церковно-приходських шкіл» і ювілейний бронзовий нагрудний знак в пам’ять 300-ліття царювання дому Романових.

Дружина: Шалларь Марія Іванівна (1880 р.н.) – дочка священика.

Їхні діти: Лідія (15.08.1901 р.н.), Олена (03.01.1903–10.08.1903), Павло (04.05.1904 р.н.), Валентин (29.06.1905 р.н.), Євгенія (14.05.1907 р.н.), Тетяна (01.01.1909 – 16.04.1909).

 

Постолакій Тимофій Петрович (1826–1873) – син священика Свято-Миколаївської церкви с. Алексендрень Ясського повіту, Петра Степановича Постолакія та Олени (1803 р.н.)[123].

В семінарії не навчався – отримав домашню освіту. 4 травня 1846 року за указом Кишинівської духовної консисторії визначений на посаду дячка при церкві села Перебиківці Хотинського повіту. 11 травня 1848 року за резолюцією архієпископа Кишинівського і Хотинського Іринарха (Я.Д. Попов) переміщений паламарем до Свято-Вознесенської церкви села Колінківці, того ж повіту. З 1850 року перебував на посаді паламаря при Свято-Покровській церкві села Данківці Хотинського повіту[124]. У 1866-1873 роках служив дияконом при Архангело-Михайлівській церкві с. Ломачинці Хотинського повіту[125].

Дружина перша: Анастасія Василівна (1826 р.н.)[126].

Дружина друга: Равловська Ірина Миколаївна (05.05.1840 р.н.) – дочка дячка села Наславча Сорокського повіту, Миколи Федорович Равловського (1805–1865) та Меланії Данилівни Гусічинської (1810 р.н.). Вінчалися в Свято-Успенській церкві села Наславча 21 серпня 1866 року[127].

Їхні діти: Марія (1847 р.н.), Іван (1850 р.н.), Василь (1852 р.н.), Олександра (12.02.1870 р.н.).

 

Равловський Семен Юліанович (1872 р.н.) – народився 1 вересня 1872 року в селі Ломачинці Хотинського повіту, в сім’ї псаломщика Юліана Миколайовича Равловського (1835 р.н.) та Єлизавети Григорівни Гончар (1840 р.н.).

Навчався в школі псаломщиків. В служінні з кінця 1906 року. 2 січня 1907 року за розпорядженням єпархіального начальства Подільської єпархії затверджений на посаді псаломщика при Іоанно-Богословській церкві села Сахни 2-го округу Літинського повіту Подільської губернії[128]. 8 квітня 1908 року, за власним проханням, переміщений в Кишинівську єпархію, з визначенням на місце псаломщика при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці 5-го округу Хотинського повіту. 1 листопада 1926 року призначений на місце псаломщика при Іоанно-Богословській церкві села Довжок Хотинського повіту. Звідти, 1 грудня 1926 року переміщений до Свято-Димитріївської церкви села Білоусівка, на ту ж посаду. Там він служив і за даними на 1930 рік[129].

Дружина: Чайковська Олександра Феодосіївна (20.01.1880 р.н.) – дочка селянина села Галайківці Могилівського повіту Подільської губернії. Вінчалися 3 жовтня 1899 року року в Петро-Павлівській церкві містечка Сокиряни Хотинського повіту[130].

Їхні діти: Володимир (13.11.1900 р.н.), Федір (12.04.1903 р.н.), Марія (17.07.1908 р.н.), Олена (05.09.1910 р.н.), Зінаїда (07.10.1919 р.н.).

 

Равловський Юліан Миколайович (1836–1913) – народився 11 червня 1836 року в сім’ї дячка Свято-Успенської церкви села Наславча, Миколи Федоровича Равловського (1805 р.н.) та Меланії Данилівни (1815 р.н.). Отримав домашню освіту.

30 вересня 1860 року, за власним проханням, визначений дяком до Свято-Миколаївської церкви села Грушівці Хотинського повіту. В 1861 році переміщений на місце паламаря при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці, того ж повіту. Деякий час значився позаштатним паламарем. 17 лютого 1885 року, за резолюцією єпископа Акерманського Августина (А.Ф. Гуляницький), він затверджений виконуючим посаду псаломщика при тій же церкві. 8 квітня 1908 року звільнений за штат – по старості[131].

Помер 29 листопада 1913 року в Ломачинцях[132].

Дружина: Гончар Єлизавета Григорівна (03.09.1840 – 24.02.1915) – дочка селянина. Народилася і померла в селі Ломачинці Хотинського повіту.

Їхні діти: Марія (01.09.1861 р.н.), Софія (12.09.1862 р.н.), Федір (28.10.1864 р.н.), Григорій (22.02.1867 р.н.), Ксенія (24.01.1870 р.н.), Семен (01.09.1872 р.н.), Єфросинія (10.07.1875 р.н.), Олімпіада (30.07.1877 р.н.), Михайло (29.09.1879–27.05.1880), Ольга (13.02.1881 р.н.), В’ячеслав (11.12.1884 р.н.).

 

Равлюк Костянтин Миколайович (1967 р.н.) – з 1993 року служить священиком при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області[133].

Дружина: Тамара.

Їхні діти: Олена, Сергій.

 

Романчук Гавриїл Андрійович (1868–1926) – народився 27 березня 1868 року в селі Данківці Хотинського повіту, в сім’ї псаломщика Андрія Дмитровича Романчука (17.10.1823 р.н.). В 1889 році закінчив повний курс Кишинівської духовної семінарії, за другим розрядом.

21 січня 1890 року, вікарієм Кишинівської єпархії, єпископом Акерманським Аркадієм (О.Є. Філонов) висвячений на диякона. 28 січня 1890 року, тим же єпископом висвячений на священика до Іоанно-Богословської церкви с. Атаки 1-го округу Хотинського повіту. 28 лютого 1890 року, за власним проханням, призначений законовчителем Атакського народного училища.

З лютого 1890 року також наглядав за приписною Архангело-Михайлівською церквою села Пригородок Хотинського повіту[134]. Йому належить стаття про це село, яка була опублікована 1892 року в «Кишинівських єпархіальних відомостях»[135].

5 травня 1892 року, за розпорядженням єпископа Аркадія, переміщений до Архангело-Михайлівської церкви села Ломачинці 5-го округу Хотинського повіту. 24 липня того ж року призначений законовчителем Ломачинецького народного училища. 2 вересня 1893 року повторно затверджений на цій посаді.

21 лютого 1902 року був призначений помічником депутата по 5-му округу Хотинського повіту. 17 березня 1903 року призначений депутатом по 5-му округу Хотинського повіту. В 1903 році був депутатом Кишинівського загально-єпархіального з’їзду духовенства від Хотинського повіту. В 1904 році призначений духовним слідчим 5-го округу Хотинського повіту. В 1905 році, після особистого звернення до єпархіального начальства, звільнений з посади духовного слідчого 5-го округу Хотинського повіту.

27 вересня 1910 року о. Гавриїл переміщений до церкви Святих рівноапостольних Костянтина і Єлени села Крічкоуци 2-го округу Сорокського повіту. 1 серпня 1920 року визначений до церкви Ширівці-Верхні 1-го округу Хотинського повіту. 15 вересня 1921 року звільнений за штат. У першій половині 1920-х років служив при Свято-Михайлівській церкві села РевківціХотинського повіту.

В 1897 році він нагороджений набедреником «за службу по єпархіальному відомству». В 1903 році за старанну парафіяльну службу нагороджений скуфією. Хотинська повітова училищна рада постановою від 13 серпня 1909 року йому «за хорошу постановку викладання Закону Божого», висловила подяка від єпархіального начальства. Того ж року, визначенням Святішого Синоду, він нагороджений камилавкою.

Помер 6 листопада 1926 року в селі Ревкоуци[136]. Похований в селі Клішківці[137].

Дружина: Марія Афанасіївна Полянська (1872 р.н.) – народилася 26 березня 1872 року в селі Клішківці, в сім’ї священика Афанасія Васильовича Полянського (1845–1907) та Олександри Матвіївни (1852 р.н.).

Їхні діти: Любов (27.03.1891–29.08.1892), Олена (19.04.1893–27.06.1893), Олександра (06.11.1894 р.н.).

 

Руснак Петро (1929–1992) – народився 19 червня 1929 року. У 1973–1980 роках був священиком при Свято-Михайлівській церкві с. Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області[138]. У 1975 році нагороджений скуфією.

Рано овдовів. 10 грудня 1982 року в кафедральному соборі Преосвященний Антоній постриг в чернецтво протоієрея Петра Руснака з нареченням імені Паладій.

 

Светенко Василь Афанасійович (1841 р.н.) – син священика. В семінарії не навчався – первісно отримав домашню освіту. Далі навчався в Кишинівському духовному повітовому училищі – вибув з середнього відділеня.

18 січня 1859 року визначений на місце келійника при Архієрейському Домі в м. Кишиневі. 8 березня 1862 року за указом Кишинівської духовної консисторії визначений виконуючим посаду псаломщика при Свято-Ільїнській церкві м. Кишинева. 11 жовтня 1863 року за резолюцією архієпископа Кишинівського і Хотинського Антонія (О.А. Шокотов) визначений на місце дячка при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці Хотинського повіту. 14 жовтня 1864 року за власним проханням і за указом єпархіального начальства переміщений переміщений на місце другого дячка при Свято-Катериниській церкві села Котюжани Хотинського повіту[139]. 19 липня 1866 року визначений на посаду паламаря при Свято-Ільїнській церкві м. Кишинева.

Дружина: Марія Адамівна (1845 р.н.).

 

Свинобій Максим К. – із селян, народився в селі Ломачинці. В 1984-1988 роках служив паламарем при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області[140].

 

Скалецький Петро Васильович (1822 р.н.) – народився в селі Коболчин, в сім’ї дяка Василя Дмитровича Скалецького (1797 р.н.) та Марії Леонтіївни Шимановської (1802 р.н.). Отримав домашню освіту.

У 1842-1843 роках служив псаломщиком при Свято-Михайлівській церкві села Ломачинці Хотинського повіту. Далі протягом шести років був послушником в Гиржавському Вознесенському чоловічому монастирі, який нині розташований в Каларашовському районі Республіки Молдова. 3 жовтня 1849 року визначений дячком до Свято-Миколаївської церкви с. Коболчин Хотинського повіту[141].

Дружина: Євфимія Матвіївна (1833 р.н.) – із сім’ї духовного звання. Після смерті їй надавалася допомога від піклування Кишинівської єпархії.

Їхні діти: Феоктист (1852 р.н.), Василь (1854 р.н.), Олександра.

 

Сливинський Дмитро Стефанович (1818–1869) – син священика с. Молодове Хотинського повіту, Стефана Івановича Сливинського (1786–1827). В семінарії не навчався.

В1840-1841 роках служив псаломщиком при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці Хотинського повіту[142]. 20 травня 1841 року визначений на один рік на місце паламаря при Хресто-Воздвиженській церкві села Ленківці Хотинського повіту[143]. 6 травня 1842 року затверджений на посаді паламаря при тій же церкві. 6 грудня 1846 року архієпископом Кишинівським і Хотинським Іринархом посвячений у стихар[144].

Помер 21 лютого 1869 року в Ленківцях[145].

Дружина: Марія Микитівна (1825–1900). Померла 18 жовтня 1900 року в Ленківцях, де і похована на парафіяльному цвинтарі[146].

Їхні діти: Февронія (1845 р.н.), Ольга (1852 р.н.), Єлизавета (1855 р.н.), Анастасія (1858 р.н.)[147].

 

Тарасюк Іван Семенович (1926 р.н.) – із селян, син Семена Григоровича Тарасюка (12.01.1893 р.н.) та Олени Пантелеймонівни Гонца (15.06.1902 р.н.). Народилася 24 червня 1926 року в селі Ломачинці Хотинського повіту[148].

Учасник Другої світової війни. Нагороджений медалями «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», а також орденами «Знак Пошани» і Вітчизняної війни II ступеня (1985 р.). В 1991–1994 роках – паламар при Свято-Михайлівській церкві села Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області[149].

 

Твердохліб Петро Іванович (1779–1835) – народився в с. Ломачинці Хотинської райї, в сім’ї селянина Івана Твердохліба (1746 р.н.) та Параскеви. На його значні пожертви, а також пожертви деяких парафіян, в 1811 році в Ломачинцях була побудована нова церква, яка діє і нині. За даними на 1818-1829 роки, він був на посаді церковного старости при місцевій Архангело-Михайлівській церкві. З 1829 до 1835 року – паламар (без затвердження) при тій же церкві.

Дружина: Ганна Миколаївна (1786 р.н.).

Їхні діти: Ілля (1806 р.н.), Михайло (1809–1848), Павло (1812 р.н.), Анастасія (1814 р.н.), Стефан (1815 р.н.), Іоанн (1820–12.07.1881) і Аксенія (1825 р.н.).

 

Хащовий Василь Степанович (1956 р.н.) – народився 25 вересня 1956 року в с. Лукавці Вижницького району Чернівецької області, в сім’ї робітників. В 1964-1974 роках навчався в Лукавецькій середній школі. В 1975–1977 роках проходив строкову у лавах Радянської армії[150].

У 1977–1980 роках вчився в Одеській духовній семінарії. 8 січня 1981 року висвячений на диякона. 12 січня того ж року, Високопреосвященнішим Сергієм (С.В. Петров), митрополитом Одеським і Херсонським, висвячений на священика, і направлений служити в Чернівецьку єпархію. В липні 1981 року, єпископом Чернівецьким і Буковинським Варлаамом (О.Т. Ильющенко), призначений настоятелем Свято-Михайлівської церкви села Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області. Там В.С. Хащовий прослужив до 1984 року[151].

20 грудня 1997 року отець Василь вийшов з юрисдикції Московського патрі-архату та подав прохання щодо прийняття його в Кіцманську єпархію Київського Патріархату. Єпископом Кіцманським і Заставнівським Ніконом (В.М. Калембер) призначений настоятелем Свято-Іллівської церкви с. Долішній Шепіт і церкви Святої великомучениці Варвари села Лопушна Вижницького району Чернівецької області. 10 вересня 2004 року, за указом архієпископа Чернівецького і Кіцманського Варлаама (І.В. Пилипишин), він переведений настоятелем Свято-Миколаївської церкви села Годилів Сторожинецького району Чернівецької області[152].

18 липня 1984 року єпископом Чернівецьким і Буковинським Варлаамом (О.Т. Ильющенко) нагороджений скуфією. 24 травня 1992 року, єпископом Чернівецьким і Буковинським Онуфрієм (О.В. Березовський), нагороджений наперсним хрестом. 15 червня 1998 року він нагороджений хрестом з прикрасами єпископом Ніконом (В.М. Калембер), за Божественною літургією у храмі Святого Іоана Сучавського в селі Мигово Вижницького району. 9 березня 2010 року, до дня Святої Пасхи, Патріархом Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) Філаретом (М.А. Денисенко) нагороджений митрою[153].

Дружина: Чокалюк Галина Михайлівна.

 

Чаглей Іван Петрович (1956 р.н.) – син священика.

У 1984–1990 роках він служив священиком при Архангело-Михайлівській церкві с. Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області. Далі переведений до церкви Святої Преподобної Параскеви села Ожеве, того ж району[154].

9 травня 1981 року, єпископом Чернівецьким і Буковинським Варлаамом, він нагороджений скуфією[155].

Дружина: Наталія.

 

Чернявський Дмитро Никифорович (1820 р.н.) – народився в сім’ї священика Свято-Миколаївської церкви села Коболчин Хотинського повіту, Никифора Прокоповича Чернявського (1777 р.н.) та Феодосії (1782 р.н.). Навчався в Кишинівському духовному приходському училищі.

9 березня 1842 року призначений паламарем до Свято-Миколаївської церкви с. Коболчин. 9 березня 1845 року архієпископом Кишинівським і Хотинським Іринархом висвячений на священика до Архангело-Михайлівської церкви села Ломачинці Хотинського повіту. 28 травня 1849 року тим же архієпископом, висвячений на священика до Свято-Миколаївської церкви с. Коболчин[156].

Дружина: Стефанія Михайлівна (1823 р.н.).

Їхні діти: Катерина (1842 р.н.), Іоанн (1843 р.н.), Федір (1849 р.н.), Георгій (1853 р.н.).

 

Чернявський Дмитро Феодосійович (1831 р.н.) – син священика Феодосія Никифоровича Чернявського (1796–1843) та Марії Миколаївни (1802 р.н.). Вчився в нижчому відділенні Кишинівського повітового училища.

22 квітня 1849 року архієпископом Кишинівським і Хотинським Іринархом (Я.Д. Попов) посвячений у стихар і визначений дячком до Архангело-Михайлівської церкви села Ломачинці Хотинського повіту. 8 травня 1851 року висвячений на диякона до церкви Успіння Пресвятої Богородиці м. Сокиряни, того ж повіту[157].

Дружина: Анна Данилівна (1833 р.н.).

Їхні діти: Філіп (1851 р.н.).

 

Чернявський Феодосій Никифорович (1796–1843) – народився в селі Окниця Хотинської райї, в сім’ї Никифора Прокоповича Чернявського (1777 р.н.) та Феодосії (1782 р.н.). Отримав домашню освіту.

У 1818 році його визначили до Свято-Миколаївської церкви с. Коболчин Хотинського повіту – на посаду дячка. У 1820 році Феодосій подає прохання до Кишинівської духовної дикастерії, про висвячення його в сан священика. Його прохання було відхилено, тим не менш, 25 вересня 1820 року (за іншими даними 1821 року), єпископом Димитрієм (Д.І. Сулима), за благословенням митрополита Кишинівського і Хотинського Гавриїла (Г,Г. Бенулеску-Бодоні), він висвячений на диякона до Свято-Миколаївської церкви с. Коболчин. 6 грудня 1825 року, архієпископом Кишинівським і Хотинським Димитрієм (Д. Сулима) висвячений на священика до Архангело-Михайлівської церкви села Ломачинці Хотинського повіту[158].

30 липня 1827 року отримав із Кишинівської духовної дикастерії указ «на депутата». В 1827-1841 роках – депутат від округу, а в 1841-1843 роках – на посаді благочинного.

Помер у 1843 році в Ломачинцях.

Дружина: Марія Миколаївна (1802 р.н.). Після смерті чоловіка проживала в містечку Сокиряни.

Їхні діти: Ірина (1821 р.н.), Марія (1822 р.н.), Прокопій (1829 р.н.), Дмитро (1831 р.н.), Кирило (1834–1854), а також Никифор (1827 р.н.).

 

Щербан Ілля Дмитрович (1959–2015) – народився 23 липня 1959 року в селі Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області. У 1980 році прийнятий в число вихованців Одеської духовної семінарії, яку закінчив за першим розрядом в 1983 році.

13 червня 1982 року, в Успенському храмі Успенського чоловічого монастиря міста Одеси, вікарієм Олександрійського Патріарха, єпископом Вавилонським Іоакимом (Іоанніс Баласакіс), висвячений на диякона. 20 червня 1982 року, там же Успенському чоловічому монастирі, митрополитом Одеським і Херсонським Сергієм (С.В. Петров) був висвячений в ієрея. З 1982 до грудня 1991 року проходив настоятельське служіння на парафіях Херсонської області, а з грудня 1991 року до серпня 1998 року – в Черні-вецькій єпархії. В 1992-1993 роках служив священиком при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області. Далі переміщений до Свято-Покровської церкви села Мамаївці Кіцманського району Чернівецької області[170]. 16 червня 1998 року отець Ілля був призначений настоятелем Знам’янського храму м. Херсона.

За роки свого ревного служіння Богу протоієрей Ілля Щербан був нагороджений церковними нагородами. За заслуги перед Церквою в 2003 році був удостоєний права носіння митри, а в 2012 році отримав право носіння другого хреста з прикрасами. Також протоієрей Ілля був нагороджений орденами преподобного Іллі Муромця, преподобного Агапіта Печерського та святителя Петра Могили.

Помер І.Д. Щербан 15 серпня 2015 року. 16 серпня в Свято-Духівському кафедральному соборі Херсона Архієпископ Херсонський і Таврійський Іоанн (І.С. Сіопко) здійснив відспівування[171].

Дружина: Стефанія[172].

 

Шиманський Іван – з духовного звання, родом з Подільської губернії.

Диякон при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці Хотинського повіту (за даними на 1811-1812 рр.). Далі переміщений на місце дячка до церкви села Чинішеуць Оргеївського цинута, де через кілька років був висвячений на священика. Неодноразово, в 1815–1820 рр. подавав прохання на призначення його священиком Архангело-Михайлівської церкви села Ломачинці[159].

 

Шляхоцький (Шляхотський) Софроній Маркович (1805–1865) – син священика Трьохсвятительської церкви села Ґріменкеуць Хотинського повіту, Марка Шляхотського (в подальшому позбавленого священства). Отримав домашню освіту.

З 29 грудня 1827 року до 1865 року – паламар при Свято-Михайлівській церкві села Ломачинці Хотинського повіту[160].

Двічі перебував в офіційному шлюбі. Перша дружина: Анісія Лаврентіївна; друга: Анна Марківна (1817 р.н.).

Його діти: Федір (1824 р.н.) – від першого шлюбу. Вчився в Кишинівській духовній семінарії; Євдокія (1833 р.н.) – від другого шлюбу.

 

Шундрій Стефан Михайлович (1882–1942) – син царанина Михайла Андрійовича Шундрія (1852 р.н.) та Олександри Іванівни Сапожник (1857 р.н.). Народився 1882 року в селі Ломачинці Хотинського повіту. Отримав домашню освіту.

В служінні з 1897 року. З 1 вересня 1908 року перебував на посаді вчителя співу в Ломачинецькому двокомплектному народному училищі. З 1917 року він служив псаломщиком при Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці[161]. З 1919 року до 15 жовтня 1921 року служив псаломщиком при Свято-Димитріївській церкві в селі Білоусівка Хотинського повіту[162]. У 1928 році переміщений до церкви села Ломачинці. Далі – регент церковного хору в Ломачинцях.

Помер 4 січня 1942 року і похований в Ломачинцях[163]. За даними одного з краєзнавців це сталося у 1959 році.

Дружина перша: Бузурна Олександра Єфремівна (05.06.1892 р.н.) – дочка селян Єфрема Григоровича Бузурного (1868 р.н.) та Ірини Григорівни Тарасюк (1871 р.н.)[164]. Вінчалися 20 липня 1908 року[165].

Дружина друга: Вишневська Марія Михайлівна (05.01.1896 р.н.) – дочка однодворця Михайла Авксентійовича Вишневського (03.01.1875–07.06.1932) та дочки псаломщика Олімпіади Юліанівни Равловської (30.07.1877 р.н.)[166]. Вінчалися 14 квітня 1919 року[167].

Їхні діти: Олександр (05.08.1919 – 16.12.1919)[168], Валентина (08.10.1921 р.н.)[169], Олена (12.06.1926 – 16.12.1928).

Юрков Феофан Іванович (1869 р.н.) – син псаломщика Івана Нестеровича Юркова (1822 р.н.) та Євдокії Миколаївни Равловської (1829 р.н.). Народився 12 березня 1869 року в селі Наславча Сорокського повіту. У 1889-1890 рр. навчався в псаломщицькому класі при Архієрейському Домі в м. Кишиневі.

24 вересня 1894 року звільнений в запас після відбування військової повинності – в званні старшого писаря Управління Бендерської кріпосної артилерії.

З 3 жовтня 1894 року до 25 жовтня 1896 року викладав нотний спів в Гербовецькому чоловічому монастирі. Тоді ж, за резолюцією єпископа Акерманського Аркадія (О.Є. Філонов) перебував на посаді регента монастирського хору.

1 листопада 1896 року Преосвященним Аркадієм визначений регентом для організації співочого хору в маєтку полковника Крупенського – селі Ломачинці Хотинського повіту. Там він також перебував на посаді вчителя співу в місцевому міністерському однокласному училищі – до 31 січня 1899 року.

14 січня 1899 року визначений на посаду псаломщика при Свято-Вознесенському соборі м. Акерман з призначенням на посаду регента хору. 18 січня 1902 року переміщений на місце псаломщика при церкві села Чобруч Акерманського повіту – з зобов’язанням організувати для церкви хор. 18 серпня 1903 року призначений вчителем співу в Чобручському міністерському однокласному народному училищі.

4 грудня 1908 року за резолюцією єпископа Акерманського Никодима визначений на посаду псаломщика при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Клішківці 1-го округу Хотинського повіту[173].

11 березня 1910 року в Комісії при Кишинівських духовних училищах здав іспит на право отримання сану диякона. 27 травня того ж року єпископом Кишинівським і Хотинським Серафимом (Л.М. Чичагов) висвячений на диякона до тієї ж церкви[174].

25 жовтня 1900 року йому оголошена подяка від пана директора Народних училищ Бессарабської губернії. 22 березня 1903 року йому висловлено подяку Акерманським повітовим комітетом піклування про народну тверезість.

Дружина: Лунга Катерина Ксенофонтівна (24.11.1882 р.н.) – дочка псаломщика Свято-Миколаївської церкви села Коболчин Хотинського повіту, Ксенофонта Андрійовича Лунги (1847–1917) та Ксенії Георгіївни (1850 р.н.). Вінчалися 31 січня 1899 року в церкві села Коболчин[175].

 

____________________________________________________________

[1] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 228.

[2] Курдиновский В. Список древнейших церквей Бессарабской губернии //. ТБЦИАО, 1910. – Вып. 10. – С. 160-161.

[3] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 432, 455.

[4] Шундрій М.М. Історія церкви с. Ломачинці. – Сокиряни, 2006. – С. 3.

[5] Шундрій М.М. Історія церкви с. Ломачинці. – Сокиряни, 2006. – С. 3-9.

[6] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 232.

[7] Шундрій М.М. Історія церкви с. Ломачинці. – Сокиряни, 2006. – С. 10.

[8] Шундрій М.М. Історія церкви с. Ломачинці. – Сокиряни, 2006. – С. 10.

[9] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 236.

[10] Автором цього матеріалу раніше вже були надані дані про православних служителів Архангело-Михайлівської церкви села Ломачинці, зокрема в книгах «Історія Сокирянщини в документах и матеріалах» і «Православна Церква на Сокирянщині» . Окрім того, історико-краєзнавчі дослідження стосовно окремих сокирянських православних церков і біографічні дані про їх служителів наведені в низці статей, опублікованих в друкованих виданнях, в публікаціях на сайті «Сокирянщина» і в історико-краєзнавчому альманасі «Сокирянщина». З часом автором були зібрані додаткові данні, які дозволили збільшити сам список осіб, уточнити раніше відомі факти і виправити деякі помилки.

[11] Ведомость о Свято-Николаевской церкви Хотинского уезда селения Грозинец, за 1906 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость приходов 2-го округа Хотинского уезда за 1906 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 207. – Арк. 23зв.

[12] Ведомость о Свято-Георгиевской церкви 2-го округа Хотинского уезда м. Новоселицы, за 1890 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость приходов Хотинского уезда за 1890 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 193. – Арк. 109зв.

[13] Романчук Г. Историко-статистические сведения о селе Пригородке, Хотинского уезда // КЕВ, 1892. – № 14. – С. 323.

[14] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 355 – 356.

[15] Ведомость о Свято-Николаевской церкви Хотинского уезда селения Грозинец, за 1906 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость приходов 2-го округа Хотинского уезда за 1906 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 207. – Арк. 24зв.

[16] Распоряжения епархиального начальства // КЕВ, 1870. – № 5. – С. 69.

[17] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 357.

[18] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 358.

[19] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Малинівка за 1881-1894 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 9, спр. 75. – Арк. 227зв – 228.

[20] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян м. Новоселиця за 1891-1896 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 9, спр. 87. – Арк. 113зв – 114.

[21] Ведомость о Свято-Георгиевской церкви 2-го округа Хотинского уезда местечка Новоселицы, за 1882 год // Клировые ведомости 2-го округа Хотинского уезда Кишиневской епархии за 1882 год. – НАРМ, ф. 211, оп. 19, спр. 31. – Арк. 108зв.

[22] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 359.

[23] Распоряжения епархиального начальства // КЕВ, 1870. – № 4. – С. 47.

[24] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 360.

[25] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян м. Новоселиця за 1884-1890 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 9, спр. 86. – Арк. 76зв – 77.

[26] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 368.

[27] Исповедные росписи выданные из Кишиневской духовной консистории, Свято-Михайловской церкви села Ломачинец 5-го округа Хотинского уезда (1825–1896, 1905–1911, 1913, 1915, 1917 гг.). – ВАКС, Ломачинці.

[28] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 368 – 369.

[29] Лотоцкий П.А. Список и краткие биографии окончивших полный курс Кишиневской духовной семинарии за сто лет ее существования (1813-1913). – Кишинев, 1913. – С. 35.

[30] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви 5-го округа Хотинского уезда села Ломачинец, состоящей в Ломачинецком приходе, за 1878 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировые ведомости церковных приходов 5-го округа Хотинского уезда за 1878 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 184. – Арк. 69.

[31] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 369.

[32] Распоряжения епархиального начальства // КЕВ, 1868. – № 9-10, 1-15 ноября. – С. 75-76.

[33] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 369.

[34] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Василівка (Василіуци) за 1860-1870 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 8. – Арк. 215зв – 216.

[35] Шундрій М. М. Історія церкви с. Ломачинці. – Сокиряни, 2006. – С. 16.

[36] Шундрій М. М. Історія церкви с. Ломачинці. – Сокиряни, 2006. – С. 16.

[37] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 384 – 385.

[38] Лотоцкий П.А. Список и краткие биографии окончивших полный курс Кишиневской духовной семинарии за сто лет ее существования (1813-1913). – Кишинев, 1913. – С. 158.

[39] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 385.

[40] Метрическая книга, данная из Кишиневской духовной консистории Св.-Архангело-Михайловской церкви с. Ломачинец 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1915 год // Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Ломачинці за 1913-1918 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 79. – Арк. 173зв – 174.

[41] Метрическая книга, данная из Кишиневской духовной консистории Архангело-Михайловской церкви с. Ломачинец 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1913 год // Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Ломачинці за 1913-1918 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 79. – Арк. 13зв – 14.

[42] Метрическая книга, данная из Кишиневской духовной консистории Архангело-Михайловской церкви села Ломачинцы 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1914 год // Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Ломачинці за 1913-1918 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 79. – Арк. 77зв – 78.

[43] Книга реєстрації актів про шлюб та смерть громадян с. Бернове (Бирново) Кельменецького району за 1921-1925, 1927, 1928, 1930, 1931 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 8, спр. 106. – Арк. 57зв – 120 – 174зв.

[44] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 399.

[45] Ведомости о церквях 1-го округа Ясского уезда за 1859 год. – НАРМ, ф. 211, оп. 1, спр. 197. – Арк. 79.

[46] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 400.

[47] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 402 – 403.

[48] Реабілітовані історією. Чернівецька область. Книга третя. / Чернівецьке обласне відділення пошуково-видавничого агентства «Книга Пам’яті України». – Чернівці, 2013 – С. 482.

[49] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Олексіївка (Мендикауци) за 1900-1905 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 101. – Арк. 39зв – 40.

[50] Кишиневская духовная консистория. Формулярные списки от церквей 1-го округа Ясского уезда за 1860 год. – НАРМ, ф. 211, оп. 1, спр. 198. – Арк. 58.

[51] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 404 – 405.

[52] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви Хотинского уезда помещичьего селения Ломачинец, за 1853 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость приходов Хотинского уезда за 1853 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 106. – Арк. 582зв.

[53] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 408.

[54] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 407.

[55] Шундрій М. М. Історія церкви с. Ломачинці. – Сокиряни, 2006. – С. 16.

[56] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 410.

[57] Шундрій М. М. Історія церкви с. Ломачинці. – Сокиряни, 2006. – С. 15.

[58] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Ломачинці за 1905-1908 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 77. – Арк. 28зв – 29.

[59] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 411.

[60] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Вашківці (Васкауци) за 1911-1915 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 21. – Арк. 184зв – 185.

[61] Шундрій М. М. Історія церкви с. Ломачинці. – Сокиряни, 2006. – С. 16.

[62] Шундрій М. М. Історія церкви с. Ломачинці. – Сокиряни, 2006. – С. 16.

[63] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Ломачинці за 1919-1923 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 80. – Арк. 192зв – 193.

[64] Шундрій М.М. Історія церкви с. Ломачинці. – Сокиряни, 2006. – С. 16.

[65] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть за 1926-1927 рр. по с. Ломачинці Сокирянського району. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 167. – Арк. 84зв – 85.

[66] Шундрій М.М. Історія церкви с. Ломачинці. – Сокиряни, 2006. – С. 16.

[67] Ведомость о Преображенской церкви Хотинского уезда селения Кирстинец, за 1853 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость приходов Хотинского уезда за 1853 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 106. – Арк. 206зв – 207зв.

[68] Ведомость о церкви Святителя Николая, 2-го округа Хотинского уезда селения Довжка, за 1866 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировые ведомости 2-го округа Хотинского уезда за 1866 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 150. – Арк. 49зв.

[69] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 447.

[70] Книга реєстрації актів про народження, шлюб та смерть громадян с. Керстенці церкви Преображення Господнього (Хотинський р-н) за 1874-1880 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 1, спр. 737. – Арк. 372зв – 373.

[71] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 448.

[72] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 449.

[73] Исповедные росписи выданные из Кишиневской духовной консистории, Свято-Михайловской церкви села Ломачинец 5-го округа Хотинского уезда (1825–1896, 1905–1911, 1913, 1915, 1917 гг.). – ВАКС, Ломачинці.

[74] Ревизская сказка 1835 года августа месяца 30 дня Бессарабской области Хотинского уезда селения Ломачинец помещика статского советника Матвея Егорова сына Крупенского, принадлежащего подданством Российскому про жительствующих мужеска и женска пола рупташах. – НАРМ, ф. 134, оп. 2, спр. 94. – Арк. 10зв – 11.

[75] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 455; Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 676.

[76] Ведомость о Чудо-Архангело-Михайловской церкви, состоящей в 1-ом округе Хотинского уезда Кишиневской епархии в селе Пригородке, за 1910 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость за 1910 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 214. – Арк. 180.

[77] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 482-483.

[78] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 484.

[79] Ведомость о священно-и церковнослужителях их женах и детях мужеска и женска пола, находящихся в местечке Атаках при Архангело-Михайловской церкви, за 1830 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Формулярные ведомости церквей Хотинского уезда за 1830 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 44. – Арк. 331зв.

[80] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви Хотинского 2-й части уезда села Липник, за 1837 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировые ведомости церквей 2-го округа Хотинского уезда за 1837 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 57. – Арк. 251зв.

[81] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 501.

[82] Ведомость о Свято-Успенско-Богородичной церкви Кишиневской епархии 5-го округа Хотинского уезда села Наславчи, за 1903 год // Клировая ведомость 5-го округа Хотинского уезда Кишиневской епархии за 1903 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 200. – Арк. 111зв.

[83] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 503.

[84] Ведомость о Св.-Успенской церкви, состоящей 5-го округа Хотинского уезда Кишиневской епархии в селении Наславче, за 1914 год // Кишиневская духовная консистория. Клировая ведомость 5-го округа Хотинского уезда за 1914 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 221. – Арк. 124зв.

[85] Метрические книги Хотинского уезда за 1878 год. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 211, оп. 19, д. 25.

[86] Метрические книги Хотинского уезда за 1878 год. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 211, оп. 19, д. 25.

[87] Метрические книги Хотинского уезда за 1878 год. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 211, оп. 19, д. 28.

[88] Шундрій М. М. Історія церкви с. Ломачинці. – Сокиряни, 2006. – С. 16.

[89] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 513 – 514.

[90] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви Хотинского уезда помещичьего селения Ломачинец, за 1853 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость приходов Хотинского уезда за 1853 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 106. – Арк. 582зв.

[91] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 514.

[92] Шундрій М. М. Історія церкви с. Ломачинці. – Сокиряни, 2006. – С. 14.

[93] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 526.

[94] Шундрій М. М. Історія церкви с. Ломачинці. – Сокиряни, 2006. – С. 18-19;. Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 533-534.

[95] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Ломачинці за 1913-1916 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 70. – Арк. 196зв – 197.

[96] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 548.

[97] Шундрій М. М. Історія церкви с. Ломачинці. – Сокиряни, 2006. – С. 15.

[98] Ведомость о церкви в честь Архистратига Михаила состоящей в с. Ломачинец Хотинского уезда Кишиневской епархии, за 1910 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость за 1910 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 215. – Арк. 52зв.

[99] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 558.

[100] Шундрій М. М. Історія церкви с. Ломачинці. – Сокиряни, 2006. – С. 15.

[101] Шундрій М.М. Гордість і слава села Ломачинці // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. – Вип. 4. – Мінськ–Новодністровськ, 2011. – С. 159.

[102] З 25 лютого 1905 року єпархія називалася Курська і Обоянская. В 1954-1993 роках – Курська і Білгородська єпархія, а з лютого 1993 року – Курська і Рильська.

[103] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 564 – 566.

[104] Отпевание митрофорного протоиерея Иоанникия Орзула. – http://diocese-tiras.org/news.php?id=1588

[105] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 572.

[106] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 572.

[107] Ведомость о Соборной Свято-Николаевской церкви уездного города Хотина, за 1853 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость приходов Хотинского уезда за 1853 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 106. – Арк. 2зв.

[108] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 576 – 577.

[109] Послужной список о службе настоятеля Собрной Александро-Невской уездного города Хотина церкви протоиерея Феодора Антонова Паховского, за 1861 год // Формулярные списки служащих дирекции народных училищ (1861 г.). – НАРМ, ф. 152, оп. 1а, спр. 7. – Арк. 45зв – 46.

[110] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 576 – 577.

[111] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 576 – 577.

[112] Mișcarea în cler // EH, 1926. – № 19-20. – P. 203.

[113] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 589.

[114] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 592.

[115] Ведомость о Преподобно-Параскевиевской церкви 2-го округа Хотинского уезда монастырского селения Малинешт, за 1878 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость приходов 2-го округа Хотинского уезда за 1878 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 183. – Арк. 54зв.

[116] Лотоцкий П.А. Список и краткие биографии окончивших полный курс Кишиневской духовной семинарии за сто лет ее существования (1813-1913). – Кишинев, 1913. – С. 50.

[117] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 597.

[118] Ведомость о Свято-Архангело-Михайловской церкви селения Требисоуц 5-го округа Хотинского уезда Кишиневской епархии, за 1904 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость за 1904 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 203. – Арк. 70зв.

[119] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 597 – 598..

[120] Ведомость о церкви, состоящей Хотинского уезда Кишиневской епархии в селе Требисоуцах, за 1914 год // Кишиневская духовная консистория. Клировая ведомость 5-го округа Хотинского уезда за 1914 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 221. – Арк. 179зв.

[121] Ведомость о Св.-Успенской церкви, состоящей 5-го округа Хотинского уезда Кишиневской епархии в селении Наславче, за 1914 год // Кишиневская духовная консистория. Клировая ведомость 5-го округа Хотинского уезда за 1914 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 221. – Арк. 121зв.

[122] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 600-601.

[123] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 609.

[124] Ведомость о Покровской Богородичной церкви Хотинского уезда селения Данковец, за 1853 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость приходов Хотинского уезда за 1853 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 106. – Арк. 291зв.

[125] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 609.

[126] Ведомость о Покровской Богородичной церкви Хотинского уезда селения Данковец, за 1853 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость приходов Хотинского уезда за 1853 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 106. – Арк. 291зв.

[127] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 609.

[128] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви села Ломачинец 5-го округа Хотинского уезда Кишиневской епархии, за 1908 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость за 1908 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 210. – Арк. 76зв.

[129] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 618.

[130] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян м. Сокиряни (Секуряни) за 1897-1901 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 132. – Арк. 202зв – 203.

[131] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 619.

[132] Метрическая книга, данная из Кишиневской духовной консистории Архангело-Михайловской церкви с. Ломачинец 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1913 год // Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Ломачинці за 1913-1918 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 79. – Арк. 59зв – 60.

[133] Шундрій М.М. Історія церкви с. Ломачинці. – Сокиряни, 2006. – С. 15; Шундрій М.М. Історія церкви села Ломачинці // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. – Вип. 1. – 2011. – С. 125.

[134] Романчук Г. Историко-статистические сведения о селе Пригородке, Хотинского уезда // КЕВ, 1892. – № 14. – С. 323.

[135] Романчук Г. Историко-статистические сведения о селе Пригородке, Хотинского уезда // КЕВ, 1892. – № 14. – С. 315 – 324; КЕВ, 1892. – № 15. – С. 328 – 342.

[136] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 627-628.

[137] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Клішківці за 1925-1926 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 13, спр. 130. – Арк. 255зв – 256.

[138] Шундрій М. М. Історія церкви с. Ломачинці. – Сокиряни, 2006. – С. 16. – С. 14.

[139] Ведомость о Свято-Екатерининской церкви Хотинского уезда селения Котюжан, за 1865 год // Кишиневская духовная консистория. Клировые ведомости 3-го округа делам Хотинского уезда за 1865 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 146. – Арк. 24зв.

[140] Шундрій М. М. Історія церкви с. Ломачинці. – Сокиряни, 2006. – С. 16.

[141] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 649 – 650.

[142] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 652.

[143] Ведомость о Кресто-Воздвиженской селения Леньковец Хотинского уезда, состоящей на земле помещицы Елены Васильевой Червенводалиевой, которая в сем селении не живет, а находится сего же уезда в селении Чепелиуцах, за 1840 год // Клировые ведомости приходов Хотинского уезда за 1840 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 26. – Арк. 60.

[144] Ведомость о Кресто-Воздвиженской церкви Хотинского уезда селения Леньковец, за 1853 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость приходов Хотинского уезда за 1853 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 106. – Арк. 360зв.

[145] Метрическая книга, данная из Кишиневской духовной консистории в Кресто-Воздвиженскую церковь 1-го округа Хотинского уезда села Ленковец, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1869 год // Книга реєстрації актів про народження, шлюб та смерть громадян с. Ленківці церкви Воздвиження Чесного Хреста (Кельменецький р-н) за 1869-1872 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 1, спр. 771. – Арк. 67зв – 68.

[146] Метрическая книга, данная из Кишиневской духовной консистории в церковь села Ленковец 1-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1900 год // Книга регистрации актов о рождении, браке и смерти с. Ленковцы Кельменецкого р-на за 1882, 1894, 1896-1898, 1900 гг. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 1, спр. 543. – Арк. 297зв – 298.

[147] Ведомость о Кресто-Воздвиженской церкви Хотинского уезда селения Леньковец, за 1862 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость за 1862 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 139. – Арк. 60зв.

[148] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть за 1926-1927 рр. по с. Ломачинці Сокирянського району. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 167. – Арк. 13зв – 14.

[149] Шундрій М. М. Історія церкви с. Ломачинці. – Сокиряни, 2006. – С. 16.

[150] Свято-Миколаївська церква с. Годилів Сторожинецького р-ну. – Кіцманська єпархія, Українська православна церква Київського патріархату. – http://cerkva.cv.ua/stor/hasch.htm

[151] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 690 – 691.

[152] Свято-Миколаївська церква с. Годилів Сторожинецького р-ну. – Кіцманська єпархія, Українська православна церква Київського патріархату. – http://cerkva.cv.ua/stor/hasch.htm

[153] Свято-Миколаївська церква с. Годилів Сторожинецького р-ну. – Кіцманська єпархія, Українська православна церква Київського патріархату. – http://cerkva.cv.ua/stor/hasch.htm

[154] Шундрій М. М. Історія церкви с. Ломачинці. – Сокиряни, 2006. – С. 14.

[155] Из жизни епархий // ЖМП, 1982. – № 5. – С. 26.

[156] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 714.

[157] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 715.

[158] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 718 – 719.

[159] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 726.

[160] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 728.

[161] Шундрій М. М. Історія церкви села Ломачинці // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 1. – Мінськ-Новодністровськ, 2011. – С. 135.

[162] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 730.

[163] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Ломачинці за 1919-1923 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 80. – Арк. 32.

[164] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Ломачинці за 1887-1893 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 72. – Арк. 261зв – 262.

[165] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Ломачинці за 1905-1908 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 77. – Арк. 185зв – 186.

[166] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Ломачинці за 1896-1899 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 75. – Арк. 1зв – 2.

[167] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Ломачинці за 1919-1923 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 80. – Арк. 31зв – 32.

[168] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Білоусівка за 1919-1922 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 7. – Арк. 13зв – 14, 40зв – 41.

[169] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Ломачинці за 1919-1923 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 80. – Арк. 134зв – 135.

[170] Шундрій М. М. Історія церкви с. Ломачинці. – Сокиряни, 2006. – С. 15.

[171] Почил о Господе протоиерей Илия Щербан. – Православная Херсонщина. – http://pravoslavie.ks.ua/news/view/1794; 2. Умер настоятель Знаменского храма города Херсона. – http://khersonline.net/novosti/obschestvo/44236-umer-nastoyatel-znamenskogo-hrama-goroda-hersona.html

[172] Шундрій М. М. Історія церкви с. Ломачинці. – Сокиряни, 2006. – С. 15.

[173] Ведомость о Свято-Успенской-Богородичной церкви, состоящей в 1-ом округе Хотинского уезда Кишиневской епархии в селе Клишковцах, за 1909 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость за 1909 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 212. – Арк. 100зв – 101зв.

[174] Ведомость о Свято-Успенской-Богородичной церкви, состоящей в 1-ом округе Хотинского уезда Кишиневской епархии в селе Клишковцах, за 1910 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость за 1910 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 214. – Арк. 114зв.

[175] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Коболчин за 1899-1902 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 51. – Арк. 31зв – 32.

Залиште свій коментар