Православні храми села Непоротове

Автор: admin

Олексій Мандзяк

 

14 січня 1447 року від Господаря Молдавського князівства Стефана II декілька сіл одержав боярин, спатар (мечник) Шандро, який судився з панами і боярами Негрилом, Баша (Балчан) і Сребулом за села на Дністрі, серед яких зазначено і село Непоротове[1]. Це і є перша відома на сьогоднішній день згадка про цей населений пункт.

Про боярина Шандро (він же Олександр, Шендрик, Шандру, Шендріка) відомо, що він походив із знатного і заможного роду, його батька звали Баліца Мундрічка. Крім Шандро у Баліца був син Михайло, дочка Драгуша і інші його діти[2].

Орієнтовно, в 1450-х роках Шандро спатарь помер, останнє відома нам згадка про нього датується 7 вересня 1453 року. В 1450-х роках Непоротове перейшло у власність новим землевласникам. 1 серпня 1466 року підтвердну грамоту на село Непоротове від господаря Cтефан III Великого отримав боярин Михайло Місіч (Місічюл). А від нього Непоротове перейшло у володіння дочці Марушкі.

Перші ж документальні свідчення про існування храму у селі Непоротове відносяться до першої половини XVIII ст., але на честь кого вона була освячена, нам не відомо. У 1769 році вона була спалена турками. Це був акт місті за підтримку і допомогу з боку місцевого населення російської армії князя Голіцина (про що нами вже сказано).

Село Непоротове у заплавах Дністра до затоплення Дністровським водосховищем (з книги: Чорний О.Д, Мандзяк О.С. Не загубились села у віках Дослідження, знахідки, відкриття. – Чернівці «Друк Арт», 2014. – С. 83.)

 

В 1772 році у Непоротовому була побудована нова «плетена-мазана» церква хатнього типу, яка була освячена на честь Святого Великомученика Димитрія Солунського. «Відомість в молдавський диван від Хотинського цинуту про кількість у ньому селищ, в них дворів і людей» від 25 грудня 1772 року свідчить про те, що в цьому селі діяла церква, при якій служив один священик[3]. В відомостях про погосподарський перепис Хотинського цинуту, складених в травні-липні 1774 року, зазначено, що при церкві села Непоротово служив «піп Іон», якому допомагав дячок Іван[4]. У 1776 році Іоаким, митрополит Проїлавський, Томаровський, Хотинський та всієї Бессарабії, і України висвятив на священика до Свято-Димитрієвської церкви Василя Беднаревського (1742–1814). У 1795 році йому на допомогу прибув Тимофій Іванович Марецький (1767 р.н.), якого 9 червня 1795 року висвятив на священика єпископ Проїлавський Парфеній.

У 1799 році в непоротівській церкві здійснено капітальний ремонт. Але оновлена церква проіснувала недовго. В 1809 році Свято-Димитріївська церква села Непоротове була знищена вогнем, про що в «формулярах» 1812–1813 років читаємо наступне: «Спалена вогнем з усіма речами церковними у рік 1809 липня 13-го дня»[5]. Протягом 7 років священик здійснював богослужіння і таїнства в печерній церкві відомого нині Непоротівського Свято-Миколаїіського чоловічого монастиря, а деколи й у своїй хаті.

Того ж року місцеві жителі сім’ї резешів, які ділили між собою землі Непоротового почали збирати кошти на будівництво нової церкви. Найбільшу допомогу селянам надало сімейство Івана Федоровича Поручика, а також поміщик сулджер Іордакій Босій (Босий). Нова, теж Свято-Димитріївська церква, дерев’яна і покрита ґонтом, побудована в Непоротовому в 1816 році: «старанням священика і прихожан»[6]. За даними на 1824 рік: «з древа доброго, покрита ґонтом»[7]. Із «Відомості про церкву Свято-Димитріївську. Хотинського повіту села Непоротова за 1832 рік» узнаємо, що церква була побудована із «дубових і смерекових древ» і при цій церкві знаходилася дзвіниця: «на двох стовпах, без покриття», яка була збудована із «смерекових дощок»[8]. В другій половині 1830-х років (не раніше 1837 р.) замість цієї дзвіниці була зведена нова – кам’яна[9].

Уцілілий шматочок Непоротового. Фото Д. Кучерявого, 2010 рік

Уцілілий шматочок Непоротового, фото 2013 року

 

У другій половині 1880-х років ця церква була розібрана і на її місці, на кошти місцевого поміщика, колезького регістратора Анастасія Євстафійович Статевича (1803 – 05.08.1893) зведена нова. Цей поміщик став повноправним землевласником Непоротового в 1856 році, коли купив його у колишніх землевласників, представників родин Ориш і Рудь: 14 листопада 1855 року за 36500 рублів сріблом у Костянтина Стефановича Ориша 2021 десятину землі, зі всіма «угіддями, господарськими будівлями і наявним на ній лісом», і 18 травня 1856 року за 1000 рублів сріблом у Уляни Іванівни Рудь 56 ½ десятини землі з невеликою частиною лісу[10]. Показав себе гарним господарником. Його сільгосппродукцію закуповували в Кишинів, Одесу, Кам’янець-Подільський і т.д. За статистичними даними першої половини 1870-х років, у Непоротовому Сатевичу належала переправа через Дністер, з річним доходом у 400 рублів[11] і 5 водяних млинів[12]. У 1881 році переправа вже приносила 500 рублів річного доходу[13]. За даними Межової канцелярії на 4 серпня 1872 року Статевич був власником пів-вотчини Білоусівка (половини села)[14].

30 січня 1892 року нова дерев’яна церква на кам’яному фундаменті з дерев’яною дзвіницею була освячена в ім’я Преподобного мученика Анастасія. Яким чином і за які кошти будувалася ця церва ми можемо судити по публікації 1892 року в Кишинівських єпархіальних відомостях:

«30-го січня цього [1892 р.] року в с. Непоротовому, Хотинського повіту, відбувалося врочисте освячення новоствореного храму в ім’я Преподобного мученика Анастасія.

Довго з нетерпінням чекали цієї події жителі цього селища. Колишня зовсім стара церква була розібрана дощенту і на її місці будувалася нова церква. Протягом досить тривалого часу в селі не було храму Божого – цієї необхідної святині для всякого християнина, який тут у храмі Божому – у сукупній молитві перед Богом і Його святими Догідниками знаходить єдину відраду, єдине полегшення для своєї душі в її скорботі.

І цієї дорогої святині, що доставляє мир і спокій душі, котра опанована гріхами й хвилюваннями життя, позбавлені були Непоротівські селяни: свята були не як свята, радість святкова – не на радість. Журливо, сумно проходили такі дні, нічим не відрізнялися від буденних днів. Так тривало майже півтора року. Дякуємо Богу, у такий порівняно короткий час кінчена була будівля церкви. При крайній бідності селян, довгий-довгий час минуло б, поки вони дочекалися б такого благообразного храму, який тепер є у них, якби в цій богоугодній справі не прийняв серцеву участь шановний поміщик, дворянин Анастасій Євстафійович Статевич. Беручи живу участь у побудові храму, Анастасій Євстафійович не тільки пожертвував весь будівельний матеріал з добірного дуба, але також більшу частину й інших витрат, так само як і всі витрати на освячення храму брав на свій кошт. Завдяки такій участі, будівля храму пішла швидко й закінчилася цілком на початку січня.

Незабаром, потім був отриманий дозвіл Преосвященного Ісаакія на освячення новоствореного храму. Днем освячення призначено було 30-те січня. Напередодні цього дня, увечері, здійснена була врочисто Всеношна священиком Лампадом Озерянським з дияконом. На літію виходили: отець благочинний, священик Володимир Биховський, духівник округу священик Георгій Гербановський і місцевий священик. Співав хор прекрасно організований із селян села Ленківців, під керівництвом регента із селян же. Церква була повна людей які молилися.

Наступив ранок 30-січня. Погода, не дивлячись на зимову пору, стояла тиха, ясна; у повітрі віяло теплом, немов весною. Благовіст дзвона розносився далеко по околиці, возвіщуючи про радісний день, освячення храму. Багато народу зійшлося з найближчих сіл і навіть із-за Дністра, із сусідньої Подільської губернії.

О 9-й годині нарешті почався чин освячення престолу й храму. Передусім зроблене було водосвяття. Крім вищезгаданих священнослужителів у торжестві освячення взяли участь священики: Іоанн Холдевич, уродженець цього села, Феодор Трофімов, Василь Попович і Олександр Первяков. Великі збори молючихся священнослужителів, стрункий зворушливий спів зразкового образу, важливість і велич чиненого священнодійства, піднесений зміст молитов і пісень, виконаних до того мелодійно хором, – все це зворушливо діяло на всіх присутніх і розташовувало до посиленої молитви. По закінченні чина освячення, зроблена була врочисто Божественна літургія, на якій під час заупокійної єктенії були пом’януті всі покійні священнослужителі цього села. З пісень особливо добре були виконані: Херувимська пісня сербського розспіву, «Милість миру» Київського розспіву та «Заступниці старанна». Під час причастя місцевим священиком було вимовлене повчання про важливість і значення для християнина св. храму.

Після літургії був відслужений молебень св. Преподобному мученику Анастасію із проголошенням багатоліття, між іншим, і будівельникам церкви. По закінченні богослужіння, в огорожі церкви була запропонована селянами трапеза для чужоземного народу, що прийшов на це торжество, а священнослужителі були запрошені високошановним поміщиком до нього на обід…»[15].

Церква в центрі села Непоротове до затоплення водосховищем (Чорний О.Д, Мандзяк О.С. Не загубились села у віках Дослідження, знахідки, відкриття. – Чернівці «Друк Арт», 2014. – С. 224.)

 

Ктитор Свято-Димитріївської церкви Анастасій Євстафійович Статевич помер у 1893 році. Того ж року його син Павло Анастасійович Статевич став просити єпархіальне начальство і єпископа Кишинівського і Хотинського дозволити побудувати на території церкви фамільний склеп. Через деякий час дозвіл був отримано і до 1899 року склеп був побудованим[16].

У 1900 році начиння церкви було значно оновлено. Зокрема, у 1901 році було надане архіпастирське благословення «вдові священика Любові Антонієві, землевласнику Павлу Статевичу і громаді селян с. Непоротове, Хотинського повіту, за пожертвування в церкву с. Непоротове Антонієвою – ікони в 165 рублів, Статевичем – священицького світлого облачення і оновлення чаші та дискосу на суму 70 рублів, і парафіянам – за пожертвування траурного облачення та інших церковних приладь і оновлення Євангелія на суму 86 рублів»[17].

У 1950-х роках у церкві був здійснений ремонт. На гроші мирян було закуплено 195 листів бляхи. Щоправда не обійшлося без перешкод з боку правоохоронців: «Селяни з с. Непоротове Сокирянського р-ну скаржилися на міліцію, яка анулювала отримання дозволу на закупівлю 195 листів бляхи, призначених для ремонту церкви. Зрештою, вони отримали такий дозвіл»[18]. Відзначмо, що це той рідкий випадок у ті часи, коли радянська влада пішла на зустріч православним віруючим.

У 1979 році Свято-Димитріївська церква знята з реєстрації. Територія села Непоротове частково підлягала затопленню, в зв’язку з будівництвом Дністровської ГЕС[19]. Було затоплено близько 500 га землі. 1980-1981 роки з села у різні куточки України було переселено 427 сімей. Основна частина осіла в селі Михалкове. Від села Непоротове залишилося тільки 60 дворів і одна вулиця, яка тепер називається Наддністрянська.

У невеликому силі нещодавно почали будувати нову церкву. У четвер, 30 жовтня 2014 року архієпископ Чернівецький і Буковинський Мелетій (В.В. Єгоренко) освятив місце та Хрест в селі Непоротове, де буде збудовано храм на честь Єрусалимської ікони Божої Матері. У чині освячення архієпископу співслужили благочинний Сокирянського благочиння отець Нестор Чаглей та священнослужителі населених пунктів району.

Думка заснувати в селі храм виникла давно, але її здійснення стало можливим, коли тут побувала монахиня Галінія. Зважаючи на те, що в невеличкому селі немає храму, і люди змушені відвідувати богослужіння в сусідньому селі, вона запропонувала місцевим жителям за її сприяння звести церкву. Відтак, за підтримки органів місцевого самоврядування, небайдужих мешканців села розпочато будівництво фундаменту, а саму будівлю храму, вже збудовану за кошти матушки Галінії, буде перевезено та встановлено вже найближчим часом[20].

 

 

СВЯЩЕННО-І ЦЕРКОВНОСЛУЖИТЕЛІ[21]

 

Александру Антон Думитрович (1915 р.н.) – народився 4 жовтня 1915 року в селі Гропніца Ясського повіту (рум. Gropnița, județul Iași), в сім’ї Думитру Александру та Марії.

6 серпня 1942 року висвячений на диякона до Свято-Анастасіївської церкви села Непоротове Хотинського повіту. 7 серпня 1942 року висвячений на священика і направлений служити при церкві села Кайнар-Векь (рум. Căinarii Vechi) Сорокського повіту[22].

У липні 1945 року був заарештований і, без суду, три місяці утримувався в таборі Галац. У липні 1952 року заарештований повторно, з обвинуваченням в тому, що був шефом легіонерів в 1940-1941 роках. Засуджений до 5 років трудових таборів. Звільнений у 1954 році. 24 вересня 1959 року знову заарештований і військовим трибуналом в Яссах засуджений до 8 років позбавлення волі, з конфіскацією майна. На основі Указу за № 411/1964 від 31 липня 1964 року, випущений на свободу[23].

Дружина: Ольга.

 

Андронік Іван Андрійович (1789 р.н.) – народився в сім’ї селян села Непоротове Хотинської райї. Вчився в приватній школі.

2 грудня 1816 року призначений служити дяком при Свято-Димитріївській церкві села Непоротове Хотинського цинуту. 25 липня 1852 року, за власним проханням, звільнений за штат[24].

Дружина: Рудь Марія Яківна (1802 р.н.) – дочка непоротовських селян, Якова Рудя (1770 р.н.) та Тетяни (1877 р.н.).

Їхні діти: Григорій (1819 р.н.), Анна (1820 р.н.), Юстина (1822 р.н.), Соломонія (1824 р.н.), Іоанн, Марія (1833 р.н.).

 

Антонієв Леонід Єлисейович (1872-1899) – син дяка Іоанно-Богословської церкви села Малинці Хотинського повіту, Єлисея Івановича Антонієва (1841 р.н.) та Килини Олександрівни (1845 р.н.). 15 червня 1896 року закінчив курс Кишинівської духовної семінарії[25].

На початку 1896 року визначений до церкви Преподобного мученика Анастасія села Непоротове 3-го округу Хотинського повіту. 15 листопада 1896 року висвячений на священика до тієї ж церкви[26].

Помер 6 січня 1899 року в селі Непоротове, там і похований[27].

Дружина: Любов Іванівна. Закінчила Єпархіальне жіноче училище. 6 вересня 1899 року призначена понадштатною пепіньєркою при Кишинівському єпархіальному жіночому училищі. 8 жовтня 1899 року призначена вчителькою школи села Волошкове Хотинського повіту. Отримувала допомогу від «Товариства взаємної допомоги духовенства Кишинівської єпархії» (за даними на 1900 рік)[28].

Їхні діти: Євлампія (25.09.1897 – 21.04.1899).

 

Антонієв Олександр Єлисейович (1869-1936) – народився 15 березня 1869 року в сім’ї дяка Іоанно-Богословської церкви села Малинці Хотинського повіту, Єлисея Івановича Антонієва (1841 р.н.) та Килини Олександрівни (1845 р.н.). 15 червня 1891 року закінчив Кишинівську духовну семінарію – за другим розрядом.

22 жовтня 1891 року єпископом Акерманським Аркадієм був висвячений на священика і визначений на місце помічника настоятеля до церкви Покрови Пресвятої Богородиці села Ширівці-Верхні 1-го округу Хотинського повіту[29]. З 23 листопада 1895 року також перебував на посаді законовчителя у Владичанському однокласному народному училищі[30]. 10 листопада 1909 року затверджений на посаді законовчителя в Щироуцькому народному училищі[31].

За даними на 1919 рік, він служив при Свято-Анастасіївській церкві села Непоротове 3-го округу Хотинського повіту. У 1920 році визначений на священиче місце до Іоанно-Богословської церкви села Молодове, того ж повіту. 15 грудня, того ж року, призначений священиком до церкви на честь Святої Преподобної Параскеви села Ожеве Хотинського повіту. 1 серпня 1924 року повернутий назад до церкви села Молодове[32].

Після приєднання Бессарабії до Румунії в 1918 році, о. Олександр був місіонером по Північному округу. З місіонерською місією побував в Канаді і Сполучених Штатах Америки.

7 грудня 1898 року за старанну єпархіальну службу нагороджений набедреником. 8 травня 1905 року нагороджений фіолетовою скуфією. 1 листопада 1926 року нагороджений камилавкою. У липні 1927 року, він удостоєний сану протоієрея.

Помер 24 квітня 1936 року, після тривалої хвороби.

Дружина: Війнічук Віра Дмитрівна (1875–02.07.1932) – дочка священика. Закінчила Кишинівське єпархіальне жіноче училище. Вінчалися 6 жовтня 1891 року в Іоанно-Богословській церкві села Малинці Хотинського повіту[33]. Померла в селі Ширівці-Верхні Хотинського повіту.

Їхні діти: Анатолій (1891–08.03.1895), Неоніла (17.08.1894 р.н.), Олександр (18.02.1900 р.н.).

 

Бабченко Михайло Григорович (1794 р.н.) – син псаломщика. Деякий час служив паламарем при цвинтарній церкві Всіх Святих м. Кишинева (за даними на 1835 рік).

3 вересня 1838 року висвячений на священика до Свято-Димитріївської церкви села Непоротове Хотинського повіту[34].

Дружина: Юліанія Іванівна (1804 р.н.).

Їхні діти: Іоанн (1826 р.н.), Матвій (1831 р.н.), Олександра (1834 р.н.), Григорій.

 

Беднаревський Василь Григорович (1742–1814)син священика церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Михалкове Хотинської райї, Григорія Михайловича Беднаревського. Отримав домашню освіту.

У 1776 році, митрополитом Проїлавським, Томаровським, Хотинським, всієї Бессарабії, і України Іоакимом висвячений на священика до Свято-Димитріївської церкви села Непоротове Хотинської райї[35].

Дружина: Олена (1756 р.н.).

Їхні діти: Григорій (1779 р.н.), Євстафій (1787 р.н.), Антон (1789 р.н.).

 

Беднаревський Григорій Васильович (1779 р.н.) – син священика села Непоротове Хотинської райї, Василя Беднаревського (1742-1814) та Олени (1756 р.н.). Отримав домашню освіту.

Деякий час служи дячком при Свято-Димитріївській церкві села Непоротове Хотинської райї. 4 липня 1805 року архієпископом Проїлавським Парфенієм, за благословенням митрополита Молдо-Влахійського Веніаміна (В.Г. Костакі), висвячений на священика до церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Михалкове Хотинської райї. 30 червня 1819 року отримав духовну грамоту від екзарха і митрополита Гавриїла (Г.Г. Бенулеску-Бодоні). Служив до 1840-х років.

Дружина перша: Пелагея Дущак (згадана в 1814 р.) – уродженка села Михалкове[36].

Дружина друга: Ірина Іллівна (1785 р.н.).

Діти: Григорій, Олена, Іван (1806 р.н.), Василь (1808 р.н.) і Марфа (1821 р.н.).

Василь, за даними на 1850-й рік проживав в Сокирянах, де займався сільським господарством.

 

Білякевич Артемій Матвійович (1816–1890) – син дячка села Вережани Сорокського повіту, Матвія Федоровича Білякевича. Отримав домашню освіту. Рано осиротів, разом з сестрами Варварою (1921 р.н.) і Ефтимією (1927 р.н.) виховувався родичами.

Деякий час прислужував при Архангело-Михайлівській церкві села Вережани Хотинського повіту. 17 грудня 1835 року визначений служити дяком при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Наславча Хотинського повіту. 10 серпня 1844 року переміщений до Свято-Вознесенської церкви села Бабин Хотинського повіту – на місце штатного дячка.

6 липня 1845 року архієпископом Кишинівським і Хотинським Іринархом (Я.Д. Попов) висвячений на диякона до Архангело-Михайлівської церкви селища Липник Сорокського повіту. 19 листопада 1847 року тим же архієпископом висвячений на священика до Свято-Димитріївської церкви села Непоротове Хотинського повіту. Деякий час перебував на посаді духівника 3-го округу Хотинського повіту[37].

30 травня 1853 року «за старанне виконання священицького обов’язку» нагороджений набедреником. 3 лютого 1876 року ухвалою Святішого Синоду нагороджений скуфією. В 1889 році до дня Святої Пасхи, Святішим Синодом нагороджений камилавкою.

Помер 22 вересня 1890 року в селі Непоротове[38].

Дружина: Вигуржинська Марія Яківна (1821 – 1887) – дочка священика Архангело-Михайлівської церкви с. Липник Хотинського повіту, Якова Миколайовича Вигуржинського (1778-1848) та Анастасії Онуфріївни (1790 р.н.). Померла 8 жовтня 1887 року.

Їхні діти: Марія (08.03.1845 р.н.), Ольга (1848 р.н.), Параскева (1851 р.н.), Олімпіада.

 

Гербановський Георгій Якович (1845–1922) – народився 15 квітня 1845 року в селі Бурдюг Хотинського повіту, в сім’ї священика Якова Омеляновича Гербановського (1808 р.н.) та Єлизавети Семенівни (1815 р.н.). 15 червня 1869 року закінчив Кишинівську духовну семінарію – за першим розрядом[39].

12 лютого 1870 року висвячений на диякона. 20 лютого 1870 року визначений на посаду священика при Свято-Покровській церкві села Данківці 1-го округу Хотинського повіту[40]. 22 лютого того ж року висвячений на священика до вищеозначеної церкви. 20 липня того ж року, за власним проханням, переміщений до церкви Покрови Пресвятої Богородиці села Селище Хотинського повіту. З 1912 року служив священиком при Свято-Анастасіївській церкві села Непоротове 3-го округу Хотинського повіту[41].

3 листопада 1873 року призначений законовчителем в народному училищі села Молодове Хотинського повіту. Повторно затверджений на цій посаді 16 жовтня 1878 року. 20 червня 1879 року звільнився з цієї посади.

У 1875 році призначений законовчителем Селищанського народного училища. 9 грудня 1876 року знову затверджений на цій посаді.

За розпорядженням єпархіального начальства, 22 березня 1872 року призначений цензором проповідей 5-го округу Хотинського повіту. З 1875 року до 23 червня 1881 року був на посаді помічника благочинного 3-го округу Хотинського повіту. З 23 червня 1881 року до 4 жовтня 1884 року був на посаді депутата. 5 лютого 1891 р. призначений духівником 3-го округу Хотинського повіту.

Вів активну місіонерську та просвітницьку діяльність. Брав участь в єпархіальних з’їздах, наприклад, в тому що відкрився 19 серпня 1898 року в Кишиневі.

3 листопада 1875 року нагороджений набедреником. 24 квітня 1880 року за наказом царя і визначенням Святішого Синоду, нагороджений благословенням Святішого Синоду, без грамоти. 18 квітня 1881 року нагороджений скуфією від Святішого Синоду. 5 квітня 1888 року до дня Святої Пасхи, Святішим Синодом нагороджений камилавкою. 6 травня 1898 року нагороджений наперсним хрестом, а в 1904 році – орденом Святої Анни III ст. 31 грудня 1910 року нагороджений золотою шийною медаллю з написом «За старанність» на Олександрівській стрічці. У 1922 році нагороджений палицею.

Помер 7 вересня 1922 року в селі Непоротове. Похований 14 вересня в селі Селище[42].

Дружина: Ксенія Костянтинівна Биховська (1849 р.н.) – дочка священика села Селище, Костянтина Тимофійовича Биховського (1805-1886) та Катерини Никифорівни Чернявської (1811 р.н.)[43].

Їхні діти: Феоктіста (1872 р.н.), Микола (1876–1941), Євгенія (1877 р.н.), Костянтин (1878 р.н.), Олена (1878 р.н.), Олександр (30.08.1881 р.н.), Михайло (07.11.1883–07.02.1884), Іван (07.01.1885–22.03.1892), Олександра (23.04.1889 р.н.), Юлія (12.06.1891–20.03.1892).

 

Гербановський Костянтин Георгійович (1878 р.н.) – син священика Георгія Яковича Гербановського (1845–1922) та Ксенії Костянтинівни Биховської (1849 р.н.). 15 червня 1903 року закінчив Кишинівську духовну семінарію[44].

У 1903 році був висвячений на священика до Царе-Костянтинівської церкви села Лунга (Дрождієшти) 1-го округу Белецького повіту[45].

Дружина: Левицька Катерина Семенівна (1884 р.н.). Закінчила Кишинівське єпархіальне жіноче училище. Вінчалися 30 червня 1903 року в Свято-Анастасіївській церкві села Непоротове 3-го округу Хотинського повіту[46].

 

Гербановський Микола Георгійович (1876–1941) – народився 6 грудня 1876 року в селі Селище Хотинського повіту, в сім’ї священика Георгія Яковича Гербановського (1845–1922) та Ксенії Костянтинівни Биховської (1849 р.н.).

У 1901 році закінчив Кишинівську духовну семінарію і 3-го вересня того ж року, єпископом Кишинівськім і Хотинським, Преосвященнішим Іаковом (І.О. Пятницкий), висвячений на священика до Свято-Анастасіївської церкви села Непоротове 3-го округу Хотинського повіту. 7 березня

1912 року, за власним проханням, переміщений до церкви Покрова Богородиці села Селище 3-го округу Хотинського повіту. У лютому 1940 р. його зусиллями вдалося отримати фінансову допомогу на ремонт Селищанської церкви.

У 1901 році був завідувачем в Непоротівської церковно-приходської школи. У 1910 році призначений законовчителем народного училища села Ломачинці Секурянської волості Хотинського повіту. З 1 січня 1914 року перебував членом правління Єдинецького духовного училища[47].

28 травня 1941 р. заарештований Кельменецьким районним відділом Народного комісаріату державної безпеки СРСР (НКГБ СРСР) – як соціально небезпечний елемент, згідно ст. 54-13 КК УРСР. Не був засуджений. Помер 5 вересня 1941 року в місцях позбавлення волі. Справу припинено слідчим відділу УКДБ при РМ УРСР по Чернівецькій області 5 грудня 1964 року, в зв’язку зі смертю обвинуваченого. Реабілітований Чернівецькою обласною прокуратурою 27 жовтня 1989 року[48].

У 1912 році до дня Святої Пасхи Його Преосвященством, Преосвященнішим єпископом Серафимом (Л.М. Чичагов) був нагороджений скуфією. 27 березня 1917 року Високопреосвященним Анастасієм (О.О. Грибановський), архієпископом Кишинівськім і Хотинським нагороджений камилавкою. У 1931 році удостоєний сану протоієрея.

Дружина: Віра Гаврилівна Кирилович (24.05.1884 р.н.) – дочка священика села Мендиківці, Гавриїла Григоровича Кириловича та Катерини Василівни. Вінчалися 5 листопада 1901 року в Архангело-Михайлівській церкві села Мендиківці[49].

Їхні діти: Антоніна (24.10.1902 р.н.), Борис (24.07.1904 р.н.), Сергій (10.09.1906 р.н.), Євгенія (13.03.1909 р.н.), Юлія (01.09 .1911 р.н.).

 

Гума Іоанн (1885 р.н.) – із сім’ї духовного звання, народився 24 червня 1885 року.

В служінні з 1918 року. Деякий час служив псаломщиком при Свято-Миколаївській церкві села Черлена-Маре 2-го округу Хотинського повіту. 15 жовтня 1923 року переміщений на ту ж саму посаду при Свято-Миколаївській церкві села Рогожень Сорокського повіту. 1 лютого 1942 року визначений до Свято-Анастасіївської церкви села Непоротове Хотинського повіту[50].

 

Доброшинський Тимофій Михайлович (1865–1924) – народився 10 червня 1865 року в селі Ванчиківці Хотинського повіту, в сім’ї священика Михайла Парфенійовича Доброшинського (1823 р.н.) та Єлизавети Григорівни (1828 р.н.). Навчався в Кишинівській духовній семінарії: 23 серпня 1889 року звільнений з 3-го класу – «по малоуспішності».

23 серпня 1889 року визначений на посаду псаломщика при соборній Свято-Покровській церкві м. Хотин Бессарабської губернії[51]. 22 лютого 1892 року єпископом Кишинівським і Хотинським Ісаакієм (І.К. Положенський) висвячений на диякона до тієї ж церкви. 11 листопада 1896 року визначений на священиче місце при церкві Різдва Пресвятої Богородиці с. Кулішівка 3-го округу Хотинського повіту. 14 листопада того ж року, єпископом Акерманським Аркадієм висвячений на священика. 1 листопада 1921 року переміщений до Свято-Михайлівської церкви села Глинка Хотинського повіту[52].

З 24 вересня 1890 року до 10 жовтня 1896 року знаходився на посаді завідувача книжковим складом Хотинської повітової Єпархіальної училищної ради. З 12 серпня 1892 року до 10 жовтня 1896 року знаходився на посадах вчителя і законовчителя Хотинської церковно-приходської школи. З 23 вересня 1893 року до 10 жовтня 1896 року був діловодом Хотинського повітового відділення Єпархіальної училищної ради. З 29 грудня 1897 року знаходився на посаді завідувача і законовчителя Кулішівської церковно-приходської школи. З 20 січня до 26 серпня 1899 року безкорисливо виконував обов’язки завідувача і законовчителя церковно-приходської школи села Непоротове Хотинського повіту.

Нагороджений темною бронзовою медаллю «за труди» при першому загальному припису населення 1897 року. За визначенням Кишинівської єпархіальної училищної ради від 8 січня 1903 року, 1 лютого того ж року, «за ревне ставлення до виконання обов’язків завідувачів і законовчителів церковних шкіл» йому оголошена подяка. Того ж 1903 року удостоєний архіпастирського благословення: «Викладається архіпастирське благословення: священикові церкви с. Кулішівка Хотинського повіту, Тимофію Доброшинському, який заохотив громаду села Кормань до відпустки 5013 рублів на будівництво храму в с. Кормань і зібрав від приватних жертводавців 171 руб. на придбання церковного приладдя для цього храму». У 1904 році йому надане архіпастирське благословення «за труди в будівництві храму в с. Кормань Хотинського повіту». У 1912 році до дня Святої Пасхи Його Преосвященством, Преосвященнішим єпископом Серафимом був нагороджений скуфією. У 1917 році нагороджений камилавкою[53].

Помер 31 липня 1924 року в селі Лопатник Хотинського повіту.

Дружина: Гловатинська Марія Созонтовна (1874–1901). Народилася 9 березня 1874 року. Померла 13 червня 1901 року в селі Кулішівка[54].

Їхні діти: Катерина (23.11.1892 р.н.)[55], Олександра (27.04.1895 р.н.)[56], Євгенія (20.12.1896 р.н.), Єлизавета (26.08.1898 р.н.), Олена (23.04.1900–25.05.1900), Килина (13.06.1901–09.05.1902).

 

Євтушинський Микола Іванович (1812 р.н.) – народився в сім’ї священика церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Пашківці Хотинського повіту, Іоанна Михайловича Євтушинського (1776 р.н.) та Парасковії Григорівни (1788 р.н.). Отримав домашню освіту.

9 березня 1834 року призначений служити дячком при Свято-Димитріївській церкві села Білоусівка Хотинського повіту. 17 лютого 1845 року архієпископом Кишинівським і Хотинським Іринархом (Я.Д. Попов) висвячений на священика до Свято-Димитріївської церкви села Непоротове Хотинського повіту. 18 листопада 1846 року, за власним проханням, переміщений до церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Михалкове Хотинського повіту[57]. У 1864 році переміщений до Іоанно-Богословської церкви села Вітрянка Хотинського повіту.

24 жовтня 1852 року «за хорошу поведінку і старанне виконання священицьких обов’язків» архієпископом Кишинівським і Хотинським Іринархом (Я.Д. Попов) нагороджений набедреником.

Дружина: Єфросинія Йосифівна (1823 р.н.).

Їхні діти: Єлизавета (1841 р.н.), Марія (1844 р.н.), Ольга (1853 р.н.), Микола (29.06.1860 р.н.), Михайло (10.11.1863 – 26.05.1864).

 

Єременко (Іріменко) Михайло Васильович (1872–1907) – син фельдшера. Народився 30 вересня 1872 року в селі Бузовиця Хотинського повіту[58]. У червні 1893 року закінчив Кишинівську духовну семінарію – у званні студента[59].

15 жовтня 1894 року допущений до виправлення посади наглядача Єдинецького духовного училища, на якій перебував до серпня 1897 року[60].

4 вересня 1897 року визначений на місце священика при Свято-Михайлівській церкві села Ниморени 1-го округу Кишинівського повіту[61]. 20 жовтня того ж року, архієпископом Кишинівським і Хотинським Неофітом (М.В. Неводчиков) він висвячений на священика. 20 жовтня 1897 року висвячений на священика. 17 червня 1899 року, за власним проханням, переміщений до церкви Преподобного мученика Анастасія с. Непоротове 3-го округу Хотинського повіту. 3 серпня 1901 року переміщений до Хотинської Свято-Миколаївської церкви[62]. Там він прослужив до 14 листопада 1906 року, коли був звільнений за штат[63].

10 грудня 1899 року затверджений на посаді законовчителя Непоротівської церковно-приходської школи. 28 вересня 1905 року призначений на посаду законовчителя в Хотинське жіноче 2-класне народне училище.

За визначенням Кишинівської єпархіальної училищної ради від 14 грудня 1901 року, 27 грудня того ж року, «за ревне ставлення до виконання обов’язків завідувачів і законовчителів церковних шкіл» йому оголошена подяка. 6 серпня 1903 року, «за старанну парафіяльну службу» нагороджений набедреником.

Помер 10 березня 1907 року с. Костюжени.

Дружина: Синевич Марія Дмитрівна (1877 р.н.) – дочка диякона. Вінчалися 8 жовтня 1895 року в Хресто-Воздвиженській церкві села Ленківці Хотинського повіту[64].

Дітей не мали.

 

Єшану Роман Іванович (1890 р.н.) – із сім’ї духовного звання, син псаломщика. Народився 1 грудня 1890 року.

Закінчив Кишинівську духовну семінарію. У 1922 році був висвячений на священика до Свято-Анастасіївської церкви села Непоротове Хотинського повіту. У 1927 році переміщений до Свято-Миколаївської церкви села Бісеркань 3-го округу Белецького повіту[65].

Іван – дяк при Свято-Димитріївській церкві села Непоротове Хотинської райї, за даними з відомостей про погосподарський перепис Молдавського князівства 1774 року[66].

Іон – служив священиком при Свято-Димитріївській церкві с. Непоротове Хотинської райї, за даними з відомостей про погосподарський перепис Молдавського князівства 1774 року[67].

 

Костін Автоном (Артемон) Михайлович (1870 р.н.) – син паламаря, народився 19 березня 1870 року. Навчався в Кишинівському духовному училищі, яке закінчив в 1887 році – без права вступу в семінарію.

27 вересня 1891 року призначений псаломщиком при Свято-Троїцькій церкві села Блещеноуци 4-го округу Оргеївського повіту. У 1894 році визначений псаломщиком до Свято-Успенської церкви села Стурдзовка 1-го округу Белецького повіту, але практично відразу повернутий назад на колишнє місце служби. У 1903 році він переміщений до Свято-Михайлівської церкви села Чорешти 4-го округу Кишинівського повіту. З 1910 року А. Костін служив псаломщиком при Петро-Павлівській церкві села Ворнічени 1-го округу Кишинівського повіту. У 1914 році повернутий на колишнє місце служби – в Стурдзовку. У 1930 році знову переміщений – на місце псаломщика при Свято-Анастасіївській церкві села Непоротове 4-го округу Хотинського повіту[68].

Дружина: Гликерія Афанасіївна Тарноруцька (1875 р.н.) – дочка псаломщика села Каларашовка Сорокського повіту. Вінчалися 26 серпня 1892 року в Свято-Троїцькій церкві села Блещеноуци.

 

Крицький Георгій Самуїлович (1834–1897) – син диякона Соборної Свято-Миколаївської церкви міста Бельці, Самуїла Васильовича Крицького (1797 р.н.) та Катерини (1810 р.н.)[69]. 15 червня 1857 року закінчив Кишинівську духовну семінарію – у званні студента[70].

23 вересня 1857 року архієпископом Кишинівським і Хотинським Іринархом (Я.Д. Попов) висвячений на священика до Свято-Успенської церкви села Василівка Хотинського повіту. Деякий час служив священиком при Свято-Димитріївській церкві села Непоротове Хотинського повіту. У березні 1862 року, за резолюцією архієпископа Кишинівського і Хотинського Антонія (О.А. Шокотов) переміщений до церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Новоселиця Хотинського повіту. 24 липня 1864 року, за розпорядженням єпархіального начальства, переміщений на місце настоятеля Свято-Вознесенської церкви села Колінківці Хотинського повіту і визначений благочинним округу. 15 липня 1865 року, за власним проханням повернутий назад до церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Новоселиця[71]. 10 листопада 1890 року звільнений від виправлення посади благочинного по 3-му округу Хотинського повіту[72].

Помер 18 січня 1897 року в Новоселиці[73]. Похований на парафіяльному цвинтарі.

Дружина: Биховська Порфирія Костянтинівна (1840 р.н.) – дочка священика Костянтина Тимофійовича Биховського (1805–1886) та Катерини Никифорівни Чернявської (1811 р.н.). Вінчалися 8 вересня 1857 року в церкві Покрови Пресвятої Богородиці села Селище Хотинського повіту[74].

Їхні діти: Варсонофій (1858–1917), Семен (02.02.1861–30.04.1861), Георгій (02.02.1861–02.04.1864), Євгенія (15.04.1864 р.н.), Феодосій (12.03.1867 р.н.), Наталія (16.09.1869 р.н.).

 

Кукульский Афанасій Михайлович (1818–1877) – син священика церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Унгор Сорокського повіту, Михайла Яковича Кукульського, (1790 р.н.) та Анастасії Петрівни (1799 р.н.)[75]. Отримав домашню освіту.

3 березня 1840 року, за наказом Кишинівської духовної консисторії, призначений на місце паламаря при церкві Успіння Пресвятої Богородиці містечка Сокиряни Хотинського повіту[76]. 2 січня 1873 року переведений на місце дячка при Свято-Димитріївській церкві села Непоротове, того ж повіту. 17 листопада того ж року, переміщений до Свято-Миколаївської церкви села Коболчин. 19 жовтня 1874 року переведений на посаду понадштатного паламаря при Свято-Миколаївській церкві с. Гліная Хотинського повіту[77].

Помер до 1877 року в селі Гліная.

Дружина: Олена Гаврилівна (1825 р.н.).

Їхні діти: Стефанида (1843 р.н.), Петро (1845 р.н.), Іван (1848 р.н.), Михайло (1851 р.н.), Юліта (1852 р.н.), Артемій (1856 р.н.), Дмитро (1859 р.н.), Юстина (1861 р.н.), Василь (1863 р.н.), Федір (1865 р.н.).

 

Левицький Йосиф (1886 р.н.) – уродженець села Сербичани Хотинського повіту, онук псаломщика того ж села Семена Васильовича Левицького.

У 1920 році вступив до монастиря Рудь в Сорокському повіті. У жовтні 1921 року, за підтримки архієпископа Віссаріона (Пую) цей монастир, після того як був закритий в 1846 році, був знову відкритий. В цьому монастирі Й. Левицький знаходився на послуху до 1929 року. Далі був переведений в Буковинську митрополію. У 1930-х роках проходив послух у монастирях Буковини: Свято-Миколаївському Яблунівці, Іоано-Богословському монастирі «Хрещатик» та ін. В 1939-1944 роках знову проживав у монастирі Рудь.

В кінці 1944 року оселився в Свято-Миколаївському монастирі «Галиця» біля села Непоротове. У квітні 1945 року ієродиякон Йосиф звернувся до єпископа Чернівецького Феодосія (Є.П. Ковернинський) з проханням прийняти його у молитовне спілкування з Московським Патріархатом і призначити в скит Галиця, що і було позитивно вирішено. В листопаді 1945 року Йосиф був висвячений в ієромонаха і призначений священиком Свято-Миколаївської церкви скиту Галиця[78].

У січні 1947 року єпископ Феодосій вирішив призначити в монастир нового настоятеля, а ієромонаху Йосифу запропонував одержати антимінс для монастирського храму та іноді служити також у Свято-Анастасіївській церкві села Непоротове Сокирянського району.

1 жовтня 1949 року єпископ Чернівецький і Буковинський Андрій (Є.О. Сухенко) видав розпорядження про заборону ієромонаху Йосиф Левицькому у священнодії. Розпорядження зобов’язувало Йосифа здати все монастирське майно і прибути в Єпархіальне управління, звідки направитись в один із монастирів Молдови. В 1950 році Йосиф Левицький був вимушений покинути скит[79]. За одними даними далі він проживав у селі Непоротове, а за іншими – повернувся у рідне село Сербичани, де він і помер[80].

 

Марецький Максим Тимофійович (1800 р.н.) – син священика села Непоротове, Тимофія Івановича Марецького (1767 р.н.) та Олени. Отримав домашню освіту.

23 жовтня 1825 року визначений дяком до Свято-Покровської церкви містечка Бричани Хотинського повіту[81]. 30 листопада 1831 року переміщений на ту ж посаду до Свято-Димитріївської церкви села Непоротове Хотинського повіту[82].

Дружина перша: Марія Петрівна (1807 р.н.).

Дружина друга: Андронік Єфросинія Андріївна (1813 р.н.).

Дружина третя: Ксенія Григорівна (1826 р.н.).

Його діти: Максим (1828 р.н.), Олександр (1832 р.н.), Іван (1834 р.н.), Федір (1836 р.н.), Марія (1843 р.н.), Трохим (1852–27.04.1884).

 

Марецький Олександр Максимович (1832–1893) – син дячка села Непоротове, Максима Тимофійовича Марецького (1800 р.н.) та Єфросинії Андріївни (1813 р.н.). В семінарії не навчався.

Деякий час служив дяком при Свято-Димитріївській церкві села Непоротове, без затвердження. З 15 травня 1851 року, за резолюцією архієпископа Кишинівського і Хотинського Іринарха (Я.Д. Попов) визначений на посаду паламаря при Архангело-Михайлівській церкві села Пригородок Хотинського повіту – з посвяченням у стихар[83]. 9 березня 1854 року тим же архієпископом висвячений на диякона до Свято-Георгіївської церкви колонії Чишме-Варуіт Ізмаїльського повіту. 14 грудня 1854 року переміщений до Свято-Михайлівської церкви села Кельменці Хотинського повіту[84]. 26 лютого 1892 року визначений на священиче місце до Іоанно-Богословської церкви села Вітрянка Хотинського повіту. 1 березня, того ж року, висвячений на священика[85].

Помер 12 липня 1893 року.

Дружина: Марія Яківна (1834 р.н.).

Їхні діти: Костянтин (1855 р.н.), Андрій (1859 р.н.), Олександра (1861 р.н.). Костянтин Олександрович Марецький, за даними на 1906 рік проживав в м. Хотин і був на посаді вчителя (у нього була дочка Анна).

 

Марецький Тимофій Іванович (1767 р.н.) – із дворян, син священика. Отримав домашню освіту.

9 червня 1795 року, архієпископом Проїлавським Парфенієм II висвячений на священика до Свято-Димитріївської церкви села Непоротове Хотинської райї. 27 лютого 1820 року отримав духовну грамоту від митрополита Кишинівського та Хотинського Гавриїла (Г.Г. Бенулеску-Бодоні)[86].

Нагороджений хрестом для духовенства в пам’ять війни 1812 року.

Двічі перебував в офіційному шлюбі. Першу дружину звали Олена (померла після 1814 року); другу – Параскева Іванівна (1775 р.н.).

Діти: Яків (1789 р.н.), Максим (1800 р.н.), Ірина (1806 р.н.).

 

Марецький Трохим Максимович (1852–1884) – син дяка села Непоротове Хотинського повіту, Максима Тимофійовича Марецького (1800 р.н.) та Ксенії Григорівни (1826 р.н.).

Деякий час служив дяком, без затвердження, при Свято-Димитріївській церкві села Непоротове. 26 жовтня 1872 року визначений паламарем до Свято-Успенської церкви села Редени Кишинівського повіту, до зрівняння парафій. 28 жовтня 1880 року переміщений до Свято-Духівської церкви села Селіште 4-го округу Кишинівського повіту[87].

Помер 27 квітня 1884 року[88].

 

Марецький Яків Тимофійович (1789–1831) – син священика села Непоротове, Тимофія Івановича Марецького (1767 р.н.) та Олени.

24 лютого 1820 року затверджений на посаді дячка при Свято-Димитріївській церкві села Непоротове Хотинського повіту[89].

Помер 11 серпня 1831 року[90].

Дружина: Тетяна Онуфріївна (1803 р.н.).

Їхні діти: Марія (1826 р.н.), Григорій (1828 р.н.).

 

Пирліцану Георгій (1893 р.н.) – із сім’ї духовного звання. Закінчив Кишинівську духовну семінарію.

У 1916 році був висвячений на священика. 1 червня 1927 року визначений на місце священика при Анастасіївській церкві села Непоротове Хотинського повіту. Далі служив при Свято-Миколаївській церкві села Рогожень Сорокського повіту. В 1944 році виїхав до Румунії. В 1946 році визначений на місце священика села Ровінарі повіту Горж. 15 грудня 1946 року призначений священиком до церкви села Гіндень в повіті Долж[91].

 

Пономарь Захарій Тимофійович (1773 р.н.) – із царан Хотинської райї.

Служив паламарем при Свято-Димитріївській церкві села Непоротове Хотинського повіту (за даними на 1822 рік)[92].

Дружина: Анна (1779 р.н.).

Їхні діти: Іоаким (1802 р.н.), Іван (1809 р.н.), Фома (1816 р.н.), Єфросинія (1819 р.н.).

 

Праницький Дмитро Васильович (1867–1920) – син священика Василя Доментійовича Праницького (1838 р.н.) та Олени Костянтинівни (1839 р.н.). 15 червня 1889 року закінчив Кишинівську духовну семінарію[93].

7 листопада 1890 року був призначений на місце священика до Свято-Димитріївської церкви села Непоротове 3-го округу Хотинського повіту. У 1894 році затверджений законовчителем Непоротовської церковно-приходської школи. 31 січня 1896 року переміщений священиком до церкви на честь апостола і євангеліста Іоанна Богослова села Ферапонтіївка 3-го округу Бендерського повіту.

Крім того, Д.В. Праницький є автором декількох статей, опублікованих в бессарабській періодиці. Деякі із них присвячені селу Непоротове, зокрема статті «Освящение церкви в с. Непоротове, Хотинского уезда», «Поучение на день освящения храма» і «Старинный церковный памятник», які були опубліковані в «Кишинівських єпархіальних відомостях». В першій о. Димитрій описав торжество освячення новозбудованої Свято-Анастасіївської церкви, в якому він взяв найактивнішу участь[94], а в другій – повчання, яке було прочитано повчання з нагоди освячення цієї церкви[95]. В третій згаданій статті автор навів деякі дані до історії Свято-Миколаївського чоловічого монастиря, який знаходиться неподалік від села Непоротове[96].

12 листопада 1899 року «за старанну єпархіальну службу» єпископом Кишинівським і Хотинським, Д.В. Праницький нагороджений набедреником. 1 квітня 1913 року Святішим Синодом «за заслуги по духовному відомству» нагороджений камилавкою.

Помер 6 січня 1920 року в селі Ферапонтіївка.

Дружина: Віра Олександрівна (1873 р.н.).

Їхні діти: Лариса (25.11.1891 р.н.) і Неоніла (23.10.1893 р.н.), Віктор (25.04.1895 р.н.).

 

Роговський Тимофій Іванович (1837–1900) – син дяка Архангело-Михайлівської церкви с. Гордінешти Хотинського повіту, Іоанна Афанасійовича Роговського (1794 р.н.) та Марії Костянтинівни (1803 р.н.). В семінарії не навчався.

25 липня 1855 року визначений на посаду паламаря при Іоанно-Богословській церкві села Молодове Хотинського повіту. 22 червня 1856 року посвячений у стихар. 7 червня 1863 року за розпорядженням єпархіального начальства переміщений до Хресто-Воздвиженської церкви села Нелипівці Хотинського цинуту. З 26 листопада того ж року служив дячком при Свято-Миколаївській церкві м. Хотин. 1 жовтня 1864 року переміщений на місце паламаря при Трьохсвятительській церкві села Гриманкоуци Хотинського повіту[97]. Далі служив псаломщиком при Свято-Димитріївській церкві села Непоротове Хотинського повіту[98].

Помер 24 березня 1900 року.

Дружина: Марія.

 

Самборський Микола Данилович (1903–1972) – народився 6 грудня 1903 року в с. Осламів Новоушицького повіту Подільської губернії (нині в Віньковецькому районі Хмельницької області України), в сім’ї дрібного банківського службовця. Його мати – дочка псаломщика – виховала сина в благочесті й глибокій вірі.

Навчався в Кам’янець-Подільській семінарії, а також у духовній семінарії румунського міста Галац (Seminarul Teologic Ortodox «Sfântul Apostol Andrei» Galaţi), яку закінчив у 1924 році. Далі навчання продовжив на Богословському факультеті Чернівецького університету, який закінчив у 1929 році зі званням кандидата богослов’я.

У 1931 році він був висвячений на пресвітера і до 1934 року служив при церкві с. Кельменці Хотинського повіту. Далі М.Д. Самборський служив священиком в різних селах сучасного Сокирянського району: села Непоротове (1934-1942 рр.), Кулішівка і Вітрянка (1942 – 01.05.1944), Коболчин і Білоусівка (1944-1945). У 1947 році визначений на місце священика при Архангело-Михайлівській церкві села Вашківці Сокирянського району Чернівецької області.

У селі Вашківцяхвін був заарештований 20 жовтня 1948 року. Особливою нарадою при Міністерстві державної безпеки СРСР (ОН МДБ СРСР), був засуджений за антирадянську агітацію, за статтями 54-10 ч. 2, 54-11 КК УРСР, до 8-ми років позбавлення волі у виправно-трудових таборах (ВТТ).

Звільнений у 1956 році, і практично одразу після повернення в Чернівецьку область, поступив на службу. Служив священиком у приходах Сокирянського та Кельменецького районів. Останні 15 років служив при Свято-Миколаївському храмі в селі Грушівці Кельменецького району. В 1970 році вийшов за штат, але потім на деякий час знову повернувся до служби. В січні 1972 року за станом здоров’я остаточно вийшов за штат.

Помер отець Микола 1 квітня 1972 року, на 69-му році життя, в м. Кельменці Чернівецької області. Там же він похований. Вже після смерті, 25 грудня 1974 року реабілітований Чернівецьким обласним судом.

Відомо, що отець Микола був одружений. Його дружина була вчителькою при школах сіл Непоротове і Ломачинці. 15 березня 1944 року вона евакуювалася разом з 8-річною дочкою в Румунію. Там продовжила педагогічну діяльність – за даними на 1945-1948 роки працювала в школі села Голець (рум. Goleţ) повіту Северин, в селі Броштень, (рум. Broşteni) повіту Мехединць[99].

 

Скалецький Гавриїл Семенович (1862 р.н.) – народився 26 березня 1862 року в с. Непоротове, в сім’ї псаломщика Семена Васильовича Скалецького (1832 р.н.) та Марії Іванівнм (1833 р.н.). Отримав домашню освіту.

22 листопада 1882 року за розпорядженням єпархіального начальства визначений виконуючим посаду псаломщика при Свято-Миколаївській церкві села Перебиківці Хотинського повіту. 18 січня 1883 року переміщений на посаду понадштатного псаломщика при Свято-Димитріївській церкві села Непоротове 3-го округа Хотинського повіту. 6 вересня 1896 року переміщений штатним псаломщиком до Іоанно-Богословської церкви села Вітрянка 3-го округа Хотинського повіту. 17 вересня того ж року затверджений на посаді. 8 грудня 1897 року призначений учителем місцевої школи грамоти. 23 листопада 1912 року, за власним проханням, переміщений до Свято-Анастасіївської церкви села Непоротове 3-го округу Хотинського повіту[100]. Там він прослужив до кінця 1928 року.

Ухвалою Святішого Синоду від 23-28 березня 1911 року за № 2188, він удостоєний благословення Святішого Синоду, з грамотою.

Помер 13 листопада 1929 року[101].

Дружина: Грейберг Марія Михайлівна (1878 р.н.) – дочка міщанина м. Стара Ушиця Подільської губернії. Вінчалися 22 серпня 1896 року в церкві села Ленківці Хотинського повіту[102].

Їхні діти: Анна (21.10.1898 р.н.), Олександра (12.11.1899 р.н.)[103].

 

Скалецький Семен Васильович (1832–1917) – син дячка-псаломщика Свято-Миколаївської церкви села Коболчин Хотинського повіту, Василя Дмитровича Скалецького (1797 р.н.) та Марії Леонтіївни Шимановської (1802 р.н.). Отримав домашню освіту.

25 липня 1851 року (за іншими даними 2 червня 1850 року[104]) визначений в число службовців Кишинівської типографії – на 1 рік.11 липня 1852 року, архієпископом Кишинівським і Хотинським Іринархом (Я.Д. Попов) він призначений на посаду дячка при Свято-Димитріївській церкві села Непоротове Хотинського повіту. У 1853 році перейменований на псаломщика. З 1892 року – понадштатний дяк Свято-Анастасіївської церкви села Непоротове 3-го округу Хотинського повіту. 6 вересня 1902 року затверджений на посаді штатного псаломщика. 23 листопада 1912 року звільнений за штат – за власним проханням[105].

Помер 14 вересня 1917 року[106].

Дружина: Марія Іванівна (1833 р.н.).

 

Сливинський Афанасій Самуїлович (1872 р.н.) – із сім’ї духовного звання, народився 9 березня 1872 року в Балкоуци-Нижні Хотинського повіту. Вибув з 2-го класу Єдинецького духовного училища.

23 листопада 1898 року визначений виконуючим посаду псаломщика при Свято-Михайлівській церкві села Фрумошика 3-го округу Сорокського повіту. 6 липня 1907 року затверджений на посаді[107]. За даними на 1922 рік, він служив псаломщиком при тій же церкві. У 1929 році переміщений до Свято-Анастасіївської церкві села Непоротове Хотинського повіту. 1 січня 1930 року звільнений з посади[108].

Дружина: Іоанна Дмитрівна Дубинська (24.06.1876 р.н.) – дочка священика.

Їхні діти: Віра (1902 р.н.), Марія (1903 р.н.), Петро (1904 р.н.), Анна (1907 р.н.), Надія (1909 р.н.), Трифон (1914 р.н.).

 

Солтицький Петро Васильович (1876 р.н.) – народився 1 лютого 1876 року в селі Липник Сорокського повіту, в сім’ї священика Василя Матвійовича Солтицького (1845 р.н.) та Марії Авксентіївни (1855-16.01.1878). У 1899 році закінчив повний курс Кишинівської духовної семінарії, а також регентські класи придворно-співочої капели.

23 серпня 1900 року визначений псаломщиком до Свято-Анастасіївської церкви села Непоротове 3-го округу Хотинського повіту. Звільнений від займаного місця 12 липня 1902 року[109].

«З 24 квітня 1902 року викладав закон Божий в церковно-приходських школах в Петербурзі. З 30 січня 1908 року вчитель церковного співу і керівник семінарського хору Санкт-Петербурзької духовної семінарії. У 1920-х рр. був учителем співу в школах Лужського повіту»[110]. Учень композитора Василя Олександровича Фатєєва (1868-1942).

 

Сумневич Єрмолай Неофітович (1894 р.н.) – син почесного громадянина Неофіта Стефановича Сумневича (1862 р.н.) та Олександри Діонісівни Маху (1865 р.н.). Народився 7 серпня 1894 року в селі Шебутинці Хотинського повіту[111]. Навчався в Кишинівській школі псаломщиків.

1 березня 1924 року визначений псаломщиком до церкви Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці Хотинського повіту. Там він служив і за даними на 1930 рік[112].

Дружина: Скалецька Анна Гаврилівна (21.10.1898 р.н.) – дочка псаломщика Гавриїла Семеновича Скалецького (1862 р.н.) та Марії Михайлівни Грейберг (1878 р.н.). Вінчалися 5 вересня 1926 року в Свято-Анастасіївській церкві села Непоротове Хотинського повіту[113].

 

Теодор – уродженець села Непоротове Хотинської райї. Служив псаломщиком при місцевій Свято-Димитріївській церкві. 22 червень 1771 року єпископом Радовецьким Досифієм (Хереску) висвячений на священика до тієї ж церкви[114].

 

Томачинський Семен Федорович (1814–1891) – син паламаря Федора Гавриловича Томачинського (1792 р.н.) та Анни Романівни Темної (1795 р.н.). В семінарії не навчався – отримав домашню освіту.

14 травня 1835 року визначений паламарем до Свято-Димитріївської церкви с. Непоротове Хотинського повіту. 5 червня 1839 року висвячений у стихар. 20 липня 1844 року переведений на місце дячка при церкві Успіння Пресвятої Богородиці в колонії Болбока, того ж повіту, де 15 листопада 1845 року висвячений на диякона. 15 листопада 1847 року висвячений на священика до церкви Покрови Пресвятої Богородиці села Волошкове Хотинського повіту. З 1866 року до 1870 року був під судом з відстороненням від місця служби. У цей період він деякий час служив при Свято-Миколаївській церкві села Болбока Хотинського повіту. 4 грудня 1869 року повернутий на місце священика при церкві села Волошкове. У 1876 році вийшов за штат, з правом завідування церквою до призначення нового священика. 15 червня 1881 року, за власним проханням, звільнений з посади завідувача церквою[115].

Помер 5 лютого 1891 року[116].

Дружина: Євфимія Яківна (1816 р.н.).

Їхні діти: Тимофій (1841 р.н.), Овдій (1843 р.н.), Андрій (1849 р.н.), Марія (1852 р.н.).

 

Ходирка Георгій – із сім’ї духовного звання.

Деякий час служив дяком при Архангело-Михайлівській церкві села Герман Белецького повіту. 4 серпня 1942 року в м. Чернівцях висвячений на диякона до Свято-Анастасіївської церкви села Непоротове Хотинського повіту, а 6 серпня – висвячений на священика до тієї ж церкви. 1 вересня 1942 року він затверджений на посаді[117].

 

Холдевич Ксенофонт Михайлович (1840 р.н.) – син священика Михайла Васильовича Холдевича (1809 р.н.) та Порфирія Олександрівна (1811 р.н.). Народився в селі Балківці-Верхні Хотинського повіту. В семінарії не навчався – отримав домашню освіту.

Псаломщик при Свято-Димитріївській церкві села Непоротове Хотинського повіту (за даними на 1866-1880 роки).

Дружина: Марецька Марія Максимівна (1843 р.н.) – дочка дячка Свято-Димитріївської церкви села Непоротове, Максима Тимофійовича Марецького (1800 р.н.) та Єфросинії Андріївни (1813 р.н.).

Їхні діти: Іоанн (1866–1937), Зотик (30.12.1873 р.н.), Василь (01.01.1880–01.05.1880).

 

Швець В. – священик Свято-Анастасіївської церкви села Непоротове Сокирянського району Чернівецької області (за даними на 1949 рік)[118].

 

_______________________________________________________

 

[1] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 55-59.

[2] Documenta Romaniae Historica. Seria A: Moldova. Vol. I: 1384-1448. — Bucureşti: Editura Academiei Republicii Socialiste România, 1975. – Р. 26.

[3] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 433.

[4] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 453.

[5] Халиппа И.Н. Сведения о состоянии церквей Бессарабии в 1812–13 гг. // ТБГУАК, 1907. – Т. III. – С. 261.

[6] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 248.

[7] Формулярная ведомость о священно и церковнослужителях и их мужеского пола детях, находящихся в селении Непоротов, Димитриевской церкви Хотинского цинута, за 1824 год // Формулярные ведомости Управляющего Хотинского цынута Бричанской протопопии священника Филиппа Лукиянова, за 1824 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 37. – Арк. 106.

[8] Ведомость о церкви Святодимитриевской, Хотинского уезда селения Непоротова за 1832 год // Клировые ведомости приходов Хотинского уезда за 1832 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 48. – Арк. 220.

[9] Ведомость о Свято-Димитриевской церкви Хотинского 2-й части уезда помещичьего селения Непоротова, за 1837 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировые ведомости церквей 2-го округа Хотинского уезда за 1837 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 57. – Арк. 166.

[10] Дело о вводе во владение коллежского регистратора Статевича Анастасия вотчиной Непоротовой (25.06.1856 г.). – ДАЧО, ф. 117, оп., 1, спр. 1574. – Л. 1-1об, 5-6.

[11] Сборник Бессарабского Земства, издаваемый Бессарабскою Областною Земскою Управою. – Год третий. – Кишинев: Типография Областного правления, 1873. — № 6. – С. 130.

[12] Раскладка сборов на уездные земские потребности 1871 года с маслобоен, сукновален и мельниц // Сборник Бессарабского Земства, издаваемый Бессарабскою Областною Земскою Управою. Год третий. – Кишинев: Типография Областного Правления, 1873. — № 1. – С. 137 – 153.

[13] Вестник Бессарабского Земства, издаваемый Губернскою Земскою управою. – Кишинев, 1881. – № 3-4. – С. 326 – 327.

[14] Планы дач Генерального и Специального межеваний. Алфавит Сорокского, Хотинского и Ясского уездов Бессарабской губернии. – РГАДА, ф. 1354, оп. 28

[15] Праницкий Д. Освящение церкви в с. Непоротове, Хотинского уезда // КЕВ, 1892. – Год 25. – № 10. – С. 239-241.

[16] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 251.

[17] Распоряжения епархиального начальства // КЕВ, 1901. – № 3. – С. 44.

[18] Боднар В.Б. Особливості функціонування релігійних об’єднань Чернівецької області (1944–1985 рр.). Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. – Чернівці, 2016. – С. 37.

[19] Яремчук Сергій. Православна Церква на Буковині у радянську добу: Державно-церковні взаємини. – Чернівці: «Рута», 2004. – С. 167.

[20] В селі Непоротове освятили місце під будівництво Храму. – http://nordbess-news.cv.ua/v-seli-neporotove-osvyatyly-mistse-pid-budivnytstvo-hramu

[21] Автором цього матеріалу раніше вже були надані дані про служителів Православної Церкви в селі Непоротове, зокрема в книгах «Історія Сокирянщини в документах и матеріалах» і «Православна Церква на Сокирянщині». Окрім того, історико-краєзнавчі дослідження стосовно окремих сокирянських православних церков і біографічні дані про їх служителів наведені в низці статей, опублікованих в друкованих виданнях, в публікаціях на сайті «Сокирянщина» і в історико-краєзнавчому альманасі «Сокирянщина». З часом автором були зібрані додаткові данні, які дозволили збільшити сам список осіб, уточнити раніше відомі факти і виправити деякі помилки.

[22] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 339.

[23] Cicerone Ioniţoiu. Victimele terorii comuniste. Arestaţi, torturaţi, întemniţaţi, ucişi. Dicţionar. Vol.1: Dicţionar A-B. / Lucrare revizuită de prof. univ. Florin Ştefănescu. – Bucureşti: Editura Maşina de scris, 2000

[24] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 340.

[25] Лотоцкий П.А. Список и краткие биографии окончивших полный курс Кишиневской духовной семинарии за сто лет ее существования (1813-1913). – Кишинев, 1913. – С. 108.

[26] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 340 – 341.

[27] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Непоротове за 1899-1910 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 92. – Арк. 19зв – 20.

[28] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 341.

[29] Ведомость о Свято-Покровско-Богородичной церкви 1-го округа Хотинского уезда селения Широуц-Высших, за 1892 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость приходов Хотинского уезда за 1892 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 194. – Арк. 155зв.

[30] Ведомость о Свято-Покровской церкви 1-го округа Хотинского уезда села Широуц-Высших, за 1899 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировые ведомости приходов Хотинского уезда за 1899 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 196. – Арк. 180зв.

[31] Ведомость о Бессарабской губернии Хотинского уезда с. Широуц-Высших Покровско-Богородичной церкви, за 1909 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость за 1909 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 212. – Арк. 221зв.

[32] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 341.

[33] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Малинці за 1891-1892 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 13, спр. 163. – Арк. 31зв – 32.

[34] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 352.

[35] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 360 – 361.

[36] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 360 – 361.

[37] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 370 -371.

[38] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Непоротове за 1888-1898 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 91. – Арк. 87зв – 88.

[39] Лотоцкий П.А. Список и краткие биографии окончивших полный курс Кишиневской духовной семинарии за сто лет ее существования (1813-1913). – Кишинев, 1913. – С. 50.

[40] Распоряжения епархиального начальства // КЕВ, 1870. – № 5. – С. 68.

[41] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С.401 – 402.

[42] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Селище за 1913, 1915-1922 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 123. – Арк. 447зв – 448.

[43] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С.401 – 402.

[44] Лотоцкий П.А. Список и краткие биографии окончивших полный курс Кишиневской духовной семинарии за сто лет ее существования (1813-1913). – Кишинев, 1913. – С. 128.

[45] Справочная книга Кишиневской епархии на 1911 год / Составлена и издана Канцелярией Кишиневской духовной консистория. Кишинев: Епархиальная типография, 1911. – С. 61.

[46] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Непоротове за 1899-1910 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 92. – Арк. 145зв – 146.

[47] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 402 – 403.

[48] Реабілітовані історією. Чернівецька область. Книга третя. / Чернівецьке обласне відділення пошуково-видавничого агентства «Книга Пам’яті України». – Чернівці, 2013 – С. 482.

[49] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Олексіївка (Мендикауци) за 1900-1905 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 101. – Арк. 39зв – 40.

[50] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 420.

[51] Ведомость о Свято-Покровской церкви уездного города Хотина, за 1892 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость приходов Хотинского уезда за 1892 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 194. – Арк. 5зв.

[52] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 429.

[53] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 429.

[54] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Кулішівка за 1891-1892, 1899-1902, 1904-1910 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 66. – Арк. 118зв – 119.

[55] Книга реєстрації актів про народження, одруження, смерть громадян м. Хотин за 1892 р. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 13, спр. 296. – Арк. 32зв.

[56] Метрическая книга, данная из Кишиневской духовной консистории в Свято-Покровскую соборную церковь города Хотина 1-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1895 год // Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян м. Хотин за 1895 р. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 13, спр. 302. – Арк. 16зв.

[57] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 439.

[58] Ведомость о Свято-Николаевской церкви уездного города Хотина, за 1904 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость за 1904 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 202. – Арк. 22зв.

[59] Лотоцкий П.А. Список и краткие биографии окончивших полный курс Кишиневской духовной семинарии за сто лет ее существования (1813-1913). – Кишинев, 1913. – С. 98.

[60] Формулярный список о службе законоучителя Хотинского женского 2-х-классного приходского училища, священника Михаила Васильевича Еременка. Составлен 30 ноября 1905 года // Формулярные списки учителей сельских приходских училищ Бессарабской губернии за 1905 год. – НАРМ, ф. 152, оп. 1а, спр. 39. – Арк. 9зв – 10.

[61] Распоряжения епархиального начальства // КЕВ, 1897. – № 19. – С. 410.

[62] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 455-456.

[63] Ведомость о Свято-Николаевской церкви города Хотина за 1905 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 206. – Арк. 19зв – 20.

[64] Метрическая книга, данная из Кишиневской духовной консистории в Кресто-Воздвиженскую церковь села Ленковец 1-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1895 год // Книга регистрации актов о рождении, браке и смерти с. Ленковцы Кельменецкого р-на за 1891-1896 гг. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 1, спр. 541. – Арк. 253зв – 254.

[65] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 442.

[66] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 453; Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 450.

[67] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 453; Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 455.

[68] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 483.

[69] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 489.

[70] Лотоцкий П.А. Список и краткие биографии окончивших полный курс Кишиневской духовной семинарии за сто лет ее существования (1813-1913). – Кишинев, 1913. – С. 29.

[71] Ведомость о Рождество-Богородичной церкви Хотинского уезда селения Новоселицы, за 1865 год // Кишиневская духовная консистория. Клировые ведомости 3-го округа делам Хотинского уезда за 1865 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 146. – Арк. 136зв.

[72] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 489.

[73] Книга регистрации актов о рождении, браке и смерти по с. Новоселица Кельменецкого р-на за 1894-1897 гг. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 1, спр. 566. – Арк. 33зв – 34.

[74] Книга реєстрації актів про народження, шлюб та смерть громадян с. Селище церкви Покрови Пресвятої Богородиці (Сокирянський р-н) за 1856-1859 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 1, спр. 863. – Арк. 11зв – 12.

[75] Ведомость о Рождество-Богородичной церкви Хотинского уезда селения Унгор, за 1832 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировые ведомости приходов Хотинского уезда за 1832 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 48. – Арк. 378зв.

[76] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 502.

[77] Ведомость о Свято-Николаевской церкви Хотинского уезда села Глинной, за 1878 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировые ведомости церковных приходов 5-го округа Хотинского уезда за 1878 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 184. – Арк. 12зв.

[78] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 508-509.

[79] Яремчук С.С. Православна Церква на Буковині у радянську добу (державно-церковні взаємини). – Чернівці: Рута, 2004. – С. 66-67.

[80] Шундрій М. М. Історія церкви с. Ломачинці. – Сокиряни, 2006. – С. 22-23.

[81] Ведомость о церкви Покровской Хотинского уезда местечка Бричан за 1830 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Формулярные ведомости церквей Хотинского уезда за 1830 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 44. – Арк. 5зв.

[82] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 524.

[83] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви Хотинского уезда селения Пригородок, за 1853 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость приходов Хотинского уезда за 1853 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 106. – Арк. 323зв.

[84] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви Хотинского уезда селения Кельменец, за 1862 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость за 1862 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 139. – Арк. 81зв.

[85] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 524 – 525.

[86] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 525.

[87] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 525.

[88] Распоряжения епархиального начальства // КЕВ, 1884. – № 14. – С. 131.

[89] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 525.

[90] Ведомость о Свято-Димитриевской церкви Хотинского уезда селения Непоротова, за 1830 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Формулярные ведомости церквей Хотинского уезда за 1830 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 44. – Арк. 191зв.

[91] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 589.

[92] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 601.

[93] Лотоцкий П.А. Список и краткие биографии окончивших полный курс Кишиневской духовной семинарии за сто лет ее существования (1813-1913). – Кишинев, 1913. – С. 90.

[94] Праницкий Д. Освящение церкви в с. Непоротове Хотинского уезда // КЕВ, 1892. – № 10. – С. 239-241.

[95] Праницкий Д. Поучение на день освящения храма // КЕВ, 1892. – № 10. – С. 241-245.

[96] Праницкий Д. Старинный церковный памятник // КЕВ, 1903. – № 19. – С. 506-508.

[97] Ведомость о Трех-Святительской церкви Хотинского уезда селения Гримакоуц, за 1865 год // Кишиневская духовная консистория. Клировые ведомости 3-го округа делам Хотинского уезда за 1865 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 146. – Арк. 88зв.

[98] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 626.

[99] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 632 – 633.

[100] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – Сокиряни: «Сокирянщина», 2016. – С. 649.

[101] Книга реєстрації актів про народження, шлюб та смерть за 1920-1929 рр. по с. Непоротове Сокирянського району. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 176. – Арк. 315зв – 316.

[102] Книга регистрации актов о рождении, браке и смерти с. Ленковцы Кельменецкого р-на за 1891-1896 гг. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 1, спр. 541. – Арк. 316зв – 317.

[103] Ведомость о Свято-Анастасиевской церкви, состоящей Хотинского уезда Кишиневской епархии в селе Непоротове, за 1914 год // Кишиневская духовная консистория. Клировая ведомость 3-го округа Хотинского уезда за 1914 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 220. – Арк. 135.

[104] Ведомость о Свято-Анастасиевской церкви, состоящей Хотинского уезда Кишиневской епархии в селе Непоротово, за 1911 год // Кишиневская духовная консистория. Клировые ведомости 3-го округа Хотинского уезда за 1911 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 217. – Арк. 121зв.

[105] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 650.

[106] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Непоротове за 1911-1919 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 93. – Арк. 191зв – 192.

[107] Распоряжения епархиального начальства // КЕВ, 1907. – № 31. – С. 230.

[108] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 651.

[109] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 656-567..

[110] Смелов Е. П. Воспоминания о годах обучения в Санкт-Петербургской духовной семинарии (1912–1918 гг.). — СПб.; М.: Свято-Владимирское издательство, 2009. – С. 342.

[111] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Шебутинці за 1893-1903 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 143. – Арк. 67зв – 68.

[112] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 671.

[113] Книга реєстрації актів про народження, шлюб та смерть за 1920-1929 рр. по с. Непоротове Сокирянського району. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 176. – Арк. 209зв – 210.

[114] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 673.

[115] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 677.

[116] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Волошкове за 1891-1895 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 31. – Арк. 20зв – 21.

[117] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 692.

[118] Яремчук С.С. Православна Церква на Буковині у радянську добу (державно-церковні взаємини). – Чернівці: Рута, 2004. – С. 66.

Залиште свій коментар