Пущена — Масляна

Автор: admin

Почалася Масляна (Масниця, Масниці, Масляниця, Маслєниця). Або, як це свято називають, зокрема, у Гвіздівцях і багатьох інших українських селах Північної Бессарабії — «Пущена». На Русі — це було перше у році велике свято слов’ян. Споконвічно Масляна — це буйне й розгульне свято зустрічі Сонця й заклинання природи напередодні весняної оранки.

У прадавніх східних слов’ян попередніком цього свята була Комоєдиця або Комоєдиці, яке своїм завершенням припадало на весняне рівнодення (21 березня). Свято настання нового землеробського року знаменувався в східних слов’ян веселощами, розпаленням багать, змаганнями, іграми, катанням з гір, походами ряжених, кулачними боями, безперестанним ходінням у гості з рясними трапезами, спалюванням опудала Марени-Зими (Марена, або Морена — богиня царства мертвих і богиня родючості в давньослов’янських повір’ях), проводжаючи зиму й знищуючи разом з нею все погане, віджиле і непотрібне, привітали прихід Живи-Весни, що спускалася на землю зі Сварги — небесного царства богів.

Пізніше християнська церква боролася із цим святом, але так і змогла його перемогти, домігшись тільки лише виселення його за календарні строки Великого посту, що передує святкуванню Пасхи (Великодня).

Масляна — Пущена і в подальшому була самим веселим і гучним, самим розгульним святом. Саме звідси і йдуть приказки типу «Не життя, а Масляна» і т.п. Відзначали Масницю завжди з винятковим розмахом: ніде не було жодної людини, яка дозволила би собі відхилитися від участі в грищах. Свята чекали так сильно, що навіть починали зустрічати його завчасно. Уже із суботи попереднього тижня відзначали так звану «малу Масельничку», причому робили це своєрідно: діти бігали селом і збирали постоли, потім зустрічали тих, хто вертався з покупками з міста, і ставили запитання: «чи Везеш Масницю?», і якщо людина відповідала «ні», його били постолами.

У цей самий день з особливим азартом качалися з гір на санях, частіше на зледенілих рогожах, і це була аж ніяк не проста дитяча забава. Справа в тому, що існувало особливе повір’я: хто далі, у того буде більше щастя й багатства.

Остання неділя перед Масляною звалося «м’ясна неділя». У українців Північної Бессарабії — «Пущена неділя». Звичайно в цей день наносили візити найближчим родичам, друзям, сусідам і запрошували в гості.

Масляна завжди славилася млинцями, особливо їхньою кількістю. «Млинець не клин — живіт не розколе», «Млинці черева не псують», — пам’ятаючи про ці приказки, звичайно з’їдали величезну кількість млинців. Найчастіше масляничні млинці пеклися з гречаного борошна, рідше — із пшеничного. Перший спечений млинець ніколи не з’їдали, а клали на слухове вікно — «для батьків». Іноді його віддавали жебрачкам і мандрівникам — щоб вони пом’янули всіх покійних.

Також, щоб закликати весну, випікали з тесту «жайворонків» і «куликів».

Кожен день масляного тижня мав свою назву:

— понеділок — «зустріч»,

— вівторок — «заїгриш»,

— середа — «ласуня»,

— четвер — «розгул»,

— п’ятниця — «тещині вечірки»,

— субота — «золовкини посиденьки»,

— неділя — «прощений день», «проводи Масниці».

Весь тиждень іменувався «чесним, широким, веселим». Сама назва «Свята Масляна» з’явилася тому, що в цей тиждень їли дуже багато масленої їжі.

Багато масляничних звичаїв були спрямовані на те, щоб прискорити весілля. Неодружені хлопці робили обряд «виборонювання дівок»: тягали борону уздовж будинків. Вважалося, що це допоможе дівкам скоріше вийти заміж. Велика увага під час Масляної приділялося молодятам. Вони брали участь у найрізноманітніших ритуалах. Наприклад, витягнуть ранком молодого чоловіка і зариють його в сніг; а від дружини вимагають, щоб вона викупила свого чоловіка млинцями і різноманітними частуваннями. Після цього просять, щоб молоді цілувалися стільки, скільки захочуть присутні.

В останні дні Масляної вся увага була звернена вже на ляльку із соломи, що наряджали в каптан, шапку, підперізували, взували в постоли, саджали у великі сани, на яких прямували ряджені. У неділю опудало Масниці (як образ Мари-Марени) спалювали на пагорку біля села — з жартами й вигуками. Шукали високе місце для того, щоб земний вогонь якнайшвидше змішався з вогнем небесним і наступило довгоочікуване весняне пробудження природи. Як правило, над опудалом глумилися й обсипали його лайкою: тим самим проганяли злій, ворожий людині початок року — зиму, яка персоніфікує смерть. Лайка — також своєрідний оберіг, захист від нечистої сили. Але тоді не було ще тої лайки, яка притаманна народу сьогодні, та яка прийшла до нас разом з монголо-татарським нашестям. Лайка древніх слов’ян була значно лагіднішою.

Завершувалася Пущена — Масляна прощеною неділею: люди просили друг у друга прощення.

О. Видиш

Джерело: сайт «Гвіздівці».

Залиште свій коментар