Романківці на зламі XVIII-го і XIX-го ст.

Автор: admin

Представляємо відвідувачам сайту цікавий історичний документ, який стосується з одного боку історії села Романківці Сокирянського району, а з іншого боку – документ характеризує відносини регулювання прав власності в період переходу Бессарабії від турецького панування до Російської імперії. Це дослідницький опис архівної справи № 80 «Об имении Станислава Гаджея в райе Хотинской — от 18 Апреля 1808 г. На 20 л. Цей опис міститься в історичній праці І. Халіпи «Описание архива Г.г. Сенаторов (российских), председательствовавших в диванах княжеств Молдавии и Валахии с 1808 по 1813 гг.» (Труды Бессарабской губернской ученой архивной комиссии. — Том 1. – Кишинев, 1900). Документ надається в українському перекладі, при цьому трохи зберігає давній стиль російської «словєсності». У майже автентичному вигляді текст буде опубліковано на російськомовній сторінці нашого сайту.

Два млини й будинок у вотчині Романкоуци, що належала ворніку Костянтинові Гікі, зовсім відібрані від родини Гаджієв, яка їх побудувала й довго орендувала. — Родоначальник, прізвища Хиждеу, що нині користується великою популярністю в інтелігентних сферах Румунії, був і помер турком — магометанином.

Старожили вотчини Романкоуц повідомили у 1808-м році, що на їхній пам’яті прибув туди Гаджіу, влаштував греблю й млин і володів ними до самої смерті своєї. По смерті його володів усім син його Станіслав (Хасан), що, після прибуття туди німців (слід вважати, у другу єкатерининську війну з Туреччиною 1787 — 1791 р.), «викрестився» і продовжував володіти селищем і всіма будовами; а по виступі звідти німців, побоюючись, як вихрест, турецького фанатизму — переправився за Дністер, у Росію, «залишивши весь маєток і весь хліб немолоченим». Коли турки знову встановилися, Станіслав послав свого старшого сина для забратія хліба; турки не стерпіли такого кроку й убили сина Станіслава. У зв’язку з цим, останній більше не був у маєтку і «усе залишилося під володінням турецьким, як хліб пожатий так сіяний».

При смерті своєї, Станіслав Гаджіу довірив своє, гнане магометанами, сімейство піклуванню кам’янець-подільського дворянина с.з. Мрозовицького, «людини відмінно гідної в тім краї за своїми правилами», а останній, через генерала Розенберга, друга С.С. Кушнікова, підняв перед останнім клопотання про повернення родини Геждеєв с. Романкоуци. Справа російської підданої Тетяни, удови Хасана Хаджія (з її сином Лазарем), надійшло до Дивану, при чому представником родини був Лазар, що підписувався польскою: Lazar Hadziy.

В 1808-м році 30 квітня Диван рапортував Кушнікову. «Диван отримав пропозицію Вашого Превосходительства…. щодо вимоги з боку спадкоємців померлого Станіслава Хаджіу (Хаціу) двох млинів, трьох будинків і одного саду, побудованих на вотчині Романкоуцах у раї Хотинській ще відтоді, як згаданий Хаджій у житті своєму був турком, і по виходу онаго Хаджія в Росію де він і хрестився, ті будівлі із садом залишилися під турецьким володінням, і нині, по закінченні 14 років згадані спадкоємці вимагають ониє повернути їм у володіння, яко ониє побудовані їхнім батьком, Хаджієм, до яких вимагають ще вони віддачі їм і частини землі зі згаданої вотчини для їхньої їжі, про що Ваше Превосходительство вважаєте вимагати повідомлення по справі, чи варто віддати у володіння згаданим спадкоємцям оний маєток.

Кушніков С.С.

А тому Диван з повагою доносить вашому Превосходительству, що та отчина по учиненні спадкування виявилася дійсно пана Логофета Костакія Гікі й віддати тих будівель у володіння спадкоємців неможливо, тому що за земськими законами всі ті будівлі можновладному поміщикові оной вотчини належать, де ніколи ні спадкоємці, н і інші, по виходу їх, таких будівель збудованих на чужій вотчині не можуть більше вимагати у своє володіння, хоча б згаданий Хаджій і християнином був, коли їх будував; а тим паче коли Хаджій у той час був турком. Якщо ж власник вотчини прийме їх щоб вони володіли, то це залишається на його волі, а суд супротив земських законів не може власника примусити; але прохачів суд посилав з нарочним від Дивана до згаданого пана Гікі й від цього пана цю відповідь самі прохачі розкажуть ізусно вашому Превосходительству». — Гіку, у зв’язку з прийнятою Кушніковим участю в справі Хаджієв, дав згоду віддати в оренду останнім їхні будівлі на пільгових умовах; але після закінчення року зовсім вивів їх з володіння.

Примітки до публікації:

Слід зазначити, що навіть своєю назвою ця праця І. Халіпи говорить багато про що. У тому числі, про те, що вже в 1807 році, тобто за 5 років до Бухарестського мирного договору 1812 року територія Молдови була під повним військовим і адміністративним контролем Російської імперії — навіть у Дивані Молдовського князівства (державна рада про Господарі Молдови) головували російські сенатори.

Райя — адміністративно-територіальна одиниця Османської імперії.

Ворнік — представник господарської влади Молдовського князівства в місті, у чиї функції входило спостереження за збором податків, виконанням городянами повинностей і утриманням господарських дворів.

Логофет (рум. — loqowat) — вищий придворний боярський чин у Молдові 14—19 ст. Логофет очолював канцелярію Господаря, був хранителем великої державної печатки, виконував доручення господаря, вів дипломатичні переговори, керував боярською радою за відсутності господаря.

Російсько-турецька війна 1787—1791 між Росією й Австрією, з одного боку, і Османською імперією – з іншої сторони. З тексту зрозуміло, що у Романківцях під час цієї війни стояли «німці» – австрійські війська.

Кушніков Сергій Сергійович (1767-1839) — представник стародавнього російського дворянського роду. Воював у складі Південної армії Г.А. Потьомкіна, з 1799 р. був ад’ютантом А.В. Суворова, брав участь в Італійському й Швейцарському походах. По завершенню війни призначений командиром Гренадерського Розенберга полку. На початку царювання Олександра I через хворобу перейшов на цивільну службу, спочатку прокурором Берг-Колегії, потім московським віце-губернатором, з 1802 по 1804 — петербурзьким цивільним губернатором. В 1806 Кушнікову було наказано бути присутнім у Сенаті; з 17 лютого 1808 р. до 25 лютого 1810 р. був головуючим у диванах Молдавії й Валахії, у Ясах (на картинці праворуч — Кушніков С.С. Портрет роботи В.А. Тропініна, 1828 р.).

В цілому і коротко можна підкреслити наступну історичну інформацію: приблизно у середині 18-го сторіччя село турецькою владою було передано у володіння турку Гаджіу або Гаджию. Він побудував у селі греблю й млин. Після його смерті власником села залишав його син Хасан. Під час російсько-турецької війни війни 1787 — 1791 р. війська союзників вигнали з краю турків, у Романківцях залишилися на постої австрійські вояки. Хасан зорієнтувався і, щоб зберегти власність, охрестився у християнську віру, став Станіславом. Війна завершилася перемогою російсько-австрійських військ і підписання Яського мирного договору. Після закінчення бойових дій війська союзників пішли за Дністер, до Північної Бессарабії повернулись турки. Хаджію прийшлося теж уходити за Дністер, бо турки не простили б йому відступництво від віри. В 1806 р. почалася чергова російсько-турецька війна, російські війська того ж року вигнали турків з Північної Бессарабії – на цей раз вже остаточно і навіки. Хаджій повернувся через деякий час, але власником села вже був Логофет Гіка. Напевне це був спочатку Дмитро (Дунітру) Гіка з родини колишнього Господаря Молдови, адже саме він був приблизно в ці роки логофетом. Можливо вважати, що він передав село у власність або в оренду своєму родичу – ворніку Костакію Гікє (Гіку).

На верхньому малюнку — так виглядали турецькі вояки і дрібні феодали-землевласники.

На другій картинці — фото автентичного тексту.

Знизу — портрет С.С. Кушнікова, роботи В.А. Тропініна

Документ для публікації наданий письменником, істориком А.Мандзяком, розшифровка, переклад і примітки — адміністратор сайту

Залиште свій коментар