Різдво у Бессарабії на початку ХХ-го ст.

Автор: admin

Так,  чи інакше, а наближається Різдво. Хтось буде святкувати його 25 грудня, інші – 7 січня, але то є справа для кожного власна. А ми пропонуємо Вам статтю про те, як святкували Різдво у Бессарабії 100 років тому, які блюда були на святковому столі й де красувалася головна новорічна ялинка Бессарабської губернії, до якої тоді відносився наш край?

Отже, уявіть, що ви повернулися років на сто назад. Ми не будемо брати прямо такі Різдво з 1917 на 1918 роки, оскільки Світова війна і революційні події істотно вплинули на святкування, а уявимо, що надворі десь рік 1914… Грудень… Незабаром Різдво й Новий рік …

 

Слід зазначити, що селяни та міська біднота у Північній Бессарабії (і в тому числі у нашому краї – на Сокирянщині, Кельменеччині і взагалі в Хотинському повіті), Новий рік у ті часи взагалі не святкували, а ні за новим, а ні за старим календарними стилями. І так тривало аж до кінця 40-х років минулого сторіччя. Вони святкували Різдво і Свято Василя. І ніхто навіть уявлення не мав про те, щоб поставити у себе вдома ялинку.

Натомість бессарабська знать Новий рік (як і Різдво звісно) святкувала досить весело.

В цілому, Бессарабія, в тому числі – Північна, будучи частиною Російської  імперії, відзначала Новий рік як продовження Різдва — двотижневого свята, що тривало до Водохрещення. Ялинка вважалася не новорічною, а різдвяною,  з неодмінною восмикінцевою Віфлеємською зіркою й коштувала досить дорого — від 20 рублів асигнаціями й до 200 рублів. У перекладі за купівельною спроможністю  на теперішні українські гроші, цей порядок сум буде відповідно десь від 700-800 до 7000-8000 гривень.

До речі, моду на ялинкові прикраси у Бессарабії ввели німці, громада яких у Кишиневі і взагалі у Бессарабії на початку XX століття було досить численною. Це віяння підхопили дворяни, інтелігенція й представники інших освічених станів.

Головну ялинку Бессарабської губернії за традицією встановлювали в будинку Шляхетних зборів, побудованому на місці згорілого в 1886 році Англійського клубу (там, де у радянські часи і зараз розташований кінотеатр «Патрія»).  На той момент це був осередок всього світського життя Кишинева з обов’язковими балами й маскарадами й казино. Публічну ялинку наряджали поруч, біля крижаної ковзанки, що з’явилася в місті ще у 1902 році.

За словами доктора історичних наук Руслана Шевченка, новорічна ялинка стояла в Публічному саду (там, де сьогодні знаходиться Алея класиків), і увесь вищий стан краю напередодні Нового року надвечір приходив сюди. Свої новорічні традиції ще не сформувалися, але їх успішно переймали з Києва, Москви й Санкт-Петербурга. Потім йшли додому до новорічного столу. Обов’язково кликали гостей: чим більш високим за посадою був сановник і чим більшим був його вплив, тим більше в нього було гостей.

Слід зазначити, що якщо поводити хороводи навколо лісової красуні вдавалося не всім кишинівцям, те свій різдвяний стіл був у кожного. Про це піклувалася Міська дума й численні меценати, збираючи продукти й роздаючи їх нужденним. Тому що Різдво — свято для всіх, і ніхто не повинен був бути обділений… Дещо для бідних містян на Різдво збирали й у інших великих містах Бессарабії: Тирасполі, Бендерах, Аккермані, Бельцях та у повітових містах. Але ж у містечках і селах, здебільшого ніхто такої турботи не проявляв.

У знаті ж на столі разносолів було — не порахувати! Щоправда, будь-якого загального традиційного блюда на святковому столі не було. Салат «олів’є» тільки входив у моду, але, наприклад, блюда традиційної молдавської кухні практично були відсутні, адже то вважалося їжею бідноти. Ще в XIX-му столітті губернатор краю Сергій Урусов був уражений достатком блюд на молдавському новорічному столі. Але все ж, навіть у знатних верств населення обов’язковими на Різдво були сім блюд, зокрема: кутя, узвар, кілька видів печених пиріжків — пісних й м’ясних, а ще качка й локшина.

І, звісно, святковий стіл неможливо було уявити без молдавського вина, яке, що цікаво, уже тоді йшло на експорт до Європи. Зокрема, одним з найвідоміших молдавських виноробів того часу був Костянтин Мімі — син вихідців із Греції, що народився в 1868 році в сімейному маєтку Урсоая Бендерського повіту. Він став не тільки одним з найбільших молдавських виноробів, але ще й впливовим політиком. Насамкінець він навіть став останнім губернатором – у лютому 1917 року.

В історії Костянтин Мімі залишився як політичний діяч, що зіграв немаловажну роль у долі країни. Спочатку  Мімі був членом і главою Бендерського земства, а в 1913 році — головою Бессарабської губернської земської управи. Саме завдяки йому в Бендерському повіті з’явився телефонний зв’язок. Навчившись шоферської справі, Костянтин Олександрович придбав два автомобілі для земської управи. Коли почалася Лютнева революція 1917 року, губернатор Бессарабії пішов у відставку й передав свої повноваження Костянтинові Мімі, як керівникові губернського земства. Мімі виконував обов’язки губернатора краю й за вісім місяців діяльності як комісар Тимчасового уряду в Бессарабії, до появи «Сфатул Церій» вів досить грамотну політику, намагався не втручатися у конфлікти. 20 липня 1917 року Костянтин Мімі збирає делегацію від всіх політичних національних і адміністративних організацій Бессарабії, метою якої було вираження протесту проти спроб української Центральної Ради анексувати Бессарабію. Після того він залишив політичне життя й повернувся до своєї улюбленої справи — займатися виноградниками й виноробством. Доречи, в 1915 році на 44 десятинах виноградників К. Мімі прозростали такі сорти винограду, як Аліготе, Піно грі, Трамінер, Сенсо, Каберне, Піно Мєньє, Гаме чорне, Зайбєль, Ноа… Вино успішно продавалося на місцевому ринку, вивозилося за кордон, закупалося ресторанами.

Повертаючись до святкування Нового року і Різдва у Бессарабії на початку ХХ-го ст., слід зазначити, що обідніла аристократія та неаристократична інтелігенція святкували дещо скромніше. І от вже у багатьох з них на столі спостерігалися і блюда традиційних народних молдавських і українських страв. Головними з них були молдавські плацинди або українські паляниці з бризнзею та спільні для обох кухонь голубці і холодець. Щоправда молдавани голубці робили здебільшого з виноградного листя, а українці здебільшого з капустяного листя. Виникла традиція вставляти в плацинди маленькі папірці з побажаннями. Люди їдять ці плацинди, дістають папірці й дізнаються, що чекає їх у новому році.

За прадавньою народною традицією на Різдво у Бессарабії з`являвся мош Кречун — добрий дідуган, дуже схожий на діда Мороза та його незмінна супутниця — прекрасна юна Алба де западе (Снігурка, а у дослівному перекладі — Сніжна дівчина). Щороку добрий мош Кречун бореться зі злими силами, які очолює баба Хирка (аналог баби Яги). З початком святкування Нового року, мош Кречун, здебільшого, у вигляді російсько-українського аналога – діда Мороза з Снігуркою перейшов на святкування саме Нового року, та у бідноти, яка Новий рік не святкувала, він так і залишився різдвяним дідом.

 

Публікація підготовлена з використанням статті Леоніда Рябкова  та інших етнографічних публікацій (по публікації на сайті «Гвіздівці»).

 

 

Залиште свій коментар