Рік — 1957: «Квітує колгоспна Сокирянщина»

Автор: admin

В одній із широких долин Придністров’я, в зелені садів потопає селоЯворський-обложка Сокиряни. Навкруги простяглись безмежні колгоспні поля. Багата оспівана в піснях буковинська земля. Це про неї пише в натхненних віршах чернівецький поет Дем’ян Григораш:

Буковино моя, Буковино.

Я ношу тебе в серці завжди:

У Карпатах – стрімкі верховини,

В Сокирянах – квітучі сади.

Від прудкого Дністра до Сучави –

Кукурудза, пшениця, жита…

В неповторні й красі величавій

Твоя сила колгоспна зроста.

Осяяна животворним сонцем Жовтня, зміцніла і розквітла в материнському лоні соціалістичної України Радянська Буковина. Заможним, культурним, щасливим стало життя трудящих Сокирянщини, таким, про яке віками мріяли люди, за яке боролись, не шкодуючи сил і життя, помирали в застінках румунської сигуранци кращі сини і дочки нашого народу. В повному розквіті своїх молодих сил зустрічають в цьому році невтомні трударі соціалістичних підприємств і колгоспних ланів славний сорокарічний ювілей Країни Рад.

Другу молодість переживають люди, які боролися за Радянську владу, які своїми руками будували щасливе життя майбутнім поколінням. Їх запрошує наша життєрадісна молодь на свої вечори, в просторі світлі клуби, піонери пов’язують їм кумачеві галстуки на зборах дружин і, затамувавши подих, слухають їх розповіді про жахливе, сповнене страждань і поневірянь, минуле життя, про їх боротьбу за кращу долю людей. І слухаючи їх, ми з усією глибиною усвідомлюємо, якою ціною здобувалось нове життя, і ще рельєфніше виступають ті разючі зміни, що відбулися в нашому краї і в житті кожного.

З історичного минулого

В сиву давнину сягає історія нашого краю. В ті незапам’ятні часи, коли навкруги стояли густі ліси й чагарники, сюди втікали від панської сваволі кріпаки, що не хотіли жити в ярмі й шукали волі. Тут вони заснували свої поселення. Родючі долини і багаті ліси Придністров’я приваблювали до себе іноземних загарбників: то турецьких яничарів, ти австрійських магнатів, то румунських боярів. Не один раз проходили турецькі орди з вогнем і мечем по цьому чудовому краю. Вони руйнували села, спалювали ліси, заковували селян в кайдани і гнали їх в рабство. Але ніяким чужинцям не вдалося зломити духу волелюбного народу, перетворити його в раба. Він, немов казковий титан, розправляв свої могутні плечі і виступав проти поневолювачів.

Територія теперішнього Сокирянського району в минулому входила до Хотинського повіту. Злидні, голод, неписьменність і безкультур’я були постійними супутниками кожного селянина. В. І. Ленін у книзі «Розвиток капіталізму в Росії — писав, що заробіток хотинського селянина-половинщика був нижчий, ніж заробіток поденного батрака.

Гірка правда передасться з покоління в покоління про страшну бувальщину села Василівець. коли в часи кріпосництва місцевий панок програв у карти половину села й землі разом з людьми. А коли кріпосне право формально скасували, то тільки 80 господарств одержали землю, і то за непосильний грошовий викуп. В руках двох поміщиків залишилось 2200 гектарів найкращих ґрунтів і пасовиськ, а біднякам дісталось якихось 300 гектарів непридатних горбів і суглинків. «Той же кожух, тільки вивернутий», — кепкували селяни з реформи, бо після неї вони залишились тими ж кріпаками, що були й раніше: адже 260 господарств залишились безземельними.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Нотаріально посвідчений план земель пана Крупенського М.М.

А ось що розповідають старожили села Романківець. З обуренням згадують вони бундючного чужинця — пана Крупінського. Багатий був у нього маєток: 2400 гектарів землі, 800 гектарів лісу, 80 гектарів саду і парку, 50 зарибнених ставів. Селянам же припадали карликові клапті ґрунту, і то не всім. Покійний злидар Федір Бурдейний, в якого було 13 дітей, мав усього 1,8 гектара поля. Тому й тут, як в селі Димка, описаному Ольгою Кобилянською, земля ставала причиною розбрату і людиновбивства.

Ще й нині живе в Романківцях чоловік, який і досі проклинає нещасну хвилину, коли він стільцем убив рідного батька, добиваючись ґрунту. Та чи міг батько йому виділити, коли на той шматок ще підростали діти.

Хазяями сокирянських земель до 1940 року були румунські бояри і місцеві поміщики. Їм належало дві третини орної землі. Горе і злидні гнали селян в найми до багатіїв, а свої маленькі клаптики землі вони обробляли ночами примітивними знаряддями праці.

bazar-jewis

Ринок в бесарабському містечку. Можливо — в Сокирянах

Великі масиви землі були тут у поміщика Лішина. Більше як по півтисячі гектарів родючих ґрунтів мали і орендарі Зельман, Рабинович і інші. Влітку особливо багато потрібно було їм робочої сили, а селяни, шукаючи заробітку, за безцінь продавали мозолисті робочі руки.

Ось що розповідає сьогоднішній колгоспник артілі ім. Леніна села Сербичани Федір Оксентійович Костишин про минуле жахливе життя: «Босими ногами переміряв я в молодості всю Молдавію. Разом з своїми товаришами ходив працювати в Кугурешти, Бельци, Кишинів… Були дні, коли голодний, з пустою торбою за плечима, йшов я курними дорогами, шукаючи роботи, а панн чинно роз’їжджали тими фаетонами, що я робив».

Наче в якомусь далекому і дивному сні бачила минуле життя сьогоднішня свинарка колгоспу «Україна» Ганна Іванівна Жилківська. Вона добре пам’ятає свого батька, який працював у поміщицькому млині, білу муку молов багатим, його ж діти були напівголодні, а хвора дружина відробляла панщину.

А які кривди і поневіряння терпіли бідняки від панів і недорослих підпанків. Це було в один з чудових серпневих вечорів. Бідняки-селяни після непосильної праці спали непробудним сном. І раптом з нелюдським п’яним криком і гігіканням налетіли на них кіньми зі шпагами в руках озвірілі гості поміщика Лішина. Крики бідняків, стогін потерпілих і якийсь неприродний сміх гостей заповнили темряву ночі. Очевидці розповідають, що це були непоодинокі випадки таких диких розваг поміщика.

Або ось приклад свавілля іншого романківецького поміщика — кровопивця Баланецького.

Одного літа наказав він своїм кріпакам спорудити ставок. Копали вони землю лопатами, довбали кирками, носили торбами. А коли став був готовий, то кожного разу весняні і дощові води проривали його греблю. Набридло панові кожного разу ремонтувати і послухався він своєї недоумкуватої жінки: закопав живцем двох тутешніх жителів на тім місці, де гребля, рветься, сподіваючись, що це «чудодійство» допоможе.

Довго тоді ворушилась земля під жертвами панського бузувірства. А коли з неба знову звалилася злива, разом з греблею стрімка вода понесла і два трупи.

Про своє горе і працю селянин забував тільки в корчмі, пропиваючи останню копійку. І недаремно, лише в одному селі Кормань було до 1917 року 5 корчм і ні одної школи. Не було тут жодного вчителя, зате байдики били по селу 17 здоровил-жандармів. За 25 років панування боярської Румунії в Кормані закінчили 4 класи тільки 6 учнів, а 7 класів — 2 учні.

Всього ж на території району була в Сокирянах одна двокласна сільська школа, а в двох інших селах — церковноприходські. Тільки 11 сімей були письменними. З 1917 по 1940 р. в районі відкрилося ще 10 семирічних шкіл. Здебільшого в школах навчались діти багатіїв і більш заможних селян, бідняк і мріяти не міг, щоб його діти потрапили до школи.

Основним предметом шкільної грамоти був закон божий, а лінійка і різка – основним знаряддям, з допомогою якого «прививали» учням знання. Про медичну допомогу селянам не могло бути й мови. 5 медичних працівників обслуговували весь район. Була і лікарня, але навіть найменших операцій тут не робили, а тільки радили їхати в місто. Там за велику плату (5000 леїв) лікували. Крім того, за свої гроші потрібно було купувати і ліки.

Затуркані й голодні, пригнічені і бідні селяни ніколи не відчували піклування про свій добробут з боку держави. В їхньому краї лютувала дика сваволя поміщиків, а вони жили в темряві і злиднях, від зорі до зорі гнули па багатіїв спини.

Було тільки одне місце, де, здавалось, проповідували добро і піклувались про долю бідняків. Це була церква. Але й тут піп навчав селян не нарікати на злиденне життя, мовляв, там, на тому світі, бідняка чекав рай, вічний спокій і благоденствіє, а тому чим більше мук і горя витерпить селянин на цьому грішному світі, тим праведнішим він стане перед богом.

Врешті-решт все це зводилось до одного: тримати селян у покорі, щоб вони не протестували проти панської сваволі і гніту, щоб рабськи повинувались багатіям.

Та було багато випадків, коли терпінню селян приходив край, і вони громили панські маєтки, пускали «червоного півня». Так було в с. Волошкове, Вашківці, Сокиряни та інших. Жадоба волі окрилювала бідноту на боротьбу. Вона знову і знову заявляла гнівний протест гнобителям. Від революційно настроєних солдатів царської армії селяни вперше почули слова більшовицької правди — відповідь на злободенні питання, коли буде земля і воля.

В боротьбі за владу Рад

25 жовтня 1917 року залпи «Аврори» сповістили світ про початок нової ери. В Петрограді відбулася соціалістична революція. Звістка про те, що робітники і селяни скинули буржуазний уряд і встановили Радянську владу, блискавкою облетіла весь світ. З уст в уста передавались перші декрети Радянської держави про мир і землю. Вісті про це донеслись і на Буковину, трудящі якої з великою Dekret_zemliaрадістю зустріли їх. Вони сердечно вітали славну партію більшовиків і її вождя Великого Леніна.

— Земля, мир, свобода! — лунало в селах Сокирянщини. Люди співали революційні пісні, на будинках з’явились червоні стяги. Щастя всміхалось знедоленим.

В грудні 1917 року революційні солдати Петроградського гарнізону прислали на Хотинщину свою делегацію. Гостинно зустріли буковинці славних посланців братнього російського народу. На багатолюдних мітингах, які відбулися в Новоселиці, Сокирянах та інших селах, виступаючі запевнили, що всі вони підтримують центральну владу – Раду Народних Комісарів.

PB032810

Михайло Іванович Бузурний з с. Ломачинці на зустрічі з В.І. Леніним

Революційно настроєні російські солдати, які знаходились на території Буковини, мали великий вплив на робітників, селян, на передову частину інтелігенції. Ось як розповідає колгоспник артілі ім. Котовського с. Гвоздівець Григорій Юхимович Олійник про виступи на мітингу російських солдатів: «Перше слово про соціалістичну революцію в Росії я почув від солдата-більшовика в грудні 1917 року. Пам’ятаю, як сьогодні, в центрі села на майдані зібрались майже всі мешканці. Тоді, як відомо, кожного селянина, особливо бідняка, цікавило одне: коли буде кінець братовбивчій війні, яка знову розпочалась, і кому належатиме земля. Мені було тоді 18 років, та горя я вже зазнав цілу гору. А тому найбільше й цікавився, чи довго будуть знущатися з таких як я поміщики та багатії. І ось з гущі військових виходить солдат. Оглянувши натовп, він впевнено сказав, що віднині вся влада в Росії належить робітникам і селянам. Фабриками, заводами, землею, лісами тепер володітимуть не багатії, а трудящий люд». Назавжди залишився в нам’яті односельчан Г.Ю. Олійника образ простого солдата-більшовика, що повідав їм у ті буремні дні неоціниму правду життя і показав шлях до щастя.

8 січня 1918 року Хотинський повітовий з’їзд Рад проголосив встановлення Радянської влади на Буковині.

«Доручаємо, — говориться в резолюції 5 селянського з’їзду, — Раді селянських депутатів, разом з Хотинським міським солдатським і робітничим Комітетом, при допомозі і керівництві Центрального Виконавчого Комітету взяти владу в свої руки».

Незабаром після цього була встановлена Радянська влада і в Сокирянському районі.

avstriyiki

Австрійські вояки в бессарабському лісі. Можливо — на Сокирянщині

Але восени 1918 року над краєм знову запалало полум’я війни. Австро-німецькі загарбники, повернувшись на Буковину, жорстоко розправлялись з робітниками та селянами за їх участь у революційному русі.

«Австрійські власті, — писав староста с. Вашківці, обклали населення контрибуцією в розмірі 10 тисяч карбованців, встановили строк 24 години… Гроші ніким не були сплачені і австрійські власті почали стягувати примусом… Австрійці пригноблюють, насилують, б’ють, грабують, забирають майно». В свої маєтки почали повертатись поміщики. В с. Романкінцях жандарми зізвали селян па площу і почали сікти різками. Їм запропонували зібрати, звезти, обмолотити і здати поміщикам врожаї з земельних наділів, одержаних ними від Радянської влади, повернути худобу і реманент. Хвиля народного гніву прокотилась по всій Буковині. Горіла земля під ногами загарбників. Трудящі, які вже пізнали радість вільного життя, виступали зі зброєю в руках проти поневолювачів. Були створені виконавчі Комітети в Сокирянах, Романківцях і інших селах. Селяни відбирали у поміщиків землю, хліб, реманент. У поміщика Крупінського в с. Романкінцях було відібрано 2000 пудів пшениці. Відібрали селяни хліб і в поміщиків сіл Сокиряни, Ломачинці та ін.

Багаторічна боротьба за волю і землю, здавалось, увінчалась успіхом.

З листопади І918 року в м. Чернівцях відбулися 40-тисячні збори робітників і бідніших селян Буковини. Збори одностайно прийняли рішення про приєднання Буковини до України. Однак українські буржуазні націоналісти стали на шлях прямого зрадництва інтересів народу. Вони звернулись до боярської Румунії з проханням ввести свої війська на Буковину і придушили революційний рух. Хвиля народних заворушень охопила весь край. Гнів і ненависть народу до завойовників вилились у Хотинське повстання, що вибухнуло в січні 1919 року. До Сокирян і Романківець прибули повстанці Хотинщини, які розповідали про героїчну боротьбу революційних загонів повсталого селянства.

8 січня 1919 року спалахнуло повстання в с. Гвоздівцях, мешканці якого здавна ненавиділи окупантів. Якось ввечері одна жінка під конвоєм румунського солдата принесла п’яному офіцерові глечик молока, той, взявши глечик, вдарив її по голові. Цей ганебний вчинок окупанта викликав обурення і гнів її односельчан. Звістка про це швидко облетіла все село. Озброївшись хто чим міг, повстанці почали бити окупантів. Тільки кільком жандармам вдалось втекти, інших селяни захопили й арештували. Тієї ночі в селі ніхто не спав. Дороги були перекладені боронами і камінням. З боку Романківець наступали румуни, а з двох інших боків підійшлиP8316499-1 броневики і відкрили вогонь по селу. Виникла пожежа. Погано озброєні селяни не змогли витримати натиску регулярних військ і почали відступати в бік Сербичан. Потім частина їх (біля 80 чоловік) переправилась через Дністер і влилась в регулярні війська Червоної Армії. Серед них були Григорій Олійник, Петро Пазюк, керівник повстання Мирон Ткач і ін.

Боярські поневолювачі встановили в селах нечуваний терор, сподіваючись цим придушити революційний рух селян. Але це не допомогло окупантам. Коли в січні 1919 року з-за Дністра партизани дали гарматний постріл, селяни села Василівець під керівництвом Василя Зеленого і Миколи Колесника роззброїли румунських прикордонників і вирушили на допомогу сокирянцям. Тут в Заріччі зав’язався запеклий бій. Ворогові було завдано великих втрат. Румуни засіли в лісі і прикривались шаленим кулеметним вогнем. Озброєні вилами і косами сокирянці пішли на окупантів. В цей час з другого боку села в Турецькій долині відбулась кривава сутичка між загонами партизан і румунськими військами. Зазнавши великих втрат, загарбники вимушені були відступити.

З словами: «Земля і воля!» піднялись на боротьбу проти багатіїв і окупантів бідняки села Михалкове. Вони вигнали ненависних гнобителів і створили Комітет, який зайнявся безпосередньо розподілом поміщицької землі між селянами. Повстання в селі Михалкове під керівництвом Василя Ткачука та Якова Дущака проходило під прапором боротьби за владу Рад.

Червоний прапор перемоги майорів над Сокирянами. Загарбники були розбиті. Селяни дістали землю і волю… але не надовго.

45-19

Розстріл хотинських повстанців. 3 фондів Хотинського краєзнавчого музею

Зібравшись з силами, румунські інтервенти при допомозі імперіалістів Заходу ринули на розрізнені селянські загони. Стійко і мужньо захищали селяни свою землю, але сили були нерівні. Криваві розправи були вчинені в с. Гвоздівцях, Романківцях, Сокирянах і ін.

В Сокиряни окупанти ввірвались вночі, а на ранок було наказано всім вийти на площу. Озвірілі варвари шукали партизан і тих, хто насмілився виступити проти них. Натовп на площі був оточений кінною жандармерією. Тут же було вчинено криваву розправу над кожним десятим.

Дорого прийшлося розплачуватись біднякам за свої виступи проти гнобителів. Але це тільки ще бажанішою і привабливішою зробило волю для селян. Вони з надією дивились туди на схід, де в переможних боях гартувалася влада Рад.

Понад 20 років трудящі Буковини були відірвані від рідної матері — Радянської України. На неозорих колгоспних полях за Дністром тихими весняними ранками гули трактори, а вечорами линула весела трудова пісня вільною народу. А тут, на Сокирянщині, селяни, як і колись, обливаючись потом, тримали натруженими руками чепіги дерев’яного плуга…

Та глибоко в серці кожного жила мрія про день, коли брати з-за Дністра подадуть руку визволений і Буковина назавжди возз’єднається з Радянською Україною.

Починаючи з 1919 р. по 1940 р. трудящі Сокирянщини ні на хвилину не припиняли боротьби за визволення. В 20 роках була створена на території району підпільна комуністична організація, якою керував Семен Грушецький.

«Комуністам доводилось тоді діяти в глибокій конспірації, — розповідає т. Грушецький. Кожний знав, лише декількох чоловік. Записів ніяких не вели, бо навколо нишпорило багато різних шпиків. Сходились разом не часто, більше на ходу вдвох, втрьох вирішували те чи інше питання».

Робота організації була різноманітною. Члени її вели революційну пропаганду, поширювали серед селян комуністичну літературу, розповідали про успіхи соціалістичною будівництва в СРСР, вказували селянам-біднякам вихід із нестерпного становища. Своєю діяльністю в умовах розгулу окупаційного терору комуністи підтримували в масах віру в неминучу перемогу. Агітація комуністів мала великий успіх серед трудового селянства.

В 1936 році в Хотинський повітовий Комітет, членом якого був і Семен Грушецький, проліз провокатор. Почалися масові арешти. За вказівкою партійного комітету т. Грушецький виїжджав в Ясси, але там через деякий час його заарештовують і підправляють в м. Чернівці.

Кати з чернівецької сигуранци всіма засобами добиваються видачі товаришів по партійній роботі. Вони морили спрагою, примушували їсти солону рибу і не давали води, били до непритомності. Та жодного слова про роботу комуністичних організацій ніхто не почув. В знак протесту т. Грушецький і два його товариші на протязі 8 діб оголосили голодовку.

Продовжувала свою діяльність і підпільна комуністична організація Сокирянщини. І не тільки вона. В усіх містах і в більшості сіл Буковини були вже створені такі ж організації. Це була масова героїчна боротьба за життя без рабства, темряви і експлуатації.

28 червня 1940 року полки Червоної Армії форсували Дністер і зіPKKA-1940-1 сходом сонця вступили на буковинську землю. Цей день був величезним святом всіх буковинців. Трудящі міст і сіл з хлібом і сіллю приймати своїх радянських воїнів, як найдорожчих гостей, як рідних братів.

Назустріч загонам Червоної Армії від щирого серця народу неслись звуки пісні:

Засвітило сонце ясне

В п’ятницю раненько.

Подивися поза Дністер,

Моя рідна ненько.

Бачиш, он полки червоні

Покоряють воду.

Вони страх панам приносять

Нам несуть свободу.

День 28 червня приніс трудящим буковинського краю волю. З червоними прапорами, портретами Леніна і Сталіна вийшли на вулиці села трудящі Сокирян. Навкруги лились веселі, життєрадісні українські пісні. Веселились і співали всюди. Та і як було не співати, коли прийшло довгождане щастя, здійснилась віковічні мрії.

1 липня 1940 року на території району було створено Виконавчий комітет Сокирянської районної Ради депутатів трудящих, куди ввійшли обранці трудового народу. З перших днів створення нової влади комуністи стають в авангарді боротьби за ліквідацію слідів капіталістичного хазяйнування і будівництва нового соціалістичного життя.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 13 серпня 1940 року вся земля поміщиків з її лісами і водами переходила у власність держави. З величезним ентузіазмом селяни почали будувати нове життя без поміщиків, на основі принципів Радянської Конституції.

Радісна звістка про то, що в с. Ленківці Кельменецького району створено перший на Буковині колгосп облетіла весь звільнений край. Того ж самого дня 29 січня 1941 р. було створено колгосп і в Сокирянському районі в с. Волошкове.

А ще через декілька днів жителі сіл Сербичан, Романківець теж об’єднались в артілі.

Ось що розповідає колгоспник села Романківець С. Гандзій про період, коли він разом з представниками сіл Волошкове і Ломачинець їздив на екскурсію в колгоспи Дніпропетровської області: «Я мав щастя побувати в Дніпропетровській області. Незабутнє враження справили на мене колгоспи… Приїхавши додому, я про все розповів землякам. Довго радилися і тоді ж вирішили раз і назавжди покінчити з нестатками і об’єднатися в артіль».

З невимовною радістю дивилися селяни-бідняки на трактори, які пішли впоперек меж і разом з ними переорювали все старе, віджиле, що ділило людей на бідних і багатих.

Проти лінії партії в районі виступила частина вороже настроєного до Радянської влади духовенства, українські буржуазні націоналісти і представники інших буржуазних партій боярської Румунії, що залишились на території району. Так, тодішній романківецький піп власною рукою написав від імені селян більше 100 заяв про вихід з колгоспу, а кузист Чорний з с. Волошкове погрожував селянам, що вступали до колгоспу, зброєю.

В травні 1941 року, коли села району вкривались зеленню садів, а на перших артільних ланах появились дружні сходи, на Сокирянщину приїхав перший секретар ЦК КП України Микита Сергійович Хрущов. Він побував у Гвоздівцях, Романківцях, Ломачинцях, знайомився з роботою сільських Рад із радісними успіхами першої весни, цікавився веденням колективного господарства.

Трудящі району з перших днів Радянської влади відчули піклування з боку держави і рідної Комуністичної партії про їх добробут. В усіх селах району було відкрито школи, до навчали дітей рідною мовою, запроваджено безкоштовне медичне лікування і культурний відпочинок. В селах організовувались клуби, хати-читальні, бібліотеки, в яких трудящі почали дивитись концерти і кіно. В Сокирянах було збудовано новий Будинок культури.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Поховання гвіздовецьких комуністів, розстріляних румунськими окупантами у 1941 р.

Але мирна праця була знову перервана віроломним нападом фашистської Німеччини на Союз РСР. Ось що розповідає про цей період сокирянець, нині голова колгоспу «Україна», Володимир Кушнір. «Як тяжкий сон згадується час, коли наша Буковина знову попала в руки німецько-румунських фашистів. Землі, які дала Радянська влада селянам, були відібрані, в школі не мали права говорити на своїй рідній мові, дітей били, знущались над ними. Арешти і розстріли населення тягнулись безперервно. В Сокирянах багато ні в чому не повинних дітей, жінок, чоловіків розстріляли лише за те, що вони були радянськими громадянами». Такі ж криваві розправи вчинили фашисти і над активістами сіл Гвоздівець, Романківець, Непоротове і ін.

З Сокирян фашисти почали вивозити награбоване майно і забирати молодь в рабство до Німеччини. Ось що розповіла в 1945 році на сторінках сокирянської районної газети «Оновлене життя» учениця 9 класу А. Ланда, якій довелось перенести весь тягар німецької неволі, рабську працю, приниження і знущання. «Разом з багатьма громадянами я була відправлена в концтабір, де знущання, холод, голод, смерть весь час оточували нас. Мені було лише 12 років, але разом з дорослими мене, як і багатьох інших дітей, примушували ремонтувати шосейні дороги, носити дрова, возити на ручних тачках камінь, пісок. За невиконання роботи нас чекала смерть».

На території району було введено суворий фашистський режим. Заборонялось ходити пізніше 8 години вечора, збиратися в гурти. Та недовго протримались фашисти в буковинському краї.

29 березня 1944 р. героїчні війська 2 Українського фронту, перейшовши Дністер, о 8 годині ранку ввійшли в Сокиряни. Це бувosvobozd1 історичний день нашого району, коли із-за чорних хмар засяяло ясне сонце волі і зігріло нас. Цей день завжди житиме в серцях трудящих вільної Сокирянщини незабутніми спогадами.

Квітує колгоспна Сокирянщина

В містах і селах Західної Європи ще точились запеклі бої з рештками фашистських військ, а трудящі вільної соціалістичної Сокирянщини по-бойовому взялись за відновлення зруйнованого окупантами сільського господарства, за відбудову підприємств та культурно-освітніх установ. Вони розуміли, що єдино правильний шлях до заможного і культурного життя лежить через колективне господарювання. Зразу ж було відновлено і наново організовано колгоспи в усіх селах району. В Сокирянську і Романківецьку МТС прибули перші подарунки братнього російського народу — потужні трактори. Селяни знову з особливою силою відчули чуйно матеріальне піклування рідної Комуністичної партії про їх добробут і культурне життя. Здається не так давно ще велись розмови про створення колгоспу, а тепер на неозорих артільних полях вітер хвилею колише золотисте море пшениць, де не старовинною селянською косою, яка стає музейною рідкістю, а потужними вітчизняними машинами збирається багатий урожай.

Приклад у боротьбі за соціалістичні перетворення показує вірний помічник Комуністичної партії — славний комсомол.

колхоз Победа

Пшенюшнюк Ф.С. — голова колгоспу «Перемога», Кушнір А.М. — бригадир городної бригади колгоспу оглядають колгоспні парники. Фото 1946 р. (РГАКФД)

В селах Сокиряни, Романківці, Сербичани і інших були створені перші комсомольські організації. І комсомольці ставали на боротьбу проти пережитків старого, відсталого, утверджуючи все нове, соціалістичне.

В колгоспах створюються комсомольські ланки, комсомольці закладають парки, ставлять концерти і постановки.

Менше сотні було тоді комсомольців в районі, а ось вже сьогодні більше як двотисячна армія передової молоді під керівництвом партійних організацій іде в авангарді соціалістичного будівництва.

З року в рік міцніють колгоспи району, все вищі й вищі збирають вони врожаї, заможно і культурно живуть колгоспники.

До 90 процентів всіх сільськогосподарських робіт виконують тепер в районі машинно-тракторні станції, в яких нараховується кілька сотень тракторів. Впровадження найновішої техніки, досягнення агрономічної і зоотехнічної науки, досвіду передовиків сільського господарства різко підвищило врожайність полів і продуктивність громадського тваринництва.

колхоз Тимошенко

Птахівниця колгоспу ім. Тимошенка

Якщо в 1950 році район, одержував по 950 кілограмів молока на одну фуражну корову і по 5 центнерів м’яса на 100 га сільськогосподарських угідь, то вже в 1956 році одержано по 199 центнерів молока і по 35 центнерів м’яса на 100 га сільськогосподарських угідь, а в 1957 р. в районі буде на кожні 100 га угідь не менше як по 240 центнерів молока і по 40 центнерів м’яса, а в таких колгоспах як «Ленінський шлях», «Україна», ім. Шевченка, ім. Леніна та інших продуктивність тваринництва порівняно з 1950 роком зросла в 2-3 рази.

В минулому селянин, обливаючись потом, працював від зорі до зорі на своєму клаптику землі і одержував мізерні прибутки, а тепер на цих полях родять стопудові врожаї. В цьому році, наприклад, в колгоспах ім. Леніна, «Правда», ім. Шевченка, «Україна», «Ленінський шлях», «Більшовик» і ін. одержано по 132-168 пудів зерна з кожного гектара. 15 колгоспів району мають тепер мільйонні прибутки.

Недалеко від Сокирян розкинулись лани артілі ім. Леніна. Тут в 1947 році урожайність зернових з 1 гектара становила 8 центнерів.

— Поля наші зараз родять в три рази більше, ніж колись, — говорить голова артілі Михайло Дмитрович Гангал, — Бригада, яку очолює Василь Ладан, одержала по 34 центнери пшениці на кожному з 36 гектарів.

колхоз Хрущева

Буряководи колгоспу ім. М.С. Хрущова: ланкова Аузяк А.М., колгоспниця Ткачук Є.С. Фото ТАРС, серпень 1951 р. (РГАКФД)

Злиденним життям жили колись Петро Покричук та Іван Ладан, а тепер їх сім’ї, одержують біля 150 пудів зерна авансом за перші 7 місяців. Подібних прикладів можна навести багато. Щоб перерахувати їх, то треба було б назвати чи не кожну колгоспну сім’ю.

Більшість артілей району святкувала в цьому році своє славне десятиріччя. Було чому радіти хліборобам колгоспу ім. Котовського. Адже в цьому році на полях вирощено по 20 центнерів пшениці, по 39,4 центнера ячменю на кожному гектарі. Підбивали підсумки роботи за 10 років також артілі «Україна». «Ленінський шлях», «Правда» і багато інших.

МТС

Механізатори Сокирянської МТС слухають радіогазету «Новини дня» на польовому стані тракторної бригади №10. Фото ТАРС, 1954 (РГАКФД)

У боротьбі за створення всенародного достатку в наших колгоспах і в МТС повсякденно зростають ряди майстрів сільського господарства. Далеко за межами нашого району стали відомі імена доярок Ольги Погребняк та Ольги Яковини, які за станом на 1 жовтня надоїли по 4016-3708 кілограмів молока на фуражну корову. Чабан Нікульча з колгоспу «Правда» від 100 вівцематок одержав 130 ягнят.

Бригадир Руснак В.П. з артілі «Україна», ланковий Дубчак П. I., з колгоспу ім. Червоної Армії, бригадир тракторної бригади Ожеван В.С. та комбайнер Кувила Василь з Романківецької МТС, Цибульська Д.І. — телятниця з колгоспу ім. Шевченка і багато інших ведуть першість в соціалістичному змаганні трудівників району.

Все це люди, які виховані нашою партією. Радянською владою. Вони одержали широкий простір для своєї творчої енергії, показують зразки соціалістичного ставлення до праці, а зростання числа передовиків свідчить про невичерпні творчі сили, які таїть в собі колгоспний лад.

Трудящі району глибоко вдячні нашій рідній Комуністичній партії і Уряду за нове щасливе життя. На заклик Партії — в найближчі роки наздогнати США по виробництву м’яса, молока і масла на душу населення — трудівники району відповіли самовідданою працею. Підрахувавши свої можливості, вони взяли нові підвищені соціалістичні зобов’язання.

Якщо підрахувати продуктивність тваринництва на 100 гектарів угідь, то цілий ряд колгоспів уже в 1956 році значно випередив США по виробництву м’яса, молока і масла. В США на 100 гектарів угідь виробляється по 33 центнери м’яса, а у нас в районі в 1956 році колгоспи одержали по 35 центнерів, а в артілях ім. Калініна, ім. Чапаєва, ім. Кірова, ім. Шевченка та ін. — по 41-49 центнерів.

Молока в США вироблено по 111 центнерів, а наші колгоспи дали біля 200 центнерів на 100 гектарів угідь. Партійні організації колгоспів району очолили змагання тваринників, зробили його дійовим, цілеспрямованим. І це дало свої результати.

Хороших показників по підвищенню продуктивності тваринництва добились в цьому році колгоспи «Україна», ім. Шевченка, «Ленінський шлях», «Дружба народів» і ін. Так, тваринники артілі «Дружба народів», розгорнувши соціалістичне змагання на честь славного ювілею нашої Батьківщини, до 1 листопада рапортували про виконання взятих зобов’язань. Вони на кожні 100 гектарів угідь одержали по 42 центнери м’яса, в тому числі по 25,2 центнера свинини на кожні 100 гектарів ріллі.

Найкращих показників по надою молока добився колгосп «Україна». За 9 місяців тут одержано по 312 центнерів молока на 100 гектарів угідь, а в «Ленінському шляху» та в колгоспі ім. Шевченка по – 283-288 центнерів. Правління цих колгоспів (голови тт. Кушнір, Ротар, Кирилюк) партійні організації (секретарі тт. Рощенко, Кривой, Боиркін) зуміли організувати тваринників на успішне виконання взятих зобов’язань. На фермах них колгоспів все ширше розгортається соціалістичні! змагання. Доярки і свинарки, вівчарі і пташниці ведуть наполегливу боротьбу за дальше підвищення продуктивності худоби і птиці.

Все це дає підстави сказати, що завдання партії в галузі збільшення виробництва продуктів тваринництва буде успішно виконано.

Це значить, що країна одержить достатню кількість м’яса, молока, масла, і життя трудящих стане ще заможнішим.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Один з перших випусків Ломачинецької школи

Значно зросла культура вільної Сокирянщини. В селах створено багато будинків культури, клубів, бібліотек, кінопересувок. Кількість радіоточок і радіоприймачів порівняно з 1945 роком збільшилась в 26,5 рази, мотоциклів — у 16 разів, велосипедів — у 23 рази.

Змінилося обличчя сіл. Про це говорять переконливі цифри. Замість похилених напівзруйнованих халуп в селах району тільки в 1957 році виросло 440 світлих, просторих будинків. Такого великого розмаху житлового будівництва не знає історія району.

Не тими стали й Сокиряни. Колишнє село з непролазною грязюкою зараз є районним центром, який з кожним днем стає упорядкованішим і привітнішим. Впорядковуються вулиці, асфальтуються тротуари, закладаються нові парки і сквери. В селі працює недавно відкритий завод будівельних матеріалів, продукція якого відома далеко за межами нашої області, працює маслозавод. Його валова продукція з року в рік невпинно зростає. Є в районі харчокомбінат, будується новий пивоварний завод.

Свій відпочинок трудящі райцентру проводять в добре обладнаному Будинку культури, в кінотеатрі, в районній бібліотеці з 30-тисячннм книжковим фондом.

З кожним днем міняється обличчя колгоспного села. Невпізнанними стали Сербичани. До Радянської влади тут височіла тільки церква, куди в свято завертали селяни. Тепер колгоспники йдуть проводити свій відпочинок в новому колгоспному клубі. В селі є бібліотека, аптечний пункт, родильний будинок, будується нове приміщення семирічної школи. Кваліфіковані медпрацівники піклуються про здоров’я трудящих. Тепер уже не зустрінеш тут різного роду шептунів, ворожок, чаклунів.

Колись дим каганця виїдав селянам очі, а тепер все село електрифіковане. В хатах сяють лампочки Ілліча, говорять радіоприймачі.

Коли їхати шосейною дорогою, що йде з Сокирян на Білоусівку, впадають в очі збудовані на південному схилі рівні ряди тваринницьких приміщень. Це господарство коболчинської артілі «Ленінський шлях». Ще кілька років тому це був відсталий колгосп. А тепер його не впізнати. Старанна праця принесла трударям хороші подарунки. Зерна вродило по 21,4 центнера на кожному гектарі, а загальний доход артілі в 1957 році становить 3,5 мільйона карбованців. Заклик рідної Комуністичної партії наздогнати США по виробництву м’яса, молока і масла на душу населення знайшов гарячий відгук серед тваринників артілі. Воші пишаються роботою своєї доярки Ольги Яковини, без перебільшення називають її руки золотими. За нею ідуть Марія Гончар і комсомолка Фросина Надута.

Змінило своє обличчя і саме село Коболчин. Не один раз проводяться районні наради передовиків сільського господарства у просторому світлому Будинку культури. Тут дають концерти учасники художньої самодіяльності села, ставлять вистави артисти Чернівецького музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської, частими гостями бувають артисти інших міст нашої Батьківщини.

Новим життям зажили за радянських часів і романківчанн. В колишніх маєтках пана Крупінського розташувалась Романківецька МТС, що обслуговує 10 колективних господарств. На її озброєнні 162 трактори в 15-сильному обчисленні, 26 зернових комбайнів і багато інших чудових машин.

Торік територію станції прикрасила новоспоруджена механічно-ремонтна майстерня а першокласним устаткуванням.

Неоціниму підмогу а боку МТС відчував і артіль ім. XX партз’їзду. З ранньої весни і до пізньої осені в артільному степу гуркочуть машини. Влітку тут суцільною стіною стоять дорідні хліба, оксамитовим килимом стеляться бурякові, кукурудзяні, соняшникові плантації. Земля сторицею відплачує за чесну працю трударям. Бригада Олексія Яковенка, депутата обласної Ради, виростила в цьому році по 37 центнерів пшениці на кожному з 51 га.

Любуються романківчани красивим двоповерховим будником, в якому розміщена середня школа. Є в селі дві початкові, вечірня школи, в яких працює, понад 40 учителів і навчається до 900 учнів. Із стін цих шкіл вийшли сотні людей різних професій. Хто міг колись подумати, що син Дмитра Самуся Павло закінчить сільськогосподарську академію? Здійснилася мрія Миколи Босака стати офіцером Радянської Армії.

У мальовничому кутку села розташована дільнична лікарня. Тінисті дерева, цілюще повітря, світлі палати. При боярській Румунії тут був тільки один лікар, а тепер тут працюють 3 лікарі з вищою кваліфікацією, 3 з середньою освітою і 10 медсестер. Окремо ще функціонують родильний будинок і аптека.

Торік на Жовтневі свята, триста родин справляли новосілля. Румунські бояри зовсім не дбали про народну освіту в районі. В селах району було понад 80 процентів неписьменних. Зараз, завдяки піклуванню Комуністичної партії і Радянського уряду, в районі працює 33 школи – 9 середніх, 16 семирічних та 8 початкових шкіл, в яких навчається 6394 учні. Наше славне молоде покоління майбутніх будівників комуністичного суспільства навчають висококваліфіковані вчителі. Взяти хоча б такий факт. Коли в 1940 році було 13 вчителів з вищою освітою, то тепер їх є 50, з незакінченою вищою не було ні одного, тепер — 132. В школах навчають учнів рідною українською мовою. Побудовано просторі приміщення шкіл з світлими класами, фізичними кабінетами, майстерними. Діти колишніх селян-бідняків. а тепер колгоспників, після закінчення середньої школи вступають у вузи, технікуми, ідуть працювати на виробництво або в рідні колгоспи.

Візьмемо для прикладу Сокирянську середню школу. Директор Іван Андрійович Мєх з гордістю розповідає про своїх випускників. «Ніколи ще не було в Сокорянах, щоб за такий короткий час 250 учнів закінчили середню школу. Наші колишні випускники Войтишин С.Ю., Юдіна З Д., Фіш Є.А., Нечипоренко С.Н. закінчили університети та вчительські інститути і тепер працюють у нас викладачами .

Ось журнал, в якому записані учні, що закінчили 10 класів. Вчителі добре пам’ятають кожного з них. Дві сестри Богач Софія і Катерина навчаються в університеті, а Олійник Олена та Бучарська Євгена після закінчення університету вчаться в аспірантурі і працюють викладачами, у вузах. Сорока Ольга і Беркович Ента працюють головними лікарями в Герцаївській та Сокирянській лікарнях. Мельник Петро – офіцер Радянської Армії.

Та хіба можна перелічити всіх, коли вже більше 20 колишніх випускників закінчили університет, 8 – медінститут, 22 – технікуми. 37 випускників тепер навчаються в університеті, 10 — в медінституті і т. д.

Чи міг колись думати батько Кучиника Василя з села Коболчин, що його син закінчить сільськогосподарський вуз і працюватиме агрономом. А ось вихованець Сокирянського дитячого будинку Тодор Попеску став артистом Київського державного ордена Леніна Академічного театру опери та балету ім. Шевченка, його брат Сільвестр закінчує хореографічне училище і теж буде артистом.

Неослабну увагу приділяє держава охороні здоров’я трудящих. Коли за боярської Румунії лікували за велику плату, то тепер в нас безкоштовне стаціонарне лікування. Кількість ліжок в лікарнях району зросла до 265. Функціонують також 17 фельдшерсько-акушерських пунктів, 16 родильних будинків, в яких працюють кваліфіковані кадри медпрацівників. Замість одного лікаря і 4 фельдшерів, які були колись в районі, тепер є 27 лікарів з вищою освітою, 150 фельдшерів та медсестер,

Та ми звикли дивитись не тільки на цифри. За кожною цифрою ми бачимо радянську людину, її чуйність і ласку.

Старанним піклуванням оточена в нас мати-трудівниця. Досить сказати, що тільки за 10 місяців 1957 року багатодітним та одиноким матерям виплачено 685 тисяч карбованців. 12 багатодітним матерям району присвоєно почесні звання Мати-героїня. Радянська Конституція надала жінці рівні права з чоловіком. Тепер жінки не тільки мають право брати участь у виборах, а й самі можуть бути обраними до органів радянської влади. В нашому районі з 431 депутата сільських Рад – 153 жінки. 17 жінок є депутатами районної Ради. Ніколи не думала колишня біднячка, а тепер знатна доярка Ольга Погребняк, що вона буде депутатом районної Ради. Змалку залишившись без батьків, на панських ланах обливалась потом, заробляючи на кусок хліба. Не мала і власної хати. А тепер в розмові з агітатором Ольга Погребняк говорить: «Я радію тим, що мої односельчани будують добротні світлі будинки з чотирма кімнатами і криті бляхою або шифером за один рік, а я під час панування румунських бояр будувала вбогу хатину 10 років. Тільки за Радянської влади я впізнала радість життя, зажила щасливо і заможно».

Колись говорили, що з жінки тільки хороша хазяйка в хаті, а до науки іі братись ніколи. Погляньмо тепер. Із 27 лікарів району з вищою освітою — 18 жінок. 265 жінок працюють вчителями. Багато жінок працює і в інших установах.

Під благотворним сонцем Жовтня зросла і розквітла, розправила свої крила вільна соціалістична Сокирянщина. Материнське піклування проявляє рідна Комуністична партія про добробут і культурно життя трудящих. З якою радістю читалась в травні 1957 року телеграма Центрального Комітету КПРС трудящим Буковини, в тому числі і трудівникам нашого району, які взяли зобов’язання виробити в 1957 році на 100 гектарів сільськогосподарських угідь по 40 центнерів м’яса, і по 240 центнерів молока. Бажаємо вам, говорилось в телеграмі — успішно виконати взяті зобов’язання і тим самим внести свій гідний вклад у загальну справу боротьби нашого народу за створення в країні достатку сільськогосподарських продуктів, за дальше зміцнення і процвітання Радянської Батьківщини».

Славним подарунком зустрічають трудящі нашого району сорокарічний ювілей Країни Рад. Вони виконали взяті соціалістичні зобов’язання по вирощенню зернових і технічних культур, а також успішно викопують зобов’язання по одержанню продуктів тваринництва.

Квітує наша славна колгоспна Сокирянщина. Гудіння машин на колгоспних полях, весела пісня молоді і тихий шепіт хвиль голубого Дністра виливаються в прекрасну симфонію труда оновленого краю.

В цій симфонії звучить щира сердечна подяка трудящих рідній Комуністичній партії, що звільнила їх від віковічного гніту, вивела на широку дорогу нового щасливого життя, і зараз під немеркнучими знаменами марксизму-ленінізму веде радянський народ від перемоги до перемоги, успішно будуючи світле майбутнє людства, ім’я якому — комунізм.

Яворський Л.П.

«Під сонцем Великого Жовтня квітує колгоспна Сокирянщина (З минулого і сучасного Сокирянського району Чернівецької області)». – Сокиряни: Сокирянське відділення Товариства для поширення політичних і наукових знань Української РСР, 1957.

Один відгук на «Рік — 1957: «Квітує колгоспна Сокирянщина»»

  1. Inga в 05.02.2014 at 20:20

    Неймовірний за цікавістю матеріал!!! Дуже Вам дякую. Звичайно, що проглядаються деякі радянські ідеологічні моменти, але й навіть це має історичне значення. А в цілому, дякувати п. Яворському і сайту, маса дуже цікавих історичних фактів, описів

Залиште свій коментар