Свято-Покровська церква села Селище

Автор: admin

Олексій Мандзяк

 

 

Село Селище вперше згадується в підтвердній грамоті господаря Молдавського князівства Ієремії Могили, від 15 квітня 1603 року[1]. 5 травня 1629 року, в Яссах господар Молдавського князівства Мирон Барновський Могила видав підтвердну грамоту дяку (писарю) Костянтину Стирчі на це село[2]. Надалі воно переходило від одного власника до іншого.

Коли і ким була побудована перша православна церква в селі Селище, нам не відомо. Але в XVIII столітті вона там вже була. «Відомість в молдавський диван від Хотинського цинуту про кількість у ньому селищ, в них дворів і людей» від 25 грудня 1772 року свідчить про те, що в с. Селище діяла церква, при якій служив один священик[3]. В даних по селах Сокирянщини з відомостей про погосподарський перепис Хотинського цинуту, складених в травні-липні 1774 року, зазначено, що при церкві села Селище служив «піп Николай»[4].

На місці старої церкви, як сказано в «Відомостях про Свято-Покровську церкву Хотинського повіту селища Селище», за 1832-1836 роки, в 1808 році «зусиллями парафіян» була побудована нова церква – дерев’яна, на кам’яному фундаменті; тризрубна, з дзвіницею над притвором, до якого примикає тамбур. За даними «формулярів» за 1812-1813 роки: «дерев’яна, древа нарізаного, покрита соломою; одягом і книгами задоволена»[5]. Формулярна відомість 1824 року доповнює, що церква «з трьома куполами, міцна, ґонтом покрита»[6]. Із клірових відомостей за 1853 рік узнаємо, що біля церкви окремо знаходилася дерев’яна дзвіниця, яка також була покрита ґонтом[7]. І вже тоді була кам’яна огорожа[8].

У місцевих переказах говориться, що в минулого центр села був не там, де тепер, а в тій частині, яка називається «Під Лісом». Саме там жителі села вирішили будувати церкву. Але коли везли перший віз з будівельними матеріалами, він поламався при в’їзді в село, біля каплиці. І люди сказали, що, напевно, це від Бога, з волі якого віз зупинився тут, і нехай тут і будемо будувати храм Божий. Поступово село стало розбудовуватися і церква опинилася в центрі села.

Цей храм декілька разів ремонтувався, а начиння поновлювалося. Так, наприклад, ухвалою Синоду від 29 травня – 10 червеня 1881 року за № 1208, поміщиці села Селища, Марії Миколаївні Бурдик (уроджена Єрмолінська), надано благословення Святішого Синоду з видачею встановленої грамоти, за пожертви на сільський храм[9].

У 1880-х роках стараннями парафіян і місцевих поміщиків у існуючій церкві оновлено інвентар церкви, а також парафіяни почали збирати кошти на будівлю нової церкви, про що ми можемо судити з повідомлень опублікованих на сторінках «Кишинівських єпархіальних відомостей»: «Оголошується подяка жителям села Селища Хотинського повіту за пожертвування на будівлю нової церкви в с. Селище 12 000 руб., і на покупку панікадила та інших предметів 500 руб. Поміщиці Марії Миколаївні Владиславській (в першому шлюбі – Бурдик) за придбання на 120 руб., парчі для напрестольних одягів і 2 парчевих вишитих покривал для Селищанської церкви. Однодворцю Франку Ільницькому за пожертвування для тої ж церкви двох срібних 84 проби хрестів на суму 160 руб.»[10].

У 1888 році «старанням парафіян та священика» була побудована нова дерев’яна церква, яка 7 листопада того ж року була урочисто освячена – також на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Станом на 1914 рік: «будівлею дерев’яна, з такою ж спільною дзвіницею, всередині обштукатурена, ззовні оббита шелівками, з обох сторін пофарбована масляними фарбами, міцна, навколо обведена кам’яною огорожею»[11].

Про те що ця церква із себе являє на теперішній день, селищанські краєзнавці повідомляють наступне: «Розмір цієї церкви наступний: довжина – 27 м, ширина – 13 м, висота – 20 м. Дерев’яна, на кам’яному фундаменті, тризрубна, одноверха, хрестова в плані з дзвіницею над притвором, до якого примикає тамбур. Складається із квадратних бабинця, нави і гранованого вівтаря. До вівтаря із заходу і сходу примикає ризниця. Хрешатість у плані створюється за рахунок ризалітів, що виступають по вісі схід-захід. Ризаліти завершують трикутними фронтонами. Композиційним центром є нава, зруб якої вищий за інші і завершується декоративним верхом.

Капличка на церковному подвір’ї

Основне декоративне оздоблення фасадів складають мандрики, лиштва, профільовані карнизи вікон. В інтер’єрі домінує висотне розкриття простору. Бабинець і вівтар перекриті плескатими склепіннями. Із бабинця до нави веде фігурна арка-виріз.

ЇЇ східний і західний фасади відмічені ризалітами, завершені трикутними фронтонами. Верхній ярус дзвіниці завершується наметом з верхом.

Центральний внутрішній купол побудований у формі правильного зрізного восьмигранного конуса. На його стінах з зображенням Ісуса Христа, що ілюструють сторінки книги «Житіє Ісуса Христа». Церкву освітлюють два підвісних світильники. Іконостас складається з ікон, на яких зображені святі. Малюнки виконанні на полотні, встановлені в гарно оздоблені рамки. Ким написані ікони невідомо. Старожили села розповідають, що іконостас був оформлений зразу ж після завершення будівництва церкви.

Біля церкви

У Вівтарі знаходиться стара Плащаниця. За словами старожилів Плащаниця куплена за кошти панів Бурдиків, які виділили землю і частину коштів на будівництво церкви. На престолі у Вівтарі знаходиться макет церкви (автор невідомий).

На другому поверсі центрального купола знаходиться дзвіниця, оснащена 6-ма дзвонами різної величини. На дзвонах є відбиток-рік їхнього виготовлення: 1925-1928 рр.

Також на території церкви є кладовище, на якому сім поховань. Поховані там церковнослужителі, їхні сім’ї та сім’я пана Павла Єгоровича Бурдика (14.06.1812 – 1878).. Роки поховань – 1878 р., 1883 р., 1886 р., 1922 р., 1940 р. – похована мати священика Гербановського.

У 2004 році після капітального ремонту з благословення митрополита Чернівецького і Буковинського Онуфрія (О.В. Березовський), благочинний Сокирянського округу протоієрей Нестор Чаглей здійснив чин освячення відремонтованого Свято-Покровського храму.

У 2008 році знову проведено ремонт Свято-Покровської православної церкви. Біля храму, поряд з віковічними деревами висаджено різноманітні квіти на нововисипаних клумбах, а також збудовано паркан»[12].

 

СВЯЩЕННО-І ЦЕРКОВНОСЛУЖИТЕЛІ[13]

 

Балуца Іван Федорович (1868 р.н.) – син священика села Макарешти Кишинівського повіту, Федора Васильовича Балуци (1828 р.н.). 15 червня 1891 року закінчив Кишинівську духовну семінарію[14].

Дружина: Гербановська Євгенія Георгіївна (1877 р.н.) – дочка священика Георгія Яковича Гербановського (1845–1922) та Ксенії Костянтинівни Биховської (1849 р.н.). Вінчалися 18 вересня 1894 року в церкві Покрова Пресвятої Богородиці села Селище 3-го округу Хотинського повіту[15].

 

Биховський Ілля Тимофійович (1803 р.н.) – син священика церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Новоселиця Хотинської райї, Тимофія Васильовича Биховського († 1812 р.) та Ксенії Стефанівни (1766 р.н.). Отримав домашню освіту[16].

4 березня 1825 року за указом Кишинівської духовної дикастерії визначений на місце другого дячка при церкві Покрова Пресвятої Богородиці села Селище Хотинського повіту[17]. 20 травня 1845 року, архієпископом Кишинівським і Хотинським Іринархом (Я.Д. Попов) посвячений у стихар. 11 жовтня 1847 року тим же архієпископом висвячений на диякона, до тієї ж церкви – на окладі дячка[18]. Там він служив і за даними на 1865 рік[19].

Дружина: Анна Стефанівна (1807 р.н.).

 

Биховський Костянтин Тимофійович (1805–1886) – син священика церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Новоселиця Хотинської райї, Тимофія Васильовича Биховського († 1812 р.) та Ксенії Стефанівни (1766 р.н.). В семінарії не навчався – отримав домашню освіту.

11 травня 1827 року визначений на місце паламаря при церкві рідного йому села Новоселиця[20]. 26 квітня 1836 року, за власним проханням і за розпорядженням Кишинівської духовної консисторії переведений на місце дячка при тій же церкві[21]. 3 червня 1840 року архієпископом Кишинівським і Хотинським Димитрієм (Д.І. Сулима) висвячений на священика до церкви Покрови Пресвятої Богородиці села Селище Хотинського повіту[22]. У 1846 році також призначений співробітником Кишинівського духовного піклування[23]. Далі служив при церкві села Вовчинець 3-го округу Хотинського повіту[24]. У 1884 році вийшов за штат.

У 1852 році архієпископом Кишинівським і Хотинським Іринархом (Я.Д. Попов) нагороджений набедреником. У 1860 році нагороджений бронзовою медаллю в пам’ять війни 1853-1856 рр. і бронзовим наперсним хрестом на Володимирській стрічці. У 1877 році указом Святішого Синоду від 18 квітня він нагороджений скуфією[25].

Помер 30 березня 1886 року в селі Вовчинець, коли вже був за штатом. Похований в селі Селище біля церкви[26].

Дружина: Чернявська Катерина Никифорівна (1811 р.н.) – дочка священика села Коболчин Хотинського повіту, Никифора Прокоповича Чернявського (1777 р.н.).

Їхні діти: Олена (1833 р.н.), Єлизавета (1835 р.н.), Порфирія (1840 р.н.), Володимир (1842 р.н.), Мелетій (1845-21.02.1901), Олімпіада (20.07.1846 р.н.), Ксенія (1849 р.н.).

 

Бучинський Михайло Георгійович (1840 р.н.) – син священика Георгія Івановича Бучинського (1798–1879) та Олени Федорівни Терновецької (1803 р.н.). Народився в селі Рашків. В семінарії не навчався – отримав домашню освіту.

26 червня 1859 року архієпископом Кишинівським і Хотинським Антонієм (О.А. Шокотов) визначений на посаду дячка при Свято-Покровській церкві села Селище Хотинського повіту. 4 січня 1860 року переміщений до Свято-Димитріївської церкви села Поляна Хотинського повіту[27]. 13 вересня 1910 року звільнений за штат[28].

Дружина: Сушкевич Гликерія Павлівна (1838 р.н.) – дочка священика.

Їхні діти: Тит (1861 р.н.), Іван (1871 р.н.), Євдокія (15.02.1875 р.н.), Анна (1879 р.н.), Павло (1881 р.н.).

 

Гербановський Георгій Якович (1845–1922) – народився 15 квітня 1845 року в селі Бурдюг Хотинського повіту, в сім’ї священика Якова Омеляновича Гербановського (1808 р.н.) та Єлизавети Семенівни (1815 р.н.). 15 червня 1869 року закінчив Кишинівську духовну семінарію – за першим розрядом[29].

12 лютого 1870 року висвячений на диякона. 20 лютого 1870 року визначений на посаду священика при Свято-Покровській церкві села Данківці 1-го округу Хотинського повіту[30]. 22 лютого того ж року висвячений на священика до вищеозначеної церкви. 20 липня того ж року, за власним проханням, переміщений до церкви Покрови Пресвятої Богородиці села Селище Хотинського повіту. З 1912 року служив священиком при Свято-Анастасіївській церкві села Непоротове 3-го округу Хотинського повіту[31].

3 листопада 1873 року призначений законовчителем в народному училищі села Молодове Хотинського повіту. Повторно затверджений на цій посаді 16 жовтня 1878 року. 20 червня 1879 року звільнився з цієї посади.

У 1875 році призначений законовчителем Селищанського народного училища. 9 грудня 1876 року знову затверджений на цій посаді.

За розпорядженням єпархіального начальства, 22 березня 1872 року призначений цензором проповідей 5-го округу Хотинського повіту. З 1875 року до 23 червня 1881 року був на посаді помічника благочинного 3-го округу Хотинського повіту. З 23 червня 1881 року до 4 жовтня 1884 року був на посаді депутата. 5 лютого 1891 р. призначений духівником 3-го округу Хотинського повіту.

Вів активну місіонерську та просвітницьку діяльність. Брав участь в єпархіальних з’їздах, наприклад, в тому що відкрився 19 серпня 1898 року в Кишиневі.

3 листопада 1875 року нагороджений набедреником. 24 квітня 1880 року за наказом царя і визначенням Святішого Синоду, нагороджений благословенням Святішого Синоду, без грамоти. 18 квітня 1881 року нагороджений скуфією від Святішого Синоду. 5 квітня 1888 року до дня Святої Пасхи, Святішим Синодом нагороджений камилавкою. 6 травня 1898 року нагороджений наперсним хрестом, а в 1904 році – орденом Святої Анни III ст. 31 грудня 1910 року нагороджений золотою шийною медаллю з написом «За старанність» на Олександрівській стрічці. У 1922 році нагороджений палицею.

Помер 7 вересня 1922 року в селі Непоротове. Похований 14 вересня в селі Селище[32].

Дружина: Ксенія Костянтинівна Биховська (1849 р.н.) – дочка священика села Селище, Костянтина Тимофійовича Биховського (1805-1886) та Катерини Никифорівни Чернявської (1811 р.н.)[33].

Їхні діти: Феоктіста (1872 р.н.), Микола (1876–1941), Євгенія (1877 р.н.), Костянтин (1878 р.н.), Олена (1878 р.н.), Олександр (30.08.1881 р.н.), Михайло (07.11.1883–07.02.1884), Іван (07.01.1885–22.03.1892), Олександра (23.04.1889 р.н.), Юлія (12.06.1891–20.03.1892).

 

Гербановський Микола Георгійович (1876–1941) – народився 6 грудня 1876 року в селі Селище Хотинського повіту, в сім’ї священика Георгія Яковича Гербановського (1845–1922) та Ксенії Костянтинівни Биховської (1849 р.н.).

У 1901 році закінчив Кишинівську духовну семінарію і 3-го вересня того ж року, єпископом Кишинівськім і Хотинським, Преосвященнішим Іаковом (І.О. Пятницкий), висвячений на священика до Свято-Анастасіївської церкви села Непоротове 3-го округу Хотинського повіту. 7 березня

1912 року, за власним проханням, переміщений до церкви Покрова Богородиці села Селище 3-го округу Хотинського повіту. У лютому 1940 р. його зусиллями вдалося отримати фінансову допомогу на ремонт Селищанської церкви.

У 1901 році був завідувачем в Непоротівської церковно-приходської школи. У 1910 році призначений законовчителем народного училища села Ломачинці Секурянської волості Хотинського повіту. З 1 січня 1914 року перебував членом правління Єдинецького духовного училища[34].

28 травня 1941 р. заарештований Кельменецьким районним відділом Народного комісаріату державної безпеки СРСР (НКГБ СРСР) – як соціально небезпечний елемент, згідно ст. 54-13 КК УРСР. Не був засуджений. Помер 5 вересня 1941 року в місцях позбавлення волі. Справу припинено слідчим відділу УКДБ при РМ УРСР по Чернівецькій області 5 грудня 1964 року, в зв’язку зі смертю обвинуваченого. Реабілітований Чернівецькою обласною прокуратурою 27 жовтня 1989 року[35].

У 1912 році до дня Святої Пасхи Його Преосвященством, Преосвященнішим єпископом Серафимом (Л.М. Чичагов) був нагороджений скуфією. 27 березня 1917 року Високопреосвященним Анастасієм (О.О. Грибановський), архієпископом Кишинівськім і Хотинським нагороджений камилавкою. У 1931 році удостоєний сану протоієрея.

Дружина: Віра Гаврилівна Кирилович (24.05.1884 р.н.) – дочка священика села Мендиківці, Гавриїла Григоровича Кириловича та Катерини Василівни. Вінчалися 5 листопада 1901 року в Архангело-Михайлівській церкві села Мендиківці[36].

Їхні діти: Антоніна (24.10.1902 р.н.), Борис (24.07.1904 р.н.), Сергій (10.09.1906 р.н.), Євгенія (13.03.1909 р.н.), Юлія (01.09 .1911 р.н.).

 

Гроппа Стефан Георгійович – із сім’ї духовного звання.

З 1867 року служив паламарем при Свято-Миколаївській церкві села Бирнова 2-го округу Хотинського повіту. У 1869 році направлений на місце дячка при Свято-Покровській церкві села Селище, того ж повіту. 18 січня 1872 року переміщений паламарем до Свято-Миколаївської церкви села Бричани 2-го округу Сорокського повіту[37].

Дружина: Марія Георгіївна.

Їхні діти: Малакій, Федір, Іоанн (1874 р.н.), Дмитро (11.01.1875 р.н.), Павло (1882 р.н.), Юстина, Анна.

Дмитро Гроппа у 1892 році зарахований послушником (на випробуванні) в Каларашовський монастир, в Сорокському повіті. За даними на 1911 рік він служив псаломщиком при Свято-Миколаївській церкві села Бричани 2-го округу Хотинського повіту.

Павло Гроппа декілька років служив псаломщиком при церкві села Боросени-Ноу 4-го округу Белецького повіту. З 1929 року знаходився на тій же посаді Архангело-Михайлівської церкви села Гелешень 4-го округу Белецького повіту.

 

Додевич Микола Федорович (1903 р.н.) – народився в 1903 році на Волині, в сім’ї священика Федора Миколайовича Додевича (1870–1955). Згідно дослідженням історика С.С. Яремчука, в 1912-1922 роках М.Ф. Додевич навчався в духовних навчальних закладах м. Кременець, який нині розташований в Тернопільській області України. В 1922-1925 роках працював – частково псаломщиком, а частково службовцем в різних радянських установах в Шепетівській окрузі Кам’янець-Подільської області (нині Шепетівського району на півночі Хмельницької області). В 1925-1932 роках працював педагогом у Шепетівській окрузі, а в 1932-1941 роках – у Києві. У вересні 1941 року два тижні перебував у концтаборі м. Києва. В лютому 1942 року Київським єпископом Пантелеймоном (П. Рудик) висвячений на священика і служив до вересня 1943 року на Київщині. З жовтня 1943 року по червень 1944 року служив у Дунаєвецькому районі Кам’янець-Подільської області (нині Хмельницької області). Далі служив при Свято-Покровській церкви села Селище Кельменецького району (тепер у складі Сокирянського району), обслуговуючи також сусідні села Молодове і Василів.

30 грудня 1944 року його заарештували. Після звільнення в Чернівецьку область не повернувся[38].

 

Євстафієв Олександр Іванович (1822 р.н.) – син священика. В семінарії не навчався.

9 червня 1845 року архієпископом Кишинівським і Хотинським Іринархом (Я.Д. Попов) посвячений у стихар і визначений на посаду дячка при церкві Преображення Господнього села Керстенці Хотинського повіту. 22 квітня 1846 року переміщений на місце дячка при Архангело-Михайлівській церкві села Бочківці Хотинського повіту. 28 червня 1848 року висвячений на диякона до тієї ж церкви[39].

22 серпня 1852 року архієпископом Кишинівським і Хотинським Іринархом (Я.Д. Попов) висвячений на священика до церкви Преподобної Параскеви села Малінешти Хотинського повіту. 6 грудня 1853 року переміщений на місце священика при Свято-Вознесенській церкві села Колінківці Хотинського повіту. 9 листопада 1854 року затверджений на посаді настоятеля при тій же церкві. В серпні 1863 року за проханням князя Кантакузіна переміщений до Свято-Покровської церкви села Селище Хотинського повіту, але вже 30 листопада того ж року повернутий назад до церкви села Колінківці. У 1864 році звільнений з посади настоятеля[40]. На початку 1869 року переміщений на місце священика при Свято-Димитріївській церкві села Бернове Хотинського повіту[41]. Того ж року, за власним проханням був звільнений за штат[42]. Але, вже 13 липня 1870 року переміщений на місце священика при Свято-Миколаївській церкві села Довжок Хотинського повіту[43]. З 8 жовтня 1871 року служив при Свято-Миколаївській церкві села Грозинці, того ж повіту[44].

25 лютого 1856 року «за хорошу поведінку і старанне виконання священицьких обов’язків» нагороджений набедреником. У 1859 році нагороджений бронзовим наперсним хрестом на Володимирській стрічці і світлобронзовою медаллю на Андріївській стрічці в пам’ять війни 1853-1856 рр.

Дружина: Марія Максимівна (1825 р.н.)[45].

Їхні діти: Іван (1848 р.н.), Ольга (1850 р.н.), Надія (1855 р.н.), Володимир (1858 р.н.).

 

Жалоба Григорій Георгійович (1840 р.н.) – син дячка. Отримав домашню освіту.

З 1864 року служив паламарем при церкві Покрови Пресвятої Богородиці села Селище Хотинського повіту[46]. Дячок Олександро-Невської церкви села Яноуци Хотинського повіту. 27 січня 1871 року призначений виконуючим посаду псаломщика при Архангело-Михайлівській церкві села Батирь 2-го округу Бендерського повіту[47]. Там він служив і за даними на 1911 рік[48].

 

Йорга Александру – син священика, уродженець Румунії.

З 1936 року до 1940 року, а потім з кінця 1941 року, служив священиком при Свято-Димитріївській церкві села Діноуци Хотинського повіту. 1 березня 1942 року, за розпорядженням єпархіального начальства, переміщений до церкви Покрови Пресвятої Богородиці села Селище Хотинського повіту. У 1944 році виїхав до Румунії[49].

 

Калуцький Василь Федорович (1929–1987) – син священика Федора Петровича Калуцького (1903-1980). Народився 16 липня 1929 року в селі Вашківці Хотинського повіту (нині – Сокирянського району Чернівецької області).

З 1948 до 1950 року був псаломщиком при Свято-Покровській церкві села Селище Сокирянського району Чернівецької області. У 1950 році єпископом Чернівецьким і Буковинським Андрієм (Є.О. Сухенко) висвячений у сан диякона, а потім – у пресвітера і призначений настоятелем Вознесенського храму в села Бабин Кельменецького району, тієї ж області. У 1961 році заочно закінчив Ленінградську Духовну Семінарію.

Деякий час був настоятелем Олександро-Невської церкви села Іванівці Кельменецького повіту. При ньому в Іванівцях і Бабині був здійснений ремонт церков[50]. З 1970 року був отець Василь був настоятелем церкви Успіння Пресвятої Богородиці села Банилів Вижницького району та благочинним Вижницько-Путильського округу. У 1971 році був учасником Помісного Собору Російської Православної Церкви.

У 1972 році його призначили секретарем Чернівецького єпархіального управління. На цій посаді він перебував до 1983 року. У 1984 році затверджений духівником Чернівецького міського благочиння.

У 1974 році отець Василь призначений настоятелем Петропавлівського храму в м. Чернівці. Там він прослужив до кінця свого життя. Був працьовитим і чуйним пастирем, трудолюбивим проповідником слова Божого, точно і акуратно виконував покладені на нього обов’язки і слухняності. Він дбав про благоліпне життя храму, багато уваги приділяв церковного співу.

У 1978 році, коли виповнилося 40 років з дня заснування Петропавлівського храму (освячений митрополитом Буковинським Віссаріоном в 1938 році), члени церковної ради зустрічали єпископа Варлаама (О.Т. Ільющенко), і настоятель Василь Калуцький виголосив вітальне слово. За літургією Владика поклав на настоятеля патріаршу нагороду – хрест з прикрасами[51].

За ревне служіння Церкві Христовій, в 1979 році о. Василь був нагороджений орденом Святого рівноапостольного князя Володимира III ступеня. 25 квітня 1981 року Владика Варлааам поклав на о. Василя митру[52].

В.Ф. Калуцький помер 22 вересня 1987 року. Чин відспівування в Петро-павлівському храмі в Чернівцях звершив єпископ Чернівецький і Буковинський Антоній (В.І. Москаленко) у співслужінні кліриків Чернівецької єпархії. Похований протоієрей Калуцький на кладовищі в Чернівцях[53].

 

Кукул Григорій Стефанович (1841 р.н.) – син паламаря. Отримав домашню освіту.

28 серпня 1865 року визачений на місце третього дячка при церкві Покрови Пресвятої Богородиці села Селище Хотинського повіту[54]. 28 грудня 1866 року переміщений до церкви села Хаджимус Бендерського повіту.

 

Леськов Діонісій Дмитрович (1882 р.н.) із селян села Селище Романкоуцької волості Хотинського повіту. Навчався в народному училищі.

29 червня 1909 року поступив на послух в Каларашовський Свято-Успенський чоловічий монастир[55].

 

Леськов Юстин Дмитрович (1893 р.н.) – із селян села Селище Романкоуцької волості Хотинського повіту. Навчався в народному училищі.

4 вересня 1908 року поступив на послух в Каларашовський Свято-Успенський чоловічий монастир. Через деякий час, навчався в Кишинівській школі псаломщиків. В служінні з 1920 року. 1 жовтня 1926 року призначений псаломщиком до церкви Покрова Пресвятої Богородиці села Селище Хотинського повіту. Там він служив і за даними на 1930 рік[56].

 

Лужецький Микола Георгійович (1843–1928) – син священика. Народився 9 березня 1843 року в селі Зарожани Хотинського повіту. В семінарії не навчався – отримав домашню освіту.

7 червня 1861 року за резолюцією архієпископа Кишинівського і Хотинського Антонія (О.А. Шокотов) визначений на місце паламаря при Свято-Покровській церкві села Селище Хотинського повіту. 26 листопада 1862 року переміщений на місце паламаря при Архангело-Михайлівській церкві села Ржавинці 1-го округу Хотинського повіту. З 7 березня 1865 року служив дячком при Свято-Вознесенській церкві села Колінківці 2-го округу Хотинського повіту. За даними на 1878 рік служив при тій же церкві і на тій же посаді, але на вакансії псаломщика[57]. У 1885 році затверджений на посаді псаломщика[58]. З 1919 року перебував на посаді псаломщика при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Берестя 2-го округу Хотинського повіту[59]. Далі був переміщений на посаду псаломщика при Свято-Миколаївській церкві села Строєшти (Строїнці) 2-го округу Хотинського повіту, де він служив і за даними на 1925 рік[60].

Помер 17 березня 1928 року в Строїнцях[61].

Дружина: Биховська Марфа Матвіївна (1845–1903) – дочка священика. Померла 9 лютого 1903 року в Колінківцях[62].

Їхні діти: Венедикт (1862 р.н.), Авраамій (1864 р.н.), Варвара (1868 р.н.), Василь (1871 р.н.), Ксенія (14.01.1874 р.н.), Єфросинія (01.10.1876 р.н.), Олександра (1883 р.н.).

Пасинок: Охоцин Дмитро Іванович (1886 р.н.).

 

Марчевський Євстафій Васильович (1783–1838) – із селян. Отримав домашню освіту.

6 червня 1806 року, в Яссах єпископом Парфенієм висвячений на священика і визначений до Свято-Покровської церкви села Селище Хотинської райї[63]. В липні 1838 року переміщений до Успенської Богородичної церкви села Наславча Хотинського повіту[64].

Помер 28 листопада 1838 року в с. Наславча, де помер і похований[65].

Дружина друга: Катерина Григорівна (1790–1857). Померла 19 березня 1857 року[66].

 

Марчевський Спиридон Євстафійович (1808–1859) – син священика села Селище Хотинського повіту, Євстафія Васильовича Марчевського (1783 р.н.). В семінарії не навчався – отримав домашню освіту.

17 березня 1825 року визначений на місце паламаря до церкви Покрова Пресвятої Богородиці села Селище Хотинського цинуту[67]. У 1850-х роках був звільнений за штат.

Помер 10 червня 1859 року[68].

Дружина: Василина Авксентіївна (1804 р.н.).

Дітей не мали.

 

Мошулькевич Єфрем Петрович (1775–1840) – син дячка. В семінарії не навчався – отримав домашню освіту.

16 грудня 1818 року за указом Кишинівської духовної дикастерії визначений на посаду дячка при церкві Покрови Пресвятої Богородиці села Селище Хотинського цинуту. 25 лютого 1820 року архієпископом Кишинівським і Хотинським Димитрієм (Д.І. Сулима) висвячений на диякона до Свято-Покровської церкви містечка Бричани[69]. 21 травня 1821 року тим же архієпископом висвячений на священика до Свято-Покровської церкви села Селище Хотинського цинуту[70].

Дружина: Олена Стефанівна (1783 р.н.) – із сім’ї духовного звання. Останні роки життя проживала в селі Бабин Хотинського повіту, при своїй дочці, яка була одружена з священиком Тимофієм Гладчуком[71].

Їхні діти: Іван (1805 р.н.), Феодосія (1811 р.н.), Дмитро (1817 р.н.), Параскева (1817 р.н.).

 

Мошулькевич Іван Єфремович (1805–1849) – син священика села Селище Хотинського повіту, Єфрема Петровича Мошулькевича (1775–1840) та Олени Стефанівни (1783 р.н.). В семінарії не навчався – отримав домашню освіту.

З 1819 року служив приватним дячком при церкві Покрови Пресвятої Богородиці с. Селище Хотинського повіту – в якості учня. 8 березня 1821 року за указом Кишинівської духовної дикастерії затверджений на посаді[72].

28 серпня 1838 року висвячений на священика до Іоанно-Богословської церкви села Молодове Хотинського повіту.

Помер у 1849 році в селі Молодове.

Дружина: Марія Євстафіївна (1808–1887). Померла 14 червня 1887 року в селі Кормань Хотинського повіту[73].

Дітей не мали.

 

Нагієвський Микола – із сім’ї духовного звання.

Висвячений на священика Проїлавським єпископом Парфенієм II. Деякий час служив при Свято-Покровській церкві села Селище (за даними на 1809-1815 рр.). Далі – другий священик при Архангело-Михайлівській церкві с. Гвіздівці Хотинського цинуту (за даними на 1824 рік помер)[74].

Дружина: Феодосія.

Їхні діти: Іоанн (1810-1811), Іван (1813 р.н.), Семен (1809 р.н.), Єлизавета (1806 р.н.) і Тетяна (1816 р.н.).

 

Николай – служив священиком при церкві Покрови Пресвятої Богородиці села Селище Хотинської райі, за даними з відомостей про погосподарський перепис Молдавського князівства 1774 року[75].

 

Підлепа Павло Васильович (1893 р.н.) із селян села Селище Романкоуцької волості Хотинського повіту. Навчався в народному училищі.

3 жовтня 1910 року поступив на послухання в Каларашовський Свято-Успенський чоловічий монастир[76].

 

Попович Сильвестр Васильович (1848 р.н.) – син священика.

У травні 1867 року визначений на місце паламаря при церкві Покрови Пресвятої Богородиці села Селище Хотинського повіту[77]. 25 березня 1870 року переміщений до Кишинівської тюремній Петро-Павлівської церкви. 14 грудня 1876 року, будучи паламарем при Кишинівській цвинтарній церкві Всіх Святих, визначений виконуючим посаду псаломщика при церкві села Калараш Оргеївського повіту. 18 вересня 1880 переміщений до Архангело-Михайлівської церкви села Рублениця 1-го округу Сорокського повіту. 27 серпня 1883 року переміщений понадштатним причетником до Свято-Михайлівської церкви села Ново-Воронкова 1-го округу Сорокського повіту. Незабаром затверджений на посаді паламаря при тій же церкві. 12 березня 1885 року переміщений на посаду псаломщика при Царе-Костянтинівській церкві міста Хотин. 11 лютого 1887 року повернутий до церкви с. Ново-Воронково Сорокського повіту – псаломщиком. Там він прослужив до 1897 року[78].

Дружина: Катерина Миколаївна.

 

Рубан Микола – син паламаря села Савка Сорокського повіту.

4 лютого 1867 року визначений на місце третього дячка при церкві Покрови Пресвятої Богородиці села Селище Хотинського повіту[79]. У перших місяцях 1869 року переміщений до Свято-Миколаївської церкви села Бирнова Сорокського повіту[80]. В метричних книгах і сповідних розписах села Бирнова за 1870-1871 роки записи з його ім’ям не зустрічаються.

 

Святкевич Василь Стефанович (1801–1880) – син священика церкви Покрови Пресвятої Богородиці с. Селище Хотинського повіту, Стефана Святкевича (1773 р.н.) та Пелагеї Іванівни (1782 р.н.). В семінарії не навчався – отримав домашню освіту.

9 липня 1835 року призначений служити дяком при Іоанно-Богословській церкві села Молодове Хотинського повіту[81]. 2 вересня 1838 року архієпископом Кишинівським і Хотинським Димитрієм (Д.І. Судима) посвячений у стихар. Того ж року, 29 вересня за власним проханням і за розпорядженням Кишинівської духовної консисторії переміщений другим дячком до церкви Покрови Пресвятої Богородиці села Селище Хотинського повіту[82].

Помер 23 грудня 1880 року[83].

Дружина: Анна Матвіївна (1828 – 1891). Померла 7 квітня 1891 року[84].

Їхні діти: Єфросинія (1848 р.н.), Порфирія (1851 – 21.09.1859), Олімпіада (1854 р.н.), Іван (1856 – 10.09.1857), Надія (1858 – 11.09.1859), Євфимія (1859 р.н.), Марія (1863 р.н.).

 

Святкевич Григорій Стефанович (1821–1892) – син священика Стефана Святкевича (1773 р.н.) та Пелагеї Іванівни (1782 р.н.). В семінарії не навчався – отримав домашню освіту.

19 вересня 1843 року, за указом Кишинівської духовної консисторії, визначений паламарем до церкви Покрови Пресвятої Богородиці села Селище Хотинського повіту. В подальшому значився псаломщиком і понадштатним дяком при тій же церкві[85].

Помер 23 травня 1892 року[86].

Дружина: Олена Георгіївна (1829 р.н.).

Їхні діти: Іоанн (1849 р.н.), Надія (1852 р.н.), Євдокія (1856 – 17.01.1857), Діонісій (1857 р.н.), Микола (1865 р.н.).

 

Святкевич Стефан (1773 р.н.) – народився в сім’ї селян с. Селище Хотинської райї.

Деякий час служив псаломщиком в рідному селі. У травні 1799 року, архієпископом Проїлавським Парфенієм II, висвячений на священика і визначений до церкви Успіння Богородиці села Комарів Хотинської райі. У 1803 році, за розпорядженням архієпископа Парфенія, переміщений до Свято-Покровської церкви с. Селище Хотинської райї. У 1819 році отримав грамоту від митрополита Гавриїла (Г.Г. Бенулеску-Бодоні). Далі він деякий час служив при церкві села Тузори Оргеївського повіту[87].

Дружина: Пелагея Іванівна (1782 р.н.).

Їхні діти: Тетяна (у 1809 р. одружилася з селянином Прокопом Райським), Василь (1801 р.н.), Марія (1807 р.н.), Іван (25.04.1818 р.н.), Григорій (12.03.1821 р.н.), Єфросинія (10.06.1823 р.н.), Килина (13.06.1824 р.н.).

Іван Стефанович Святкевич – указом Кишинівської духовної консисторії в 1837 році він виключений з духовного звання.

 

Святкевич Яків (1832 р.н.) – із царан села Селище Хотинського повіту, син Марії Стефанівни Святкевич. В семінарії не навчався.

Після звільнення з сільської громади, за указом Кишинівської духовної консисторії від 31 березня 1884 року за № 2814, він зарахований в число послушників Каларашовського монастиря, Сорокського повіту Кишинівській єпархії. 29 червня 1888 року пострижений у ченці з ім’ям Іона. 28 жовтня 1890 року висвячений на диякона. За даними на 1892 рік він знаходився на посаді виконуючого обов’язки економа Каларашов-ського монастиря[88].

3 лютого 1907 року, «за заслуги по духовному відомству» нагороджений орденом Святої Анни 3-го ступеня.

 

Ферінц Тимофій Павлович (1821–1891) – народився в сім’ї священика церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Кулішівка Хотинського повіту, Павла Стефановича Ферінца (1776 р.н) та Домнікії Прокопіївни Синевич (1790 р.н.). В семінарії не навчався – отримав домашню освіту.

28 квітня 1844 року, за розпорядженням Кишинівської духовної консисторії, визначений на посаду дячка при церкві Покрови Пресвятої Богородиці села Селище Хотинського повіту. 11 червня 1845 року, архієпископом Кишинівським і Хотинським Іринархом, посвячений у стихар. 30 листопада 1846 року переміщений на місце дячка до Свято-Покровської церкви села Вовчинець Хотинського повіту. 12 серпня 1847 року тим же архієпископом висвячений на диякона до тієї ж церкви. 4 серпня 1851 року, архієпископом Кишинівським і Хотинським Іринархом висвячений на священика до церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Кулішівка Хотинського повіту. Далі деякий час служив при Архангело-Михайлівській церкві села Романківці того ж повіту. 27 березня 1870 року знову переміщений до церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Кулішівка. 14 січня 1888 року переміщений на священицьку вакансію до Іоанно-Богословської церкви с. Вітрянка 3-го округу Хотинського повіту. 19 травня 1888 року, за власним проханням, переміщений назад в село Кулішівку[89].

У 1887 році, до дня Святої Пасхи, визначенням Святішого Синоду, він нагороджений скуфією.

Помер 3 жовтня 1891 року в Кулішівці, де був похований біля церкви[90].

Дружина: Катерина Семенівна (1823–1902). Померла 26 грудня 1902 року[91].

Їхні діти: Василь (1848-1900), Олександра (1858 – 1902)

 

Хуцу Євстафій Миколайович (1894 р.н.)із селян села Селище Романкоуцької волості Хотинського повіту. Навчався в Селещанському народному училищі.

17 липня 1911 року поступив на послух в Каларашовський Свято-Успенський чоловічий монастир[92].

 

Чемерінов Олександр Іванович (1851 р.н.). Народився 23 лютого 1851 року в сім’ї псаломщика села Ірстова Сорокського повіту, Івана Петровича Чемерінова (1820 р.н.). Навчався в Белецькому духовному училищі, звідки, за власним проханням «по бідності», в 1870 році звільнений з 4-го класу.

20 травня 1876 року визначений виконуючим обов’язки псаломщика при Свято-Успенській церкві села Наславча 5-го округу Хотинського повіту. 27 січня 1881 року він переміщений на місце псаломщика при церкві Покрови Пресвятої Богородиці села Селище Хотинського повіту. 1 жовтня 1926 року вийшов у відставку[93].

6 травня 1912 року удостоєний благословення Святішого Синоду.

Дружина: Олександра Яківна Гербановська (1854 р.н.) – дочка священика Якова Омеляновича Гербановського (1807 р.н.) а Єлизавета Семенівна (1814 р.н.).

Їхні діти: Іоанн (26.09.1877 р.н.), Григорій (1879 р.н.), Марія (10.04.1882–06.09.1894), Февронія (24.06.1884 р.н.), Василь (01.03.1888 – 08.02.1889), Ксенія (14.01.1890 р.н.), Віра (01.12.1892 – 11.05.1899).

 

Числаш Федот Васильович (1892 р.н.)із царан села Селище Романкоуцької волості Хотинського повіту. Навчався в Селищанському народному училищі.

1 серпня 1911 року поступив на послух в Каларашовський Свято-Успенський чоловічий монастир[94].

 

Шляхоцький (Шляхотський) Марк Костянтинович (1772 р.н.) – із дворян Подільської губернії. Отримав домашню освіту.

19 липня 1797 року архієпископом Проїлавським Парфенієм II висвячений на священика до церкви Успіння Пресвятої Богородиці села Василівка Хотинської райї. 1 січня 1798 року переміщений до Свято-Покровської церкви села Селище Хотинської райї. З 17 червня 1803 року служив в Гушському цинуті. 16 липня 1806 року визначений на посаду другого священика при Трьохсвятительській церкві села Ґріменкеуць Хотинського цинуту. 11 жовтня 1830 року позбавлений священства – «за вчинення поховання у п’яному стані»[95]. Після цього отримав дозвіл на проживання в селі Василівка Хотинського повіту, де деякий час справляв обов’язки причетника при місцевій церкві.

Дружина: Ірина Павлівна (1784 р.н.).

Їхні діти: Тетяна (1800 р.н.), Софроній (1805–1865), Олександра (1813 р.н.), Агафія (1818 р.н.).

 

_______________________________________________________________________

 

[1] Documente privind istoria României. A. Moldova. Veacul XVII. Volumul I: 1601–1605. – Bucureşti: Editura Academiei Republicii Populare România, 1952. – Р. 90-91.

[2] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 190-191.

[3] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 431.

[4] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 449.

[5] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 497.

[6] Формулярная ведомость о священ-но и церковнослужителях мужеска полу Хотинского цинута селения Селища, за 1824 год // Формулярные ведомости Управляющего Хотинского цынута Бричанской протопопии священника Филиппа Лукиянова, за 1824 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, сп. 37. – Арк. 63-64.

[7] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 268.

[8] Ведомость о Покровской церкви Бессарабской области Хотинского уезда селения Селища, за 1830 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Формулярные ведомости церквей Хотинского уезда за 1830 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 44. – Арк. 114.

[9] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 268.

[10] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 268.

[11] Ведомость о Свято-Покровской-Богородичной церкви, состоящей в селе Селище Хотинского уезда Кишиневской епархии в 3-м Благочинническом округе, за 1914 год // Ведомости о церквях Хотинского уезда за 1914 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 221. – Арк. 165.

[12] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 270.

[13] Автором цього матеріалу раніше вже були надані дані про служителів Православної Церкви в селі Селище, зокрема в книгах «Історія Сокирянщини в документах и матеріалах» і «Православна Церква на Сокирянщині». Окрім того, історико-краєзнавчі дослідження стосовно окремих сокирянських православних церков і біографічні дані про їх служителів наведені в низці статей, опублікованих в друкованих виданнях, в публікаціях на сайті «Сокирянщина» і в історико-краєзнавчому альманасі «Сокирянщина». З часом автором були зібрані додаткові данні, які дозволили збільшити сам список осіб, уточнити раніше відомі факти і виправити деякі помилки.

[14] Лотоцкий П.А. Список и краткие биографии окончивших полный курс Кишиневской духовной семинарии за сто лет ее существования (1813-1913). – Кишинев, 1913. – С. 95.

[15] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Селище за 1894-1899 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 119. – Арк. 37зв – 38.

[16] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 373 – 374.

[17] Ведомость о Покровской церкви Бессарабской области Хотинского уезда селения Селища, за 1830 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Формулярные ведомости церквей Хотинского уезда за 1830 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 44. – Арк. 116зв.

[18] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 373-374.

[19] Ведомость о Покровской церкви Хотинского уезда селения Селища, за 1865 год // Кишиневская духовная консистория. Клировые ведомости 3-го округа делам Хотинского уезда за 1865 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 146. – Арк. 96зв.

[20] Ведомость о Рождество-Богородичной церкви Хотинского уезда села Новоселицы, за 1830-й год // Формулярные ведомости церквей Хотинского уезда за 1830-й год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 44. – Арк. 158зв – 159; Ведомость о Рождество-Богородичной церкви Хотинского уезда села Новоселицы, за 1832-й год // Клировые ведомости церквей Хотинского уезда за 1832-й год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 48. – Арк. 181зв-182.

[21] Клировая ведомость о священно-и церковнослужителях их женах и детях мужеска и женска пола, находящихся селения Новоселицы при Рождество-Богородичной церкви, за 1837 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировые ведомости церквей 2-го округа Хотинского уезда за 1837 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 57. – Арк. 299зв – 300.

[22] Ведомость о Покровской церкви Хотинского уезда селения Селища, за 1865 год // Кишиневская духовная консистория. Клировые ведомости 3-го округа делам Хотинского уезда за 1865 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 146. – Арк. 96зв.

[23] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 374.

[24] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 374.

[25] Распоряжения епархиального начальства // КЕВ, 1877. – № 9. – С. 195.

[26] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Селище за 1879-1886 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 117. – Арк. 376зв – 377.

[27] Ведомость о Свято-Димитриевской Хотинского уезда селения Поляны, за 1862 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость за 1862 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 139. – Арк. 164зв – 165зв.

[28] Ведомость о Свято-Димитриевской церкви Хотинского уезда Кишиневской епархии в с. Поляны, за 1909 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость за 1909 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 212. – Арк. 178.

[29] Лотоцкий П.А. Список и краткие биографии окончивших полный курс Кишиневской духовной семинарии за сто лет ее существования (1813-1913). – Кишинев, 1913. – С. 50.

[30] Распоряжения епархиального начальства // КЕВ, 1870. – № 5. – С. 68.

[31] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С.401 – 402.

[32] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Селище за 1913, 1915-1922 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 123. – Арк. 447зв – 448.

[33] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С.401 – 402.

[34] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 402 – 403.

[35] Реабілітовані історією. Чернівецька область. Книга третя. / Чернівецьке обласне відділення пошуково-видавничого агентства «Книга Пам’яті України». – Чернівці, 2013 – С. 482.

[36] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Олексіївка (Мендикауци) за 1900-1905 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 101. – Арк. 39зв – 40.

[37] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 418 – 419.

[38] Яремчук С.С. Православна Церква на Буковині у радянську добу (державно-церковні взаємини). – Чернівці: Рута, 2004. – С. 346–347.

[39] Ведомость о Преподобно-Параскевиевской церкви Хотинского уезда селения Малинешт, за 1853 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость приходов Хотинского уезда за 1853 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 106. – Арк. 64зв.

[40] Ведомость о Вознесенской церкви 2-го округа Хотинского уезда села Коленкоуц, за 1866 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировые ведомости 2-го округа Хотинского уезда за 1866 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 150. – Арк. 8зв – 9зв.

[41] Распоряжения епархиального начальства // КЕВ, 1869. – № 9. – С. 60.

[42] Распоряжения епархиального начальства // КЕВ, 1869. – № 19. – С. 159.

[43] Распоряжения епархиального начальства // КЕВ, 1870. – № 16. – С. 419.

[44] Распоряжения епархиального начальства // КЕВ, 1871. – № 22. – С. 525.

[45] Исповедная роспись о людях православного исповедания бывших и не бывших у исповеди и святого причастия, данная из Кишиневской духовной консистории в Вознесенскую церковь 2-го округа Хотинского уезда с. Коленкоуц 2-го округа Хотинского уезда, на 1867 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Исповедные росписи церковных приходов 2-го округа Хотинского уезда за 1867 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 154. – Арк. 66.

[46] Ведомость о Покровской церкви Хотинского уезда селения Селища, за 1865 год // Кишиневская духовная консистория. Клировые ведомости 3-го округа делам Хотинского уезда за 1865 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 146. – Арк. 97зв.

[47] Распоряжения епархиального начальства // КЕВ, 1871. – № 5. – С. 111.

[48] Справочная книга Кишиневской епархии на 1911 год / Составлена и издана Канцелярией Кишиневской духовной консистория. – Кишинев: Епархиальная типография, 1911. – С. 44.

[49] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 457.

[50] Из жизни епархий // Журнал Московской Патриархии, Москва: Издательство Московской Патриархии, 1971. – № 2. – С. 31.

[51] Из жизни епархий// Журнал Московской Патриархии, Москва: Издательство Московской Патриархии, 1979. – № 10.

[52] Из жизни епархий// Журнал Московской Патриархии, Москва: Издательство Московской Патриархии, 1982. – № 5. – С. 26.

[53] Вечная память почившим // Журнал Московской Патриархии, Москва: Издательство Московской Патриархии, 1988. – №7. – С. 42.

[54] Ведомость о Покровской церкви Хотинского уезда селения Селища, за 1865 год // Кишиневская духовная консистория. Клировые ведомости 3-го округа делам Хотинского уезда за 1865 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 146. – Арк. 97зв.

[55] Ведомость о церквях и имуществе Каларашовского Св.-Успенского монастыря, состоящего в Сорокском уезде, Кишиневской епархии, за 1912 год. – НАРМ, ф. 208, оп. 2, спр. 3368. – Арк. 88зв–88.

[56] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 511-512.

[57] Ведомость о Вознесенской церкви 2-го округа Хотинского уезда села Коленкоуц, за 1878 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость приходов 2-го округа Хотинского уезда за 1878 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 183. – Арк. 25зв.

[58] Ведомость о церкви села Коленкоуц 2-го округа Хотинского уезда за 1890 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировая ведомость приходов Хотинского уезда за 1890 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 193. – Арк. 9зв.

[59] Anuarul Eparhiei Chişinăului şi Hotinului (Basarabia). Ediţie oficială / Alcătuit după date oficiale de C.N. Tomescu, secretarul General Arhiepiscopiei al Chişinăului şi Hotinului. – Chișinău: Тipografia Eparhială, 1922. – P. 104.

[60] Episcopia Hotinului. Date istorice și statistice: 1923–1925. – Chişinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească»,1925. – P. 120.

[61] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Строїнці за 1923-1928 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 16, спр. 83. – Арк. 149зв – 150.

[62] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Колінківці за 1888-1889, 1895-1904, 1907, 1911-1912, 1915, 1924-1926 роки. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 13, спр. 131. – Арк. 202зв – 203.

[63] Ведомость о Свято-Покровской церкви, Хотинского уезда селения Селище, за 1832 год // Ведомости о церквях за 1832 год. – Державний архів Чернівецької області, ф. 605, оп. 1, сп. 48.

[64] Ведомость о Свято-Покровской церкви Хотинского 2-й части уезда селения Селища, за 1837 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировые ведомости церквей 2-го округа Хотинского уезда за 1837 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 57. – Арк. 148зв — 149.

[65] Ведомость о церкви Успенской Богородичной, Сорокского уезда, селения Наславча, принадлежащего помещику, статскому советнику Матфею Георгиеву Крупенскому, живущему в Хотинском уезде в селении Ломачинцах, 1840 года // Метрические книги церквей Сорокского уезда за 1840 год. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 211, оп. 6, д. 145, связка 11.

[66] Книга реєстрації актів про народження, шлюб та смерть громадян с. Селище церкви Покрови Пресвятої Богородиці (Сокирянський р-н) за 1856-1859 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 1, спр. 863. – Арк. 52зв – 53.

[67] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 527.

[68] Книга реєстрації актів про народження, шлюб та смерть громадян с. Селище церкви Покрови Пресвятої Богородиці (Сокирянський р-н) за 1856-1859 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 1, спр. 863. – Арк. 73зв – 74.

[69] Ведомость о Свято-Покровской церкви Хотинского 2-й части уезда селения Селища, за 1837 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Клировые ведомости церквей 2-го округа Хотинского уезда за 1837 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 57. – Арк. 148зв.

[70] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 543.

[71] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 543.

[72] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 544.

[73] Книга реєстрації актів про народження, шлюб та смерть громадян с. Кормань церкви Святого Дмитрія (Сокирянський р-н) за 1881-1891 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 1, спр. 741. – Арк. 252зв – 253.

[74] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 547.

[75] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года. – «Сокирянщина», 2015. – С. 448-449.

[76] Ведомость о церквях и имуществе Каларашовского Св.-Успенского монастыря, состоящего в Сорокском уезде, Кишиневской епархии, за 1912 год. – НАРМ, ф. 208, оп. 2, спр. 3368. – Арк. 86зв–87.

[77] Распоряжения епархиального начальства // КЕВ, 1867. – № 1. – С. 9.

[78] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 605.

[79] Ведомость о Покровской церкви Хотинского уезда селения Селища, за 1865 год // Кишиневская духовная консистория. Клировые ведомости 3-го округа делам Хотинского уезда за 1865 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 146. – Арк. 98.

[80] Распоряжения епархиального начальства // КЕВ, 1869. – № 9. – С. 61.

[81] Ведомость о Покровской церкви Хотинского уезда селения Селища, за 1865 год // Кишиневская духовная консистория. Клировые ведомости 3-го округа делам Хотинского уезда за 1865 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 146. – Арк. 96зв.

[82] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 638.

[83] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Селище за 1879-1886 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 117. – Арк. 93зв – 94.

[84] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Селище за 1887-1893 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 118. – Арк. 281зв – 282.

[85] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 638-639.

[86] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Селище за 1887-1893 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 118. – Арк. 343зв – 344.

[87] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 639.

[88] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 640.

[89] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 685-686.

[90] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Кулішівка за 1882-1890 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 65. – Арк. 178зв – 179.

[91] Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Кулішівка за 1891-1892, 1899-1902, 1904-1910 рр. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 66. – Арк. 146зв – 147.

[92] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 698.

[93] Мандзяк О.С. Православна Церква на Сокирянщині / Мандзяк Олексій Степанович, автор і упорядник. – «Сокирянщина», 2016. – С. 703.

[94] Ведомость о церквях и имуществе Каларашовского Св.-Успенского монастыря, состоящего в Сорокском уезде, Кишиневской епархии, за 1912 год. – НАРМ, ф. 208, оп. 2, спр. 3368. – Арк. 88зв–88.

[95] Ведомость о Успенской-Богородичной церкви Хотинского уезда селения Васелиуц, за 1830 год // Кишиневская духовная консистория (по делам Хотинского уезда). Формулярные ведомости церквей Хотинского уезда за 1830 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 44. – Арк. 177зв.

Залиште свій коментар