Слов’янські святилища на середньому Дністрі і в басейні Прута

Автор: admin

Тимощук Б.О., Русанова І.П.

 

Святилища грали істотну роль у житті слов’ян-язичників не тільки як місця молінь і жертвоприношень, але і як громадські центри, що об’єднують населення всієї округи. У різних місцях східнослов’янських земель розкопано кілька святилищ, які, незважаючи на відмінності в деталях, які характеризуються спільними рисами: у них невеликі округлі майданчики, оточені ровом, де горіли вогні, в центрі майданчика стояв ідол [1, с. 261-263]. Крім того, відомі городища-святилища з такими ж круглими майданчиками (іноді з піднесенням в середині), оточеними одним або двома концентричними валами [2, с. 57-64]. Ці городища-святилища не розкопувалися, конструкція їх валів і ровів невідома. Шурфами, закладеними на їх майданчиках, встановлено, що на городищах немає культурного шару, і тільки за матеріалами навколишніх поселень і могильників вони можуть датуватися IX–XI ст. Кілька нових святилищ відкрито в останні роки на території Північної Буковини. Деякі з них вже опубліковані [3, с. 82-93], відомості про інших наводяться в даній статті.

 

При суцільному обстеженні території між Середнім Дністром і Прутом у межах Чернівецької та частково Івано-Франківської області були виявлені скупчення-гнізда поселень VIII-XI ст. Гнізда складаються з декількох селищ і мають свої об’єднавчі центри, якими служили городища-сховища або городища і селища з відносно розвиненим ремісничим виробництвом. Кожне гніздо поселень, мабуть, мало і свій культовий центр. Такими центрами могли бути спільні для всього населення могильники (наприклад, курганні могильники в Чернівському і Горишньоширівецькому гніздах) [4, с. 166, 188-190] або городища-сховища, які в мирний час виконували складні суспільні функції. На цих городищах, які не мали стаціонарних жител, розташовувалися ґрунтові могильники (в Білівському і Рівнянському гніздах), і на майданчиках городищ уздовж валів були побудовані довгі громадські будинки, де виконувалися, ймовірно, і релігійні обряди [3, с. 121-129; 4, с. 155-158, 168, 183-184]. Поряд з такими культовими місцями до складу ряду гнізд входили і спеціально влаштовані, відокремлені від інших пам’яток язичницькі святилища. Святилища в основному відкриті в тих гніздах, де не було городищ-сховищ, що підтверджує думку про здійснення сховищами і культових функцій.

 

Біля с. Кулішівка Сокирянського р-ну Чернівецької обл. знаходиться гніздо поселень, що включає п’ять селищ, велике оточене валом городище, на площі якого виявлено напівземлянкові оселі з печами-кам’янками та залишки залізоробного ремесла, та городище-святилище (рис. 1, I). Святилище розташоване на високому мисці (висота близько 80 м), утвореному крутими берегами Дністра і струмка що в нього впадає, в ур. Паланка. На краю мису, зверненого на схід, знаходиться маленький круглий в плані майданчик діаметром 8 м. Майданчик злегка підвищується в центрі і оточений кільцевим ровиком, в даний час частково заплив. З напільного боку його дугоподібно захищають п’ять ліній валів і ровів, між якими залишаються горизонтальні майданчики. Ширина всієї системи валів і ровів близько 70 м, тобто вона у багато разів перевищує діаметр центрального майданчика (рис. 1, II; 2).

У 1982 р. три вали і два рови городища були перерізані траншеями. Виявилося, що перший вал, який безпосередньо примикає до центрального майданчику, мав первісну висоту 0,4-0,5 і ширину близько 9 м (рис. 1, III). На його плоскій вершині було заглиблення (до 20 см при ширині близько 3 м), дно якого було прокалено, і на ньому лежали вугілля, шматки обпаленого дерева, кальциновані кістки тварин, уламки давньоруського посуду X–XI ст. зі слідами вторинного випалу, обпалені камені. Такий же склад знахідок виявлений на дні першого рову, що оточував центральний майданчик. Цей рів мав незначну глибину (0,6 м) і плоске дно, викладене камінням. Одночасно з першим був споруджений і другий вал городища. Але він мав не плоску, а загострену вершину, в його насипу не виявлено ніяких конструкцій, знайдені лише уламки ліпного слов’янського посуду.

Городище продовжувало функціонувати і пізніше, у XII ст. В цей час на першому валу, на місці більш давнього кострища, перекритого товстим шаром обпаленої глини, була побудована дерев’яна стіна. Від неї збереглася канавка шириною і глибиною близько 20 см, заповнена вугіллям і шматками глиняної обмазки з відбитками колод (рис. 1, III). Мабуть, стіна була складена з горизонтально покладених колод, обмазаних глиною. Серед залишків цієї стіни знайдена кераміка XII ст. така ж кераміка і вугілля лежали в рову, розташованому між першим і другим валами. На плоскому дні цього неглибокого рову (його глибина 0,5 і ширина 2,5 м) була викладена кладка з плоских каменів шириною 1,6 м (рис. 3).

Третій вал городища (його сучасна висота 0,9, ширина 6-8 м), як і перший, має плоску вершину шириною 4 м. На ній виявлені залишки кам’яної вимостки шириною 1,2 м. На кам’яній площадці лежало вугілля, насип валу під нею був сильно пропалений. Цей вал, мабуть, також був насипаний у другий період існування городища: в його зовнішньому рву знайдено уламки посуду ХІІ ст., а під насипом валу на давній денній поверхні виявлена кераміка типу Луки Райковецької.

Розташування Кулішівського городища на високому місці, поверненому в бік сонця, віддаленість від джерел води, надзвичайно маленька і кругла площадка городища, непридатна для постійного життя, складна система його валів і ровів, не мали оборонного значення (низькі сплощені вали і неглибокі рови з плоским дном), місця для розпалювання вогню на валах і в ровах – все це додає городищу своєрідний характер і дозволяє вважати його святилищем[1].

 

Близьке по конструкції городище-святилище відкрито у с. Бабин Кельменецького р-ну Чернівецької обл., в ур. Говда. Воно займає кам’янистий останець, різко виділяється серед рівного плато високого берега Дністра (рис. 4, 1; 5, 1). Кругла вершина останця діаметром 7 м огороджена неглибоким (0,5 м) і нешироким (2 м) ровиком, який тепер майже повністю заплив, але все ж в ньому видно якісь напівкруглі розширення у напрямку до центрального майданчику. З підлогового боку по схилу останця проходять дугоподібно два рови, викиди з яких утворюють вали-ескарпи. У зовнішньому рву знайдені вугілля, шматки глиняної обмазки з відбитками дерева, кальциновані кістки і уламки ліпного і гончарного посуду IX–X ст. На північний захід від центрального майданчика, у бік Дністра, відходить хрестоподібний відріг, який поступово знижуються, на горизонтальному майданчику в кінці якого, над урвищем до ріки, лежать величезні кам’яні брили. Розташований посередині між цими брилами камінь, висотою до 2 м, дещо схожий на фігуру сидячої людини (рис. 5, 2). Великі камені виступають на поверхні всього останця.

Біля підніжжя святилища розташоване величезне селище IX–XII ст., на поверхні якого видно розорані печі-кам’янки і зібрані ліпні і гончарні черепки слов’янської посуду. Бабинське святилище і велике селище, що примикає до нього, ймовірно, служили центром гнізда поселень, на території якого знаходились ще дев’ять менших за площею селищ з матеріалами культури типу Луки Райковецької і одне поселення празької культури (рис. 4, III).

 

Такого ж типу городище-святилище виявлено у с. Нагоряни того ж району. Воно, як і Бабинське святилище, розташоване на пагорбі-останцю високого правого берега Дністра. Центральний майданчик городища діаметром 20 м з боку Дністра огороджений двома ровами і ескарпами, а з підлогового боку-валом з ровом і ескарпом, який дугоподібно оточує городище по схилу пагорба. На городищі також є камені, що нагадують людські фігури. Тут знайдена кераміка типу Луки Райковецької та уламки гончарного посуду XI-XII ст.

Нагорянське городище-святилище було частиною общинного центру гнізда поселень IX–X ст. Поряд з ним на сусідньому мисі розташоване велике городище того ж часу, а біля його підніжжя відкрито селище з матеріалами типу Луки Райковецької, напівземляними житлами і печами-кам’янками. Всього до цього гнізда відноситься шість селищ.

 

Абсолютно особливий тип пам’яток являє собою святилище у с. Зелена Липа Хотинського р-ну Чернівецької обл. Воно розташоване на правому високому березі Дністра, в ур. Турецька Криниця, і займає порівняно невисокий останець берега, укритий з трьох сторін більш високими пагорбами, лише з півночі він височить над обривистим берегом Дністра. Пагорб святилища не має штучних укріплень, в південній частині його схили рівні, можливо підправлені в давнину. Північна частина пагорба зіпсована зсувами і обривами. Підніжжя височини оточене струмками і болотами (рис. 6, I). Верхня площадка пагорба не зовсім правильної овальної форми (її розміри 42X14 м) злегка знижується в бік Дністра. В її південній частині виділяється височина до 0,7 м, діаметром близько 8 м. Це піднесення частково знищено військовим окопом, який перерізав його з заходу на схід. Збереглася південна половина, яка була розкопана у 1982 р., наскільки це дозволяли зростаючі тут дерева.

На майданчику виявлені напластування двох періодів. Нижній шар був майже повністю зруйнований пізнішою спорудою і зберігся лише в невеликому поглибленні в материку. До цього прошарку належать уламки ліпного і гончарного посуду X ст. Верхній шар датується XI – початком XII ст. на підставі знахідок характерної для цього часу кераміки (уламки гончарних посудин з вигнутими вінчиками, покритих у верхній частині лінійним і хвилястим орнаментом, зроблених з глини з домішками дрібнозернистого піску і слюди) [4, с. 22-25]. Верхній шар потужністю до 70 см, майже цілком складався з завалу обпаленої глиняної обмазки (рис. 6, II). Шматки обмазки, іноді дуже великі і важкі, товщиною в 5-7 см, зберегли відбитки дерева (великих колод і тину). Нижче завалу глиняної обмазки на давній поверхні простежені відбитки горизонтально лежачих колод від стіни споруди, що тут стояла (рис. 6, III). Відбитки колод у вигляді неглибоких канавок шириною близько 10 см, заповнених вугіллям і що мають обпалені стінки, розташовані двома паралельними рядами на відстані 20-30 см одна від одної. Ймовірно, споруда мала подвійні стіни, обмазані глиною і складені з горизонтально покладених колод і в якійсь мірі зроблені із застосуванням тину.

У плані спорудження мала прямокутну форму і була орієнтована майже по країнах світу. Південна стіна будівлі, яка повністю простежена, мала довжину 5,3 м, а західна збереглася впродовж 4,2 м. Знищена частина споруди не могла бути дуже великою, так як залишки будівлі не виявляються на протилежній стороні окопу. Майже в центрі приміщення, ближче до його західної стіни, на підлозі була вирита велика стовпова яма діаметром 0,6–0,7 і глибиною 1,2 м. На дні ями лежав вуглистий шар, стінки її були сильно обпалені, а у верхній частині заповнення збереглися залишки згорілого стовпа, укріпленого в ямі з допомогою каменів. Майже в центрі будівлі, ближче до східної стіни, виявлено поховання, поміщене в округлу яму діаметром близько 2 м та глибиною 40 см від рівня підлоги. Кістяк лежав витягнуто на спині, зі складеними на грудях руками і був орієнтований головою на захід. Біля скелета знайдені уламки слов’янського посуду і не зовсім правильної форми чотиригранний камінь розмірами 40X60 см.

По обидві сторони споруди на схилах пагорба знаходилися круглі в плані ями з прямовисними стінками (глибини і діаметри ям – 60-80 см). В їх заповненні простежуються численні прошарки вугілля і глини. Мабуть, в ямах розпалювався вогонь. У західного краю пагорба в скелі був вирубаний глибокий колодязь (його глибина 14,5 м). У плані він квадратний 2, 1X2, 1 м, стінки прямовисні (рис. 7). Колодязь пробивав скелю до шару піску, який і в давнину не був водоносним, він вбирав і дощові води. Отже, колодязь був вирубаний не для добування води, якої було цілком достатньо в струмках кругом пагорба, а мав культове значення[2].

На вершині пагорба знаходилося прямокутна, можливо, майже квадратна будівля, дерев’яні стіни якої були обмазані глиною і всередині якої стояв великий стовп (ідол?) і скоєно поховання, було, мабуть «храмом ідольським». Навколо храму по схилу пагорба горіли вогні і поруч знаходився священний колодязь. «Храми ідольські» відомі по письмовим джерелам[3] і досліджувалися на землях західних слов’ян. Так, залишки язичницького храму X–XII ст. розкопані в Гросс Радені на території НДР [6, с. 19-27; 7, с. 90-91, рис. 19]. Храм являв собою прямокутну будівлю розмірами 12,5X7 м, побудовану з вертикально поставлених колод, обшитих зовні плахами. На території Східної Європи такого типу споруди досі не були відомі.

Мабуть, така ж споруда, як у Зеленій Липі, знаходилося на святилищі у с. Рудники Снятинського р-ну Івано-Франківської обл., в ур. Копана гора. Це святилище розташоване в центрі гнізда поселень. На трьох селищах, що знаходяться в безпосередній близькості від святилища на терасах правого берега р. Рибниця (притока Пруту), виявлені напівземляні житла з печами-кам’янками та ліпна і гончарна кераміка X–XI ст. Четверте селище того ж часу зайнято сучасним селом. Велике селище XII–XIII ст. знаходиться в 3 км на південь від городища.

Рудниковське городище являє собою складний пам’ятник, який використовувався в різні періоди; тут знайдені матеріали ранньозалізного віку і X–XII ст. Відновити планування городища в різний час його існування буде можливо лише після стаціонарних розкопок, зараз з’ясовані лише деякі її деталі.

Городище займає частину довгого відрога корінного берега р. Рибниця (рис. 8). Відріг витягнуть зі сходу на захід, його південний схил крутий, північний переходить в рівне плато і зіпсований зсувами. Городище відокремлене від корінного берега валом, який продовжується по південному схилу пагорба. Вали, що спускаються по схилу, характерні для городищ ранньозалізного часу. З внутрішньої сторони валу проходить рів, оперізуючий і західний схил городища. Частина рову була засипана в давньоруський час, що підтверджує спорудження валу і рову в найдавніший період. Площадка городища, ймовірно, теж ще в ранній час була перерізана кількома додатковими ровами, завдяки чому на ній утворилося кілька конусоподібних підвищень (рис. 9, I). На плоскій вершині найвищого з них знаходиться майданчик розмірами 6X10 м. В шурфі на цьому майданчику виявлені залишки будівлі такої ж конструкції, як на святилищі в Зеленій Липі. Це шар товщиною 40-50 см, що складається з шматків глиняної обмазки зі збереженими відбитками колод, нижче якого залягає вуглистий шар зі знахідками кераміки XI в. Нажаль, дерева, які ростуть на майданчику не дають можливості повністю розкрити залишки будівлі, що стояла тут.

Підніжжя горбка, на якому стояла будівля, оточене ровом. На його плоскому дні виявлено три шари кам’яної вимостки (рис. 9, II) , Нижня вимостка, шириною 1,7 м, що знаходиться на глибині 1 м від сучасної поверхні, складена з невеликих плоских каменів, поверхня яких сильно обпечена. На каменях лежали вугілля, кістки тварин, іноді кальциновані, і уламки посуду X–XI ст. Вимостка була перекрита шаром землі, ймовірно напливших зі стінок рову, і зверху був споруджений другий кам’яний майданчик такого ж характеру. Знайдені уламки посуду датуються XI ст. Потім рів був частково присипаний чистою глиною, і на ній викладена третя вимостка з: каміння, дещо меншою ширини (близько 1 м), на якій також збереглися сліди сильного вогню. Кераміка, знайдена на верхній вимостці, відноситься до XII ст.

На західному схилі городища, на місці засипаного рову ранньозалізного часу, утворилася горизонтальна площадка, на якій зберігся культурний шар товщиною 20-30 см, насичений вугіллям, залишками дерева, шматки глиняної обмазки і уламками посуду ХІ ст. Судячи зі знахідок і планування цього місця, на майданчику був побудований довгий наземний будинок. Довжина цього будинку близько 70 м, ширина 3,6 м.

За наявними даними, святилище в Рудниках функціонувало з X до XII ст. на найвищій точці пагорба було споруджено дерев’яну будівлю зі стінами, обмазаними глиною. Будівля була оточена ровом, в якому на кам’яних вимостках багаторазово розпалювався вогонь. На західному схилі пагорба знаходився великий громадський будинок. Довгі будинки такого ж характеру розкопані на багатьох городищах – общинних центрах [3, с. 21-129]. Вони призначалися для святкувань, ритуальних бенкетів та інших суспільних потреб. За відомостями Гельмольда, на території святилищ крім чинених там жертвоприношень і бенкетів ( кожен другий день тижня збирався народ з князем і жерцем на суд» [8, с. 185].

 

Довгі будинки відкриті і на Ржавинському святилищі (біля с. Ржавинці Заставнівського р-ну Чернівецької обл.). Це святилище поєднує в собі майже всі найбільш характерні риси пам’яток такого роду [3, с. 84-90]. Невелика округла площадка святилища злегка підвищується в центрі, оточена двома концентричними ровами і валами, де на спеціально влаштованих майданчиках горіли вогні (рис. 10, I, II). На святилище знайдений високий чотиригранний стовп, можливо стояв спочатку в центрі майданчика. На схилі городища знаходиться джерело чистої води, стінки якого обкладені кам’яними плитами. Святилище оточене селищами культури типу Луки Райковецької і входить до складу великого гнізда поселень (рис. 10, III). Залишки довгих будинків на святилищі були відкриті в 1982 р. на просторі між валами. Тут виявлено рівні горизонтальні майданчики, що йдуть уздовж зовнішнього вала. На їх місці виявлено культурний шар з вугіллям, слідами дерева і керамікою IX–X ст.

 

В Подністров’ї відомо ще одне городище-святилище, розташоване у с. Хребтіїв Новоушицького р-ну Хмельницької обл. Воно знаходиться на високому кам’янистому мисі, і його майданчик з напільного боку захищений двома невисокими валами [9, с. 176-177]. У центрі майданчика городища ще в кінці минулого століття стояла «кам’яна баба» [10, с. 294; 11, с. 300]. Біля городища зібрані уламки посуду VIII–IX ст.

Конструкція описаних святилищ в загальних рисах відповідає відомостям про пам’ятники такого роду на інших східнослов’янських землях. Їх основною частиною є невеликі, круглі в плані майданчики, іноді з піднесенням в середині, оточені ровом, в якому розпалювали вогні. Це були капища – місце, де стояв дерев’яний або кам’яний ідол[4]. Але буковинські святилища мають ще ряд важливих особливостей, які поки не виявлені на інших територіях.

 

Святилища в середньому Подністров’ї і Попрутті, на противагу болотним городищам Смоленщини, знаходяться на високих пагорбах, що панують над навколишньою місцевістю. Конфігурація розташування на них валів і ровів різна. Вали і рови бувають концентричними, як в Ржавинцях, або дугоподібно оточують центральну майданчик з напільного боку, як в Кулішівці, іноді розташовуючись по схилу, як у Бабині. З’ясовується конструкція валів і ровів, що відрізняється від пристрою оборонної системи на інших синхронних городищах. Вали святилищ, як правило мають плоску вершину або сходинку на схилі, де горіли вогні. Їх рови неглибокі, з плоским дном, на якому також багаторазово розпалювалися багаття, поміщені часто на спеціально влаштованих кам’яних вимостках. Тут знаходилися, ймовірно «палаючі жертовники», як їх називає Б.А. Рибаков [12, с. 279]. У багаття кидали м’ясо жертовних тварин і ритуально розбиті судини. Культове значення мали колодязі, джерела води і кам’яні брили, що знаходяться на святилищах.

На просторах між валами виділяються горизонтальні майданчики, де стояли довгі будинки, виконували складні суспільні функції за типом контини, відомих на землях західних слов’ян. Такі будинки відкриті в Ржавинцях і в Рудниках, можливо, вони були і в Кулішівці на майданчиках між третім, четвертим і п’ятим валами. Ймовірно, вали і рови з які горіли тут багаттями та знаходяться в проміжках між ними громадські довгі будинки можна розглядати як требища[5] – «місця споживання жертв і ритуального бенкету» [12. с. 292].

Досі не були відомі у східних слов’ян дерев’яні язичницькі храми «храми ідольські». Прямокутний дерев’яний храм з ідолом, що стояв всередині нього, що розкопаний біля с. Зелена Липа, функціонував до середини XII ст. і був знищений пожежею. Він існував у той час, коли на Русі вже було поширене християнство. Певно, недарма цей храм був побудований у відокремленому місці, серед пагорбів і лісів. Біля нього немає синхронних поселень, і розташовувався він як би в пограниччі між густо заселеними гніздами поселень. Можна припустити, що у слов’ян, які жили на околиці давньої Русі, звичай споруджувати дерев’яні язичницькі храми склався під впливом християнських дерев’яних церков. Одна з таких церков, розкопана на селище Мартинівка біля с. Вікно Чернівецької обл., за конструкцією дуже близька язичницьким храмам [4, с. 138-140, рис.79].

 

Відкриті на Буковині святині так само, як і на Смоленщині, виникли не раніше VIII–IX ст. Для їх пристрою потрібна значна витрата праці порівняно великих колективів людей, і їх спорудження, ймовірно, ще було не під силу дрібним патріархальним громадам VI–VII ст. Всі святилища, за винятком храму в Зеленій Липі, були оточені синхронними їм селищами і були культовими центрами великих гнізд поселень. Функціонували святилища досить тривалий час, на деяких з них видно пізніші перебудови. Припинили своє існування в XI – середині XII ст., вже після християнізації. В цей час структура заселення території стала зовсім іншою, гнізда поселень розпалися, їх городища – общинні центри були знищені і поступилися своє місце новим феодальним центрам.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

  1. Седов В. В. Восточные славяне в VI–XIII вв. М.: Наука, 1982.
  2. Седов В. В. Языческие святилища смоленских кривичей.– КСИА, 1962, выи. 87.
  3. Тимощук Б. О. Слов’яни Північної Буковини V–IX ст. Київ: Наук, думка, 1976.
  4. Тимощук Б. О. Давньоруська Буковина. Київ: Наук, думка, 1982.
  5. Память и похвала Владимиру и его житие.– Зап. Академии наук по историко-филологическому отделению, 1897, т. I.
  6. Herrmann J. Zu den kulturgeschichtlichen Wurzeln und zur historischen Rolle nordwestslawischer Tempel des friihen Mittelalters. – Slovenska archeologia, 1978, N° 1.
  7. Герман И. История и культура северо-западных славян.– В кн.: Наука и человечество. М.: Знание, 1980.
  8. Гельмольд. Славянская хроника /Пер. Л.В. Разумовского. М.: Изд-во АН СССР, 1963.
  9. Брайчевський М.Ю. Археологічна розвідка в Новоушицькому районі Хмельницької області. – АП, 1955, т. V.
  10. Сецинский Е. Археологическая карта Подольской губернии.– Тр. XI АС, 1901, т. I.
  11. Гульдмак В.К. Памятники старины в Подолии. Каменец-Подольский, 1901.
  12. Рыбаков Б. А. Язычество древних славян. М.: Наука, 1981.
  13. Нидерле Л. Славянские древности. М.: Изд-во иностр. лит., 1956.
  14. Динцес Л.А. Дохристианские храмы Руси в свете памятников народного искусства.– СЭ, 1947, № 2.
  15. Фаминцын А.С. Божества древних славян. СПб., 1884.

 

  1. A. Timoshchuk, I. P. Rusanova

SLAVONIC SANCTUARIES IN THE MIDDLE DNIESTER AND THE PRUT BASIN

Summary

Lately discovered fortified settlements-sanctuaries of the 9th-12th centuries are usually situated on high hills. Their central grounds, nearly oval and not big (from 7 to 20 m in diameter), often with a small central eminence, are surrounded with shallow moats, in which fires were built on stone foundations. The ramparts were either concentric (Rzhavintsy), or arch-like (Kuleshovka, Babin, Nagoryany) and had flat tops or flat grounds on the slope where fires were also built. Animal bones and broken vessels were found on these places. Wells, springs and large stones also had religious meaning. Remnants of long communal houses were discovered in Rzhavintsy and Rudniki.

The sanctuary at the Zelenaya Lipa village yielded traces of a rectangular temple. Its walls were made of horizontally placed clay-plastered logs. Inside there was a wooden idol and a burial.

The sanctuaries were the religious centres of big groups of settlements typical of the communal system then prevalent among the Slavs.

Джерело: Тимощук Б.А., Русанова И.П. Славянские святилища на Среднем Днестре и в бассейне Прута // Советская археология. – Москва: «Наука», 1983. № 4. – С. 161-173.

 

Переклад на українську мову – сайт «Сокирянщина».

 

 

 

 

Слов’янські святилища на середньому Дністрі і в басейні Прута

 

______________________________________________________________

[1] Поруч з городищем в лісі знаходиться камінь, який місцеві жителі називають «Божі ноги». Два неправильної форми поглиблення на цьому камені віддалено нагадують відбитки ступень людини.

[2] Колодязь таких же розмірів був вирубаний в скелі на городищі у с. Урич Сколівського р-ну Львівської обл. Тут в IX–X ст., до спорудження фортеці, ймовірно, знаходилося святилище, з яким зв’язуються солярні знаки, вибиті на скелях. Другий колодязь, дещо менших розмірів, розташований в околицях цього городища серед скель в ур. Гострий Камінь. Поруч з колодязем досі стоїть кам’яний ідол. Висловлюємо подяку М. Ф. Рожко за надану нам можливість ознайомитися з цими пам’ятниками і матеріалами розкопок.

[3] У Житії св. Володимира говориться: «Храми ідольські і требища скрізь розкопу і посічи і ідоли зламай» [5, с. 4, 5].

[4] «Капъ» – слов’янська назва статуї бога. Слово «ідол» неслов’янського походження [13, с. 288; 12, с. 292].

[5] За Л. А. Динцесу, требища – це «вся обгороджена площа, на якій відбувалися моління і яка включала священний гай, ідолів, жертовник і інші культові споруди» [14, с. 69]. Тут приносилися жертви («треби») богам, «і кланяються їм, і треби їм кладуть» [15, с. 36].

Залиште свій коментар