Сокиряни, Романківці і Хотинський повіт на межі 19-го і 20-го сторічь

Автор: admin

Що знали про наш край у старі часи? Однією з перших енциклопедій у Російській імперії став Енциклопедичний словник Ф.А. Брокгауза й І.А. Єфрона.

На рубежі 20-го сторіччя у Росії почався період бурхливої індустріалізації і як наслідок цього виникла потреба систематизувати накопичені знання не лише в вузькоспеціалізованій літературі, але також і в літературі широкого профілю. Всім вимогам того часу відповідав Енциклопедичний словник Брокгауза й Єфрона, що складався з 86-ти томів. Спочатку словник замислювався, як переклад з німецького Conversations-Lexicon. Однак у процесі роботи над Енциклопедичним словником, після перших же томів було вирішено створити повністю власний словник.

Над Енциклопедичним словником Брокгауза й Єфрона трудилися такі відомі вчені, як В.С. Соловйов, Д.І. Мєндєлєєв, С.А. Вєнгєров, А.Н. Бєкєтов, А.И. Воєйков і багато інших.

Про Сокирянщину в цьому енциклопедичному виданні є не багато, але все-таки дещо є. Звичайно — це насамперед короткі описи волосних центрів Сокиряни (Секуряни) і Романківці (Романкоуци). Як вони описуються в словнику можна подивитися в аналогічній статті на російськомовній сторінці нашого сайту. Опис цієї статті дається у повній відповідності до викладеного у Словнику тексту, але у перекладі на українську і без скорочень. Статті, незважаючи на стислість змісту, дають досить повну картину стану населених пунктів. Мабуть, такої повного опису, особливо – щодо загального опису повіту, більше ні де не знайти. Також, напевне, перекладу цієї статті на українську до цього часу ще не було.

Секуряни (Секурєни, Сікурєни) – містечко Бессарабської губернії, Хотинського повіту, в 80-ти верстах від повітового міста, при річці Валятуркулуй. Населено головним чином царанами. У стрімчастих берегах околишніх балок, що впадають у Дністер, знаходяться стародавні печерні храми. Жителів 3164, 2 православних церкви, 7 єврейських молитовних будинків, школа, цегельний і винокурний заводи; багато крамниць».

Романкауци (Романкоуци) — село царан Бессарабської губернії, Хотинского повіту, в 65 верстах від повітового міста, при річці Рагозі; жителів 3300. Школа, станція залізниці. Багато фруктових садів; великі ламання третинного (міоценового) вапняку, що доставляється на цукрові заводи Подільської губернії».

Як бачите — і у Сокирянах і в Романковцах з того часу чимало змінилося…

У зв’язку зі згаданими в Словнику визначеннями місцевого населення, видко варто вказати й роз’яснення слова «царани» — з того ж Словника Брокгауза й Єфрона.

«Царани (молдавською мовою «хлібороби» або «селяни») — вільні хлібороби в Бессарабській губернії. Як видно з постанови молдавського господаря Костянтина Маврокордато, виданого в 1741 р., царани одержали цю свою назву замість колишньої назви вєчінов, що означали, імовірно, людей, які вічно зобов’язані повинностями. У той же час було визначено, що царани зобов’язані працювати на власників по 24 дня в році й давати їм від всіх земних плодів «дежму», або десятину. В 1775 р. Олександр Гику визначив розмір повинностей в 12 визначених днів. Наступними постановами покладене на царан виконання різних робіт і послуг без визначення числа днів. Коли Бессарабська обл. була приєднана до Росії, уряд негайно затурбувався приведенням у ясність відносин власників до царан. Проект правил про царан, складений Бессарабською обласною радою в 1819 р., не був затверджений. Складання нового проекту покладено було на особливу комісію із чиновників від уряду й депутатів від дворян і від царан. Комісія не могла прийти ні до якого висновку, і подальший рух справи прийняв на себе генерал-губернатор. Височайше затверджене положення про царан 1834 року надало царанам, протягом певного строку, укласти із власниками добровільні умови на користування землею за повинності, із правом переходу в маєтки інших власників, але не на казенні землі, і для того, щоб до укладання умов царани виконували, як і раніше, повинності, установлені молдавськими господарями. В 1835 році царанам дозволено переселятися в міста. Незважаючи на закон 1834 р., положення про царан продовжувало залишатися невизначеним. В 1846 р. оприлюднена нова «нормальна умова» про повинності царан, що увійшла за положенням 1834 р. у Звід Законів. У середовищі царан часто виникали хвилювання, тому що власники вимагали з них повинностей понад положення й піддавали їх тілесним покаранням. Царани просили переселити їх на казенні землі, хоча б у Сибір, але безуспішно. В 1858 р. для підтримки порядку довелося вжити військову силу. Положенням про селян 19 лютого 1861 р. кріпосні люди в Бессарабії зрівняні в правах із царанами. Самі царани одержали дозвіл переходити як на власницькі, так і на казенні землі в межах Бессарабської області і інших губерній».

А от так у цілому описувався в Словнику (в статті «Хотин»), Хотинський повіт, до якого, у числі інших, відносилися Секурянська й Романкоуцька волості:

Хотинський повіт займає північно-західну частину Бессарабської губернії; прорізується на захід і південь залізницею на відстані 127 верст. Площа повіту, за Стрельбицьким, 3501,9 кв. верст. Повіт розташований між pp. Дністром і Прутом; тут проходить гілка Карпатських гір, що у сіл Бричани й Станілешти роздвоюється й іде в Сорокський і Белецький повіти. На всьому своєму протязі гілка служить вододілом між Прутом і Дністром. Вищі обмірювані крапки: Гвоздауци (995 футів), Руди (976), Губне (956), Липник (943), Громодзени (918).

Північно-західна частина повіту, що граничить із Австрійською Буковиною й Галичиною, украй горбкувата, порізана глибокими балками і ярами, що становлять більшою частиною розмиви річкових долин, вкрита великими лісами (25, 30 і більше % усієї кількості зручної землі). До півдня і сходу від гір. Хотина місцевість вирівнюється, приймає певною мірою степовий характер, але все ж зберігає хвилеподібний характер; часто зустрічаються переліски й струмки, звичайно по дну глибоких ярів («ярів») і балок. Лісів значно менше, у деяких місцях майже немає (2-10%). Струмки й річки впадають у Дністер і Прут; крім того, майже на кожному кроці, і в полі, і по дорогах, зустрічаються колодязі («криниці»), нерідко зустрічаються так звані «мочари», тобто місця, на яких протягом усього літа застоюється дощова вода.

Повіт зрошується системами pp. Дністра й Пруту, що протікають по границях: перший на північ відокремлює повіт від Австрії й Подільської губерній, протягом до 150 верст, другий на південь — від Румунії, протягом до 100 верст. Течуть вони паралельно одна одній, на відстані від 25 до 50 верст. У Дністер впадають у межах повіту Чорний Потік, або Раменець, із припливом Онут, Рестеу, Довга й Каменка із припливом Долиною; у Прут — Ракитна, Ришачь, верхня частина якого називається Салкоуць, Баджулуй, Перлиця, Башкауць, Руда, Ларга, Яловец, Лопатник, Раковец. Тільки Дністер судноплавний, на ньому — пристані для навантаження хліба, лісу й лісових виробів. Придністровська смуга по своєму рельєфі значно відрізняється від Припрутської. Правий беріг Дністра високий (місцями 50-70 саженів над рівнем ріки), берегові скелі складаються переважно з вапняків третинної формації, що налягає на крейдову, а остання на силурійську. Лівий беріг Пруту зовсім протилежного характеру, низинна річкова долина, невисокі глинисті береги.

У багатьох місцях повіту осадові вапняки третинної формації й цілих вапняних скель біля сіл Коржеуць, Фітешть і Тринкі. Добуваються з копалин піщаник, глинистий сланець, гіпс, жорновий камінь, крейда, алебастр; біля ст. Новоселиці на землі селян дер. Ревкауци — поклади кам’яного вугілля.

Переважно ґрунт повіту чорноземний (більше 50% зручної землі) і глинистий, що дає гарні врожаї, які не поступаються врожаям на чорноземі. Клімат повіту м’який, висока середня річна температура (8°), помірна зима (—2° за листопад, —4° січень і —1° березень) і нежарке літо (20° липень). Атмосферних опадів цілком достатньо для землеробства. Посухи в повіті невідомі, скоріше навіть надлишок вологості; урожайними роками бувають роки порівняно сухі. Повні неврожаї бувають дуже рідко; хліби розвиваються прекрасно, фруктові сади ростуть швидко без усякого поливу; виноградна лоза росте також швидко, але виноград за якістю поганий і не завжди дозріває; внаслідок вологого й прохолодного літа кавуни й дині також поганої якості. Період виростання оброблюваних рослин також значно подовжується, збирання хліба й косовиці затягуються.

Ліси займають до 44 тис. десятин, або 12% усього (364793 десятин) кількості землі; переважно бук, граб, клен, ясен, дуб, зрідка невеликі гаї беріз, розсіяні яблуня, груша, черешня.

Жителів разом з містом (1897) 307 959, а без нього 289 833 (147737 чоловіків і 142096 жінок), головним чином русини (місцеве — «руснаки») — 75%, потім йдуть молдавани, малоруси, євреї (понад 10000), великоросіяни — розкольники (1 ? тис.). Населення землеробське. За місцевим дослідженням 1884 р., безземельних селян було 23%.

У повіті дві найголовніші форми землеволодіння: посімейно-спадкоємна у всіх царан, що жили колись на поміщицьких землях (95%), і общинна у колишніх державних селян (5%). Крім того, у повіті є рєзєши (близько 1 ? тис.); вони не наділені землею, а володіють їй на правах приватного володіння: не платячи ні оброку, ні викупних платежів; земля їх обкладається лише державним і земським поземельним податком. Рєзєши живуть цілими селищами.

Розподіл зручної землі по угіддях: орної 288366 десятин, лісу 43933 дес., під садами 2494 дес., усього 334793 дес. Приватним власникам належить 160382 дес. (орної землі 120672, лісу 39318 і садів 392), селянам 160541 дес. (орної 158457 і під садами 2084), рєзєшам орної 2927 дес., 11-ти закордонним монастирям 10096 дес. (орної 6310, лісу 3768 і садів 18), казенних лісових дач 847 дес., церковних земель більше 5000 дес., у м. Хотина 1173 дес.

В 1900-1901 сільськогосподарському році під озимими посівами було 58933 дес. (власницьких 34287, у тому числі під рапсом 1887, і селян. 24646), під яровими 149431 дес. (власницьких 53115 і селянських 96316). Найголовніші оброблювані хліби: кукурудза (селяни 53922 дес. і власники 27831), ячмінь (25701 дес. у селян, у власників 7009), озима пшениця (власники 29177 дес., селяни 15466), озиме жито (власники 3581 дес., селяни 18821), овес (у селян 7120 дес., власн.. 7973), свекловиця (416 дес. у селян, у власн. 3221), картопля (2655 дес. у селян і 822 у власн.). Культури ярового жита, яриці, гречки, проса, гороху, бобів, сочевиці незначні. Заливних лугів 3169 дес., незаливних 10918. Певної сівозміни в селян не існує: на кожній ділянці хазяїн міняє одну рослину іншою за своїм розсудом; пари не має, добриво майже не практикується. Панує дерев’яний плуг, але починають поширюватися залізні плужки, особливо у східній частини повіту; земство з 1894 р. виписує для селян плуги й видає їх у позичку (на суму 19115 р. в 1899 р.). Борони в селян звичайно дерев’яні із залізними зубами, але попадаються й з дерев’яними. Збирання хлібів виробляється серпом і косою, молотьба — ціпами, рідше конями; власних молотарок немає.

Скотарство внаслідок обмеженої кількості лугів і пасовищ («толоки») дуже незадовільне, особливо в селян. За 1891-1900 р. у селян кількість волів скоротилося більш ніж на половину. В 1900 р. у повіті було великої рогатої худоби 70848 гол., коней 54169, овець 114767, свиней 35357; із цього числа 84% належали селянам. Вівчарство й свинарство розвинені досить слабко. Продукти від овець — овечий сир, або бринза, баранчики й вовна. Бринза разом з мамалигою (з кукурудзяного борошна) — найголовніша їжа селянського населення.

Городництво, виноградарство, тютюнництво незначні, тільки для місцевого споживання; також і садівництво. Промислове садівництво існує в так званій Буковині, тобто в прикордонних з австрійськими володіннями селищах. Переважні плодові дерева: сливи (угорка), горіхи, яблуні, груші, вишні, черешні. З торгово-промислових рослин вирощується переважно часник, аніс, бураки й капуста.

Кустарні промисли, за винятком візництва, розвинені досить слабко й мають лише місцеве значення. Зустрічаються візничий, сукновальний і гончарний промисли, випалювання вугілля; узимку буковинські селяни займаються рубанням лісу, навесні «ходять зі сплавами» (сплавляють плоти по Дністру). Незрівнянно більше економічне значення мають землеробські заробітки, що полягають як у наймах — строкових або на рік, на різні сільськогосподарські роботи, як і в так званих відходах «на фальчі» (фальча = 1,302 дес.): «на вільні фальчі» — якщо не забрані гроші вперед, «на винні фальчі» — якщо йдуть за контрактом, забравши гроші вперед.

Фабрик і заводів (1901 р.) 120, з виробництвом на 137 тис. руб., при 685 робітниках, у тому числі цукровий завод, винокурних — 3, млинів парових — 4; інші — заклади кустарно-промислового характеру. Водяних млинів — 646, вітряних — 403, кінних — 42: маслоробень — 122; це все дрібні заклади.

Торгівля, переважно хлібом, зосереджена винятково в руках євреїв; здійснюється вона в містечках, з яких Бричани мають 4000 мешканців, Єдинці Ліпкани, Новоселиця й Сєкуряни — по 3000. У Новоселиці і Ліпканах митниці. Сільські банки в селищах Кельменцях і містечку Сєкурянах.

2 земські лікарні, 6 приймалень покоїв, 1 амбулаторний пункт, 8 лікарів, 25 фельдшерів. В 1900-1901 навчальному році було двокласних народних училищ 3 (у тому числі 1 у Хотині для дівчинок), однокласних — 56 і реміснича школа при Хотинському повітовому училищі. Учнів було 3531 (2861 хлопчиків і 670 дівчаток), у тому числі в однокласних 3031 (2604 хлопчиків і 427 дівчинок), з них православних 3257, євреїв 220; селян 2903, міщан 501; росіян і малорусів 2088, молдаван 1177, євреїв 220. Навчаючих — 53, закононавчателів — 52. При 20-ти земських школах відкриті народні бібліотеки. Церковно-приходських шкіл 36, шкіл грамоти — 29, усього з 3746 учнями (3045 хлопчиків і 701 дівчинок), майже винятково православними. Навчаючих 70, з них 64 світських. Тільки близько 1/5 дітей шкільного віку, від 8 до 14 років, навчаються в школах.

У взаємному земському страхуванні було застраховано в 1900 р. 101406 будов на суму 7044932 руб. за обов’язковим страхуванням, за добровільним страхуванням було 117 ризиків на суму 585812 руб. Від чуми було застраховано в 1900 р. 29249 волів і 43251 корови.

Земський бюджет 1902 р.: доходи — 262973 руб., у тому числі з нерухомого майна — 128526 руб. (із земель і лісів 112204 руб.), витрати — 262973 р., у тому числі на земське управління — 27678 руб., на народну освіту — 72645 руб., на медичну частину — 56872 руб., на витрати по сприянню економічному добробуту — 6242 руб., на сплату боргів — 42360 руб.

Залиште свій коментар