Співає глина солов’їно!

Автор: admin

Інна ГОНЧАР

Цифрові збіги, на перший погляд, звичайно ж, цікаві та варті уваги, бо 27 – то дата його народження, а через 43 роки ця цифра принесла йому чергове визнання: 27 березня 2018 року підписано Указ Президента України № 88/2018 «Про призначення державних стипендій видатним діячам культури і мистецтва», відповідно до якого за досягнення у сфері розвитку української кераміки дворічну державну стипендію призначено заслуженому майстрові народної творчості України Леоніду Івановичу Нагірняку!

Цифри, безумовно, цифрами, а Божий дар, природнє обдарування і заповзятість, підтримка рідних і близьких, неймовірне працелюбство і наполегливість, витончений мистецький смак і високий професіоналізм та прагнення до самовдосконалення – це ті значущі складові, котрі крок за кроком, рік у рік гаптували його життєве полотно найяскравішими барвами творчого злету і майстерності.

Одначе знову – цифри, промовисті й варті уваги: відколи Бог засвітив Леонідову особливу зорю і натхненно запалив іскру творіння, мабуть, понад тисячу його найрізноманітніших робіт розлетілися усеньким світом! Цими днями роботи Леоніда Нагірняка експонуються на ІІ Всеукраїнській виставці «Сучасне мистецтво вогню України (кераміка, скло, метал)» у Київському Центральному будинку художника, де представлена композиція «Пам’ять» із 12 пластів (площинних панно різних розмірів), а виконано все в авторській техніці з таких матеріалів: шамот, глина, ангоби, поливи. У цій серії відтворені репліки на історію України різних часів: від Трипілля, Київської Русі, доби козаччини до наших днів. Прикметно, що Леонід завжди цікавився історією, отже і в кераміці зберігає традицію українського фляндрованого розпису (поширеного в Україні прийому оформлення кераміки методом розпису по глині кольоровими ангобами). Художник декоративно-прикладного мистецтва, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, Заслужений майстер народної творчості України, старший викладач (на посаді доцента) Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука (освіту в якому свого часу здобув), учасник Всеукраїнських молодіжних симпозіумів гончарного мистецтва, на яких неодноразово ставав переможцем конкурсних змагань, учасник міжнародних проектів «Маршрут метелика» (Нідерланди) та «Building bridges» (країни Євросоюзу).

Ми, земляки, знаємо і про те, що у Київському державному музеї декоративно-прикладного мистецтва у 2009 році Леонід Нагірняк на власній виставці експонував близько 80 авторських робіт: свічники, декоративні композиції, тарілі, миски, глеки, макітри, корчаги, мала пластика. Тоді високу оцінку творчості під час презентації виставки дали лауреати Державної премії України імені Т. Г. Шевченка — народний художник України, професор Петро Печорний та народний художник України, академік Володимир Прядка, відомий художник-кераміст Михайло Головко.

2017 рік запам’ятався нашому краянину, шанувальникам і прихильникам другою персональною виставкою «Пам’ять» у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва та участю у фестивалі сучасної кераміки «ЦеГлина — 2017» в Арт галереї ЦеГлинаАрт у м. Київ.

Щедротна на таланти родинна палітра Нагірняків – журналіста-літератора, члена НСПУ та НСЖУ Івана Семеновича і педагога, майстра народної творчості Євгенії Семенівни Нагірняків, родовід яких — із села Ломачинці, а подальше життя пов’язане із містом енергетиків, літописцем якого був мудрий і неперевершений творець слова Іван Нагірняк, не могла не вплинути на творчу долю юнака ще із самого дитинства. Як розповіла матуся, Євгенія Семенівна, «у школі Льоня захоплювався історією. Коли був у 9 класі, запитав, чому у нас у хаті нема портрета Т. Г. Шевченка. Я швидко вишила – і відтоді він у нас є. Ще тоді ж сказав, що вчителі нашого покоління не повинні викладати історію у школах, бо вчили в університетах неправдиву історію. Свого часу Льоня з Денисом Казваном, (теж наш земляк, відомий як PR-директор Фонду Віктора Пінчука и PinchukArtCentre, PR-менеджер бренду Djuice і прес-аташе телеканалу MTV-Україна, радник з комунікацій глави Нацполіції, PR-директор Альфа Банк Україна – ред. І. Г.) першими пронесли у Новодністровську жовто-блакитний прапор. А ми, такі зайняті та неуважні батьки, про це дізнались, аж коли „добрі“ люди попередили, що наш син потрапив під поганий вплив. І про його захоплення малюванням дізнались із написів на випускній стрічці – там були подяки однокласниць за подаровані малюнки. І коли Льоня не пройшов за конкурсом на істфак у Чернівецький університет, була довга розмова з батьком. І тоді син розповів про свою потаємну мрію малювати, займатись творчістю. Але ж на той момент у нього не було ніякої підготовки, не навчався у художній школі у Сокирянах, не займався з викладачами, хоча тоді в Новодністровську були гарні художники. Отож батькові друзі, подружжя Кушніруків із Києва, порадили спробувати опанувати премудростями на 9-місячних підготовчих курсах у столичному технікумі декоративно-прикладного мистецтва і дизайну, які Леонід успішно закінчив і вступив до закладу. Промисловий дизайн був цікавим, одначе душа тягнулась до краси кераміки, тож юнак потай від батьків перевівся і навіть на курс молодше, згодом скромно їх повідомивши: «Це – моя мрія, моя любов, моє захоплення!» А ще, як виявилось, саме там він зустрів і свою долю – красуню Катрусю.

Ось так рідна прабатьківська земля, багата на красу і щедра на народні промисли і традиції, творче родинне середовище, що повсякчас обіймало й зігрівало любов’ю та гармонією, сформували цікавість до історії рідного краю, шанобливе ставлення до свого роду, його українських коренів і, врешті-решт, відкрили таїну творіння з глини.

Сьогодні цей знаний та шанований майстер, наш уже такий відомий випускник Новодністровської першої школи, залюблений у справу всього свого життя, невпинно експериментує з поливами та прийомами декорування і наполегливо йде до здійснення мети – оживити глину струнами своєї люблячої душі. А ще – можливо, втілити на цьому світі щось незді́йснене його батьками і, водночас, подати гідний приклад для наслідування своєму сину, нащадку роду нагірнякового – Стефану, котрий, дасть Бог, успішно закінчить школу і найближчим часом таки втілить свою найзаповітнішу мрію – дарувати України нове і цікаве кіно. Що прикметно, зазвичай Льоня Нагірняк не говорить про свої досягнення, мрії та амбіції, а тво́рить! Натхненно, наполегливо, щиро, віддано, талановито, мудро, далекоглядно, мистецьки довершено, зі смаком і, головне – з любов’ю! Бо саме цей стрижень подарували і виховали в ньому його неймовірні батьки – Євгенія Семенівна та Іван Семенович!

Щиро радіємо гідному визнанню хисту Леоніда Івановича Нагірняка на державному рівні! Хай ваші миті творіння завжди зігріває Божа ласка і сила прабатьківської землі!

 

За публікацією Бессарабського інформаційного порталу

Залиште свій коментар