Таємниці і зваба печер на Дністрі (інтерв’ю з археологом)

Автор: admin

Минулорічного археологічного сезону на Сокирянщині працювалаOLYMPUS DIGITAL CAMERA Дністровська комплексна експедиція Інституту археології Національної академії наук України. У її складі було чимало фахівців своєї справи, в тому числі й невтомний дослідник печер на берегах Дністра, науковий співробітник ДП «ОАСУ Подільська археологія», кандидат історичних наук Павло Олександрович Нечитайло. Він є експертом з «печерної археології», тому охоче погодився побесідувати на цю близьку йому і цікаву тему.

– Павле Олександровичу, береги Дністра, як відомо, ще із сивої давнини дали життя багатьом кам’яним заглибинам-порожнинам, навісам і печерам-оселям, окремі з яких вже пізніше в науковців одержали гучну назву печерних комплексів. У цих великих і зовсім малих наскельних хатинах-схованках певний час перебувала і навіть жила людина. Повідайте, будь ласка, про найцікавіші з них, особливо про ті, що розташовані поблизу наших, буковинських місць, на відрізку річки від Хотина і до Могилева-Подільського.

monastyr

– Найперше, мабуть, варто сказати, що в цьому році комплексна археологічна експедиція під керівництвом Дмитра Костянтиновича Чорновола плідно попрацювала на невеличкому острівці поблизу села Ожеве, який, на жаль, у зв’язку з технологічною необхідністю Дністровської ГЕС в близькому майбутньому опиниться під водою. Тут, як про це уже повідомлялося в пресі, знайдено трипільське городище віком 4300-4200 років до н.е., у якому частково збереглися 6 будівель, та ще 4 – цілковито – з печами, жертовниками, фрагментами орнаментів на потинькованих стінах. Це знахідка надзвичайної цінності, аналогів якій немає.

Nagoriany

А що стосується печер, то вони на берегах Дністра та його приток є надзвичайно цікавими як з історичної, так і з геологічної точки зору. Не дарма ж до цих місць, в тому числі й до підземних порожнин Наддністрянщини, виявляли інтерес мандрівники та дослідники середньовіччя, зокрема, візантійський імператор Костянтин Багрянородний та фризький мандрівник Ульріх фон Вердум.

У ХІХ столітті розпочався справжній бум вивчення та подорожування Дністром у Російській імперії. Одна за одною видавалися науково-популярні книги, де із захопленням описувалися дністровські краєвиди. Чільне місце у цих краєзнавчих описах займали печери. Це можна спостерігати в творах О. Афанасьєва-Чужбинського, Д. Курдіновського, П.Батюшкова, а також в нарисах деяких польських та австрійських авторів. З особливою спелеоархеологічною місією у наших місцях побував професор В. Антонович. Йому належить відкриття перших значущих печер у Середньому Подністров’ї, щоправда, лише на лівому березі ріки. Після захоплюючих публікацій та знахідок кінця ХІХ – початку ХХ століття, дослідження історичних печер у Подністров’ї проводилось несистематично, однак певні відкриття все ж були зроблені, про які ми, звичайно ж, побесідуємо.

PichДо найцікавіших історичних печерних комплексів в окресленому регіоні слід віднести Непоротівський (Галицький) та Лядівські печерні монастирі, які нині, на жаль, активно руйнуються ченцями, що там заселилися. Привертають увагу печери біля села Комарів, де знайдені цікаві келії ченців зі знаками та внутрішніми архітектурними елементами й майданчиком, на якому подибано щось схоже на відбитки людських ніг в камені. Унікальним комплексом з поховальними нішами, церквою та іншими цікавинками є Бакотський печерний монастир. У багатьох викликають зацікавлення енеолітичні штольні біля села Студениця (нині затоплене), печерний комплекс поблизу Нагорян, де є сліди перебування людини від енеоліту до середньовіччя.

Я умисне згадую лише найбільш відомі місця та ті, які могли б особливо зацікавити відвідувачів. Насправді ж історичних печер на Дністрі та його притоках від Хотина до Могилева-Подільського набагато більше. Починаючи з кам’яного віку, людство замешкувало гроти, навіси, печери і цей процес не зупинявся до недавнього часу. Не всі порожнини є добре вивченими, доступними, а тим більше цікавими для пересічного відвідувача.

– Яким чином виникли ці печерні місця, що про це говорить наука?

– Печери на Дністрі мають різне походження. Два основних з них – це штучне та природне. До останнього виду відносяться кам’яні «оселі», утворені вивітрюванням та вимиті водою, принаймні, більшість природних печер в середній течії Дністра виникли саме завдяки цим процесам. Зазначені вище печери переважно змішаного походження.

– Вже саме слово «печера» дихає якоюсь таємничістю і викликає цікавість. Але ж до нас промовляють і їх стіни, які подекуди розписані багатьма давніми знаками і малюнками-зображеннями…

– Малюнки, що зустрічаються в печерах, справді чи не найбільший скарб, який промовляє, «говорить» до нас мовою наших далеких пращурів. Подністров’я може претендувати на лідерство на знахідки наскельних зображень. У Бакоті, Нагорянах та Лядові загадкові знаки на скелях були знайдені професором В.Антоновичем та його дружиною К. Мельник ще в 1880-их роках. Науковці припустили, що ці наскельні малюнки можуть датуватися епохою бронзи.

У печері біля села.Баламутівка археолог О. Черниш у 1960-их роках знайшов настінні розписи мезолітичної доби. Згодом російським археологом О.Формозовим наявність більш ранніх за середньовічні наскельні зображення була поставлена під сумнів. Втім, дослідження наступників підтвердили, що давні зображення на Середньому Дністрі насправді існують. Складність полягає в абсолютному датуванні малюнків на скелі, якщо вони не перекриваються археологічними шарами. Більшість петрогліфів датовані за стилістичними особливостями. Але з великою вірогідністю можна говорити про те, що на скелях Середнього Подністров’я збереглись зображення епохи енеоліту, епохи бронзи, можливо, мезоліту та часу Давньої Русі і пізнього середньовіччя.

–Які із печерних таємниць науковці розгадали, що із невідомого раніше їм, можливо, навіть Вам, вдалося привідкрити?

– Печери Наддністрянщини тільки починають активно вивчатись. Зазначу, що басейн Дністра та його приток є другим за потужністю карсту в світі. Отже, для спелеологів та археологів роботи вистачає. В другій половині ХХ – на початку ХХІ століття в підземеллях регіону, зокрема і в Чернівецькій області, були відкриті кісткові рештки викопних тварин. Фауна, знайдена у печерах, просто вражає. Втім, коментувати знахідки може фахівець з цього питання – доцент Чернівецького національного університету ім. Федьковича Б.Рідуш. Скажу тільки, що навколо штучних печер краю існує багато спекуляцій та міфів. У них намагаються поселити гето-даків, або подавнити печерні монастирі краю до IV ст. нової ери, дехто прагне приписати заснування деяких з них Антонію Печерському. На сьогодні з’ясовано, що такі твердження не мають під собою достатніх підстав. Одиниці з досліджених печерних монастирів можуть датуватись давньоруським часом, більшість відноситься до XIV-XVIII ст.

А щодо відкриттів та розвінчування легенд, то гіпотетично встановлено,znak що печери та навіси на Середньому Дністрі замешкувались за доби неоліту. Неподалік від впадіння річки Студениця в Дністер збереглись штольні для видобутку кременю, які знаряддями з рогу видовбували племена трипільської культури. Мешканці печерних монастирів залишили дивовижні архаїчні знаки і створили сотні різновидів хрестів та інших символів, що з першого погляду виглядають як дуже архаїчні. Крім того дністровські ченці користувались реліктовим алфавітом, у який, крім звичної кирилиці, були залучені ще й тюркські рунічні знаки, занесені з Болгарії.

Мої особисті вивчення і спостереження дали можливість відкрити і глибше пізнати дивовижні надскладні системи сполучень між ярусами великих печерних комплексів на кшталт Нагорян і Оксанівки на Вінничині. Це система врубів та зацепів у вигляді скелелазного стенду, пересування якими потребує неабиякої фізичної підготовки. Віч-на-віч зустрівся з рідкісними зображеннями вершників, написами та знаками, автографами польських жовнірів та ченців XV-XVII століття, читав напис на найбільшій вежі Хотинської фортеці, де згадується Саву стольника, який жив і воював в кінці XVІ – на початку XVII століття. З давніх знахідок можна назвати антропоморфне зображення, що входить до кола старожитностей трипільської культури (Нагоряни) та ще один дохристиянський трипалий антропоморф з печери у селі Стіна.

– Звісно, що до печерних місць, які мають літописну історію чи знаходяться, так би мовити, на шляху мандрівника-природолюба, увага завжди більша як у науковців, так і в охоронців пам’яток. А що можна сказати про печери, які були і нині ще збереглися «в глибинці», зокрема, на відрогах Дністра, наприклад, неподалік Сокирян?

– На притоках Дністра цікавих печер збереглося не менше ніж на самому Дністрі. Однак я більше обізнаний з ситуацією в Вінницькій, Тернопільській та Хмельницькій областях.

– Чи є печери поблизу Дністровської гідроакумулюючої станції, в якому вони стані?

– Поблизу ГАЕС є цікаві комплекси у Нагорянах, Оксанівці, Лядові та Василівцях.

Стан перших двох поки що задовільний, однак відбувається їх інтенсивна руйнація завдяки Новодністровській ГЕС. Створення водосховища та підвищення вологи спричинило зміну мікроклімату. Вапняки, в яких закладено печери та гроти, осипаються, руйнуються давні малюнки, що видно, як кажуть, неозброєним оком, і якщо зараз не зафіксувати ті сотні зображень, які там збереглися, не скласти детальні плани печер та їх реконструкції, за 10-20 років ми вже не побачимо і половини того, що є там зараз. Не можу не звернути уваги на комплекс, що у Лядові. Тут завдяки активній господарській діяльності ченців зовнішній та внутрішній вигляд давнього монастиря уже спотворено безповоротно.

– Нинішнього археологічного літа Ви оглядали ( мабуть, уже не вперше) пагорби над давніми селами Сокирянщини – Розкопинцями і Василівцями. Правда, дивовижне громаддя каменів висить на «шапках» тих пагорбів, здається, от-от полетять валуни на вузеньку дорогу, що внизу. Звідки вони там узялися, можливо, треба шукати відповідь у місцевих легендах?

– Це результати природних процесів – специфічного залягання, відкладення вапнякової породи та вивітрювання. Дійсно, виглядають вони дуже казково і це гарне підгрунття для художньої літератури, збору фольклорного матеріалу. Повинен сказати, що наша поїздка у Василівці за підтримки кам’янецьподільських скелелазів Василя Рєдькіна та Володимира Мотильова дала абсолютно вражаючі результати. Ми фактично стали першими дослідниками двох василівських печер, в яких через їх важкодоступність з часів середньовіччя людська нога, мабуть, не ступала. По суті, це унікальний печерний комплекс, який ще буде вивчатись дослідниками.

Досі було тільки два письмові свідчення про їхнє місцезнаходження. Із за того, що ці печери, у які ми потрапили, є важкодоступними, вони збереглися майже недоторканими і мають той вигляд, який мали станом на XVII ст. Одна з них – печерна келія з пазами від дерев’яних конструкцій і рельєфним хрестом. Інша – три однокамерні приміщення, з’єднані всередині наскрізним проходом. До того ж кожне має окремий вхід з боку скелі.

У них є вирубані з моноліту печі, а також тамгоподібний знак (тамга – знак власності у тюркських народів), викарбуваний на підвіконні одного з приміщень. Цей знак – відголосок впливу на наших теренах кочових племен, унаслідок якого в часи середньовіччя при письмі поряд із кирилицею використовувались тюркські руни, і ще навіть у XVI- XVII ст. наші предки використовували тамги для позначення власності.

Крім цього у двох приміщення виявлено прорубані у підлозі хрести. Найближчі аналогії таких пам’яток є на території Республіки Молдови. Вище по Дністру пам’яток з подібною архітектурою і такої гарної збереженості ми не знаємо.

– І насамкінець, що Ви думаєте про існуючі археологічні пам’ятки, як до них треба ставитись, зважаючи на суцільну глобалізацію, дедалі більшу тенденцію відстоювання корпоративних інтересів.

– Це важке і болюче питання. На мою думку, крім законодавчої охорони пам’яток, яка в Україні є, потрібні контролюючі органи, за якими мають бути закріплені каральні функції. Адже є сотні повідомлень про знищення пам’яток археології в результаті господарських робіт, грабіжницьких дій, вандалізму, а судових процесів немає. Але, головним має бути роз’яснювальна робота на місцях, підвищення самосвідомості місцевого населення, розуміння людьми відповідальності за ті скарби, які неможливо відновити і які складають нашу історичну цінність.

Бесіду вів Олександр Чорний, директор Сокирянського історичного музею.

На фото (зверху — до низу):

— камені-велетні на пагорбі біля с. Розкопинці Сокирянського р-ну;

— Галицький монастир у скелі Дністра (хутір Галиця Сокирянського р-ну);

— печерний комплекс поблизу с. Нагоряни;

— піч у печерах с. Василівці Сокирянського р-ну;

— тамгоподібний знак у одній із печер с. Василівці.

Залиште свій коментар