Українська душа живе й в Канаді

Автор: admin

На Сокирянщині нещодавно побувала наукова співробітниця Центру українського й канадського фольклору ім. Кулів, батьки якої народилися в с. Селище, пані Марина Чернявська. Нині вона живе й працює в країні «кленового листка» і завітала на землю своїх батьків, щоб краще дослідити питання еміграції до Канади українців Бессарабії. Її цікавить історія своїх пращурів, рідного краю, тому дослідниця мала зустрічі з місцевими  краєзнавцями, старожилами, відвідала архіви, вивчала місцевий фольклор, зокрема, перлини усної народної творчості – легенди. Під час зустрічі з гостею взяли у неї інтерв’ю.

 

̶  Пані Марино, відомо, що перші українські переселенці в Канаді появилися в далекому 1891 році. Вони фактично започаткували українську еміграцію і нині складають там чисельну слов’янську діаспору. Цікаво, скільки нині українців у цій заокеанській країні? Що Ви можете сказати про тих, хто в ті часи в пошуках щастя ризикнув податися в таку далеку дорогу?

 

̶  Офіційною датою переселення в Канаду є 7  вересня 1891 року. Перші емігранти, більшість яких були з Буковини й Галичини, хотіли поліпшити своє економічне становище, прагнули мати достатньо землі, щоб господарювати на ній, а в своїй стороні дехто з них не тільки не мав правди, а й в багатьох випадках був позбавлений шматка поля. Вони хотіли, щоб кращою була доля в їхніх дітей. Отож долали численні труднощі і крок за кроком ставали на ноги, міцнішали. Нині кількість канадських українців, які ідентифікують себе такими (осіб українського походження, народжених чи прибулих сюди, що вже мають статус резидента чи громадянина країни) досить велика  ̶  понад 1 млн. 200 тис. чоловік. Це найбільше, ніж будь-де за рубежем.

Українська громада загалом дуже добре організована  ̶  є багато громадських організацій, українські церкви, музеї, архіви, різні танцювальні гурти, хори, двомовні українсько-англійські школи, українознавчі студії при університетах, діє наукове Товариство ім. Шевченка та багато інших. Всі ці організації не тільки шанують, оберігають, а й вивчають, розвивають і пропагують українську культуру. В усіх чотирьох (а дехто називає навіть п’ять) хвиль еміграції, які відбулися, різна динаміка, різні причини були для переселення, але від самого початку настільки багато було зроблено, настільки значний вклад українців в розбудову, особливо західних провінцій, освоєння прерій, що вони є дуже видимою частиною населення. Який відрізок часу пройшов (майже 127 років!), а й тепер є українці четвертої чи п’ятої генерації, котрі добре спілкуються українською мовою, дбають аби її знали діти, прагнуть берегти свою мову й культуру. Хоча є, звичайно, й такі жителі українського походження, що давно її призабули.

Українці зберегли свою кухню, яка стала не тільки українською, а й частиною загальноканадської. На різних фестивалях та багатьох масових заходах можна бачити кілометрові черги за українськими пирогами (варениками), голубцями та борщем. Українські танці є одним із найпоширеніших та яскравих виявів української ідентичності серед українців Канади. Тільки в одному нашому місті Едмонтоні, наприклад, є понад 30 українських танцювальних гуртів! Люди пишаються тим, що вони українці, а Канада, певно, є одним із найкращих куточків на землі, щоб бути українцем. Їх тут всі поважають, вони займають гідне місце в суспільстві. Звичайно, що так було не з самого початку, довелося пережити і труднощі, і прикрості, і розчарування. Колись багато хто, наприклад, змінював своє прізвище з українського на англійське, бо з українським прізвищем складно було одержати хорошу роботу. Та завдяки політиці багатокультурності, яка запроваджена урядом із 1970 років, становище різних етнічних груп значно змінилося в кращу сторону. Тепер українці мають хороші умови, вони вважають себе і українцями, і канадцями.

̶  Кого б Ви назвали із відомих і успішних етнічних українців, котрі, так би мовити, були чи є на виду, а прізвища їх —  на слуху в народу Канади?

̶  Таких людей досить і досить багато, але можу сказати, що раніше прем’єр-міністром Альберти був Едвард Стельмах, в Едмонтоні тричі обирався мером Вільям Гавриляк, а найвище серед українців на представницькому рівні піднявся Рамон Гнатишин, рід якого бере початок із міста Вашківці, що у Вижницькому районі, він у 1990-1995 роках займав посаду генерал-губернатора Канади. До пари йому й українка, народжена в Онтаріо, Роберта Лінн Бондар, лікар-невролог, яка стала першою канадською жінкою-астронавтом. Чимало визначних українських особистостей є в складі міністерств і відомств, як, наприклад, міністр закордонних справ Канади Христя Фріланд, керівниками і викладачами наукових і освітніх закладів, а також в спорті, мистецтві, в бізнесі.

̶  Не можу не запитати, хто  ваші батьки, коли Ви переїхали до Канади і де працюєте?

̶  Мої батьки народилися в  селі Селище, а я народилася й виросла в Чернівцях, де мати працювала лікарем-анестезіологом, а батько викладав в Чернівецькому університеті. Навчалася на факультеті іноземних мов в Чернівецькому університеті. Наскільки мені відомо,  з моїх предків ніхто в імміграції не був. Разом з сім’єю поїхала в Канаду навчатися в аспірантурі Альбертського університету, де нині я  ̶  науковий співробітник Центру українського і канадського фольклору ім. Кулів. Там, в Канаді, закінчила магістратуру з фольклористики та з інформативних студій. Займаюся дослідницькою діяльністю, а також є архівістом Архіву українського фольклору Богдана Медвідського, що при Альбертському університеті.  А якщо говорити про громадську роботу, котрій також охоче віддаюся, то працюю в організації, котра називається «Українські піонери Альберти», тобто першопоселенці цієї провінції. Ця організація сприяє вивченню історії українців в провінції Альберта, збереженню українсько-канадської культурної спадщини. Один із найбільших наших проектів  ̶  це пересилання книг з української тематики різним українським освітнім та дослідницьким установам. Наприклад, коли в Південній Кореї зокрема, в Сеулі, кілька років тому відкрився інститут українознавства, ми відправили туди мало не вагон книг. Допомогу книгами надавали й «Острозькій академії», Чернівецькому національному університету ім. Федьковича та іншим.

̶  А яку місію виконує Центр фольклору, в чому полягає його основне завдання?

̶  Фольклорний центр ім. Кулів, як це зазначено в підготовленому недавно каталозі «Подорож до Канади», досліджує культуру українців в Україні, в Канаді та інших діаспорних громадах світу. Один з прикладів нашої діяльності  ̶  створення академічних виставок на українсько-канадські теми, що розраховані на широку громадську аудиторію. Таких виставок організовано вже декілька, зокрема, в 2011 році вона мала назву «Подорож до Канади: українська імміграція 1891-1900 рр.», а в 2016-му  ̶  «Обживання нової домівки: українські першопоселенці в Канаді». Перша присвячувалася 120-річчю, а друга  ̶  125-річчю української імміграції до Канади. Обидві вони мали величезний успіх, експонувалися під час різних заходів, їх побачили сотні тисяч людей від Атлантичного до Тихого океану. Вражаючі фото, в тому числі й історичні світлини та розповіді з Архіву українського фольклору Богдана Медвідського та з інших джерел,  спонукають до роздумів, вони дають можливість краще зрозуміти і пройнятися почуттями співпереживання до пройденого іммігрантами, більш свідомо пізнати віхи історії своїх предків, їх нелегкий труд.

̶  В Україні за останні роки сталося багато змін, тривають реформи, які повинні поліпшити добробут людей, призвести до кращого життя. Ви як свіжа людина, що прибула із-за рубежу, відчуваєте у нас зміни?

̶  Помітно, що в країні є позитивні зміни, але для покращення життя людей ще треба багато працювати, що, звісно, дуже нелегко за умови війни на сході. Вважаю, що у вирішенні щоденних проблем варто більше сподіватися на самих себе, на свої можливості, бо різні допомоги десь із сторони рано чи пізно закінчуються, вони можуть бути, а можуть й не бути, а ваші проблеми потрібно вирішувати.

Засмутило, що не таким жвавим і дзвінким, як раніше, виглядає й моє рідне Селище. На вулицях зовсім мало людей, які поспішають на роботу, а хліборобські хатини у багатьох місцях порожні. Я тут не була давно, вже й не маю родичів таких, щоб до них можна було приїхати, отож зупинилася в гарного подружжя Маринчиних  ̶  Анатолія Миколайовича і Людмили Семенівни, які люб’язно запропонували житло і познайомили з багатьма старожилами села. Дуже вдячна їм за чуйність, за обізнаність про своє село і з нетерпінням очікую на книгу спогадів Анатолія Миколайовича, яку він дописує про минуле і сучасне рідного села.

Вважаю, що в  України є велике, багате і щасливе майбутнє, і в Канаді слідкують за зростанням країни, допомагають чим можуть, бо там, далеко за океаном, українців багато, там живе щира українська душа великого і свободолюбивого народу.

 

 

За інтерв’ю подякував Олександр Чорний, заслужений журналіст України.

 

На фото: під час бесіди з гостею з Канади Мариною Чернявською.

 

 

Залиште свій коментар