Участь бессарабців у російсько-японській війні 1904-05 років

Автор: admin

У Бессарабії були розквартировані 14-та піхотна дивізія, 8-ма кавалерійська дивізія й 14-та артилерійська бригада зі штаб-квартирами в Кишиневі. Полки 14-ої піхотної дивізії розташовувалися: 53-й піхотний Волинський і 54-й піхотний Мінський полки — у Кишиневі, 55-й піхотний Подільський полк — у Бендерах та 56-й піхотний Житомирський полк — у Тирасполі.

Полки 8-й кавалерійської дивізії були розквартировані: 8-й драгунський Астраханський Його Імператорської Високості генерала-фельдмаршала Великого Князя Ніколая Ніколайовича полк — у Тирасполі, 8-й уланський Вознесенській її Імператорської Величності Великої Князівни Татьяни Ніколаївни полк — у Бельцях, 8-й гусарський Лубенський полк — у Кишиневі й 8-й козачий Донськой полк — в Одесі .

Чимало сокирянців брали участь в Російсько-Японській війні 1905 долі. Вже перші невдачі на Далекому Сході змусили царський уряд прискорити відправлення в Маньчжурію додаткових частин. Для доукомплектування військ до штатів воєного часу в деяких військових округах було об’явлено мобілізацію, в тому числі у Бессарабській губернії – 24 серпня 1904 року. Якщо в мирний час з Бессарабії призивалося на службу 5-6 тис. чоловіків, то відповідно до мобілізаційного припису, затвердженому Сенатом 16 липня 1904 р., у Бессарабії підлягало мобілізації 8713 чоловік. 14-та дивізія доукомплектовалась до штатів воєнного часу й нараховувала у своїх рядах до 18 тис. чоловік. Серед них було немало вихідців з Сокирянського району та декілька гвіздівчан, які служили у 53-му піхотному Волинському полку (командир полку полковник Мілєант Гавриїл Георгійович).

18 вересня 1904 р. в 14-ій піхотної дивізії був проведений Височайший огляд на полі між Тирасполем і Бендерами. Об’їжджаючи війська, цар Ніколай ІІ подякував усіх за службу й благословив дивізію іконою Спасителя, побажавши щасливого успіху в бою і швидкого та благополучного повернення на батьківщину.

Здолавши величезну відстань, 14-та піхотна дивізія під командуванням генерал-лейтенанта Русанова 30 жовтня 1904 р. прибула у Мукден (Манчжурія). На той час російська армія після низки невдалих боїв під Тюрєнчєнєм, Вафангоу, Дашічао, Ляояном і Шахе закріпилася на мукденських позиціях і готувалася до решаючого бою.

14-та піхотна дивізія розташовувалася на правому фланзі 2-ої армії в районі Чжаньшань на правом березі ріки Хуанхе. 25 січня 1905 р. війська 2-ої армії перейшли в наступ. Оборона супротивника була прорвана, і правий берег ріки Хуанхе був очищений від японців.

25 січня 1905 р. війська 2-ої армії перейшли в наступ. У результаті стрімкого удару 1-го Сибірського корпусу генерала Штакельбєрга оборона супротивника була прорвана, і правий берег ріки Хуанхе був очищений від японців. Розвиваючи наступ, сибіряки штиковим ударом захопили селище Хуанлотоцзи, переправившись на лівий берег ріки.

З настанням темряви дивізії 1-го Сибірського корпусу опанували селом Хегоутай на лівому березі ріки Хуанхе. Внаслідок бою 25 січня 1-й Сибірський корпус забезпечив свободу маневру для 14-ої піхотної дивізії, яка повинна була наступати на Сандепу.

26 січня 14-та піхотна дивізія перейшла в наступ, наносячи удар на Сяосуцза й Баотайцзи. Перед цим, однак, вона була досить сильно втомлена триденними безцільними переходами з одного місця на інше. Але, незважаючи ні на що, з розгорнутими прапорами кинулася на ворога.

Відповідно до раніше розробленої диспозиції, 55-й піхотний Подільський полк, підтриманий у другому ешелоні 53-м піхотним Волинським полком, атакував Сандепу із півночі, а 56-й піхотний Житомирський полк із приданим йому в другому ешелоні 54-м піхотним Мінським полком — з півдня. Першими о 7.30 ранку почали атаку з півночі поділці.

У густому ранковому тумані, без топографічних карт полк почав рух, однак, не будучи знайомий з місцевістю, обрав невірний напрямок і потрапив під вогонь супротивника. Моментально оцінивши обстановку, командир 55-го Подільського полку полковник Васильєв з’ясував за компасом напрямок руху й відновив атаку. За 800-1000 кроків до села, опинившись під сильним вогнем супротивника, густі, стрункі, як на параді, ланцюги подільців подалися назад.

53-й Волинський полк, що йшов у другому ешелоні зупинив відступ своїх земляків, але й він був змушений залягти перед японськими позиціями, очікуючи результатів атаки на Сандепу з півдня.

О 8.30 ранку на південну окраїну Сандепи повели наступ Житомирський і Мінський полки. Однак і з ними відбулося те ж, що й з подільцями — у тумані полки переплутали напрямок руху й рушили не на південь, а на південний схід до селища Датай. Після закріплення у селищі, супротивник відкрив по них ураганний вогонь, який змусив житомирців і мінчан укритися в яру.

Побадьорити бійців прибув особисто начальник дивізії генерал-лейтенант Русанов. Командир 56-го Житомирського полку полковник Короткевич вирішив пробитися до Сандепи потай яром й атакувати село. О 15.30 полки ринулися вперед без артилерійської підготовки, без наказу начальника дивізії, на голому ентузіазмі. У результаті стрімкої атаки й величезних втрат до 16.00 у селище увірвалися полки 14-ої піхотної дивізії. Картина бою була жахлива. Поле було засіяно вбитими й пораненими.

На жаль, принесені жертви були даремні, тому що із захопленням села з’ясувалося, що через відсутність карт дивізія атакувала не те село й замість Сандепи захопила села Баотайцзи й Сяосуцзи. Відступивши у Сандепу супротивник відкрив по дивізії артилерійський вогонь, у результаті чого було підпалене село Баотайцзи. Вогонь, змусив частини, що його утримували, залишити село.

Увечері бессарабці відновили спробу атаки на Сандепу, й після кровопролитного бою ввірвалися на окраїну села, та далі пробитися не змогли. Японське командування в особі генералів Оку й Ойами спішно перекинуло на свій лівий фланг резерв — 8-му дивізію, яка відновила рівновагу, відтіснивши 14-ту піхотну дивізію до ріки Хуанхе.

До ранку 27 січня дивізія розташувалася в селищі Чжантан. У цьому бої в 54-му Мінському полку були поранені підпоручик Дуланаки-Скарлато, поручик Гросул, штабс-капітан Русов, помер від ран капітан Гросул.

І все ж, після завзятих боїв, 27 січня 2-га армія впритул просунулася до Сандепи, але була зупинена наказом генерала Куропаткіна та відведена у початкове становище. Так закінчилася ще одна спроба наступу російської армії під керівництвом генерала Куропаткіна.

Незважаючи на невдачу, російське командування не втрачало надії переломити хід кампанії, готуючись до чергового наступу в напрямку на Сандепу. Разом з тим, японський головнокомандуючий, маршал Ойяма, відчувши нерішучість у діях Куропаткіна, підготував план розгрому російських військ. Він полягав у тому, щоб демонстрацією арміями генералів Кавасури (5-та армія) і Курокі (1-ша армія) проти 1-ої армії генерала Лінєвіча відволікти увагу російського командування від напрямку свого головного удару, який наносили армії генералів Оку (2-га армія) і Ногі (3-тя армія) проти правого флангу російських військ, де розташовувалася 2-га армія генерала від кавалерії Каульбарса, що змінив на цьому посту генерала Грипенберга.

19 лютого передові частини 5-ої японської армії зіткнулися з авангардами 1-ої лівофлангової армії генерала Лінєвіча, що розташовувалися в районі Цінхечєн. Цінхечєнський загін генерал-лейтенанта Алєксєєва був розділений на три частини, кожна з яких прикривала по одному перевалу. Крайній лівий Савпалінліньский перевал прикривав загін підполковника 22-го Східносибірського стрілецького полку Карла Гіждеу.

26 лютого супротивник вирішив обійти перевал із флангів, у результаті чого підполковник Гіждеу був змушений почати відхід із займаних позицій до села Таганцхи. Під впливом переважаючих сил супротивника, які досягали півтора полку проти одного батальйону й кінно-мисливського загону, К. Гіждеу знову відступив до села Убяньюпуза. На допомогу йому генерал Ренненкампф відправив для підкріплення два батальйони із двома гарматами.

Крім того, щоб утримати всю лінію перевалів, у цей район був перекинутий загін генерал-майора Данілова, який 28 лютого послав підполковника генерального штабу Гавріліцю з наказом командирові 23-го Східносибірського стрілецького полку полковникові Кукурану перейти в наступ на Кудяза.

Прибувши на місце, Гавріліця й Кукуран організували наступ, який було здійснено двома колонами. Стрімкість атаки змусила японців відійти за село Хоканхеза. Після початкового переляку, японці таки перейшли в контратаку, відтіснивши назад 23-й Східносибірський полк. Командир полку полковник Кукуран був поранений.

Намагаючись зім’яти росіян, японське командування міняло напрямок ударів, намагаючись відшукати слабке місце в обороні російських військ. 2 березня японці почали атаку редуту N 20, на допомогу якому кинулися 1-й і 2-й батальйони 10-го Восточносибирского полку під загальним керівництвом підполковника Рацула. Перейшовши в контратаку, підлеглі Рацула вибили супротивника з гори Безіменної.

Наступного дня японці відновили спробу вибити стрільців з гори. Завдяки мужності, виявленій підполковником Рацулом, атака була відбита, а супротивник залишив на полі бою більше як 30 офіцерів і 2000 солдат вбитими. Одночасно із цим 2 березня супротивник повів наступ проти загону полковника Кукурана, якій відбив атаку, вичерпавши при цьому всі свої резерви. Незважаючи на це, 3 березня він уже сам перейшов у наступ, який, однак, не призвів до успіху. Кукуран отримав друге поранення, але не залишив поля бою. 1-я армія утримала свої позиції, відбивши всі атаки японців.

Проте генерал Куропаткін, піддавшись на виверт маршала Ойями, спішно перекинув на свій лівий фланг 72-гу піхотну дивізію й зняв із фронту 2-ої армії 1-й Сибірський корпус, чого й домагався супротивник. 1 березня в наступ перейшли головні сили японців. Удар супротивника прийшовся на 2-гу армію Каульбарса.

Відбиваючи фланговий удар японців, напрямок проти крайнього правого флангу 2-ої армії, Каульбарс став відводити свої війська, у тому числі й 14-ту піхотну дивізію, на нові позиції. З важкими ар’єргардними боями армія повільно відступала, розташувавшись у березні 1905 р. на Сипінгайських позиціях, де залишалася до укладання Портсмутського миру, що поклав кінець війні.

Кривава данина, кинута бессарабцями на ваги війни, була дуже висока. Лише 14-та піхотна дивізія втратила на полях боїв у далекому Китаї до 70% особового складу вбитими й пораненими. До 10 березня 1905 р. від 55-го піхотного Подільського полку залишилося лише 450 багнетів. Зоря, що займалася на початку XX-го століття була пофарбована в криваві тони, що обіцяли синам Бессарабії нові жертви.

А тим часом... Імператриця Марія Федорівна з сестрою Олександрою і королем Данії Христіаном IX за грою. Копенгаген. Амалієнборг. Фото 1904 року.

 

Джерела:

1. Михайлов М. В. История 131-го пехотного Тираспольского… полка, бывшего Пермского, а также Московского и Волынского пехотных полков. Киев, 190?. XVIII, 367 с.; (Списки: командиров с 1700 по 1900 г.; офицеров и чиновников с 1863 по 1900 г.; офицеров, награжденных орденами, и солдат — знаком отличия Военного ордена в войне 1877-1878 гг. Хронологический указатель военных походов и сражений полка за 1700-1900 гг. Рисунки форм обмундирования).

2. Вахнин А. А. Памятка прагца. [58-й пехотный Прагский полк]. Николаев, 1902. [2], 41 с. (Списки: командиров полка с 1840 по 1900 г.; солдат, награжденных знаком отличия Военного ордена; убитых, раненных и без вести пропавших в сражениях 1846, 1847, 1854 гг.)

3. Романов К. Памятка 53-го пехотного Волынского полка. 1803-1903 гг. — Кишинев, 1903.

4. «Летопись войны с Японией 1904–1905 гг.» Антикварное полное издание, №№ 1-84. Редактор — издатель полковник Дубенский. Товарищество Р. Голике и А. Вильборг, СПб.

5. Лешку Анатолій по особистих спогадах підпрапорщика 53-го Волинського полку Івана Костогризова

За матеріалами сайту «Мой город Кишиневъ«,

фото з амеріканського фотоальбому 1905 року і російських архивів

Залиште свій коментар