У Пилипах жили старообрядці

Автор: admin

Олександр ЧорнийДівчина-пилипонка, кінець XIX ст.

Олексій Мандзяк

На території села Сербичани, з боку с. Білоусівка, є так зване Пилипонське Поле. Як свідчать перекази, тут колись було поселення Пилипи або по-іншому – Пилипівка (Пилиповка). Це якраз той рідкісний випадок, коли народна оповідь збігається з документальним твердженням. Адже в «Підтвердній грамоті господаря Костянтина Дукі сулжеру Павлу Бужуряну на половину села Гілішевка Хотинського цинуту» від 28 квітня 1702 р. сказано, що Гілішевка – це окреме поселення, яке з часом стало частиною сучасної Білоусівки. При описанні готаря Гілішевки в тексті грамоти вказано багато топонімів і готарі деяких інших сіл теперішньої Сокирянщини, тому подаємо текст грамоти цілком:

«Ми, Костянтин Дука, воєвода, Божою милістю господар Землі Молдавської. Дав грамоту панування мого Павлу Бужуряну, сулжеру, щоб був вільний і сильний тримати й володіти правильну свою вотчину й мошию[1], половину із селища Гілішевки в Хотинському повіті, по документах і записах древніх і князівських документах, що побачилися в руці Бужуряна, точно по границях і стовпах, поставлених Петром ворником під час князівства (далі – тексту немає) Томши-Воєводи, із границь Колішауц[2], де був поставлений стовп під лісом, називаним Думбрава, поверх долини Довге Поле, і звідти прямо через Долга, поверх Хриігор міст, і просто через дорогу, що йде від Калюса, і просто в гору Думбравона прямо в долину вище однієї дороги (немає), і через дорогу, що йде від Гілішевки до Ришніци[3] при дорозі, поставили стовп під однією грушею й зробили знак боур на груші, і звідти через долину з водою, що йде від Гілішевки, Пилиповки, і прямо на гору й через дорогу, що йде (немає) через Думбраву й на долину наприкінці лісу до однієї липи й двох дубів, де поставлені стовп і зробили знаки на липі й дубах; і звідти через ліс прямо в долину Карнанулуй, і через долину вище колодязя (немає), і просто в гору від границі Непоротова на вершині гори від Дністра під сіяним лісом, де поставили стовп, і звідти долілиць від границі Вишнова[4], між трьома чагарниками лоз, під лісом поставили стовп, і звідти прямо поверх ставка із двома (немає), і через ліс всі дорогою Вишнова, що йде (немає) від долини дороги, де розділяються ліси, під трьома дубами поставився стовп і зробилися знаки на дубах; і звідти все прямо й через (немає), і звідти прямо вище дороги, що йде від Дністра, поставився стовп (немає), де належать половина Бужуряну. Ця ж інша, де була Василя Кожана й Стаматія Пітраша, прямо через дорогу й через долину, через ліс і прямо в Будіч, де знаходиться стовп, і звідти прямо до Біла Озера Баракі, вище озера й нижче озера (немає) найшовся знову стовп, і звідти через (немає) Кобилчин[5], і до мокрого каменю, і прямо до колодязя Бадулі, і звідти нижче долини Бадіус, і відти просто до долини від глибини Кобилчина, і прямо через пагорок, і через долину, і через дорогу, що йде від Сікурянц[6], і прямо до вертепу Сербичан[7], вертепом далі, долиною від вертепу, де найшовся стовп, і до дороги Єврейської, і через дорогу вся Думбрава вище однієї долинки й дороги, що йде від Сербичен у Білоусівку, і відти все прямо по границях і стовпах, поставлених Ружиним, ворніком, від Білоусівки до границі Колішоуц (немає). Так йде вся границя Гілішевки, і якщо в кого-небудь з’являться які документи про границі, не прийнялися б у повагу, тому що віддавалися побічно (немає) і дається великий штраф фортеці Хотинській. До суперечки ж, що мав Бужурян з Кожаном і Стаматієм, домовлено, щоб погодилися добрі люди й володів би правильною половиною, говорячи Бужурян, що є більше лісу на їхніх частинах.

І на це межування знайшлися багато добрих людей навколо й особи шляхетні: панове Георгій, що був паркалабом у Хотині, і Василь Чернолевський, дяк, і Тонєшко від Башкан, і Тодор, мір’янул, і Георгій, староста від Несвої, і (немає) Угліц або хто не став би противитися грамоті моїй господарській.

Це велимо, 7210 року, квітня 28, Яси»[8].

Пилипонський ставок під Сербичанами

Пилипонські ставки під Сербичанами

За переказами старожилів, село Пилипи заснували пилипони (рос. филипповцы), тобто старообрядці, які прийшли сюди із «землі Подільської». Якщо воно й насправді так, то це свого роду відкриття. В сучасній історіографії вважається, що старообрядці почали оселятися у Хотинській райї з початку XVIII століття. Як відзначає С.Таранець: «У північній, центральній та південній частинах Бессарабської області старовірське населення осідало у першій половині – середині ХVІІІ ст.»[9]. Більш точно визначають науковці Є.Б. Смілянська і Н.Г. Дєнісов у праці «Старообрядництво Бессарабії: книжність і співоча культура» (Москва, 2007 рік). В ній сказано: «Поки вдається відновити історію найраніших поселень старообрядців у міжріччі Пруту, Дністра і Дунаю з 1720-х рр.»[10].

Але якщо ми візьмемо за правду перекази, які підсилюються топонімами (Пилипи, Пилипонське Поле, урочище Пилипівський Став), а також звернемо увагу на датування вищенаведеної господарської грамоти (1702 рік), де зазначено поселення Пилипівка, то можемо припустити, що старообрядці почали оселятися на території наших земель десь наприкінці XVII століття, тобто вже через два-три десятиліття після церковних реформ шостого московського патріарха Нікона 1650–1660 років.

Український філолог Ю.О. Карпенко теж припускає, що «тут уперше зупинилися старообрядці, які згодом осіли в Білоусівці»[11]. Підтвердженням може бути й сама назва села. Відомий дослідник старообрядництва С.В. Таранець у своїй монографії «Старообрядництво Поділля» (Київ, 2009 рік) відзначає: «У подільських старообрядців часто зустрічаються села з назвою «Пилипи». Вона характерна для цих місць. Усім відома Куренівка[12] до 40-х рр. XVIII ст. називалася Пилипи, поруч з нею Пилипоновка (у передмісті Бершаді), далі Пилипи-Борівські, Пилипи-Хребтіївські, Пилипи біля м. Бара (Чемериси Волоські), Пилипи Олександровські (Поросятковські) – за народним переказом також були заселені старообрядниками, які згодом переселилися в с. Петраші, що в передмісті Вінниці) – наприкінці останньої чверті XVIII ст…»[13].

Урочище Пилипи біля села Коболчин

У теперішньому Чуднівському районі Житомирської області нині існує село Пилипівка, яке ще до 1946 року іменувалося Пилипи. У селі здавна існує російська старообрядницька громада, яка і дала назву селу[14]. В Уманському районі Черкаської області є село Коржовий Кут. У давнину воно також називалося Пилипами: «…за словами жителів від того, що тут у часи Польщі жили розкольники пилипони…»[15].

Так що, як бачимо, перед нами – явний приклад раннього переселення старовірів на Сокирянщину і взагалі у Бессарабію.

Коли зникло село Пилипівка – невідомо, але сталося це ще до 1770 року. Його немає в переписі господарств Хотинського цинуту 1771 року, а також у «Відомості в молдавський диван від Хотинського цинуту про число в ньому поселень, у них господарств і людей, грудня 25 дня 1772 року» і не знаходимо його у списках перепису Молдавського князівства 1774 року[16].

За переказами сербичанських старожилів, «мешканців цього поселення вирізали турки»[17]. По-іншому трактують зникнення с. Пилипи старожили села Коболчин. За їхніми переказами, за панщини мешканці цього населеного пункту були розігнані, будівлі панські слуги і селяни зруйнували. Пилипони ж розселилися по інших селах, зокрема знайшли пристанище в Білоусівці.

З книги: Чорний О.Д, Мандзяк О.С. Не загубились села у віках: Дослідження, знахідки, відкриття / Олександр Чорний, Олексій Мандзяк. – Чернівці: «Друк Арт», 2014. – 344 с.: 167 іл. (ISBN 978-966-2021-99-8)

Фото авторів.

На верхньому історичному фото — дівчина-пилипонка, кінець XIX ст.

 

__________________________________________

[1] Мошия – маєток, що перейшов у спадщину.

[2] Колішауци – Кулішівка.

[3] Ришніци (Ришчинці) – село, яке розташовувалося біля с. Михалкове.

[4] Вишнова – Вишнева.

[5] Кобилчин – Коболчин.

[6] Сікурянц – Сокиряни.

[7] Сербичан – Сербичани.

[8] Молдова в эпоху феодализма. – Т. VI: Молдавские и славяно–молдавские грамоты и записи (1671–1710) / под ред. д–ра ист. наук, проф. П.В. Советова. – Кишинев: «Штиинца», 1992. – С. 215–216.

[9] Таранець С. Розселення старообрядців на території Бессарабії (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.) // Записки історичного факультету Одеського національного університету імені І.І. Мечникова. – Одеса, 2008. – Випуск 19.

[10] Смилянская Е.Б, Денисов Н.Г. Старообрядчество Бессарабии: книжность и певческая культура . – Москва: «Индрик», 2007. – С. 7.

[11] Карпенко Ю.О. Топонімія східних районів Чернівецької області (Конспект лекцій). – Чернівці, 1965. – С. 10.

[12] Куренівка – село Чечельницького району Вінницької області.

[13] Таранец С.В.. Старообрядчество Подолии / Сергей Васильевич Таранец; И.о. НАН Украини. Киев. Ин-т «Славянский университет».– Киев, 2000. – С. 22.

[14] Станом на 1885 рік у селі Пилипи П’ятківської волості Житомирського повіту Волинської губернії була каплиця старообрядців. За даними перепису 1897 року, кількість мешканців складала 1703 особи, з яких 331 – старообрядці.

[15] Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии или статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях и городах, в пределах губернии находящихся. – Киев: Типография Киевопечерской лавры, 1864. – С. 374.

[16] Ghibănescu Gh. Surete şi izvoade. Vol. XI: Documente basarabene. – Iaşi : Tipografia «Lumina Moldovei», 1922. – P. 89–90; Молдова ын епока феудализмулуй. – Волумул 7, партя 1: Реченсэминтеле популацией Молдовей дин аний 1772-1773 ши 1774 / алкэтуиря, кувынтул ынтродуктив ши коментарииле де П.Г. Дмитриев; суб редакция луй П.В. Советов, кандидат ын штиинце историче. — Кишинэу: «Штиинца», 1975; Молдова ын епока феудализмулуй. – Волумул 7, партя 2: Реченсэминтеле популацией Молдовей дин аний 1772-1773 ши 1774 / алкэтуиря, кувынтул ынтродуктив ши коментарииле де П.Г. Дмитриев; суб редакция луй П. В. Советов кандидат ын штиинце историче. — Кишинэу: «Штиинца», 1975.

[17] Карпенко Ю.О. Топонімія східних районів Чернівецької області (Конспект лекцій). – Чернівці, 1965. – С. 10.

Залиште свій коментар