Церква села Михалкове

Автор: admin

Олексій Мандзяк

Михалкове – село у складі Михалківської сільської ради в Сокирянському районі Чернівецької області України. Вперше зафіксовано на мапі французького інженера Гійома Ле Вассера де Боплана (Guillaume Le Vasseur de Beauplan) (1595-1675), опублікованій в його картографічній праці «Delineatio specialis et accurata Ukrainae. Cum suis Palatinatibus ac Distictibq, Provincycq adiacentibus» («Спеціальний і докладний план України разом з розташованими в ній воєводствами, округами і провінціями»), виданій в 1650 році в Данцигу картографом Вільгельмом Гондіусом (Гондтом). У письмових джерелах вперше згадується в судовій грамоті господаря Молдавського князівства Георгія Гіки від 5 березня 1659 року, якою він підтверджує Міронашкові і його братові Георгію, та іншим дітям колишнього хотинського пиркалаба[1] Костянтина Стирчі передачу села Ришинці на Дністрі, званого Михалков, в Хотинському цинуті[2].

Історію Михалкова також пов’язують з стародавнім селом Ришинці (Ришчинці, Ришениця, Ришніца) – невеликий населений пункт, який знаходився за 1,5-2 км на північ від села Михалкове, в межах сучасного Ришинського Ярка, на березі Дністра. Воно вперше згадується в дарчій грамоті господаря Стефана II від 14 січня 1447 (6955) року, даної боярину Шандро (Шендрик) на право володіння селами Кулішівка, Ришчинці, Дубова, Непоротове, Вишнева, Ожеве і Коболчин[3]. Згідно переказам, в кінці XVIII або на початку XIX ст. це село було спалено турецькими яничарами, а за іншими даними це сталося в 1784 році[4]. В документах початку XIX століття Ришинці характеризуються як спорожніле поселення або малолюдний хутір. У відомості про перепис Хотинського цинута 1817 року, в даних про село Михалкове написано наступне: «Є й одне старе селище на північ від села, іменоване у жителів Ришениця»[5]. Втім поселення Ришинці, хоча і зрідка, фіксується аж до кінця XIX століття, що говорить про те, що кілька сімей там все ж таки проживало.

Церква Різдва Богородиці села Михалкове

Перша відома нам церква в селі Михалкове, церква Різдва Пресвятої Богородиці була побудована в селі Михалкове в 1590 році: «ретельністю і утриманням прихожан»[6]. Знаходилася вона неподалік від Дністра в тому місці, де раніше розташовувалося вже згадане нами село Ришинці. У другій половині XVIII століття, на її місці була побудована нова церква – також Різдва Богородиці. Румунський історик церкви К. Томеску (1890-1983), спираючись на доступні йому архівні документи датою будівництва цієї церкви вказував 1761 рік[7]. За іншими даними це сталося в 1776 році[8].

Згідно «Відомості в молдавський диван від Хотинського цитата про число в ньому селищ, в них дворів і людей» від 25 грудня 1772 року, при цій церкві служив один священик[9]. За даними відомості про по господарський перепис населення Хотинської райї 1774 року, при цій же церкві служив також один священик — «піп Хрихор»[10]. З перепису Хотинського повіту 1817 року, дізнаємося, що в той час при церкві служили один священик, один дячок і один паламар, а також у селі проживала вдова колишнього священика[11].

Церква Різдва Богородиці села Михалкове XVIII століття була побудована з дерева і покрита соломою. За даними церковних «формулярів» за 1812-1813 роки: «побудована з древа доброго, не надто стара і не мала; одягів та книг церковних досить»[12]. Станом на 1824 рік: «древа доброго, покрита соломою»[13]. При церкві знаходилася дерев’яна дзвіниця, також покрита соломою[14].

Церква Різдва Богородиці села Михалкове

Церква Різдва Богородиці села Михалкове

Місцеві селяни і поміщики завжди турбувалися про свою церкву. В першій половині XIX століття за фінансової підтримки поміщика Матвія Крупенського (який постійно проживав у сусідньому селі Ломачинці) в селі Михалкове був побудована хата для священиків. У 1891 році Кишинівська духовна консисторія у визначенні своєму 18/24 жовтня, постановила: прихожанам церкви села Михалкове і власниці дворянці Ользі Мондржицькій, за влаштування на їхні кошти в місцевій церкві нового іконостасу, оголосити подяку єпархіального начальства[15]. В 1898 році архіпастирське благословення було надане дворянці Єлизаветі Шиманській, за пожертву на потреби церкви, грошима і церковним начинням на суму 50 рублів[16]. Тоді ж співвласник Георгій Мондржицький і дочка священика Домнікія Полянська доклали зусиль по прикрасі Михалковського храму[17].

Могили біля церкви

Нині в селі діє кам’яна церква, освячена також в честь Різдва Пресвятої Богородиці. В 2011 році в ній був проведений капітальний ремонт: повністю реставровано внутрішнє оздоблення церкви, відновлені зовнішні стіни будівлі, прикрашений по-новому вівтар, переобладнані місця для церковного хору, як дитячого так і дорослого. Керівництвом сільради спільно з громадою села проведено і встановлено газове опалення приміщення. 21 вересня 2011 року відремонтований храм був освячений єпископом Хотинським і Бессарабським вікарієм Чернівецької єпархії Мелетієм[18].

Щорічно 21 вересня в селі відзначається храмове свято і день села[19].

СВЯЩЕННО- І ЦЕРКОВНОСЛУЖИТЕЛІ

Афанасієв (Атанасієв) Григорій (1880-1940) – навчався в Кишинівській школі псаломщиків. З 1898 року – паламар, а з 18 грудня 1912-го року — псаломщик при Іоанно-Богословській церкви села Молодово Хотинського повіту. Далі служив при церкві села Перківці, того ж повіту. 9 березня 1916 року переміщений на ту ж посаду, до церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Михалкове Хотинського повіту. Далі служив при єдіновірчеській церкві села Грубна Хотинського повіту, де й помер 16 жовтня 1940 року[20].

Його дружину звали Анна.

Батицький Феофан Георгійович (1841 р.н.) – народився 22 вересня 1841 року в селі Ломачинці Хотинського повіту, в родині священика Георгія Федоровича Батицького (1814 р.н.) та Ірини Феодосіївни (1821 р.н.). В 1863 році закінчив Кишинівську духовну семінарію, і єпископом Антонієм висвячений на священика, а далі направлений до церкви Різдва Богородиці села Михалкове Хотинського повіту. 23 лютого 1864 року, по проханню, переведений до Свято-Миколаївської церкви села Строїнці Хотинського повіту. 1 березня 1867 року переміщений до Свято-Георгіївської церкви містечка Новоселиця Хотинського повіту[21]. В 1867-1868 роках був законовчителем Новоселицького народного училища.

Дружина: Неоніла Федорівна (1847 р.н.). Їхні діти: Феодор (1873 р.н.), Георгій (1876 р.н.), Вадим (1881 р.н.), Віталій (1866 р.н.), Валентина (1868 р.н.), Клавдія (1871 р.н.) і Олена (1882 р.н.).

Беднаревський Антон Васильович (1789 р.н.) – син священика села Непоротове Хотинської райї, Василя Беднаревського (1742-1814) та Єлени (1756 р.н.). 30 жовтня 1816 року затверджений другий дяком при церкві Різдва Пресвятої Богородиці села Михалкове Хотинського цинута[22].

Дружину звали Анна (1793р.н.), від неї був син Іван (1818 р.н.).

Беднаревський Григорій Васильович (1779 р.н.) – син священика села Непоротове Хотинської райї, Василя Беднаревського (1742-1814) та Єлени (1756 р.н.). 4 липня 1805 року висвячений на священика до Різдва-Богородичної церкви села Михалкове Хотинської райї[23]. 30 червня 1819 року отримав духовну грамоту від митрополита Гавриїла (Бенулеску-Бодоні)[24].

Був двічі одружений. Перша дружина: Пелагея Дущак (згадана в 1814 р. та ін.); друга – Ірина (1785 р.н.), згадана в документах 1822 року. Діти: Григорій (згадується в 1814 р), Олена (згадана в 1814 р)[25], Іван (1806 р.н.), Василь (1808 р.н.) і Марфа (1821 р.н.)[26].

Беднаревський Євстафій Васильович (1787 р.н.) – син священика села Непоротове, Василя Беднаревського (1742-1814) та Єлени (1756 р.н.)[27]. 30 жовтня 1816 року затверджений псаломщиком при церкві Різдва Богородиці села Михалкове Хотинського цинута[28].

Дружина: Анна Стефанівна (1793 р.н.). Їхні діти: Іван (1822 р.н.), Михайло (1822 р.н.), Костянтин (1824 р.н.), Параскева (1830 р.н.) і Любов (1834 р.н.)[29].

Беднаревський Михайло Євстафійович (1822-1850) – син псаломщика села Михалкове Хотинського повіту, Євстафія Васильовича Беднаревського (1787 р.н.) і Анни Стефанівни (1793 р.н.). В 1840-х роках визначений служити паламарем при Свято-Димитріївській церкві села Кормань Хотинського повіту. Там він загинув в 1850 році: «16-17 січня. У Бессарабської області загинули тою ж смертю [померли від чаду]: в Хотинському повіті – паламар селища Кормань Михайло Беднаревський з дочкою Марією …»[30].

Бодю Іван – священик при церкві Різдва Пресвятої Богородиці села Михалкове Хотинського повіту (за даними на 1919 рік). 1 листопада 1926 року переведений в село Дубна Сорокського повіту[31].

Вердиш Георгій Юстинович (? — 1922) – в 1897 році закінчив Одеську духовну семінарію (закінчив курс по 2-му розряду). У тому ж році направлений на місце священика при Різдва-Богородичній церкві села Михалкове Хотинського повіту. 19 жовтня 1897 року призначений законовчителем в місцеву школу. Далі переміщений в Тираспольський повіт. У 1900-1901 роках – священик при Свято-Михайлівській церкві села Погреби, а далі – в Григоріополі. Деякий час був на посаді благочинного.

Помер в 1922 році: «заразившись тифом після відвідин хворої родички. Похований він в огорожі міського храму»[32].

Дружина: дочка священика, Олександра Василівна Полянська (? – 1952), закінчила єпархіальне училище. У них було дванадцять дітей: Віктор, Олена, Анатолій, Василь, Катерина (1906 р.н.), Валентина, Сева, Сергій, Віталій (1904 р.н.)[33].

Гербановський Адріан – із сім’ї духовного звання. В 1915 році закінчив Кишинівську духовну семінарію, і був направлений служити псаломщиком при церкві Різдва Богородиці села Михалкове Хотинського повіту. В 1916 році був висвячений на священика, і 6 лютого, того ж року, призначений на священицьке місце при церкві села Рингач Хотинського повіту. 7 липня 1916 року переміщений до Архангело-Михайлівської церкви села Балкоуци-Нижчі, того ж повіту.

Грамчук Павло Мойсейович (1843 р.н.) – із селян, син Мойсея Романовича Грамчука (1817 р.н.) і Марії Семенівни (1823 р.н.)[34]. В 1892 році затверджений церковним старостою при церкві Різдва Пресвятої Богородиці села Михалкове Хотинського повіту, на перше триріччя[35]. В 1895 році затверджений церковним старостою на друге триріччя[36]. У 1898 році йому було надане архіпастирське благословення – за пожертву в церкву облачення, церковного начиння та іншого на суму 106 рублів 50 копійок[37].

Жерегій Петро Пилипович

Жерегій П.П.

Жерегій Петро Пилипович (1906–1977) – народився 14 грудня 1906 року в селі Корестоуци Хотинського повіту (нині в Окницькому районі Республіки Молдова), в сім’ї виконуючого посаду псаломщика (з 8 травня 1902 року[38]) при Свято-Василівській церкві села Корестоуци Хотинського повіту, Філіпа Миколайовича Жерегія і дружини його Софії Миколаївни, вінчаних першим шлюбом. 2 січня 1907 року хрещений в церкві де служив його батько, хресними батьками були місцевий священик Василь Михайлович Бирка (Бирке) (1872-1965) і матушка Феодосія (Теодосія) Опанасівна, а також псаломщик села Гліная Хотинського повіту (тепер в Єдинецькому районі Республіки Молдова) Марк Федорович Гроссул[39].

У 1920 році закінчив Кишинівську духовну семінарію. Деякий час служив дяком при церкві села Лунга Сорокського повіту. З 1928 року перебував у шлюбі з донькою відомого бессарабського священика М. Гербановського[40].

У 1929 році висвячений на священика, а далі направлений до церкви при Різдва Богородиці церкви села Михалкове Хотинського повіту. 1 липня 1930 року затверджений на посаді[41]. В тому ж році почав вчителювати в місцевій «народній школі», яка розташовувалася в його будинку. У спогадах старожилів цього села, о. Петро більш відомий їм як Жеряга, «людиною був грамотною, знав українську, російську, латинську, німецьку та румунську мови».

Служив у селі Михалкове при «перших румунах», «других румунах» (1941-1944 рр.) і в час існування Радянського Союзу. Заарештований 20 жовтня 1948 року. Особливою нарадою при Міністерстві державної безпеки СРСР (ОН МДБ СРСР), засуджений за антирадянську агітацію, за статтями 54-10 ч. 2, 54-11 КК УРСР, до 8-ми років позбавлення волі у виправно-трудових таборах[42].

Звільнився в 1955 році. З 1956 року знову служив священиком при церкві села Михалкове[43]. В 1973 році, 7 липня (24 червня), в день свята Різдва Хрестителя Господнього Іоанна, нагороджений палицею. 25 грудня 1974 реабілітований Чернівецьким обласним судом. Помер в 1977 році.

Зуграв Єлисей Стефанович (1883 р.н.) – народився 12 березня 1882 року в сім’ї псаломщика села Болдурешть 4-го округу Кишинівського повіту, Стефана Мануїловича Зуграва (1845 р.н.) і Замфіри Іванівни (1851 р.н.)[44]. В 1905 році закінчив Кишинівську духовну семінарію, і був визначений псаломщиком до Свято-Вознесенської церкви села Пуркарь Акерманського повіту. 26 січня 1907 року призначений на священицьке місце до церкви Покрови Пресвятої Богородиці села Волошкове Хотинського повіту. 14 березня 1907 року відрахований від зазначеного приходу, за нез’явлення в призначений єпархіальним начальством термін до висвячення. Через деякий час, 5 липня 1907 року призначений священиком при церкві Різдва Пресвятої Богородиці села Михалкове Хотинського повіту. 15 жовтня 1910 року, відповідно проханню, переміщений на місце священика при Свято-Покровській церкві села Ярового 1-го округу Сорокського повіту.

Кирияк Георгій (1890-1924) – із сім’ї духовного звання. Закінчив Кишинівську духовну семінарію. В 1919 році визначений на місце псаломщика до церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Михалкове Хотинського повіту. 1 серпня 1922 року переміщений до церкви села Росошани Хотинського повіту[45]. Помер у 1924 році[46].

Ковбасюк Гаврило Васильович (1888 р.н.) – із селян, освіта початкова. Після звільнення Сокирянщини від фашистських окупантів, служив при церкві Різдва Богородиці села Михалкове Сокирянського району. 20 жовтня 1948 року заарештований. 26 лютого 1949 року, особливою нарадою при Міністерстві державної безпеки СРСР (ОН МДБ СРСР), засуджений за антирадянську агітацію, за статтями 54-10 ч. 2, 54-11 КК УРСР, до 5-ти років позбавлення волі у виправно-трудових таборах (ВТТ). Реабілітований Чернівецьким обласним судом 25 грудня 1974 року[47].

Козацький (Козицький) Яків Іванович (1791 р.н.) – син священика, 25 липня 1818 року затверджений дяком при церкві Різдва Пресвятої Богородиці села Михалкове Хотинського цинута[48].

Дружина: Ганна Петрівна (1795 р.н.). Їхні діти: Федір (1821 р.н.), Євдокія (1816 р.н.), Варвара (1818 р.н.), Григорій (1923 р.н.) і Яків (1826 р.н.)[49].

Колачковський (Колочковський) Микола Іванович (1888 р.н.) – син псаломщика села Долиняни, Івана Миколайовича Колачковського (1850 р.н.) та Олександри Єлевферівни (1860 р.н.)[50]. Закінчив Кишинівську духовну семінарію, і 27 жовтня 1912 року визначений на місце священика до Іоанно-Богословської церкви села Вітрянка Хотинського повіту. 22 листопада 1912 року переміщений до церкви Різдва Богородиці села Михалкове Хотинського повіту. В 1919 році переміщений до церкви села Нелипівці.

Кострицький Афанасій Васильович (1891 р.н.) – народився в колонії Нерушай Бессарабської губернії (нині село в Татарбунарському районі Одеської області України). Закінчив Кишинівську духовну семінарію. 1 травня 1915 року визначений псаломщиком до Різдва-Богородичної церкви села Михалкове Хотинського повіту. Надалі служив священиком у с. Хаджи-Курда Суворівського району Ізмаїльської області — сучасне село Комишівка Ізмаїльського району Одеської області України. 28 квітня 1941 року заарештований співробітниками УНКВС по Ізмаїльської області. Його звинуватили за ст.ст. 54-10 ч. 1 і 54-13 КК УРСР, у тому, що він «був активним членом контрреволюційної фашистської партії кузістів, мав тісний зв’язок з керівниками Ізмаїльської повітової організації Руссу та Мунтяну. В 1937 р. по завданню Мунтяну прийняв керівництво місцевою організацією партії в селі Хаджи-Курда. Провадив контрреволюційну пропаганду в церкві та агітацію проти Радянського Союзу. Після встановлення радянської влади проводив антирадянську роботу, направлену на зрив заходів партії та уряду на селі. Підбурював жінок села до відкритого виступу проти членів сільради з метою їх усунення. Висловлював побажання поразки СРСР у можливій війні з Німеччиною…»[51].

На початку війни разом з іншими ув’язненими Ізмаїльської в’язниці його направили в Свердловську область і утримували у в’язниці № 2 села Нижня Тура. В обвинувальному висновку від 15 січня 1942 року слідчий НКВС пропонував розстріляти «попа-кузіста». Однак Особлива нарада при НКВС СРСР 12 березня 1942 року постановила за участь у контрреволюційній партії ув’язнити А.В. Кострицького і направити у виправно-трудові табори на 10 років. Відбував термін ув’язнення в Івдельському таборі НКВС (Свердловська область)[52].

Кровецький Іоанн – псаломщик при церкві Різдва Пресвятої Богородиці села Михалкове 3-го округу Хотинського повіту (за даними на 1897)[53].

Мойсеєв (Мойсенко) Павло (10.09.1903 р.н.) – закінчив Кишинівську духовну семінарію. З 1922 року служив псаломщиком при церкві Різдва Пресвятої Богородиці села Михалкове Хотинського повіту[54].

Остапов І.В.

Остапов І.В.

Остапов Іоанн Васильович (1880 р.н.) – в 1901 році закінчив Кишинівську духовну семінарію. 13 березня 1902 року висвячений на священика до церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Михалкове Хотинського повіту[55]. 16 травня 1907 року, відповідно проханню, переміщений до церкви села Гінькоуци, того ж повіту. В тому ж році, 1 листопада призначений законовчителем місцевого народного училища. 18 вересня 1912 року, відповідно проханню, переміщений до Архангело-Михайлівської церкви села Романківці Хотинського повіту і призначений законовчителем у місцевому міністерському двохкласному училищі.

Дружина: Катерина Михайлівна Онуфрійович (27.10.1883 р.н.) — дочка священика Михайла Федоровича Онуфрійовича (1860 р.н.) та Варвари Василівни (1858 р.н.). Навчалася в Кишинівському єпархіальному жіночому училищі. Їхні діти: Татьяна (07.01.1904 р.н.), Лідія (05.02.1905 р.н.), Леонід (14.05.1906 р.н.), Віктор (14.02.1911 р.н.), Олександр (06.04 .1914 р.н.)[56].

Павловський Іоанн – деякий час значився понадштатним псаломщиком при церкві Різдва Пресвятої Богородиці села Михалкове Хотинського повіту 25 серпня 1903 року затверджений штатним псаломщиком до тієї ж церкви[57].

Полянський Іван Савович (1860-1926) – народився в селі Пригородок Хотинського повіту, син псаломщика Сави (Савіна) Миколайовича Полянського. В 1882 році закінчив курс Кишинівської духовної семінарії. 15 червня 1882 року визначений на місце штатного псаломщика до Свято-Успенської церкви містечка Ришкановка Белецького повіту. В тому ж році, 1 грудня, переміщений до Свято-Покровського собору міста Хотин. 9 березня 1884 року висвячений у сан диякона, а 11 березня – висвячений на священика до Різдва-Богородичної церкви села Михалкове Хотинського повіту[58]. 17 травня 1887 року, відповідно власному проханню, переміщений на місце священика при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці, того ж повіту[59]. 1 жовтня 1903 року призначений законовчителем в місцеву земську школу. В 1906-1910 рр. виконував обов’язки окружного Будівельного комітету. Далі служив при церкві Різдва Пресвятої Богородиці в селі Кулішівка Хотинського повіту[60]. Там він помер 4 жовтня 1926 року[61].

Вів активну просвітницьку діяльність серед населення. Відомо, що приєднав до православ’я кілька іудеїв і римо-католиків. Деякі з цих випадків були висвітлені в «Кишинівських єпархіальних відомостях», як наприклад, наступний: «Приєднані до православної віри 5 вересня [1887 року] священиком села Шобутинець, 3-го округу Хотинського повіту, Іоанном Полянським – міщанка дівчина Михайлина Йосифова Боруцька – римсько-католицького віросповідання, що має від роду 18 років, і наречена Фросиною»[62].

У 1893 році нагороджений набедреником, в 1898 роках – фіолетовою скуфією, в 1908 році – камилавкою, а в 1913 році – золотим наперсним хрестом.

Дружина: Тетяна Василівна (1862 р.н.). Їхні діти: Олена (09.05.1886 р.н.) та Євгенія (20.01.1890 р.н.)[63].

Попович Василь Іванович (1820-1915) – син священика. Навчався в Кишинівському духовному училищі. З 3 січня 1846 року служив дяком при Іллінській церкви міста Кишинева. 20 січня 1847 року висвячений у сан диякона до Іоанно-Богословської церкви села Малинці Хотинського повіту. У тому ж році переведений до церкви села Бирнова Сорокського повіту. В 1849 році висвячений на священика до тієї ж церкви[64]. За даними на 1868 рік, служив при церкві села Міхалашани. У цьому ж році «по увазі до старанної пастирської дбайливості і оздобах ввіреного йому храму Божого благословенний Його Високопреосвященством вживати при богослужінні знак церковного відмінності набедренник». 23 травня 1880 року заштатний священик села Росошани Хотинського повіту Василь Попович визначений в число братства Фрумошського монастиря. Надалі служив священиком у різних приходах Бессарабії. 27 серпня 1887 року священик села Мегурель Ясського повіту Василь Попович переміщений на священицьку вакансію при церкві Різдва Богородиці села Михалкове, 3-го округу Хотинського повіту[65]. В 1895 році був переміщений на місце священика в село Перебійківці того ж повіту, але вже 16 травня того ж року був повернений назад в Михалкове[66]. 21 січня 1897 року переміщений на священицьке місце до церкви села Городище Кишинівського повіту[67]. Помер 29 жовтня 1915 року в селі Бадичани Сорокського повіту.

Дружина: Марія Костянтинівна (1825 р.н.). Їхні діти: Іоанн (1845 р.н.) і Марія (1850 р.н.).

Преображенський Дмитро (1872-1930) – законовчитель жіночої вчительської семінарії. 25 жовтня 1916 року призначений понад штату до церкви Кишинівської другої гімназії. 15 вересня 1919 року призначений тимчасово виконуючим посаду священика при Свято-Михайлівській церкві села Сербичани Хотинського повіту[68]. Далі якийсь час служив при церкві Різдва Пресвятої Богородиці села Михалкове, звідки 1 травня 1922 року повернений до церкви села Сербичани[69]. В тому ж році нагороджений титулом протоієрея[70]. Згаданий в довіднику «Адресний календар всієї Румунії» на 1924-1925 рр.[71] 1 лютого 1930 року звільнений з посади[72]. Помер 12 березня 1930 року[73].

Равловський Іван Михайлович (? — 1915) – син дячка села Михалкове Хотинського повіту. Служив при церкві Різдва Богородиці того ж села. 31 грудня 1910 року, «за 50-річну службу Церкві Божій» нагороджений золотою шийною медаллю з написом «За старанність» на Олександрівській стрічці[74]. Помер 1 березня 1915 року[75].

Равловський Михайло – указний дячок при церкві Різдва Богородиці села Михалкове Хотинського повіту (за даними на 1870-1872 роки). В 1871 році отримував допомогу від Духовного піклування Кишинівської єпархії.

Радевич Григорій (1762 р.н.) – церковний староста при церкві Різдва Богородиці села Михалкове Хотинського цинута (за даними на 1822)[76].

Його діти: Григорій (1799 р.н.), Яків (1809 р.н.) та Ірина (1797 р.н.).

Сварчевський П. – священик при церкві Різдва Пресвятої Богородиці села Михалкове Хотинського повіту (за даними на 1827-1830 рр.). Відсторонений і позбавлений сану через звинувачення в крадіжці вуликів[77].

Стопневич Дмитро (ор. 1894 р.н.) – закінчив духовну семінарію. З 1916 року служив священиком при Свято-Михайлівській церкві села Речула 5-го округу Оргеївського повіту. Далі переміщений до церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Михалкове Хотинського повіту. 15 листопада 1921 року повернений назад до церкви села Речула[78].

Холдевич М,І.

Холдевич М.І.

Холдевич Михайло Іванович (1877 р.н.) – син священика. Його предки родом із села Непоротове Хотинського повіту. В 1892 році закінчив Єдинецьке духовне училище (за іншими даними — Кишинівське духовне училище), а потім, в 1899 році – Кишинівську духовну семінарію. З 16 серпня 1899 року служив при церкві Різдва Пресвятої Богородиці села Михалкове Хотинського повіту[79]. 12 лютого 1902 року визначений на місце священика при Свято-Дмитріївській церкві села Гвіздівці, того ж повіту[80]. В 1913 році деякий час не служив у Гвіздівцях – 9 лютого був переміщений до церкви села Руся Хотинського повіту, але вже 9 березня повернувся до виконання священицьких обов’язків в приході села Гвіздівці. Удостоювався подяки з боку єпархіального начальства. В 1904 році йому було надане архіпастирське благословення. В 1906 році затверджений членом благочинного ради 5-го округу Хотинського повіту. В 1911 році до дня Святої Пасхи Його Преосвященством, Преосвященнішим єпископом Серафимом був нагороджений скуфією. В 1911 році був внесений до списку священиків, затверджених у засіданнях Кишинівської Єпархіальної Місіонерської ради на посаді окружного помічника Єпархіального місіонера. 5 травня 1914 року він взяв участь у зборах пастирів і обраних мирян 5-го благочинного округу і повіту для підготовки заходів щодо боротьби з народною нетверезістю, які відбувалися в селі Чепелиуцях Хотинського повіту. В 1919 році брав участь у Хотинському повстанні.

Дружину священика Холдевича звали Надія Миколаївна (1880 р.н.), від якої він мав сина Михайла (1902 р.н.) і двох дочок — Елеонора (1900 р.н.) і Лідія (1905р.н.).

Хрихор (Григор) – священик при церкві Різдва Пресвятої Богородиці села Михалкове Хотинської райї, згідно даним з відомостей про по господарський перепис населення Хотинського цинута Молдавського князівства, складеного в 1774 році[81].

Числаш Іван (він же Казьков, Казько) (1774-1844) – церковний староста при церкві Різдва Пресвятої Богородиці села Михалкове Хотинського повіту (за даними на 1835 рік).

Дружина: Євдокія (1782 р.н.). Їхні діти: Василь Казько (1799 р.н.), Михайло Казько (1814 р.н.), Олена (1819 р.н.), Тодор (1820 р.н.) і Онуфрій (1826 р.н.)[82].

Щефирца Георгій – із сім’ї духовного звання, священик. Служив священиком при церкві Татарівка Стара, Сорокського повіту. 1 листопада 1926 року переміщений служити при церкві Різдва Пресвятої Богородиці села Михалкове Хотинського повіту[83]. 1 липня 1930 року переміщений до церкви села Лунга Сорокського повіту[84].

Япа-Скурта Георгій Іванович (1827 р.н.) – син паламаря Іоанна Петровича Япа-Скурта (1793 р.н.) та Єлени Георгіївни (1792 р.н.). Отримав домашню освіту. 1 квітня 1850 року, Високопреосвященним Іринархом архієпископом Кишинівським і Хотинським, посвячений у стихар дяком до Різдва-Богородичної церкви села Михалкове Хотинського повіту. 27 березня 1852 року висвячений у сан диякона до тієї ж церкви, на окладі дячка. 24 квітня 1852 року, відповідно проханню, переміщений до Архангело-Михайлівської церкви села Трайстен Сорокського повіту, де до цього служив його батько (вийшов за штат 24 серпня 1852 року).

Дружина: Катерина Стефанівна (1833 р.н.).

___________________________________________

[1] Пиркалаб (пиркелаб; від мадяр. Порколаб — воєначальник) – начальник фортеці, уповноважений керувати містом, цинутом. Володів військовими, фінансовими, адміністративними та судовими повноваженнями. В деяких повітах Молдавського князівства він називався ще й старостою (наприклад в Чернівцях). У Хотині, де знаходилася одна з найбільш важливих фортець було два пиркалаба, про що свідчить Дмитро Кантемир.

[2] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 6, 282 – 286.

[3] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 55 – 59.

[4] Чорний О., Мандзяк О. Не загубились села у віках: Дослідження, знахідки, відкриття / Олександр Чорний, Олексій Мандзяк. – Чернівці: «Друк Арт», 2014. – С. 218.

[5] Роспись землевладения и сословного строя населения Бессарабии по данным переписи 1817 года. – Обработал по официальным данным И.Н. Халиппа // Труды Бессарабской губернской ученой архивной комиссии. – Том III. – Кишинев: Типо-Липография Э. Шлиомовича, 1907. – С. 15.

[6] Ведомость о Рождество-Богородичной церкви селения Михалкова Хотинского уезда, за 1832 год.

[7] Anuarul Eparhiei Chişinăului şi Hotinului (Basarabia). Ediţie oficială / Alcăt. după date oficiale de C.N. Tomescu, secretarul General Arhiepiscopiei al Chişinăului şi Hotinului. – Chișinău: Tip. Eparhială, 1922. – P. 113; Iorga N. Guide historique de la Roumanie: partie descriptive. – Paris : Librairie J. Gamber ; Bucarest : Librairie Pavel Suru, 1928. – P. 137.

[8] Халиппа И.Н. Сведения о состоянии церквей Бессарабии в 1812–13 гг. // Труды Бессарабской губернской архивной комиссии. – Т. III. – Кишинев: Типо-Литография Э. Шлиомовича, 1907. – С. 261.

[9] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 433.

[10] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 452 – 453.

[11] Роспись землевладения и сословного строя населения Бессарабии по данным переписи 1817 года. – Обработал по официальным данным И.Н. Халиппа // Труды Бессарабской губернской ученой архивной комиссии. – Том III.. – Кишинев: Типо-Липография Э. Шлиомовича, 1907. – С. 15.

[12] Халиппа И.Н. Сведения о состоянии церквей Бессарабии в 1812–13 гг. // Труды Бессарабской губернской архивной комиссии. – Т. III. – Кишинев: Типо-Литография Э. Шлиомовича, 1907. – С. 261; Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 498.

[13] Формулярная ведомость о священно и церковнослужителях и их мужеского пола детях, находящихся в селении Михалков, Рождество-Богородичной церкви Хотинского цинута, за 1824 год // Формулярные ведомости Управляющего Хотинского цынута Бричанской протопопии священника Филиппа Лукиянова, за 1824 год. – Державний архів Чернівецької області, ф. 605, оп. 1, сп. 97.

[14] Ведомость о Рождество-Богородичной церкви селения Михалкова Хотинского уезда, за 1832 год.

[15] Благодарность епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1891. – № 22, 15 ноября. – С. 336.

[16] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1898. — № 20, 15 октября. – С. 355.

[17] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1898. — № 20, 15 октября. – С. 355.

[18] Михалкове. Духовність. – http://bukportret.info/index.php/sokiryanskij-rajon/mikhalkove/dukhovnist

[19] Михалкове (Сокирянський район). Місцеві свята та визначні події. – http://gromady.cv.ua/sk/myhalkove/events

[20] Biserica Basarabeană: Organul Eparhiei Hotinului. – Bălţi: Tipografia Eparhială, 1942. – Anul 1, № 7, Decemvrie. – P. 452.

[21] Ведомость о Свято-Георгиевской церкви 2-го округа Хотинского уезда местечка Новоселицы, за 1882 год. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 211, оп. 19, ед. хр. 31.

[22] Формулярная ведомость о священно и церковнослужителях и их мужеска пола детях, находящихся в селении Михалкове, Рождества Богородичной церкви Хотинского цинута, за 1824 год // Формулярные ведомости Управляющего Хотинского цынута Бричанской протопопии священника Филиппа Лукиянова, за 1824 год. – Державний архів Чернівецької області, ф. 605, оп. 1, сп. 97.

[23] Ведомость о Рождество-Богородичной церкви селения Михалкова Хотинского уезда, за 1832 год.

[24] Формулярная ведомость о священно и церковнослужителях и их мужеска пола детях, находящихся в селении Михалкове, Рождества Богородичной церкви Хотинского цинута, за 1824 год // Формулярные ведомости Управляющего Хотинского цынута Бричанской протопопии священника Филиппа Лукиянова, за 1824 год. – Державний архів Чернівецької області, ф. 605, оп. 1, сп. 97.

[25] Книга метричная Кишиневской и Хотинской епархии, Хотинского цинута села Михалкова Свято Рождественско Богородичной приходской церкви о родившихся, браком сочетавшихся и умерших, за 1814 год, января 6-го дня .

[26] Роспись исповедная Кишиневской и Хотинской епархии Хотинского цинута села Михалкова, Рождество Богородичной церкви о находящихся прихожанах, кто из них во святую Четыредесятницу был у исповеди и Святого причастия, и кто исповедовался токмо, а не причастился и за каким винословием, за 1822 год.

[27] Роспись исповедная Кишиневской и Хотинской епархии Хотинского цинута села Михалкова, Рождество Богородичной церкви о находящихся прихожанах, кто из них во святую Четыредесятницу был у исповеди и Святого причастия, и кто исповедовался токмо, а не причастился и за каким винословием, за 1822 год.

[28] Формулярная ведомость о священно и церковнослужителях и их мужеска пола детях, находящихся в селении Михалкове, Рождества Богородичной церкви Хотинского цинута, за 1824 год // Формулярные ведомости Управляющего Хотинского цынута Бричанской протопопии священника Филиппа Лукиянова, за 1824 год. – Державний архів Чернівецької області, ф. 605, оп. 1, сп. 97.

[29] Ревизская сказка тысяча восемьсот тридцать пятого года, апреля двадцать четвертого дня, Бессарабской области Хотинского уезда села Михалкова, одноприходной Рождество Богородичной церкви, состоящей на имении помещика г. статского советника и кавалера Матвея Григориева Крупенского, о числе наличном священно – церковнослужителях их женах и их мужеска и женска пола детях // Ревизская сказка местечек, селений и церквей Хотинского уезда, о священно-церковнослужителях (апрель 1835 г.). – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 100.

[30] Смесь. Умершие от угара // Журнал Министерства внутренних дел. СПб.: Типография Министерства внутренних дел, 1850. – № 2. – С. 458.

[31] Episcopia Hotinului: Foaie eparhială oficială. – Bălţi–Chișinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească», 1926. – № 19-20. – P. 201.

[32] Буравчук Г.Л. Записки провинциала (Заметки, эссе). – [Б.г.]. – С. 24.

[33] Буравчук Г.Л. Записки провинциала (Заметки, эссе). – [Б.г.]. – С. 24. … Автор записок — Георгій Леонідович Буравчук (1946 — 2006) – онук Григорія Юстиновича Вердиша, поет і письменник.

[34] Ревизская сказка тысяча восемьсот пятидесятого года, октября двадцать пятого числа, Бессарабской области Хотинского уезда, селения Михалково, принадлежащего отставному штабс-ротмистру Комару, о состоящих мужеска и женска пола царанах.

[35] Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1892. – № 8, 15 апреля. – С. 119.

[36] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1895. – № 22, 15 ноября. – С. 453.

[37] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1898. — № 20, 15 октября. – С. 355.

[38] Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1902. — № 10. – С. 275.

[39] Метрическая книга, данная из Кишиневской духовной консистории для Свято-Васильевской церкви с. Корестоуц 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших на 1907 год. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 211, оп. 19, д. 70.

[40] Яремчук С.С. Православна Церква на Буковині у радянську добу (державно-церковні взаємини). – Чернівці: Рута, 2004. – С. 347.

[41] Episcopia Hotinului: Foaie eparhială oficială. – Bălţi–Chișinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească», 1930. – № 14. – P. 151.

[42] Реабілітовані історією. Чернівецька область. Книга третя. / Чернівецьке обласне відділення пошуково-видавничого агентства «Книга Пам’яті України». – Чернівці, 2013. – С. 477.

[43] Яремчук С.С. Православна Церква на Буковині у радянську добу (державно-церковні взаємини). – Чернівці: Рута, 2004. – С. 347.

[44] Метрическая книга, дання из Кишиневской духовной консистории в Свято-Николаевскую церковь села Болдурешт 4 округа Кишиневского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и о умерших, на 1882 год; Сведения о количестве исповедавшихся церковнослужителей по Кишиневской епархии в посты 1895 года. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 208, оп. 6, д. 1185, связка 31.

[45] Luminatorul: Revista oficiala al Eparhiei Chisinaului și Hotinului. – Chisinau: Tipografia Eparhiala, 1922. – № 16. – P. 2.

[46] Luminatorul: Revista oficiala al Eparhiei Chisinaului și Hotinului. – Chisinau: Tipografia Eparhiala, 1924. – № 11. – P. 4.

[47] Реабілітовані історією. Чернівецька область. Книга третя. / Чернівецьке обласне відділення пошуково-видавничого агентства «Книга Пам’яті України». – Чернівці, 2013. – С. 477.

[48] Формулярная ведомость о священно и церковнослужителях и их мужеска пола детях, находящихся в селении Михалкове, Рождества Богородичной церкви Хотинского цинута, за 1824 год // Формулярные ведомости Управляющего Хотинского цынута Бричанской протопопии священника Филиппа Лукиянова, за 1824 год. – Державний архів Чернівецької області, ф. 605, оп. 1, сп. 97.

[49] Ревизская сказка тысяча восемьсот тридцать пятого года, апреля двадцать четвертого дня, Бессарабской области Хотинского уезда села Михалкова, одноприходной Рождество Богородичной церкви, состоящей на имении помещика г. статского советника и кавалера Матвея Григориева Крупенского, о числе наличном священно – церковнослужителях их женах и их мужеска и женска пола детях // Ревизская сказка местечек, селений и церквей Хотинского уезда, о священно-церковнослужителях (апрель 1835 г.). – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 100.

[50] Список лиц священно- церковнослужителей 20-го Благочиннического округа Хотинского уезда бывших и не бывших у исповеди во все посты в продолжении1895 года // Сведения о количестве исповедавшихся церковнослужителей по Кишиневской епархии в посты 1895 года. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 208, оп. 6, д. 1185, связка 31.

[51] Михайлуца М.І. Репресії духовенства на Одещині у 1940-1945 рр. (на матеріалах архіву УСБУ в Одеській області) // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: збірник наукових статтей. Вип. 34. – Київ, 2007. – С. 357 – 358; Михайлуца М. Здійснення органами ДПУ–НКВС України репресій проти Православної церкви на Одещині (1930-ті – 1940-ві рр.) // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. Науковий і документальний журнал. – Київ: Видавництво НПУ ім. Драгоманова, 2004. – № 1/2 (22/23). – С. 438.

[52] Михайлуца М. Здійснення органами ДПУ–НКВС України репресій проти Православної церкви на Одещині (1930-ті –1940-ві рр.) // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. Науковий і документальний журнал. – Київ: Видавництво НПУ ім. Драгоманова, 2004. – № 1/2 (22/23). – С. 438 – 439; Михайлуца М.І. Релігійна політика румунської окупаційної влади в Південній Бессарабії і Трансністрії (кінець 1930-х — 1944 рр.). – Одеса: Optimum, 2006. – С. 43 – 44.

[53] Ведомость священно- церковнослужителей 3-го округа Хотинского уезда, исповедавшихся во все четыре посты 1897 года // Сведения о количестве исповедавшихся церковнослужителей по Кишиневской епархии за 1897 год. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 208, оп. 6, д. 1373, связка 36.

[54] Luminatorul: Revista oficiala al Eparhiei Chisinaului și Hotinului. – Chisinau: Tipografia Eparhiala, 1922. – № 16. – P. 1.

[55] Распоряжения епархиального начальства // Кишинёвские Епархиальные Ведомости. Еженедельное издание. – Кишинев, 1902. — № 7, 1 апреля. – С. 187.

[56] Ведомость о Архангело-Михайловской церкви, состоящей в 3 округе Хотинского уезда Кишиневской епархии в селе Романкоуцах, за 1914 год.

[57] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1903. — № 20, 15 октября. – С. 560.

[58] Ведомость о церкви во имя Успения Пресвятой Богородицы, состоящей в 3-м округе Хотинского уезда, Кишиневской епархии, в селе Шебутинцах, за 1914 год.

[59] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1887. — № 11, 1-15 июня. – С. 395.

[60] Episcopia Hotinului: Foaie eparhială oficială. – Bălţi–Chișinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească», 1926. – № 1-2, 15 Ianuarie — 15 Februarie – P. 14.

[61] Episcopia Hotinului: Foaie eparhială oficială. – Bălţi–Chișinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească», 1926. – № 17-18. – P. 184.

[62] Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1887. — № 20. – С. 763.

[63] Ведомость о церкви во имя Успения Пресвятой Богородицы, состоящей в 3-м округе Хотинского уезда, Кишиневской епархии, в селе Шебутинцах, за 1914 год.

[64] Ведомость о Свято-Николаевской церкви Сорокского уезда селения Бырновы, за 1851 год. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 211, оп. 6, ед. хр. 49, связка 49.

[65] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1887. – № 17, 1-15-го сентября. – С. 646.

[66] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1895. – № 11, 1 июня. – С. 131.

[67] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1897. – № 3, 1 февраля. – С. 25.

[68] Luminatorul: Revista oficiala al Eparhiei Chisinaului și Hotinului. – Chisinau: Tipografia Eparhiala, 1919. – № 17-18. – P. 2.

[69] Luminatorul: Revista oficiala al Eparhiei Chisinaului și Hotinului. – Chisinau: Tipografia Eparhiala, 1922. – № 11. – P. 2; Anuarul Eparhiei Chişinăului şi Hotinului (Basarabia): ed. oficială / alcăt. după date oficiale de C. N. Tomescu, secretarul General Arhiepiscopiei al Chişinăului şi Hotinului. – Chișinau.: Tip. Eparhială, 1922. – P. 127.

[70] Luminatorul: Revista oficiala al Eparhiei Chisinaului și Hotinului. – Chisinau: Tipografia Eparhiala, 1922. – № 11. – P. 4.

[71] Anuarul «Socec» al României-Mari: 1924 — 1925. – V. II: Provincia. – Bucuresti: Editura «Socec & Co». Soc. Anon., 1925. – P. 147.

[72] Episcopia Hotinului: Foaie eparhială oficială. – Bălţi–Chișinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească», 1930. – № 5-6. – P. 52.

[73] Episcopia Hotinului: Foaie eparhială oficială. – Bălţi–Chișinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească», 1930. – № 7. – P. 80.

[74] Церковные ведомости. – Санкт-Петербург, 1911. — № 3. – С. 6.

[75] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1871. — № 22, 15-30 ноября. – С. 530.

[76] Роспись исповедная Кишиневской и Хотинской епархии Хотинского цинута села Михалкова, Рождество Богородичной церкви о находящихся прихожанах, кто из них во святую Четыредесятницу был у исповеди и Святого причастия, и кто исповедовался токмо, а не причастился и за каким винословием, за 1822 год.

[77] Дело о лишении священника церкви села Михалково Хотинского уезда Сваричевского П. священнического сана за кражу ульев (11.06.1827 – 24.10.1830) – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 205, оп. 1; Дело по рассмотрению жалобы священника с. Михалкова Хотинского уезда Сваричевского П. на Комиссара Хотинского земского исправничества Павлова о нанесении ему словесных оскорблений и побоев (17.03.1828). – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 205, оп. 1.

[78] Luminatorul: Revista oficiala al Eparhiei Chisinaului și Hotinului. – Chisinau: Tipografia Eparhiala, 1921. – № 11-12. – P. 3.

[79] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1899. – № 17, 1 сентября. – С. 482.

[80] Распоряжения епархиального начальства // Кишинёвские Епархиальные Ведомости. Еженедельное издание. – Кишинев, 1902. — № 5, 1 марта. – С. 125.

[81] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 452 – 453.

[82] Ревизская сказка 1835 года апреля месяца 28 дня, Бессарабской области Хотинского уезда селения Михалкова, помещика статского советника Матвея Егоровича Крупенского, о состоящих мужеска и женска пола царанах.

[83] Episcopia Hotinului: Foaie eparhială oficială. – Bălţi–Chișinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească», 1926. – № 19-20. – P. 201.

[84] Episcopia Hotinului: Foaie eparhială oficială. – Bălţi–Chișinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească», 1930. – № 14. – P. 151.

Залиште свій коментар