Церква села Сербичани

Автор: admin

Олексій МандзякСербичаны Колокольня

Сербичани — село Сокирянського району Чернівецької області. Як і багато інших населених пунктів Сокирянщини воно має свою багатовікову історію, значне місце в якій було відведено церковному життю його населення. Тим не менш, саме ця частина історії до нині найменше досліджена. Мало того, нам практично нічого не відомо, коли саме і яким чином в Сербичанах, втім, як і в багатьох інших населених пунктах Сокирянщини, були зведені і освячені перші, другі, треті … церковні будівлі, і це при тому, що християнами жителі Сокирянщини стали багато століть тому.

Очевидно, що і нам не вдасться дати вичерпні відповіді по цій темі. Минуле вміє зберігати таємниці, і залишає після себе лише натяки на правду, але не її саму. Однак, деякі відомості, нехай і досить короткі, які стосуються церков села Сербичани, нам вдалося зібрати.

З господарських грамот і актових записів Молдавського князівства XV-XVII століть, відомо, що в другій половині XV століття село Сербичани належало Андрійкові Шербичу (Шербич, Шербик), завдяки якому село й отримало свою назву — «Шербичани», що змінилася з часом на «Сербичани»[1]. Тобто ім’я власника стало причиною найменування населеного пункту (село, де живуть шербичани — спадкоємці Шербича; або — селяни що живуть на землі яка належить Шербичу).

Сербичаны Михайловская церковьПерші ж документальні відомості про саме існування церкви в селі відносяться тільки до першої половини XVII в., та й то в одиничній згадці, з якої стає відомо, що церква в Сербичанах була зведена на кошти одного з землевласників села, а саме боярина Сіміона Пилиповського і його численного сімейства. Половина села Сербичани дісталася Сіміону, як придане від батьків його дружини Маріки, — дочки Іонашка Дермана (з Угорщини) і Маргіци Вринчану, внучка багатого землевласника Івана Вринчану, який був одним з нащадків і спадкоємців володінь Андрійка Шербича.

Далі, доступні нам писемні джерела свідчать про те, що в першій половині XVIII сторіччя в Сербичанах була зведена дерев’яна церква на честь Святого Миколая Чудотворця. У 1767 році при цій церкві став служити священиком якийсь Григорій, який до цього був читцем, потім іподияконом, ієродияконом при церкві Святого Григорія Богослова в місті Хотині. Саме там, єпископом Амфілохієм (ок. 1730-1800) він був висвячений в сан священика. Прослуживши деякий час у Хотині, за власним проханням, він був направлений священиком до церкви Святого Миколая Чудотворця в селі Сербичани[2].

Семейный склеп Зангов 01

Сімейний склеп родини Занги

У 1769 році, під час російсько-турецької війни 1768-1774 років, ця церква згоріла. Сталося це практично відразу після відходу армії О.М. Голіцина за Дністер. Нагадаємо, Перша армія під командуванням генерал-аншефа князя Олександра Михайловича Голіцина (1718-1783), побудувавши два понтонні мости перейшла р. Дністер поблизу села Непоротове[3]. Але ще 14 квітня з території Поділля, вплав на другий берег Дністра перебрався авангард А. Прозоровського і Х. Штофельна: «для прикриття подальшої переправи й пристрою тет-де-пона[4] на тому боці Дністра»[5]. Переправа армії Голіцина в кількості 44,5 тис. тривала майже цілий день, тому на місці переправи був влаштований нічліг. 16 квітня 1769 року значна частина армії зупинялася на постій в селі Романківці, про що в своєму «Журналі» відзначив і сам князь Прозоровський: «16-го армія слідувала до села Романківці в 2-х милях від берега, де і ночували»[6]. У той самий час генерал-поручик Штофельн зі своїм корпусом знаходився в Сербичанах. 17 квітня 1769 армія перейшла в табір під селом Новоселиця, а 18 квітня атакували Хотинську фортецю. Розбивши турецьку армію Караман-Паші, через відсутність достатньої кількості облогової артилерії і проблем з провіантом, Голіцин так і не зважився штурмувати фортецю. Російська армія змушена була відійти, і 24 квітня повернулася назад за Дністер, на Поділля, де потім князь Голіцин цілих два місяці залишався в бездіяльності.

Перекази говорять про те, що церкву Святого Миколая Чудотворця, разом з священиком і деякими парафіянами, спалили озлоблені російською армією яничари. За іншою версією, священик врятувався, але більше не захотів служити в цьому селі. Як би там не було, в 1774 році, на місці старої церкви було зведено нову — Архангело-Михайлівську, священиком при якій став «піп Василь», а дяком якийсь Ян[7].

Згідно «Відомостям про стан церков в Бессарабії у 1812-1813 рр.», Архангело-Михайлівська церква села Сербичани: «…дерев’яна, не надто стара, але мала; одягів церковних скудно, а книг не вельми бідно»[8]. За даними «Розпису землеволодіння і станового ладу населення Бессарабії» 1817 року, при цій церкві служили три священика, один дяк і один паламар[9]. Діяла ця Архангело-Михайлівська церква до 1840-х років.

У 1846 році, стараннями прихожан, було збудовано нову церкву, також Архангело-Михайлівську: «… дерев’яна, з такою ж окремою дзвіницею, покрита гонтою, міцна»[10]. І це при тому, що в першій половині 1840-х років сербичанських жителів косило одне нещастя за другим — було кілька пожеж, неврожай, а 8 серпня 1844 року «в вотчинах Вітрянці і Сербичанах, з проливним дощем випав град, яким пошкоджено ярих хлібів, що належать поселянам, на 2,100 рублів сріблом»[11].

Сербичаны Новая м старая церковь (3)

Стара і нова церкви

В 1905–1906 рр. зусиллями місцевих селян, а також поміщиків Занга, в церкви і на її обійсті було проведено ремонт, за що єпархіальним начальством було преподано архіпастирське благословення з видачею грамоти: «громаду прихожан церкви села Сербичани, Хотинського повіту, за пожертву ними на ремонт свого приходського храму 850 рублів, і землевласникові того ж села Олександру Іванову Занга, за пожертву ним на той же предмет 200 рублів»[12] та «парафіянці церкви с. Сербичани Хотинського повіту, Вікторії Івановій Занга і прихожанам того ж села: Никифору Пленгою, Василю Добровольському, Василю Ткачуку та Дмитру Маковею, за піклування про потреби свого приходського храму»[13].

У другій половині XIX ст. і першій декаді XX століття значну фінансову та юридичну допомогу церкви та її служителям надавали місцеві поміщики, представники родини Занга. Після смерті Олександра (Алєко) Занги, з дозволу єпархіального начальства на території церковного двору був побудований їх фамільний склеп, який зберігся до наших днів. У дворі церкви, поруч зі склепом, також знаходиться могила малолітнього Євгена Занги, який помер у віці 8 років і 9 місяців від народження – 4 липня 1910 року.

У 1995 році, поряд із старою Архангело-Михайлівською церквою, на кошти громади села в Сербичанах почали будувати нову церкву — Свято-Михайлівську. 5 листопада 2009 року вона була освячена і відкрита для прихожан. Богослужіння проводив єпископ Хотинський Мелентій, йому допомагали благочинний Сокирянського округу отець Нестор і священнослужителі Сокирянського благочиння.

Могила Жени Занги 01

Могила Євгена Занги

Додамо, що 13 листопада 1898 в селі Сербичани була освячена і відкрита церковно-приходська школа. Попечителька нововідкритій школи стала місцева вдовіла поміщиця Вікторія Іванівна Занга (уроджена Рома), яка оселилася в Сербичанах після заміжжя в 1893 році з купцем і місцевим поміщиком Георгієм Івановичем Занга[14]. Першою вчителькою стала Марія Центюль, закінчила єпархіальне училище і яка до цього працювала в Волошковській школі. У 1899 році вона була переведена в Благовіщенську школу грамоти міста Кишинева, а на її місце призначили колишнього учителя Васильківської школи Сорокського повіту — Олександру Сорочан. Через рік Олександра Сорочан вирушила викладати в Перківську церковно-приходську школу, а її місце зайняла Олімпіада Радонежська, яка до цього вчителювала в Ходороуцькій церковно-приходській школі…

Короткий список священно-і церковнослужителів при церкви села Сербичани[15]

Бежан Павло Феофілович (1888 р.н.), народився в с. Путінешти. У серпні 1898 року поступив до підготовчого класу Єдинецького духовного училища. По закінченні другого класу в 1903 році, був звільнений. В 1904 році вступив послушником до Курковського Різдво-Богородичного монастиря, де жив протягом року. З 1906 року по квітень 1907 року — тимчасово виконуючий посаду псаломщика при церкви села Тарутине Аккерманського повіту. В квітня 1907 року переміщений на місце псаломщика до церкви села Сербичани. Помер у 1930-х роках і похований біля церкви.

Бесляга (Бешляга) Микола Стефананович (20.01.1908 р.н.) — син священика села Кормань (з 1915 р). Закінчив Кишинівську духовну семінарію. З 1 липня 1930 служив священиком при церкві села Сербичани[16].

Белтяну Атанасій (1872 р.н.) — псаломщик при церкви с. Сербичани, з 15 липня 1923 року. У служінні з 1909 року.

Галуппа Вікентій — син псаломщика, 5-го червня 1902 року призначений виконуючим обов’язки псаломщика до церкви села Сербичани.

Делінський Володимир, закінчив клас псаломщиків і 22 березня 1911 року направлений тимчасово виконуючим обов’язки псаломщика до церкви с. Кайнар-Вєкі Сорокського повіту. 28 жовтня 1911 року призначений виконуючим обов’язки псаломщика до церкви містечка Сокиряни. 16 жовтня 1913 року тимчасово виконуючий обов’язки псаломщика церкви с. Бурланешти Володимир Делінський звільнений від виправлення посади. 20 січня 1915 року призначений псаломщиком до церкви села Сербичани[17].

Димітріу Фома Костянтинович — син священика Костянтина Івановича Димітріу, який служив в Аккерманському повіті. 30 квітня 1900 року призначений виконуючим обов’язки псаломщика до церкви с. Сербичани.

Доброшинский Семен (1848 р.н.) — син паламаря. На службі з 1866 року, з 1920 року дяк при церкви села Сербичани[18].

Дрочинський Василь Антонович (1785 або 1787 р.н.), прикріплений священиком до Архангело-Михайлівської церкви села Сербичани у 1816 році[19], за власним проханням, яке направив єпархіальному начальству в 1813 році будучи на той час дяком при церкві в містечку Бричани[20]. Священик при церкві села Сербичани, за даними на 1822 рік[21]. За даними на 1835, був також на посади депутата.

Дрочинський Георгій Васильович (1813 р.н.) — син священика села Сербичани, Василя Антоновича Дрочинського. Народився в містечку Бричани, і «отримав домашню освіту і був навчений грамоті». Дячок при церкви села Сербичани за даними на 1835 рік[22].

Кирилович Василь Федорович (1833 р.н.), народився в селі Мендиківці Хотинського повіту (сучасна Олексіївка Сокирянського району), в сім’ї дяка Федора Стефановича Кириловича (1802 р.н.)[23]. 1863 року був визначений до церкви села Маркоуци Хотинського повіту. У 1892 році переміщений на посаду псаломщика до церкви села Сербичани[24]. Потім був направлений псаломщиком до церкви с. Вітрянка, але прослуживши там деякий час був повернутий в Сербичани. Помер 11 квітня 1898. Вдова, Марія Іванівна Кирилович отримувала допомогу від Товариства взаємної допомоги духовенства Кишинівської єпархії (1900 р.).

Кирилович Тимофій — священицький син села Котельної Хотинського повіту. 30 січня 1880 року визначений у село Сербичани, того ж повіту, на місце псаломщика. Через деякий час був переміщений псаломщиком до церкви села Вітрянка. Вийшов за штат в 1899 році. Того ж року помер. Вдова, Віра Кирилович отримувала допомогу від Товариства взаємної допомоги духовенства Кишинівської єпархії (за даними на 1900 р.).

Комерзан Василь Ільєвіч (1861 р.н.) — священицький син. Навчався в Єдинецькому духовному училищі. 14 грудня 1879 визначений виконуючим обов’язки псаломщика до церкви села Шебутинці. 10 травня 1880, як просили, переміщений на місце псаломщика до церкви села Бедраж. У 1881 році розпорядженням єпархіального начальства переміщений назад в село Шебутинці. У 1881 році переведений до церкви села Вітрянки. З 1882 року і за даними на 1885 — псаломщик при церкви с. Сербичани[25]. З 1892 року — псаломщик при церкви села Мендиківці[26]. 1911 року йому оголошено Благословення Святішого Синоду, з грамотою. Помер 1 березня 1926 року.

Левицький Семен Васильович (1820/1825 р.н.), народився в с. Липник Хотинського повіту, в родині паламаря Василя Михайловича Левицького (1795 р.н.)[27]. У 1845 році визначений до церкви села Сербичани, з посвяченням у стихар[28]. За даними на 1896 рік — понадштатний псаломщик при церкві с. Сербичани. Повторно затверджений на посаді 30 червня 1898 року. Помер 9 березня 1900 року. Вдові псаломщика Марії Іллівні Левицької надавалася допомога від Товариства взаємної допомоги духовенства Кишинівської єпархії (за даними на 1900 р.).

Лєка Іван. Виконуючий обов’язки псаломщика с. Заїм Бендерського повіту Іван Лека, 20 лютого 1912 переміщений до церкви с. Сербичани Тим же числом зазначено, що він переміщений до церкви с. Кобилки Оргеевского повіту[29].

Макаревич Костянтин — виконуючий обов’язки псаломщика церкви с. Сербичани, призначений 13 червня 1914 року. 10 січня 1915 року переміщений до церкви с. Кірютня Бендерського повіту.

Назаревич Петро Іванович (1818 р.н.), народився в сім’ї дяка (пізніше священика) Івана Григоровича Назаревича (1784 р.н.), в селі Коболчин Хотинського повіту[30]. 1833 року визначений дяком до церкви с. Коболчин. У 1845 році висвячений в диякона при тій же церкві. 1848 року висвячений в сан священика і направлений служити при церкви Білівці Хотинського повіту. У 1861 році переміщений до Дмитріївської церкви села Гвіздівці. У 1875 році переміщений на місце священика при церкві с. Сербичани[31]. 18 квітня 1877 року був нагороджений скуфією, а в 1887 р. — камилавкою. 7 лютого 1878 року затверджений духівником по 5-му округу Хотинського повіту. 15 травня 1899 року за п’ятдесятирічну службу нагороджений орденом св. Володимира 4 ступеню. 24 липня 1900 року, згідно проханню, звільнений за штат через похилий вік. Помер 11 січня 1902.

Назельський Лук’ян (1778 р.н.) — священик при церкві села Сербичани, за даними на 1822 рік[32]. Родом з Подільської губернії.

Пламадяла Олексій — священик церкви с. Пояни Оргеївського повіту. 21 квітня 1917 року переміщений на місце священика до церкви с. Сербичани.

Попович Федір Максимович — священик, проживаючи в Вінницькій області був підданий репресіям з боку комуністичного режиму. З часом переїхав до с. Сербичани, де в 1948 році помер і був похований на церковному подвір’ї.

Преображенський Дмитро (1872 р.н.) — законовчитель жіночої вчительської семінарії. 25 жовтня 1916 року призначений понад штату до церкви Кишинівської 2-ої гімназії. З 1922 року священик при церкві с. Сербичани[33]. Згаданий в довіднику «Адресний календар всій Румунії» на 1924-1925 рр.[34] 1 лютого 1930 року звільнений з посади. Помер 12 березня 1930 року.

Рошка Федір — священик с. Путінешти Сорокського повіту. 30 квітня 1911 року, відповідно до прохання, переміщений до церкви с. Сербичани. У 1913 році нагороджений скуфією.

Світенко (Свєтенко) Феодосій Іванович (1878 — 1941), народився в сім’ї церковного паламаря храму Успіня Богородиці в селі Недобоуци Хотинського повіту. У 1900 році закінчив курс семінарських наук в Кишинівській духовній семінарії. 9 вересня 1900 визначений на місце священика при церкві села Сербичани, а 8 жовтня висвячений на священика. У 1906 році був призначений членом благочинного ради. У тому ж році нагороджений набедреником. Протягом 11-ти років перебував завідувачем і законовчителем Сербичанської церковно-приходської школи. 2 березня 1911 року, відповідно власному проханню, переміщений до церкви передмістя р Бендери — «Гіски», де також був законовчителем Гіскивського однокласного міського училища. Вбитий 19 червня 1941 року. Його знайшли мешканці села Гіски, недалеко від Суворової гори в підвалі житлового будинку звірське закатованого. Похований при церкві с. Гіски[35].

Шкребінський Іван Васильович (1788 р.н.) — дяк при церкви села Сербичани за даними на 1822 рік[36]. Після смерті священика Лук’яна Назельського, був висвячений в сан священика і служив при тій же церкві. Помер до 1835 року.

Шкеребінскій (Шіробінскій) Паросній (Парфеній) Васильович (1800 р.н.) — паламар при церкви села Сербичани за даними на 1835 рік[37].

__________________________________________________

[1] Чорний О., Мандзяк О. Не загубились села у віках: Дослідження, знахідки, відкриття. – Чернівці: «Друк Арт, 2014». – С. 136 – 139.

[2]TomescuC.N. DiferiteştiridinarhivaconsiliuluieparhialChişinău // ArhiveleBasarabiei. Revistă deistorie şigeografieaMoldoveidintrePrut şiNistru. – Chişinău: TipografiaEparhiala «CarteaRomaneasca», 1933. – AnulV, № 3. – P. 214-215.

[3] Столетие присоединения Бессарабии к России: 1812-1912 г.г. / Cост. протоиерей Н. В. Лашков. — Кишинев: Тип. Бессарабского Губернского Правления, 1912. — С. 23.

[4] Тет-де-пон (фр. Tête de pont — «голова моста»), передмостове зміцнення, плацдарм для охорони переправ.

[5] Война России с Турцией и польскими конфедератами. С 1769 – 1744 год. Составлено, преимущественно, из неизвестных по сие время, рукописных материалов, Генерального штаба капитаном А. Петровым. – Том. 1: Год 1769. – СПб., 1866. – С. 158.

[6] Прозоровский А. А. Записки генерал фельдмаршала князя Александра Александровича Прозоровского, 1756–1776 / Сост. и коммент.: А.К. Афанасьев, Г.С. Марштупа, Е.С. Самонина, О.И. Самсонова; Вступ. ст.: А.К. Афанасьева. — Москва: Рос. Архив, 2004. – С. 232.

[7] Чорний О.Д., Мандзяк О.С. Сокирянська бистрина – Чернівці: «Прут», 2011. – С. 152.

[8] Халиппа И. Сведения о состоянии церквей в Бессарабии в 1812 – 1813 гг. // Труды Бессарабской Губернской ученой архивной комиссии. – Т. III. – Кишинев, 1907. – С. 260.

[9] Роспись землевладения и сословного строя населения Бессарабии по данным переписи 1817 года. – Обработал по официальным данным И.Н. Халиппа // Труды Бессарабской губернской ученой архивной комиссии. – Том. III. – Кишинев: Типо–Липография Э. Шлиомовича, 1907. – С. 16 – 17.

[10] Ведомость о Архрангело-Михайловской церкви селения Сербичан 5-го округа Хотинского уезда Кишиневской епархии за 1896 год.

[11] Смесь. Замечательнейшие градобития // Журнал Министерства внутренних дел. СПб.: Типография Министерства внутренних дел, 1844. — № 10. – С. 127.

[12] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1906. — № 46. – С. 336.

[13] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1906. — № 46. – С. 337.

[14] Св. А. С-чъ. Открытие церковно-приходской школы в сел. Сербичанах, Хотинского уезда // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1898. – Год 31. — № 24. – С. 813 – 816.

[15] Робота над складанням списку триває.

[16] Мандзяк А.С. Священно- и церковнослужители Сокирянщины (XIX в. – 1920-е гг.): некоторые данные к историко-биографическому словарю // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 3. – Мінськ – Новодністровськ, 2011. – С. 154.

[17] Мандзяк А.С. Священно- и церковнослужители Сокирянщины (XIX в. – 1920-е гг.): некоторые данные к историко-биографическому словарю // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 3. – Мінськ – Новодністровськ, 2011. – С. 161.

[18]AnuarulEparhieiChişinăului şiHotinului (Basarabia): ed. oficială / alcăt. după dateoficialedeC. N. Tomescu, secretarulGeneralArhiepiscopieialChişinăului şiHotinului. – Chişinau.: Tip. Eparhială, 1922. – P. 127.

[19] Дело по рассмотрению рапорта протоиерея Радостата Г.О. о назначении дьячка м. Бричан Дрочинского В. священником церкви с. Сербичан. Того же цинута (15.06.1916-05.07.1816). – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 205, оп. 1.

[20] Прошение дьячка с. Сербичаны Хотинского уезда Дрочинского В. о назначении его священником Михайловской церкви (27.03.1813). – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 205, оп. 1.

[21] Роспись исповедная Кишиневской и Хотинской епархии Хотинского цинута селения Сербичан Архангело-Михайловской церкви о находящихся прихожанах, кто из них во Святую Четыредесятницу был у исповеди и Святых тайн причастия, кто исповедался токмо, а не причастился и кто не исповедовался о Святых тайн и за каким винословием, 1822 года.

[22] Ревизская сказка тысяча восемьсот тридцать пятого года апреля двадцатого дня Бессарабской области Хотинского уезда селения Сербичан, одноприходной Архангело-Михайловской церкви, состоящей на имении помещика, дворянина и Предводителя дворянства Оргеевского уезда, Николая Эммануиловна Донича, — о числе наличных Священно- и церковнослужителях, их женах и их мужского и женского пола детях.

[23] Ревизская сказка тысяча восемьсот тридцать пятого года апреля двадцатого дня Бессарабской области Хотинского уезда селения Мендыкоуц, одноприходной Архангело-Михайловской церкви, состоящей на имении помещика, дворянина Константина Димтриева Кируша, — о числе наличных Священно- и церковнослужителях, их женах и их мужского и женского пола детях.

[24] Ведомость о Архрангело-Михайловской церкви селения Сербичан 5-го округа Хотинского уезда Кишиневской епархии за 1896 год.

[25] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории Михайловской церкви села Сербичан, 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и о умерших, на 1885 год.

[26] Ведомость о церкви состоящей Хотинского уезда Кишиневской епархии в селе Мендыкоуцах за 1914 год.

[27] Ревизская сказка тысяча восемьсот тридцать пятого года апреля двадцатого дня Бессарабской области Хотинского уезда селения Липник, двуприходной Архангело-Михайловской церкви, состоящей на вотчине принадлежащей Молдавского княжества монастырю Бурдужан, — о числе наличных Священно- и церковнослужителях, их женах и их мужского и женского пола детях.

[28] Ведомость о Архрангело-Михайловской церкви селения Сербичан 5-го округа Хотинского уезда Кишиневской епархии за 1896 год.

[29] Мандзяк А.С. Священно- и церковнослужители Сокирянщины (XIX в. – 1920-е гг.): некоторые данные к историко-биографическому словарю // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 3. – Мінськ – Новодністровськ, 2011. – С. 169.

[30] Ведомость о Архрангело-Михайловской церкви селения Сербичан 5-го округа Хотинского уезда Кишиневской епархии за 1896 год.

[31] Ведомость о Архрангело-Михайловской церкви селения Сербичан 5-го округа Хотинского уезда Кишиневской епархии за 1896 год.

[32] Роспись исповедная Кишиневской и Хотинской епархии Хотинского цинута селения Сербичан Архангело-Михайловской церкви о находящихся прихожанах, кто из них во Святую Четыредесятницу был у исповеди и Святых тайн причастия, кто исповедался токмо, а не причастился и кто не исповедовался о Святых тайн и за каким винословием, 1822 года.

[33]AnuarulEparhieiChişinăului şiHotinului (Basarabia): ed. oficială / alcăt. după dateoficialedeC. N. Tomescu, secretarulGeneralArhiepiscopieialChişinăului şiHotinului. – Chişinau.: Tip. Eparhială, 1922. – P. 127.

[34] Anuarul «Socec» al României-Mari: 1924 — 1925. – V. II: Provincia. – Bucuresti: Editura «Socec & Co». Soc. Anon., 1925. – P. 147.

[35] Соколовская С.П., Базилевская С.А. Непоколебимая вера Феодосия Светенко, священника церкви Рождества Богородицы предместья Гиска города Бендеры // V международная научно-практическая конференция «Михаило–Архангельские чтения». Сборник материалов международной научно-практической конференции, 18 ноября 2010 г. / Приднестровский Государственный университет им. Т.Г. Шевченко. Рыбницкий филиал ПГУ им. Т.Г. Шевченко.– Рыбница, 2010 г.

[36] Роспись исповедная Кишиневской и Хотинской епархии Хотинского цинута селения Сербичан Архангело-Михайловской церкви о находящихся прихожанах, кто из них во Святую Четыредесятницу был у исповеди и Святых тайн причастия, кто исповедался токмо, а не причастился и кто не исповедовался о Святых тайн и за каким винословием, 1822 года.

[37] Ревизская сказка тысяча восемьсот тридцать пятого года апреля двадцатого дня Бессарабской области Хотинского уезда селения Сербичан, одноприходной Архангело-Михайловской церкви, состоящей на имении помещика, дворянина и Предводителя дворянства Оргеевского уезда, Николая Эммануиловна Донича, — о числе наличных Священно- и церковнослужителях, их женах и их мужского и женского пола детях.

Залиште свій коментар