Церква Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці

Автор: admin

Олексій МандзякЦерква Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці 3

Шебутинці – село, розташоване в Сокирянському районі Чернівецької області України. Під назвою «Шибутінци» вперше згадується в свідчому записі від 15 квітня 1641 року, з якого стає відомо, що від коміса[1] Михайла Фортуни село перейшло у володіння вістієрнику (або скарбнику) Іордакі Кантакузіно[2], який купив Шебутинці за 300 левів. При цьому, з того ж документа стає відомо, що сам Фуртуна (грек за походженням) отримав це село від боярині Теодосії (Тодосія, Тудоска) – дочка Дмитра Барновського (1560-1604) і дружина багатого і впливового боярина Нікоріци Балтаги[3].

Перші відомі на сьогоднішній день відомості про існування християнського храму в Шебутинцях відносяться тільки до другої половини XVIII століття. Коли і ким була побудована ця церква нам не відомо, але вона була освячена в пам’ять Успіння Пресвятої Богородиці. Згідно «Відомості в молдавський диван від Хотинського цинута про число в ньому селищ, в них дворів і людей» від 25 грудня 1772 року, при цій церкві служив один священик[4]. За даними відомості про по господарський перепис населення Хотинської райї 1774 року, при цій же церкві служив також один священик – «піп Гаврил»[5]. Інших духовних осіб не значиться. Надалі число священно-і церковнослужителів збільшилося. Так за даними перепису Хотинського повіту 1817 року, при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці служили два священика, два дячка і один паламар[6].

В 1781 році в Шебутинцях на кошти прихожан збудовано нову церкву, також Свято-Успенську. За даними «формулярів» 1812-1813 років: «дерев’яна, вельми стара і мала; одягів та книг посередньо»[7]. У «Формулярній відомості про свячено- і церковнослужителів і їх чоловічої статі дітей, які перебувають в селищі Шобутинці, за 1824 рік» про церкву сказано наступне: «дерев’яна, покрита соломою, зовсім стара»[8]. Згідно «Розкладу міських і сільських приходів, церков і причтів Кишинівської єпархії» за 1873 рік, до Шебутинського приходу деякий час була приписана також Свято-Димитріївська церква сусіднього села Кормань[9]. В обох церквах в той час служили один священик і один псаломщик.

Церква Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці 1У 1885 році в центрі села, на пагорбі, почалося будівництво нової церкви. В 1887 році воно було закінчено. Визначенням консисторії від 14 липня 1887 року було дозволено освятити новозбудовану кам’яну церкву[10]. В серпні 9 числа вона була освячена – також у пам’ять Успіння Пресвятої Богородиці[11].

Матеріалом для будівництва церкви послужив камінь черепашник з Шебутинського Яру, стіни вийшли товщиною в 1 м. Покрита оцинкованим залізом. Відзначимо, що ктитором новозбудованої церкви став місцевий селянин Василь Федосійович Максимчук, який згідно переказам старожилів, під час сільськогосподарських робіт на своєму полі знайшов скарб, який складався із золотих і срібних монет. На його ж кошти, в 1896 році був побудований будинок для священика, а в 1899 році проведено ремонт, і в 1908 році оновлено внутрішнє оздоблення церкви. В 1899 році В.Ф. Максимчуку, за пожертву на ремонт церкви села Шебутинці 1400 рублів і на ремонт церковного будинку 510 рублів, було надане архіпастирське благословення[12].

Проте, не були байдужими до церковного життя і інші селяни Шебутинців. Так, наприклад, у 1899 році було оголошене схвалення Єпархіального начальства прихожанам Свято-Успенської церкви села Шебутинці за пожертвування 200 рублів на відновлення свого приходського храму[13]. Того ж схвалення Єпархіального начальства прихожани шебутинської церкви дістали і в 1907 році: «Оголошується подяка Єпархіального начальства: громаді прихожан с. Шебутинці, Хотинського повіту, за старанну дбайливість про потреби свого приходського храму, а також наступним прихожанам зазначеної церкви: Лаврентію та Єпистимії Ткач, за придбання ними для своєї приходської церкви однієї світлої корогви і одного жалобного покривала на аналогій, усього на суму 19 рублів; Карпу Продану за придбання їм світлої корогви, вартістю в 15 рублів; церковному старості зазначеної церкви Карпу Тимчуку та прихожанам Саві Сиратюку і Ксенії Тимчук, за придбання ними на власні кошти, зібрані їхнім старанням від своїх односільчан, жалобних одягань на святий престол, жертовник і аналогій, жалобної фіранки на царські врата й інших дрібних церковних речей, усього на суму 87 рублів; і вчительці земської Шебутинецької школи Надії Кобилин, за придбання нею на свої кошти, і на кошти зібрані від хлопчиків-школярів, для місцевої церкви однієї лампади і на горнєє місце і двох дитячих стихарів, усього на суму 38 рублів»[14].

Станом на 1914 рік, Свято-Успенська церква села Шебутинці: «Кам’яна, з такою ж при ній дзвіницею, крита оцинкованим залізом; огорожа навколо церкви обведена дощатим парканом. Сторожка при цій церкві є – дерев’яна, мазана глиною і побілена вапном, крита гонтом … Престол в цій церкви один (1) – в пам’ять Успіння Пр. Богородиці. Престольне свято – 15 серпня»[15].

Ця церква діє і в наші дні. Храмове свято відзначається 28 серпня[16].

СВЯШЕННО- І ЦЕРКОВНОСЛУЖИТЕЛІ

Волошенко Федір Андрійович (1788 р.н.) – священик при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці Хотинського повіту (за даними на 1835 рік)[17].

Дружина: Варвара (1796 р.н.). Їхні діти: Маріанна (1817 р.н.) та Юліана (1822 р.н.).

Гавриїл – священик при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці Хотинської райї, за даними з відомостей про поЦерква Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці 2 господарський перепис населення Хотинського цинута Молдавського князівства, складеного в 1774 році[18].

Гончар Георгій – із селян, в 1892 році затверджений церковним старостою при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці третій округу Хотинського повіту, на друге триріччя[19].

Донос Андрій (1887 р.н.) – з родини духовного звання. Народився 30 листопада 1887 року. Закінчив Кишинівську духовну семінарію. 21 січня 1913 року призначений священиком до церкви села Редю-Маре Сорокського повіту. З 1918 року — священик при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці 3-го округу Хотинського повіту. 1 вересня 1926 року переміщений до церкви села Гріноуци Сорокського повіту.

Дружина: Євгенія Іванівна Полянська (20.01.1890 р.н.) – дочка священика Іоанна Савовича Полянського (1860-1926) і Тетяни Василівни (1862 р.н.); народилася в селі Шебутинці Хотинського повіту[20].

Заплітний Сава Дорофійович – із царан, син Тимофія Васильовича Заплітного (він же Грама). У 1913 році призначений на посаду церковного старости при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці 3-го округу Хотинського повіту, – на перше триріччя[21].

Комерзан Василь Ільєвич (1861–1926) – священицький син. Навчався в Єдинецькому духовному училищі. 14 грудня 1879 визначений виконуючим обов’язки псаломщика до церкви Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці. 10 травня 1880 року, відповідно проханню, переміщений на місце псаломщика до церкви села Бедраж. В 1881 році розпорядженням єпархіального начальства переміщений назад в село Шебутинці. Того ж року переведений до Іоанно-Богословської церкви села Вітрянка Хотинського повіту. З 1882 року і за даними на 1885 рік – псаломщик при Архангело-Михайлівській церкві села Сербичани, того ж повіту[22]. З 1892 року – псаломщик при Свято-Михайлівській церкві села Мендиківці Хотинського повіту[23]. В 1911 році йому оголошено Благословення Святішого Синоду, з грамотою. Помер 1 березня 1926 року[24].

Двічі був одружений. Діти: Порфирій (1888 р.н.), Марія (1890 р.н.), Никонор (1891 р.н.), Лука (1893 р.н.), Софія (1895 р.н.), Іоанн (1898 р.н.), Валентина (1901 р.н.), Людмила (1905 р.н.).

Корогод Григорій (1789 р.н.) – «із поселян», в 1817 році затверджений на місце дячка при церкві Успенської Богородичної села Шебутинці Хотинського повіту[25].

Дружина: Євдокія (1793 р.н.). Їхні діти: Кирило (1819 р.н.) і Марія (1818 р.н.)[26].

Крістя Ефтеній – 1 січня 1942 визначений на місце псаломщика при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці Секурянської волості Хотинського повіту[27].

Кухарський Іоанн Евфимійович – служив паламарем в селі Бедраж (за даними на 1870-ті роки). 3 грудня 1879 року переміщений до Архангело-Михайлівської церкви села Віішори 4-го округу Хотинського повіту. 22 вересня 1880 року визначено паламарем при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці 3-го округу Хотинського повіту[28]. Далі повернутий у село Віішори, на ту ж посаду.

Церква Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці 4Лукіянов Симеон (1868 р.н.) – із сім’ї духовного звання. Народився 1 жовтня 1868 року. Навчався в Кишинівській школі псаломщиків. В служінні з 1892 року. 30 травня того ж року призначений до виконання посади псаломщика при церкві села Кельменці Хотинського повіту[29]. 22 січня 1915 року призначений до церкви Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці Хотинського повіту, на тій же посаді. 6 квітня 1917 року переміщений до церкви села Ганасени-Ноу Ізмаїльського повіту. В 1918 році повернений на колишнє місце служби. Далі, з 1924 року служив при церкві села Росошани Белецького повіту[30].

Лунга Ксенофонт Андрійович (1847–1917) – народився в містечку Бричани Хотинського повіту, від батьків духовного звання. Отримав домашню освіту. 22 вересня 1866 року визначений на місце паламаря при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці 3-го округу Хотинського повіту. 1 березня 1879 року призначений виконуючим посаду псаломщика до Свято-Миколаївської церкви села Коболчин, того ж повіту[31]. В 1911 році йому оголошено Благословення Святого Синоду, з грамотою. Помер 3 квітня 1917 року.

Дружина: Ксенія Георгіївна (1850 р.н.) Їхні діти: Феодор (1873 р.н.), Олександра (1870 р.н.), Катерина (1881 р.н.), Дмитро (1883 р.н.), Анна (1886 р.н.), Василь (1889 р.н.) і Марія (1892 р.н.).

Назаревич Василь Петрович (1880-1930) – народився в селі Гвіздівці Хотинського повіту, в сім’ї псаломщика Петра Петровича Назаревича[32]. Закінчив курс Кишинівської духовної семінарії. Деякий час був псаломщиком при Свято-Димитріївській церкві села Гвіздівці Хотинського повіту. В 1905 році висвячений на священика до церкви села Зінькова Подільської єпархії. 11 березня 1913 року переведений до церкви села Санкоуци Хотинського повіту. 5 березня 1915 року переміщений до церкви села Рестео-Атаки, того ж повіту. 1 вересня 1926 року переміщений до церкви Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці Хотинського повіту[33]. Помер 3 лютого 1930 року[34].

Дружина: Єлена Іванівна Полянська (09.05.1886 р.н.) – дочка священика Іоанна Савовича Полянського (1860-1926) і Тетяни Василівни (1862 р.н.)[35]; народилася в селі Михалкове Хотинського повіту.

Нигайчук Федір Васильович (1919-1981) – клірикКапличка Чернівецької єпархії. Народився 3 березня 1919 року в селі Козиряни Кельменецького району Чернівецької області, в сім’ї селянина. В юності трудився псаломщиком в рідному храмі в с. Козиряни. 1 квітня 1950 року, єпископом Чернівецьким і Буковинським Андрієм, висвячений у сан диякона, а потім – у пресвітера і призначений настоятелем Свято-Успенського храму в село Шебутинці Сокирянського району. Далі служив в інших приходах єпархії Чернівецької єпархії. В 1962 році заочно закінчив Ленінградську Духовну Семінарію. Будучи настоятелем Вознесенського храму в селі Іспас Вижницького району, за старанні пастирські труди, протоієрей Феодор Нигайчук був нагороджений хрестом з прикрасами. Помер 23 листопада 1981 року, після нетривалої важкої хвороби[36].

Полянський Іван Савович (1860-1926) – народився в селі Пригородок Хотинського повіту, син псаломщика Сави (Савіна) Миколайовича Полянського. В 1882 році закінчив курс Кишинівської духовної семінарії. 15 червня 1882 року визначений на місце штатного псаломщика до Свято-Успенської церкви містечка Ришкановка Белецького повіту. В тому ж році, 1 грудня, переміщений до Свято-Покровського собору міста Хотин. 9 березня 1884 року висвячений у сан диякона, а 11 березня – висвячений на священика до Різдва-Богородичної церкви села Михалкове Хотинського повіту[37]. 17 травня 1887 року, відповідно власному проханню, переміщений на місце священика при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці, того ж повіту[38]. 1 жовтня 1903 року призначений законовчителем в місцеву земську школу. В 1906-1910 рр. виконував обов’язки окружного Будівельного комітету. Далі служив при церкві Різдва Пресвятої Богородиці в селі Кулішівка Хотинського повіту[39]. Там він помер 4 жовтня 1926 року[40].

Вів активну просвітницьку діяльність серед населення. Відомо, що приєднав до православ’я кілька іудеїв і римо-католиків. Деякі з цих випадків були висвітлені в «Кишинівських єпархіальних відомостях», як наприклад, наступний: «Приєднані до православної віри 5 вересня [1887 року] священиком села Шобутинець, 3-го округу Хотинського повіту, Іоанном Полянським – міщанка дівчина Михайлина Йосифова Боруцька – римсько-католицького віросповідання, що має від роду 18 років, і наречена Фросиною»[41].

У 1893 році нагороджений набедреником, в 1898 роках – фіолетовою скуфією, в 1908 році – камилавкою, а в 1913 році – золотим наперсним хрестом.

Дружина: Тетяна Василівна (1862 р.н.). Їхні діти: Олена (09.05.1886 р.н.) та Євгенія (20.01.1890 р.н.)[42].

Попович Василь Пилипович (1893 р.н.) – син диякона. Закінчив Кишинівську духовну семінарію. 15 червня 1914 року, відповідно проханню, призначений на місце псаломщика при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці 3-го округу Хотинського повіту. 12 вересня 1914 року затверджений на цій посаді[43].

Симашкевич Філіп

Симашкевич Філіп (1890 р.н.) – із сім’ї духовного звання. Закінчив Кишинівську духовну семінарію. В служінні з 1914 року. В 1930 році визначений священиком до церкви Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці Хотинського повіту.

Сорочан Георгій Михайлович (1844 р.н.) – народився 1 березня 1844 року в селі Ларга Хотинського повіту. Отримав домашню освіту. 25 лютого 1863 року посвячений в стихар і направлений на місце дячка до церкви села Ленкоуци Хотинського повіту. 19 квітня 1963 року переміщений до церкви села Тарасоуци, того ж повіту. 6 липня 1865 року переведений на місце дячка при Свято-Георгіївської церкви містечка Новоселиця. За даними на 1897 рік служив псаломщиком при тій же церкві. Далі – диякон при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці Хотинського повіту. В 1914 році удостоєний державної нагороди: «Государ Імператор по всепідданішій доповіді Обер-прокурора Святійшого Синоду. В 13-й день березня цього 1914 р., в Царському селі, Всемілостівіше, зволив на сопричислення, за 50-ти річну відмінно-старанну службу Церкві Божій, до ордена св. Анни 3-го ступеня: … диякона Георгія Сорочана церкви села Шебутинець … »[44].

Дружина: Євфимія (Єфросинія) Георгіївна (1848 р.н.). Їхні діти: Ольга (1867 р.н.), Віра (1868 р.н.), Євгенія (1875 р.н.), Олександра (1879 р.н.), Марія (1881 р.н.) і Олександр (1888 г.р.).

Струтінський Антоній Семенович (1818 р.н.) — син священика села Молодове Хотинського повіту, Сімеона Андрійовича Струтінського (1785 р.н.) і Феодори Данилівни (1795 р.н.). З 1837 року – наказний дяк при Іоанно-Богословській церкві села Молодове. В кінці 1840-х років висвячений у сан диякона. Священик при церкві Святої Преподобної Параскеви села Ожеве Хотинського повіту (за даними на 1853 рік)[45]. Священик при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці, того ж повіту, – в 1876 році нагороджений скуфією. 4 грудня 1884 року, відповідно проханню, переведений до церкви села Кішло-Замжиєво.

Був одружений з Єфросинією Максимівною (1818 р.н.). Їхні діти: Євфимія (1841 р.н.), Яків (1844 р.н.), Іоанакій (1847 р.н.) і Михайло (1848 р.н.).

Струтінський Яків – із сім’ї духовного звання. Закінчив Кишинівську духовну семінарію. 20 грудня 1870 року висвячений на священика до Свято-Успенської церкви села Мамалига Хотинського повіту. 9 квітня 1872 року переміщений до Успенської церкви села Негрінець. 11 жовтня 1872 року переміщений до Свято-Михайлівської церкви села Сталінешти, того ж повіту і призначений законовчителем в тамтешнє народне училище. 10 лютого 1878 року переміщений до церкви Кішло-Замжіево. 4 грудня 1884 року, відповідно проханню, переведений до церкви Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці 3-го округу Хотинського повіту. 27 березня 1887 року переміщений на місце священика в село Зелена, 4-го округу Хотинського повіту, на місце померлого Федора Гримальського. 6 травня 1899 року дарований камилавкою від Святого Синоду. 3 листопада 1900 року затверджений на посаду законовчителя Зеленської церковної школи. В 1907 році, 18 вересня, звільнений за штат, відповідно проханню.

Сугак Іоанн Григорович (1830 р.н.) — син дячка села Комарів Хотинського повіту, Сугака Григорія Гнатовича (1803 р.н.) і Анни (1812 р.н.). В семінарії не навчався. 10 червня 1850 року визначений дяком до Свято-Димитріївської церкви села Бирнова Хотинського повіту. 28 липня 1858 року висвячений на диякона в село Райлянка Акерманського повіту. У тому ж році переведений в м. Новоселицю Хотинського повіту, а 25 березня 1859 року — в містечко Єдинці. В 1859 році Високопреосвященним Антонієм, архієпископом Кишинівським і Хотинським висвячений на священика до церкви села Полєшти Сорокського повіту. 26 грудня 1862 року переведений в село Ленківці[46]. В 1863 році переведений до Свято-Михайлівської церкви села Требісоуци Хотинського повіту. В 1867 році переміщений до церкви Преподобної Параскеви села Ожеве Хотинського уезда. 14 вересня 1879 року доведений в паламарі священик села Ожеве Іоанн Сугак призначений на місце псаломщика в село Шебутинці, того ж повіту. 10 грудня 1879 року визначений на священицьке місце в село Вережени Сорокського повіту[47].

Сумневич (Суманевич) Єрмолай (1894 р.н.) – син псаломщика. Навчався в Кишинівській школі псаломщиків. 1 березня 1924 року визначений на місце псаломщика при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці Хотинського повіту.

Сумневич (Суманевич) Стефан Григорович (1831–1879) – син дячка села Вітрянка Хотинського повіту, Григорія Яковича Суманевича (1784 р.н.) і Марії Іванівни (1790 р.н.). За даними на 1870-ті роки служив псаломщиком при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці Хотинського повіту. 18 квітня 1879 року виключений з списків за причиною смерті.

Діти: Віра (1865 р.н.), Георгій (07.05.1867 р.н.), Олександра (01.04.1870 р.н.)[48]. Георгій, за даними на 1895 рік служив при церкві села Несвої 1-го округу Хотинського повіту[49], а в 1914 році служив священиком при церкві села Гіздіта Сорокського повіту.

Тимчук Карп Стефанович (1854 р.н.) – із селян, син Степана Даниловича Тимчука (1815 р.н.) і Парасковії Гаврилівни (1820 р.н.)[50]. Перебував на посаді церковного старости при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці Хотинського повіту (за даними на 1907 рік)[51].

Флорович Феофан Парфенійович – син священика селища Віішори, Парфенія Флоровича. Деякий час – псаломщик при церкві села Бедраж Хотинського повіту. 10 травня 1880 року переміщений до церкви Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці, того ж повіту. 22 вересня 1880 року був повернений в село Бедраж, і відразу ж призначений на ту ж посаду до Архангело-Михайлівської церкви села Віішори Хотинського повіту. За даними на 1886–1908 рр. служив псаломщиком при Свято-Георгіївській церкві села Бедраж 4-го округу Хотинського повіту.

Дружина: Реввека Ісаївна. Їхні діти: Іван, Віра (30.07.1887 р.н.) і ін.

Харабара (Харабарович) Дмитро (1752 р.н.) – другий священик при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці Хотинського повіту (за даними на 1822 рік)[52].

Чекан Косма Дмитрович (1842-1915) – народився 1 листопада 1842 року, в сім’ї духовного звання, в селі Мамалига Хотинського повіту. Навчався в Кишинівському причетницькому класі. 5-го червня 1861 року визначений паламарем до церкви Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці Хотинського повіту. 25 лютого 1867 року посвячений в стихар. 8 липня 1880 року, будучи понадштатним паламарем, визначений (перейменований) псаломщиком до тієї ж церкви[53]. В березня 1912 року «з поваги до його похилого віку і 50-ти річну безперервну службу в Церкві Христовій» висвячений у сан диякона, на псаломщицькому окладі. В тому ж році, 12 вересня за 50-ти річну «відмінно-старанну службу» нагороджений орденом Святої Анни третього ступеню. 12 вересня 1914 року, відповідно проханню, звільнений за штат. Помер в 1914 або 1915 році.

Діти: Марія (1863 р.н.), Зіновія (1866 р.н.), Євфимія (1870 р.н.), Єлизавета (05.10.1883 р.н.) та Стефан (01.01.1879 р.н.)[54].

Яцимірський Василь Онуфрійович (1791 р.н.) – син священика села Шебутинці Хотинського повіту, Онуфрія Яцимірського (1755 р.н.) і Марії (1763 р.н.). В 1817 році затверджений дяком при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці. Місцеві жителі називали його турецьким прізвищем «База».

Дружина: Євдокія (1800 р.н.). Їхні діти: Петро (1818 р.н.), Іоанн (1819 р.н.), Василь (1822 р.н.), Дмитро (1824 р.н.), Михайло (1827 р.н.) і Феофан (1832 р.н.)[55].

Яцимірський Онуфрій (1755 р.н.) – «із дворян». 21 листопада 1781 року, Проілавським єпископом Кирилом, висвячений на священика до Успенської Богородичної церкви села Шебутинці Хотинської райї. Нагороджений хрестом для духовенства в пам’ять війни 1812 року.

Дружина: Марія (1763 р.н.). Їхні діти: Іоанн (1800 р.н.), Євстафій (1805 р.н.) і Євфимія (1804 р.н.)[56].

Відзначимо, що відносини цього священика з селянами-прихожанами, а також орендарями і місцевими поміщиками не завжди були хорошими. Про це свідчать архівні документи. Так, наприклад, в 1812 році до суду дійшов конфлікт між орендарем Г. Лейбовичем і священиком Онуфрієм Яцимірським. Останній скаржився на Лейбовича за збитки та образи[57]. В 1820 році шебутинські селяни скаржилися на того ж самого священика і його синів, про знущання над ними: «У селищі Шаботиниць є два священика, із яких один на ім’я Онофрей тяжко ображає нас, як то насильством і побоями, та не тільки нас, але і дружин наших, кричачи на весь рот, що він має «право вбити і заплатити грошима. За образи минулих років, їм же учинених, ми не робимо ніякої претензії, але в цьому році не в змозі більше переносити…[58] Внаслідок чого просимо найнижче Вас, милостивого нашого власника, захистити від сих образ, бо через священика Онофрея розбіжимося всі, що все під страхом божим свідчимо. Іван Тимчук, Франку син Нікуліш, Ханко Олару, Симон Нікуліш, Симон Якобина, Василь Коваль, Микола Шиламанка, Григорій Цуркан, Стефан Лупуляк, Микола Мафтуляк, Михайло Коваль, Григорій Горбан, Симон Бордей, Михаило Филипиш, Георгій Цуркан, Яків Якобина, Петро Зубак, Василій Боблек, Олексій Чоботар, Іван Поронка, Пантелей Грига, Іван Зиза, Грицько, зять Якобинин, і двірник Іван Волонтір»[59].

Яцимірський Яків Онуфрійович (1799 р.н.) – син священика села Шебутинці Хотинського повіту, Онуфрія Яцимірського (1755 р.н.) і Марії (1763 р.н.). Паламар при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці Хотинського повіту (за даними на 1822-1835 рр.). Місцеві жителі називали його турецьким ім’ям Хасан[60].

Дружина: Марія (1807 р.н.), у шлюбі з якою народився син Іоанн (1824 р.н.)[61].

____________________________________ 

[1] Коміс – сановник, який відав господарськими стайнями, конюхами, ковалями і каретниками господарського двора; вів облік коней, перевозив коней, подарованих господарем султану, супроводжував господаря під час церемоній, в яких брали участь господарські коні, був адміністратором господарских маєтків, здійснював нагляд за ковалями і колісними майстрами, займався придбанням збруї і прикрас для коней і супроводжував у поїздках по країні господарских гостей.

[2] Іордакі Кантакузіно (1581–1665) – син волоського боярина, великого вістієрника Андроніка Кантакузіно (1553–04.11.1601) та Ірини Ралі. Будучи греком за походженням, і перебравшись в Молдавське князівство з Валахії, Іордакі дуже швидко влився в ряди молдавського боярського стану. 21 березня 1644 (7152) року йому була видана стверджувальна грамота господаря Василя Лупу на два селища, а саме – Шебутинці і Кормань, з місцем для ставків, у Хотинському цинуті. За даними на 1662-1663 рр. Іордакі Кантакузіно належало 60 сіл повністю, 15 половин сіл та 33 фалчі, — все вартістю в 14350 золотих.

[3] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 9, 239 – 240. … Своїх дітей Тудоска (1598-1665) і Нікоріце (Нікоаре, Нікориця) не мали, і все своє багатство розділили між племінниками, а також передавали монастирям та церквам. Серед їхніх численних племінників і племінниць числиться Христина Бучум (? — 1626) – дочка Григорія Бучума і Марії Барновської (дочка господаря Мирона Барновського і Сафти Балика). Чоловіком Христини був Михайло (Міхул) Фуртуна (Фортуна, Фуртуне). Через деякий час після смерті Христини, Михайло Фуртуна зійшовся з Марією — дочка боярина Хебесескула (або Хебешескула).

[4] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 431.

[5] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 450 – 451.

[6] Роспись землевладения и сословного строя населения Бессарабии по данным переписи 1817 года. – Обработал по официальным данным И.Н. Халиппа // Труды Бессарабской губернской ученой архивной комиссии. – Том III.. – Кишинев: Типо-Липография Э. Шлиомовича, 1907. – С. 14.

[7] Халиппа И.Н. Сведения о состоянии церквей Бессарабии в 1812–13 гг. // Труды Бессарабской губернской архивной комиссии. – Т. III. – Кишинев: Типо-Литография Э. Шлиомовича, 1907. – С. 260; Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 497.

[8] Формулярная ведомость о священно и церковнослужителях и их мужеского пола детях, находящихся в селении Шобутинце, за 1824 год // Формулярные ведомости Управляющего Хотинского цынута Бричанской протопопии священника Филиппа Лукиянова, за 1824 год. – Державний архів Чернівецької області, ф. 605, оп. 1, сп. 97.

[9] Расписание городских и сельских приходов, церквей и причтов Кишиневской епархии // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1873. — № 14. – С. 258 – 288.

[10] О постройке церквей // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1887. – № 22, 15-30 ноября. – С. 847.

[11] Ведомость о Свято Успения Пресвятой Богородицы церкви, состоящей в 3-м округе Хотинского уезда Кишиневской епархии в селе Шебутинцах, за 1914 год.

[12] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1899. – № 22, 15 ноября. – С. 642. … Відзначимо, що на храм В.Ф. Максимчук жертвував гроші не тільки в Шебутинцях. Будучи приватним посесором в селі Ришкановка Белецького повіту, в 1902 році він на свої гроші придбав для місцевої церкви плащаницю, футляр для гробниці на престол, дві ікони в срібному окладі, парчеву ризу, три напрестольні шати та ін., за що йому було надане архіпастирське благословення (Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1902. – № 13. – С. 345.).

[13] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1899. – № 22, 15 ноября. – С. 642.

[14] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1907. — № 11. – С. 69 – 70.

[15] Ведомость о церкви во имя Успения Пресвятой Богородицы, состоящей в 3-м округе Хотинского уезда, Кишиневской епархии, в селе Шебутинцах, за 1914 год.

[16] Шебутинці (Сокирянський район). Місцеві свята та визначні події

[17] Ревизская сказка тысяча восемьсот тридцать пятого года, апреля двадцатого дня, Бессарабской области Хотинского уезда села Шобутинец, одноприходной Успенской церкви, состоящей на имении умершего помещика Молдавского бояра, медельничера Василия Михайлова Россета, о числе наличном священно – церковнослужителях их женах и их мужеска и женска пола детях // Ревизская сказка местечек, селений и церквей Хотинского уезда, о священно-церковнослужителях (апрель 1835 г.). – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 100.

[18] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 459 – 460.

[19] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1892. – № 8, 15 апреля. – С. 119.

[20] Ведомость о церкви во имя Успения Пресвятой Богородицы, состоящей в 3-м округе Хотинского уезда, Кишиневской епархии, в селе Шебутинцах, за 1914 год.

[21] Ведомость о церкви во имя Успения Пресвятой Богородицы, состоящей в 3-м округе Хотинского уезда, Кишиневской епархии, в селе Шебутинцах, за 1914 год.

[22] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории Михайловской церкви села Сербичан, 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и о умерших, на 1885 год.

[23] Ведомость о церкви состоящей Хотинского уезда Кишиневской епархии в селе Мендыкоуцах за 1914 год.

[24] Episcopia Hotinului: Foaie eparhială oficială. – Bălţi–Chișinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească», 1926. – № 4. – P. 6.

[25] Формулярная ведомость о священно и церковнослужителях и их мужеского пола детях, находящихся в селении Шобутинце, за 1824 год // Формулярные ведомости Управляющего Хотинского цынута Бричанской протопопии священника Филиппа Лукиянова, за 1824 год. – Державний архів Чернівецької області, ф. 605, оп. 1, сп. 97.

[26] Исповедная роспись Кишиневской епархии Бессарабской области Хотинского цинута селения Шобутинец, Успенской Богородичной церкви о обретающихся в приходе сей церкви ниже явленных чинов людям с изъяснением против каждого имени о бытии их во святую Четыредесятницу у исповеди и Святых тайн причастия, и кто исповедовался токмо, а не причастился и за каким винословием, и кто за малолетством не исповедовался, а Святых тайн причастился, значит ниже сего, за 1822 год.

[27] Episcopia Hotinului: Foaie eparhială oficială. – Bălţi–Chișinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească», 1942. – № 5-6. – P. 85.

[28] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1880. – № 21, 1–15 ноября. – С. 407.

[29] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1892. – № 12, 15 июня. – С. 173.

[30] Luminatorul: Revista oficiala al Eparhiei Chisinaului și Hotinului. – Chisinau: Tipografia Eparhiala, 1924. – № 11. – P. 3.

[31] Ведомость о Архрангело-Михайловской церкви селения Сербичан 5-го округа Хотинского уезда Кишиневской епархии за 1896 год; Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1879. – № 6, 15–31 марта. – С. 118.

[32] Ведомость о Свято-Дмитриевской церкви с. Гвоздоуць 5 округа Хотинского уезда за 1896 год.

[33] Episcopia Hotinului: Foaie eparhială oficială. – Bălţi–Chișinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească», 1926. – № 15-16. – P. 174.

[34] Episcopia Hotinului: Foaie eparhială oficială. – Bălţi–Chișinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească», 1930. – № 5-6. – P. 51.

[35] Ведомость о церкви во имя Успения Пресвятой Богородицы, состоящей в 3-м округе Хотинского уезда, Кишиневской епархии, в селе Шебутинцах, за 1914 год.

[36] Вечная память почившим [Нигайчук Ф. В., протоиерей, Черновицкая епархия] // Журнал Московской Патриархии. – Москва, 1983. – №1. – С. 31.

[37] Ведомость о церкви во имя Успения Пресвятой Богородицы, состоящей в 3-м округе Хотинского уезда, Кишиневской епархии, в селе Шебутинцах, за 1914 год.

[38] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1887. — № 11, 1-15 июня. – С. 395.

[39] Episcopia Hotinului: Foaie eparhială oficială. – Bălţi–Chișinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească», 1926. – № 1-2, 15 Ianuarie — 15 Februarie – P. 14.

[40] Episcopia Hotinului: Foaie eparhială oficială. – Bălţi–Chișinău: Tipografia Eparhială «Cartea Românească», 1926. – № 17-18. – P. 184.

[41] Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1887. — № 20. – С. 763.

[42] Ведомость о церкви во имя Успения Пресвятой Богородицы, состоящей в 3-м округе Хотинского уезда, Кишиневской епархии, в селе Шебутинцах, за 1914 год.

[43] Ведомость о церкви во имя Успения Пресвятой Богородицы, состоящей в 3-м округе Хотинского уезда, Кишиневской епархии, в селе Шебутинцах, за 1914 год.

[44] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1914. — № 16. – С. 184.

[45] Дело по рассмотрению прошения священника церкви с. Ожогова Хотинского уезда Струтинского А. об отводе земли притчу церкви (29.01.1853-30.04.1853) (7 88) – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 2, оп. 1, д. 5902.

[46] Селение Ленковцы Хотинского уезда. Историко-статистическое описание. (Продолжение) // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1880. – № 14, 15-31 июля. – С. 608.

 Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1880. – № 2, 15–31 января. – С. 37.

[47] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1880. – № 2, 15–31 января. – С. 37.

[48] Ведомость о церкви во имя Успения Пресвятой Богородицы, состоящей в 3-м округе Хотинского уезда, Кишиневской епархии, в селе Шебутинцах, за 1914 год.

[49] Ведомость о священно- церковнослужителях бывших и не бывших у исповеди во все четыре посты 1895 года у духовника 1-го округа Благочиннического Хотинского уезда, священника церкви Иоанно-Богословской селения Каплевки Артемия Несторовского // Сведения о количестве исповедавшихся церковнослужителей по Кишиневской епархии в посты 1895 года. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 208, оп. 6, д. 1185, связка 31.

[50] Ревизская сказка тысяча восемьсот пятьдесят восьмого года, декабря месяца тридцатого дня, Бессарабской области Хотинского уезда селения Шебутенец, помещика, действительного статского советника и кавалера Густава Васильевича Лерхе, принадлежащего подданством России, о состоящих мужеского и женского пола царанах. // Бессарабская казенная палата. Ревизская сказка о царанах владельческих селений Хотинского уезда, с буквы «Ч» по «Я» (1858–1859) – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 436.

[51] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1907. — № 11. – С. 69 – 70.

[52] Исповедная роспись Кишиневской епархии Бессарабской области Хотинского цинута селения Шобутинец, Успенской Богородичной церкви о обретающихся в приходе сей церкви ниже явленных чинов людям с изъяснением против каждого имени о бытии их во святую Четыредесятницу у исповеди и Святых тайн причастия, и кто исповедовался токмо, а не причастился и за каким винословием, и кто за малолетством не исповедовался, а Святых тайн причастился, значит ниже сего, за 1822 год.

[53] Распоряжения Епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1880. — № 15, 15-31 июля. – С. 312.

[54] Ведомость о церкви во имя Успения Пресвятой Богородицы, состоящей в 3-м округе Хотинского уезда, Кишиневской епархии, в селе Шебутинцах, за 1914 год.

[55] Ревизская сказка тысяча восемьсот тридцать пятого года, апреля двадцатого дня, Бессарабской области Хотинского уезда села Шобутинец, одноприходной Успенской церкви, состоящей на имении умершего помещика Молдавского бояра, медельничера Василия Михайлова Россета, о числе наличном священно – церковнослужителях их женах и их мужеска и женска пола детях // Ревизская сказка местечек, селений и церквей Хотинского уезда, о священно-церковнослужителях (апрель 1835 г.). – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 100.

[56] Исповедная роспись Кишиневской епархии Бессарабской области Хотинского цинута селения Шобутинец, Успенской Богородичной церкви о обретающихся в приходе сей церкви ниже явленных чинов людям с изъяснением против каждого имени о бытии их во святую Четыредесятницу у исповеди и Святых тайн причастия, и кто исповедовался токмо, а не причастился и за каким винословием, и кто за малолетством не исповедовался, а Святых тайн причастился, значит ниже сего, за 1822 год.

[57] Дело по рассмотрению жалобы священника села Шибутиниц Хотинского цынута Онуфрия на местного арендатора Лейбовича Г. за убытки и оскорбления (27.06.1812-09.08.1812) – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 1, оп. 1, № 35 (2).

[58] Опущені важко читаємі подробиці про побиття селян сином священика під час польових робіт.

[59] Реакционная роль религии и церкви. Архивные документы о деятельности священнослужителей в Молдавии. – Кишинев: «Картя Молдовеняскэ», 1969. – С. 87 – 88.

[60] Реакционная роль религии и церкви. Архивные документы о деятельности священнослужителей в Молдавии. – Кишинев: «Картя Молдовеняскэ», 1969. – С. 87 – 88.

[61] Ревизская сказка тысяча восемьсот тридцать пятого года, апреля двадцатого дня, Бессарабской области Хотинского уезда села Шобутинец, одноприходной Успенской церкви, состоящей на имении умершего помещика Молдавского бояра, медельничера Василия Михайлова Россета, о числе наличном священно – церковнослужителях их женах и их мужеска и женска пола детях // Ревизская сказка местечек, селений и церквей Хотинского уезда, о священно-церковнослужителях (апрель 1835 г.). – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 100.

Залиште свій коментар