Церква Успіння Пресвятої Богородиці села Василівка

Автор: admin

Олексій Мандзяк222pimgpsh_fullsize_distr

Василівка (заст. Василівці, Василеуці) — село у складі Василівської сільської ради Сокирянського району Чернівецької області. Згідно археологічним дослідженням виникло не пізніше XII ст.[1] Вперше згадується в дарчій грамоті господаря Молдавського князівства Стефана II від 14 січня 1447 року, яка була дана боярину Шендрику на право володіння кількома селами, розташованими на території сучасної Сокирянщини. Наступна згадка про це село знаходимо в грамоті господаря Петра Кульгавого від 30 квітня 1576 року, якою він підтверджує родичам боярина Іона Воронтаря розділ сіл і їх частин[2].

Як свідчать історичні джерела, вже за часів перших згадок, єдиною поширеною серед місцевого населення релігією було християнство. Тим не менш, відомості про різного роду споруд, призначених для здійснення богослужінь і релігійних обрядів, відносяться до більш пізніших періодів історії Василівки.

Поблизу села знаходиться унікальний печерний комплекс, імовірно XVI–XVII ст. У 2012 році його досліджувала група археологів під керівництвом кандидата історичних наук П.О. Нечитайла, зі складу Дністровської комплексної експедиції Інституту археології Національної академії наук України. Дослідження печер призвело до воістину унікальних знахідок. П.О. Нечитайло розповідає:

«Ми фактично стали першими дослідниками двох василівських печер, в яких через їх важкодоступність з часів середньовіччя людська нога, мабуть, не ступала. По суті, це унікальний печерний комплекс, який ще буде вивчатись дослідниками. <…> Із за того, що ці печери, у які ми потрапили, є важкодоступними, вони збереглися майже недоторканими і мають той вигляд, який мали станом на XVII ст. Одна з них – печерна келія з пазами від дерев’яних конструкцій і рельєфним хрестом. Інша – три однокамерні приміщення, з’єднані всередині наскрізним проходом. До того ж кожне має окремий вхід з боку скелі. У них є вирубані з моноліту печі…»[3].

Окрім усього іншого, в двох приміщеннях печер виявлені прорубані в підлозі хрести, «що є дуже незвично, адже з VI ст. Вселенський собор суворо заборонив зображати хрест на долівці, щоб не топтати його ногами. Втім, можливо, не на всіх територіях знали про цю заборону чи зважали на неї»[4].

Серед місцевих краєзнавців побутує припущення, що в далекому минулому в цих печерах жили представники християнського чернечого ордену Василіан (Чин святого Василія Великого; лат. Ordo Sancti Basilii Magni)[5]. Проте, так воно є, чи ні, стане відомо тільки після необхідних археологічних і історичних досліджень…

Перший же відомий нам храм, безпосередньо в самому селі Василівка, був побудований в XVII столітті і освячений на честь Успіння Пресвятої Богородиці. У 1740-х роках в цій церкві проведено ремонт та оновлено внутрішнє оздоблення. Доречно сказати, що згідно зі свідченнями старожилів в церкві довгий час зберігалася ікона, на звороті якої був напис: «1745»[6].

Наступна церква, також на честь Успіння Пресвятої Богородиці, була побудована в 1770 році, на місці старої. У 1797 році на кошти парафіян здійснено ремонт церкви, а в 1807 році, вона була перебудована і знову освячена. Деякі дані про неї знаходимо в «Відомостях про церкву» першої половини XIX століття. Так, за даними на 1812 рік: «побудована з древа тонкого, і вельми мала; одягів та книг церковних досить»[7]. У «Відомості про Успенську церкву поселення Василіуц за 1832 рік» написано наступне: «будівлею дерев’яна, покрита соломою, з такою ж дзвіницею»[8].

Інформація почерпнута з різних джерел говорить про те, що у вище зазначеній церкві зберігалися і використовувалися древні церковні книги. Так, наприклад, за даними на 1840 рік в цій церкві зберігалося Євангеліє XVII ст., надруковане у Львові. Також священики користувалися старовинним рукописним Ірмологіоном (ірмологій, єрмолог) — нотна або текстова богослужбова книга, що містить у собі ірмоси (різновид тропаря) канонів усіх восьми гласів. Згідно записам, зроблених на полях цього рукопису, ірмологіоном користувалися вже в середині XVIII століття (на 100-му аркуші є наступний запис: «Рік 1758»). На 101-му аркуші були зроблені такі записи: «Свідчив Благочинний священик Георгій Феодорів Батицький. Порфирій Батицький». Також на полях цього рукопису знаходимо: 1844 года Генваря 1 дня, священник Василий Дрочински»; «Сий иярмолог принадлежит ученику Порфирию Батицкому, от отца Василия Дрочинского, подарил мне 1844 года Мая 20 дня в чем подписуюсь Порфирий Андреив Батицки, Хотинского уезда селения Василиуц Успенской Богородничной церкви»; «1844 года Мая 22 дня, по указу Его Императорского Величества, Хотинского уезда, селения Василиуц, Дьячок Андрей Питров Батицки»; «Священник Павел Жучковскый»; «1845 года Генваря 20 дня, селения Василиуц Успенской Богородничной церкви, Благочинный священник Георгий Батицки»[9].

У 1850 році у Василівці почалося зведення нової кам’яної церкви: «стараннями місцевого власника, статського радника Еммануїла Іванова Філодора та місцевих парафіян»[10]. Будівництво затягнулася і ново-побудована Успіння-Богородична церква була освячена і відкрита для прихожан тільки в 1858 році[11]. У 1872 році в ній було проведено ремонт, про що в «Кишинівських єпархіальних відомостях» опублікували наступне повідомлення:

«На користь Василиуцької церкви Хотинського повіту, як видно з повідомлення благопристойного священика Феодора Онуфрієвича, зроблені наступні пожертвування: поміщиком дворянином Еммануїлом Філодором використано на ремонт церкви 1800 р. і пожертвувані священникова риза й панікадило в 100 р., колезьким асесором Лукою Колю пожертвувані священникові одягання на 165 р., колезьким асесором Олександром Радеус і жінкою його пожертвувані священникові одягання в. 100 р., дворянкою Пелагеєю Чембер пожертвувано речей на 39 р. і дворянкою Катериною Рід на 15 р. На церковне начиння пожертвувано місцевими жителями: Григорієм Тютулом 30 р., Іваном Кривняком 30 р., Василем Микарином 7 р., Феодором Увою 6 р., Феодором Цимбалістом 6 р., Феодором Званським 7 р., Панасом Єламом 7 р., Григорієм Слушняком 6 р., Симоном Зеленим 5 р., Антонієм Мірошником 5 р., Яковом Шосняком 5 р., Кирилом Тодисійчуком 2 р. 50 к., варшавським міщанином католиком Михайлом Богословським 9 р. і деякими з жителів, без позначення імен, 12 р. Його Преосвященство, із приводу прописаних пожертвувань, 18 жовтня поточного року надано наступну резолюцію: 1) про всю суму пожертвуваної на користь Василіуцькой церкви донести у свій час Св. Синоду; 2) г. Філодору, якщо не можна випросити нагородження орденом, про що розсудить, — випросити благословення Св. Синоду із грамотою; 3) жертвувателям, які пожертвували не менш 100 р., випросити благословення Св. Синоду; 4) іншим жертвувателям викладається пастирське благословення; 5) про пожертвування надрукувати в Кишинівських єпархіальних відомостях»[12].

У 1890 році на кошти вже згаданого поміщика Еммануїла Філодора (1820/1826 — 1909) і прихожан, дзвіниця та церква були знову відремонтовані і церква покрита ґонтою[13] (ґонтина, гонтя) – покрівельний матеріал у вигляді клинчастих дощечок, драниць, плашок фігурної форми. 17 грудня того ж року оновлений храм був освячений благочинним священиком Міною Черноуцаном.

У 1895 році на мирському сході громадою села Василівка було прийнято рішення про будівництво огорожі навколо церкви. Того ж року, на кошти громади та за підтримкою Е.І. Філодора (який пожертвував камінь і пісок), храм і дзвіниця були оточені кам’яною огорожею з висотою в 1 ½ аршини.

У 1950-х роках, за вказівкою обласного начальства, богослужіння в церкві були заборонені. 14 квітня 1983 року церква Успіння Пресвятої Богородиці була зруйнована. На її руїнах в 1989-1991 рр. був побудований новий храм. У 2006 році проведена реконструкція внутрішніх приміщень церкви.

223pimgpsh_fullsize_distr

Священнослужителі та церковнослужителі

Балтага Олексій Васильович (1884 р.н.), з селян. У 1903 році закінчив курс Барабойської другокласної вчительської школи. У 1903–1906 рр. був вчителем Мерешовсько-Ленкоуцької церковно-приходської школи, а з 1906 по 1912 рік, на тій же посаді в Яровській церковно-приходській школі. 6 листопада 1812 року, резолюцією єпископа Аккерманського Гавриіла, призначений виконуючим обов’язки псаломщика при церкві села Василівка Хотинського повіту. У січні 1914 року затверджений на цій посаді.

Баранець Василь (1754 р.н.) — псаломщик при Успенській церкві села Василівка (за даними на 1819-1822 рр.).

Батицький Андрій Петрович (1797 р.н.) — син священика, з 9 серпня 1821 року значиться дяком при церкві села Василівка Хотинського повіту.

Батицький Порфирій Андрійович (1832 р.н.), народився в селі Василівка Хотинського повіту, в сім’ї дяка Андрій Петровича Батицького (1797 р.н.) та Євдокії Данилівни (1801 р.н.). Отримав домашню освіту. 13 лютого 1853 року визначений на місце дячка до церкви села Василівка. 26 вересня 1859 року архієпископом Кишинівським Антонієм висвячений у сан диякона до Миколаївської церкви села Коболчин того ж Хотинського повіту. 1861 року, 13 червня висвячений на священика і направлений служити при церкві села Ожеве Хотинського повіту. 18 вересня 1865 року переміщений до Покровської церкви села Вартиківці Хотинського повіту. 8 березня 1871 року переміщений до церкви села Котелеве того ж повіту.

Билінський Євфимій Іванович (1840–1905), за даними на 1867–1869 роки – священик при церкві села Василівка Хотинського повіту. У 1868 році «за увагою до старанної пастирської дбайливості і оздобах ввіреного йому храму Божого благословенний Його Високопреосвященством користуватися при богослужінні знаком церковної відмінності набедреником». 19 грудня 1869 року переміщений до Димитріївської церкви села Білоусівка Хотинського повіту. Звідти, в 1874 році переведений в село Ломачинці, того ж повіту. 13 березня 1875 року затверджений помічником благочинного по 5-му округу Хотинського повіту. 20 лютого 1879 року переміщений на місце священика при церкві села Романківці, Хотинського повіту. 1 квітня 1892 року переміщений на священицьке місце в с. Калінешти Білецького повіту. 12 січня 1900 року визначенням Кишинівської Духовної Консисторії усунутий з місця за проступок; 26 червня 1903 року, відповідно до прохання, Преосвященним Яковом визначений на священицьке місце до церкви села Жеврени (Жаврени), Оргеївського повіту. Помер 17 вересня 1905 року, після нетривалої хвороби.

Богач Феодосій Федорович (ор. 1889 р.н.), із селян. У 1911 році закінчив курс Кишинівської духовної семінарії та направлений служити до Свято-Успенської церкви села Василівка Хотинського повіту[14]. 6 листопада 1911 року висвячений у сан диякона, а 8 листопада, того ж року – на священика. 29 серпня 1912 року призначений протирозкольничим місіонером по 5-му округу Хотинського повіту.

Болбошенко Андрій Григорович (1843 р.н.) — син дяка селища Гріноуци, Григорія Федоровича Болбошенко (1810 р.н.) та Варвари Георгіївни (1818 р.н.). Отримав домашню освіту. У 1860-х роках визначений дияконом при Успенській церкві села Василівка Хотинського повіту. У 1868 році переміщений до Миколаївської церкви села Аріонешть Сорокського повіту.

Васильківський Андрій Михайлович (1878 р.н.) – син священика села Ожеве, народився в селі Григорівка Харківської губернії. Закінчив курс семінарських наук в Харківській Духовній семінарії. Далі деякий час працював учителем в Болбокській другокласній школі. У 1904 році висвячений на священика і визначений на священицьке місце до церкви села Василівка Хотинського повіту. У 1914 році, за розпорядженням Військового протопресвітера, направлений священиком на Балтійський флот. Потім служив священиком при церкві Морської фортеці імені імператора Петра Великого. У 1923 році «емігрував, оселився у Франції. Настоятель церкви при жіночій обителі Несподіваної Радості у Ліврі-Гаргані (під Парижем) (1925), настоятель Воскресенської церкви в Бельфорі (1925). Після 1925 виїхав з Франції»[15].

Гроппа Даниіл – син псаломщика. 13 березня 1900 року вибув з першого класу Кишинівської духовної семінарії, і призначений виконуючим обов’язки псаломщика при церкві села Василівка Хотинського повіту. 16 серпня 1900 року затверджений на посаді псаломщика при тій же церкві. За даними на 1908, був за штатом.

Евфодієв Миколай – син паламаря. У 1868 році визначений паламарем до Успенської церкви села Василівка Хотинського повіту. У тому ж році переміщений паламарем до Успенської церкви села Дубни Сорокського повіту, а потім повернений назад до Василівки. Повернувшись, він тут же був переміщений до Михайлівської церкви села Копачени Сорокського повіту, також паламарем.

Ігнатович Віктор (1902 р.н.) – із сім’ї духовного звання. Закінчив Кишинівську духовну семінарію. У 1922 році висвячений на священика і направлений до церкви села Василівка.

Ісакевич Євстратій Матвійович (1789 р.н.) – син псаломщика. 21 березня 1816 року визначений у Архієрейський співочий хор. В 1817–1821 роках служив дяком в одному із сіл Бессарабської області. Потім знову переведений у Архієрейський співочий хор. 12 березня 1823 року проведений у диякона і визначений до Кафедрального собору в Кишиневі[16]. 27 червня 1826 року висвячений на священика і направлений до Успенської церкви села Василівка Хотинського повіту.

Кайсин Петро (1896 р.н.), в 1914 році закінчив курс Єдинецького духовного училища. Священик при церквах села Василівка та Розкопинці (за даними на 1919 рік). З 1921 року служив при Свято-Христо-Різдвяній церкві села Волошкове Хотинського повіту, звідки 1 вересня 1929 року переведений до церкви села Чепелеуци (Чепелеуць).

Камінський Данило (1765 р.н.) – родом з Подільської губернії, деякий час проживав у селі Ожеве Хотинської райї, звідки родом його дружина — Ірина Заболотна (1779 р.н.). 12 червня 1797 року висвячений на священика єпископом проїлавським Парфенієм, і направлений служити при церкві села Василівка. 28 червня 1819 року отримав духовну грамоту від екзарха Гавриїла (Бенулеску-Бодоні)[17].

Кожокару Георгій (1905 р.н.) – з 1928 року, псаломщик при церкві села Василівка Хотинського уезда.1 січня 1931 вийшов за штат.

Кріцький Автоном Миколайович (1864 р.н.) – народився в м Бєльці, в сім’ї протоієрея Миколи Кріцького. У 1888 році закінчив Кишинівську духовну семінарію. 17 жовтня 1890 року висвячений у сан диякона, єпископом Аккерманська Аркадієм. Тим же єпископом 21 жовтня 1890 року висвячений на священика і направлений до церкви села Василівки Хотинського повіту. У 1897 році переміщений до церкви на честь Успіння Пресвятої Богородиці села Вулканешти, де прослужив до 1908 року.

Крокос Василь – із сім’ї духовного звання. Закінчив Кишинівську духовну семінарію. 9 серпня 1889 року висвячений на священика до церкви села Цахноуци 3-го округу Оргеївського повіту. 25 серпня 1897 року переміщений до церкви села Василівка Хотинського повіту. У 1898 році нагороджений набедреником. 31 грудня 1903 року переміщений до церкви села Клокушна Хотинського повіту.

Крупський Петро – священик Димитріївської церкви села Білоусівка Хотинського повіту. У 1868 році «за увагою до старанної пастирської дбайливості і оздобах ввіреного йому храму Божого благословенний Його Високопреосвященством використовувати при богослужінні знак церковної відмінності набедреник». 19 грудня 1869 року переміщений до церкви села Василівка Хотинського повіту. 7 лютого 1878 року затверджений помічником благочинного по 5-му округу Хотинського повіту. У 1884 році отримав Благословенням Святого синоду[18]. 14 серпня 1887 року, відповідно до прохання звільнений з посади помічника благочинного. Помер 23 червня 1890 року.

Лотоцький Арефа Євстратійович — син паламаря села Бабино Хотинського повіту, Євстратія Григоровича Лотоцького (1803 р.н.). Отримав домашню освіту. 3 жовтня 1847 року визначений паламарем до церкви села Василівка Хотинського повіту. У 1873 році переміщений до церкви села Волошкове, у тому ж повіті. У 1874 році, відповідно до прохання, переміщений до церкви села Русяни, але вже 25 жовтня 1876 року повернутий назад до церкви села Волошкове, понадштатним паламарем.

Лисий Андрій Григорович (1850 р.н.) — церковний староста. У 1896 році обраний громадою і затверджений єпархіальним начальством на друге триріччя.

Мізюмский Григорій (1870 р.н.), в служінні з 1903 року. Деякий час перебував на посаді виконуючого обов’язки псаломщика при церкві села Орак Кишинівського повіту. 23 вересня 1908 року переміщений до церкви села Клішове Оргеївського повіту. У 1920 році прикріплений псаломщиком до церкви села Василівка Хотинського повіту.

Мікірінов Яків (1796 р.н.) — церковний староста (за даними на 1822.)[19].

Мондренко Варфоломій Іоаннович (1807 р.н.) – син священика села Василівка Хотинського повіту Іоанна Мондренко (1770–1824) і Параскеви (1786 р.н.). За даними на 1832-1835 роки – паламар при церкві села Василівка.

Мондренко Іоанн (1770–1824) — священик Успенської церкви села Василівка Хотинського повіту (згадується в 1811–1822 рр.).

Мондренко Іван Іванович (1847–1908) — син дяка Івана Івановича Мондренко (1819 р.н.) і онук священика Успенської Богородичної церкви села Василівка Хотинського повіту, Іоанна Мондренко (1770–1824). Отримав домашню освіту. 9 жовтня 1867 року визначено паламарем до Архангело-Михайлівської церкви села Романківці Хотинського повіту. 22 березня 1879 року переміщений до Свято-Димитріївської церкви села Білоусівка, на місце понадштатного паламаря, а 24 травня 1883 року перейменований в псаломщика при тій же церкві. Помер 16 квітня 1908 року.

Мондренко Феодор Іванович (1811 р.н.) – син священика села Василівка Хотинського повіту, Іоанна Мондренко (1770–1824) і Параскеви (1786 р.н.). Закінчив Кишинівську духовну семінарію. 12 липня 1832 року визначено дяком до церкви села Білоусівка. 13 грудня 1833 року, переведений на теж місце до церкви село Ожеве Хотинського повіту.

Мирза Дмитро Кирилович – з родини духовного звання. Звільнений учень із середнього відділення Кишинівської духовної семінарії, священицький син Михайлівської церкви селища Бешгіоз Дмитро Мирза, в 1869 році був висвячений у диякона до Успенської церкви села Василівка Хотинського повіту. Після декількох місяців служби, в тому ж році переміщений до Михайлівської церкви колонії Бешігіоз Бендерського повіту, понадштатним дияконом, без права на доходи. 7 березня 1870 року переміщений на місце псаломщика до Різдва-Богородичної церкви Бендерського повіту. Диякон села Райлянка Аккерманського повіту Дмитро Мирза помер 26 лютого 1897 року.

Пентяков Василь Лазарович (1850–1899), народився в селі Берестя Хотинського повіту, в сім’ї псаломщика-дячка Пентякова Лазаря Георгійовича (1823 р.н.) і Домнікії Василівни (1836 р.н.). У семінарії не навчався. 3 жовтня 1868 року визначено паламарем до церкви села Коболчин Хотинського повіту. 17 травня 1869 року посвячений в стихар. 25 грудня 1871 року переведений до Успенської Богородичної церкви села Василівка Хотинського повіту, на місце паламаря. 31 грудня 1873 року затверджений виконуючим обов’язки псаломщика при тій же церкві. Помер 31 грудня 1899 року.

Пентякова Єфросинія Андріївна (1860 р.н.) – дочка диякона села Ломачинців Хотинського повіту, Билінського Андрія Івановича (1837 р.н.) і Євфимії Петрівни (1842 р.н.). Була у шлюбі з псаломщиком Василем Лазаровичем Пентяковим (1850–1899). 24 червня 1896 року вона визначена на посаду просфорні[20] при церквах сіл Ожеве і Василівка Хотинського повіту.

Пентяков Павло Васильович (1892 р.н.) – син паламаря села Василівка Хотинського повіту, Василя Лазаровича Пентякова (1850–1899) і Билінської Єфросинії Андріївни (1860 р.н.). У 1916 році закінчив Кишинівську духовну семінарію. 28 квітня 1917 року, будучи позаштатним псаломщиком при Успенській Богородичній церкві села Василівка, призначений до Свято-Миколаївської церкви села Коболчин. У тому ж році переміщений на посаду псаломщика до Свято-Михайлівської церкви села Теленешти. 29 червня 1918 року єпископ Кишинівський Никодим висвятив його на диякона, а 16 липня — у пресвітера. З 1918 по 1945 рік отець Павло був настоятелем Свято-Михайлівського храму в селі Гордінешть. З 1945 по 1979 рік – настоятель Свято-Михайлівського храму в селі Будешти. З квітня 1979 року вийшов за штат через хворобу.

221pimgpsh_fullsize_distr

Первяков Євграф – паламар при Свято-Успенської церкви села Василівка Хотинського повіту. 23 грудня 1871 року переміщений на ту ж посаду до Миколаївської церкви села Коболчин Хотинського повіту. Надалі служив псаломщиком в кількох селах Бессарабії. Так, наприклад, відомо, що 9 жовтня 1899 року, псаломщики села Требісеуць Євграф Перетятков і села Гінькоуци Юліан Дулінович переміщені один на місце другого.

Попович Георгій — син священика. У 1868 році, будучи паламарем при Успенській церкві села Василівка Хотинського повіту переміщений до Успенської церкви села Мікауци Кишинівського повіту, теж паламарем. Далі служив у селі Вітрянка Хотинського повіту, звідки в 1879 році переміщений в село Бедраж, того ж повіту. У тому ж році, 3 грудня був звільнений.

Рудьєв Сергій — псаломщик при церкві села Василівка Хотинського повіту. 8 квітня 1910 року затверджений на посаді. До цього деякий час перебував на посаді виконуючого обов’язки псаломщика. 25 квітня 1912 року переміщений до церкви села Перешти Сорокського повіту, на місце Михайла Рудьєва, який цим же числом був звільнений за штат. Через деякий час був висвячений у сан диякона. Помер у м. Сороки 21 серпня 1928 року.

Сандулевскій Стефан Захарович (1843 р.н.) – в 1866–1869 роках, дяк Кишинівської Іллінської церкви. У 1869 році висвячений у сан диякона до Успенської церкви села Василівка Хотинського повіту. З червня 1885 року і в 1886 році – священик села Погреби Тираспольського повіту. За даними на 1902 рік був священиком при Токмазейській Архангело-Михайлівській церкві.

Фрациман (Фрацоман) Феодор – паламар при церкві села Василівка Хотинського повіту. У 1868 році переміщений на ту ж посаду до Успенської церкви села Дубни Сорокського повіту. У тому ж році повернутий назад до Успенської церкви села Василівка.

Чернявський Іван — священик при церкві села Василівка Хотинського повіту (за даними на 1866-1871 рр.)[21].

___________________________________________

[1] Тимощук Б.О. Північна Буковина – земля слов’янська. – Ужгород: «Карпати», 1969. – С. 147.

[2] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – Internet: Сайт «Сокирянщина», 2015. – С. 55, 102.

[3] Чорний О. Таємниці і зваба печер на Дністрі (інтерв’ю з археологом).

[4] Ярова Н. Унікальні відкриття знову поринуть у лету.

[5] Сокирянський район. Василівка. Легенди.

[6] Сокирянський район. Василівка. Духовність.

[7] Халиппа И.Н. Сведения о состоянии церквей Бессарабии в 1812–13 гг. // Труды Бессарабской губернской архивной комиссии. – Т. III. – Кишинев: Типо-Литография Э. Шлиомовича, 1907. – С.

[8] Ведомость о Успенской церкви селения Василиуц за 1832 год.

[9] Mihailovici P. Cărţi bisericeşti, manuscrise şi icoane din Basarabia, însemnări vechi fi inscripţii // Revista Societăţii Istorico-Arheologice Bisericeşti din Chişinău. Volumul XXIV. – Chisinau: Tipografia Uniunii Clericilor Ortodocsi din Basarabia, 1934. – P. 100–101.

[10] Ведомость о церкви состоящей в 5-ом Благочиническом округе Хотинского уезда Кишиневской епархии в селении Василиуцах, за 1914 год.

[11] Anuarul Eparhiei Chişinăului şi Hotinului (Basarabia). Ediţie oficială / Alcăt. după date oficiale de C.N. Tomescu, secretarul General Arhiepiscopiei al Chişinăului şi Hotinului. – Chișinău: Tip. Eparhială, 1922. – P. 127.

[12] Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1872. — № 21. – С. 689 – 690.

[13] Ведомость о Успенско Богородичной церкви Кишиневской епархии, состоящей в селах Василиуцы и Роспопенцы 5-го округа Хотинского уезда, на 1896 год.

[14] Anuarul Eparhiei Chişinăului şi Hotinului (Basarabia). Ediţie oficială / Alcăt. după date oficiale de C.N. Tomescu, secretarul General Arhiepiscopiei al Chişinăului şi Hotinului. – Chișinău: Tip. Eparhială, 1922. – P. 127.

[15] Российское зарубежье во Франции, 1919-2000: биогр. слов.: в 3 т./ Под общ. ред. Л. Мнухина, М. Авриль, В. Лосской. – Том 1: А-К. – Москва: Наука; Дом-музей Марины Цветаевой, 2008. – С. 256.

[16] Дело об определении дьякона Кишиневского кафедрального собора Исакевича Е. на должность священника в церковь с. Василиуцы Хотинского уезда (21.06.-1826– 02.09.1826) (11). – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 205, оп. 1, д. 5027.

[17] Формулярная ведомость о священно- и церковнослужителях и их мужского пола детях, находящейся в селении Василевцах Успенской Богородичной церкви Хотинского цинута, за 1824 год.

[18] Церковный вестник, издаваемый при С.-Петербургской Духовной Академии. – СПб., 1884. – № 13–14. – С. 47.

[19] Роспись исповедная Кишиневской и Хотинской епархии селения Василевец Свято Успенской Богородичной церкви о находящихся в приходе кто из них во святую Четыредесятницу был у исповеди и святого причастия и кто исповедался токмо, не причастился и кто ж не исповедался и за каким винословием, за 1822 год.

[20] Просфора (просфорня) — жінка, яка займається випічкою просфори (проскури) — богослужбового літургійного хліба, уживаного в православ’ї. Просфорні рідкісне явище для церков Сокирянщини того часу. У більшості сіл, за звичаєм, приготування просфор входило в коло обов’язків церковного старости.

[21] Дело по обвинению священника церкви с. Василиуц Хотинского уезда Чернявского И. в порубке леса, принадлежащего помещику Лишину в м. Секуряны Кишиневского уезда (20.02.1867-22.02.1872) (57). – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 208, оп. 6, д. 632.

Залиште свій коментар