Що готували для українців нацисти?

Автор: admin

Наближається 66-та річниця Великої Перемоги радянського0014 народу у Великій Вітчизняній війні. Останніми роками у нас все більше проявлялася тенденція до виправдовування і героїзації фашизму.

А що ж він ніс безпосередньо для України і українців? А для відповіді ми просто надамо слово першим особам – Гітлеру і Борману, які в бесідах між собою (доречи — у гітлерівській ставці «Вервольф» під Вінницею) досить чітко розписали майбутнє України. При цьому, в кінці не забули зазначити і роль, яку буде відведено їх українським прихвосням.

Відразу мусимо зазначити: звідки це стало відомо? У 1951 році у ФРН (м. Штутгард) було видано книгу Генрі Пікера (Henry D. Picker) під назвою «Hitlers Tischgesprache im Führerhauptquartier. 1941 1942» («Застільні розмови Адольфа Гітлера 1941-1942»).

Генрі Пікер — син сенатора, член НСДАП з 1930 року, юрист, співробітник юридичної служби при головній ставці Гітлера. У 1942 році був спеціально приставлений керівником нацистської партії Борманом до Гітлера, щоб записувати всі «величні» висловлювання «Великого Фюрера». Г.Пікер не був присутній під час військових нарад та інших подібних подій, але він завжди був поряд з Гітлером під час неофіційних зустрічей, зокрема під час обідів і вечерь з вищими керівниками рейху. А Гітлер під час таких подій дуже полюбляв висловитися на самі різні теми і Пікер стенографічно записував все, що говорили на «вільні теми» всі присутні.

Отже – до перекладу стенограм:

«05.04.1942, неділя, полудень

«Вольфшанце» («Вовче лігвище»; Растенбург, Східна Пруссія – прим. перекладача)

Шеф (тут і далі, «шеф», за Пікером, це — Гітлер; — прим. перекладача): …на тому російському просторі, що опиниться під нашою владою, стільки проблем, що на найближчі сторіччя нам роботи вистачить.

У Центральній смузі в першу чергу потрібно засадити всі безкрайні заболочені землі очеретом і т.п., щоб з настанням наступної зими легше можна було перенести страшний російський холод. Крім того, варто завести плантації селекційних сортів кропиви, тому що, за даними наукових досліджень, проведених однією гамбурзькою фірмою, з волокна кропиви можна виготовляти целюлозу, що за якістю в багато разів краще за бавовну.

Нарешті, конче потрібно висадити на Україні лісопосадки, щоб там не випадали більше сильні зливи — велике нещастя для тих місць».

«9.05.1942, субота, вечір

«Вольфшанце»

Після від’їзду рейхсміністра Розенберга за вечерею зайшла розмова про розведення бавовни на Кавказі. Шеф відзначив у зв’язку з цим, що при складанні наших планів першорядне значення потрібно надавати не розведенню бавовни, а вирощуванню на Україні кропиви, тому що з неї виходить пряжа набагато більш високої якості, ніж з бавовни» (Гітлер згодом неодноразово повертається до цієї теми і висловлюється про те, що потрібно ледве не більшу частину українських земель засіяти кропивою).

«22.07.1942, середа

«Вервольф» («Вовк-перевертень»; Стрижавка під Вінницею — прим. перекладача)

Як мені здалося, у середній смузі Росії навкруги самий пісок. Але, проте Україна э несказанно прекрасною. З борту літака здається, що під тобою земля обітована. Клімат на Україні набагато м’якший, ніж у нас у Мюнхені, ґрунт надзвичайно родючий, а люди – зокрема, чоловіки – ледачі просто до неможливості. Учора я катався на моторному човні по одній з українських рік – Бугові, – і вся природа навколо дуже нагадувала Везер, де на берегах ріки теж ростуть ліси. Але на жаль, тут вони суцільно заросли бур’янами й сильно заболочені, земля майже зовсім не оброблена, на лугах не пасеться худоба, тому що місцеві жителі – на цій родючій землі й так усе мають, – напевне, не бажають без особливого нестатку навіть пальцем поворухнути. Усюди можна бачити сплячих людей. А тим часом у українців був період культурного розквіту – здається, у Х XII століттях, – але тепер їхні церкви, в яких дешеві позолочені образи, такий самий переконливий доказ їхнього духовного занепаду, як і музеї, у яких – у всякому разі, у тих, де я побував, – виставлене зібрання старомодного мотлоху».

«22.07.1942, середа, вечір

«Вервольф»

Після вечері шеф у бесіді виходив з того, що Совєти являли б для нас страшну небезпеку, якби їм вдалося за допомогою висунутого КПН (Комуністична партія Німеччини; — прим. перекладача) гасла «Не бувати більше війні!» убити в німецькому народі солдатський дух. Адже в той же самий час, коли вони в нас за допомогою комуністичного терору, преси, страйків, коротше кажучи, всіма способами боролися за перемогу пацифізму, у себе в Росії вони створили неймовірно потужну військову промисловість.

Незважаючи на те що в Німеччині вони всіляко пропагували слинявий гуманізм, у себе вони самим дивовижним чином зуміли, використовувати робочу силу й, розгорнувши стахановський рух, привчили радянських робітників працювати не тільки швидше, ніж середній працівник у Німеччині й капіталістичних державах, але також і триваліше за часом.

І чим більше ми з’ясовуємо про те, що відбувалося в Росії при Совєтах, тим більше радіємо тому, що вчасно завдали рішучого удару. Адже за найближчі десять років у СРСР виникла б безліч промислових центрів, які поступово ставали б все більше й більше неприступними. І навіть уявити собі неможливо, яким озброєнням володіли б Совєти, а Європа в той же самий час остаточно б деградувала й, виявившись зовсім беззахисної, перетворилася б в об’єкт радянської експансії, спрямованої на встановлення світового панування.

І було б нерозумно висміювати стахановський рух. Озброєння Червоної Армії — найкращий доказ того, що за допомогою цього руху вдалося домогтися надзвичайно великих успіхів у справі виховання росіян — робітників з їхнім особливим складом розуму й душі.

І до Сталіна, безумовно, теж потрібно ставитися з належною повагою. У своєму роді він просто геніальний тип. Його ідеал — Чингісхан і йому подібні, про них він знає буквально все, а його плани розвитку економіки настільки масштабні, що перевершити їх можуть лише наші чотирирічні плани. І для нього — шефа — немає сумнівів у тому, що в СРСР на відміну від капіталістичних держав, наприклад США, немає безробітних.

Рейхсляйтер Борман, почавши ділитися враженнями, отриманими під час його поїздки разом із професором Брандтом по українським колгоспам, що знаходяться неподалік від ставки фюрера, перевів розмову на іншу тему й заговорив про населення України. Він підкреслив, що побачивши тутешніх дітей зовсім не відчуваєш, що згодом у них будуть плоскі слов’янські риси облич. Як і у більшості людей східнобалтійського типу, у них світле волосся й блакитні очі; щоки в них пухкі, форми закруглені, і вони дійсно дуже симпатичні. У порівнянні з ними наші діти, які у своїй переважній більшості належать до нордичної раси, схожі на лошат — такі ж незграбні й здається, що в них надто худі довгі ноги, занадто витягнуті тіла, кутасті голови. А коли дивишся на українських дітей, то навіть уявити собі важко, що час сплющить їхні круглі обличчя й зробить грубими їх риси. В іншому ж, як підкреслив рейхсляйтер Борман, за час своєї поїздки він бачив, щоправда, мало чоловіків, але зате неймовірно багато дітей.

Такий достаток дітей колись може доставити нам багато турбот: адже ці діти належать до раси, що вихована так, що може винести набагато більш суворі випробування, ніж наш народ. Він не бачив жодної людини в окулярах, в багатьох чудові зуби, вони добре угодовані й, мабуть, зберігають міцне здоров’я до глибокої старості.

Під впливом надзвичайно важких умов, у яких ці люди жили протягом багатьох століть, відбувся природний і дуже ретельний відбір. Кожен з нас, випивши склянку сирої води, відразу занедужає. А ці люди живуть у бруді, серед нечистот, п’ють якусь моторошну воду зі своїх колодязів і річок, та при цьому нічим не хворіють. Ми змушені щовечора ковтати атебрін, щоб не занедужати малярією, а цих росіян або так званих українців не бере а ні малярія, а ні сипний тиф, хоча їх хати просто кишать вошима. І якщо під керуванням німецької адміністрації цей народ буде жити в цілковитій безпеці й стане ще більш невразливий, те це не тільки не в наших інтересах, але, навпаки, ріст чисельності цих росіян або так званих українців у не занадто віддалені часи буде являти для нас загрозу. Ми зацікавлені в тім, щоб ці росіяни або так звані українці не занадто сильно розмножилися: адже ми маємо намір домогтися того, щоб одного чудового дня всі ці землі, що вважалися раніше російськими, були повністю заселені німцями.

Шеф у зв’язку із цим відзначив, що зовсім недавно в одному із трактатів він зустрів пропозицію заборонити поширення й споживання протизаплідних засобів на зайнятих нашими військами східних землях. Та якщо будь-який ідіот дійсно вирішить здійснити щось подібне на практиці, він сам особисто розстріляє його. З огляду на те, скільки там у кожній родині дітей, нам буде тільки на руку, якщо їхні дівчата й жінки будуть якнайбільше вживати протизаплідних засобів. Потрібно не тільки дозволити необмежену торгівлю ними, але й усіляко заохочувати її, тому що ми ні в найменшому ступені не зацікавлені в зростанні чисельності місцевого населення. Але мабуть, знадобиться вдатися до допомоги євреїв, щоб формувати розвиток подій у цьому напрямку.

Небезпеку того, що місцеве населення під нашою владою буде швидко розмножуватися, він вважає цілком реальною. Адже якщо всім будуть керувати німці, то життя місцевого населення неминуче зміниться на краще і їхній добробут зросте. І тому ми зобов’язані за будь яких обставин вжити належні заходи і не допустити росту чисельності місцевого населення.

У даній ситуації було б найчистішої води божевіллям проводити на зайнятих нашими військами східних землях диспансеризацію за німецьким зразком. Навіть мови не може бути про вакцинацію місцевих жителів і тому подібні заходи по зміцненню їхнього здоров’я. У їхніх головах потрібно вбити навіть думку про це. І зі спокійною душею всіляко сприяти поширенню серед них марновірної думки про те, що всі ці щеплення й тому подібні речі украй небезпечні.

Надзвичайно важливо також уважно стежити за тим, щоб якимось заходами не розбудити в місцевому населенні почуття власної гідності. Отут потрібно бути особливо обережними: адже саме її повна відсутність є одною з основних передумов нашої роботи. В зв’язку з цим в жодному разі не можна надавати місцевому населенню права на одержання вищої освіти. Якщо ми зробимо цю помилку, то самі виростимо тих, хто буде боротися проти нашої влади. Нехай у них будуть школи, і якщо вони захочуть до них ходити, то нехай сплачують за це. Але максимум, чому необхідно їх навчити, – це розрізняти дорожні знаки. Уроки географії повинні зводитися до того, щоб змусити їх запам’ятати: столиця рейху – Берлін і кожен з них хоч раз у житті повинен там побувати. Крім цього, цілком достатньо буде навчити тубільців, наприклад українців, трохи читати й писати німецькою; такі предмети, як арифметика й т.п., у цих школах зовсім ні до чого.

Коли заходить мова про відкриття шкіл для місцевого населення, ніколи не слід забувати, що на зайнятих нашими військами східних землях варто застосовувати ті ж методи, які англійці застосовували у своїх колоніях. І весь цей галас навколо просвітньої роботи, викликаний появою там попів з рейха, просто повний ідіотизм. Генерал Йодль цілком правий, висловлюючи невдоволення із приводу плакату українською мовою, у якому мова йшла про заборону ходити рейками. Якщо один або навіть декілька тубільців потраплять під потяг, нас це зовсім не повинно хвилювати.

І якщо він виступає за те, щоб у школах тубільці вчили німецьку мову, те винятково тому, що знання мови є одною з необхідних умов встановлення там нашого панування. У протилежному випадку будь-який тубілець зможе відмовитися виконувати розпорядження німецької влади під приводом того, що він, нібито, «не зрозумів». З тої ж причині в школах потрібно вчити не тамтешньому алфавіту, а нормальному шрифту. І найбільшою нашою помилкою буде надмірна турбота про місцеве населення.

Для того щоб ми, живучи в гарних умовах, згодом не розслабилися й не сталі більш поблажливими, необхідно звести непереборний бар’єр між нами й місцевим населенням.

За будь яких обставин не можна допустити, щоб німці жили в українських містах. Нехай уже краще німці живуть у бараках за міською смугою, ніж у самих українських містах. Інакше в цих містах незабаром почнеться чищення й прибирання вулиць, та таке інше. Ні в якому разі не слід забудовувати російські або українські міста або намагатися зробити більш гарним їх вигляд. Тому що в наше завдання не входить поліпшувати життя місцевого населення. У перспективі для німців будуть побудовані нові міста й селища, і вони ніяк не будуть стикатися з російським або українським населенням. І тому призначені для німців будинки жодним чином не повинні бути схожі на доми росіян або українців; ні в кого не повинно виникнути відчуття, що німці хоча б щось – глиняну обмазку або солом’яний дах – запозичили в росіян або українців.

У кайзерівській Німеччині поступово дійшли до провінційного, закуткового погляду на речі й почали регламентувати й пропонувати геть усе. А причиною не в останню чергу послужило те, що нам, німцям, у себе на батьківщині дуже тісно й для регулювання життєвих процесів постійно доводиться вдаватися до допомоги поліції. Але вся ця регламентація таїть у собі небезпеку того, що людина, що яка хоча б раз залишила межі рейху й оселилася, скажемо, у будь якому британському домініоні, буквально зітхне всіма грудьми, відчувши, що тут йому надана повна воля дії, і незабаром втратить усякий зв’язок зі своєю батьківщиною.

Тому на зайнятих нашими військами східних землях ми не повинні припускатися цієї помилки, породженої нашим віковічним бажанням регламентувати геть усе. І якщо ми не хочемо без потреби зайвий раз викликати невдоволення серед місцевого населення, то нам варто видавати розпорядження, що ущемляють їх права лише в тих випадках, коли цього вимагають наші інтереси.

На старих землях рейху становище нині таке, що в Берліні вже вважають, що призначення бургомістра в будь-яке містечко теж їхня справа. Навіть суспільства собаківників були заборонені, і йому довелося особисто втрутитися, щоб знову домогтися дозволу на «внесення в собаківництво організуючого початку». Регламентування на старих землях рейху незабаром дійде до того, що устав суспільства аматорів хрущів також буде розроблений у Берліні з додатком до нього найдокладніших інструкцій про організацію діловодства, керування майном, фінансової звітності й т.д., так що над бухгалтером нависне погроза стати перед судом, якщо він неправильно розпорядиться майном суспільства на суму 6 10 рейхсмарок. І тому він бажає, щоб директиви з Берліна визначали тільки загальні напрямки політики на зайнятих нашими військами східних землях, а повсякденні справи вирішувалися на місці й перебували у віданні компетентного гебітскомісара.

Далі, безглуздого регламентування на східних землях можна уникнути шляхом зведення до мінімуму штату германської адміністрації. Це призведе до того, що гебітскомісар буде змушений залучити до співробітництва тих, хто очолює органи місцевого самоврядування. Однак це зовсім не означає, що українцям буде дозволено створити у себе єдину адміністративну систему аж до генерального комісаріату або навіть рейхскомісаріату».

Отож…

Переклад на українську мову © сайт «Гвіздівці»

Матеріал надано для публікації сайтом «Гвіздівці».

На фото:

 — Генрі Пікер;

— книга Г.Пікера;

— на 2-х нижніх фото — ставка Гітлера «Вервольф» під Вінницею.

__________________________________________________________

Про плани румунських окупантів і їх провідника – Антонеску, щодо південно-західної частини України і українців, що жили там і в Бессарабії, можна дізнатися зі статті на сайті «Гвіздівці».

 

Один відгук на «Що готували для українців нацисти?»

  1. Djerald в 25.04.2011 at 20:46

    цікавий матеріал. Багато в чому ставить крапки над «і»

Залиште свій коментар